Рішення № 140653708, 15.10.2026, Господарський суд Кіровоградської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КІРОВОГРАДСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. В`ячеслава Чорновола, 29/32, м. Кропивницький, 25006,

тел. (0522) 30-10-22, 30-10-23, код ЄДРПОУ 03499951,

e-mail: inbox@kr.arbitr.gov.ua, web: http://kr.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 жовтня 2026 рокуСправа № 912/2563/26

Господарський суд Кіровоградської області у складі судді Кузьміної Б.М., за участю секретаря судового засідання Поступайло К.Ю. розглянувши у відкритому підготовчому засіданні справу №912/2563/26

за позовом Заступника керівника Кіровоградської обласної прокуратури (25006, м. Кропивницький, проспект Європейський, 4) в інтересах держави в особі органу, уповноваженого державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах Кіровоградської обласної державної адміністрації (25006, м. Кропивницький, пл. Героїв Майдану, 1)

до відповідача Голованівської селищної ради (26500, Кіровоградська область, Голованівський район, с. Голованівськ, вул. Соборна, 48)

про скасування державної реєстрації права комунальної власності, зобов`язання повернути земельну ділянку,

за участю представників:

від прокурора - Радкевич С.В.,

від позивача - Бут Н.М.,

від відповідача - участі не брали,

ВСТАНОВИВ:

До Господарського суду Кіровоградської області надійшла позовна заява Заступника керівника Кіровоградської обласної прокуратури в інтересах держави в особі органу, уповноваженого державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах Кіровоградської обласної державної адміністрації до Голованівської селищної ради з вимогами: "1. Прийняти позовну заяву до розгляду та відкрити провадження у справі.

2. Скасувати державну реєстрацію права комунальної власності Голованівської селищної ради (код ЄДРПОУ 04366654), на об`єкт нерухомого майна реєстраційний номер 2993274735214 - земельну ділянку з кадастровим номером 3521483200:02:000:4815 площею 0,0915 га, вчинену 19.08.2024 у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, номер відомостей про речове право 56388100.

3. Зобов`язати Голованівську селищну раду (код ЄДРПОУ 04366654), повернути державі в особі Кіровоградської обласної державної (військової) адміністрації (код ЄДРПОУ 00022543) земельну ділянку з кадастровим номером 3521483200:02:000:4815 площею 0,0915 га, розташовану за межами с. Красногірка Голованівського району Кіровоградської області.

4. Стягнути з відповідача судові витрати в розмірі 6 656 грн, отримувач Кіровоградська обласна прокуратура (ЄДРПОУ 02910025) розрахунковий рахунок UA848201720343100001000004600 в банку - Державна казначейська служба України, м. Київ МФО 820172, код класифікації видатків бюджету - 2800, отримувач - Кіровоградська обласна прокуратура, код ЄДРПОУ 02910025.".

На обґрунтування позовних вимог прокурор зазначив, що спірна земельна ділянка в силу закону належить державі, право комунальної власності на цю земельну ділянку зареєстровано з порушенням вимог земельного та пам`яткоохоронного законодавства, за відсутності правових підстав для цього, внаслідок чого зазначена земельна ділянка з числа особливо цінних земель історикокультурного призначення юридично вибула із державної власності. Зазначене свідчить про порушення вимог ст. ст. 17, 53, 54, 84, 122 Земельного Кодексу України (в редакції на момент спірних відносин), статей Закону України "Про охорону культурної спадщини", ст. 2 Закону України "Про охорону археологічної спадщини".

Ухвалою від 17.09.2026 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі № 912/2563/26 за правилами загального позовного провадження. Підготовче засідання призначено на 15.10.2026.

07.10.2026 до господарського суду від Голованівської селищної ради надійшла заява про визнання позову, в якій відповідач визнає позовні вимоги та просить справу розглядати без участі представника Голованівської селищної ради. У поданій заяві повідомлено, що станом на 07.10.2026 Департаментом культури та туризму Кіровоградської обласної військової адміністрації вживаються заходи щодо повернення спірної земельної ділянки з комунальної у державну власність.

12.10.2026 до господарського суду від Кіровоградської обласної державної адміністрації надійшли письмові відомості щодо підтримання позовних вимог прокурора.

У підготовчому засіданні 15.10.2026 брали участь прокурор і уповноважений представник позивача. Відповідач участі у підготовчому засіданні не брав, заявою від 07.10.2026 просив розгляд справи здійснювати за його відсутності.

Відповідно до пункту 1 частини 2 статті 46 Господарського процесуального кодексу України позивач вправі відмовитись від позову, відповідач має право визнати позов на будь-якій стадії судового процесу.

Згідно з частиною 3 статті 185 Господарського процесуального кодексу України за результатами підготовчого провадження суд ухвалює рішення суду у випадку визнання позову відповідачем.

Частинами 1, 4 статті 191 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що відповідач може визнати позов на будь-якій стадії провадження у справі, зазначивши про це в заяві по суті справи або в окремій письмовій заяві; у разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову.

Господарський суд установив, що заява відповідача від 07.10.2026 про визнання позову підписана керівником відповідача Цобенком Сергієм Олександровичем, не суперечить закону та не порушує права чи інтереси інших осіб.

Ураховуючи викладене, беручи до уваги визнання відповідачем позовних вимог у повному обсязі, суд вважає за можливе ухвалити судове рішення в підготовчому засіданні 15.10.2026.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення прокурора і представника позивача, всебічно та повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив обставини, які є предметом доказування у справі.

