Ухвала суду № 140654202, 15.10.2026, Тростянецький районний суд Вінницької області

Справа № 147/1908/25

Провадження № 1-кп/147/87/26

УХВАЛА

іменем України

15 жовтня 2026 року с-ще Тростянець

Тростянецький районний суд Вінницької області у складі:

головуючого судді ОСОБА_1 ,

суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

із секретарем ОСОБА_4 ,

за участі: прокурора ОСОБА_5 ,

обвинуваченого ОСОБА_6 ,

захисника - адвоката ОСОБА_7 ,

під час розгляду у відкритому судовому засіданні, в режимі відеоконференції, обвинувального акта у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №62025240040003873 від 01.09.2025, про обвинувачення ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.5 ст.407, ч.4 ст.408 КК України,

в с т а н о в и в:

У провадженні Тростянецького районного суду Вінницької області знаходиться кримінальне провадження про обвинувачення ОСОБА_6 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.5 ст.407, ч.4 ст.408 КК України.

14 жовтня 2026 року через канцелярію суду надійшло клопотання прокурора Тульчинської окружної прокуратури Вінницької області звернувся до суду з клопотанням про продовження щодо обвинуваченого ОСОБА_6 запобіжного заходу у виді тримання під вартою строком на 60 діб із залишенням без змін раніше визначеного розміру застави. Клопотання мотивоване тим, що ОСОБА_6 обвинувачується у вчиненні тяжкого та особливо тяжкого злочинів, передбачених ч. 5 ст. 407, ч. 4 ст. 408 КК України, судовий розгляд кримінального провадження не завершено, а ризики, передбачені ст. 177 КПК України, які були підставою для застосування та подальшого продовження запобіжного заходу, продовжують існувати. Прокурор вказує на наявність ризиків передбачених п. 1, 3 ч. 1 ст. 177 КПК України, а саме: переховування обвинуваченого від суду та незаконного впливу на свідків. Застосування іншого більш м`якого запобіжного заходу не може запобігти вищевказаним ризикам. За таких обставин та беручи до уваги, що вказані вище ризики продовжують мати місце, є достатніми для переконання, що жожен з більш м`яких запобіжних заходів в даному конкретному випадку є недоцільним і саме тримання під вартою може запобігти зазначеним ризикам.

У судовому засіданні прокурор клопотання про продовження строку тримання під вартою ОСОБА_6 підтримав покликаючись на доводи, викладені в ньому, та просив його задовольнити.

Обвинувачений ОСОБА_6 заперечив проти заявленого клопотання, зазначив, що оскільки суд взяв на себе обов`язки військового трибуналу, він має на підставі ч. 3 ст. 84 КК України звільнити його від кримінальної відповідальності у зв`язку із хворобою. Прокурором не надано доказів на підтвердження обставин можливості проходження військової служби, натомість прокурор просить продовжити дію запобіжного заходу. Висловився, що у нього наявні документи, які підтверджують його непридатність до військової служби, а саме МРТ голови та шийних хребців. Зазначив, що йому не надається належне лікування. У медичній частині, на скарги про головний біль, йому видали ліки, які призначені для знеболення під час менструації. Повідомив, що адреса його проживання: АДРЕСА_1 .

У судовому засіданні захисник обвинуваченого - адвокат ОСОБА_7 щодо клопотання прокурора про продовження строку тримання під вартою обвинуваченого заперечувала, зазначила що всі письмові докази долучені до матеріалів справи, досліджені та майже всі свідки допитані, а тому ризики відпали і є підстави для зміни запобіжного заходу на домашній арешт за місцем проживання ОСОБА_6 .

Заслухавши думку учасників кримінального провадження щодо поданого клопотання, дослідивши їх доводи, суд дійшов висновку про необхідність продовження строку тримання під вартою обвинуваченому та відповідно задоволення клопотання прокурора з огляду на таке.

