Рішення № 140668325, 05.10.2026, Деснянський районний суд міста Києва

Номер провадження 2/754/4069/26

Справа №754/489/26

РІШЕННЯ

Іменем України

05 жовтня 2026 року Деснянський районний суд міста Києва в складі:

Головуючого - судді Галась І.А.,

при секретарі - Кирилова А.А.

за відсутності сторін

розглянувши матеріали справи за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , 3-тя особа - Служба у справах дітей Борщагівської сільської ради Бучанського району Київської області про визначення місця проживання дитини,

ВСТАНОВИВ:

Представник ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) адвокат Долина Л.Г. звернулась до суду з позовом до ОСОБА_2 (АДРЕСА_3), 3-тя особа - Служба у справах дітей Борщагівської сільської ради Бучанського району Київської області (Київська область, Софіївська Борщагівка, пров. Шкільний,5) про визначення місця проживання дитини.

Позовні вимоги обґрунтовано наступним.

03.06.2016 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 було укладено шлюб, що підтверджується Свідоцтвом про шлюб серії НОМЕР_1 , яке видане Новоград-Волинським міським відділом держаної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Житомирській області.

Від шлюбу є неповнолітні діти: син ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується копією свідоцтва про народження серії НОМЕР_2 та донька ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , що підтверджується копією витягу 0663011/00/AU/2017/832655 від 25.10.2017 року.

З серпня 2025 року сторони припинили проживати однією сім`єю. Наразі проживають окремо один від одного, не ведуть спільне господарство, Боржник не бере участі в накопиченні сімейного бюджету. Позивачкою подана позовна заява до суду про розірвання шлюбу.

29.09.2025 року судовим наказом по справі №754/16075/25 Деснянського районного суду стягнуто з ОСОБА_2 аліменти на утримання дітей.

Позивачка разом з дітьми мешкає за адресою: АДРЕСА_2 , що підтверджується договором оренди квартири від 01.08.2025 року та актом на предмет проживання від 15.09.2025 року (копії додаються)

З моменту припинення спільного проживання і до теперішнього часу малолітні діти постійно, фактично та безперервно проживають разом з матір`ю - Позивачкою за місцем її проживання.

Вихованням, навчанням та лікуванням дітей займається виключно мати.

Саме Позивачка здійснює щоденний догляд за дітьми, забезпечує їх харчуванням, одягом, організовує навчальний процес, супроводжує до закладів освіти та медичних установ, контролює стан здоров`я, розвиток і побут дітей.

Відповідач з моменту припинення спільного проживання участі у вихованні дітей не брав, не здійснював постійного догляду, не займався питаннями навчання та лікування дітей.

Лише безпосередньо перед судовим засіданням у справі про розірвання шлюбу відповідач частково сплатив суму аліментів, що носило разовий характер та не свідчить про належне і системне виконання ним батьківських обов`язків.

Один із малолітніх дітей, а саме син, має медичні показання, у зв`язку з чим перебуває під наглядом лікаря-психіатра та стоїть на відповідному медичному обліку, що підтверджується довідкою з лікувального закладу. Дитина потребує постійного лікування та медичного супроводу, яке є тривалим та фінансово витратним. Усі питання, пов`язані з лікуванням дитини, організацією медичних консультацій, проходженням терапії та фінансуванням лікування, здійснює виключно мати - Позивачка.

Відповідач не цікавиться станом здоров`я дитини, не визнає необхідності лікування та не бере участі у прийнятті рішень, пов`язаних із медичним супроводом.

Після спілкування з батьком у дітей спостерігаються ознаки тривожності та емоційного напруження, що особливо проявляється у сина з огляду на його стан здоров`я.

Перебування дітей у відповідача, зокрема без присутності матері та в умовах проживання разом з іншими членами родини, викликає у дітей психологічний дискомфорт.

Для дітей присутність матері є визначальною для відчуття стабільності, безпеки та

емоційної рівноваги.

