Рішення № 140672063, 15.10.2026, Запорізький окружний адміністративний суд

ЗАПОРІЗЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 жовтня 2026 рокуСправа № 280/7673/26 м.ЗапоріжжяЗапорізький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Максименко Л.Я., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу

за позовною заявою ОСОБА_1

до Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницкій області, Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області

про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії, -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі позивач) звернулась до Запорізького окружного адміністративного суду із позовною заявою до Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницкій області (далі відповідач 1), Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області (далі відповідач 2), в якій позивач просить суд:

визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницької області від 16.06.2026 року № 083850030548 про відмову у призначенні пенсії за вислугу років;

зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області призначити позивачу пенсію за вислугою років відповідно до пункту е ч.1 ст. 55 Закону України Про пенсійне забезпечення з 08.06.2026.

В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач посилається на те, що Головним управлінням Пенсійного фонду України в Хмельницькій області за принципом екстериторіальності прийнято рішення №083850030548 про відмову в призначенні пенсії за вислугу років, у зв`язку з тим, що позивач начебто має стаж роботи за переліком 22 роки 1 місяць 28 днів, що менше необхідного 26 років 6 місяців. Вважає, що відповідач при винесені рішення застосував положення законодавства, яке не підлягало застосуванню. Стверджує, що станом на 01.04.2017, і станом на 11.10.2017, і станом на 16.06.2026, коли звернулась до органу Пенсійного фонду із заявою за призначенням пенсії за вислугу років, у позивача був наявний спеціальний стаж роботи в загальноосвітньому навчальному закладі понад 27 років 7 місяців 25 днів та який передбачений переліком, що затверджений Кабінетом Міністрів України. Вважає, що умови, які визначені положеннями пунктом «е» ч.1 до ст.55 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 №1788-ХІ1 у редакції від 09.12.2012, нею дотримані, так як спеціальний стаж роботи на посаді вчителя в загальноосвітньому навчальному закладі є більшим ніж 25 років. Вказує, що на момент звернення до відповідача за призначенням пенсії за вислугу років цей стаж становив 27 років 7 місяців 5днів. Відтак, прийняте рішення вважає протиправним. На підставі викладеного, просить позовні вимоги задовольнити.

Відповідач 1 відзив на позовну заяву до суду не надав.

Відповідачем 2 подано відзив на позовну заяву вх. № 49040 від 27.08.2026, в якому він покликається на те, що внаслідок розгляду документів, які додані до заяви страховий стаж становить 22 роки 2 місяці, до страхового стажу не зараховано періоди роботи відповідно записів трудової книжки від 29.08.1986 НОМЕР_1 , оскільки у записі про зміну прізвища заявниці (з ОСОБА_2 на ОСОБА_3 ) не зазначена дата видачі свідоцтва про шлюб в електронній пенсійній справі відсутнє. Крім того, додаткового підтвердження потребує період роботи з 15.08.1994 по 31.12.1997, оскільки наявна розбіжність у даті прийняття на роботу (15.09.1994) та даті наказу про прийняття на роботу (15.08.1995). Вказує, що позивачкою не надано довідки, підтверджуючі спеціальний стаж, з інформацією про перебування (не перебування) заявниці у відпустках без збереження заробітної плати. Зазначає, що оскільки позивачкою не надано уточнюючі довідки про періоди роботи, які видані на підставі первинних документів та довідки про реорганізацію підприємства, документи, що підтверджують зміну прізвища заявниці, то немає підстав для зарахування до страхового стажу періодів роботи відповідно до записів трудової книжки від 29.08.1986 НОМЕР_2 . Таким чином, оскільки відсутній необхідний стаж роботи, який дає право на призначення пенсії за вислугу років 26 років 6 місяців станом на 11.1.2017 підстав для призначення пенсії за вислугу років згідно ст.55 Закон. Зазначає, що розгляд заяви позивача та прийняття спірного рішення здійснювалось Головним управлінням Пенсійного фонду України в Хмельницькій області за принципом екстериторіальності. Отже, Головним управлінням Пенсійного фонду України в Запорізькій області жодним чином не порушені права позивача при реалізації ним права на призначення пенсії за віком, оскільки оскаржуване рішення даним територіальним органом Пенсійного фонду України в Запорізькій області не приймалося. Вважає, що підстави для задоволення вимог позивача повністю відсутні.

Ухвалою суду від 10.08.2026 відкрито спрощене позовне провадження в адміністративній справі №280/7673/26. Призначено розгляд справи без повідомлення (виклику) сторін та проведення судового засідання.

