Рішення № 140663167, 09.10.2026, Шевченківський районний суд міста Полтави (до 25.04.2025 - Октябрський районний суд м. Полтави)

Дата документу 09.10.2026Справа № 554/12184/26Провадження № 2/554/5717/2026

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

09 жовтня 2026р. м. Полтава

Шевченківський районний суд міста Полтави у складі: головуючого судді Бугрія В.М., за участю секретаря Мазніченко М.А., розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду у м. Полтаві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» про визнання наказу незаконним та поновлення на роботі,

В С Т А Н О В И В:

14.08.2026 р. ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» про визнання наказу незаконним та поновлення на роботі, у якому просить:

визнати незаконним та скасувати наказ № 1318/37-4-2 від 24.06.2026 про притягнення його до дисциплінарної відповідальності у вигляді догани;

визнати незаконним та скасувати наказ № 1493/37-4-2 від 17.07.2026 про притягнення його до дисциплінарної відповідальності у вигляді догани;

визнати незаконним та скасувати наказ № 993-к від 23.07.2026 про звільнення його з посади помічника начальника Полтавського надлісництва на підставі пункту 3 частини першої статті 40 КЗпП України;

поновити його на посаді помічника начальника Полтавського надлісництва філії «Слобожанський лісовий офіс» ДСГП «Ліси України» з 24.07.2026;

стягнути з відповідача середній заробіток за час вимушеного прогулу.

В обґрунтування позову вказував, що позивач перебував у трудових відносинах із Державним спеціалізованим господарським підприємством «Ліси України» та працював на посаді помічника начальника Полтавського надлісництва філії «Слобожанський лісовий офіс».

Наказом № 993-к від 23.07.2026 позивача звільнено на підставі п.3 ст.40 КЗпП України.

Вказаний припис передбачає можливість звільнення працівника з ініціативи роботодавця за систематичне невиконання без поважних причин трудових обов?язків або правил внутрішнього трудового розпорядку.

Разом з тим, вказаний наказ про звільнення є прямим наслідком та похідним рішенням від попередніх дій відповідача щодо притягнення позивача до дисциплінарної відповідальності у вигляді доган. Оскільки обов`язковою умовою для звільнення за п.3 ст.40 КЗпП України є ознака «систематичності», правомірність звільнення повністю залежить від законності раніше винесених стягнень.

Так, наказом 1318/37-4-2 від 24.06.2026 (додаток №1) позивачу оголошено догану та позбавлено преміювання, надбавок і доплат на період дії дисциплінарного стягнення, наказом №1493/37-4-2 від 17.07.2026 (додаток №2) позивачу повторно оголошено догану.

Вказані дисциплінарні стягнення стали підставою для застосування приписів п.3 ст.40 КЗпП України та звільнення позивача.

Позивач вважає, що винесені догани є абсолютно незаконними, необґрунтованими та такими, що застосовані відповідачем штучно, з порушенням встановлених строків, виключно з метою формування формального підґрунтя для подальшого незаконного звільнення.

Щодо догани, оголошеної наказом 1318/37-4-2 від 24.06.2026. Відповідно до посадової інструкції до службових обов?язків позивача належить, крім іншого, виконання доручень начальника надлісництва, а також здійснення контролю за використанням земель лісового фонду та дотриманням умов договорів довгострокового тимчасового користування лісами.

02.04.2026 року начальником Полтавського надлісництва, службовою запискою №1529/37-12-6-C3 від 02.04.2026 (додаток №3), позивачу надано службове доручення провести обстеження земель лісогосподарського призначення, перевірити дотримання умов договорів довгострокового тимчасового користування лісами, встановити можливі факти самовільного зайняття земельних ділянок та у разі їх виявлення вжити відповідних заходів згідно із чинним законодавством. Строк виконання доручення визначений до 08.04.2026.

Разом із тим, наступного дня після отримання зазначеного доручення, а саме 03.04.2026 року, позивач письмово, службовою запискою № 1567/37-12-6-3 від 03.04.2026 (додаток №4) повідомив керівництво про об?єктивну неможливість належного виконання поставленого завдання без отримання копій чинних договорів довгострокового тимчасового користування лісами та забезпечення службовим транспортом.

Таке звернення обумовлене виключно необхідністю належного виконання службового доручення, оскільки без відповідної документації неможливо встановити перелік користувачів, межі переданих їм ділянок та умови користування, а без службового транспорту здійснення обстеження значної території Полтавського надлісництва є фактично неможливим.

В подальшому, вказані обставини фактично були визнані роботодавцем, 06.04.2026 керівництвом, службовою запискою №1581/37-12-6-C3 від 06.04.2026 (додаток №5), надано письмову відповідь, у якій позивачу запропоновано звернутися до відповідного структурного підрозділу для отримання необхідної інформації, а також забезпечено його службовим транспортом із водієм для виконання поставленого завдання.

Отже, роботодавець визнав, що для виконання доручення необхідними були додаткові документи та матеріально-технічне забезпечення.

У подальшому позивач приступив до виконання поставленого завдання. 08.04.2026 позивачем подана службова записка № 1645/37-12-6-С3 від 08.04.2026 (додаток №6) , у якій повідомлено про проведення перевірки Руднянського, Малоперещепинсього та Розсошенського лісництв, а також про необхідність продовження строку виконання доручення у зв?язку із значною площею території Полтавського надлісництва та необхідністю завершення перевірки Чалівського лісництва.

09.04.2026 начальник Полтавського надлісництва, службовою запискою № 1665/37- 12-6-С3 від 09.04.2026 (додаток №7) продовжив строк виконання доручення до 16.04.2026 року та одночасно доручив звернутися до спеціалістів лісового відділу з метою встановлення меж територій лісового фонду.

Після продовження строку позивач продовжив виконання доручення, 16.04.2026 позивачем подана службова записка № 1814/37-12-6-С3 (додаток №8), у якій викладено результати проведених обстежень Чалівського, Руднянського, Малоперещепинського та Розсошенського лісництв.

