Рішення № 140660697, 16.10.2026, Шевченківський районний суд м. Львова

Справа № 466/270/26

Провадження № 2/466/1490/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 жовтня 2026 року Шевченківський районний суд м. Львова

в складі: головуючої судді Федорів О.П.,

з участю: секретаря судового засідання Покотило М.С.,

представника позивачки Мартиневича Ю.О.,

відповідача ОСОБА_1 ,

представниці відповідача Плат Є.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Львові в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про поділ майна, що є об`єктом спільної сумісної власності подружжя,

в с т а н о в и в :

Суть позовної заяви

1.14 січня 2026 року ОСОБА_2 (далі ОСОБА_2 , позивачка) звернулася до суду з позовною заявою до ОСОБА_1 (далі ОСОБА_1 , відповідач) про поділ майна, що є об`єктом спільної сумісної власності подружжя.

2.23 січня 2026 року, на виконання ухвали суду про залишення позовної заяви без руху, представник позивачки адвокат Мартиневич Юрій Олександрович (далі Мартиневич Ю.О., представник позивачки) подав до суду уточнену редакцію позовної заяви.

3.Позов обґрунтовувався тим, що 16 листопада 2002 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 було укладено шлюб, що підтверджується актовим записом про шлюб № 3449. Шлюб між сторонами розірвано рішенням Шевченківського районного суду м. Львова від 13 січня 2026 року у справі № 466/11401/25.

4.Позивачка стверджувала, що за час сумісного життя сторонами набуто спільне майно, а саме: квартиру АДРЕСА_1 та автомобіль марки «Renault», модель «Trafic», реєстраційний номер НОМЕР_1 . Зазначила, що правовстановлюючі документи на автомобіль знаходяться у відповідача, тому вона не має можливості подати відповідні докази про право власності разом із позовною заявою. Між нею та відповідачем виник спір щодо поділу майна, тому вона змушена звернутися до суду.

5.Посилаючись на положення частин першої, другої статті 60, частини першої статті 70, частини першої статті 71 Сімейного кодексу України, позивачка вважала, що оскільки спірне майно набуте під час шлюбу, позовні вимоги є підставними та підлягають задоволенню.

6.Ціну позову визначила у розмірі 1 651 278,15 грн. Попередній орієнтовний розрахунок суми витрат на професійну правничу допомогу, які позивачка понесла і очікує понести у зв`язку з розглядом справи, становить 20 000 грн.

7.Просила суд визнати спільною сумісною власністю подружжя ОСОБА_2 та ОСОБА_1 квартиру АДРЕСА_1 та автомобіль «Renault», модель «Trafic», реєстраційний номер НОМЕР_1 (VIN: НОМЕР_2 ); поділити спільне майно та визнати за нею право власності на 1/2 ідеальну частку квартири АДРЕСА_1 та автомобіля марки RENAULT, модель TRAFIC, реєстраційний номер НОМЕР_1 (VIN: НОМЕР_2 ).

Процесуальні рішення у справі

8.Ухвалою суду від 15 січня 2026 року позовну заяву залишено без руху та надано позивачці строк для усунення її недоліків.

9.26 січня 2026 року ухвалою суду відкрито провадження у справі та вирішено проводити розгляд справи за правилами загального позовного провадження; призначено підготовче засідання.

10.Ухвалою суду від 05 березня 2026 року витребувано докази у Львівського державного нотаріального архіву копію договору купівлі-продажу квартири, посвідченого приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Корпало Г.В. 19 квітня 2004 року за реєстровим № 2010.

11.Ухвалою суду від 25 березня 2026 року витребувано докази у Головного управління ДПС у Львівській області відомості з Державного реєстру фізичних осіб - платників податків про джерела та суми нарахованого доходу ОСОБА_1 та ОСОБА_2 за період з 01 липня 2002 року по 31 грудня 2004 року.

12.Ухвалою суду від 24 квітня 2026 року закрито підготовче провадження у справі та призначено справу до судового розгляду по суті.

13.Ухвалою, постановленою в судовому засіданні 07 жовтня 2026 року, суд перейшов до стадії ухвалення судового рішення.

Позиції учасників справи

Відзив на позов (а.с.54-59).

14.20 лютого 2026 року через систему «Електронний суд» представниця відповідача адвокат Плат Єлизавета Ігорівна (далі Плат Є.І., представниця відповідача) подала відзив на позовну заяву. Просила поновити строк на його подання, оскільки доступ до матеріалів справи та до підсистеми «Електронний суд» представником відповідача було фактично отримано лише 16 лютого 2026 року, що об`єктивно унеможливило подання відзиву у встановлений судом строк.

15.Представниця відповідача зазначила, що відповідач із заявленими позовними вимогами не погоджується, вважає їх необґрунтованими та такими, що не підтверджені належними і допустимими доказами.

16.Вказала на те, що 19 квітня 2004 року між продавцем та ОСОБА_1 укладено договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 . Змістом договору прямо передбачено, що покупцем виступає виключно ОСОБА_1 , який здійснив повний розрахунок за квартиру до моменту оформлення договору. Вартість квартири становила 17 399 грн, що на той час було значною сумою коштів. Позивачка стороною договору не була, участі в укладенні правочину не брала та будь-яких платежів на користь продавця не здійснювала.

17.Стверджувала, що фактично спірна квартира була придбана не за рахунок спільних доходів подружжя, а за кошти матері відповідача ОСОБА_3 , яка тривалий час, з 1998 по 2012 роки, перебувала за кордоном на заробітках в Італії та забезпечувала сім`ю грошовими коштами. Саме нею були надані відповідачу грошові кошти для придбання житла, які передані до моменту укладення договору купівлі-продажу. На час придбання квартири ані відповідач, ані позивачка не мали власних доходів або заощаджень, достатніх для самостійного придбання нерухомості. З метою підтвердження цих обставин відповідачем подано адвокатські запити до органів ДПС щодо розміру доходів сторін за відповідний період, а також до Державної прикордонної служби України щодо перебування матері відповідача за кордоном.