Рішенням виконавчого комітету Кіровоградської обласної ради "Про взяття на облік нововиявлених пам`яток археології та затвердження охоронних зон навколо них" № 227 від 14.07.1988 на державний облік взято пам`ятку археології - Курган № 10 Курганної групи II, дата утворення IV тис. до н.е (період енеоліту) - 1 пол. ІІ тис (доба середньовіччя), місце її розташування (знаходження) 1,4 км у південно-західному напрямку від південно-західної околиці с. Красногірка Голованівського району Кіровоградської області (далі - Курган № 10) (а.с. 109).

Як зазначено у позовній заяві, у листопаді 2021 року на Курган № 10, за замовленням Голованівської селищної ради, складено Облікову картку пам`ятки археології місцевого значення, у якій зазначено, що її власником є держава, курган є видимий при безпосередньому наближенні, висота його складає 1,9 м, має значну археологічну цінність, є пам`яткою матеріальної культури минулого, цінним джерелом інформації щодо історичного і культурного розвитку та духовної культури давніх народів.

Наказом Міністерства культури та інформаційної політики України № 323 від 08.09.2022 Курган № 10 Курганної групи II за межами с. Красногірка Голованівської селищної ради занесено до Державного реєстру нерухомих пам`яток України (порядковий номер 10 додатку до наказу) та присвоєно охоронний номер 3002/6-КР (а.с. 118-125).

Цим наказом на Кіровоградську обласну державну адміністрацію покладено обов`язок забезпечити розроблення та затвердження технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж територій пам`яток культурної спадщини, межі яких не визначені у встановленому законом порядку та подання заяви про внесення встановлених документацією обмежень у використанні земель до Державного земельного кадастру.

Голованівською селищною радою 08.11.2022 прийнято рішення за № 871, яким надано дозвіл відділу культури туризму та культурної спадщини Голованівської селищної ради Голованівського району Кіровоградської області на розроблення технічної документації із землеустрою щодо інвентаризації земельних ділянок історико-культурного призначення, для забезпечення охорони об`єктів культурної спадщини (КВЦПЗ 08.01. згідно з додатком), що розташовані на території Голованівської селищної ради Голованіського району Кіровоградської області, за межами с. Красногірка (додаток), а також зобов`язано відділ культури, туризму та культурної спадщини Голованівської селищної ради замовити технічну документації із землеустрою щодо інвентаризації земельних ділянок та подати її на розгляд на затвердження сесії селищної ради. Курган № 10 зазначений у Додатку до рішення № 871 від 08.11.2022 за порядковим номером 10 (а.с. 34-38).

У 2023 році ТОВ "Компанія Альтера" на замовлення відділу культури, туризму та культурної спадщини Голованівської селищної ради розроблено технічну документацію із землеустрою щодо інвентаризації земельної ділянки із земель історико-культурного призначення, для забезпечення охорони об`єктів культурної спадщини (КВЦПЗ:08.01) на земельну ділянку площею 0,0915 га за межами с. Красногірка, на якій розташована пам`ятка археології - Курган № 10 (а.с. 40-70).

Сформована на підставі цієї технічної документації із землеустрою земельна ділянка площею 0,0915 га 19.12.2023 зареєстрована у Державному земельному кадастрі з присвоєнням кадастрового номера 3521483200:02:000:4815 за категорією земель - землі історико-культурного призначення, вид цільового призначення - 08.01 Для забезпечення охорони об`єктів культурної спадщини, має обмеження у використанні, як зона охорони пам`ятки культурної спадщини відповідно до Закону України "Про охорону культурної спадщини" від 08.06.2000 (а.с. 73).

Рішенням Голованівської селищної ради № 1633 від 05.06.2024 затверджено технічну документацію із землеустрою щодо інвентаризації земельних ділянок відділу культури туризму та культурної спадщини Голованівської селищної ради із земель історико-культурного призначення, для забезпечення охорони об`єктів культурної спадщини (згідно з КВЦПЗ 08.01) за адресою Голованівська селищна рада Голованівського району Кіровоградської області, за межами с. Красногірка, у тому числі з кадастровим номером 3521483200:02:000:4815 площею 0,0915 га (а.с. 39).

За заявою Голованівської селищної ради державним реєстратором селищної ради 19.08.2024, з посиланням на Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вдосконалення системи управління та дерегуляції у сфері земельних відносин" № 1423-IX від 28.04.2021, зареєстровано право комунальної власності Голованівської селищної ради на земельну ділянку з кадастровим номером 3521483200:02:000:4815 площею 0,0915 га, номер запису про право власності: 56388100 (а.с. 33).

Прокурор зазначає, що державна реєстрація права власності Голованівської селищної ради на земельну ділянку з кадастровим номером 3521483200:02:000:4815 площею 0,0915 га, на якій розміщена державна пам`ятка археології - Курган № 10 Курганної групи II, охоронний номер 3002/6-КР, суперечить вимогам закону та є перешкодою у користуванні і розпорядженні державою належним їй майном, а тому така реєстрація має бути скасована, а земельна ділянка повернута державі.

Щодо підстав представництва інтересів держави прокурором у даній справі.

Статтею 1 Закону України "Про прокуратуру" встановлено, що прокуратура України становить єдину систему, яка в порядку, передбаченому цим Законом, здійснює встановлені Конституцією України функції з метою захисту, зокрема, загальних інтересів суспільства та держави.