У зазначеній службовій записці позивач навів конкретні квартали та виділи, де були встановлені порушення, зазначив користувачів відповідних земельних ділянок, а також запропонував розглянути питання щодо розірвання окремих договорів довгострокового тимчасового користування у зв?язку із виявленими порушеннями їх умов. Крім того, позивач повідомив про необхідність визначення меж земельних ділянок із залученням відповідних спеціалістів лісового відділу, оскільки без такого встановлення зробити остаточні висновки щодо окремих ділянок було неможливо.

Незважаючи на викладене, 17.04.2026 начальник Полтавського надлісництва, службовою запискою № 1829/37-12-6-С3 від 17.04.2026 (додаток №9) доручив конкретизувати інформацію за результатами виконання раніше наданих доручень.

У подальшому 20.04.2026 позивачем було подано ще одну службову записку №1859/37-12-6-C3 від 20.04.2026 (додаток №10), якою надано перелік договорів довгострокового тимчасового користування із зазначенням інформації щодо стану використання відповідних земельних ділянок. Також у зазначеній службовій записці вказано, що таблиця Excel та акти обстеження додаються в електронному вигляді.

Незважаючи на наведені обставини, 22.04.2026 начальником Полтавського надлісництва складено службову записку №1903/37-12-6-С3 від 22.04.2026 (додаток №11), у якій зроблено висновок про невиконання позивачем службового доручення та запропоновано застосувати до нього дисциплінарне стягнення.

Підставами для такого висновку зазначено те, що позивач нібито не здійснив повного обстеження всіх лісництв, не надав нових актів обстеження, не вжив відповідних заходів щодо виявлених порушень та не виконав окремі положення посадової інструкції.

На підставі зазначеної службової записки, 24.06.2026 виданий наказ про притягнення позивача до дисциплінарної відповідальності (додаток №1), шляхом оголошення догани та позбавлення преміювання, надбавок і доплат на період дії дисциплінарного стягнення. Як підставу видання наказу відповідач визначив службову записку начальника надлісництва, а також акти про відмову позивача від надання письмових пояснень та ознайомлення з відповідними документами.

Дисциплінарне стягнення застосовано після закінчення строку, встановленого законом, що є самостійною підставою для визнання наказу незаконним.

Відповідно до ст.148 КЗпП України дисциплінарне стягнення застосовується безпосередньо після виявлення проступку, але не пізніше одного місяця з дня його виявлення, не враховуючи часу звільнення працівника від роботи у зв?язку з тимчасовою непрацездатністю або перебуванням у відпустці. Із матеріалів справи вбачається, що не пізніше 22.04.2026 відповідачу були відомі всі обставини, які він поклав в основу дисциплінарного стягнення.

Саме цього дня начальником Полтавського надлісництва складено службову записку, у якій:

-наведено повний опис обставин, які, на думку відповідача, свідчили про порушення посадових обов`язків;

-зроблено остаточний висновок про неналежне виконання позивачем службового доручення;

-внесено пропозицію застосувати до позивача дисциплінарне стягнення;

Таким чином саме 22.04.2026 відповідач виявив обставини, які вважав дисциплінарним проступком.

Разом із тим наказ про притягнення позивача до дисциплінарної відповідальності видано лише 24.06.2026, тобто після спливу більш ніж двох місяців із дня виявлення проступку.

Крім того, звертають увагу на відсутність факту дисциплінарного проступку та належне виконання позивачем службового доручення.

Відповідач застосував до позивача дисциплінарне стягнення у вигляді догани у зв?язку з невиконанням п. 2.1.16 та 2.1.27 посадової інструкції, а саме невиконання службового доручення від 02.04.2026.

Разом з цим, матеріали справи повністю спростовують факт невиконання службового доручення від 02.04.2026.

Так, невідкладно після отримання доручення позивач письмово повідомив про неможливість перевірки значної території лісництва без копій чинних договорів користування та без службового транспорту. Цей факт був визнаний самим роботодавцем, який лише 06.04.2026 надав транспорт із водієм та доступ до документів, чим сам підтвердив первісну відсутність умов для роботи.

Позивач здійснив виїзди, подав звіт про обстеження трьох лісництв та заявив клопотання про продовження строку. 09.04.2026 начальник надлісництва офіційно продовжив строк до 16.04.2026 та визнав потребу залучення спеціалістів лісового відділу для встановлення меж, що підтверджує відсутність порушення п. 2.1.16 (виконання доручень у встановлені строки).

Крім того, 16.04.2026 та 20.04.2026 позивачем подано службові записки з конкретними результатами перевірок Чалівського, Руднянського, Малоперещепинського та Розсошенського лісництв, вказано конкретні квартали, виділи, виявлені порушення, надано електронні таблиці Excel, акти обстежень та внесено пропозиції щодо розірвання договорів із порушниками.

Наказ від 24.06.2026 № 1318/37-4-2 є повністю протиправним та підлягає скасуванню, а відповідач безпідставно використав його як елемент «систематичності» для подальшого незаконного звільнення позивача.

Крім того, позивачем оскаржувалось застосування вказаного дисциплінарного стягнення (додаток №12).

Наказом 1493/37-4-2 від 17.07.2026 (додаток №2) позивачу було оголошено догану за неналежне виконання пунктів 2.1.16, 2.1.21, 2.1.27 посадової інструкції. Підставою для видачі наказу слугувала службова записка начальника Полтавського надлісництва №2936/37-12-6-С3 від 23.06.2026 додаток №13). Вважає зазначений наказ незаконним, безпідставним та таким, що підлягає скасуванню. Відповідачем пропущено строк застосування дисциплінарного стягнення, що є самостійною та безумовною підставою для визнання наказу про накладення дисциплінарного стягнення протиправним та його скасування.

