Рішення № 140653342, 16.10.2026, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

16.10.2026Справа № 910/8003/26

Суддя Господарського суду міста Києва Нечай О.В., розглянувши без виклику сторін (без проведення судового засідання) у спрощеному позовному провадженні матеріали справи

за позовом Фізичної особи - підприємця Макієнка Олександра Миколайовича ( АДРЕСА_1 ; реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_1 )

до 1) Товариства з обмеженою відповідальністю "Експертна компанія "Фаворит-Ассистанс" (Україна, 01103, м. Київ, вул. Михайла Бойчука, буд. 17, оф. 4; ідентифікаційний код: 43383426)

2) Товариства з обмеженою відповідальністю "Експертно-асистуюча компанія "Фаворит" (Україна, 01103, м. Київ, вул. Михайла Бойчука, буд. 17, оф. 4; ідентифікаційний код: 36391449)

про стягнення 226 421,90 грн

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Фізична особа - підприємець Макієнко Олександр Миколайович (далі - позивач) звернувся до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю "Експертна компанія "Фаворит-Ассистанс" (далі - відповідач-1) та Товариства з обмеженою відповідальністю "Експертно-асистуюча компанія "Фаворит" (далі - відповідач-2) про стягнення в солідарному порядку 226 421,90 грн, з яких 181 558,50 грн основного боргу, 32 403,09 грн пені, 3 352,04 грн 3% річних та 9 108,27 грн інфляційних втрат.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачами взятих на себе зобов`язань за Договором про надання експертних послуг № 05/23 від 30.05.2023.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 07.07.2026 було прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі, справу визнано судом малозначною, постановлено розглядати її за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін (без проведення судового засідання) та серед іншого встановлено сторонам строки для подання ними відповідних заяв по суті справи.

Частиною п`ятою статті 176 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що ухвала про відкриття провадження у справі надсилається учасникам справи, а також іншим особам, якщо від них витребовуються докази, в порядку, встановленому статтею 242 цього Кодексу, та з додержанням вимог частини четвертої статті 120 цього Кодексу.

Відповідно до інформації з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань, місцезнаходженням відповідача-2 є: Україна, 01103, м. Київ, вул. Бойчука Михайла, буд. 17, офіс 4.

На зазначену адресу, відповідно до вищевказаних вимог процесуального закону, судом було направлено копію ухвали про відкриття провадження у справі від 07.07.2026 з метою повідомлення відповідача-2 про розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін (без проведення судового засідання) та про його право подати, зокрема, відзив на позовну заяву.

14.08.2026 до суду повернулось поштове відправлення, адресоване відповідачу-2, разом з копією ухвали суду про відкриття провадження у справі від 07.07.2026, яке згідно з повідомленням підприємства поштового зв`язку не було вручене відповідачу-2 та повернуто за закінченням терміну зберігання.

Відповідно до частин третьої та сьомої статті 120 Господарського процесуального кодексу України виклики і повідомлення здійснюються шляхом вручення ухвали в порядку, передбаченому цим Кодексом для вручення судових рішень. Учасники судового процесу зобов`язані повідомляти суд про зміну свого місцезнаходження чи місця проживання під час розгляду справи. У разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають офіційної електронної адреси, та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв`язку, які забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає.

Пунктом 5 частини шостої статті 242 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що днем вручення судового рішення є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

Отже, у разі якщо судове рішення про вчинення відповідної процесуальної дії направлено судом за належною адресою і повернено поштою у зв`язку з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про вчинення відповідної процесуальної дії.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 21.03.2019 у справі № 916/2349/17.

За приписами частини першої статті 9 Господарського процесуального кодексу України ніхто не може бути позбавлений права на інформацію про дату, час і місце розгляду своєї справи або обмежений у праві отримання в суді усної або письмової інформації про результати розгляду його судової справи. Будь-яка особа, яка не є учасником справи, має право на доступ до судових рішень у порядку, встановленому законом.

Відповідно до ч. 2 ст. 2 Закону України "Про доступ до судових рішень" усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення і підписання.

Згідно з ч. 1 ст. 4 Закону України "Про доступ до судових рішень" судові рішення, внесені до Реєстру, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України.

Ухвала Господарського суду міста Києва від 07.07.2026 про відкриття провадження в цій справі була оприлюднена в Єдиному державному реєстрі судових рішень 09.07.2026.

З урахуванням викладеного, за висновком суду, відповідач-2 не був позбавлений можливості ознайомитись з процесуальними документами у цій справі в Єдиному державному реєстрі судових рішень (www.reyestr.court.gov.ua).

Європейський суд з прав людини у рішенні від 03.04.2008 у справі "Пономарьов проти України" зазначив, що сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження.

Суд вважає, що відповідач-2 був належним чином повідомлений про розгляд цієї справи та йому були створені достатні умови для реалізації своїх процесуальних прав.

