Рішення № 140659724, 07.10.2026, Олександрівський районний суд міста Запоріжжя (до 25.04.2025 - Жовтневий районний суд м. Запоріжжя)

Справа № 331/404/26

Провадження № 2/331/1572/2026

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 жовтня 2026 року місто Запоріжжя

Олександрівський районний суд міста Запоріжжя у складі :

головуючого - судді Скользнєвої Н. Г.,

за участю секретаря Постарнак М. М.,

учасники справи:

представники: позивача - адвокат Мазур О. С.,

відповідача - ОСОБА_1 ,

розглянув у відкритому судовому засіданні за правилами загального позовного провадження справу за позовом ОСОБА_2 в особі представника - адвоката Сандак Ірини Анатоліївни до районної адміністрації Запорізької міської ради по Олександрівському району про визнання права на приватизацію житла та зобов`язання вчинити певні дії,

В С Т А Н О В И В:

20 січня 2026 року ОСОБА_2 в особі представника - адвоката Сандак Ірини Анатоліївни звернувся до Олександрівського районного суду міста Запоріжжя з позовом до районної адміністрації Запорізької міської ради по Олександрівському району про визнання права на приватизацію квартири АДРЕСА_1 та зобов`язання відповідача здійснити її приватизацію за відсутності ордера на житлове приміщення, довідки про реєстрацію місця проживання за період з 01.01.1993 по 24.03.2008 і документа про невикористання житлових чеків за цей період.

Позов мотивовано тим, що позивач постійно проживає та зареєстрований у зазначеній квартирі, яка належить до комунального житлового фонду та не приватизована. Квартира свого часу була надана його батькові ОСОБА_3 , який був основним наймачем. Після смерті батька районна адміністрація погодила зміну договору найму на ім`я позивача. Інші особи у квартирі не зареєстровані.

Для реалізації права на приватизацію позивач звернувся до відповідача. Листом від 15 грудня 2025 року № Б-761-О-1106 орган приватизації повідомив про необхідність надати копію ордера, відомості про реєстрацію місця проживання за попередній період і документ про невикористання житлових чеків. Позивач зазначив, що отримати ці документи не має об`єктивної можливості: ордер не зберігся, архівні документи за відповідний рік відсутні, а орган реєстрації не володіє відомостями про реєстрацію його місця проживання до 24 березня 2008 року.

На думку позивача, неможливість отримання документів, яка не залежить від його волі, не може нівелювати право на приватизацію житла, у якому він законно проживає. Посилаючись на положення Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду», статті 9, 61, 64, 65 ЖК України та практику Верховного Суду, позивач просив задовольнити позов.

Ухвалою судді Олександрівського районного суду міста Запоріжжя Клименко Л. В. від 23 січня 2026 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі. Визначено розгляд за правилами загального позовного провадження, підготовче судове засідання призначено на 23 лютого 2026 року ( а.с.28-29).

04 лютого 2026 року від районної адміністрації Запорізької міської ради по Олександрівському району надійшов відзив на позовну заяву. Відповідач зазначив, що пунктами 18-21 Положення про порядок передачі квартир (будинків), жилих приміщень у гуртожитках у власність громадян, затвердженого наказом Міністерства з питань житлово-комунального господарства України від 16 грудня 2009 року № 396, передбачено перелік документів для приватизації, якого заявник не дотримався.

На переконання відповідача, лист від 15 грудня 2025 року № Б-761-О-1106 є не рішенням про відмову в приватизації, а роз`ясненням щодо усунення недоліків поданої заяви. Відповідач вказував, що як орган місцевого самоврядування зобов`язаний діяти у спосіб, передбачений законом, та не уповноважений оформлювати передачу комунального житла за відсутності передбачених Положенням № 396 документів.

Водночас у відзиві відповідач визнав обставини щодо відсутності архівних документів і неможливості їх одержання позивачем у позасудовому порядку, навів відомості про склад сім`ї наймача, реєстрацію позивача та розпорядження про зміну договору найму. У прохальній частині відзиву районна адміністрація просила ухвалити рішення на розсуд суду за наявними матеріалами справи ( а.с.38-44).

Розпорядженням керівника апарату Олександрівського районного суду міста Запоріжжя від 02 липня 2026 року № 194 призначено повторний автоматизований розподіл справи № 331/404/26 у зв`язку з призначенням судді Клименко Л. В. на посаду судді Запорізького апеляційного суду та її відрахуванням зі штату місцевого суду з 06 липня 2026 року. Згідно з протоколом повторного автоматизованого розподілу від 02 липня 2026 року справу передано судді Скользнєвій Н. Г. ( а.с.76).