Відповідно до ч. 5 ст. 262 КАС України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше.

Згідно з п. 10 ч.1 ст. 4 КАС України письмове провадження - розгляд і вирішення адміністративної справи або окремого процесуального питання в суді першої, апеляційної чи касаційної інстанції без повідомлення та (або) виклику учасників справи та проведення судового засідання на підставі матеріалів справи у випадках, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ч. 4 ст. 243 КАС України, судове рішення, постановлене у письмовому провадженні, повинно бути складено у повному обсязі не пізніше закінчення встановлених цим Кодексом строків розгляду відповідної справи, заяви або клопотання.

Розглянувши матеріали справи, суд встановив наступне.

08.06.2026 року ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 звернулась до органів Пенсійного фонду з заявою про призначення пенсії за вислугу років.

Рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області № 083850030548 від 16.06.2026 відмовлено позивачу у призначенні пенсії, в зв`язку з відсутністю необхідного стажу роботи, який дає право на призначення пенсії за вислугу років - 26 років 6 місяців станом на 11.10.2017.

Не погодившись з рішенням відповідача 1 та з вимогою вчинити певні дії, позивач звернувся з даним адміністративним позовом до суду.

Вирішуючи спір по суті, суд виходить з наступного.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно зі ст. 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

За приписами п. 6 ч. 1 ст. 92 Конституції України основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України.

Частиною першою статті 9 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 №1058-IV передбачено, що відповідно до цього Закону в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати: 1) пенсія за віком; 2) пенсія по інвалідності; 3) пенсія у зв`язку з втратою годувальника.

Згідно з частиною четвертою статті 24 Закону №1058-ІV періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.

В силу положень статті 2 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991р. №1788-XII цим Законом призначаються трудові пенсії: за віком; по інвалідності; в разі втрати годувальника; за вислугу років.

Відповідно до статті 51 Закону №1788-ХІІ пенсії за вислугу років встановлюються окремим категоріям громадян, зайнятих на роботах, виконання яких призводить до втрати професійної працездатності або придатності до настання віку, що дає право на пенсію за віком.

Статтею 52 Закону №1788-ХІІ встановлено, що право на пенсію за вислугу років мають, зокрема, працівники освіти, охорони здоров`я, а також соціального забезпечення, які в будинках-інтернатах для престарілих та інвалідів і спеціальних службах безпосередньо зайняті обслуговуванням пенсіонерів та інвалідів, відповідно до пункту "е" статті 55.

Пунктом «е» статті 55 Закону №1788-ХІІ (в редакції до 02.03.2015р.) передбачалося, що право на пенсію за вислугу років мають працівники освіти, охорони здоров`я та соціального забезпечення при наявності спеціального стажу роботи від 25 до 30 років за переліком, що затверджується у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України, незалежно від віку.

Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02.03.2015р. №213-VIII, що набрав чинності 01.04.2015р., статтю 55 Закону №1788-ХІІ викладено в новій редакції, за якою право на пенсію за вислугу років мають працівники освіти, охорони здоров`я та соціального забезпечення незалежно від віку за наявності спеціального стажу роботи за переліком, що затверджується у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України, станом на 1 квітня 2015 року - не менше 25 років та після цієї дати: з 1 квітня 2015 року по 31 березня 2016 року - не менше 25 років 6 місяців; з 1 квітня 2016 року по 31 березня 2017 року - не менше 26 років; з 1 квітня 2017 року по 31 березня 2018 року - не менше 26 років 6 місяців; з 1 квітня 2018 року по 31 березня 2019 року - не менше 27 років; з 1 квітня 2019 року по 31 березня 2020 року - не менше 27 років 6 місяців; з 1 квітня 2020 року по 31 березня 2021 року - не менше 28 років; з 1 квітня 2021 року по 31 березня 2022 року - не менше 28 років 6 місяців; з 1 квітня 2022 року по 31 березня 2023 року - не менше 29 років; з 1 квітня 2023 року по 31 березня 2024 року - не менше 29 років 6 місяців; з 1 квітня 2024 року або після цієї дати - не менше 30 років.

Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 24.12.2015р. №911-VIII, який набрав чинності 01.01.2016р., внесені зміни до статті 55 Закону №1788-ХІІ, зокрема у пункті «е» в абзаці першому слова «незалежно від віку» замінено словами та цифрами «після досягнення 55 років» і доповнено абзацами дванадцятим - двадцять п`ятим.