24.07.2026 представником відповідача-1 сформовано в системі "Електронний суд" клопотання про залишення позовної заяви без руху на підставі ч. 11 ст. 176 Господарського процесуального кодексу України, яке 24.07.2026 зареєстроване в автоматизованій системі "Діловодство спеціалізованого суду".

26.07.2026 представником позивача сформовано в системі "Електронний суд" заперечення на клопотання відповідача-1 про залишення позовної заяви без руху, які 27.07.2026 зареєстровані в автоматизованій системі "Діловодство спеціалізованого суду".

27.07.2026 представником відповідача-1 сформовано в системі "Електронний суд" відзив на позовну заяву, який 28.07.2026 зареєстровано в автоматизованій системі "Діловодство спеціалізованого суду".

29.07.2026 представником позивача сформовано в системі "Електронний суд" відповідь на відзив та клопотання про витребування доказів, які 29.07.2026 зареєстровано в автоматизованій системі "Діловодство спеціалізованого суду".

У відповіді на відзив позивач зазначив, що не наполягає на стягненні пені та подає окремою заявою уточнення позовних вимог у цій частині. Водночас заяви про зменшення розміру позовних вимог або про відмову від позову в частині стягнення пені до суду не надходило, у зв`язку з чим спір вирішується в межах первісно заявлених позовних вимог.

30.07.2026 представником відповідача-1 сформовано в системі "Електронний суд" заперечення на клопотання про витребування доказів, які 31.07.2026 зареєстровано в автоматизованій системі "Діловодство спеціалізованого суду".

31.07.2026 представником відповідача-1 сформовано в системі "Електронний суд" заперечення на відповідь на відзив, які 31.07.2026 зареєстровано в автоматизованій системі "Діловодство спеціалізованого суду".

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 31.07.2026 було залишено позовну заяву Фізичної особи - підприємця Макієнка Олександра Миколайовича без руху на підставі ч. 11 ст. 176 Господарського процесуального кодексу України.

03.08.2026 представником позивача сформовано в системі "Електронний суд" заяву на виконання вимог ухвали суду від 31.07.2026, яка 03.08.2026 зареєстрована в автоматизованій системі "Діловодство спеціалізованого суду".

Крім того, 07.08.2026 до загального відділу діловодства Господарського суду міста Києва від позивача надійшла заява на виконання вимог ухвали суду від 31.07.2026.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 31.08.2026, у зв`язку з усуненням позивачем недоліків позовної заяви, було продовжено розгляд справи № 910/8003/26 за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін (без проведення судового засідання).

Відповідач-2 у встановлений судом строк відзиву на позовну заяву не подав, про поважні причини неможливості його подання суд не повідомив.

Згідно з ч. 9 ст. 165 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Розглянувши клопотання позивача про витребування доказів, суд зазначає наступне.

У вказаному клопотанні позивач просить витребувати:

- у відповідача-1 та відповідача-2 відомості з інформаційної системи, розміщеної за адресою favorit.scud.com.ua, щодо звернень та робіт, зазначених в актах надання послуг №1330, №1354, №1381, №1414, №1433, №1446, №1458, із зазначенням дати створення, замовника послуги та особи, яка сформувала відповідні акти і рахунки-фактури;

- у відповідача-1 банківські виписки по рахунку в АТ КБ "ПриватБанк" за період з 01.06.2025 щодо платежів на користь позивача;

- у відповідача-2 банківські виписки по рахунку в АТ "ПУМБ" за період з 01.06.2025 щодо платежів на користь позивача;

- у відповідача-1 та відповідача-2 копії договорів зі страховими компаніями, в межах виконання яких використовувалися результати експертних послуг позивача.

Згідно з частиною першою статті 81 Господарського процесуального кодексу України учасник справи у разі неможливості самостійно надати докази вправі подати клопотання про витребування доказів судом. Таке клопотання повинно бути подане в строк, зазначений в частинах другій та третій статті 80 цього Кодексу. Якщо таке клопотання заявлено з пропуском встановленого строку, суд залишає його без задоволення, крім випадку, коли особа, яка його подає, обґрунтує неможливість його подання у встановлений строк з причин, що не залежали від неї.

Відповідно до пункту 4 частини другої статті 81 Господарського процесуального кодексу України у клопотанні про витребування доказів повинно бути зазначено, зокрема, заходи, яких особа, яка подає клопотання, вжила для отримання цього доказу самостійно, докази вжиття таких заходів та (або) причини неможливості самостійного отримання цього доказу.

Отже, витребування доказів судом є допоміжним процесуальним інструментом, який застосовується у разі доведення учасником справи неможливості самостійно отримати відповідний доказ.