Зі змісту вказаної службової записки начальника Полтавського надлісництва від 23.06.2026 року вбачається, що суть проступку, у зв?язку з яким застосовано дисциплінарне стягнення зводиться до невиконання окремого доручення керівника, наданого службовою запискою № 1943/37-12-6-С3 від 24.04.2026 (додаток №14). Пунктом 3 вказаного доручення встановлено чіткий, граничний і фіксований строк його виконання до 29.04.2026 року. Таким чином, днем вчинення та виявлення проступку є 29.04.2026 року. З цього моменту розпочався перебіг передбаченого ст. 148 КЗпП України місячного строку. Оскільки наказ про накладення догани видано 17.07.2026 року, тобто через 2 місяці й 18 днів, що очевидно свідчить про пропуск строку притягнення до дисциплінарної відповідальності у вигляді догани. Так, вказаний наказ містить лише загальне посилання на «неналежне виконання пунктів посадової інструкції, проте в ньому не зазначено, які саме конкретні дії чи бездіяльність позивача потягли за собою порушення, в який час вони відбулися та в чому полягає вина працівника. Службова записка ОСОБА_2 від 23.06.2026 р. описує події двомісячної давнини, за якими позивач об?єктивно не допускав бездіяльності. Будь яких обґрунтованих відомостей про те, що позивач допустив невиконання окремого доручення керівника матеріали справи не містять.

Крім того, накладення вказаного дисциплінарного стягнення оскаржувалось позивачем, безпосередньо до роботодавця (додаток №15-16).

На підставі вказаних наказів про притягнення позивача до дисциплінарної відповідальності, відповідачем видано наказ № 993-К від 23.07.2026 про звільнення позивача (додаток №17).

Викладені обставини у своїй сукупності свідчать про те, що накази про притягнення позивача до дисциплінарної відповідальності, а саме № 1318/37-4-2 від 24.06.2026 та № 1493/37-4-2 від 17.07.2026 прийняті з істотним порушенням вимог трудового законодавства, є необґрунтованими та підлягають скасуванню судом.

Відповідно до ч. 2-6 ст. 19 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється за правилами, передбаченими цим Кодексом, серед іншого, у порядку позовного провадження (загального або спрощеного). Обставини справи, що згідно ч. 3 ст. 274 ЦПК України, мають значення для вирішення питання про можливість розгляду справи в порядку спрощеного провадження, також свідчать про наявність підстав для розгляду цієї справи в спрощеному порядку.

Враховуючи викладене, суд вирішив розглядати справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи за наявними у справі матеріалами.

Ухвалою суду від 19.08.2026 року відкрито провадження у справі.

31.08.2026 року від відповідача Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» надійшов відзив, в обґрунтуванні вказували, що позивач стверджує, що наказ №1318/37-4-2 від 24.06.2026 про оголошення йому догани є незаконним, оскільки роботодавець нібито пропустив встановлений статтею 148 КЗпП України одномісячний строк для застосування стягнення. Він посилається на те, що про вчинення ним проступку керівництву стало відомо 22.04.2026 року, а наказ видано лише 24.06.2026 року, тобто через два місяці.

Це твердження є юридично та фактично хибним і повністю спростовується детальним аналізом службового листування та хронології робочого часу позивача.

Детальний аналіз та зміст службових записок стосовно першої догани:

Аналіз службового листування доводить, що позивачу було створено всі умови для виконання завдання, але він так і не виконав належним чином доручення керівництва та свої обов`язки:

- 02.04.2026 року службова записка № 1529/37-12-6-СЗ від начальника полтавського надлісництва Дмитра Малихіна. Помічнику начальника Сергію Венгеру надано службове доручення провести повне обстеження та перевірку дотримання вимог чинних нормативно-правових актів на землях лісогосподарського призначення, перевірити ділянки, що перебувають у користуванні на підставі договорів довгострокового тимчасового користування лісами, та виявити можливі факти самовільного зайняття ділянок. Термін виконання завдання встановлено до 08.04.2026 року.

- 03.04.2026 року службова записка № 1567/37-12-6-СЗ від помічника начальника ОСОБА_3 . Наступного ж дня після отримання завдання позивач письмово заявив про об`єктивну неможливість його виконання, мотивуючи це тим, що у нього відсутні копії договорів користування лісами та відсутній службовий транспорт для об`їзду великої за площею території лісового фонду.

- 06.04.2026 року службова записка № 1581/37-12-6-СЗ від начальника надлісництва Дмитра Малихіна. Начальник надлісництва повністю задовольнив вимоги ОСОБА_1 , а саме офіційно надав йому службовий автомобіль з водієм, а також надав письмове роз`яснення та доручив звернутися до спеціалістів лісового та мисливського відділу для отримання копій всіх необхідних договорів та матеріалів.

- 08.04.2026 року службова записка № 1645/37-12-6-СЗ від помічника начальника ОСОБА_3 . Позивач повідомив, що розпочав обстеження Руднянського, Малоперещепинського та Розсошенського лісництв, проте у зв`язку з великим обсягом роботи та значною площею територій, а також необхідністю завершення обстеження Чалівського лісництва, просить продовжити строк виконання службового доручення.

- 09.04.2026 року службова записка № 1665/37-12-6-СЗ від начальника надлісництва Дмитра Малихіна. Роботодавець знову пішов назустріч працівнику, задовольнив клопотання та продовжив термін виконання доручення до 16.04.2026 року включно, одночасно доручивши додатково залучити спеціалістів лісового відділу для детального встановлення меж лісового фонду.

- 16.04.2026 року службова записка № 1814/37-12-6-СЗ від помічника начальника ОСОБА_3 . Позивач подав звіт, у якому перелічив квартали та виділи чотирьох лісництв (Руднянського, Малоперещепинського, Чалівського, Розсошенського), де нібито зафіксовано лісопорушення з боку землекористувачів, але переілк самих порушень не надав. Також позивач не надав жодного нового акту обстеження, лише спирався на попередні акти, а також не надав інформації про проведену роботу обстежень інших лісництв Полтавського надлісництва.

- 17.04.2026 року службова записка № 1829/37-12-6-СЗ від начальника надлісництва Дмитра Малихіна. Керівник вказав ОСОБА_1 на те, що його звіт є декларативним і не містить детальний опис порушень, та доручив терміново конкретизувати інформацію за результатами виконаних доручень та надати інформацію до 20.04.2026 року.