Ухвалою судді Скользнєвої Н. Г. від 07 липня 2026 року справу прийнято до провадження та призначено підготовче судове засідання на 05 серпня 2026 року ( а.с.78).

05 серпня 2026 року від представника позивача - адвоката Мазур О. С. надійшла заява про проведення підготовчого засідання без участі позивача та його представника. Представник відповідача Наливайко І. М. підтримала позицію, викладену у відзиві, та не заперечувала проти закриття підготовчого провадження ( а.с.84).

Ухвалою Олександрівського районного суду міста Запоріжжя від 05 серпня 2026 року підготовче провадження закрито, справу призначено до судового розгляду по суті на 07 жовтня 2026 року о 09 годині 30 хвилин(а.с.89).

У судовому засіданні 07 жовтня 2026 року представник позивача - адвокат Мазур О. С. позовні вимоги підтримала, просила суд позов задовольнити.

Представник відповідача Наливайко І. М. в судовому засіданні підтримала свою позицію, викладену у відзиві на позов, просила прийняти рішення на розсуд суду відповідно до вимог закону.

Судом розглянуто спір у межах заявлених позовних вимог і заперечень, наведених у відзиві, на підставі поданих сторонами матеріалів.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши надані докази та доводи сторін у їх сукупності, суд дійшов таких висновків.

Судом встановлено, що предметом спору є можливість реалізації ОСОБА_2 права на приватизацію квартири АДРЕСА_1 , яка перебуває у комунальній власності територіальної громади міста Запоріжжя. Квартира є двокімнатною, загальною площею 51,15 кв. м, житловою площею 28,8 кв. м.

Із довідки про склад сім`ї наймача ізольованої квартири та займані приміщення № 427 від 22 листопада 2007 року, виданої житлово-експлуатаційною дільницею № 39, убачається, що у квартирі зазначені ОСОБА_3 як наймач і ОСОБА_2 як син наймача, який проживає у відповідному житловому приміщенні та має право на житло.

Згідно з витягом з реєстру територіальної громади позивач зареєстрований у квартирі за цією адресою з 24 березня 2008 року. Матеріали справи не містять відомостей про реєстрацію у квартирі інших осіб на час звернення з позовом.

Розпорядженням голови районної адміністрації Запорізької міської ради по Олександрівському району від 30 жовтня 2025 року № 574р надано згоду ОСОБА_2 на зміну договору найму зазначеного житлового приміщення у зв`язку зі смертю основного наймача - ОСОБА_3 .

Зазначене розпорядження прийнято самим відповідачем. Отже, районна адміністрація раніше визнала наявність у позивача правового зв`язку зі спірною квартирою, достатнього для вирішення питання щодо заміни основного наймача. Відповідач не навів доказів самовільного зайняття квартири позивачем чи втрати ним права користування житлом.

Для оформлення приватизації позивач намагався отримати документи, на необхідність яких посилається відповідач. Листом Департаменту з управління житлово-комунальним господарством Запорізької міської ради від 17 вересня 2025 року № Б-1844 повідомлено, що до департаменту передано на зберігання матеріали ліквідованого ДКП «Бюро обміну житлової площі» лише починаючи з 01 січня 1994 року. У зв`язку з цим надати корінець обмінного ордера, який, за твердженням позивача, було видано у 1992 році, неможливо.

У листі Департаменту адміністративних послуг Запорізької міської ради від 22 вересня 2025 року № 06.4-12/02/742 зазначено про відсутність відомостей щодо реєстрації місця проживання ОСОБА_2 у спірній квартирі до 24 березня 2008 року. При цьому відсутність таких архівних відомостей не спростовує змісту довідки про склад сім`ї від 22 листопада 2007 року та факту реєстрації за цією адресою з 24 березня 2008 року.

У матеріалах справи також наведено довідку АТ «Державний ощадний банк України», згідно з якою позивач не значиться у відповідному списку громадян щодо приватизації житла за адресою спірної квартири. Суд оцінює цю довідку разом з іншими доказами; сама собою вона не замінює повного документа про невикористання житлових чеків за весь минулий період, проте підтверджує вжиття позивачем заходів для одержання інформації, необхідної органу приватизації.