Положеннями ч. 1 ст. 331 КПК України передбачено, що під час судового розгляду суд за клопотанням сторони обвинувачення або захисту має право своєю ухвалою змінити, скасувати, обрати або продовжити запобіжний захід щодо обвинуваченого.

Статтею 199 КПК України передбачено порядок продовження строку тримання під вартою.

Згідно із ч. 3 ст. 199 КПК України, клопотання про продовження строку тримання під вартою, крім відомостей, зазначених у статті 184 цього Кодексу, повинно містити також виклад обставин, які свідчать про те, що заявлений ризик не зменшився або з`явилися нові ризики, які виправдовують тримання особи під вартою.

Згідно зі ст. 183 КПК України тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м`яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим ст. 177 цього Кодексу, крім випадків, передбачених ч. 5 ст. 176 цього Кодексу.

Суд враховує, що строк дії запобіжного заходу у виді тримання під вартою відносно ОСОБА_6 спливає, але судовий розгляд справи не закінчено, а ризики щодо нього, які було встановлені ухвалою слідчого судді та в подальшому хвалами Тростянецького районного суду Вінницької області, не втратили свою акткальність та є реальними.

Згідно зі ст. 177 КПК України, метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов`язків, а також запобігання спробам: 1) переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду; 2) знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; 3) незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні; 4) перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином; 5) вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується.

Крім того, при вирішенні питання про обрання, продовження запобіжного заходу у виді тримання під вартою суд повинен врахувати обставини, передбачені ст.178 КПК України, зокрема, тяжкість кримінального правопорушення, у вчиненні якого обвинувачується особа та відомості, які її характеризують і можуть свідчити на користь збільшення (зменшення) ризику переховування від правосуддя чи інших способів неналежної процесуальної поведінки.

Відповідно до положень ст. 5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, законне, тобто передбачене внутрішнім законодавством тримання особи під вартою з метою до провадження її до компетентного судового органу за наявності обґрунтованої підозри у вчиненні нею правопорушення або якщо обґрунтовано вважається необхідним запобігти вчиненню нею правопорушення чи її втечі після його вчинення, не є порушенням права особи на свободу та особисту недоторканість. Крім цього, відповідно до зазначеної норми Конвенції, звільнення особи повинно обумовлюватися гарантіями явки в судове засідання.

Європейський суд з прав людини неодноразово підкреслював, що наявність підстав для тримання особи під вартою має оцінюватись в кожному кримінальному провадженні з урахуванням його конкретних обставин.

Враховуючи тяжкість покарання, що може загрожувати обвинуваченому у разі визнання його винним у вчиненні кримінальних правопорушень, дані про особу обвинуваченого, характер та обставини інкримінованих злочинів, суд виходить з того, що судове рішення повинно забезпечити не тільки права обвинуваченого, а й високі стандарти охорони загальносуспільних прав та інтересів.

У розумінні практики Європейського суду з прав людини, тяжкість обвинувачення не є самостійною підставою для утримання особи під вартою, проте таке обвинувачення у сукупності з іншими обставинами збільшує ризик втечі настільки, що його неможливо відвернути, не взявши особу під варту. У справі «Ілійков проти Болгарії» №33977/96 від 26 липня 2001 року ЄСПЛ зазначив, що «суворість передбаченого покарання є суттєвим елементом при оцінюванні ризиків переховування або повторного вчинення злочинів».

Крім того, ризик втечі має оцінюватись у контексті чинників, пов`язаних з характером особи, її моральністю, місцем проживання, родом занять, майновим станом, сімейним зв`язками та усіма видами зв`язку з країною, в якій така особа піддається кримінальному переслідування («Бекчиєв проти Молдови» §58). Серйозність покарання є ревалентною обставиною в оцінці ризику того, що обвинувачений може втекти («Ідалов проти Росії», «Гарицьки проти Польщі», «Храїді проти Німеччини», «Ілійков проти Болгарії»), а наявність судимості може стати підставою для обґрунтування того, що обвинувачений може вчинити новий злочин («Сельчук проти Туреччини», «Мацнеттер проти Австрії»).