Таким чином, пункт «е» статті 55 Закону №1788-ХІІ у зазначеній редакції передбачав, що право на пенсію за вислугу років мають працівники освіти, охорони здоров`я та соціального забезпечення після досягнення 55 років і за наявності спеціального стажу роботи за переліком, що затверджується у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України, станом на 1 квітня 2015 року - не менше 25 років та після цієї дати: з 1 квітня 2015 року по 31 березня 2016 року - не менше 25 років 6 місяців; з 1 квітня 2016 року по 31 березня 2017 року - не менше 26 років; з 1 квітня 2017 року по 31 березня 2018 року - не менше 26 років 6 місяців; з 1 квітня 2018 року по 31 березня 2019 року - не менше 27 років; з 1 квітня 2019 року по 31 березня 2020 року - не менше 27 років 6 місяців; з 1 квітня 2020 року по 31 березня 2021 року - не менше 28 років; з 1 квітня 2021 року по 31 березня 2022 року - не менше 28 років 6 місяців; з 1 квітня 2022 року по 31 березня 2023 року - не менше 29 років; з 1 квітня 2023 року по 31 березня 2024 року - не менше 29 років 6 місяців; з 1 квітня 2024 року або після цієї дати - не менше 30 років.

До досягнення віку, встановленого абзацом першим цього пункту, право на пенсію за вислугу років мають працівники освіти, охорони здоров`я та соціального забезпечення: які в період до 1 січня 2016 року мали вислугу років на відповідних посадах не менше тривалості, передбаченої абзацами першим та другим цього пункту; 1971 року народження і старші за наявності вислуги років на цих посадах, передбаченої абзацами другим - одинадцятим цього пункту, та після досягнення ними такого віку: 50 років - які народилися з 1 січня 1966 року по 30 червня 1966 року; 50 років 6 місяців - які народилися з 1 липня 1966 року по 31 грудня 1966 року; 51 рік - які народилися з 1 січня 1967 року по 30 червня 1967 року; 51 рік 6 місяців - які народилися з 1 липня 1967 року по 31 грудня 1967 року; 52 роки - які народилися з 1 січня 1968 року по 30 червня 1968 року; 52 роки 6 місяців - які народилися з 1 липня 1968 року по 31 грудня 1968 року; 53 роки 6 місяців - які народилися з 1 липня 1969 року по 31 грудня 1969 року; 54 роки - які народилися з 1 січня 1970 року по 30 червня 1970 року; 54 роки 6 місяців - які народилися з 1 липня 1969 року по 31 грудня 1970 року; 55 років - які народилися з 1 січня 1971 року.

У свою чергу, рішенням Конституційного Суду України від 04.06.2019р. №2-р/2019 визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), положення пункту «а» статті 54, статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 5 листопада 1991 року №1788-XII зі змінами, внесеними законами України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 2 березня 2015 року №213-VIII, «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 24 грудня 2015 року №911-VIII.

Конституційний Суд України вказав, що положення пункту «а» статті 54, статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення» зі змінами, внесеними Законом №911 у частині встановлення як додаткової умови для призначення пенсії за вислугу років досягнення віку 50 років для працівників, зазначених у пункті «а» статті 54 Закону України «Про пенсійне забезпечення», та 55 років для осіб, зазначених у пунктах «е», «ж» статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення», слід визнати такими, що нівелюють сутність права на соціальний захист, не відповідають конституційним принципам соціальної держави та суперечать положенням статтям 1, 3, частині третій статті 22, статті 46 Основного Закону України.

Також, Конституційний Суд України зазначив, що положення пункту «а» статті 54, статті 55 Закону №1788-XII зі змінами, внесеними Законом №213-VIII щодо підвищення на п`ять років віку виходу на пенсію для жінок, а також збільшення на п`ять років загального та спеціального стажу роботи, необхідного для призначення пенсії за вислугу років для окремих категорій працівників, є такими, що позбавляють вказаних осіб права на соціальний захист і не відповідають конституційним принципам прав і свобод людини, соціальної держави, з огляду на що, оспорювані положення пункту «а» статті 54, статті 55 Закону №1788-XII зі змінами, внесеними Законом №213-VIII, суперечать положенням статей 1, 3, 46 Основного Закону України.

Відповідно до пункту 2 резолютивної частини рішення Конституційного Суду України від 04.06.2019 №2-р/2019, положення пункту «а» статті 54, статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 5 листопада 1991 року №1788-XII зі змінами, внесеними законами України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 2 березня 2015 року №213-VIII, «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 24 грудня 2015 року №911-VIII, визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.