18.На думку представниці відповідача, сам по собі факт набуття майна під час шлюбу не є безумовною підставою для віднесення його до об`єктів спільної сумісної власності, визначальним є джерело походження коштів. Майно, придбане за особисті кошти одного з подружжя або за кошти, надані третіми особами, не може вважатися спільним та не підлягає поділу. Позивачкою не доведено внесення будь-яких власних чи спільних коштів у придбання квартири, не підтверджено її участі у фінансуванні купівлі, а також не надано доказів здійснення істотних поліпшень майна, які могли б впливати на його правовий режим. Таким чином, спірна квартира фактично була набута відповідачем за рахунок коштів його матері, а відтак є його особистою приватною власністю та не підлягає поділу між сторонами.

19.Щодо вимог про поділ автомобіля представниця відповідача зазначила, що транспортний засіб за своєю правовою природою є неподільною річчю, оскільки його поділ у натурі неможливий без втрати цільового призначення, технічних характеристик та істотного знецінення майна. Автомобіль як складний технічний об`єкт може використовуватися виключно як єдине ціле. Послалася на практику Верховного Суду, який, на її думку, виходить із того, що транспортні засоби не підлягають поділу між співвласниками в натурі, а у разі вирішення спору можуть бути присуджені одному з них із виплатою іншому грошової компенсації частки або реалізовані з подальшим розподілом коштів. Отже, вимоги про поділ автомобіля як речі в натурі є юридично необґрунтованими. Крім того, позовна заява не містить належного обґрунтування обставин придбання автомобіля, джерела фінансування, вартості та участі позивачки у набутті такого майна, тому вимоги в цій частині є передчасними та необґрунтованими.

20.Вважала, що позовні вимоги ґрунтуються виключно на припущеннях та формальному посиланні на факт перебування сторін у шлюбі, без встановлення реального джерела походження коштів, що суперечить положенням сімейного законодавства та принципу справедливості.

21.Посилаючись на статті 57, 60, 61, 63, 71 Сімейного кодексу України, статті 328, 368, 372 Цивільного кодексу України, вказала, що презумпція спільності права власності подружжя на майно, набуте ними в період шлюбу, може бути спростована, а тягар доказування обставин, необхідних для її спростування, покладається на того з подружжя, хто її спростовує. Послалася на постанову Верховного Суду України від 24 травня 2017 року у справі № 6-843цс17, ухвалу суду касаційної інстанції від 01 березня 2017 року у справі № 369/3920/15-ц, відповідно до якої належність майна до спільної сумісної власності подружжя визначається не тільки фактом придбання його під час шлюбу, але й спільною участю подружжя коштами або працею в набутті майна, а також на пункти 23, 24 постанови Пленуму Верховного Суду України від 21 грудня 2007 року № 11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя».

22.Просила відмовити у задоволенні позовної заяви ОСОБА_2 у повному обсязі, зокрема у вимогах про визнання квартири та автомобіля об`єктом спільної сумісної власності подружжя та про їх поділ із визнанням за позивачкою права власності на 1/2 ідеальну частку; судові витрати покласти на позивачку.

Участь у судовому розгляді

23.Позивачка у судовому засіданні 21 вересня 2026 року наполягала на задоволенні позову про поділ спільного майна подружжя двокімнатної квартири по АДРЕСА_2 та автомобіля «Renault Trafic» - з виділенням їй 1/2 ідеальної частки у цьому майні.

24.Представник позивачки у вступному слові зазначив, що шлюб між сторонами було укладено 16 листопада 2002 року та розірвано 13 січня 2026 року, а спірні квартира й автомобіль набуті під час перебування сторін у шлюбі, тому є їхньою спільною сумісною власністю. Наголосив на наявності письмової нотаріально засвідченої згоди дружини від 19 квітня 2004 року на купівлю квартири чоловіком. Наполягав на тому, що відсутні будь-які банківські квитанції чи договори дарування, які б підтверджували передачу відповідачу та цільове використання ним особистих коштів. Крім того, звернув увагу на те, що в нотаріально посвідченому договорі купівлі-продажу за згодою сторін чітко зафіксовано ціну квартири 17 399 грн, а доказів придбання житла за вищою ціною немає. У судових дебатах зазначив, що факт спільного набуття майна підтверджується наданими документами та довідками про доходи, просив позов задовольнити в повному обсязі.

25.Відповідач щодо автомобіля пояснив, що ще до шлюбу, з 1997 року, мав власний автомобіль, який продав у 2007 році, а отримані кошти додав до купівлі автомобіля «Renault Trafic», тому вважав, що цей автомобіль не підлягає поділу. Водночас визнав, що письмових доказів спрямування коштів від продажу першого автомобіля на купівлю «Renault Trafic» немає. Підтвердив, що автомобіль придбав під час шлюбу. Щодо квартири стверджував, що кошти на її купівлю переслала з Італії через перевізників його мати, маючи намір придбати квартиру саме для нього як його особисту власність. У судових дебатах заперечив проти позову, вказавши, що стороною позивачки не було залучено жодного свідка.

26.Представниця відповідача проти задоволення позову заперечила повністю. Зазначила, що на момент придбання квартири, 19 квітня 2004 року, подружжя не мало власних заощаджень та доходів, а позивачка перебувала у відпустці по догляду за дитиною та офіційно не працювала. Наголосила, що квартира купувалася за кошти матері відповідача, яка працювала в Італії, та послалася на практику Верховного Суду щодо вирішального значення джерела походження коштів. Пояснила, що зазначена у договорі сума 17 399 грн є лише оціночною вартістю квартири за даними БТІ, вказаною для зменшення розміру нотаріального збору, тоді як реальна ціна квартири становила близько 25-26 000 доларів США. Щодо автомобіля заявила, що транспортний засіб є неподільною річчю, тому вимога про виділ 1/2 частки у праві власності на нього юридично некоректна, позивачка мала б вимагати грошову компенсацію своєї частки; на підтвердження вартості автомобіля надала висновок експерта, згідно з яким вона становить 192 469, 20 грн. У судових дебатах додала, що інформація ДПС підтверджує відсутність доходів у позивачки у період 20022004 років, що виключає її фінансову участь у купівлі квартири. Просила відмовити у задоволенні позову.