- 20.04.2026 року службова записка № 1859/37-12-6-СЗ від помічника начальника Сергія Венгера. Позивач повідомив, що надав перелік договорів довгострокового тимчасового користування з інформацією про стан їх використання та копії минулих актів обстежень (які були обстежені в минулому році) в електронній формі через «Мегаполіс». Таким чином жодної конкретизації чи нових актів обстеження так і не надав. Позивачем проігноровано обов`язок провести реальну інспекцію, надати оригінали актів обстежень та вжити заходів реагування на виявлені порушення відповідно до своєї посадової інструкції.

- 22.04.2026 року службова записка № 1903/37-12-6-СЗ від начальника надлісництва Дмитра Малихіна на ім`я директора філії. Повністю зафіксовано факт грубого невиконання позивачем службового доручення та пунктів 2.1.16 (виконує у встановлені строки доручення начальника надлісництва) і 2.1.27 (здійснює контроль за раціональним та цільовим використанням земель на території ввіреного надліснитцва, а також дотримання тимчасовими лісокористувачами нормативно-правових вимог та умов укладених з ними договір). Запропоновано застосувати до ОСОБА_1 дисциплінарне стягнення у вигляді догани.

Днем виявлення проступку є 22.04.2026 року дата подання керівником службової записки №1903/37-12-6-СЗ. Загальний календарний період між виявленням проступку тобто 22.04.2026 та винесенням догани за наказом № 1318/37-4-2 від 24.06.2026 становить 63 календарні дні.

Позивач вважає, що цей строк перевищує передбачений частиною першою статті 148 КЗпП України один місяць. Однак позивач не враховує той факт, що протягом цього періоду він перебував на лікарняних загалом 50 (п`ятдесят) календарних днів, про що зазначає сам позивач, та підтверджується матеріалами справи:

Період з 28.04.2026 по 11.05.2026 року тимчасова непрацездатність тривалістю 13 календарних днів;

Період з 12.05.2026 по 18.05.2026 року тимчасова непрацездатність тривалістю 6 календарних днів;

Період з 19.05.2026 по 04.06.2026 року тимчасова непрацездатність тривалістю 16 календарних днів;

Період з 08.06.2026 по 23.06.2026 року тимчасова непрацездатність тривалістю 15 календарних днів;

Якщо від загального періоду у 63 календарні дні відняти 50 днів лікарняних, то чистий строк перебування позивача на роботі з дня виявлення проступку до моменту винесення догани склав лише 13 календарних днів, що значно менше встановленого законом місячного строку. Таким чином, стягнення було застосовано в межах усіх встановлених законом процесуальних та матеріальних строків.

Позивач також просить скасувати наказ про другу догану № 1493/37-4-2 від 17.07.2026 року, посилаючись на те, що строк виконання доручення сплив 29.04.2026 року, а наказ видано лише 17.07.2026 року, тобто через 2 місяці та 18 днів.

Цей довід так само спростовується хронологією робочого часу позивача та нормами ст. 148 КЗпП України.

24.04.2026 року службова записка № 1943/37-12-6-СЗ від начальника Полтавського надлісництва Дмитра Малихіна. Помічнику начальника Венгеру С.В. доручено провести обстеження територій та об`єктів природно-заповідного фонду Полтавського надлісництва на предмет виявлення незаконних рубок та інших лісопорушень, вжити заходів реагування та надати письмовий звіт із актами обстеження до 29.04.2026 року службовою запискою через « Мегаполіс».

Повна бездіяльність позивача у робочий період (24.04.2026 - 28.04.2026) року. Отримавши службову записку № 1943/37-12-6-СЗ від 24.04.2026, позивач не здійснив жодних дій для її виконання., а 28.04.2026 року пішов на черговий лікарняний.

23.06.2026 року службова записка № 2936/37-12-6-СЗ від начальника надлісництва Дмитра Малихіна на ім`я директора філії. Фіксується факт систематичного невиконання позивачем службового доручення від 24.04.2026 року. Незважаючи на те, що позивач неодноразово виходив на роботу між лікарняними 11.05.2026, 18.05.2026, 04.06.2026, 05.06.2026, він не належним чином виконав обов`язок виконати доручення чи хоча б надати звітну інформацію. У службовій записці запропоновано притягнути позивача до дисциплінарної відповідальності.

Строк виконання доручення сплив 29.04.2026 року. Ця дата є днем вчинення та виявлення проступку. Календарний період між виявленням 29.04.2026 та накладенням стягнення 17.07.2026 становить 79 календарних днів. Протягом цього періоду позивач перебував у стані тимчасової непрацездатності загалом 49 календарних днів.

Відповідно до ч. 1 ст. 148 КЗпП України, після виключення періодів лікарняних чистий строк перебування позивача на роботі склав 30 календарних днів, що повністю вкладається у встановлений законом одномісячний строк притягнення до дисциплінарної відповідальності.

Наказ № 1493/37-4-2 від 17.07.2026 року також повністю відповідає частині другій статті 148 КЗпП України, оскільки дисциплінарне стягнення накладено у межах 6 місяців з дня вчинення проступку.

Відповідно до пункту 3 частини першої статті 40 КЗпП України, трудовий договір з ініціативи роботодавця може бути розірваний у разі систематичного невиконання працівником без поважних причин обов`язків, покладених на нього трудовим договором або правилами внутрішнього трудового розпорядку, якщо до працівника раніше застосовувалися заходи дисциплінарного стягнення.

Для звільнення працівника за вказаною підставою необхідна наявність таких умов: а) порушення стосується обов`язків, які покладені на працівника трудовим договором або правилами внутрішнього трудового розпорядку; б) невиконання обов`язків є систематичним; в) до працівника раніше протягом року вже застосовувалися заходи дисциплінарного стягнення; г) невиконання обов`язків відбулося без поважних причин.

Усі ці умови в даній справі наявні та доведені матеріалами справи.