З огляду на викладене, зазначені положення Закону України «Про пенсійне забезпечення» втратили чинність з 04.06.2019.

Враховуючи викладене, з 04.06.2019 при вирішенні питання про призначення пенсії за вислугою років відповідно до пункту «е» статті 55 Закону №1788-XII необхідно керуватися вказаною нормою у редакції до внесення змін Законом №213-VIII та Законом №911-VIII.

Отже, з 04.06.2019 при визначенні права на отримання пенсії за вислугу років необхідно виходити з наявності спеціального стажу роботи від 25 до 30 років.

Законом України від 03.10.2017 за №2148-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій» (набрав чинності 11 жовтня 2017 року) розділ ХV Прикінцеві положення Закону «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» №1058-IV доповнено пунктом 2-1, згідно з яким особам, які на день набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій» мають вислугу років та стаж, необхідний для призначення пенсії за вислугу років, передбачений статтями 52, 54 та 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення», пенсія за вислугу років призначається за їхнім зверненням з дотриманням умов, передбачених Законом України «Про пенсійне забезпечення».

Також, Законом №2148-VIII абзац 2 п.16 розділу ХV Прикінцеві положення Закону №1058-IV викладено в такій редакції: «Положення Закону України «Про пенсійне забезпечення» застосовуються в частині визначення права на пенсію за вислугу років для осіб, які на день набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" щодо підвищення пенсій мають вислугу років та стаж, необхідні для призначення такої пенсії».

Вказаною нормою лише збережено гарантії певної категорії осіб, які на день набрання чинності Законом №2148-VIII мають всі підстави для призначення пенсії за вислугу років відповідно до статті 55 Закону «Про пенсійне забезпечення».

Отже, на час виникнення спірних правовідносин була наявна колізія між нормами Закону №1788-ХІІ з урахуванням рішення Конституційного Суду України № 2-р/2019 з одного боку, та Законом №1058-ІV з іншого в частині обмеження права на пільговий стаж, здобутий після 11 жовтня 2017 року.

Приписами ч.3 ст.22 Конституції України при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.

У Рішенні від 22 травня 2018 року № 5-р/2018 Конституційний Суд України зазначив, що «положення частини третьої статті 22 Конституції України необхідно розуміти так, що при ухваленні нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих конституційних прав і свобод людини, якщо таке звуження призводить до порушення їх сутності» (абзац десятий підпункту 2.2 пункту 2 мотивувальної частини).

Конституційний Суд України зазначає, що до основних обов`язків держави належить забезпечення реалізації громадянами соціальних, культурних та економічних прав; гарантування державою конституційного права на соціальний захист є однією з необхідних умов існування особи і суспільства; рівень соціального забезпечення в державі має відповідати потребам громадян, що сприятиме соціальній стабільності, забезпечуватиме соціальну справедливість та довіру до держави. Гарантування державою цих прав, у тому числі права на пенсійне забезпечення як складової конституційного права на соціальний захист, має здійснюватися на основі Конституції України та у спосіб, що відповідає їй.

Одним із елементів конституційного принципу верховенства права є принцип правової визначеності, у якому стверджується, що обмеження основних прав людини та громадянина і втілення цих обмежень на практиці допустиме лише за умови забезпечення передбачуваності застосування правових норм, встановлюваних такими обмеженнями; обмеження будь-якого права повинне базуватися на критеріях, які дадуть змогу особі відокремлювати правомірну поведінку від протиправної (абзац шостий підпункту 4.3 пункту 4 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 27.02.2018 № 1-р/2018).

Юридична визначеність є ключовою у питанні розуміння верховенства права; держава зобов`язана дотримуватися та застосовувати у прогнозований і послідовний спосіб ті закони, які вона ввела в дію; юридична визначеність передбачає, що норми права повинні бути зрозумілими і точними, а також спрямованими на забезпечення постійної прогнозованості ситуацій і правових відносин; юридична визначеність означає також, що необхідно у цілому дотримуватися зобов`язань або обіцянок, які взяла на себе держава перед людьми (поняття „легітимні очікування).

Принцип юридичної визначеності вимагає чіткості, зрозумілості й однозначності норм права, зокрема їх передбачуваності (прогнозованості) та стабільності (абзац шостий підпункту 2.1 пункту 2 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 20 грудня 2017 року № 2-р/2017).

