Рішення № 140672193, 16.10.2026, Запорізький окружний адміністративний суд

ЗАПОРІЗЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

16 жовтня 2026 рокуСправа № 280/7794/26 м.ЗапоріжжяЗапорізький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Чернової Ж.М. розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Михайлівської сільської ради Запорізького району Запорізької області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії

ВСТАНОВИВ:

28 липня 2026 року до Запорізького окружного адміністративного суду надійшов позов ОСОБА_1 (далі позивач, ОСОБА_1 ) до Михайлівської сільської ради Запорізького району Запорізької області (далі відповідач, Михайлівська СР), в якому позивач просить суд:

визнати протиправним та скасувати рішення державного реєстратора прав на нерухоме майно Михайлівської сільської ради Запорізького району Запорізької області Бабака Дмитра Геннадійовича №85808247 від 14 липня 2026 року про відмову у проведенні державної реєстрації права власності;

зобов`язати Михайлівську сільську раду Запорізького району Запорізької області в особі державного реєстратора прав на нерухоме майно повторно розглянути заяву ОСОБА_1 №74027466 від 08 липня 2026 року про державну реєстрацію права власності на житловий будинок садибного типу з господарськими будівлями та спорудами, розташований за адресою: АДРЕСА_1 , та провести державну реєстрацію права власності на зазначений об`єкт нерухомого майна.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач звернулась до Державного реєстратора прав на нерухоме майно Михайлівської СР із заявою про реєстрацію права власності на нерухоме майно. Право власності на об`єкт нерухомості підтверджується свідоцтвом про право на спадщину за заповітом. За результатами розгляду заяви, державним реєстратором прав на нерухоме майно спочатку прийнято рішення про відмову в проведені реєстраційних дій №85808247 від 08.07.2026. Позивач вважає, що державний реєстратор, всупереч вимогам чинного законодавства, порушуючи законні права та інтереси позивача, вимагає для реєстрації документи, отримання яких не є необхідним у даному конкретному випадку. Надані відповідачу документи підтверджують право власності позивача на будинок, містять усю необхідну інформацію та усі обов`язкові реквізити. Просить суд задовольнити позовні вимоги.

Ухвалою від 03.08.2026 позовну заяву залишено без руху. У встановлений строк позивачем усунуто недоліки позовної заяви.

Ухвалою від 10.08.2026 у справі відкрите спрощене позовне провадження, судовий розгляд призначений без повідомлення (виклику) учасників справи.

25.08.2026 засобами системи «Електронний суд» від представника відповідача надійшов відзив на позовну заяву (вх.№48545) в якому він заперечив проти задоволення позовних вимог. В обґрунтування відзиву зазначено, що оскільки державний реєстратор не міг з поданих заявником документів встановити загальну площу об`єкта нерухомого майна, рішення про відмову в проведенні реєстраційних дій за №85808247 є повністю обґрунтованими та такими, що відповідають вимогам діючого законодавства України. Твердження позивача, що державним реєстратором виконавчого комітету Михайлівської СР не були належним чином розглянуті подані документи, та відповідно, рішення про відмову у державній реєстрації прийняте без всебічного, повного та об`єктивного розгляду наданих матеріалів не відповідає дійсності. Просить суд відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

25.08.2026 засобами системи «Електронний суд» від представника позивача надійшла відповідь на відзив (вх.№48595) в якій він посилається на те, що підставою для відмови, застосованою відповідачем є п. 3 ч. 1 ст. 24 Закону №1952-IV (подані документи не відповідають вимогам, встановленим цим Законом) відповідно до системного тлумачення статей 23 та 24 Закону №1952-IV не може застосовуватися до випадків неповноти поданих документів в обхід процедури зупинення, встановленої ст. 23 цього Закону: для таких випадків законом передбачено спеціальний порядок (зупинення усунення недоліків у 30-денний строк і лише після цього відмова). Проте державний реєстратор жодного рішення про зупинення розгляду заяви позивача не приймав, а отже не повідомляв заявника про виявлений недолік та не надавав 30- денного строку для його усунення, чим порушив ч. 24 ст. 23 Закону №1952-IV. Просить суд позовні вимоги ОСОБА_1 задовольнити в повному обсязі.