Згідно з листом районної адміністрації від 15 грудня 2025 року № Б-761-О-1106 приватизацію не проведено через неподання копії ордера, довідки про реєстрацію місця проживання в період з 01 січня 1993 року по 24 березня 2008 року та документа, що підтверджує невикористання житлових чеків за цей самий період. Лист містить вказівку про необхідність усунути перелічені недоліки для позитивного розгляду заяви.

Таким чином, із поданих доказів убачається, що позивач звернувся до належного органу приватизації, але реалізація його права поставлена у залежність від документів, яких він не має можливості одержати через відсутність відповідних архівних даних. При цьому законність його проживання у квартирі відповідачем не спростована.

13 січня 2026 року прийнято Закон України № 4751-IX «Про основні засади житлової політики», який набрав чинності 15 лютого 2026 року. Відповідно до підпункту 1 пункту 2 розділу IV «Прикінцеві та перехідні положення» зазначеного Закону Житловий кодекс України визнано таким, що втратив чинність, за винятком визначених у цьому положенні статей.

Водночас пунктом 4 розділу IV «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 4751-IX передбачено, що його дія поширюється на житлові відносини, які виникли після набрання ним чинності. До правочинів про заселення у житлові приміщення, дійсних на день набрання чинності цим Законом, застосовується законодавство, що діяло на час їх укладення.

Оскільки право користування спірною квартирою виникло у позивача до набрання чинності Законом № 4751-IX, правомірність його вселення та набуття ним права користування житловим приміщенням суд оцінює за нормами житлового законодавства, чинними на час виникнення відповідних правовідносин.

Відповідно до статті 47 Конституції України кожен має право на житло.

Частиною третьою статті 9 Житлового кодексу України у редакції, чинній на час виникнення спірних житлових правовідносин, передбачалося право громадян на приватизацію квартир (будинків) державного житлового фонду та житлових приміщень у гуртожитках, які перебувають у власності територіальних громад.

За змістом ч. 1 ст. 345 ЦК України фізична особа може набути право власності на майно в разі приватизації державного та комунального майна у порядку, встановленому законом.

Статтями 1, 2 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» визначено правову природу приватизації та житлові приміщення, що можуть бути її об`єктами. Відповідно до п. 4 ст. 5 цього Закону право на приватизацію житла мають громадяни України, які постійно мешкають у відповідних квартирах (будинках), за наявності передбачених законом умов.

Відповідно до ст. 64 ЖК України (у редакції, чинній на час виникнення права користування житлом) члени сім`ї наймача, які проживають разом із ним, користуються нарівні з наймачем усіма правами, що випливають із договору найму жилого приміщення. До членів сім`ї наймача належать, зокрема, його діти. Положення ст. 65 ЖК України (у редакції, чинній на час виникнення права користування житлом) регулюють вселення членів сім`ї наймача та набуття ними права користування житловим приміщенням.

Пунктами 1, 3 ст. 8 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» передбачено, що приватизація здійснюється уповноваженими органами, а передача квартир у власність громадян - на підставі рішень цих органів, які приймаються не пізніше місяця з дня одержання заяви громадянина.

Відповідно до п. 10 ст. 8 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» органи приватизації, органи місцевого самоврядування не мають права відмовити мешканцям квартир (будинків) у приватизації займаного ними житла, крім випадків, передбачених законом. Пунктом 11 ст. 8 цього Закону передбачено судовий розгляд спорів, що виникають під час приватизації.

Положенням про порядок передачі квартир (будинків), жилих приміщень у гуртожитках у власність громадян, затвердженим наказом Міністерства з питань житлово-комунального господарства України від 16 грудня 2009 року № 396, зокрема пунктами 17-21, визначено порядок звернення громадянина до органу приватизації та документи, що подаються для оформлення приватизації. До таких документів належать, серед іншого, копія ордера на житлове приміщення, відомості про реєстрацію місця проживання та документ про невикористання житлових чеків.

При цьому необхідність дотримання встановленої процедури не звільняє суд від обов`язку перевірити, чи не створює її застосування за конкретних обставин непереборних перешкод для захисту права особи, існування якого підтверджене іншими належними доказами. Положення № 396 регулює порядок оформлення приватизації, але не може бути застосоване в спосіб, який фактично виключає реалізацію гарантованого законом права лише через втрату архівних документів, одержання яких від особи не залежить.

Твердження відповідача про роз`яснювальний характер листа від 15 грудня 2025 року не спростовує наявності спору про право. Незалежно від назви документа, саме неможливість подати зазначені в ньому документи стала перешкодою для завершення приватизації. Відтак суд оцінює наслідки такого листа для реалізації позивачем права, а не лише його формальне найменування.