Відтак, обмеження пунктом 2.1 розділу XV «Прикінцеві положення» Закону №1058-IV врахування спеціального стажу, здобутого після 11.10.2017р. для набуття права на призначення пенсії за вислугою років, є порушенням принципу юридичної визначеності та верховенства права, на що звернув увагу Верховний Суд у постанові від 06.11.2023р. у справі №240/24/21.

Суд зазначає, що особа, яка станом на момент звернення до органів пенсійного фонду здобула від 25 до 30 років спеціального стажу роботи, має право на обчислення її спеціального стажу відповідно до положень статті 55 Закону №1788-XII в редакції, яка діяла до змін, унесених Законами №213-VIII, №911-VIII.

Тому, доводи відповідача про те, що правом на пенсію за вислугу років користуються лише особи, у яких на день введення в дію Закону №2148-VIII (11.10.2017) має бути наявна вислуга років 26 років 6 місяців на посадах є необгрунтованими.

Щодо стажу роботи позивача, суд встановив, що у спірному рішенні відповідач покликався на те, що страховий стаж позивача становить 22 роки 2 місяці, спеціальний стаж особи, який дає право на пенсію за вислугу років, станом на 11.10.2017 відсутній. Крім того, до страхового стажу не зараховано періоди роботи відповідно до записів трудової книжки від 29.08.1986 НОМЕР_2 , оскільки у записі про зміну прізвища заявниці не зазначена дата видачі свідоцтва про шлюб, свідоцтво про шлюб в електронній пенсійній справі відсутнє; також незараховано період роботи з 15.08.1994 по 31.12.1997, оскільки наявна розбіжність у даті прийняття на роботу та даті наказу про прийняття на роботу.

Суд зазначає, що частиною першою статті 24 Закону №1058-ІV встановлено, що страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.

Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом (частина друга статті 24 Закону №1058-ІV).

Статтею 62 Закону №1788-ХІІ передбачено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року № 637 затверджено Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній (далі Порядок № 637).

Відповідно до п. 1 Порядку № 637 основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.

Пунктом 3 Порядку № 637 передбачено, що за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.

Аналізуючи наведені норми, суд дійшов висновку, що основним документом, який підтверджує періоди страхового стажу, є трудова книжка та записи в ній, а за їх відсутності такі періоди можуть підтверджуватися іншими документами, виданими за місцем роботи, навчання або архівними установами.

Згідно норм законодавства, чинного у спірний період роботи позивача, а саме: Інструкції про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, в установах та організаціях, затвердженої постановою Державного комітету СРСР з праці та соціальних питань від 20.06.1974 №162 (далі Інструкція № 162) було визначено порядок ведення трудових книжок.

З 29.07.1993 порядок ведення трудових книжок регулюється Інструкцією про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженою наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.1993 №58 (далі Інструкція №58), яка містить аналогічні вимоги щодо внесення записів до трудових книжок, що й Інструкція №162.

Відповідно до п. 2.5 Інструкції № 162 у випадку виявлення неправильного або неточного запису відомостей про роботу, переведення на іншу постійну роботу, про нагородження та заохочення виправлення здійснюється адміністрацією того підприємства, де було внесено відповідний запис. Адміністрація за новим місцем роботи зобов`язана надати працівнику необхідну допомогу в цьому. Аналогічна правова позиція висловлена у п. 2.6 Інструкції № 58.

Відповідно до п.2.2 Інструкції №162, заповнення трудової книжки вперше провадиться адміністрацією підприємства у присутності працівника не пізніше тижневого строку з дня прийняття на роботу.

Аналогічні за змістом вимоги встановлені в Інструкції № 58.

Відповідно до пункту 2.12 Інструкції № 162 зміна записів в трудових книжках про прізвище, ім`я, по-батькові та дату народження здійснюються адміністрацією за останнім місцем роботи на підставі документів (паспорта, свідоцтва про народження, про шлюб, про розірвання шлюбу, про зміну прізвища, ім`я, по-батькові, тощо) з посиланням на дату та номер цих документів. Зазначені зміни вносяться на першій сторінці (титульному аркуші) трудової книжки. Однією рискою закреслюється, наприклад, попереднє прізвище чи ім`я, по-батькові, дата народження та записуються нові дані. Посилання на відповідні документи записуються на внутрішній стороні обкладинки та засвідчуються підписом керівника підприємства або спеціально уповноваженої ним особи та печаткою підприємства або печаткою відділу кадрів. В такому ж порядку за необхідності вносяться зміни у відомостях щодо освіти, професії, спеціальності.

Аналогічні за змістом вимоги містяться в Інструкції № 58.