Фактичні обставини справи та докази на їх підтвердження

27. ОСОБА_2 та ОСОБА_1 16 листопада 2002 року зареєстрували шлюб, про що Міським відділом державної реєстрації актів цивільного стану реєстраційної служби Львівського міського управління юстиції складено актовий запис № 3449, видано свідоцтво про шлюб серії НОМЕР_3 , що підтверджується копією витягу з актового запису про шлюб, сформованого через портал «Дія» 23 січня 2026 року (а.с.23-24).

28.Рішенням Шевченківського районного суду м. Львова від 13 січня 2026 року у справі № 466/11401/25 шлюб між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 розірвано (а.с.27-28). Згідно з цим рішенням, від шлюбу сторони мають доньку ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

29.19 квітня 2004 року ОСОБА_5 (далі ОСОБА_5 ), як продавець, та ОСОБА_1 , як покупець, уклали договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 . Договір посвідчений приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Корпало Г.В. та зареєстрований у реєстрі за № 2010 (а.с.109). Копія договору подана позивачкою з позовною заявою, а також надійшла до суду від Львівського державного нотаріального архіву на виконання ухвали суду.

30.Пунктами 2.1, 2.2 договору визначено, що продаж квартири за домовленістю сторін вчиняється за 17 399 (сімнадцять тисяч триста дев`яносто дев`ять) гривень, які покупець оплатив продавцеві до оформлення цього договору; сторони підтверджують факт повного розрахунку за продану квартиру.

31.Серед документів, наданих Львівським державним нотаріальним архівом, на виконання ухвали суду, є заява ОСОБА_2 від 19 квітня 2004 року, адресована приватному нотаріусу Львівського міського нотаріального округу Корпало Г.В., згідно з якою вона дає згоду на купівлю її чоловіком ОСОБА_1 квартири за адресою: АДРЕСА_3 , за ціну 17 399 (сімнадцять тисяч триста дев`яносто дев`ять) гривень. Справжність підпису ОСОБА_2 19 квітня 2004 року засвідчено приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Корпало Г.В., заява зареєстрована в реєстрі за № 2009 (а.с.112).

32.Відповідно до витягу з Реєстру прав власності на нерухоме майно від 08 квітня 2004 року № 3300066, виданого Львівським обласним державним комунальним бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки на замовлення ОСОБА_5 , реєстраційний номер 5418390, квартира складається з двох житлових кімнат та кухні, загальна площа 48,1 кв.м, житлова площа 26,0 кв.м, загальна вартість нерухомого майна 17 399 грн; у примітках зазначено «для відчуження». Копія витягу надійшла до суду від Львівського державного нотаріального архіву (а.с.110 на звороті).

33.Відповідно до витягу про реєстрацію права власності на нерухоме майно від 23 квітня 2004 року № 3425167, виданого Львівським обласним державним комунальним бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки, 23 квітня 2004 року прийнято рішення про реєстрацію за ОСОБА_1 права приватної власності на квартиру АДРЕСА_1 (частка 1/1) на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Корпало Г.В. 19 квітня 2004 року за реєстровим № 2010; реєстраційний номер 5418390, номер запису 11500 в книзі 17 (а.с.6).

34.Згідно з копією технічного паспорта на квартиру АДРЕСА_1 , складеного Львівським міжміським бюро технічної інвентаризації 11 січня 1995 року, квартира розташована на 13 поверсі 14-поверхового будинку, складається з двох кімнат житловою площею 26,0 кв.м (14,2 кв.м та 11,8 кв.м), кухні площею 6,9 кв.м, ванної кімнати, вбиральні, коридору, вбудованих шаф та балкона (а.с.8).

35.Відповідно до довідки про оціночну вартість об`єкта нерухомості від 05 січня 2026 року, унікальний реєстраційний номер 201-20260105-0011018939, сформованої на заяву ОСОБА_6 , оціночна вартість квартири (житлової нерухомості) за адресою: АДРЕСА_3 , загальною площею 48,10 кв.м, житловою площею 26,00 кв.м, становить 3 017 400,29 грн (а.с.9-10).

36.На підтвердження вартості автомобіля позивачка подала роздруківку з інтернет-сайту polis.ua «Перевірка авто за VIN кодом» станом на 05 січня 2026 року, згідно з якою автомобіль Renault Trafic, VIN НОМЕР_2 , державний номер НОМЕР_1 , рік випуску 2003, має ринкову вартість 6 701 доларів США, або 285 156 грн (а.с.11). Документів, які підтверджують реєстрацію автомобіля, дату його набуття та особу власника, позивачка до позовної заяви не долучила, пославшись на те, що вони перебувають у відповідача.

37.Для підтвердження вартості автомобіля сторона відповідача подала висновок експерта від 27 лютого 2026 року № 134 за результатами проведення судової транспортно-товарознавчої експертизи з визначенням середньої ринкової вартості автомобіля, складений судовим експертом Галамаєм Богданом Івановичем (ТзОВ фірма «Експертиза») відповідно до частини п`ятої статті 106 Цивільного процесуального кодексу України за зверненням ОСОБА_1 від 25 лютого 2026 року та договором від 25 лютого 2026 року № 25 (а.с.75-85). У висновку зазначено, що згідно зі свідоцтвом про реєстрацію транспортного засобу серії НОМЕР_4 , виданим Львівським відділом РЕВ роботи ДАІ, власником автомобіля «Renault Trafic 100 1,9 dCi 5dr 6MT», реєстраційний номер НОМЕР_1 , VIN НОМЕР_2 , 2002 року випуску, є ОСОБА_1 . Відповідно до висновку ринкова вартість автомобіля на момент огляду 25 лютого 2026 року, з урахуванням калькуляції необхідного відновлювального ремонту та коефіцієнта фізичного зносу складових, становить 192 469,20 грн. У тексті висновку дата огляду автомобіля зазначена і як 22 січня 2026 року, і як 25 лютого 2026 року; у резолютивній частині висновку ідентифікаційний номер автомобіля зазначено як « НОМЕР_5 ».