Відповідно до частин 3, 4 статті 53 Господарського процесуального кодексу України у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами.

Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених статтею 174 цього Кодексу.

Відповідно до частини 3 статті 23 Закону України "Про прокуратуру" прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті, крім випадку, визначеного абзацом четвертим цієї частини.

Отже, виключними випадками, за яких прокурор може здійснювати представництво інтересів держави в суді, є порушення або загроза порушення інтересів держави. Ключовим для застосування цієї норми є поняття "інтерес держави".

У Рішенні Конституційного Суду України у справі за конституційними поданнями Вищого арбітражного суду України та Генеральної прокуратури України щодо офіційного тлумачення положень статті 2 Арбітражного процесуального кодексу України (справа про представництво прокуратурою України інтересів держави в арбітражному суді) від 08.04.1999 № 3-рп/99 Конституційний Суд України, з`ясовуючи поняття "інтереси держави" висловив позицію про те, що інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі перших завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону України, гарантування її державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорону землі як національного багатства, захист прав усіх суб`єктів права власності та господарювання тощо (пункт 3 мотивувальної частини).

Інтереси держави можуть збігатися повністю, частково або не збігатися зовсім з інтересами державних органів, державних підприємств та організацій чи з інтересами господарських товариств з часткою державної власності у статутному фонді. Проте держава може вбачати свої інтереси не тільки в їх діяльності, але й в діяльності приватних підприємств, товариств.

З урахуванням того, що "інтереси держави" є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.

Наведене Конституційним Судом України розуміння поняття "інтереси держави" має самостійне значення і може застосовуватися для тлумачення цього ж поняття, вжитого у ст. 131-1 Конституції України та ст. 23 Закону України "Про прокуратуру".

Отже, "інтереси держави" охоплюють широке і водночас чітко не визначене коло законних інтересів, які не піддаються точній класифікації, а тому їх наявність повинна бути предметом самостійної оцінки суду у кожному конкретному випадку звернення прокурора з позовом. Надмірна формалізація "інтересів держави", особливо у сфері публічних правовідносин, може призвести до необґрунтованого обмеження повноважень прокурора на захист суспільно значущих інтересів там, де це дійсно потрібно (аналогічна позиція викладена у постановах Верховного Суду від 25.04.2018 у справі № 806/1000/17, від 26.07.2018 у справі № 926/1111/15, від 08.02.2019 у справі № 915/20/18).

Відповідно до частини 3 статті 23 Закону України "Про прокуратуру" прокурор може представляти інтереси держави в суді лише у двох випадках: 1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює компетентний орган; 2) у разі відсутності такого органу.

Бездіяльність компетентного органу (нездійснення захисту інтересів держави) означає, що компетентний орган знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, мав повноваження для захисту, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк.

Захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні компетентні органи, а не прокурор. Прокурор не повинен вважатися альтернативним суб`єктом звернення до суду і замінювати компетентний орган, який може і бажає захищати інтереси держави.

У Рішенні від 05 червня 2019 року № 4-р(II)/2019 Конституційний Суд України вказав, що Конституцією України встановлено вичерпний перелік повноважень прокуратури, визначено характер її діяльності і в такий спосіб передбачено її існування і стабільність функціонування; наведене гарантує неможливість зміни основного цільового призначення вказаного органу, дублювання його повноважень/функцій іншими державними органами, адже протилежне може призвести до зміни конституційно визначеного механізму здійснення державної влади її окремими органами або вплинути на обсяг їхніх конституційних повноважень.

Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює в судовому провадженні відповідний компетентний орган, який усупереч вимогам закону не здійснює захисту або робить це неналежно.

Прокурор, звертаючись до суду з позовом, повинен обґрунтувати та довести бездіяльність компетентного органу.

Згідно з частинами 4, 7 статті 23 Закону України "Про прокуратуру" прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи її законним представником або суб`єктом владних повноважень. У разі встановлення ознак адміністративного чи кримінального правопорушення прокурор зобов`язаний здійснити передбачені законом дії щодо порушення відповідного провадження.

Звертаючись до компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення.

Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об`єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню тощо.

Отже, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва. Якщо прокурору відомі причини такого незвернення, він обов`язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові. Але якщо з відповіді зазначеного органу на звернення прокурора такі причини з`ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим.

Частина четверта статті 23 Закону України "Про прокуратуру" передбачає, що наявність підстав для представництва може бути оскаржена суб`єктом владних повноважень. Таке оскарження означає право на спростування учасниками процесу обставин, на які посилається прокурор у позовній заяві, поданій в інтересах держави в особі компетентного органу, для обґрунтування підстав для представництва.

Такі правові висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі 912/2385/18.

Як убачається з матеріалів позовної заяви, позовну заяву прокурором подано в інтересах держави в особі Кіровоградської обласної державної (військової) адміністрації у зв`язку із невиконанням нею своїх обов`язків щодо захисту інтересів держави у суді.

Прокурор вважає, що порушення інтересів держави у даному випадку полягає у протиправній передачі у комунальну власність земельної ділянки історико-культурного призначення, на якій розташована пам`ятка археології, та яка є власністю держави.