Діти проживають разом із матір`ю у чітко сформованому режимі дня, який включає визначений графік сну, харчування, відпочинку, навчання та лікувальних заходів. Під час перебування дітей у Відповідача звичний для них режим порушується, зокрема не дотримується графік сну та харчування. Після повернення дітей від батька мати змушена повторно відновлювати звичний режим, що негативно впливає на психоемоційний стан дітей, спричиняє втому та підвищену тривожність.

Умови проживання дітей разом з матір`ю відповідають їхнім потребам, що підтверджується актом на предмет проживання від 15 вересня, складеним органом місцевого самоврядування за місцем фактичного проживання дітей.

З урахуванням фактичного проживання дітей разом з матір`ю, виконання нею повного обсягу батьківських обов`язків, стану здоров`я сина, необхідності стабільного лікування, дотримання режиму дня та психоемоційної стабільності дітей, вважаємо, що визначення місця проживання дітей разом з матір`ю повністю відповідає їх найкращим інтересам.

З огляду на вище викладене, позивач просить суд: Визначити місце проживання малолітніх дітей - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 разом з матір`ю.

Залучити до справи Службу у справах дітей Борщагівської сільської ради Бучанського району Київської області для надання висновку по справі.

Ухвалою Деснянського районного суду м. Києва від 26 січня 2026 року відкрито провадження в справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , 3-тя особа - Служба у справах дітей Борщагівської сільської ради Бучанського району Київської області про визначення місця проживання дитини. Призначено підготовче засідання по названій справі.

Представник позивача - адвоката Долина Л.Г. звернувся до суду з заявою про участі у справі в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду із використанням власних технічних засобів.

Ухвалою Деснянського районного суду м. Києва від 09 березня 2026 року Забезпечити участь представника відповідача - адвоката Долиної Людмили Григорівни в розгляді цивільної справи за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , 3-тя особа - Служба у справах дітей Борщагівської сільської ради Бучанського району Київської області про визначення місця проживання дитини в режимі відеоконференції із застосуванням власних технічних засобів та системи ВКЗ.

19 травня 2026 року представником позивача ОСОБА_1 , адвокатом Долина Л.Г. через підсистему «Електронний суд» подано клопотання про долучення доказів та зобов`язання надати висновок органу опіку та піклування.

Окремою Ухвалою Деснянського районного суду м. Києва від 19 травня 2026 року повідомлено Службу у справах дітей Борщагівської сільської ради Бучанського району Київської області в справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , 3-тя особа - Служба у справах дітей Борщагівської сільської ради Бучанського району Київської області про визначення місця проживання дитини, на необхідність надання висновку щодо розв`язання спору між батьками малолітніх дітей - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 в порядку, визначеному ч.5 ст.19 Сімейного кодексу України.

Про виявлені порушення законодавства Службою у справах дітей Борщагівської сільської ради Бучанського району Київської області повідомити Службу у справах дітей Київської обласної державної адміністрації, Державну службу України у справах дітей.

01 червня 2026 року представником Служби у справах дітей Борщагівської сільської ради Бучанського району Київської області - Васянович В.Ю. через підсистему «Електронний суд» подано додаткові пояснення у справі, відповідно до яких повідомили про надання висновку пізніше, оскільки на це потрібен час.

Представник Служби у справах дітей Борщагівської сільської ради Бучанського району Київської області -Васянович Вероніка Юріївна звернулась до суду з заявою про участі у справі в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду із використанням власних технічних засобів.

Ухвалою Деснянського районного суду м. Києва від 26 серпня 2026 року забезпечено участь представника Служби у справах дітей Борщагівської сільської ради Бучанського району Київської області - Васянович Вероніки Юріївни в розгляді цивільної справи за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , 3-тя особа - Служба у справах дітей Борщагівської сільської ради Бучанського району Київської області про визначення місця проживання дитини в режимі відеоконференції із застосуванням власних технічних засобів та системи ВКЗ.

27 серпня 2026 року Державна служба України у справах дітей в особі голови - В.Зозулі на виконання окремої ухвали Деснянського районного суду м. Києва від 19.05.2026 року, щодо забезпечення службою у справах дітей Борщагівської сільської ради Бучанського району Київської області надати висновок органу опіки та піклування щодо розв`язання спору повідомило, що направлено лист від 24.08.2026 №11974/2026 до Київської обласної держави (військової адміністрації).

