Рішення № 140666120, 07.10.2026, Красногвардійський районний суд м. Дніпропетровська

Справа № 204/7356/26

Провадження № 2/204/4529/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

(заочне)

07 жовтня 2026 року м. Дніпро

Чечелівський районний суд міста Дніпра, у складі:

головуючого судді Приваліхіної А.І.,

за участю секретаря судового засідання Єрмак Д.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі суду у м. Дніпрі в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «СОЛВЕНТІС» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, -

У С Т А Н О В И В:

16 червня 2026 року ТОВ «ФК «СОЛВЕНТІС» звернулося до суду із позовом до відповідача ОСОБА_1 , в якій прохає стягнути з нього заборгованість за договором позики № 175432 від 28 лютого 2025 року у сумі 19080 гривень, яка складається із: заборгованості по тілу кредиту 6000 гривень, заборгованості по відсотках 17 гривень 40 копійок , заборгованості по комісії 1062 гривні 60 копійок, заборгованості за штрафом 12000 гривень (а. с. 1-6 та на звороті).

В обґрунтування позовних вимог вказано, що 28 лютого 2025 року між ТОВ «СІРКО ФІНАНС» та ОСОБА_1 укладено Договір позики № 175432, відповідно до якого, відповідачу передані грошові кошти, шляхом їх перерахування на банківський рахунок відповідача у розмірі 6000 гривень. Право вимоги за яким 23 липня 2025 року було відступлено позивачу на підставі Договору факторингу №23072025, що укладений між ТОВ «СІРКО ФІНАНС» та ТОВ «ФК «СОЛВЕНТІС». Заборгованість відповідача перед позивачем становить 19080 гривень, яка складається із: заборгованості по тілу кредиту 6000 гривень та заборгованості по відсотках 17 гривень 40 копійок, заборгованості по комісії 1062 гривні 60 копійок, заборгованості за штрафом 12000 гривень, яку останній прохає стягнути з відповідача, разом із судовим збором та правовою допомогою у сумі 6000 гривень.

Ухвалою суду від 22 червня 2026 року у справі відкрито спрощене позовне провадження без виклику сторін (а. с. 52), копія якої надіслана учасникам справи за вихідним супровідним листом від 22 червня 2026 року (а. с. 53).

Ухвалою суду від 04 серпня 2026 року у справі здійснено перехід від розгляду справи у спрощеному позовному провадженні без виклику сторін до спрощеного позовного провадження з викликом сторін та призначено судове засідання на 18 серпня 2026 року (а. с. 59).

Представник позивача в судове засідання не з`явився, у позові, з-поміж іншого, прохав про розгляд справи за його відсутності (а. с. 6 та на звороті), не заперечувала проти ухвалення заочного рішення

Відповідач в судове засідання не з`явився, про дату, місце та час розгляду справи повідомлений належним чином (а. с. 79), причини неявки суду не відомі.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши докази за своїм внутрішнім переконанням кожен окремо та в їх сукупності, суд дійшов висновку про залишення без задоволення позовних вимог та, спираючись на вимоги ст. ст. 223, 247, 280 ЦПК України, ухвалив заочне рішення без фіксування судового процесу технічними засобами.

Судом встановлено, що 28 лютого 2025 року між ТОВ «СІРКО ФІНАНС» та відповідачем був укладений Договір позики №175432, який підписаний одноразовим ідентифікатором у порядку, визначеному статтею 12 Законом України «Про електронну комерцію».

Відповідно до умов Договору позики, ТОВ «СІРКО ФІНАНС» зобов`язується передати позичальнику у власність грошові кошти у розмірі 6000 гривень, на строк 30 днів, для придбання товарів та/або робіт та/або послуг, шляхом їх перерахування на банківський рахунок позичальника із використанням реквізитів електронного платіжного засобу позичальника, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів у день закінчення строку позики - 29 березня 2025 року , або достроково, та сплатити позикодавцю плату комісію 17.71% від суми позики 1062 гривні та проценти 0.01% в день від суми позики (а. с. 17-20 та на звороті).

В паспорті споживчого кредиту ТОВ «СІРКО ФІНАНС» та ОСОБА_1 узгодили основні умови кредитування з урахуванням побажань споживача, інформацію щодо орієнтованої річної процентної ставки та орієнтованої загальної вартості кредиту для споживача, порядок повернення кредиту та інші додаткову інформацію (а. с. 34-35).

28 лютого 2025 року ТОВ «СІРКО ФІНАНС» направило відповідачу на його електронну пошту одноразовий ідентифікатор (а. с. 16), яким підписав договір позики.