Відповідно до частини 5 статті 122 Земельного кодексу України обласні державні адміністрації на їхній території передають земельні ділянки із земель державної власності, крім випадків, визначених частинами третьою, четвертою і восьмою цієї статті, у власність або у користування у межах міст обласного значення та за межами населених пунктів, а також земельні ділянки, що не входять до складу певного району, або у випадках, коли районна державна адміністрація не утворена, для всіх потреб.

Отже, Кіровоградська обласна державна адміністрація є розпорядником земель державної власності історико-культурного призначення.

Указом Президента України "Про утворення військових адміністрацій" № 68/2022 від 24.02.2022 утворено, зокрема, Кіровоградську обласну військову адміністрацію. У зв`язку з утворенням військових адміністрацій, зазначених у цій статті, обласні, Київська міська державні адміністрації та голови цих адміністрацій набувають статусу відповідних військових адміністрацій та начальників цих військових адміністрацій.

Отже, уповноваженою особою, яка має право вимагати усунення перешкод у користуванні та розпорядженні спірною земельною ділянкою, є Кіровоградська обласна державна (військова) адміністрація.

Матеріали справи свідчать, що прокурор звертався до Кіровоградської ОВА з листом від 13.08.2026 №15-740вих-26, у якому повідомив про виявлені порушення законодавства при передачі спірної земельної ділянки з державної у комунальну власність, а також просив повідомити про вжиті заходи щодо усунення перешкод у користуванні та розпорядженні спірною земельною ділянкою (а.с. 134-135).

Тобто прокурором було повідомлено позивача про виявлені порушення та необхідність вжиття заходів представницького характеру для захисту законних інтересів держави.

Кіровоградська ОВА у листі від 20.08.2026, адресованому Кіровоградській обласній прокуратурі, зазначила про те, що ОВА не заперечує щодо ініціювання прокурором відповідного позову до суду з метою забезпечення вимог чинного законодавства (а.с. 136).

31.08.2026 у порядку статті 23 Закону України "Про прокуратуру" прокурор повідомив позивача про намір подати позов в інтересах держави в особі Кіровоградської ОДА про усунення перешкод у користуванні спірною земельною ділянкою (а.с. 137).

За таких обставин у їх сукупності, суд дійшов висновку про доведення з боку прокурора бездіяльності Кіровоградської обласної державної (військової) адміністрації та виключності вказаного випадку як підстави для звернення органу прокуратури до суду за захистом інтересів держави та про наявність підстав для звернення прокурора з цим позовом до суду.

По суті спору між сторонами суд зазначає таке.

Відповідно до частини 2 статті 78 Земельного кодексу України (далі - ЗК України) право власності на землю набувається та реалізується на підставі Конституції України, Земельного кодексу України, а також інших законів, що видаються відповідно до них.

Відповідно до частини 1 статті 79 ЗК України земельною ділянкою є частина земної поверхні з установленими межами, певним місцем розташування, з визначеними щодо неї правами.

За приписами статті 79-1 цього Кодексу формування земельної ділянки і набуття нею статусу об`єкта цивільних прав пов`язується законодавством з визначенням її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру.

Сформовані земельні ділянки підлягають державній реєстрації у Державному земельному кадастрі.

Земельна ділянка вважається сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера.

Земельна ділянка може бути об`єктом цивільних прав виключно з моменту її формування (крім випадків суборенди, сервітуту щодо частин земельних ділянок) та державної реєстрації права власності на неї.

Як убачається з матеріалів справи, у 2023 році за замовленням Голованівської селищної ради було розроблено технічну документацію із землеустрою щодо інвентаризації земель історико-культурного призначення. На підставі цієї документації 18 грудня 2023 року в Державному земельному кадастрі офіційно зареєстровано земельну ділянку площею 0,0915 га (кадастровий номер 3521483200:02:000:4815) за межами с. Красногірка. Ділянка має цільове призначення "для забезпечення охорони об`єктів культурної спадщини" (код 08.01), оскільки на ній розташована пам`ятка археології - Курган № 10, та містить законодавчі обмеження щодо її використання.

Отже, сформована та зареєстрована в Державному земельному кадастрі земельна ділянка з кадастровим номером 3521483200:02:000:4815 площею 0,0915 га, на якій розташована пам`ятка археології - Курган № 10, згідно зі статтею 53 Земельного кодексу України та статтею 34 Закону України "Про охорону культурної спадщини", за своїм основним цільовим призначенням належить до земель історико-культурного призначення та має встановлені законодавством обмеження у використанні як зона охорони пам`ятки культурної спадщини.

Відповідно до частини 1 статті 19 ЗК України землі України за основним цільовим призначенням поділяються на такі категорії: а) землі сільськогосподарського призначення; б) землі житлової та громадської забудови; в) землі природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення; г) землі оздоровчого призначення; ґ) землі рекреаційного призначення; д) землі історико-культурного призначення; е) землі лісогосподарського призначення; є) землі водного фонду; ж) землі промисловості, транспорту, зв`язку, енергетики, оборони та іншого призначення.

За приписами статті 20 ЗК України віднесення земельних ділянок до певної категорії та виду цільового призначення земельних ділянок здійснюється щодо - земельних ділянок, якими розпоряджаються Верховна Рада Автономної Республіки Крим, Рада міністрів Автономної Республіки Крим, органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування, - за рішенням відповідного органу.

Суб`єктом права на землі державної власності за статтею 80 ЗК України є держава, яка реалізує це право через відповідні органи державної влади, - на землі державної власності.