Водночас, позивачем не надано суду жодного доказу звернення до відповідачів чи інших осіб із запитами про надання витребовуваних документів та відомостей, а також доказів відмови у їх наданні.

Посилання позивача на банківську таємницю та закритий характер інформаційної системи без підтвердження вжиття ним заходів для отримання відповідної інформації не свідчать про неможливість її самостійного отримання.

Суд також враховує, що підтвердженням факту оплати наданих послуг на користь позивача може бути виписка за банківським рахунком самого позивача.

З огляду на викладене, суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для задоволення клопотання позивача про витребування доказів.

Відповідно до ч. 5 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше.

Частиною восьмою статті 252 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їх усні пояснення. Судові дебати не проводяться.

Згідно з ч. 4 ст. 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Дослідивши наявні в матеріалах справи докази, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні дані, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

30.05.2023 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Експертна компанія "Фаворит-Ассистанс" (далі - замовник) та Фізичною особою - підприємцем Макієнком Олександром Миколайовичем (далі - виконавець) було укладено Договір № 05/23 про надання експертних послуг (далі - Договір), відповідно до п. 1.1 якого виконавець зобов`язується за завданням замовника надавати останньому наступні послуги: організовувати та проводити огляд пошкоджених колісних транспортних засобів з метою визначення розмірів збитків, завданих власникам транспортних засобів, та визначення ринкової вартості транспортних засобів та їх вартості після ДТП, складання протоколу огляду КТЗ; організовувати та проводити обстеження пошкодженого рухомого та нерухомого майна з метою визначення розмірів збитків та визначення ринкової вартості об`єкта, складання акту обстеження, фотографування об`єкту.

Вартість послуг, що надаються за Договором, зазначена в Додатку № 1, який є невід`ємною частиною договору (п. 2.1 Договору).

Відповідно до п. 2.2 Договору оплата вартості послуг, наданих відповідно до цього договору, здійснюється замовником у безготівковій формі на основі перерахування коштів на розрахунковий рахунок виконавця протягом 10 банківських днів з моменту отримання та підписання акту виконаних робіт.

Згідно з пп.пп. 3.1.1 - 3.1.3 п. 3.1 Договору замовник зобов`язаний надавати виконавцю заявку на проведення дослідження об`єкта, надавати виконавцю на його вимогу всі відомості стосовно предмета дослідження та оплачувати вартість наданих послуг у порядку, передбаченому п. 2.2 Договору.

Виконавець зобов`язаний виконувати дослідження відповідно до Договору та надавати замовнику відповідні результати, фотододатки, протокол огляду, висновки в термін не пізніше 3 (трьох) днів з дати проведення огляду (пп. 3.2.2 п. 3.2 Договору).

Пунктом 4.2 Договору передбачено, що у разі порушення виконавцем строків, передбачених п. 3.2.2 цього договору, останній сплачує замовнику штрафні санкції в розмірі 0,1% від вартості послуги за кожний день прострочки.

Як передбачено пунктами 5.1, 5.2 Договору, він набирає чинності з дати його підписання сторонами. У випадку відсутності письмових повідомлень однієї із сторін про припинення договору за 15 днів до закінчення терміну його дії, Договір вважається продовженим на один календарний рік на тих самих умовах.

Додатком № 1 до Договору сторони погодили тарифи на послуги, що надаються виконавцем.

Позивач зазначає, що на виконання умов Договору він надав експертні послуги з огляду транспортних засобів та пошкодженого майна загальною вартістю 194 301,50 грн, на підтвердження чого надав копії актів надання послуг (робіт) та рахунків-фактур: № 1330 від 02.06.2025 на суму 46 272,00 грн, № 1354 від 10.07.2025 на суму 21 812,00 грн, № 1381 від 29.08.2025 на суму 39 273,00 грн, № 1414 від 23.10.2025 на суму 30 770,00 грн, № 1433 від 01.12.2025 на суму 25 019,50 грн, № 1446 від 29.12.2025 на суму 23 385,00 грн та № 1458 від 19.01.2026 на суму 7 770,00 грн.

Позивач також зазначає, що за актом № 1330 від 02.06.2025 відповідачами частково сплачено 11 755,00 грн, а залишок заборгованості за цим актом становить 34 517,00 грн. Крім того, у розрахунку позовних вимог заборгованість за актом № 1381 від 29.08.2025 визначена позивачем у розмірі 38 285,00 грн.

На підтвердження фактичних відносин сторін позивачем надано роздруківки сторінок інформаційної системи з написом "Рахунки від підрядників | Favorit @ ScudCRM 4.0", які містять перелік рахунків із зазначенням їх номерів, дат, сум, статусу оплати та платника.