Інших заяв по суті справи від представників сторін до суду не надходило.

Розглянувши наявні у справі матеріали, судом встановлено наступне.

08.07.2026 ОСОБА_1 звернулася до державного реєстратора прав на нерухоме майно виконавчого комітету Михайлівської С.Р. із заявою №74027466 про державну реєстрацію права власності на житловий будинок садибного типу, розташований за адресою: АДРЕСА_1 , на підставі свідоцтва про право на спадщину по заповіту від 20.03.1998, серія та номер 1-450.

14.07.2026 державний реєстратор Бабак Дмитро Геннадійович рішенням № 85808247 відмовив у проведенні державної реєстрації, зазначивши, що подані документи не відповідають вимогам, встановленим Законом України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» №1952-IV, оскільки в них відсутні відомості про загальну площу та технічні характеристики об`єкта.

Вважаючи таке рішення протиправним, позивач звернулась з даним позовом до суду.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає таке.

Відносини, що виникають у сфері державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, регулюються Законом України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» №1952-IV від 01 липня 2004 року (далі Закон №1952-IV), Порядком державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2015 року №1127 (далі Порядок №1127), а також іншими нормативно-правовими актами, прийнятими на їх виконання.

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 2 Закону №1952-IV державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (далі - державна реєстрація прав) - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Згідно з частиною 3 статті 3 Закону №1952-IV речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що виникли до 1 січня 2013 року, визнаються дійсними за наявності однієї з таких умов:

1) реєстрація таких прав була проведена відповідно до законодавства, що діяло на момент їх виникнення;

2) на момент виникнення таких прав діяло законодавство, що не передбачало їх обов`язкової реєстрації.

Відповідно до абзацу 1 пункту 1 частини 3 статті 10 Закону №1952-IV державний реєстратор встановлює відповідність заявлених прав і поданих/отриманих документів вимогам законодавства, а також відсутність суперечностей між заявленими та вже зареєстрованими речовими правами на нерухоме майно та їх обтяженнями.

Пунктом 4 частини 1 цієї ж статті передбачено, що під час проведення реєстраційних дій обов`язково використовує відомості Державного земельного кадастру та Єдиної державної електронної системи у сфері будівництва, а також відомості інших реєстрів (кадастрів), автоматизованих інформаційних систем, держателем (розпорядником, володільцем, адміністратором) яких є державні органи, шляхом безпосереднього доступу до них чи у порядку інформаційної взаємодії з Державним реєстром прав, у тому числі відомості, що містять персональні дані особи. Отримані відомості долучаються до відповідної заяви, зареєстрованої у Державному реєстрі прав. Перелік державних електронних інформаційних ресурсів, які використовуються для проведення реєстраційних дій, визначається Кабінетом Міністрів України в Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень.

Пунктом 3 частини 3 статті 10 Закону №1952-IV встановлено, що під час проведення державної реєстрації прав, що виникли в установленому законодавством порядку до 1 січня 2013 року, а також під час проведення державної реєстрації прав, які набуваються з прав, що виникли в установленому законодавством порядку до 1 січня 2013 року, обов`язково запитує від органів влади, підприємств, установ та організацій, які відповідно до законодавства проводили оформлення та/або реєстрацію прав, інформацію (довідки, засвідчені в установленому законодавством порядку копії документів тощо), необхідну для такої реєстрації, у разі відсутності доступу до відповідних носіїв інформації, що містять відомості, необхідні для проведення державної реєстрації прав, чи у разі відсутності необхідних відомостей в єдиних та державних реєстрах, доступ до яких визначено цим Законом, та/або у разі, якщо відповідні документи не були подані заявником, крім випадків, коли державна реєстрація прав здійснюється у зв`язку із вчиненням нотаріальної дії та такі документи були надані у зв`язку з вчиненням такої дії.

Отже, обов`язок витребування додаткової інформації виникає лише тоді, коли поданих заявником документів недостатньо для проведення державної реєстрації.