Виходячи зі змісту статей 53, 54 ЗК України, до земель історико-культурного призначення належать земельні ділянки, призначені для збереження та обслуговування пам`яток культурної спадщини, їх комплексів (ансамблів), історико-культурних заповідників, історико-культурних заповідних територій, охоронюваних археологічних територій, музеїв просто неба, меморіальних музеїв-садиб.

Землі історико-культурного призначення можуть перебувати в державній, комунальній та приватній власності.

Навколо історико-культурних заповідників, історико-культурних заповідних територій, об`єктів культурної всесвітньої спадщини, музеїв просто неба, меморіальних музеїв-садиб, які надані та використовуються для потреб охорони культурної спадщини, пам`яток культурної спадщини, їх комплексів (ансамблів) встановлюються зони охорони пам`яток із забороною діяльності, що шкідливо впливає або може вплинути на додержання режиму використання таких земель.

Порядок використання земель історико-культурного призначення визначається законом.

Правові, організаційні, соціальні та економічні відносини в сфері охорони культурної спадщини з метою її збереження, використання об`єктів культурної спадщини в суспільному житті, захисту традиційного характеру середовища в інтересах нинішнього і майбутніх поколінь врегульовані положеннями Закону України "Про охорону культурної спадщини" від 08.06.2000 № 1805-ІІІ (далі - Закон № 1805-ІІІ).

Законом № 1805-ІІІ закріплено, що охорона об`єктів культурної спадщини є одним із пріоритетних завдань органів державної влади та органів місцевого самоврядування.

Згідно з абзацом 3 частини 1 статті 1 Закону № 1805-ІІІ, об`єкт культурної спадщини - визначне місце, споруда (витвір), комплекс (ансамбль), їхні частини, пов`язані з ними рухомі предмети, а також території чи водні об`єкти (об`єкти підводної культурної та археологічної спадщини), інші природні, природно-антропогенні або створені людиною об`єкти незалежно від стану збереженості, що донесли до нашого часу цінність з археологічного, естетичного, етнологічного, історичного, архітектурного, мистецького, наукового чи художнього погляду і зберегли свою автентичність.

Пам`ятка культурної спадщини (далі - пам`ятка) - об`єкт культурної спадщини, який занесено до Державного реєстру нерухомих пам`яток України, або об`єкт культурної спадщини, який взято на державний облік відповідно до законодавства, що діяло до набрання чинності цим Законом, до вирішення питання про включення (невключення) об`єкта культурної спадщини до Державного реєстру нерухомих пам`яток України (абз. 6 ч. 1 ст. 1 Закону № 1805-ІІІ).

Згідно з частиною 2 статті 2 Закону України "Про охорону культурної спадщини" археологічний об`єкт культурної спадщини рештки життєдіяльності людини (нерухомі об`єкти культурної спадщини: городища, кургани, залишки стародавніх поселень, стоянок, укріплень, військових таборів, виробництв, іригаційних споруд, шляхів, могильники, культові місця та споруди, їх залишки чи руїни, мегаліти, печери, наскельні зображення, ділянки історичного культурного шару, поля давніх битв, а також пов`язані з ними рухомі предмети), що містяться під земною поверхнею та під водою і є невідтворним джерелом інформації про зародження і розвиток цивілізації.

Нерухомий об`єкт культурної спадщини - об`єкт культурної спадщини, який не може бути перенесений на інше місце без втрати його цінності з археологічного, естетичного, етнологічного, історичного, архітектурного, мистецького, наукового чи художнього погляду та збереження своєї автентичності (абзац 4 статті 1 Закону України "Про охорону культурної спадщини").

Крім того, згідно з частиною 1 статті 13 Закону України "Про охорону культурної спадщини", об`єкти культурної спадщини незалежно від форм власності відповідно до їхньої археологічної, естетичної, етнологічної, історичної, мистецької, наукової чи художньої цінності підлягають реєстрації шляхом занесення до Державного реєстру нерухомих пам`яток України (далі - Реєстр) за категоріями національного та місцевого значення пам`ятки. Порядок визначення категорій пам`яток встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Пунктом 3 розділу X Прикінцеві положення Закону України "Про охорону культурної спадщини" визначено, що об`єкти, включені до списків (переліків) пам`яток історії та культури відповідно до Закону Української PCP "Про охорону і використання пам`яток історії та культури", визнаються пам`ятками відповідно до цього Закону.

Судом установлено, що на державний облік взято пам`ятку археології - Курган № 10 Курганною групи ІІ, дата утворення IV тис. до н.е (період енеоліту) - 1 пол. ІІ тис (доба середньовіччя), місце її розташування (знаходження) 1,4 км у південно-західному напрямку від південно-західної околиці с. Красногірка Голованівського району Кіровоградської області рішенням виконкому Кіровоградської обласної ради народних депутатів від 14.07.1988 № 227.

Статтею 17 Закону України "Про охорону культурної спадщини" № 1805-ІІІ врегульовані питання суб`єктів права власності на пам`ятки. За частинами 1, 2 цієї статті пам`ятка, крім пам`ятки археології, може перебувати в державній, комунальній або приватній власності. Суб`єкти права власності на пам`ятку визначаються згідно із законом. Усі пам`ятки археології, в тому числі ті, що знаходяться під водою, включаючи пов`язані з ними рухомі предмети, є державною власністю.