Позивач мав два чинні та повністю законні дисциплінарні стягнення у вигляді доган оголошених наказами від 24.06.2026 та 17.07.2026.

Попри це, дії позивача продовжували вказувати на неналежне виконання ним своїх посадових обов`язків, що призвело до видання наказу про його звільнення № 993-к від 23.07.2026 року.

Позивач просить стягнути на його користь середній заробіток за час вимушеного прогулу у розмірі 276384,32 грн, виходячи з розрахунку середньоденної заробітної плати у розмірі 17274,02 грн за один робочий день. Цей розрахунок є абсолютно незаконним та здійсненим із грубим порушенням вимог Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 100 від 08.02.1995 року (надалі порядок № 100).

Позивач зазначає, що за розрахунковий період травень та червень 2026 року йому було нараховано дохід у розмірі 172740,24 грн (за травень 85526,66 грн, за червень 87213,58 грн), а кількість фактично відпрацьованих днів становить 10 робочих днів. Позивач просто поділив загальну суму нарахованого доходу на 10 робочих днів і отримав середньоденний заробіток 17274,02 грн.

Відповідно до абзацу третього пункту 3 Порядку № 100, платежі, за якими зберігається середній заробіток працівника, та допомога у зв`язку з тимчасовою непрацездатністю включаються до розрахунку середньої заробітної плати лише у разі, якщо час, за який вони нараховані, не виключається з розрахункового періоду. Згідно з абзацом шостим пункту 2 Розділу ІІ Порядку № 100, час, протягом якого працівник згідно з чинним законодавством не працював і за ним не зберігався заробіток або зберігався частково (зокрема, період перебування на лікарняному), виключається з розрахункового періоду. Оскільки період тимчасової непрацездатності позивача виключається з розрахункового періоду, то суми нарахованої за цей час допомоги по тимчасовій непрацездатності (лікарняних) також виключаються з розрахунку середньої заробітної плати на підставі абзацу третього пункту 3 Порядку № 100. Нараховані позивачу суми за травень 2026 року -85526,66 грн. та червень 2026 року -87213,58 грн. складаються майже виключно з лікарняних виплат, оскільки за посадовим окладом помічника начальника лісництва позивач фізично не міг отримати понад 170 тисяч гривень за 10 фактично відпрацьованих днів.

Позивач свідомо та недобросовісно включив суми лікарняних до розрахунку заробітної плати, чим штучно завищив суму середньоденного заробітку у понад 10 разів. Правильний розрахунок середнього заробітку відповідно до Порядку № 100 вимагає виключення сум допомоги по тимчасовій непрацездатності (лікарняних) з розрахункової бази. Після виключення всіх лікарняних виплат, сума фактично нарахованої заробітної плати за відпрацьований час (за 2 робочі дні у травні та 8 робочих днів у червні 2026 року) ділиться на 10 відпрацьованих робочих днів, що дає реальну середньоденну заробітну плату, яка відповідає посадовому окладу позивача.

19.09.2026 року від позивача надійшла відповідь на відзив, в обґрунтуванні якого вказував, що обгрунтовуючи правомірність обчислення строків притягнення до дисциплінарної відповідальності за ст. 148 КЗпП України, відповідач у відзиві посилається на виключення зі спірного періоду днів тимчасової непрацездатності позивача.

Стаття 148 КЗпП передбачає, що до строку застосування дисциплінарного стягнення не зараховується час тимчасової непрацездатності працівника.

На думку позивача, що єдиним передбаченим законодавством України первинним документом, який фіксує факт, тривалість та правові підстави звільнення працівника від виконання трудових обов?язків у конкретні календарні дати на підприємстві, є табель обліку робочого часу (типова форма № П-5, затверджена Наказом Держстату України №489). Саме цей документ відображає встановлений графік роботи та офіційне застосування роботодавцем конкретних кадрових кодів до відповідальних дат.

Проте відповідач не долучив до матеріалів відзиву табель обліку робочого часу позивача за період з квітня по липень 2026 року.

За відсутності цього базового кадрового документа відповідачем не доведено факт і тривалість звільнення позивача від роботи у встановлені дні, а його арифметичний розрахунок строку перебування працівника на роботі є документально необґрунтованим, а тому вказані обставини не підтверджені доказами.

Таким чином, за відсутності в матеріалах справи табелів обліку робочого часу позивача, які є єдиним законним кадровим засобом фіксації використання робочого часу на підприємстві, будь-які посилання відповідача на наявність лікарняних та їхню тривалість є документально не підтвердженими. Оскільки відповідач не надав первинних документів кадрового обліку, його твердження про правомірне зупинення перебігу строків за ст. 148 КЗпП України є суто декларативними та не можуть братися судом до уваги.

Відповідач у поданому відзиві не спростував доводи позовної заяви щодо відсутності матеріально-правового складу дисциплінарних проступків, передбачених ст. 147 КЗпП України. Відсутність бодай одного елемента зокрема вини або протиправності поведінки повністю виключає склад правопорушення.

Саме на роботодавцеві лежить обов?язок надати докази фактів винного вчинення працівником дисциплінарного проступку. При обранні виду стягнення власник або уповноважений ним орган повинен враховувати всі обставини, за яких вчинено проступок. Для притягнення працівника до дисциплінарної відповідальності в обов?язковому порядку має бути встановлена вина як одна із важливих ознак порушення трудової дисципліни. За відсутності вини працівник не може бути притягнутий до дисциплінарної відповідальності. Для правомірного накладення дисциплінарного стягнення роботодавець повинен довести наявність у діях працівника складу дисциплінарного проступку, зокрема протиправність поведінки працівника, його вину, факт порушення трудових обов`язків та причинний зв`язок між протиправною поведінкою і негативними наслідками.

Відповідачем не доведено події дисциплінарних проступків та їх склад, зокрема дії (бездіяльність) працівника; порушення або неналежне виконання покладених на працівника трудових обов?язків, вину працівника, наявність причинного зв?язку між діями (бездіяльністю) і порушенням або неналежним виконанням покладених на працівника трудових обов?язків.