Відповідно до пункту 14 частини 1 статті 27 Закону №1952-IV Державна реєстрація права власності та інших речових прав може проводиться на підставі інших документів, що відповідно до законодавства підтверджують набуття, зміну або припинення прав на нерухоме майно.

Суд звертає увагу, що свідоцтво про право на спадщину є самостійною та належною правовою підставою для державної реєстрації права власності.

Крім того, пунктом 58 Порядку №1127 визначено перелік документів, що подаються для державної реєстрації права власності на об`єкти, права на які виникли до запровадження Державного реєстру речових прав. При цьому Порядок не надає державному реєстратору права вимагати проведення повторної технічної інвентаризації за наявності чинного технічного паспорта та можливості використання відомостей Єдиної державної електронної системи у сфері будівництва.

Рішенням державного реєстратора прав на нерухоме майно Виконавчого комітету Михайлівської СР Бабака Дмитра Геннадійовича за №85808247 від 14 липня 2026 року у проведенні державної реєстрації права власності позивачу відмовлено.

Як вбачається зі змісту зазначеного рішення, підставою для відмови державний реєстратор визначив положення пункту 58 Порядку №1127 та дійшов висновку, що у поданому свідоцтві про право на спадщину відсутні відомості про загальну площу житлового будинку та його технічні характеристики.

При цьому будь-яких інших порушень вимог законодавства або невідповідності поданих позивачем документів державним реєстратором не встановлено. Рішення не містить висновків про недійсність правовстановлюючого документа, відсутність у позивача права власності, наявність суперечностей між заявленими та зареєстрованими правами чи існування інших передбачених законом перешкод для проведення державної реєстрації. Єдиною підставою для прийняття оскаржуваного рішення фактично стало твердження про необхідність надання відомостей про технічні характеристики об`єкта нерухомого майна.

Проте, суд вважає таке посилання хибним, оскільки свідоцтво про право на спадщину є самостійним правовстановлюючим документом, який підтверджує виникнення права власності на нерухоме майно та відповідно до статті 27 Закону №1952-IV є належною правовою підставою для державної реєстрації права власності. При цьому державним реєстратором не встановлено жодних обставин, які б свідчили про недійсність зазначеного документа або виникнення сумнівів щодо належності позивачу спірного нерухомого майна.

На думку суду, оскаржуване рішення не містить належного обґрунтування причин неможливості проведення державної реєстрації права власності на нерухоме майно за поданими позивачем документами. Державний реєстратор обмежився загальним посиланням на відсутність окремих технічних характеристик, однак не зазначив, яких саме відомостей не вистачає для проведення державної реєстрації, чому вони не можуть бути встановлені із поданих документів або шляхом використання державних інформаційних ресурсів.

Це свідчить про формальний характер прийнятого рішення та його невідповідність вимогам законності й обґрунтованості. Верховний Суд у постанові від 29 червня 2026 року у справі №200/5158/25 (адміністративне провадження №К/990/7156/26) сформував правовий висновок, відповідно до якого тимчасова окупація території та відсутність доступу до архівів органів, які здійснювали оформлення та реєстрацію прав до 01.01.2013, не звільняє державного реєстратора від обов`язку здійснити державну реєстрацію за наявності належних правовстановлюючих документів та не може бути підставою покладення негативних наслідків таких обставин на заявника.

Крім того суд вважає за необхідне зазначити, що відповідно до пункту 1 частини 1 статті 23 Закону №1952-IV заяву про державну реєстрацію прав може бути залишено без руху у випадках подання документів для державної реєстрації прав не в повному обсязі, передбаченому законодавством.

Частинами 24 статті 23 Закону №1952-IV встановлено, що Державний реєстратор у строк, встановлений для державної реєстрації прав, приймає рішення про залишення заяви про державну реєстрацію прав без руху та невідкладно повідомляє про це заявника.

Якщо заявник протягом 30 робочих днів з моменту отримання рішення про залишення заяви про державну реєстрацію прав без руху виконав вимоги державного реєстратора, зазначені у відповідному рішенні, розгляд заяви відновлюється на підставі рішення державного реєстратора про відновлення розгляду заяви.