Згідно з 4.1 Інструкції №162, при звільненні робітника або службовця всі записи про роботу, нагородження і заохочення, внесені в трудову книжку за час роботи в даному підприємстві, засвідчуються підписом керівника підприємства або спеціально уповноваженої ним особи і печаткою підприємства або печаткою відділу кадрів.

Таким чином, аналіз вказаних вище правових норм дозволяє дійти до висновку, що обов`язок щодо внесення достовірних відомостей про працівника під час заповнення трудової книжки покладається на роботодавця або уповноважену ним особу, які здійснюють заповнення трудової книжки вперше, а не на працівника, а тому наявність таких недоліків в трудовій книжці позивача не може бути підставою для не зарахування до страхового стажу останнього періодів роботи згідно з записами в трудовій книжці, виконаними у відповідності до вимог Інструкцій № 162 та № 58.

Крім того, відповідно до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України Про трудові книжки працівників від 27.04.1993 №301 відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації, представництва іноземного суб`єкта господарювання.

Отже, працівник не відповідає за правильність записів у трудовій книжці та не повинен контролювати роботодавця щодо її заповнення. На особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у трудовій книжці.

Вищенаведене узгоджується з позицією Верховного Суду, викладеній у постанові №687/975/17 від 21.02.2018.

Крім того, у постанові Верховного Суду від 30.09.2019 по справі № 638/18467/15-а зазначено, що формальні неточності у документах, за загальним правилом, не можуть бути підставою для органів пенсійного фонду для обмеження особи у реалізації конституційного права на соціальний захист.

Враховуючи вищевикладене, суд висновує, що періоди роботи та навчання позивача з 30.08.1986 по 08.04.2022, записи про які містить її трудова книжка НОМЕР_2 від 29.08.1986 підлягають зарахуванню до загального страхового стажу позивача.

Крім того, згідно відомостей трудової книжки позивача НОМЕР_2 від 29.08.1986, ОСОБА_1 з 15.08.1994 по 08.04.2022 працювала на посаді вчителя російської мови та літератури у ЗОШ № 65, назву якої змінено на ЗОШ І-ІІІ ступенів № 65 ЗМР Запорізької області. Позивач також проходила атестацію 11.02.1999, 15.01.2007 (встановлено та підтверджено кваліфікаційну категорію Спеціаліст ІІ категорії), 16.03.2010, 18.03.2014 (встановлено та підтверджено кваліфікаційну категорію Спеціаліст І категорії).

Слід зазначити, що Постановою Кабінету Міністрів України від 04.11.1993 №909 «Про перелік закладів і установ освіти, охорони здоров`я та соціального захисту і посад, робота на яких дає право на пенсію за вислугу років» встановлено, що право на пенсію за вислугу років дає робота у загальноосвітніх навчальних закладах, зокрема, на посадах учителів, логопедів, вчителів-логопедів, вчителів-дефектологів, викладачів, сурдопедагогів, тифлопедагогів, вихователів, завідуючих та інструкторів слухових кабінетів, директорів, завідуючих, їх заступників з навчально-виховної (навчальної, виховної), навчально-виробничої частини або роботи з виробничого навчання, завідуючих навчальною і навчально-виховною частиною, завідувачів філіями, їх заступників з навчально-виховної (навчальної, виховної) роботи, соціальних педагогів (організаторів позакласної та позашкільної виховної роботи з дітьми), практичних психологів, педагогів-організаторів, майстрів виробничого навчання, керівників гуртків, секцій, студій та інших форм гурткової роботи.

Крім цього постановою Кабінету Міністрів України від 14.06.2000 №963 затверджено Перелік посад педагогічних та науково-педагогічних працівників до яких, зокрема, віднесено наступні посади:

- керівник (директор, завідувач, начальник): закладу дошкільної (дошкільного підрозділу іншої юридичної особи публічного чи приватного права, які провадять освітню діяльність у сфері дошкільної освіти), загальної середньої, позашкільної (на якого поширюються умови оплати праці працівників установ і закладів освіти), професійної (професійно-технічної), фахової передвищої (структурного підрозділу закладу вищої освіти, іншої юридичної особи, основним видом діяльності якого є освітня діяльність у сфері фахової передвищої освіти), післядипломної (підвищення кваліфікації) освіти (у тому числі спеціалізованої освіти) усіх типів незалежно від підпорядкування;