Щодо позиції сторони захисту про зміну запобіжного заходу на домашній арешт, суд зазначає таке.

Відповідно до вимог ст. 22 КПК України кримінальне провадження здійснюється на основі змагальності, що передбачає самостійне обстоювання стороною обвинувачення і стороною захисту їхніх правових позицій, прав, свобод і законних інтересів засобами, передбаченими КПК України.

Сторони кримінального провадження є вільними у використанні своїх прав у межах та у спосіб, передбачених КПК України (ч. 1 ст. 26 КПК України).

Разом з тим, суд у кримінальному провадженні вирішує лише ті питання, що винесені на розгляд сторонами (ч. 3 ст. 26 КПК України).

Вирішення питання судом щодо запобіжного заходу відбувається в порядку, передбаченому главою 18 КПК України.

Під час судового розгляду суд за клопотанням сторони обвинувачення або захисту має право своєю ухвалою змінити, скасувати, обрати або продовжити запобіжний захід щодо обвинуваченого (ч. 1 ст. 331 КПК України).

Відповідно до положень ч. 3 ст. 331 КПК України, за наявності клопотань суд під час судового розгляду зобов`язаний розглянути питання доцільності продовження запобіжного заходу до закінчення двомісячного строку з дня його застосування. За результатами розгляду питання суд своєю вмотивованою ухвалою скасовує, змінює запобіжний захід або продовжує його дію на строк, що не може перевищувати двох місяців. Копія ухвали вручається обвинуваченому, прокурору та надсилається уповноваженій службовій особі до місця ув`язнення.

Разом з цим, зміна чи скасування запобіжного заходу обумовлюється тим, що в ході кримінального провадження змінюються підстави застосування чи обставини, що враховувалися при обранні запобіжного заходу, внаслідок чого запобіжний захід може бути замінений на інший - більш або менш суворий.

Тобто, запобіжний захід може бути зміненим чи скасованим коли це виправдовується обставинами справи, зумовленими виникненням нових обставин після прийняття попереднього рішення про застосування запобіжного заходу, а також виявленням тих, які існували раніше, але про які не було відомо сторонам на час прийняття рішення про застосування запобіжного заходу, зокрема, якщо в ході кримінального провадження суттєво змінюються підстави застосування запобіжного заходу, а також обставини, які враховувалися при його обранні (змінилася кваліфікація кримінального правопорушення, погіршився стан здоров`я підозрюваного/обвинуваченого тощо).

Як вбачається з тексту клопотання прокурора сторона обвинувачення вказує про наявність ризиків передбачених п. 1, 3 ч. 1 ст. 177 КПК України

Метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов`язків, а також запобігання ризикам, передбаченим статтею 177 КПК України, на будь-якій стадії кримінального провадження, тобто як на стадії досудового розслідування, так і на стадії судового провадження.

Вінницький міський суд Вінницької області ухвалою від 03.09.2025 обвинуваченому ОСОБА_6 обрав запобіжний захід - тримання під вартою, строк дії якого продовжувався ухвалами суду.

Колегією суддів установлено, що запобіжний захід до обвинуваченого ОСОБА_6 застосовано за рішенням суду, тобто у спосіб, встановлений кримінальним процесуальним законодавством України.

Вирішуючи клопотання прокурора про продовження строку запобіжного заходу у виді тримання під вартою щодо обвинуваченого ОСОБА_6 , колегія суддів враховує, що підставою застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави колегії суддів вважати, що обвинувачений може здійснити дії, передбачені частиною першою статті 177 КПК України.

Відповідно до рішення Європейського суду з прав людини у справі «Нечипорук та Йонкало проти України» термін «обґрунтована підозра» означає, що існують факти або інформація, які можуть переконати об`єктивного спостерігача в тому, що особа, про яку йдеться, могла вчинити правопорушення.

Під час розгляду клопотання прокурора судом не встановлено обставин, які б свідчили про відсутність ризиків, передбачених ст. 177 КПК України, що були покладені в основу застосування до обвинуваченого запобіжного заходу. Так само не встановлено нових обставин, які б давали підстави для висновку про можливість забезпечення належної процесуальної поведінки обвинуваченого шляхом застосування більш м`якого запобіжного заходу.

Наявність обґрунтованої підозри у вчиненні кримінального правопорушення за ч. 5 ст. 407 та за ч. 4 ст. 408 КК України ОСОБА_6 було встановлено слідчим суддею під час обрання запобіжного заходу у виді тримання під вартою. Оцінивши зміст обвинувального акта та реєстру матеріалів досудового розслідування, суд погоджується з твердженнями про те, що ОСОБА_6 може бути причетним до інкримінованих йому кримінальних правопорушень за ч. 5 ст. 407 та ч. 4 ст. 408 КК України.

Суд дійшов висновку про те, що описана у обвинувальному акті фабула, в сукупності з мотивами прокурора, свідчить про наявність ознак кримінальних правопорушень, передбачених ч. 5 ст. 407 та ч. 4 ст. 408 КК України.

Обвинувачений ОСОБА_6 відповідно до положень ст. 12 КК України обвинувачується у вчиненні: тяжкого злочину, за вчинення якого передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк від п`яти до десяти років (ч. 5 ст. 407 КК України), та особливо тяжкого злочину, за вчинення якого передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк від п`яти до дванадцяти років (ч. 4 ст. 408 КК України).

ЄСПЛ у своїй практиці вказує, що після обрання запобіжного заходу з плином часу просто обґрунтованої підозри стає недостатньо для його продовження, а тому у процесі вирішення питання про продовження відповідних строків суди мають з`ясувати наявність інших «відповідних» і «достатніх» обставин («Макаренко проти України», справа №622/11). До таких обставин належать ризик переховування від правосуддя, ризик здійснення тиску на свідків чи спотворення доказів, ризик змови, ризик вчинення іншого кримінального правопорушення, ризик спричинення громадських заворушень чи необхідність захисту прав затриманої особи («Харутюнян проти Вірменії» №629/11).

Суд враховує, що судовий розгляд кримінального провадження триває, не всі свідки у справі допитані, а тому ризики, які були покладені в основу застосування та подальшого продовження запобіжного заходу, продовжують існувати та не втратили своєї актуальності.

Так, суд вважає, що прокурором доведена наявність ризику передбаченого п. 1 ч. 1 ст. 177 КПК України, а саме можливі ризики переховування від суду. У той же час, стороною захисту не надано доказів на підтвердження, що ризики, які були встановлені, перестали існувати на даний час.

Дії ОСОБА_6 були припинені правоохоронними органами, будь-які відомості щодо добровільних намірів ОСОБА_6 з метою поверненння на військову службу у суду відсутні.

Водночас суд враховує, ОСОБА_6 обвинувачується, зокрема, у вчиненні особливо тяжкого злочину, передбаченого ч. 4 ст. 408 КК України, за який передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк від п`яти до дванадцяти років.

Суд зауважує, що у контексті кримінального провадження ризиком є певна ступінь можливості, що особа вдасться до вчинків, які будуть перешкоджати досудовому розслідуванню та / або судовому розгляду або ж створять загрозу суспільству. КПК України не вимагає доказів того, що обвинувачений обов`язково (поза всяким сумнівом) здійснюватиме або вже здійснив відповідні дії, однак вимагає доказів того, що він має реальну можливість їх здійснити у конкретному кримінальному провадженні у майбутньому.

Разом із цим, надаючи на момент розгляду заявленого клопотання оцінку можливості переховування обвинуваченого від суду, суд враховує позицію Європейського суду з прав людини у справі «В. проти Швейцарії», зокрема те, що небезпеку переховування не можна вимірювати тільки залежно від суворості можливого покарання, її треба визначати з урахуванням характеру підозрюваного, його моральних якостей, наявності у нього коштів, зв`язків з державою, у якій його переслідують.