38.На виконання ухвали суду Головне управління ДПС у Львівській області листом від 08 квітня 2026 року № 3926/5/13-01-12-01-08 надало відомості з Державного реєстру фізичних осіб платників податків про джерела та суми нарахованого доходу ОСОБА_1 та ОСОБА_2 (відповідь на запит від 07 квітня 2026 року № 1301-2026-0000655, форма № 25ДР) (а.с.117-120).

39.Згідно з цими відомостями ОСОБА_1 у період з IV кварталу 2002 року по IV квартал 2004 року отримував дохід за основним місцем роботи (заробітну плату) у Дочірньому підприємстві «Савсервіс Карпати» (код 30387458). Сума виплаченого доходу становила: у IV кварталі 2002 року 1 378,91 грн; у 2003 році: у I кварталі 1 953,98 грн, у II кварталі 2 005,70 грн, у III кварталі 1 954,90 грн, у IV кварталі 2 534,12 грн; у 2004 році: у I кварталі 3 010,82 грн, у II кварталі 2 598,76 грн, у III кварталі 2 865,34 грн, у IV кварталі 2 841,60 грн.

40. ОСОБА_2 у IV кварталі 2002 року отримала дохід за основним місцем роботи у ПрАТ «ЛПІ» (код 00300937) у розмірі 504,12 грн (дата прийняття на роботу 01 жовтня 2002 року, дата звільнення 18 листопада 2002 року); у IV кварталі 2002 року та I кварталі 2003 року у ЛНУП (код 00493735) нарахований дохід становив 0,00 грн. За період з II кварталу 2003 року по IV квартал 2004 року інформація про доходи ОСОБА_2 відсутня.

41.Допитана у судовому засіданні свідок ОСОБА_3 (мати відповідача) надала показання, що працювала тривалий час в Італії, де доглядала літнього чоловіка-італійця. 25 березня 2004 року вона уклала з ним шлюб, після чого її чоловік разом зі своєю дочкою ОСОБА_7 подарували їй 25 000 євро для того, щоб вона могла придбати житло своєму синові ОСОБА_8 . Вказала на те, що сама вона тоді шкодувала невістку і не хотіла робити розмежування в молодій сім`ї. Зазначила, що син одружувався та подружжя не мало де жити. До того син проживав у квартирі сім`ї своєї сестри її доньки. Після офіційної реєстрації шлюбу з італійцем у комуні, як і було домовлено, тепер уже її чоловік подарував у конверті 25 000 євро. Перерахунок цих 25 000 євро відбувся в помешканні після повернення з комуни в присутності ОСОБА_9 , яку вона запросила бути свідком. Зазначила, що отримані 25 000 євро у повній сумі переслала з Італії в Україну через приватних перевізників (водіїв бусів) суцільним переказом у двох пакетах. Купівля квартири по АДРЕСА_2 відбувалась без неї, цим займалась її донька та син. Купували у їхньої сусідки ОСОБА_5 . Свідок наголосила, що позивачка та її батьки не вкладали жодних коштів у купівлю квартири, оскільки позивачка тоді навчалася, перебувала у декретній відпустці й не мала власних доходів. Натомість вона регулярно передавала з Італії фінансову допомогу сім`ї сина, купувала дитячі речі, візочки, ліжечка, побутову техніку, давала гроші на поточні потреби й харчування. Зауважила, що жодних банківських переказів на той час зробити не могла, тому всі грошові суми й посилки відправляла виключно через шоферів.

42.Свідок ОСОБА_9 (знайома матері відповідача) надала показання, що у 2004 році перебувала в Італії й була особисто знайома зі ОСОБА_3 . Вона підтвердила, що ОСОБА_3 запросила її на реєстрацію шлюбу з чоловіком-італійцем у комуні. Після церемонії вони прийшли до помешкання, де чоловік-італієць передав ОСОБА_3 конверт із грошима як подарунок. Свідок особисто спостерігала, як конверт було відкрито, а кошти перераховано, і підтвердила, що в ньому було саме 25 000 євро. Також зазначила, що під час спілкування з ОСОБА_3 та її дочкою ОСОБА_10 чула про їхній намір витратити ці кошти на придбання квартири для сина ОСОБА_8 . Водночас свідок уточнила, що при подальшому відправленні грошей в Україну та при укладенні договору купівлі-продажу житла присутньою не була.

43.Свідок ОСОБА_11 (сестра відповідача) надала показання, що також перебувала в Італії разом із матір`ю, знала її чоловіка-італійця та була обізнана про майбутній шлюб і подаровані кошти. Зазначила, що особисто перевозила та передавала частину коштів матері в Україну, оскільки здійснювати перекази через банківські установи на той час було невигідно через високі відсотки. Підтвердила, що двокімнатну квартиру по АДРЕСА_2 купували у їхньої давньої сусідки. За її словами, реальна домовленість із продавчинею передбачала суму купівлі близько 25-26 000 доларів США, які передавалися частинами, а вказана в договорі сума 17 399 грн була лише оціночною вартістю за витягом БТІ для зменшення розрахункових платежів і мита. Свідок підкреслила, що позивачка у перший рік шлюбу не працювала й не мала жодних заощаджень, тому не вкладала власних коштів у придбання квартири, а все фінансування здійснювалося за рахунок матері.

Норми права, що підлягають застосуванню, та мотиви суду

44.Між сторонами виник спір про поділ майна, набутого ними за час перебування у шлюбі: квартири АДРЕСА_1 та автомобіля марки RENAULT, модель TRAFIC, д.н.з. НОМЕР_1 . Позивачка вважає це майно спільною сумісною власністю подружжя та просить визнати за нею право власності на 1/2 частку кожного з об`єктів. Відповідач стверджує, що квартира придбана за кошти його матері і є його особистою приватною власністю, а автомобіль як неподільна річ не підлягає поділу шляхом визнання права на частку.

45.Для вирішення спору суду належить з`ясувати правовий режим кожного з об`єктів, тобто чи спростував відповідач презумпцію спільності права власності подружжя, а також чи є обраний позивачкою спосіб захисту ефективним щодо кожної із заявлених вимог.

Загальні положення

46.Відповідно до частини першої статті 60 Сімейного кодексу України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя (частина друга статті 60 Сімейного кодексу України).