- вчителі всіх спеціальностей (у тому числі вчитель-дефектолог, вчитель-логопед), викладачі всіх спеціальностей, асистент вчителя, асистент вчителя-реабілітолога, асистент викладача, старший викладач закладу фахової передвищої освіти, старший майстер закладу професійної (професійно-технічної) освіти, майстер виробничого навчання, асистент майстра виробничого навчання, педагог професійного навчання, керівник фізичного виховання, старший вихователь, вихователь, асистент вихователя, вихователь-методист, музичний керівник, інструктор з фізичної культури (фізкультури), методист, педагог-організатор, практичний психолог, соціальний педагог, соціальний педагог по роботі з дітьми з інвалідністю, логопед закладів охорони здоров`я та соціального захисту, керівник гуртка (секції, студії, інших форм гурткової роботи); концертмейстер, художній керівник, культорганізатор, акомпаніатор, інструктор з праці, інструктор слухового кабінету, перекладач-дактилолог, екскурсовод, інструктор з туризму закладу освіти; старший керівник та керівник туристських груп (походу, екскурсії, експедиції) закладу позашкільної освіти; голова циклової комісії закладу фахової передвищої освіти; фахівець (консультант) інклюзивно-ресурсного центру; консультант, психолог центру професійного розвитку педагогічних працівників; помічник директора з режиму, старший черговий з режиму, черговий з режиму закладу освіти для осіб, які потребують соціальної допомоги і реабілітації.

Виходячи з наведеного, суд констатує, що вчитель всіх спеціальностей загальної середньої освіти є педагогічним працівником навчального закладу, тобто працівником освіти, а тому стаж роботи на вказаних посадах повинен зараховуватися до пільгового стажу у розумінні пункту «е» статті 55 Закону №1788-ХІІ.

Суд звертає увагу, що у трудовій книжці позивачки від 29.08.1986 БТ-11 №3401509 всі записи чіткі, зрозумілі, викладені, з найменування закладів, в яких працювала позивач вбачається, що вони належать до державної або комунальної форми власності.

Слід також зазначити, що під час перебування у короткотермінових відпустках без збереження заробітної плати так чи інакше позивачка продовжувала перебувати у трудових відносинах із роботодавцем, спірні періоди мають бути включені до страхового стажу, тому правові підстави для виключення цих періодів із спеціального стажу відсутні.

Крім того, перевірка достовірності виданих документів покладається на пенсійний орган, а сумніви останнього щодо обґрунтованості їх видачі, самі по собі, не можуть бути підставою для відмови у призначенні пенсії. Даного висновку дійшов Верховний Суд у Постанові від 21.11.2018 у справі №672/914/16-а.

Органи, що призначають пенсію, мають право вимагати від підприємств, установ та організацій, фізичних осіб дооформлення у тримісячний строк з дня подання заяви прийнятих і подання додаткових документів, передбачених законодавством, а також перевіряти обґрунтованість їх видачі. Слід зазначити, що таке право не повинно нівелювати обов`язок пенсійного органу щодо установлення права особи на одержання пенсії на підставі всебічного, повного і об`єктивного розгляду всіх поданих документів, як це визначено пункту 4.7 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», затвердженого Постановою Правління Пенсійного фонду України 25.11.2005 за №22-1.

Наявність сумнівів щодо некоректних записів у документах із сторони відповідача може бути лише підставою для перевірки, однак відсутність документів по цьому підприємству на зберіганні в архівних установах, не може нівелювати відомості, оформлені належним чином, та позбавляти права на належне пенсійне забезпечення. Формальні неточності у документах, за загальним правилом, не можуть бути підставою для органів пенсійного фонду для обмеження особи у реалізації конституційного права на соціальний захист. Відповідна правова позиція була висловлена Верховним Судом у постановах від 30.09.2019 у справі №638/18467/15-а та від 25.04.2019 у справі №593/283/17.

Відтак, враховуючи наявність у трудовій книжці записів про роботу позивача на посаді вчителя загальноосвітньої школи, а також, що зауважень до достовірності таких записів відповідачем не висловлено, такі періоди роботи мають бути зараховані до стажу позивачки, що дає їй право на призначення пенсії за вислугу років на підставі пункту «е» статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення».

Підсумовуючи наведене, суд вважає протиправним рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області № 083850030548 від 16.06.2026, у зв`язку з чим таке підлягає скасуванню.

Обираючи спосіб захисту прав позивача у спірних правовідносинах, суд виходить з наступного.

Відповідно до частини 1 статті 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) гарантує, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Під ефективним засобом (способом) необхідно розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тобто ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.

Отже, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

У пункті 145 рішення від 15 листопада 1996 року у справі Чахал проти Об`єднаного Королівства (Chahal v. the United Kingdom, (22414/93) [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни.