Відповідач прямо визнає, що службове доручення було надане позивачу 02.04.2026 із первинним строком виконання до 08.04.2026. Одночасно відповідач документально підтверджує, що матеріально-технічне забезпечення (службовий автомобіль з водієм) та первинна документація (копії договорів довгострокового користування лісами) були надані позивачу лише 06.04.2026 після письмового рапорту позивача про неможливість виконання завдання без цих засобів.

Відповідач власноруч зафіксував факт відсутності у позивача об?єктивних умов для виконання завдання у період з 02.04.2026 по 06.04.2026. Ненадання роботодавцем засобів для роботи у більшу частину первинно визначеного строку повністю виключає суб?єктивну сторону проступку вину працівника у формі умислу чи необережності за цей період.

Позивач у офіційно продовжений керівником строк (до 16.04.2026) виконав доручення та надав письмові звіти (службові записки від 16.04.2026 та 20.04.2026), а також таблиці Excel та акти обстежень чотирьох лісництв із зазначенням конкретних кварталів, виділів та виявлених порушень.

Відповідач не надав суду жодного належного та допустимого доказу (актів про невиконання роботи, доповідних записок за конкретний день, фіксації відсутності на робочому місці), які б підтверджували, які саме протиправні дії вчинив або яку конкретно бездіяльність допустив позивач безпосередньо у вказані індивідуальні дати.

24.09.2026 року від представника відповідача надійшло заперечення на відповідь на відзив, де вказували, що позивач сам зазначає у позові, що перебував на лікарняному загалом 50 календарних днів у період з квітня по червень 2026 року (28.04-11.05 - 13 днів; 12.05-18.05 - 6 днів; 19.05-04.06 - 16 днів; 08.06-23.06 - 15 днів). На підставі саме цих періодів лікарняних позивач особисто вираховував свій розрахунковий період у 10 фактично відпрацьованих днів у травні та червні 2026 року для стягнення середнього заробітку.

Згідно з чинним законодавством України та функціонуванням електронного реєстру листків непрацездатності (е-лікарняних), виписані закладами охорони здоров`я листки непрацездатності реєструються в електронній системі та відображаються у кабінеті страхувальника. Факт тимчасової непрацездатності ОСОБА_1 є безспірним та документально підтвердженим медичними висновками, наявними в базі даних ПФУ та визнаними позивачем.

Службовим дорученням від 02.04.2026 № 1529/37-12-6-СЗ позивачу було доручено провести повне обстеження та перевірку дотримання вимог нормативно-правових актів на землях лісогосподарського призначення Полтавського надлісництва, перевірити ділянки у тимчасовому користуванні, виявити факти самовільного зайняття та скласти відповідні акти обстежень.

Для виконання цього завдання роботодавець створив усі необхідні умови: за клопотанням позивача 06.04.2026 було надано службовий автомобіль з водієм, доручено спеціалістам надати копії всіх договорів, а також двічі продовжувався строк виконання доручення до 16.04.2026 та до 20.04.2026 включно.

Незважаючи на це, позивач замість проведення реальної інспекції та складання нових актів перевірок за 2026 рік, 16.04.2026 подав лише декларативний перелік кварталів та виділів, а 20.04.2026 надіслав через систему «Мегаполіс» копії минулих актів обстежень за 2025 рік. Жодного нового акта обстеження позивачем складено не було, реальної перевірки ділянок не проведено, заходи реагування на порушення не вжито.

Відповідач не зафіксував конкретних протиправних дій чи бездіяльності позивача у робочі дні між періодами лікування (11.05, 18.05, 04.06, 05.06, 23.06.2026), а тому склад проступку відсутній.

Вказана позиція позивача є юридично безпідставною. Службовою запискою від 24.04.2026 №1943/37-12-6-СЗ позивачу було доручено провести обстеження територій та об`єктів природно-заповідного фонду Полтавського надлісництва на предмет виявлення незаконних рубок та інших лісопорушень, вжити заходів реагування та надати письмовий звіт з актами обстеження до 29.04.2026 року.

Отримавши вказану службову записку 24.04.2026, позивачем у робочий період з 24.04 по 28.04.2026 не було вжито дій для її виконання, після чого він пішов на лікарняний. У подальшому, неодноразово виходячи на роботу між періодами непрацездатності (11.05, 18.05, 04.06, 05.06, 23.06.2026), позивач, знаючи про наявність невиконаного службового доручення керівництва не надав жодної звітної інформації чи актів задля його виконання.

Невиконання службового доручення є триваючим дисциплінарним проступком. Роботодавець задокументував факт невиконання завдання у службовій записці начальника надлісництва від 23.06.2026 № 2936/37-12-6-СЗ. Відсутність звітів у програмі «Мегаполіс» та відсутність складених актів є належними та допустимими письмовими та електронними доказами бездіяльності позивача.

Вимога позивача складати щоденні акти про його неналежне виконання посадових обов`язків в окремі дні не передбачено жодним нормативно-правовим актом.

Обидва накази про притягнення позивача до дисциплінарної відповідальності у вигляді доган № 1318/37-4-2 від 24.06.2026 та № 1493/37-4-2 від 17.07.2026 винесені у повній відповідності до статей 147, 148, 149 КЗпП України, за наявності вини, складу проступків та в межах законних строків. Вказані накази є чинними та правомірними.

Дослідивши і проаналізувавши докази, які містяться в матеріалах справи, суд на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилались як на підставу своїх вимог і заперечень, дійшов наступних висновків.

Зважаючи на те, що справа розглядалась за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін, відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.

Відповідно до ст.4 ЦПК України, до суду може звернутись кожна особа за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

За вимогами ст. ст.12,81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків встановлених цим кодексом.

Відповідно до ст.13 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Суд, дослідивши матеріали справи, надавши оцінку доводам сторін та поданим ними доказам у їх сукупності, дійшов висновку, що позовні вимоги задоволенню не підлягають з таких підстав.