У свою чергу, частина шоста цієї статті визначає, що землі, на яких розташовані пам`ятки археології, перебувають у державній власності або вилучаються (викуповуються) в державну власність в установленому законом порядку, за винятком земельних ділянок, на яких розташовуються пам`ятки археології - поля давніх битв.

Отже, чинне законодавство безальтернативно визначає для пам`яток археології та земель, на яких вони розташовані, єдину форму власності - державну, а у випадку, якщо така земельна ділянка не перебуває в державній власності, вона підлягає обов`язковому вилученню або викупу державою.

Зазначені правові норми спрямовані на забезпечення належної охорони пам`яток археології, оскільки пам`ятки археології як нерухомі об`єкти культурної спадщини не можуть бути перенесені на інше місце без втрати їх цінності.

Згідно зі статтею 34 Закону України "Про охорону культурної спадщини" території пам`яток, охоронних зон, заповідників, музеїв-заповідників, охоронювані археологічні території належать до земель історико-культурного призначення, включаються до державних земельних кадастрів, планів землекористування, проектів землеустрою, іншої проектно-планувальної та містобудівної документації.

Землі історико-культурного призначення віднесені до особливо цінних земель (частина 1 статті 150 ЗК України).

Частина 1 статті 54 ЗК України передбачає, що землі історико-культурного призначення можуть перебувати в державній, комунальній та приватній власності. Дана норма встановлює загальне правило відносно форм власності земель віднесених за цільовим призначенням до категорії земель історико-культурного призначення. Натомість спеціальна норма, закріплена в статті 17 Закону України "Про охорону культурної спадщини", передбачає виключення із загального правила, за змістом якої землі на яких розміщені пам`ятки археології перебувають виключно в державній власності.

Пам`ятки археології зазвичай знаходяться безпосередньо у глибині земної поверхні, в зв`язку з чим нерозривно пов`язані з земельними ділянками, на яких вони розташовані. Правовий режим земельної ділянки, на якій розташована пам`ятка археології, не має відрізнятися від правового режиму самої пам`ятки, яка згідно із Законом України "Про охорону культурної спадщини" не може перебувати в приватній чи комунальній власності.

За висновком суду, до спірних правовідносин підлягають застосуванню саме положення спеціального нормативно-правового акту, зокрема, Закону України "Про охорону культурної спадщини" від 08.06.2000 № 1805-ІІІ. Наведене узгоджується з правовою позицією Великої Палати Верховного Суду, викладеною в постанові від 12.03.2024 у справі № 927/1206/21.

За інформацією Кіровоградської обласної державної (військової) адміністрації № 01-29/472/0.6 від 22.05.2026 будь-які дозволи чи погодження щодо передачі об`єктів археологічної спадини, у тому числі Кургану № 10, обласна державна адміністрація не надавала, відповідних рішень не приймала (а.с. 91-92).

Згідно з відповіддю Міністерства культури України № 05/117/2756-26 від 22.05.2026 Міністерством не надавалися дозволи та не приймалися рішення про відчуження чи передачу з державної власності пам`яток археології (а.с. 114-116).

Відповідно до інформації Секретаріату Кабінету Міністрів України від 04.06.2026 №15304/0/2-26 Кабінетом Міністрів України не приймались рішення про вилучення пам`ятки археології та спірної земельної ділянки із державної власності (а.с. 129).

З огляду на наведені обставини, земельна ділянка площею 0,0915 га кадастровий номер 3521483200:02:000:4815 протиправно вибула із державної власності, оскільки земельна ділянка, на якій знаходиться пам`ятка археології, не підлягає передачі з державної до комунальної або приватної власності, та належить до категорії земель історико-культурного призначення.

Щодо належності обраного прокурором способу захисту порушеного права держави.

Згідно з частиною 2 статті 152 ЗК України власник земельної ділянки може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, а за змістом статті 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Право власності держави або територіальної громади на обмежені в обороті об`єкти встановлене законом, тому не потребує доказування правового титулу.

У разі протиправної передачі цих об`єктів у приватну власність відповідне порушення, ураховуючи їх правовий титул, необхідно розглядати як не пов`язане з позбавленням володіння порушення права власності держави чи відповідної територіальної громади.

У такому разі позовну вимогу про зобов`язання повернути земельну ділянку слід розглядати як негаторний позов, тобто позов власника, який є фактичним володільцем майна, до будь-якої особи про усунення перешкод, які ця особа створює у користуванні чи розпорядженні відповідним майном.

Предмет негаторного позову становить вимога власника, який володіє майном, до третіх осіб про усунення порушень його права власності, що перешкоджають йому належним чином користуватися, розпоряджатися цим майном тим чи іншим способом. Підставою негаторного позову є посилання позивача на належне йому право користування і розпорядження майном та факти, які підтверджують дії відповідача у створенні позивачу перешкод щодо здійснення цих правомочностей.

Позивач за негаторним позовом вправі вимагати усунути існуючі перешкоди чи зобов`язати відповідача утриматися від вчинення дій, що можуть призвести до виникнення таких перешкод. Негаторний позов можна заявити впродовж усього часу тривання порушення прав законного володільця відповідної земельної ділянки, яка має закріплений у законодавстві статус обмежено оборотоздатної.

У постанові Верховного Суду від 20.10.2020 у справі № 910/13356/17 суд виклав висновок про те, що способом захисту в негаторних правовідносинах є вимога, яка забезпечить законному володільцю реальну можливість користуватися і розпоряджатися майном тим чи іншим способом (зобов`язання повернути або звільнити майно, виселення, знесення, накладення заборони на вчинення щодо майна неправомірних дій).