Перебіг строку державної реєстрації прав продовжується з моменту усунення обставин, що стали підставою для прийняття рішення про залишення заяви про державну реєстрацію прав без руху, з урахуванням часу, що минув до залишення такої заяви без руху.

Рішення повинно містити вичерпний перелік підстав для залишення заяви без руху.

Державний реєстратор не має права вимагати від заявника надання інших документів, крім тих, відсутність яких стала підставою для прийняття рішення про залишення заяви без руху, якщо інше не випливає з документів, що надані додатково.

Згідно з частиною 5 статті 23 Закону №1952-IV у разі невиконання заявником зазначених у рішенні вимог у строк, встановлений у частині третій цієї статті, державний реєстратор приймає рішення про відмову в державній реєстрації прав.

Відповідно до приписів пункту 8 частини 1 статті 24 Закону №1952-IV підставою для відмови в державній реєстрації прав є те, що після завершення строку, встановленого частиною третьою статті 23 цього Закону, не усунені обставини, що були підставою для прийняття рішення про залишення заяви про державну реєстрацію прав без руху.

З оскаржуваного рішення №85808247 від 14.07.2026 та відзиву відповідача вбачається, що:

державний реєстратор жодного рішення про залишення без руху заяви позивача не приймав, а отже не повідомляв заявника про виявлений недолік та не надавав 30-денного строку для його усунення, чим порушив ч. 24 ст. 23 Закону №1952-IV;

розгляд заяви, зареєстрованої 08.07.2026, завершився прийняттям рішення про відмову вже 14.07.2026, тобто без проходження стадії залишення заяви без руху, передбаченої законом для випадків неповноти поданих документів, чим порушено ч. 5 ст. 23 та п. 8 ч. 1 ст. 24 Закону № 1952-IV;

відповідач не навів жодних відомостей про те, що державний реєстратор вживав передбачених п. 4 ч. 3 ст. 10 Закону №1952-IV заходів для самостійного отримання відомостей про технічні характеристики об`єкта з Єдиної державної електронної системи у сфері будівництва, а також відомості інших реєстрів (кадастрів), автоматизованих інформаційних систем, держателем (розпорядником, володільцем, адміністратором) яких є державні органи, тощо, а замість цього переклав цей обов`язок на заявника;

подане свідоцтво про право на спадщину, видане державним нотаріусом у встановленому на момент його оформлення порядку, не може розцінюватися як документ, що «не відповідає вимогам, встановленим Законом», у розумінні п. 3 ч. 1 ст. 24 Закону №1952-IV, оскільки за своєю формою, змістом та порядком видачі воно жодних вимог законодавства не порушує відсутність у ньому відомостей про площу є питанням повноти документів для цілей реєстрації, а не питанням дійсності чи законності самого свідоцтва.

Таким чином, навіть виходячи з доводів відповідача про неповноту поданих документів, рішення про відмову у державній реєстрації прийнято з порушенням встановленого законом способу та послідовності дій державного реєстратора, що відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України є самостійною підставою для визнання такого рішення протиправним.

Стосовно обраного способу захисту порушеного права позивачів, суд зазначає таке.

Відповідно до частини третьої статті 245 КАС України у разі скасування нормативно-правового або індивідуального акта суд може зобов`язати суб`єкта владних повноважень вчинити необхідні дії з метою відновлення прав, свобод чи інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду.