Відповідно до статті 139 КЗпП України працівники зобов`язані, зокрема, сумлінно виконувати свої трудові обов`язки, додержуватися трудової дисципліни, вимог нормативно-правових актів про охорону праці та інших обов`язків, передбачених трудовим договором.

Згідно із частиною першою статті 147 КЗпП України за порушення трудової дисципліни до працівника може бути застосовано тільки один з таких заходів стягнення: 1) догана; 2) звільнення.

Частинами першою та другою статті 148 КЗпП України передбачено, що дисциплінарне стягнення застосовується власником або уповноваженим ним органом безпосередньо за виявленням проступку, але не пізніше одного місяця з дня його виявлення, не рахуючи часу звільнення працівника від роботи у зв`язку з тимчасовою непрацездатністю або перебування його у відпустці.

Відповідно до статті 149 КЗпП України до застосування дисциплінарного стягнення власник або уповноважений ним орган повинен зажадати від порушника трудової дисципліни письмові пояснення. При обранні виду стягнення власник або уповноважений ним орган повинен враховувати ступінь тяжкості вчиненого проступку і заподіяну ним шкоду, обставини, за яких вчинено проступок, і попередню роботу працівника. Стягнення оголошується в наказі (розпорядженні) і повідомляється працівникові під розписку.

У пунктах 22, 23 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 1992 року № 9 "Про практику розгляду судами трудових спорів" судам роз`яснено, що у справах про поновлення на роботі осіб, звільнених за порушення трудової дисципліни, судам необхідно з`ясувати, в чому конкретно проявилось порушення, що стало приводом до звільнення, чи могло воно бути підставою для розірвання трудового договору за пунктами 3, 4, 7, 8 статті 40, пункту статті 41 КЗпП України, чи додержані власником або уповноваженим ним органом передбачені статтями 147-1, 148, 149 КЗпП України правила і порядок застосування дисциплінарних стягнень, зокрема, чи не закінчився встановлений для цього строк, чи застосовувалось вже за цей проступок дисциплінарне стягнення, чи враховувались при звільненні ступінь тяжкості вчиненого проступку і заподіяна ним шкода, обставини, за яких вчинено проступок, і попередня робота працівника.

Верховний Суд у своїй практиці неодноразово зазначав, що для правомірного застосування дисциплінарного стягнення необхідно встановити конкретне порушення працівником трудових обов`язків, протиправність його поведінки, вину працівника та відсутність поважних причин невиконання або неналежного виконання трудових обов`язків. При цьому саме на роботодавця покладається обов`язок довести правомірність застосування дисциплінарного стягнення. Недоведеність хоча б одного з елементів дисциплінарного проступку виключає можливість притягнення працівника до дисциплінарної відповідальності.

Як встановлено судом, позивачу наказом № 1318/37-4-2 від 24.06.2026 року оголошено догану за невиконання службового доручення від 02.04.2026 року, а наказом № 1493/37-4-2 від 17.07.2026 року догану за невиконання службового доручення від 24.04.2026 року.

Із матеріалів справи вбачається, що службове доручення від 02.04.2026 року було доведене до відома позивача та стосувалося виконання ним посадових обов`язків. На виконання зазначеного доручення роботодавцем були створені необхідні умови, зокрема надано службовий автомобіль з водієм та необхідну документацію, а строк виконання доручення продовжувався.

Разом з тим, надані позивачем документи не підтверджують належного та повного виконання поставленого перед ним завдання у визначений роботодавцем строк. Зокрема, подання переліку кварталів та виділів, а також копій актів попередніх обстежень саме по собі не свідчить про виконання нового доручення щодо проведення обстеження відповідних територій, складання актів за результатами такого обстеження та вжиття передбачених дорученням заходів реагування.

Посилання позивача на те, що частина строку виконання доручення припала на період, коли він не мав необхідних матеріально-технічних засобів, суд оцінює критично, оскільки встановлено, що після надання необхідних засобів та продовження строку виконання доручення позивач мав можливість виконати його належним чином, однак належних доказів такого виконання суду не надав.

При цьому саме по собі перебування працівника на лікарняному у певні періоди не свідчить про виконання ним службового доручення в інші періоди, коли він перебував на роботі, та не звільняє його від обов`язку виконувати покладені на нього трудові обов`язки у межах фактично відпрацьованого часу.

Щодо наказу № 1493/37-4-2 від 17.07.2026 року суд зазначає, що службовим дорученням від 24.04.2026 року на позивача було покладено обов`язок провести обстеження територій та об`єктів природно-заповідного фонду, виявити незаконні рубки та інші лісопорушення, вжити заходів реагування та надати письмовий звіт з актами обстеження до 29.04.2026 року.

З матеріалів справи вбачається, що у визначений строк позивач зазначене доручення не виконав. Після закінчення періодів тимчасової непрацездатності він мав можливість продовжити його виконання, однак доказів надання роботодавцю передбачених дорученням звіту та актів обстеження суду не надано.

Доводи позивача про те, що для встановлення факту невиконання службового доручення роботодавець був зобов`язаний складати окремий акт за кожний день перебування працівника на роботі, ґрунтуються на неправильному розумінні вимог трудового законодавства. Закон не встановлює обов`язку роботодавця складати щоденні акти у кожному випадку невиконання працівником доручення, якщо факт невиконання або неналежного виконання трудового обов`язку може бути підтверджений іншими належними та допустимими доказами.

Відповідно до частини першої статті 148 КЗпП України дисциплінарне стягнення застосовується власником або уповноваженим ним органом безпосередньо за виявленням проступку, але не пізніше одного місяця від дня його виявлення, не рахуючи часу звільнення працівника від роботи у зв`язку з тимчасовою непрацездатністю або перебуванням його у відпустці. Водночас дисциплінарне стягнення не може бути накладене пізніше шести місяців від дня вчинення проступку.

Отже, при обчисленні строку, передбаченого статтею 148 КЗпП України, періоди тимчасової непрацездатності працівника не включаються до відповідного місячного строку.