ТОВ «СІРКО ФІНАНС» зобов`язання за договором виконало в повному обсязі, шляхом переказу 28 лютого 2025 року на рахунок відповідача грошових кошти в сумі 6000 гривень, що підтверджується копією платіжної інструкції № 21ebfd53-0f96-4208-a757-127b244b35fb (а. с. 31).

23 липня 2025 року між ТОВ «СІРКО ФІНАНС» та ТОВ «ФК «СОЛВЕНТІС» укладено Договір факторингу № 23072025 (а. с. 21-26 та на звороті), відповідно до якого клієнт зобов`язується відступити фактору права вимоги, зазначені у відповідних реєстрах прав вимоги, а фактор зобов`язується прийняти такі права вимоги та сплатити клієнту ціну придбання за відповідний реєстр за плату, у передбачений цим договором спосіб.

Відповідно до Витягу реєстру боржників до Договору факторингу № 23072025 від 23 липня 2025 року, ТОВ «ФК «СОЛВЕНТІС» набуло право вимоги до відповідача за договором № 175432 від 28 лютого 2025 року (а. с. 11) у сумі 19080 гривень, яка складається із заборгованості за тілом кредиту у розмірі 6000 гривень, заборгованості за відсотками у розмірі 17 гривень 40 копійок, заборгованості по комісії 1062 гривні 60 копійок, заборгованості за штрафом 12000 гривень.

Згідно з вимогами ст. ст. 12, 13 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, при цьому суд розглядає цивільні справи не інакше як в межах заявлених вимог і на підставі наданих учасниками справи доказів.

Відповідно до вимог ст. ст. 76-79 ЦПК України, доказуванню підлягають обставини (факти), які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у учасників справи, виникає спір. Доказування по цивільній справі, як і судове рішення не може ґрунтуватися на припущеннях.

Нормами ст. 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Згідно з вимогами ч. 1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Приписами п. 1 ч. 2 ст. 11 ЦК України визначено, що підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори.

Відповідно до вимог ч. ч. 1, 2 ст. 14 ЦК України, цивільні обов`язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства. Особа не може бути примушена до дій, вчинення яких не є обов`язковим для неї.

Згідно з вимогами ч. 1 ст. 207 ЦК України, правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.

Вимогами ч. 2 ст. 207 ЦК України визначено, що правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Згідно з вимогами ч. 1 ст. 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Положеннями ст. 638 ЦК України визначено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів цього виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї зі сторін має бути досягнуто згоди.

Згідно з вимогами ст. 526 ЦК України, зобов`язання має виконуватися належним чином, відповідно до умов договору.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлено строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно з вимогами ст. 610 ЦК України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Приписами ч. 1 ст. 623 ЦК України визначено, що боржник, що порушив зобов`язання, має відшкодувати кредиторові завдані цим збитки.

Згідно з вимогами ст. 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

Відповідно до вимог ст. 629 ЦК України, договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Згідно з вимогами ч. 1 ст. 1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Приписами ч. 1 ст. 1048 ЦК України визначено, що позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором.

Відповідно до статті 1049 ЦК України, позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику у строк та в порядку, що встановлені договором.

Згідно з вимогами ч. 2 ст. 1050 ЦК України, якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами, то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася та сплати процентів.

Отже, передумовою для виникнення у позичальника обов`язку повернути кредитні кошти та сплатити проценти за користування ними має бути встановлений факт отримання і використання кредитних коштів відповідачем.

Відповідно до статті 549 ЦК України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 512 ЦК України, кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою, внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином відступлення права вимоги.

Відповідно до статті 514 ЦК України, до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі та на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Виходячи зі змісту статей 512, 514 ЦК України та ст. 442 ЦПК України, заміна кредитора у зобов`язанні можлива з підстав відступлення вимоги (цесія), правонаступництва (смерть фізичної особи, припинення юридичної особи) тощо й до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав.

Згідно з вимогами ст. 516 ЦК України заміна кредитора у зобов`язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов`язанні, новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків. У цьому разі виконання боржником свого обов`язку первісному кредиторові є належним виконанням.

За приписами ч. 1 ст. 517 ЦК України первісний кредитор у зобов`язанні повинен передати новому кредиторові документи, які засвідчують права, що передаються, та інформацію, яка є важливою для їх здійснення.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 519 ЦК України, первісний кредитор у зобов`язанні відповідає перед новим кредитором за недійсність переданої йому вимоги, але не відповідає за невиконання боржником свого обов`язку, крім випадків, коли первісний кредитор поручився за боржника перед новим кредитором.