За результатами вжитих заходів, листом Служби у справах дітей Київської ОВА від 24 серпня 2026 р. №2074/47.04/2026 повідомлено про невідкладну підготовку та направлення службою у справах дітей Борщагівської сільської ради Бучанського району Київської області висновок до Деснянського районного суду міста Києва.

28 серпня 2026 року Представник Служби у справах дітей Борщагівської сільської ради Бучанського району Київської області -Васянович Вероніка Юріївна через підсистему «Електронний суд» подано пояснення по справі та надано рішення виконавчого комітету Борщагівської сільської ради Бучанського району Київської області № 251/14 від 26 серпня 2026 року щодо доцільності визначення місця проживання малолітніх дітей ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_4 ,

ІНФОРМАЦІЯ_2 , разом з матір`ю ОСОБА_1 .

Під час підготовчого розгляду справи позивач та представник позивача позовні вимоги підтримали.

Відповідач до підготовчого розгляду справи не з`явився. Про розгляд справи повідомлявся належним чином. Будь яких заяв, клопотань на адресу суду не надходило. Причини неявки суду не відомі.

Представник третьої особи - Служби у справах дітей Борщагівської сільської ради Бучанського району Київської області до підготовчого розгляду справи не з`явились. Матеріали справи містять заяву про розгляд справи за їх відсутності.

Суд ухвалив закрити підготовчий розгляд справи та призначити справу в порядку загального позовного провадження у відкритому судовому засіданні .

Протягом судового розгляду справи позивач та її представник до суду не з`явились. Матеріали справи містять заяву про розгляд справи за відсутності позивача.

Протягом судового розгляду справи відповідач до суду не з`явились.

Представник третьої особи -Служби у справах дітей Борщагівської сільської ради Бучанського району Київської області до судового розгляду справи не з`явились.

Згідно з ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визначається право людини на доступ до правосуддя, а статтею 13 Конвенції встановлене право на ефективний спосіб захисту прав, що означає, що особа має право пред`явити в суді таку вимогу на захист цивільного права, яка відповідає змісту порушеного права та характеру правопорушення.

Право на суд не є абсолютним, а судового розгляду потребують ті справи, в яких є «спір» про «право», реальний і серйозний, який може стосуватися як самого існування права, так і сфери його дії (справа Аллан Якобсон проти Щвеції). Результат проваджень має бути значущим для відповідного права (наприклад, Ulyanov v. Ukraine (dec.) (Ул`янов проти України)).

Отже, об`єктом захисту є порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес, саме вони є підставою для звернення особи за захистом свого права із застосуванням відповідного способу захисту.

Так, Європейський суд з прав людини у своїй прецедентній практиці виходить із того, що положення пункту 1 статті 6 та статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує кожному право подати до суду будь-яку заяву, що стосується його прав і обов`язків цивільного характеру (п.36 рішення ЄСПЛ від 21.02.1975 року у справі "Голден проти Сполученого королівства" та кожен має право на ефективний засіб юридичного захисту (ст.13 Конвенції).

Відповідно до вимог ст.5 ЦПК України здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Вимогами ст.10 ЦПК України передбачено, що суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що встановлені Конституцією та законами України. Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Відповідно до вимог ст.12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ч.1 ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданими відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Дослідивши наявні у справі докази, відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права, суд приходить до наступних висновків.

З матеріалів справи вбачається, що сторони перебували у шлюбі з 03 червня 2016 року.

У сторін по справі народилося двоє дітей: син ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується копією свідоцтва про народження серії НОМЕР_2 , виданого Деснянським районним у місті Києві відділом державної реєстрації актів цивільного стану Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Києв) 31 березня 2020 року та донька ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , що підтверджується копією витягу Республіки Польща Воєводство любельське (люблінське) Відділ реєстрації ктів цивільного стану в м. Люблін №0663011/00/AU/2017/832655 від 25.10.2017 року.