47.Особистою приватною власністю дружини, чоловіка є, зокрема, майно, набуте нею, ним за час шлюбу на підставі договору дарування або в порядку спадкування, а також майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй, йому особисто (пункти 2, 3 частини першої статті 57 Сімейного кодексу України).

48.Згідно зі статтями 69, 70 Сімейного кодексу України дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу. У разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

49.Положеннями статті 60 Сімейного кодексу України передбачено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

50.Конструкція норми статті 60 Сімейного кодексу України свідчить про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Разом із тим, зазначена презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, у тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує. Зазначене узгоджується з правовим висновком, викладеним у постанові Верховного Суду України від 24 травня 2017 року в справі № 6-843цс17 та постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року в справі № 372/504/17-ц (провадження № 14-325цс18), від 22 вересня 2020 року в справі № 214/6174/15-ц (провадження № 14-114цс20).

51.У постанові від 05 лютого 2025 року у справі №641/2211/23 Верховний Суд ще раз звернув увагу на те, що якщо заява одного з подружжя про те, що річ була куплена за її особисті кошти, не буде належним чином підтверджена, презумпція права спільної сумісної власності подружжя залишиться непохитною. Тобто тягар доказування у справах цієї категорії покладено на того із подружжя, хто заперечує проти визнання майна об`єктом спільної сумісної власності подружжя.

52.Тому твердження представниці відповідача у відзиві на позовну заяву про те, що «позовна заява не містить належного обґрунтування обставин придбання, джерела фінансування, вартості та участі позивачки у набутті такого майна; обов`язок доказування зазначених обставин покладається саме на позивача» не відповідають нормам Сімейного кодексу України та релевантній практиці Верховного Суду.

53.Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (частина перша статті 12, частини перша, шоста статті 81 Цивільного процесуального кодексу України).

54.Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (частина друга статті 78 Цивільного процесуального кодексу України). Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів, оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності (частини перша, друга статті 89 Цивільного процесуального кодексу України).

Щодо поділу квартири

АДРЕСА_4 .Судом встановлено, що сторони перебували у зареєстрованому шлюбі з 16 листопада 2002 року. Шлюб розірвано рішенням Шевченківського районного суду м. Львова від 13 січня 2026 року у справі № 466/11401/25.

56.19 квітня 2004 року, тобто під час шлюбу, ОСОБА_1 на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Корпало Г.В. за реєстровим № 2010, придбав у ОСОБА_5 квартиру АДРЕСА_1 за 17 399 грн. 23 квітня 2004 року право власності на квартиру зареєстровано за відповідачем.

57.Отже, на спірну квартиру поширюється презумпція спільності права власності подружжя, і саме відповідач, який її заперечує, мав довести, що квартиру придбано за кошти, які належали йому особисто.

58.Відповідач, його представниця та свідки ОСОБА_3 , ОСОБА_9 , ОСОБА_11 стверджували, що квартиру придбано за кошти, які мати відповідача отримала в подарунок від свого чоловіка громадянина Італії та передала з Італії через приватних перевізників з метою придбання житла саме для сина.

59.Суд критично оцінює ці доводи з огляду на таке.

60.Письмових доказів отримання матір`ю відповідача 25 000 євро, передання цих коштів в Україну та саме відповідачеві, а також використання їх для оплати спірної квартири суду не надано. Відповідач у судовому засіданні визнав, що жодних банківських переказів не здійснювалося.

61.Верховний Суд у постанові від 10 листопада 2023 року у справі № 755/12702/22 (провадження № 61-11920св23) за подібних обставин зазначив, що майно, набуте одним із подружжя за час шлюбу, є його особистою приватною власністю на підставі пункту 2 частини першої статті 57 Сімейного кодексу України лише за наявності дійсного договору дарування; договір дарування валютних цінностей на суму, що перевищує п`ятдесятикратний розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, підлягає нотаріальному посвідченню, а недодержання цієї вимоги робить договір нікчемним, що суд враховує з власної ініціативи.

62.Отже, якщо кошти були подаровані матір`ю відповідачеві, то такий договір дарування грошових коштів в іноземній валюті на суму, що перевищує п`ятдесятикратний розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, відповідно до частини п`ятої статті 719 Цивільного кодексу України (у редакції станом на квітень 2004 року) мав бути укладений у письмовій формі та нотаріально посвідчений. Такого договору не укладалося. У разі недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним (частина перша статті 220 Цивільного кодексу України).

63.Крім того, факт вчинення правочину, для якого законом встановлено письмову форму, не може доводитися показаннями свідків: рішення суду не може ґрунтуватися на свідченнях свідків у разі заперечення однією із сторін факту вчинення такого правочину (частина перша статті 218 Цивільного кодексу України). При цьому, жодна зі сторін, ні відповідач, ні його мати не підтверджували ні наміру укласти такий договір, ні факту укладення договору.

64.Також суд звертає увагу на те, що навіть якщо родичі одного з подружжя передавали кошти сім`ї, сам собою факт передачі коштів або іншого майна родичем одного із членів сім`ї на купівлю спільного майна не може свідчити про те, що ці кошти передано на особисті потреби лише комусь одному конкретному з подружжя (постанова Верховного Суду від 15 лютого 2023 року у справі № 211/5539/17 (провадження № 61-10848св22)).

65.Свідок ОСОБА_3 надала показання, що регулярно надсилала з Італії фінансову допомогу сім`ї сина - на дитячі речі, побутову техніку, харчування та поточні потреби, тобто на потреби сім`ї в цілому, а, надаючи кошти на купівлю квартири, не могла «робити різниці між сином та невісткою».

66.Окрім того, показання свідків щодо обставин передання коштів є суперечливими. Свідок ОСОБА_3 стверджувала, що переслала всі 25 000 євро через водіїв бусів «суцільним переказом у двох пакетах», тоді як свідок ОСОБА_11 пояснила, що особисто перевозила частину коштів в Україну. Свідки ОСОБА_3 та ОСОБА_11 є близькими родичами відповідача. Свідок ОСОБА_9 бачила лише перерахунок грошей в Італії, а про їх призначення знає зі слів інших осіб; при відправленні коштів в Україну та при укладенні договору купівлі-продажу вона присутньою не була.