Таким чином, відступлення права вимоги може здійснюватися тільки відносно дійсної вимоги, що існувала на момент переходу цих прав. В справах про визнання недійсними договорів про відступлення права вимоги судам необхідно з`ясовувати обсяг та зміст прав, які переходять до нового кредитора та чи існують ці права на момент переходу.

Відповідно до правової позиції, викладеної у постановах Верховного Суду України від 05 липня 2017 року у справі № 752/8842/14-ц та від 16 жовтня 2018 року у справі № 914/2567/17, відступлення права вимоги може здійснюватися тільки відносно дійсної вимоги, що існувала на момент переходу цих прав. У справах про визнання недійсним договорів про відступлення права вимоги судам необхідно з`ясовувати обсяг та зміст прав, які переходять до нового кредитора, та чи існують ці права на момент переходу.

Так, у постанові Верховного Суду від 04 грудня 2018 року у справі № 31/160 (29/170(6/77-5/100) викладено правову позицію, згідно з якою, оцінюючи обсяг переданих прав, суд враховує загальновизнаний принцип приватного права «nemo plus iuris ad alium transferre potest, quam ipse haberet», який означає, що ніхто не може передати більше прав, ніж має сам.

Крім того, у постанові від 14 червня 2023 року у справі № 755/15965/17 Верховний Суд зазначив про те, що дійсність вимоги (суб`єктивного права) означає належність первісному кредитору того чи іншого суб`єктивного права та відсутності законодавчих або договірних заборон (обмежень) на його відступлення.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 вересня 2022 року у справі № 910/12525/20 зроблено висновок про те, що відповідно до вимог статті 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом. За змістом зазначених норм, права кредитора у зобов`язанні переходять до іншої особи (набувача, нового кредитора), якщо договір відступлення права вимоги з такою особою укладений саме кредитором. Отже, якщо такий договір був укладений особою, яка не володіє правом вимоги з будь-яких причин (наприклад, якщо право вимоги було раніше відступлене третій особі або якщо права вимоги не існує взагалі, зокрема у зв`язку з припиненням зобов`язання виконанням), тобто якщо ця особа не є кредитором, то права кредитора в зобов`язанні не переходять до набувача. Разом з тим положення ч. 1 ст. 203 ЦК України прямо встановлюють, що застосовуються саме до змісту правочину (сукупності його умов), а не до його суб`єктного складу. В тому випадку, коли особа відступає право вимоги, яке їй не належить, у правовідносинах відсутній управнений на таке відступлення суб`єкт. За загальним правилом п. 1 ч. 1 ст. 512, ст. 514 ЦК України у цьому разі заміна кредитора у зобов`язанні не відбувається.

Так, з матеріалів справи убачається, що 28 лютого 2025 року між ТОВ «СІРКО ФІНАНС» та ОСОБА_1 було укладено договір позики № 175432, право вимоги за яким ТОВ «СІРКО ФІНАНС» відступило ТОВ «ФК «СОЛВЕНТІС» на підставі договору факторингу № 23072025 від 23 липня 2025 року.

На підтвердження переходу права первісного кредитора за договором № 175432 від 28 лютого 2025 року позивачем надано суду договір факторингу № 23072025 від 23 липня 2025 року, за яким ТОВ «СІРКО ФІНАНС» відступило право вимоги до відповідача ТОВ «ФК «СОЛВЕНТІС».

Відповідно до вимог п. 4.1 вказаного договору факторингу, перехід права вимоги: право вимоги переходить від клієнта до фактора з моменту підписання ними відповідного реєстру прав вимог у формі наведеної в додатку № 1 до цього договору, за умови виконання фактором вимог перерахування сум грошових коштів фінансування передбачених розділом 3 договору.

Пунктом 3.1.1 договору факторингу передбачено, що фінансування - належна до сплати клієнту сума грошових коштів встановлюється в реєстрі прав вимог.

На підтвердження переходу права вимоги позивачем було надано лише Витяг із додатку до Договору факторингу № 23072025 від 23 липня 2025 року (а. с. 11) та платіжну інструкцію № 857 від 29 липня 2025 року про перерахування суми фінансування за договором факторингу № 23072025 від 23 липня 2025 року (а. с. 36).

Однак, суд критично оцінює такі докази та не бере їх до уваги з огляду на те, що наданий витяг не містить відомостей про дату підписання Реєстру прав вимоги. Більше того, позивачем суду не було надано належним чином оформленого та підписаного сторонами Реєстру прав вимог, через що встановити суму фінансування, яка підлягала сплаті за цим договором, не видається можливим.