За приписами статті 8 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

Статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23.02.2006 № 3477-IV встановлено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Так, Європейський суд з прав людини у рішенні від 13.01.2011 (остаточне) у справі «Чуйкіна проти України» (CASE OF CHUYKINA v. UKRAINE) (Заява №28924/04) констатував: « 50. Суд нагадує, що процесуальні гарантії, викладені у статті 6 Конвенції, забезпечують кожному право звертатися до суду з позовом щодо своїх цивільних прав та обов`язків. Таким чином стаття 6 Конвенції втілює «право на суд», в якому право на доступ до суду, тобто право ініціювати в судах провадження з цивільних питань становить один з його аспектів (див. рішення від 21 лютого 1975 року у справі «Голдер проти Сполученого Королівства» (Golder v. the United Kingdom), пп. 2836, Series A №18). Крім того, порушення судового провадження саме по собі не задовольняє усіх вимог пункту 1 статті 6 Конвенції. Ціль Конвенції гарантувати права, які є практичними та ефективними, а не теоретичними або ілюзорними. Право на доступ до суду включає в себе не лише право ініціювати провадження, а й право отримати «вирішення» спору судом. Воно було б ілюзорним, якби національна правова система Договірної держави дозволяла особі подати до суду цивільний позов без гарантії того, що справу буде вирішено остаточним рішенням в судовому провадженні. Для пункту 1 статті 6 Конвенції було б неможливо детально описувати процесуальні гарантії, які надаються сторонам у судовому процесі провадженні, яке є справедливим, публічним та швидким, не гарантувавши сторонам того, що їхні цивільні спори будуть остаточно вирішені (див. рішення у справах «Мултіплекс проти Хорватії» (Multiplex v. Croatia), заява №58112/00, п. 45, від 10 липня 2003 року, та «Кутіч проти Хорватії» (Kutic v. Croatia), заява №48778/99, п. 25, ECHR 2002-II)».

Суд вважає, що позовні вимоги про зобов`язання відповідача здійснити державну реєстрацію речових прав на об`єкт нерухомого майна є дотриманням судом гарантій того, що спір між сторонами буде остаточно вирішений.

При цьому, такий спосіб захисту порушеного права не є втручанням у дискреційні повноваження відповідача, оскільки у спірному випадку повноваження відповідача щодо проведення реєстраціних дій не є дискреційними.

Так, дискреційні повноваження - це повноваження обирати у конкретній ситуації між альтернативами, кожна з яких є законною. Прикладом таких повноважень є повноваження, які закріплені у законодавстві із застосуванням слова «може».

Водночас, у спірному випадку дискреція відсутня, оскільки у разі настання визначених законодавством умов, відповідач зобов`язаний вчинити конкретні дії - прийняти рішення. Підставою для відмови у прийнятті такого рішення можуть бути лише визначені законодавством обставини. Відповідач не наділений повноваженнями за конкретних фактичних обставин діяти на власний розсуд провести реєстраційні дії, або відмовити у їх проведенні, існує лише один правомірний варіант поведінки.

Враховуючи той факт, що рішення про відмову в державній реєстрації речових прав на нерухоме майно є протиправним, суд дійшов висновку про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог щодо зобов`язання відповідача зареєструвати речові права на нерухоме майно, що належить позивачу.

Згідно з частинами 1, 2 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідно до положень статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

За наведеного вище суд вважає, що заявлені позовні вимоги знайшли своє підтвердження матеріалами справи, є обґрунтованими, а надані сторонами письмові докази є належними та достатніми для постановлення судового рішення про задоволення позовної заяви.

Відповідно до ч.1 ст.143 КАС України, суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі.

Згідно з ч. 1 ст. 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Таким чином на користь позивача слід стягнути судовий збір у сумі 1064,96 грн, за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

Інші судові витрати позивачами до стягнення не заявлялись.

Керуючись статтями 241, 243-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_1 (зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_2 ; фактичне місце проживання / перебування: АДРЕСА_3 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Михайлівської сільської ради Запорізького району Запорізької області (70030, Запорізька область, Запорізький район, с.Михайлівка, вул. Слободчикова, буд. 17, ЄДРПОУ 04353238) про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії - задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати рішення державного реєстратора прав на нерухоме майно Михайлівської сільської ради Запорізького району Запорізької області за №85808247 від 14.07.2026 про відмову в проведенні реєстраційних дій.

Зобов`язати Михайлівську сільську раду Запорізького району Запорізької здійснити державну реєстрацію права власності на житловий будинок садибного типу з господарськими будівлями та спорудами, розташований за адресою: АДРЕСА_1 за ОСОБА_1 , шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Стягнути на користь ОСОБА_1 сплачену суму судового збору в розмірі 1064,96 грн (одна тисяча шістдесят чотири гривні 93 копійок) за рахунок бюджетних асигнувань Михайлівської сільської ради Запорізького району Запорізької області.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку до Третього апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його (її) проголошення, а якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції.

Суддя Ж.М. Чернова