Відповідно до договору оренди квартири від 01.08.2025 року та актом на предмет проживання від 15.09.2025 ОСОБА_1 з дітьми ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 мешкають за адресою: АДРЕСА_2 .

Відповідно до судового наказу від 29.09.2025 року по справі №754/16075/25 винесеного Деснянським районним судом м. Києва стягнуто із ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП - НОМЕР_3 , зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_3 на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , РНОКПП - НОМЕР_4 , зареєстрованої за адресою: АДРЕСА_3 аліменти на утримання дітей: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_5 та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , у розмірі 1/3 частини з усіх видів заробітку (доходу) боржника, щомісячно, але не менше 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, та не більше десяти прожиткових мінімумів на дитину відповідного віку, щомісячно починаючи стягнення з 26.09.2025 року і до досягнення дітьми повноліття.

Відповідно до Висновку виконавчого комітету Борщагівської сільської ради Бучанського району Київської області № 251/14 від 26 серпня 2026 року щодо доцільності визначення місця проживання малолітніх дітей ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , разом з матір`ю ОСОБА_1 , на підставі рішення комісії з питань захисту прав дитини при Борщагівській сільській раді Бучанського району Київської області від 25 серпня 2026 року (протокол №16) орган опіки та піклування на теперішній час вважає за доцільне визначення місця продживання малолітніх дітей ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , разом з матір`ю ОСОБА_1 .

У статті 8 Конституції України закріплено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права, а норми Конституції України є нормами прямої дії.

Відповідно до частини третьої статті 51 Конституції України сім'я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.

Батьки дитини мають рівні права на участь у спілкуванні та вихованні дитини, незалежно від того, з ким із батьків мешкає дитина. Той з батьків, з ким мешкає дитина не може створювати безпідставні перешкоди чи обмежувати право іншого з батьків на вільне спілкування з дитиною на свій розсуд. Виключенням може бути лише такі форми та зміст спілкування, що шкодять інтересам дитини. Те, що дозволено одному з батьків, повинно бути дозволено й іншому, з огляду на рівність прав батьків.

Відповідно до ч. 4 ст. 29 ЦК України місцем проживання фізичної особи, яка не досягла десяти років, є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров`я, в якому вона проживає.

Згідно зі статтею 160 Сімейного кодексу України, місце проживання дитини, яка не досягла десяти років, визначається за згодою батьків. 2. Місце проживання дитини, яка досягла десяти років, визначається за спільною згодою батьків та самої дитини.3. Якщо батьки проживають окремо, місце проживання дитини, яка досягла чотирнадцяти років, визначається нею самою.

У випадку наявності спору між батьками про місце проживання дитини він вирішується органами опіки та піклування або судом.

Одним із завдань Сімейного Кодексу України є забезпечення кожної дитини сімейним вихованням, можливістю духовного та фізичного розвитку (ст.1). Виховання у колі сім`ї, як раз передбачає у повній сім`ї, тобто при участі усіх членів родини, як молодших, так і старших, і баби з дідом у тому числі.

Згідно зі ст. 7 СК України регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини, непрацездатних членів сім`ї. Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства.

Принцип 2 Декларації прав дитини 1959 року та Конвенції про права дитини 1989 року визначають, що дитина повинна перебувати під особливим захистом, їй повинні бути надані всі можливості та умови для фізичного, психічного та соціального розвитку.

Відповідно до ст. 8 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на рівень життя достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.

За приписом ч.1 ст.12 Закону України «Про охорону дитинства», виховання в сім`ї є першоосновою розвитку особистостей дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.

Відповідно до ст. 19 СК України при розгляді судом спорів щодо участі одного з батьків у вихованні дитини, місця проживання дитини, позбавлення та поновлення батьківських прав, побачення з дитиною матері, батька, які позбавлені батьківських прав, відібрання дитини від особи, яка тримає її у себе не на підставі закону або рішення суду, управління батьками майном дитини, скасування усиновлення та визнання його недійсним обов`язковою є участь органу опіки та піклування. Орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв`язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи.