67.Також доводи сторони відповідача про те, що реальна ціна квартири становила близько 25-26 000 доларів США, а зазначена в договорі сума 17 399 грн є лише оціночною вартістю за даними БТІ, суперечать змісту нотаріально посвідченого договору. Відповідно до пунктів 2.1, 2.2 договору продаж квартири вчиняється за 17 399 грн, які покупець сплатив продавцеві до оформлення договору, і сторони підтверджують факт повного розрахунку. Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (стаття 204 Цивільного кодексу України). Договір у частині ціни ніхто не оспорював, а оспорювання окремих частин правочину, вчиненого в письмовій формі, не може доводитися показаннями свідків (частина перша статті 218 Цивільного кодексу України).

68.Відповідно до відомостей з Державного реєстру фізичних осіб платників податків відповідач з IV кварталу 2002 року отримував заробітну плату в ДП «Савсервіс Карпати». До укладення договору купівлі-продажу, з IV кварталу 2002 року по I квартал 2004 року, сума виплаченого йому доходу становила 12 838,43 грн. Те, що позивачка в цей період офіційного доходу не мала, правового режиму набутого майна не змінює, оскільки майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить їм на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини самостійного заробітку (доходу) (частина перша статті 60 Сімейного кодексу України).

69.Суд також враховує, що 19 квітня 2004 року, в день укладення договору купівлі-продажу, ОСОБА_2 надала нотаріально засвідчену заяву, якою дала згоду на купівлю її чоловіком ОСОБА_1 квартири АДРЕСА_1 за ціну 17 399 грн. Ця заява, яка надійшла на виконання ухвали суду про витребування доказів від Львівського державного нотаріального архіву з матеріалами договору купівлі-продажу квартири, свідчить про те, що на час укладення договору подружжя розглядало квартиру як майно, що набувається ними спільно.

70.Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 03 червня 2024 року у справі № 712/3590/22 (провадження № 61-14297сво23), відступивши від попередніх висновків, зазначив, що наявність письмової згоди одного з подружжя на укладення іншим із подружжя договору купівлі-продажу майна, зафіксованої у такому договорі, свідчить про придбання майна за спільні кошти у спільну сумісну власність, оскільки згода іншого подружжя на набуття майна підтверджує придбання такого майна за спільні кошти подружжя.

71.З огляду на наведене суд доходить висновку, що відповідач не спростував презумпцію спільності права власності подружжя на квартиру АДРЕСА_1 . Ця квартира є спільною сумісною власністю сторін, а їхні частки в ній є рівними, оскільки інше не визначено домовленістю між ними чи шлюбним договором і підстав для відступу від засади рівності часток не наведено.

72.Тому вимога позивачки про поділ квартири шляхом визнання за нею права власності на 1/2 частку підлягає задоволенню.

Щодо поділу автомобіля

73.Документів про реєстрацію автомобіля сторони суду не надали. Сторона позивача клопотання про витребування доказів не заявляла, сторона відповідача таких документів суду самостійно не надавала. Водночас, обидві сторони визнали, що автомобіль придбаний під час шлюбу.

74.Згідно з висновком експерта від 27 лютого 2026 року № 134, поданим стороною відповідача, власником автомобіля «Renault Trafic», реєстраційний номер НОМЕР_1 , VIN НОМЕР_2 , відповідно до свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу серії НОМЕР_4 є ОСОБА_1 .

75.Відповідач у судовому засіданні пояснив, що купив цей автомобіль у 2007 році після продажу свого попереднього авто. Підтвердив, що автомобіль зареєстрований на нього та, на його думку, не може бути предметом поділу спільного майна подружжя, адже належить йому на праві особистої приватної власності як такий, що придбаний за його особисті кошти.

76.Обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання (частина перша статті 82 Цивільного процесуального кодексу України). Отже, суд вважає встановленим, що автомобіль набуто сторонами за час шлюбу.

77.Доводи відповідача про те, що на купівлю автомобіля було витрачено кошти від продажу автомобіля, який належав йому на праві особистої приватної власності, нічим не підтверджені, на що вказав і сам відповідач, визнавши відсутність письмових доказів. Тому презумпцію спільності права власності подружжя на автомобіль відповідач не спростував.

78.Представниця відповідача заперечувала проти поділу автомобіля, посилаючись на те, що він є неподільною річчю, тому позивачка мала б вимагати не визнання права на 1/2 частку, а грошову компенсацію своєї частки.

79.Відповідно до частини першої статті 71 Сімейного кодексу України майно, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Неподільні речі присуджуються одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними (частина друга статті 71 Сімейного кодексу України). Присудження одному з подружжя грошової компенсації замість його частки у праві спільної сумісної власності на майно допускається лише за його згодою, крім випадків, передбачених Цивільним кодексом України, та можливе за умови попереднього внесення другим із подружжя відповідної грошової суми на депозитний рахунок суду (частини четверта, п`ята статті 71 Сімейного кодексу України).

80.Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до Цивільного процесуального кодексу України, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи (частина перша статті 13 Цивільного процесуального кодексу України).

81.Зазначена норма закріплює принцип диспозитивності, відповідно до якого саме особа, яка звертається до суду, визначає предмет спору, підстави позову, обсяг заявлених вимог і межі судового розгляду. Водночас принцип диспозитивності не означає, що суд зв`язаним лише буквальним (дослівним) формулюванням прохальної частини позову та позбавлений можливості застосувати до встановлених обставин релевантні норми матеріального права.

82.У межах ініційованого позивачем спору суд зобов`язаний надати правову кваліфікацію спірним правовідносинам, визначити правовий режим майна та застосувати спосіб судового захисту, який базується на законі, відповідає встановленим обставинам і забезпечує ефективне вирішення спору, захист порушеного або невизнаного права.

83.Велика Палата Верховного Суду у постанові від 04 грудня 2019 року у справі № 917/1739/17 наголосила, що саме на суд покладено обов`язок надати правову кваліфікацію відносинам сторін, виходячи з установлених фактів, і застосувати до таких правовідносин належні норми права. Такий підхід відображає принцип «суд знає закон».