Не заслуговує на прийняття й довід відповідача про неможливість вчинення дій поза межами нормативно встановленого порядку. Суд не покладає на орган приватизації обов`язку ігнорувати вимоги закону взагалі, а вирішує конкретний житловий спір, у якому наявність правових підстав користування квартирою підтверджується сукупністю інших доказів, а подання окремих історичних документів стало об`єктивно неможливим.

У постанові Верховного Суду від 12 березня 2020 року у справі № 483/731/19 зазначено, що спори, які виникають при приватизації житла, вирішуються судом, але належним способом захисту є не безпосереднє визнання судом права власності на квартиру, а захист права на приватизацію із покладенням відповідного обов`язку на орган приватизації. Висновок цієї постанови має значення для визначення належного способу захисту у даній справі.

У постанові Верховного Суду від 08 червня 2022 року у справі № 202/3820/19 (провадження № 61-836св21) суд касаційної інстанції визнав належним та ефективним захист права на приватизацію шляхом зобов`язання компетентного органу провести приватизацію житла.

За змістом статей 15, 16 ЦК України та ч. 2 ст. 5 ЦПК України суд має обрати спосіб захисту, який відповідає змісту порушеного права і забезпечує його відновлення. У даному випадку визнання за позивачем права на приватизацію з одночасним зобов`язанням відповідача здійснити приватизацію за відсутності конкретно визначених документів відповідає характеру спору та межам заявлених вимог.

Суд враховує, що письмові докази підтверджують тривалий правомірний зв`язок позивача зі спірною квартирою, його реєстрацію, а також прийняття відповідачем розпорядження про зміну договору найму. Протилежних доказів щодо незаконності користування житлом, віднесення квартири до об`єктів, які не підлягають приватизації, або використання позивачем права на приватизацію іншого житла у повному обсязі відповідачем не подано.

Оцінюючи докази відповідно до статей 76-81, 89 ЦПК України, суд виходить із їх сукупності, взаємного зв`язку та достатності для вирішення спору. Відсутність первинного ордера і частини реєстраційних документів не спростовує інших письмових доказів правомірності користування квартирою. Матеріалами справи підтверджено також, що позивач звертався до компетентних органів для одержання відсутніх документів, але отримав відповіді про неможливість їх надання.

При цьому питання розміру житлової площі, яка може бути передана безоплатно, та можливого викупу надлишкової площі вирішується відповідно до статей 3, 5 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» під час проведення приватизації. Визнання права на приватизацію саме по собі не означає звільнення позивача від передбаченої законом доплати за надлишкову площу, якщо така доплата підлягатиме внесенню.

Таким чином, врахувавши установлені фактичні обставини, письмові докази та положення законодавства, суд приходить до висновку, що вимоги ОСОБА_2 є обґрунтованими і підлягають задоволенню у заявленому обсязі. Саме такий спосіб захисту усуває перешкоду, пов`язану з відсутністю документів, які позивач об`єктивно не може отримати, і водночас залишає прийняття рішення та оформлення приватизації у межах компетенції відповідного органу.

Керуючись статтями 3, 4, 5, 12, 13, 76-81, 89, 141, 258, 259, 263-265, 268 ЦПК України, статтями 15, 16, 345 ЦК України, статтями 9, 61, 64, 65 ЖК України, Законом України «Про приватизацію державного житлового фонду», суд

В И Р І Ш И В:

Позов ОСОБА_2 (місце реєстрації: АДРЕСА_2 ) в особі представника - адвоката Сандак Ірини Анатоліївни (адреса: м. Запоріжжя, вул. Рекордна, буд. 34 «а», офіс 48) задовольнити.

Визнати за ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , (місце реєстрації: АДРЕСА_2 ) право на приватизацію квартири АДРЕСА_1 , зобов`язавши районну адміністрацію Запорізької міської ради по Олександрівському району здійснити приватизацію за відсутності ордера про надання житлової площі, довідки про реєстрацію місця проживання в період з 01.01.1993 по 24.03.2008, документа, що підтверджує невикористання житлових чеків для приватизації державного житлового фонду у період з 01.01.1993 по 24.03.2008, на підставі Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду».

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Запорізького апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня складення судового рішення.

Повний текст судового рішення складено 16 жовтня 2026 року.

Суддя: Н. Г. Скользнєва