З огляду на викладене, суд доходить висновку про те, що позивачем не підтверджено належними, достатніми та допустимими доказами переходу до нього права вимоги до відповідача за договором позики № 175432 від 28 лютого 2025 року, а відтак ТОВ «СОЛВЕНТІС» не має права вимагати від відповідача сплати заборгованості за вказаним кредитним договором, оскільки останнім саме його права не порушені.

Крім того, суд зазначає, що у постанові Великої Палати Верховного Суду від 08 лютого 2022 року у справі № 209/3085/20 та, постановах Верховного Суду від 16 червня 2021 року у справі № 554/4741/19 та від 18 квітня 2022 року у справі № 520/1185/16-ц, Верховний Суд вказав на те, що для приватного права апріорі властивою є така засада, як розумність. Розумність характерна як для оцінки/врахування поведінки учасників цивільного обороту, тлумачення матеріальних приватно-правових норм, що здійснюється при вирішенні спорів, так і для тлумачення процесуальних норм.

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (ч. 1 ст. 15, ч. 1 ст. 16 ЦК України).

Порушення права пов`язане з позбавленням його суб`єкта можливості здійснити (реалізувати) своє приватне (цивільне) право повністю або частково. Для застосування того чи іншого способу захисту необхідно встановити, які ж приватні (цивільні) права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачами і за захистом яких приватних (цивільних) прав (інтересів) позивач звернувся до суду.

Так, у постановах від 15 березня 2023 року у справі № 753/8671/21 та від 18 вересня 2023 року у справі № 582/18/21 Верховний Суд вказав на те, що відсутність порушеного, невизнаного або оспореного відповідачем приватного (цивільного) права (інтересу) позивача є самостійною підставою для відмови в позові.

Завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси позивача власне порушені, а учасники використовують цивільне судочинство для такого захисту.

Такий правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду від 05 вересня 2019 року у справі № 638/2304/17.

Крім того, Верховний суд у своїх постановах від 08 листопада 2023 року у справі № 761/42030/21 та від 11 грудня 2023 року у справі № 607/20787/19 вказав на те, що приватно-правовими нормами визначене обмежене коло підстав відмови у судовому захисті цивільного права та інтересу особи, зокрема, до них належать: необґрунтованість позовних вимог (встановлена судом відсутність порушеного права або охоронюваного законом інтересу позивача); зловживання матеріальними правами; обрання позивачем неналежного способу захисту його порушеного права/інтересу; сплив позовної давності.

Зазначене свідчить про те, що позивач у даній справі не довів порушення саме його прав внаслідок невиконання відповідачем зобов`язань за договором позики № 175432 від 28 лютого 2025 року.

Відповідно до ст. 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим, ухваленим відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права, має відповідати завданню цивільного судочинства.

Судове рішення не може ґрунтуватися на припущеннях, а тому, виходячи із вищенаведеного, суд доходить переконливого висновку про те, що наданими до суду доказами позивач не довів порушення саме його прав внаслідок невиконання відповідачем зобов`язань за договором позики № 175432 від 28 лютого 2025 року, а відтак підстави для задоволення заявлених ним вимог про стягнення із відповідача заборгованості за договором позики № 175432 від 28 лютого 2025 року відсутні.

У зв`язку із відмовою у задоволенні заявлених вимог за приписами ст. 141 ЦПК України судовий збір не відшкодовується.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 5, 10-11, 60, 76-80, 89, 128, 141, 213-215, 247, 258, 265, 279, 280-289, 354-355 ЦПК України, суд, -

У Х В А Л И В:

Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Солвентіс» (07406, Київська область, м. Бровари, вул. Симона Петлюри 21/1; ЄДРПОУ 43657029) до ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) про стягнення заборгованості залишити без задоволення.

Рішення суду може бути оскаржене шляхом подачі апеляційної скарги безпосередньо до Дніпровського апеляційного суду протягом 30 днів зо дня його підписання суддею або протягом 30 днів зо дня його отримання учасниками справи.

Рішення суду набирає законної сили протягом 30 днів зо дня його підписання суддею або протягом 30 днів зо дня його отримання учасниками справи, якщо не буде оскаржено у встановленому порядку.

Заочне рішення може бути переглянуте Чечелівським районним судом міста Дніпра за письмовою заявою відповідача протягом двадцяти днів зо дня отримання ним копії рішення.

Суддя А.І. Приваліхіна