Згідно ч.ч. 1,2 ст.9 КАС України, суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Згідно ч.2 ст.245 КАС України у випадку, визначеному п. 4 ч. 2 статті, суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.

У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов`язує суб`єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.

Верховний Суд у постанові від 09.05.2024 у справі №580/3690/23, аналізуючи вищенаведені положення КАС України, зазначив, що у разі якщо межі заявлених позовних вимог не дозволяють суду під час розгляду справи здійснити перевірку того, чи забезпечив позивач на момент його звернення до відповідного суб`єкта владних повноважень виконання всіх без винятку вимог закону для отримання позитивного рішення та(або) якщо суб`єкт до якого звертається позивач має право діяти при прийнятті відповідного рішення на власний розсуд (тобто має альтернативні варіанти поведінки за наслідками розгляду звернення позивача), то суд, у межах свого розсуду, з метою уникнення перебирання на себе повноважень щодо вирішення питань, які законодавством віднесені до компетенції іншого органу, повинен зобов`язати суб`єкта владних повноважень прийняти рішення з урахуванням оцінки, наданої судом у рішенні.

Так, вимога щодо зобов`язання призначити пенсію є передчасною, оскільки функцію по обрахунку загального та спеціального стажу із урахуванням спірних періодів пенсійний орган не виконав.

Тож, питання про наявність підстав для призначення позивачу пенсії за вислугу років відноситься до повноважень органу Пенсійного фонду, у даному випадку визначеного за принципом екстериторіальності ГУ ПФУ в Хмельницькій області, і, за відсутності всіх вихідних даних, необхідних для вирішення цього питання, не може бути розглянуте по суті судом.

Такі висновки суду узгоджуються з висновками Верховного Суду, викладеними у постанові від 07.03.2018 у справі №233/2084/17.

За таких обставин, з метою ефективного поновлення прав позивача, суд вважає за необхідне визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області № 083850030548 від 16.06.2026 про відмову у призначенні пенсії та зобов`язати Головне управління Пенсійного Фонду України в Хмельницькій області зарахувати до загального страхового стажу ОСОБА_1 періоди роботи з 30.08.1986 по 08.04.2022, згідно записів трудової книжки від 29.08.1986 НОМЕР_1 , а також, до стажу, що дає право на призначення пенсії за вислугу років на підставі пункту «е» статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення» періоди роботи на посаді вчителя з 15.08.1994 по 08.04.2022 та повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 08.06.2026 з урахуванням висновків суду у даному рішенні.

Обраний у справі судом спосіб захисту порушеного права відповідає вимогам справедливості та забезпечить ефективне поновлення порушеного права позивача з урахуванням обставин цієї справи.

Згідно з частиною першою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні (ст. 90 КАС України).

Перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів сторін, оцінивши докази суб`єкта владних повноважень на підтвердження правомірності своїх дій та докази, надані позивачем, суд доходить висновку, що з наведених у позовній заяві мотивів і підстав, позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.

Згідно з ч.3 ст.139 КАС України, при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.

У зв`язку із викладеним, судові витрати у розмірі 998,40 грн. на оплату судового збору підлягають стягненню на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області.

Керуючись ст.ст. 2, 5, 72, 77, 139, 241, 243-246, 255 КАС України, суд,

ВИРІШИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницкій області, Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії, задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області № 083850030548 від 16.06.2026 про відмову у перерахунку пенсії.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного Фонду України в в Хмельницкій області (29013, м. Хмельницький, Гната Чекірди, 10, код ЄДРПОУ 21318350) зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 ) періоди роботи з 30.08.1986 по 08.04.2022, згідно записів трудової книжки від 29.08.1986 НОМЕР_1 , а також, до стажу, що дає право на призначення пенсії за вислугу років, на підставі пункту «е» статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення», періоди роботи на посаді вчителя з 15.08.1994 по 08.04.2022 та повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 08.06.2026, з урахуванням висновків суду у даному рішенні.

В іншій частині вимог, - відмовити.

Стягнути на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 ) судовий збір у розмірі 998 (дев`ятсот дев`яносто вісім) грн. 40 коп. за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницкій області (29013, м. Хмельницький, Гната Чекірди, 10, код ЄДРПОУ 21318350).

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Третього апеляційного адміністративного суду шляхом подачі в 30-денний строк з дня його проголошення, а якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення (ухвали) суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення у повному обсязі складено та підписано 15.10.2026.

Суддя Л.Я. Максименко