З огляду на встановлені судом періоди тимчасової непрацездатності позивача та дати видання оспорюваних наказів суд дійшов висновку, що передбачений статтею 148 КЗпП України строк застосування дисциплінарних стягнень відповідачем не пропущено. При цьому обставини тимчасової непрацездатності позивача підтверджуються матеріалами справи та самим позивачем, який посилається на відповідні періоди у своїх процесуальних документах.

Посилання позивача на відсутність табеля обліку робочого часу як на безумовну підставу для висновку про недоведеність періодів тимчасової непрацездатності суд відхиляє, оскільки факт тимчасової непрацездатності підтверджується не лише табелем обліку робочого часу, а й відповідними медичними висновками та листками непрацездатності, а тому відсутність у матеріалах справи саме табеля не нівелює інші докази, які підтверджують відповідні обставини.

Суд також враховує, що Верховний Суд у своїй практиці виходить із необхідності встановлення реальних обставин порушення трудової дисципліни та оцінки всіх доказів у їх сукупності, а не формального підходу до встановлення дисциплінарного проступку.

Щодо законності звільнення позивача суд зазначає наступне.

Пунктом 3 частини першої статті 40 КЗпП України передбачено можливість розірвання трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу у випадку систематичного невиконання працівником без поважних причин обов`язків, покладених на нього трудовим договором або правилами внутрішнього трудового розпорядку, якщо до працівника раніше застосовувалися заходи дисциплінарного стягнення.

Таким чином, необхідною умовою звільнення за вказаною нормою є вчинення працівником нового дисциплінарного проступку після застосування до нього попереднього дисциплінарного стягнення, яке на момент нового порушення не втратило чинності.

Судом встановлено, що до позивача до видання наказу про звільнення № 993-к від 23.07.2026 року були застосовані дисциплінарні стягнення у вигляді доган наказами № 1318/37-4-2 від 24.06.2026 року та № 1493/37-4-2 від 17.07.2026 року.

При цьому судом перевірено законність зазначених наказів про застосування дисциплінарних стягнень та не встановлено обставин, які б свідчили про їх незаконність.

Верховний Суд звертає увагу, що при розгляді спорів щодо звільнення працівника за пунктом 3 частини першої статті 40 КЗпП України суд повинен перевірити законність усіх попередніх дисциплінарних стягнень, які роботодавець врахував як складову систематичності порушень, незалежно від того, чи оскаржувалися такі накази працівником окремо. Такий правовий висновок, зокрема, викладено у постанові Верховного Суду від 21 червня 2023 року у справі № 212/5018/20.

Оскільки попередні дисциплінарні стягнення є законними та чинними, а після їх застосування позивачем було допущено нове невиконання покладених на нього трудових обов`язків, наявні передбачені пунктом 3 частини першої статті 40 КЗпП України правові підстави для розірвання трудового договору.

Верховний Суд також наголошує, що систематичність невиконання трудових обов`язків має місце тоді, коли працівник, який уже притягувався до дисциплінарної відповідальності, після цього знову допускає винне порушення трудових обов`язків без поважних причин. При цьому звільнення за пунктом 3 частини першої статті 40 КЗпП України є самостійним заходом дисциплінарного стягнення та може бути застосоване лише за наявності нового дисциплінарного проступку.

У цій справі судом встановлено, що після застосування до позивача попередніх дисциплінарних стягнень він допустив нове порушення трудових обов`язків, яке полягало у невиконанні службового доручення від 24.04.2026 року. Поважних причин невиконання такого доручення судом не встановлено, а доводи позивача про перебування на лікарняному стосуються лише окремих періодів та не спростовують факту невиконання доручення в інший час, коли позивач перебував на роботі.

Отже, сукупність встановлених у справі обставин свідчить про наявність передбачених пунктом 3 частини першої статті 40 КЗпП України умов для звільнення позивача.

Наказ № 993-к від 23.07.2026 року про звільнення позивача видано роботодавцем за наявності передбаченої законом підстави, після застосування до позивача попередніх дисциплінарних стягнень та з урахуванням нового порушення трудових обов`язків.

За таких обставин підстав для визнання незаконними та скасування наказів № 1318/37-4-2 від 24.06.2026 року, № 1493/37-4-2 від 17.07.2026 року та № 993-к від 23.07.2026 року суд не вбачає.

Вимоги позивача про поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу є похідними від вимоги про визнання незаконним наказу про звільнення. Оскільки судом не встановлено незаконності звільнення позивача, відсутні й правові підстави для його поновлення на роботі та стягнення на його користь середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (частина перша статті 12 ЦПК України).

Відповідно до положень частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно із частиною шостою статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Частиною першою статті 76 ЦПК України встановлено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України).

Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України).

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).

У частині першій статті 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Враховуючи викладене, суд приходить до висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 до Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» про визнання незаконними та скасування наказів про притягнення до дисциплінарної відповідальності, скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу є необґрунтованими, а тому у їх задоволенні слід відмовити в повному обсязі.

Щодо вимоги про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу суд зазначає, що відповідно до статті 235 КЗпП України така виплата є наслідком незаконного звільнення та поновлення працівника на роботі. Оскільки судом не встановлено незаконності звільнення позивача, правові підстави для застосування положень статті 235 КЗпП України та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу відсутні.

Таким чином, позов задоволенню не підлягає.

Керуючись статтями 4, 12, 13, 76-81, 89, 141, 247, 258-259, 263-265 ЦПК України, статтями 139, 147, 148, 149, пунктом 3 частини першої статті 40, статтею 235 КЗпП України, суд -

УХВАЛИВ:

У задоволенні позову ОСОБА_1 до Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» про визнання незаконними та скасування наказів про притягнення до дисциплінарної відповідальності, скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу відмовити повністю.

Судові витрати покласти на сторони в порядку, визначеному статтею 141 ЦПК України.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку безпосередньо до Полтавського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасники справи:

Позивач: ОСОБА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ;

Відповідач: Державне спеціалізоване господарське підприємство «Ліси України», ідентифікаційний код 44768034, місцезнаходження 01601, м. Київ, вул. Руставелі Шота 9А.

Суддя В.М. Бугрій