Велика Палата Верховного Суду вважає, що ефективним способом захисту прав держави на земельну ділянку історико-культурного призначення, на якій розташована пам`ятка археології, є негаторний позов, який можна заявити впродовж усього часу тривання порушення прав законного володільця відповідної земельної ділянки.

Подібні висновки викладені в постановах Великої Палати Верховного Суду від 04.07.2018 у справі № 653/1096/16-ц, від 28.11.2018 у справі № 504/2864/13-ц, від 12.06.2019у справі № 487/10128/14-ц, від 11.09.2019 у справі № 487/10132/14- и, від 16.06.2020 у справі № 145/2047/16-ц та від 15.09.2020 у справі № 469/1044/17.

З урахуванням викладеного, державна реєстрація речового права комунальної власності на землі історико-культурного призначення із розташованими на них пам`ятками археології та реєстраційне володіння ними Голованіською селищною радою суперечить чинними положенням законодавства.

Водночас, оскільки законодавством не передбачено вибуття земель історико-культурного призначення з державної власності (тобто зміни титульного власника та титульного володільця), спірна земельна ділянка на теперішній час продовжує перебувати у власності держави.

Отже, у зв`язку з тим, що спірна земельна ділянка що розташована в межах пам`ятки археології не може перебувати в комунальній власності, держава як її законний власник вправі вимагати усунення перешкод у здійсненні свого права користування та розпоряджання цією земельною ділянкою в порядку ст. 391 ЦК України та ст. 152 ЗК України, і як наслідок, зобов`язання повернути її державі в особі Кіровоградської обласної державної (військової) адміністрації.

Щодо скасування державної реєстрації речових прав на спірну земельну ділянку в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно суд зазначає таке.

Відповідно до ст. 182 ЦК України, право власності та інші речові права на нерухомі речі, обтяження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації. Порядок проведення державної реєстрації прав на нерухомість та підстави відмови в ній встановлюються законом.

Права на нерухоме майно, які підлягають державній реєстрації, виникають з дня такої реєстрації відповідно до закону (ч. 4 ст. 334 ЦК України).

Поряд з цим, п. 3 ч. 1 ст. 346 ЦК України право власності припиняється у разі припинення права власності на майно, яке за законом не може належати цій особі.

За змістом ст. ст. 125, 126 ЗК України право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав. Право власності, користування земельною ділянкою оформлюється відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».

Державна реєстрація речових прав на нерухоме майно є офіційним визнанням і підтвердженням державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, відповідний запис стосовно спірної земельної ділянки формально наділяє відповідачів певними юридичними правами щодо земельної ділянки і одночасно створює перешкоди законному власнику щодо реалізації таких прав.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 2 Закону державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (далі - державна реєстрація прав) державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (далі - державна реєстрація прав) - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Державній реєстрації підлягають виключно заявлені речові права на нерухоме майно та їх обтяження, за умови їх відповідності законодавству і поданим/отриманим документам (ч. 4 ст. 18 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень»).

З наведеного випливає, що державній реєстрації підлягає як право власності, так і похідні від права власності речові права на нерухоме майно.

Фактично державна реєстрація покликана надати відповідну силу правовстановлюючим документам і виступає формальною умовою подальшого захисту (у тому числі і судового) прав особи, що виникають з правовідносин, предметом яких є нерухоме майно.

Згідно із статтею 26 вказаного Закону, за результатом розгляду документів, поданих для державної реєстрації прав, державний реєстратор на підставі прийнятого ним рішення про державну реєстрацію прав вносить відомості про речові права, обтяження речових прав до Державного реєстру прав.

Відповідно до абз. 2 ч. 3 ст. 26 «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» у разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення чи у випадку, передбаченому п. 1 ч. 7 ст. 37 цього Закону, на підставі рішення Міністерства юстиції України, а також у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування на підставі судового рішення документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, що мало наслідком державну реєстрацію набуття речових прав, обтяжень речових прав, відповідні права чи обтяження припиняються.

Тож чинна редакція цієї норми встановлює такі способи судового захисту порушених прав та інтересів особи:

1) судове рішення про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав;

2) судове рішення про визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав;

3) судове рішення про скасування державної реєстрації прав.

Верховний Суд послідовно робив висновки, що реєстрація права власності на нерухоме майно є лише офіційним визнанням права власності з боку держави.

Така реєстрація визначає лише момент, з якого держава визнає та підтверджує право власності за наявності інших юридичних фактів, передбачених законом як необхідних для виникнення такого права.

Проте Верховний Суд зауважив, що хоча сама собою державна реєстрація права власності за певною особою не є безспірним підтвердженням наявності в цієї особи права власності, але створює спростовувану презумпцію права власності такої особи.

Аналогічні висновки викладено в постановах Великої Палати Верховного Суду від 12.03.2019 у справі № 911/3594/17, від 19.01.2021 у справі № 916/1415/19, постановах Верховного Суду від 07.04.2020 у справі № 916/2791/13, від 23.06.2020 у справі № 680/2 14/16-ц.

Отже, за наявності державної реєстрації права власності за певною особою державна реєстрація припинення такого права або державна реєстрація права власності на це ж майно за іншою особою може бути здійснена за згодою цієї особи або за судовим рішенням, що набрало законної сили, щодо права власності на нерухоме майно.

За такого в сукупності, суд погоджується з доводами прокурора про те, що для забезпечення реальної та безперешкодної можливості держави реалізувати усі правомочності власника щодо спірної земельної ділянки необхідно усунути перешкоди у здійсненні права користування та розпорядження майном шляхом скасування державної реєстрації права комунальної власності Голованівської селищної ради на земельну ділянку з кадастровим номером 3521483200:02:000:4815, що здійснена в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.

Такий спосіб судового захисту, як скасування та припинення судом державної реєстрації прав на нерухоме майно речових прав, у практичному аспекті зможе забезпечити і гарантувати позивачу відновлення порушеного права. Це дозволить поновити права неволодіючого власника спірної земельної ділянки, наскільки це можливо, не створюючи стан невизначеності у відносинах між сторонами спору, не вимагаючи від них надалі вчинення дій для вичерпання конфлікту та не породжуючи подальших судових спорів.

Статтею 74 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.

Відповідно до вимог статей 76, 77 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

З урахуванням вищенаведеного в сукупності, а також тієї обставини, що відповідачем у справі визнано позовні вимоги, господарський суд вважає позовні вимоги доведеними, обґрунтованими, такими, що відповідають фактичним обставинам справи та підлягають до задоволення.

Господарський суд, вирішючи питання про розподіл судових витрат, ураховує таке.

Судові витрати у справі становить судовий збір у сумі 6 656,00 грн, сплачений Кіровоградської обласною прокуратурою за платіжною інструкцією від 01.09.2026 № 2142 за подання позовної заяви.

Частиною 1 статті 130 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що у разі укладення мирової угоди до прийняття рішення у справі судом першої інстанції, відмови позивача від позову, визнання позову відповідачем до початку розгляду справи по суті суд у відповідній ухвалі чи рішенні у порядку, встановленому законом, вирішує питання про повернення позивачу з державного бюджету 50 відсотків судового збору, сплаченого при поданні позову, а в разі якщо домовленості про укладення мирової угоди, відмову позивача від позову або визнання позову відповідачем досягнуто сторонами за результатами проведення медіації - 60 відсотків судового збору, сплаченого при поданні позову.

Згідно з частиною 3 статті 7 Закону України "Про судовий збір" у разі укладення мирової угоди до прийняття рішення у справі судом першої інстанції, відмови позивача від позову, визнання позову відповідачем до початку розгляду справи по суті суд у відповідній ухвалі чи рішенні у порядку, встановленому законом, вирішує питання про повернення позивачу з державного бюджету 50 відсотків судового збору, сплаченого при поданні позову, а в разі якщо домовленості про укладення мирової угоди, відмову позивача від позову або визнання позову відповідачем досягнуто сторонами за результатами проведення медіації - 60 відсотків судового збору, сплаченого при поданні позову.

Отже, 3 328,00 грн (50 %) судового збору покладаються на відповідача, а інші 3 328,00 грн підлягають поверненню Кіровоградській обласній прокуратурі з Державного бюджету України.

Керуючись статтями 74, 76, 77, 129, 130, 185, 191, 202, 233, 236-241, 326, 327 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги задовольнити повністю.

Скасувати державну реєстрацію права комунальної власності Голованівської селищної ради (код ЄДРПОУ 04366654) на об`єкт нерухомого майна реєстраційний номер 2993274735214 - земельну ділянку з кадастровим номером 3521483200:02:000:4815 площею 0,0915 га, вчинену 19.08.2024 у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, номер відомостей про речове право 56388100.

Зобов`язати Голованівську селищну раду (код ЄДРПОУ 04366654) повернути державі в особі Кіровоградської обласної державної (військової) адміністрації (код ЄДРПОУ 00022543) земельну ділянку з кадастровим номером 3521483200:02:000:4815 площею 0,0915 га, розташовану за межами с. Красногірка Голованівського району Кіровоградської області.

Стягнути з Голованівської селищної ради (26500, Кіровоградська область, селище Голованівськ, вул. Соборна, буд. 48, код ЄДРПОУ 04366654) на користь Кіровоградської обласної прокуратури (ЄДРПОУ 02910025, проспект Європейський, 4, м. Кропивницький, 25006, розрахунковий рахунок UA848201720343100001000004600 в банку - Державна казначейська служба України, м. Київ МФО 820172, код класифікації видатків бюджету - 2800, отримувач - Кіровоградська обласна прокуратура, код ЄДРПОУ 02910025) судовий збір у розмірі 3 328,00 грн.

Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Повернути зі спеціального фонду Державного бюджету України (отримувач коштів - ГУК у Кіров.обл./тг м.Кропивн/22030101, банк отримувача - Казначейство України (ел. адм. подат.), МФО 899998, код отримувача (код за ЄДРПОУ 37918230, р/р UA178999980313161206083011567, код класифікації доходів бюджету 22030101) Кіровоградській обласній прокуратурі (ідентифікаційний код - 02910025, проспект Європейський, 4, м. Кропивницький, 25006, МФО 820172, р/р UА848201720343100001000004600 в ДКСУ в м.Київ, код класифікації видатків бюджету - 2800) 3 328,00 грн судового збору, сплаченого згідно з платіжною інструкцією № 2142 від 01.09.2026.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана безпосередньо до Центрального апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Копії рішення надіслати до електронних кабінетів учасників справи.

Повне рішення складено 16.10.2026.

Суддя Б.М. Кузьміна