84.Дискреційні повноваження суду у цивільному процесі не означають можливості свавільно змінювати предмет або підстави позову, виходити за межі заявлених вимог чи вирішувати питання щодо майна, яке не було предметом спору.

85.З урахуванням установлених фактичних обставин, правової природи спірного майна та норм матеріального права, суд застосовує такий спосіб вирішення спору, який відповідає закону, забезпечує баланс прав сторін і усуває правову невизначеність.

86.Компетенція суду при вирішенні спору про поділ майна подружжя полягає саме в тому, що суд наділений повноваженнями обрати той спосіб поділу, який найбільше відповідає встановленим обставинам і збалансовує інтереси сторін.

87.Таким чином, межі позовних вимог визначаються не лише буквальним формулюванням прохальної частини позову, а й предметом спору, підставами позову, характером спірних правовідносин та обраним позивачем способом захисту права.

88.У цій справі позивачка не просить присудити їй грошову компенсацію замість її частки в автомобілі, а просить визнати за нею право власності на 1/2 його частку. Відповідач зустрічних вимог не заявляв, не просив присудити автомобіль йому з виплатою компенсації позивачці і відповідної грошової суми на депозитний рахунок суду не вносив. Домовленості між сторонами про те, кому з них має бути присуджено автомобіль, немає.

89.Велика Палата Верховного Суду у постанові від 08 лютого 2022 року у справі № 209/3085/20 (провадження № 14-182цс21), на правову позицію якої по суті посилалася сторона відповідача, відступила від висновку про те, що суд має визначити ідеальні частки співвласників у неподільній речі без її реального поділу у випадку, якщо відповідач попередньо не вніс на депозитний рахунок суду кошти за частку позивача. Велика Палата Верховного Суду виходила з того, що позивачка в тій справі просила виділити автомобіль у власність відповідача та стягнути на її користь грошову компенсацію її частки, а визначення ідеальних часток замість цього не було б ефективним для захисту прав такого позивача. Велика Палата Верховного Суду вказала, що правила про необхідність попереднього внесення коштів на депозитний рахунок суду стосуються випадків, коли позивач заявляє вимогу про припинення права відповідача на частку, а вимога позивача про стягнення з відповідача грошової компенсації замість частки позивача не породжує обов`язку відповідача попередньо внести відповідну суму на депозитний рахунок суду.

90.Аналогічний підхід застосовано у постанові Верховного Суду від 17 січня 2024 року у справі № 759/14906/18 (провадження № 61-466св23), в якій позивачка також просила присудити їй грошову компенсацію замість її частки в автомобілях.

91.Велика Палата Верховного Суду зазначала, що може бути застосований лише релевантний висновок, сформульований при вирішенні подібного спору у подібних правовідносинах. Подібність спірних правовідносин визначається насамперед за змістовим критерієм, тобто оцінюванням спірних правовідносин за характером урегульованих нормами права прав і обов`язків сторін спору (пункт 57 постанови Великої Палати Верховного Суду від 23 січня 2024 року у справі № 523/14489/15-ц (провадження № 14-22цс20)).

92.Суд вважає, що висновки, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 08 лютого 2022 року у справі № 209/3085/20, не є релевантними до обставин цієї справи, оскільки правовідносини у цих справах не є подібними за змістовим критерієм. У справі № 209/3085/20 предметом вирішення була вимога позивачки про присудження неподільної речі відповідачеві та стягнення на її користь грошової компенсації, і Велика Палата Верховного Суду захищала саме право позивачки отримати таку компенсацію без попереднього внесення коштів на депозит. Натомість у цій справі вимоги про грошову компенсацію жодна зі сторін не заявляла. Присудити позивачці компенсацію, якої вона не просила, суд не може, оскільки вийшов би за межі позовних вимог (частина перша статті 13 Цивільного процесуального кодексу України). Присудити автомобіль відповідачеві за правилом частини другої статті 71 Сімейного кодексу України суд також не може, оскільки це неминуче означало б припинення права позивачки на частку без її згоди і без компенсації. Відмова ж у позові в цій частині залишила б спір про поділ спільного майна невирішеним, а позивачку без захисту її права.

93.Суд звертає увагу на те, що обставини цієї справи є подібними до обставин справи, в якій Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду ухвалив постанову від 04 жовтня 2023 року у справі № 691/1240/18 (провадження № 61-4680св23). У тій справі, як і в цій, предметом спору був автомобіль, набутий подружжям за час шлюбу, сторони не дійшли згоди щодо отримання грошової компенсації та не вносили грошової суми на депозитний рахунок суду. Верховний Суд погодився з визнанням за кожним із подружжя права власності на 1/2 частину автомобіля без його реального поділу із залишенням автомобіля у спільній частковій власності подружжя.

94.У цій постанові Верховний Суд звернув увагу, що визнання права на половину спірного майна, тобто визнання права на ідеальну частку у майні без його виділу в натурі, є поділом майна подружжя у розумінні частини першої статті 71 СК України. У разі якщо сторони не дійшли згоди щодо отримання грошової компенсації та внесення відповідної грошової суми на депозитний рахунок суду щодо неподільної речі, зокрема автомобіля, наявні підстави для визнання за кожним із подружжя права власності на 1/2 частину такого майна без його реального поділу, залишивши автомобіль у спільній частковій власності подружжя. Схожих висновків дійшов Верховний Суд у постанові від 15 січня 2020 року у справі № 362/6124/15-ц в частині поділу автомобіля між подружжям.

95.Подібний підхід відповідає також правовим висновкам Великої Палати Верховного Суду, викладеним у постанові від 08 лютого 2022 року у справі № 209/3085/20, щодо необхідності забезпечення ефективного, справедливого та збалансованого вирішення спорів про поділ неподільного майна подружжя. Велика Палата Верховного Суду виходила з того, що суд, вирішуючи питання про поділ неподільної речі, має враховувати характер майна, інтереси обох сторін, можливість компенсації, фактичне користування майном та необхідність уникнення створення для сторін нової правової невизначеності.