З аналізу норм сімейного законодавства вбачається, що у тому разі, коли батьки дитини спільно не проживають, право визначати місце проживання дитини залишається за кожним з батьків. Питання про визначення місця проживання дитини має вирішуватись не тільки з урахуванням інтересів кожного з батьків, а перш за все, з урахуванням прав та законних інтересів дитини.

Пунктами 1, 2 статті 3 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої Верховною Радою України 27 лютого 1991 року, передбачено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом.

У п. 1 ст. 9 указаної Конвенції передбачено, що держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в як найкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.

Ухвалюючи рішення в справі «М.С. проти України» від 11 липня 2017 року (заява №2091/13), Європейський суд з прав людини наголосив, що в таких справах основне значення має вирішення питання про те, що найкраще відповідає інтересам дитини. На сьогодні існує широкий консенсус, у тому числі в міжнародному праві, на підтримку ідеї про те, що у всіх рішеннях, що стосуються дітей, їх найкращі інтереси повинні мати першочергове значення.

При цьому Європейський суд з прав людини зауважив, що при визначенні найкращих інтересів дитини у кожній конкретній справі необхідно враховувати два аспекти: по-перше, інтересам дитини найкраще відповідає збереження її зав`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я є особливо непридатною або неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини є забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагонадійним.

Найкращі інтереси дитини можуть, залежно від їх характеру та серйозності, перевищувати інтереси батьків.

Відповідно до ст. 6 Декларації прав дитини, прийнятій Генеральною Асамблеєю ООН 20.11.1959 року, дитина для повного і гармонійного розвитку її особистості потребує любові і розуміння. Вона має, коли це можливо, рости під опікою і відповідальністю своїх батьків і в усякому випадку в атмосфері любові і моральної та матеріальної забезпеченості; малолітня дитина не повинна, крім тих випадків, коли є виняткові обставини, бути розлучена зі своєю матір`ю.

Крім того, Декларацією прав дитини, прийнятою Генеральною Асамблеєю Організації Об`єднаних Націй 20 листопада 1959 року, яка підлягає застосуванню відповідно до ст. 9 Конституції України та ст. ст.2,8 ЦПК України, проголошено, що у всіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питанням соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється як найкращому забезпеченню інтересів дитини.

Відтак, будь-який сімейний спір стосовно дитини має вирішуватися з урахуванням та якнайкращим забезпеченням інтересів дитини.

Відповідно до ч.ч. 1-2 ст. 141 СК України мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини.

За приписами ч.ч. 1-3 ст. 157 СК України питання виховання дитини вирішується батьками спільно. Той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов`язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею. Той із батьків, з ким проживає дитина, не має права перешкоджати тому з батьків, хто проживає окремо, спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не перешкоджає нормальному розвиткові дитини.

Відповідно до ч. 1 ст. 161 СК України місце проживання дитини, яка не досягла десяти років, визначається за згодою батьків. Якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом. Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов`язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення.

При цьому згідно ч. 2 ст. 161 СК України орган опіки та піклування або суд не можуть передати дитину для проживання з тим із батьків, хто не має самостійного доходу, зловживає спиртними напоями або наркотичними засобами, своєю аморальною поведінкою може зашкодити розвиткові дитини.

Таким чином, на рівні національного законодавства встановлено перелік обставин, за наявності яких малолітню дитину не можуть передати для проживання разом з матір`ю. Такими є: відсутність у матері самостійного доходу; зловживання матір`ю спиртними напоями або наркотичними речовинами; аморальна поведінка матері, яка може зашкодити розвиткові дитини.

Місце проживання - це житловий будинок, квартира, інше приміщення, придатне для проживання в ньому (гуртожиток, готель тощо), у відповідному населеному пункті, в якому фізична особа проживає постійно, переважно або тимчасово (ч.1ст.29 ЦК). Кожна особа має право на вільний вибір місця проживання (ч.1ст.33 Конституції).

Однак визначення місця проживання дітей має свою специфіку, оскільки діти, як правило, в силу своєї психічної та фізичної незрілості, фактичної нездатності проживати самостійно мають проживати разом зі своїми батьками або з особами, які їх заміняють.