При встановленні наявності ризику незаконного впливу на свідків суд враховує встановлену КПК України процедуру отримання показань. Так, після направлення обвинувального акта до суду показання свідків набувають доказового значення лише після їх безпосереднього дослідження судом під час судового розгляду. Відповідно до принципу безпосередності дослідження доказів суд може обґрунтовувати свої висновки лише на тих показаннях, які безпосередньо сприймав у судовому засіданні, або отриманих у порядку, передбаченому законом.

За таких обставин ризик впливу на свідків продовжує існувати до моменту їх безпосереднього допиту судом та дослідження їх показань.

Судом встановлено, що на даний час судовий розгляд триває, і не може бути завершений до 18.10.2026. Будь-яких нових обставин, які б свідчили про зменшення або відсутність ризиків, врахованих при застосуванні та продовженні запобіжного заходу, під час судового розгляду не встановлено.

Наведені обставини формують переконання суду щодо наявності ризику незаконного впливу на свідків у цьому кримінальному провадженні.

Таким чином, доводи прокурора щодо необхідності продовження строку тримання обвинуваченого під вартою суд вважає обґрунтованими та такими, що підтверджуються матеріалами кримінального провадження.

Разом із тим будь-яких даних, які б свідчили про можливість усунення наявних ризиків шляхом застосування більш м`якого запобіжного заходу, судом не встановлено, а стороною захисту таких обставин не наведено.

Відповідно до ч. 2 ст. 29 Конституції України та пп. «с» п. 1 ст. 5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на свободу та особисту недоторканність. Водночас особу може бути позбавлено свободи у випадках та в порядку, встановлених законом.

Практика Європейського суду з прав людини свідчить про те, що рішення суду повинно забезпечувати не лише права особи, а й належний баланс між правами людини та суспільним інтересом. У рішенні у справі «W проти Швейцарії» від 26 січня 1993 року ЄСПЛ зазначив, що тяжкість інкримінованого злочину може враховуватись при оцінці ризику ухилення особи від правосуддя.

Крім тяжкості інкримінованих кримінальних правопорушень та суворості можливого покарання, суд враховує, що обвинувачений є військовослужбовцем та обвинувачується у вчиненні кримінальних правопорушень проти встановленого порядку проходження військової служби в умовах воєнного стану, що у сукупності свідчить про існування ризику ухилення від суду.

З огляду на викладене, тримання обвинуваченого під вартою в даному випадку є виправданим з огляду на наявність реальних ризиків, передбачених п. 1, 3 ч. 1 ст. 177 КПК України, які на цей час не втратили своєї актуальності.

Доказів наявності в обвинуваченого захворювань, які б унеможливлювали його подальше тримання під вартою, суду станом на час розгляду клопотання не надано.

Відповідно до абз. 8 ч. 4 ст. 183 КПК України під час дії воєнного стану суд має право не визначати розмір застави у кримінальних провадженнях щодо злочинів, передбачених, зокрема, ст. 407, 408 КК України.

Разом із тим під час застосування запобіжного заходу ОСОБА_6 було визначено заставу у розмірі 80 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, що становить 242240 грн.

Відповідно до ч. 4, 5 ст. 182 КПК України, розмір застави визначається слідчим суддею, судом з урахуванням обставин кримінального правопорушення, майнового та сімейного стану підозрюваного, обвинуваченого, інших даних про його особу та ризиків, передбачених статтею 177 цього Кодексу. Розмір застави повинен достатньою мірою гарантувати виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього обов`язків та не може бути завідомо непомірним для нього.

Розмір застави визначається у таких межах:

1) щодо особи, підозрюваної чи обвинуваченої у вчиненні нетяжкого злочину, - від одного до двадцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб;

2) щодо особи, підозрюваної чи обвинуваченої у вчиненні тяжкого злочину, - від двадцяти до вісімдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб;

3) щодо особи, підозрюваної чи обвинуваченої у вчиненні особливо тяжкого злочину, - від вісімдесяти до трьохсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Підстав для зміни раніше визначеного розміру застави суд не вбачає, з огляду на те, що ОСОБА_6 інкримінується вчинення кримінального правопорушення передбаченого ч. 5 ст. 407 КК України, який відповідно до положень ст. 12 КК України є тяжким злочином (для тяжких злочинів: застава визначається в межах від 20 до 80 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб) та кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 408 КК України, який відповідно до положень ст. 12 КК України є особливо тяжким злочином (для особливо тяжких злочинів: застава визначається в межах від 80 до 300 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб). Оскільки обвинуваченому ОСОБА_6 визначений розмір застави в межах мінімального розміру для інкримінованого правопорушення, зокрема за ч. 4 ст. 408 КК України, тому вона підлягає залишенню без змін.

Отже, з метою дотримання балансу між суспільним інтересом та правом особи на особисту свободу, колегія суддів дійшла висновку, що для забезпечення виконання обвинуваченим ОСОБА_6 покладених на нього процесуальних обов`язків та уникнення встановлених судом ризиків переховування від суду під тиском можливого відбування покарання, з метою запобігання спроби впливати на свідків у цьому кримінальному провадженні, враховуючи тяжкість злочинів, відсутність в обвинуваченого міцних соціальних зв`язків, відсутності обставин, які б свідчили про неможливість подальшого тримання під вартою, не враховуючи питання доказовості вини обвинуваченого, останньому доцільно продовжити запобіжний захід у виді тримання під вартою на шістдесят днів, із залишенням розміру застави встановленої ухвалою слідчого судді Вінницького міського суду Вінницької області від 03.09.2026, а тому клопотання прокурора підлягає задоволеню.

Водночас варто зазначити, що сторона захисту (обвинувачений або його захисник) не позбавлений можливості звернутися з клопотанням про зміну запобіжного заходу на більш м`який, скасування чи зміну покладених обов`язків у будь-який момент кримінального провадження відповідно до статті 201 та статті 331 Кримінального процесуального кодексу України.

На підставі викладеного, керуючись положеннями ст. 177, 178, 183, 194, 197, 314, 331, 376 КПК України, суд

п о с т а н о в и в:

Клопотання прокурора про продовження запобіжного заходу у виді тримання під вартою відносно обвинуваченого ОСОБА_6 - задовольнити.

Продовжити строк запобіжного заходу у виді тримання під вартою обвинуваченому ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , на 60 днів, тобто до 13 грудня 2026 року включно.

Визначити термін дії ухвали до 13 грудня 2026 року включно.

Заставу, визначену ОСОБА_6 ухвалою слідчого судді Вінницького міського суду Вінницької області від 03 вересня 2025 року, залишити без змін у раніше визначеному розмірі.

Застава може бути внесена у будь-який момент протягом дії ухвали як самим обвинуваченим так і іншою фізичною або юридичною особою (заставодавцем) на депозитний рахунок: код отримувача (код за ЄДРПОУ) 26286152; банк отримувача ДКСУ, м. Київ, код банку отримувача (МФО) 820172; рахунок отримувача (IBAN) UA688201720355219002000000401, призначення платежу: запобіжний захід - застава.

З моменту звільнення з-під варти у зв`язку з внесенням застави обвинувачений вважається таким, до якого застосовано запобіжний захід у виді застави.

У разі внесення застави, покласти на обвинуваченого відповідно до ч.5 ст.194 КПК України наступні обов`язки: прибувати на виклики суду; не відлучатись із населеного пункту, де він проживає без дозволу прокурора чи суду; повідомляти суд про зміну свого місця проживання та роботи.

Термін дії обов`язків покладених судом, у разі внесення застави визначити на час дії ухвали суду.

Ухвала може бути оскаржена до Вінницького апеляційного суду протягом п`яти днів з дня її оголошення.

Повний текст ухвали проголошено о 09 годині 00 хвилин 16 жовтня 2026 року.

Головуючий суддя ОСОБА_1

Судді: ОСОБА_2

ОСОБА_3