96.Відповідно до частини четвертої статті 263 Цивільного процесуального кодексу України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Оскільки висновки Великої Палати Верховного Суду у справі № 209/3085/20 сформульовані у неподібних правовідносинах, суд застосовує висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 04 жовтня 2023 року у справі № 691/1240/18, ухваленій за подібних обставин.

97.Суд додатково зазначає, що цей правовий висновок продовжує застосовувати у своїй практиці Верховний Суд, про що свідчить, зокрема, постанова Верховного Суду від 23 червня 2026 року у справі №610/2578/24.

98.Отже, вимога позивачки про поділ автомобіля шляхом визнання за нею права власності на 1/2 його частку підлягає задоволенню.

Щодо вимоги про визнання майна об`єктом спільної сумісної власності подружжя

99.Позивачка також просила визнати спірні квартиру та автомобіль спільною сумісною власністю подружжя.

100.Способом захисту цивільних прав та інтересів може бути визнання права (пункт 1 частини другої статті 16 Цивільного кодексу України). Водночас право має бути захищене судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам.

101.Велика Палата Верховного Суду у постанові від 23 січня 2024 року у справі № 523/14489/15-ц (провадження № 14-22цс20) виснувала, що при розгляді справ про поділ спільного сумісного майна подружжя встановлення обсягу спільно нажитого майна є передусім питаннями доведення відповідних обставин, спростування чи неспростування презумпції спільної сумісної власності, які суд вирішує в мотивувальній частині свого рішення. Судове рішення лише підтверджує наявність режиму спільного сумісного майна, і для такого підтвердження заявлення вимоги про визнання певних об`єктів спільним сумісним майном та, як наслідок, зазначення в резолютивній частині судового рішення про таке визнання не є необхідним. Ефективним способом захисту за таких умов є саме вирішення вимоги про поділ спільного сумісного майна (пункти 67, 70, 72 постанови).

102.Оскільки правовий режим спірних квартири та автомобіля як спільної сумісної власності подружжя суд встановив у мотивувальній частині цього рішення, а вимогу про їх поділ задовольнив, у задоволенні вимоги про визнання цього майна спільною сумісною власністю подружжя слід відмовити як у такій, що заявлена у неефективний спосіб.

103.З огляду на викладене, оцінюючи докази у їх сукупності, суд доходить висновку, що позов підлягає частковому задоволенню.

Розподіл судових витрат

104.Відповідно до частини першої статті 141 Цивільного процесуального кодексу України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

105.Позивачка сплатила судовий збір у розмірі 9 984,00 грн. Вимоги, які суд задовольнив, і вимога, в задоволенні якої відмовлено, стосуються одного й того самого майна та спрямовані на один результат поділ спільного майна подружжя; ціну позову позивачка визначила виходячи з вартості 1/2 частки цього майна. Тому суд вважає за необхідне стягнути з відповідача на користь позивачки сплачений нею судовий збір у повному обсязі.

106.Крім того, суд ураховує, що предметом спору є поділ спільного майна подружжя загальною вартістю 3 209 869,49 грн, яка складається з 3 017 400,29 вартості квартири (п.34 цього рішення) та 192 469,20 грн вартості автомобіля (пункт 36 цього рішення). Отже ціна позову у цій справі становить 1 604 932,74 грн (половина вартості майна, що є предметом поділу).

107.Позивачка при зверненні до суду оплатила 9 984 грн судового збору, що є максимальним розміром судового збору, передбаченого за подання позовної заяви про поділ майна при розірванні шлюбу, відповідно до підпункту третього пункту першого частини другої статті 4 Закону України «Про судовий збір»

108.Водночас, предметом спору був лише поділ майна, а рішення про розірвання шлюбу між сторонами ухвалено в іншому провадженні. При цьому, на підставі підпункту першого пункту першого частини другої статті 4 Закону України «Про судовий збір», за подання до суду позовної заяви майнового характеру (визнання майна спільною власністю подружжя; поділ майна подружжя), яка подана фізичною особою або фізичною особою - підприємцем, ставка судового збору становить 1 відсоток ціни позову, але не менше 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб (1 331,20 грн) та не більше 5 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (16 640 грн).

109.Один відсоток ціни позову у цій справі складає 16 049,35 грн, тому судовий збір повинен був бути сплачений у цьому розмірі.

110.Отже, з відповідача на користь держави потрібно стягнути 6 065,35 грн (16 049, 35 грн мінус 9 984 грн) судового збору.

Керуючись статтями 4, 5, 10, 12, 13, 76-82, 89, 141, 259, 263-265, 268, 273, 354 Цивільного процесуального кодексу України, суд

у х в а л и в :

1.Позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про поділ майна, що є об`єктом спільної сумісної власності подружжя, задовольнити частково.

2.Визнати за ОСОБА_2 в порядку поділу спільного майна подружжя право власності на 1/2 частку квартири АДРЕСА_1 , загальною площею 48,1 кв.м, житловою площею 26,0 кв.м.

3.Визнати за ОСОБА_1 в порядку поділу спільного майна подружжя право власності на 1/2 частку квартири АДРЕСА_1 , загальною площею 48,1 кв.м, житловою площею 26,0 кв.м.

4.Визнати за ОСОБА_2 в порядку поділу спільного майна подружжя право власності на 1/2 частку автомобіля марки «Renault», модель «Trafic», реєстраційний номер НОМЕР_1 , VIN НОМЕР_2 .

5.Визнати за ОСОБА_1 в порядку поділу спільного майна подружжя право власності на 1/2 частку автомобіля марки «Renault», модель «Trafic», реєстраційний номер НОМЕР_1 , VIN НОМЕР_2 .

6.У задоволенні вимоги про визнання майна спільною сумісною власністю подружжя відмовити.

7.Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 9 984 (дев`ять тисяч дев`ятсот вісімдесят чотири) грн 00 коп. судового збору.

8.Стягнути з ОСОБА_1 на користь держави 6 065 (шість тисяч шістдесят п`ять) грн 35 коп. судового збору.

9.Рішення суду може бути оскаржено до Львівського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня проголошення судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Позивач: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_6 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_5 .

Відповідач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП НОМЕР_7 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_3 .

Повне рішення проголошено 16 жовтня 2026 року.

Головуюча О.П. Федорів