Отже, чинне законодавство, встановлює особисте немайнове право батьків визначати місце проживання дитини.

Згідно вимог ч.1, 2 ст.155 СК України, здійснення батьками своїх прав та виконання обов`язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності. Батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини.

Слід зауважити, що відповідно до принципу 6 Декларації прав дитини, прийнятій Генеральною Асамблеєю ООН 20 листопада 1959 року, дитина для повного і гармонійного розвитку її особистості потребує любові і розуміння. Вона має, коли це можливо, рости під опікою і відповідальністю своїх батьків і в усякому випадку в атмосфері любові і моральної та матеріальної забезпеченості; малолітня дитина не повинна, крім тих випадків, коли є виняткові обставини, бути розлучена зі своєю матір`ю.

Із системного тлумачення ч. 1 ст. 3, ст. 9 Конвенції про права дитини, ч. ч. 2 і 3 ст. 11 Закону України «Про охорону дитинства», ст.161 СК України випливає, що при вирішенні спору про визначення місця проживання дитини, суди мають враховувати передусім інтереси дитини. Встановлений сімейним законодавством принцип повної рівності обох батьків у питаннях виховання дітей може бути обмежений судом в інтересах дитини.

З наведених положень закону та встановлених обставин справи вбачається, що визначення місця проживання дітей з матір`ю відповідає першочерговому врахування інтересів дітей.

Відповідно до ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Статтею 77 ЦПК України встановлено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.

Згідно зі ст. 80 ЦПК України, достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Відповідно до ч. 1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно зі ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів в їх сукупності.

Приймаючи рішення Суд враховує усталену практику Європейського Суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів, де мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються.

Пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, але його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія А, № 303А, п. 29).

Національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі «Суомінен проти Фінляндії»(Suominen v. Finland), № 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року).

Призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» (Hirvisaari v. Finland), № 49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року).

Відповідно до положень ст. 1 ЦПК України 2004 року завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Відповідно до п. 27 Постанови Пленуму ВСУ № 14 від 18 грудня 2009 року «Про судове рішення у цивільній справі», під час судового розгляду предметом доказування є факти, якими обґрунтовують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше юридичне значення для вирішення справи і підлягають встановленню при ухваленні рішення.

Згідно з вимогами ст. 124, 129 Конституції України, задачами цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних, прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Основними засадами судочинства є законність, рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом, забезпечення доведеності вини, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, гласність судового процесу та його повне фіксування технічними засобами, забезпечення апеляційного та касаційного оскарження та обов`язковість рішень суду до виконання.

Відповідно до ч. 1-5 ст. 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Суд постановляє рішення в межах заявлених ними вимог і на підставі наданих сторонами доказів. Ухвалюючи саме таке рішення по справі, суд на перше місце ставить «якнайкращі інтереси дитини», оцінка яких включає в себе знаходження балансу між усіма елементами, необхідними для прийняття рішення.

Суд, також, вважає необхідним роз`яснити сторонам, що побудова сімейних відносин має здійснюватись на паритетних засадах, на почуттях любові і поваги, взаємодопомоги і підтримки. Сторони не повинні поглиблювати конфліктну ситуацію, захищаючи свої власні інтереси, а намагатись проявити справжню турботу, реалізувати свої права шляхом домовленості і забезпечити належні умови для розвитку дітей.

Питання судових витрат вирішується в порядку визначеному ст.141 ЦПК України.

Керуючись ст.ст. 3, 5, 13, 76-81, 141, 211, 223, 258-259, 268, 272-273, 354-355, 430 ЦПК України, ст.ст. 141, 157, 160, 161, 180-183, 191 СК України, суд,-

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , 3-тя особа - Служба у справах дітей Борщагівської сільської ради Бучанського району Київської області про визначення місця проживання дітей - задовольнити.

Визначити місце проживання малолітніх ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_6 та ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_5 з матір`ю ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_7 , РНОКПП НОМЕР_4 ,

АДРЕСА_1 )

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Суддя: