Рішення № 140654637, 14.10.2026, Господарський суд Полтавської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

адреса юридична: вул. Капітана Володимира Кісельова, 1, м. Полтава, 36000, адреса для листування: вул. Капітана Володимира Кісельова, 1, м. Полтава, 36607, тел. (0532) 61 04 21, E-mail inbox@pl.arbitr.gov.ua, https://pl.arbitr.gov.ua/sud5018/

Код ЄДРПОУ 03500004

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14.10.2026 Справа № 917/1432/26

Господарський суд Полтавської області у складі судді Ківшик О.В., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження справу

за позовною заявою Фермерського господарства "Грига", вул. Шкільна 24, Полтавський район, Полтавська область, 38743

до відповідача Державного підприємства "Чутове", вул. Центральна, 12 кімната, 7, смт. Чутове, Чутівський район, Полтавська область, 38800

про стягнення 417 049,20 грн,

Секретар судового засідання Ісенко М.В.

Без виклику учасників справи,

установив:

1. Короткий зміст позовних вимог та заперечень.

Товариство з обмеженою відповідальністю Фермерського господарства "Грига" до відповідача Державного підприємства "Чутове" про стягнення 417 049,20 грн заборгованості, що виникла внаслідок неналежного виконання останнім умов укладеного 09.04.2024 року між сторонами Договору № 09/04-2 купівлі-продажу сільськогосподарської продукції, з яких: 319 873,32 грн основний борг, 18 335,06 грн 3% річних за період з 16.11.2024 по 10.11.2025, 6 546,45 грн за період з 11.11.2025 по 17.07.2026 та 54 655,66 грн інфляційних втрат за період з 16.11.2024 по 10.11.2025, 17 638,67 грн за період з 11.11.2025 по 17.07.2026.

В обґрунтування позовних вимог Позивач посилається на те, що Відповідачем в порушення прийнятих на себе зобов`язань за вказаним Договором поставки частково не оплачений отриманий від Позивача товар.

На підтвердження обґрунтованості позовних вимог Позивач надав наступні докази в копіях: Договір №09 04-2, видаткова накладна, довіреність, рахунок, податкова накладна, Свідоцтво № 71, Сертифікат, платіжна інструкція №414, розрахунок.

Інших заяв по суті спору до суду не надходило.

2. Процесуальні питання, вирішені судом.

20.07.2026 року через підсистему "Електронний суд" до Господарського суду Полтавської області надійшла позовна заява Фермерського господарства "Грига" до відповідача Державного підприємства "Чутове" про стягнення 417 049,20 грн заборгованості, що виникла внаслідок неналежного виконання останнім умов укладеного 09.04.2024 року між сторонами Договору № 09/04-2 купівлі-продажу сільськогосподарської продукції, з яких: 319 873,32 грн основний борг, 18 335,06 грн 3% річних за період з 16.11.2024 по 10.11.2025, 6 546,45 грн за період з 11.11.2025 по 17.07.2026 та 54 655,66 грн інфляційних втрат за період з 16.11.2024 по 10.11.2025, 17 638,67 грн за період з 11.11.2025 по 17.07.2026.

Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 20.07.2026 року справу № 917/1342/26 розподілено судді Ківшик О.В.

Суд ухвалою від 27.07.2026 року позовну заяву Фермерського господарства "Грига" залишив без руху, встановив спосіб усунення недоліків та надав Позивачу строк на усунення недоліків позовної заяви.

30.07.2026 року до суду від Позивача надійшла заява про усунення недоліків позовної заяви на виконання вимог ухвали суду від 27.07.2026 року про залишення позовної заяви без руху (вх. № 10408), недоліки усунуто в строк та спосіб, встановлений судом.

Суд ухвалою від 04.08.2026 постановив прийняти позовну заяву до розгляду і відкрити провадження у справі, здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін (без проведення судового засідання), встановити сторонам процесуальні строки для подання заяв по суті спору (Відповідачу строк для подання відзиву на позов - 15 днів з дня вручення ухвали).

Відповідач отримав означену ухвалу 06.08.2026, про що свідчить довідка про доставлення електронного листа до електронного кабінету.

Відповідач своїм правом на подання відзиву на позов у визначений у відповідності до положень ГПК України строк не скористався.

Відповідно до ч. 9 ст. 165 ГПК України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Під час розгляду справи по суті судом були досліджені всі письмові докази, що містяться в матеріалах справи.

Матеріали справи свідчать про те, що судом було створено всім учасникам судового процесу належні умови для доведення останніми своїх правових позицій, надання ними доказів, які, на їх думку, є достатніми для обґрунтування своїх вимог та заперечень. Окрім того, судом було вжито всіх заходів, в межах визначених чинним законодавством повноважень, щодо всебічного, повного та об`єктивного дослідження всіх обставин справи.

Водночас суд зауважує, що відповідно до пунктів 3 та 4 ст. 13 ГПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

У разі неявки всіх учасників справи у судове засідання, яким завершується розгляд справи, або у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення (повне або скорочене) без його проголошення (ч. 4 ст. 240 ГПК України). Датою ухвалення рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено - повне чи скорочене). Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення (ч. 5 ст. 240 ГПК України).

3. Обставини, встановлені судом під час розгляду справи.

09.04.2024 між Фермерським господарством "Грига" (Продавець) та Державним підприємством "Чутове" (Покупець) укладено Договір № 09/04-2 купівлі-продажу сільськогосподарської продукції (далі Договір).

При цьому сторони узгодили, зокрема, таке:

- Постачальник зобов`язується продати (поставити), а Покупець прийняти та оплатити Товар українського походження, (а саме: насіння сільськогосподарських культур), на умовах, зазначених у цьому Договорі (надалі Товар) (п. 1.1. Договору);

- характеристика Товару: Насіння кукурудзи "Зоряний F1" в кількості 7,100 тон, на загальну вартість (в т.ч. ПДВ) 619 873,32 грн (п. 1.2 Договору);

- відвантаження товару здійснюється до 15.04.2024 року (2.1 Договору);

- датою поставки Товару вважається дата підписання Продавцем товарної накладної та прийняття обсягу Товару (п. 2.3 Договору);

- умови поставки самовивіз "Покупця", EXW с. Василівка, Полтавського р-ну, Полтавської обл. (п. 2.4 Договору);

- оплата Товару здійснюється Покупцем у грошовій формі до 15.11.2024. Датою оплати Товару вважати дату зарахування грошових коштів на розрахунковий рахунок Продавця. Оплата за Товар здійснюється грошовими коштами шляхом перерахування на поточний рахунок Продавця або сплати в касу Продавця (п. 3.1, п. 3.2 Договору);

- при поставці Товару Продавець зобов`язаний надати Покупцю наступні документи: оригінал даного Договору, підписаного уповноваженою особою Продавця і завіреного печаткою; оригінал рахунку; оригінал товарної накладної, виписаної в день навантаження продукції в транспортний засіб; Свідоцтво та копія сертифікатів на насіння (п. 2.6 Договору);

- строк дії Договору установлюється з дня його підписання Сторонами і до 31.12.2024, а у випадку несвоєчасного виконання сторонами своїх договірних зобов`язань до повного виконання ними прийнятих на себе зобов`язань (п. 8.1 Договору).

На виконання умов Договору Позивач у період поставив відповідачу Товар належної кількості та якості (Насіння кукурудзи Зоряний F 1, в кількості 7,100 тон, загальною вартістю 619 873,32 грн. (з ПДВ), що підтверджується наявною у матеріалах справи копією видаткової накладної № РН-13/05 від 13.05.2024, яка підписана представниками сторін (зі сторони Отримувача - Тарсуковим Л.В. (який діяв на підставі довіреності б/н від 02.01.2024), підпис позивача скріплений печаткою,

Крім того, на виконання п. 2.6. Договору Відповідачу було видано Свідоцтво про насіння № 71 (Форма 215) на насіння: культура кукурудза, сорт Зоряний, генерація F-1 та Сертифікат, що засвідчує посівні якості насіння від 30.01.2024 року серія СП №213199, виданий: Органом сертифікації ДП "Державний центр сертифікації і експертизи сільськогосподарської продукції".

Позивач виписав Відповідачеві Рахунок фактура № СФ-09/04-2 від 09.04.2024 на загальну суду 619 873,32 грн. з ПДВ та за результатами проведеної господарської операції зареєстрував податкову накладну № 4 від 13.05.2024 року на загальну вартість 619 873,32 із яких 76 124,79 ПДВ.

Позивач зазначає, що в порушення умов Договору Відповідач не у повному обсязі та порушенням термінів здійснив оплату отриманого товару, а саме : в розмірі 300 000,00 грн. платіжною інструкцією № 414 від 10.11.2025 року.

Вважаючи свої права порушеними, Позивач звернувся до суду з цим позовом.

4. Норми права, з яких виходить господарський суд при прийнятті рішення, та висновки господарського суду за результатами вирішення спору.

Згідно з п.1 ч.2 ст.11 Цивільного кодексу України (надалі - ЦК України), підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Суд встановив, що укладений правочин за своїм змістом та правовою природою є договором поставки, який регулюється нормами §3 та §1 глави 54 ЦК України.

Вказаний договір є підставою для виникнення у його сторін господарських зобов`язань відповідно до ЦК України, і згідно ст. 629 ЦК України є обов`язковим для виконання сторонами.

За приписами ст. 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно ст. 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно ст. 663 ЦК України продавець зобов`язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.

За приписами ст. 664 ЦК України обов`язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент: 1) вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов`язок продавця доставити товар; 2) надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару. Товар вважається наданим у розпорядження покупця, якщо у строк, встановлений договором, він готовий до передання покупцеві у належному місці і покупець поінформований про це. Готовий до передання товар повинен бути відповідним чином ідентифікований для цілей цього договору, зокрема шляхом маркування.

Право власності у набувача майна за договором виникає з моменту передання майна, якщо інше не встановлено договором або законом (ч. 1 ст. 334 ЦК України).

Згідно із ч. 1, 2 ст. 692 ЦК України покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором не встановлено інший строк оплати товару. Покупець зобов`язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

У разі прострочення оплати товару продавець має право вимагати оплати товару та сплати процентів за користування чужими грошовими коштами (ч.3 ст.692 ЦК України).

Частиною першою ст. 530 ЦК України встановлено, що якщо у зобов`язанні встановлений строк його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк.

Відповідно до ст. 599 ЦК України зобов`язання припиняється, зокрема, виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до ст. 610 ЦК України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Стаття 611 ЦК України передбачає, що у разі порушення зобов`язань настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Статтею 612 ЦК України встановлено, що боржник вважається таким, що прострочив виконання зобов`язання, якщо він не почав його виконувати або не виконав його у строк, встановлений договором.

Матеріалами справи підтверджується, що Позивач належним чином виконав зобов`язання за вищезазначеним Договором щодо здійснення ним поставки товару.

Строк виконання зобов`язань з оплати отриманої Відповідачем продукції в силу приписів наведених норм права та узгоджених сторонами у договорі строків є таким, що настав.

Відповідач в порушення прийнятих на себе зобов`язань за вказаним Договором не повністю оплатив поставлений Позивачем товар у вказані строки, заборгованість останнього складає 319 873,32 грн.

Ця обставина Відповідачем не спростовується.

Суд зауважує, що наявна у матеріалах справи видаткова накладна підписана представниками сторін, доказів в спростування поставки товару у вказаній кількості та вартістю, а також доказів оплати у більшому розмірі, ніж вказав Позивач, суду не надано.

Отже, з аналізу наведених норм права та поданих доказів, суд дійшов висновку про те, що позовні вимоги щодо стягнення з Відповідача 319 873,32 грн заборгованості підтверджені документально та нормами матеріального права, останнім не спростовані, а тому підлягають задоволенню.

Відповідно п. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Виходячи із положень зазначеної норми, наслідки прострочення боржником грошового зобов`язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та 3 % річних, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом, не є санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, а тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника. Ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника, зупинення виконавчого провадження чи виконання рішення суду про стягнення грошової суми. Подібні правові висновки сформульовані, зокрема, в постановах Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2019 року у справах № 703/2718/16-ц та № 646/14523/15-ц, від 13 листопада 2019 року у справі № 922/3095/18, від 18 березня 2020 року у справі № 902/417/18.

Позивач заявив до стягнення з відповідача 18 335,06 грн 3% річних за період з 16.11.2024 по 10.11.2025, 6 546,45 грн за період з 11.11.2025 по 17.07.2026 та 54 655,66 грн інфляційних втрат за період з 16.11.2024 по 10.11.2025, 17 638,67 грн за період з 11.11.2025 по 17.07.2026, нарахованих за порушення Відповідачем грошового зобов`язання з оплати отриманого товару (з урахуванням часткової оплати).

Суд, перевіривши розмір заявлених вимог в частині стягнення 3% річних та інфляційних втрат, не виявив завищення їх розміру з боку Позивача, вимоги в цій частині є правомірними та підлягають задоволенню повністю.

Згідно із ч. 2-3 ст.13 ГПК України учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до ч.1 ст.73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

За приписами ч.1 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Статтею 76 ГПК України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

За приписами ч. 1 ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Судом досліджено всі докази, наявні у матеріалах справи.

Допустимих доказів в спростування зазначеного чи будь-яких обґрунтованих заперечень по суті спору Відповідач суду не надав, позовні вимоги не заперечив.

Вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд виходив із наступного.

Як вбачається з матеріалів справи при зверненні з позовом у цій справі Позивач платіжною інструкцією №714 від 13.07.2026 сплатив судовий збір у розмірі 4 981,00 грн та платіжною інструкцією № 14 від 28.07.2026 сплатив судовий збір в розмірі 24,00 грн.

Зарахування вказаної суми судового збору до спеціального фонду Державного бюджету України підтверджується відповідними виписками.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст.129 ГПК України, у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

З огляду на задоволення позову та враховуючи приписи ст. 129 ГПК України, судові витрати Позивача по сплаті судового збору покладаються на Відповідача в сумі 5 004,59 грн (1,5% х 417 049,20 грн х ,08).

Положеннями статті 59 Конституції України встановлено, що кожен має право на професійну правничу допомогу. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.

Право особи на отримання правової допомоги під час розгляду справи господарськими судами гарантоване нормами статті 131-2 Конституції України, статті 16 Господарського процесуального кодексу України, відповідними нормами Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність".

Однією з основних засад (принципів) господарського судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини третьої статті 2 зазначеного Кодексу).

Відповідно до частин першої, другої статті 126 ГПК витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (частина третя статті 126 цього Кодексу).

Витрати, які підлягають сплаті за послуги адвоката, визначаються у встановленому Законом України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" порядку.

За змістом статті 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 Закону "Про адвокатуру та адвокатську діяльність").

Як вбачається з матеріалів справи, одночасно з поданням позовної заяви Позивач зазначив, що орієнтовні судові витрати, пов`язані з отриманням від адвоката АО "Лігал Бізнес Груп" професійної правничої допомоги становлять 30 000, 00 грн.

Повноваження адвоката Власенко Н.О. підтверджуються ордером серії №1413149 від 17.07.2026, виданим на представництво інтересів Фермерського господарства "Грига" у Господарському суді Полтавської області.

13.07.2026 між Фермерським господарством "Грига" та Адвокатським Об`єднанням "Лігал Бізнес Груп" укладено Договір №65-26 ЛБГ про надання професійної правничої допомоги адвоката (далі Договір).

Згідно з пунктом 1.1 Договору Виконавець бере на себе зобов`язання представляти інтереси Замовника у судових інстанціях щодо стягнення заборгованості по Договору №09/04-2 від 09.04.2024.

Розмір гонорару за надання професійної правничої допомоги адвоката складає 47 000,00 грн, зокрема, підготовка, подання, відправка заперечення, клопотань, заяв, копіювання документів, тощо та участь у судових засіданнях першої інстанції 30 000,00 грн (п. 5.1 Договору).

До позовної заяви доданий розрахунок витрат за Договором про надання професійної правничої допомоги адвоката №65/26 ЛБГ від 13.07.2026, відповідно до якого вартість послуги з представлення інтересів Замовника у судових інстанціях щодо стягнення заборгованості по Договору №09/04-2 від 09.04.2024 становить 30 000,00 грн та є сплаченим у повному обсязі.

Верховний Суд неодноразово вказував на те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі №755/9215/15-ц).

Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції. Зокрема, у рішеннях від 12.10.2006 у справі «Двойних проти України» (пункт 80), від 10.12.2009 у справі «Гімайдуліна і інших проти України» (пункти 34-36), від 23.01.2014 у справі «East/West Alliance Limited» проти України», від 26.02.2015 у справі «Баришевський проти України» (пункт 95) зазначається, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими (необхідними), а їхній розмір - обґрунтованим.

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Лавентс проти Латвії» від 28.11.2002 зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір (аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у додаткових постановах від 20.05.2019 у справі №916/2102/17, від 25.06.2019 у справі №909/371/18, у постановах від 05.06.2019 у справі №922/928/18, від 30.07.2019 у справі №911/739/15 та від 01.08.2019 у справі №915/237/18).

До того ж у постановах Верховного Суду від 07.11.2019 у справі № 905/1795/18 та від 08.04.2020 у справі №922/2685/19 сформовано правовий висновок про те, що суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, приписами статей 123-130 ГПК України, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

Також суд має враховувати: складність справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); час, витрачений адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсяг наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; пов`язаність цих витрат із розглядом справи; обґрунтованість та пропорційність предмета спору; ціну позову, значення справи для сторін; вплив результату її вирішення на репутацію сторін, публічний інтерес справи; поведінку сторони під час розгляду справи (зловживання стороною чи її представником процесуальними правами тощо); дії сторони щодо досудового врегулювання справи та врегулювання спору мирним шляхом (аналогічний висновок викладено в додатковій постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 18.02.2022 у справі №925/1545/20).

У Додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 20.05.2026 у справі №911/969/24 суд виснував, що під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності обґрунтованих заперечень сторони проти розподілу витрат на професійну правничу допомогу адвоката, зокрема через їх неспівмірність відповідно до частин четвертої - шостої статті 126 ГПК України статті, та/або за власним розсудом, керуючись критеріями, що визначені частинами п`ятою - сьомою, дев`ятою статті 129 ГПК України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правничу допомогу.

Велика Палата Верховного Суду зауважує, що не є обов`язковими для суду зобов`язання, які склалися між адвокатом та клієнтом у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність. Подібний висновок викладений у пункті 5.44 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12 травня 2020 у справі № 904/4507/18.

Із урахуванням конкретних обставин, зокрема, ціни позову суд може обмежити даний розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для даної справи. У визначенні розумно необхідного розміру сум, які підлягають сплаті за послуги адвоката, можуть братися до уваги, зокрема: час, який міг би витратити на підготовку матеріалів кваліфікований фахівець; вартість оплати відповідних послуг адвокатів, яка склалася в країні або в регіоні; тривалість розгляду і складність справи тощо (пункт 6.52 постанови Верховного Суду у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 02 лютого 2024 року у справі № 910/9714/22).

Крім цього, виробленою практикою Верховного Суду деталізовано як критерії, які суд з власної ініціативи може застосовувати при вирішенні питання про повну чи часткову відмову у відшкодуванні витрат на правову допомогу, так і їх порядок застосування. Зокрема:

1) при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (додаткова ухвала Верховного Суду у складі об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 03.12.2021 у справі №927/237/20, постанова Великої Палати Верховного Суду від 27.06.2018 у справі №826/1216/16 та додаткова постанова Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі №775/9215/15ц). Господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв`язку з наведеним суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи (пункт 120 постанови Великої Палати Верховного Суду від 16 листопада 2022 року №922/1964/21 (провадження № 12-14гс22));

2) вирішуючи питання розподілу судових витрат, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв`язку з наведеним суд з урахуванням конкретних обставин справи, зокрема, ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи (постанови КГС ВС від 03.10.2019 у справі № 922/445/19, від 01.06.2018 у справі № 904/8478/16). У постановах від 18.06.2019 у справі № 922/3787/17, від 01.08.2019 у справі № 915/237/18 Верховний Суд зазначив, що під час визначення розумно необхідного розміру сум, які підлягають сплаті за послуги адвоката, можуть братися до уваги, зокрема: встановлені нормативно-правовими актами норми видатків на службові відрядження (якщо їх установлено); вартість економних транспортних послуг; час, який міг би витратити на підготовку матеріалів кваліфікований фахівець; вартість оплати відповідних послуг адвокатів, яка склалася в країні або в регіоні; наявні відомості органів статистики або інших органів про ціни на ринку юридичних послуг; тривалість розгляду і складність справи тощо.

Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 126, ч. 8 ст. 129 ГПК України розмір витрат на оплату професійної правничої допомоги адвоката встановлюється і розподіляється судом згідно з умовами договору про надання правничої допомоги при наданні відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, як уже сплаченої, так і тієї, що лише підлягає сплаті (буде сплачена) відповідною стороною або третьою особою.

Витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх вартість уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено.

Аналогічну правову позицію викладено у постановах об`єднаної палати Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду від 03.10.2019 року у справі №922/445/19, постановах від 22.11.2019 року у справі № 910/906/18, від 04.06.2020 року у справі № 906/598/19 та від 24.01.2019 у справі № 910/15944/17.

В цьому випадку при розподілі витрат на професійну правничу допомогу суд враховує наступне :

- спір, що виник між сторонами, не є складним з огляду на характер спірних правовідносин;

- зміст спірних правовідносин є типовим та не потребує застосування складних правових конструкцій або спеціальних знань, що виходять за межі звичайної юридичної практики;

- наявні у справі матеріали не містять значного обсягу доказів, які потребують тривалого дослідження чи спеціального аналізу, а встановлення обставин справи не пов`язане з необхідністю проведення складних розрахунків або оцінки специфічних технічних питань;

- спірні правовідносини регулюються нормами Цивільного кодексу України, які містять усталене нормативне регулювання відповідних правовідносин;

- застосування зазначених норм не викликає складнощів, оскільки вони не передбачають неоднозначного тлумачення та не потребують залучення значної кількості спеціальних чи галузевих нормативно-правових актів;

- велика кількість законів або підзаконних нормативно-правових актів, які підлягають дослідженню та застосуванню, у цій справі відсутня, а правова кваліфікація спірних відносин є очевидною та не викликає сумнівів;

- правова позиція у справі не потребує формування нових підходів до тлумачення норм права, а ґрунтується на загальних засадах цивільного законодавства та усталеній судовій практиці;

- справа розглядалася за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін, Відповідач відзив на позов не надав.

Отже, характер спору, обсяг доказової бази та правове регулювання свідчать про відсутність підвищеної складності справи, що, у свою чергу, виключає необхідність витрачання значного часу на її дослідження та підготовку правової позиції.

За викладеного, надаючи оцінку наведеним Пзивачем розрахункам витрат на правову допомогу, з урахуванням наданих ним доказів на предмет належності, допустимості та достовірності відображеної у них інформації та фактичного обсягу наданих послуг правничої допомоги у суді, беручи до уваги критерії реальності, співмірності та розумності судових витрат, дійшов висновку про покладення на Відповідача витрат Позивача на професійну правничу допомогу у розмірі 10 000,00 грн.

Керуючись статтями 129, 232-233, 236-238, 240 ГПК України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити.

2. Стягнути з Державного підприємства "Чутове" (вул. Центральна, 12 кімната, 7, смт. Чутове, Чутівський район, Полтавська область, 38800, ідентифікаційний код ЄДРПОУ 00845921) на користь Фермерського господарства "Грига" (вул. Шкільна 24, Полтавський район, Полтавська область, 38743, ідентифікаційний код ЄДРПОУ 34327335) 319 873,32 грн основного боргу, 24 881,51 грн 3% річних, 72 294,33 грн інфляційних втрат, 5 004,59 грн витрат по сплаті судового збору та 10 000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу.

Видати наказ із набранням рішенням законної сили.

3. Рішення надіслати учасникам справи в порядку, встановленому статтею 242 ГПК України.

Рішення підписано 14.10.2026

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду (ч. 1, 2 ст. 241 ГПК України).

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) рішення суду або якщо розгляд справи (вирішення питання) здійснювався без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення (ст. 256 ГПК України).

Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції (ст. 257 ГПК України).

Суддя О.В.Ківшик