Листами (претензіями) від 29.12.2025 та від 26.01.2026, адресованими відповідачу-1 та відповідачу-2, позивач вимагав сплатити заборгованість за вказаними актами в розмірі 185 543,50 грн та 181 558,50 грн відповідно. Претензія від 11.03.2025, адресована відповідачу-1, стосувалась оплати інших актів (№1261, №1223, №1210, №1202, №1196, №1175, №1123, №1158), які не є предметом спору в цій справі.

З огляду на те, що відповідачі не здійснили оплату наданих послуг, позивач звернувся до суду з цим позовом та просить солідарно стягнути з відповідачів заборгованість у розмірі 181558,50 грн, пеню в розмірі 32403,09 грн, інфляційні втрати в розмірі 9108,27 грн та 3% річних у розмірі 3352,04 грн.

Заперечуючи проти задоволення позову, відповідач-1 зазначає, що надані позивачем акти не містять даних чи підпису відповідача-1, у них замовником визначено відповідача-2, а підпис з боку замовника відсутній. За доводами відповідача-1, зміст актів та рахунків-фактур визначався позивачем, а з матеріалів справи не вбачається наявності у відповідача-1 заборгованості перед позивачем. Відповідач-1 також вказує на відсутність передбачених законом чи договором підстав для солідарного обов`язку відповідачів та на те, що Договором не передбачено неустойки за порушення замовником строків оплати.

У відповіді на відзив позивач зазначає, що відповідач-1 не заперечив факту надання послуг, їх обсягу, вартості та якості; непідписання актів за відсутності мотивованої відмови не звільняє замовника від оплати; акти і рахунки-фактури сформовані в інформаційній системі групи компаній "Фаворит", до якої позивач не мав доступу для внесення реквізитів замовника; часткова оплата за актом № 1330 свідчить про визнання боргу; відповідачі мають єдиного засновника та кінцевого бенефіціарного власника, одну юридичну адресу та основний вид діяльності, а відтак становлять єдину господарську одиницю.

Оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку про наступне.

Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, договори та інші правочини.

Відповідно до частини 1 статті 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України визначає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

У відповідності до положень статей 6, 627 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно з частиною першою статті 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Укладений позивачем та відповідачем-1 Договір, з огляду на встановлений статтею 204 Цивільного кодексу України принцип правомірності правочину, є належною підставою, у розумінні статті 11 Цивільного кодексу України, для виникнення у позивача та відповідача-1 взаємних цивільних прав та обов`язків та за своєю правовою природою є договором про надання послуг, який підпадає під правове регулювання Глави 63 Цивільного кодексу України.

Відповідно до ч. 1 ст. 901 Цивільного кодексу України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов`язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором (ч. 1 ст. 903 Цивільного кодексу України).

Отже, предметом доказування у цій справі є, зокрема, факт надання позивачем послуг саме відповідачу-1 на виконання Договору у спірний період, їх обсяг та вартість, а також настання строку їх оплати.

Щодо позовних вимог до відповідача-1 суд зазначає таке.

За умовами п. 2.2 Договору обов`язок замовника з оплати послуг пов`язаний з отриманням та підписанням ним акту виконаних робіт.

Відповідно до частини 2 статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" первинні документи повинні містити, зокрема, назву підприємства, від імені якого складено документ, зміст та обсяг господарської операції, посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Верховний Суд неодноразово зазначав, що непідписання замовником актів приймання наданих послуг за відсутності мотивованої відмови від їх підписання саме по собі не звільняє замовника від обов`язку з оплати, оскільки правові наслідки створює саме господарська операція (реальне надання послуг), а не первинний документ (постанова об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 02.06.2023 у справі № 914/2355/21). Водночас наведений висновок не звільняє виконавця від обов`язку довести реальність надання послуг саме тому замовнику, до якого заявлено вимогу про оплату.

Судом встановлено, що в усіх наданих позивачем актах надання послуг (робіт) та рахунках-фактурах замовником (платником) зазначено не відповідача-1, а Товариство з обмеженою відповідальністю "Експертно-асистуюча компанія "Фаворит" (відповідач-2) з його адресою та поточним рахунком. Посилання на Договір № 05/23 від 30.05.2023 в актах та рахунках-фактурах відсутнє, реквізити договору не заповнено.

Вказані акти не містять підпису уповноваженої особи відповідача-1. Підпис та відбиток печатки у графі "Відповідальний за здійснення господарських операцій і правильність оформлення" проставлено під реквізитами постачальника, і відбиток печатки належить позивачу. Гриф "ЗАТВЕРДЖУЮ" із зазначенням прізвища та ініціалів Гармідарова В.Л., а також графа під реквізитами замовника підпису Гармідарова В.Л. не містять. Отже, твердження позивача про підписання актів директором відповідача-2 з проставленням відбитку печатки змістом самих актів не підтверджується.

Матеріали справи також не містять заявок відповідача-1 на проведення досліджень у розумінні пп. 3.1.1 п. 3.1 Договору, протоколів огляду, висновків чи інших результатів послуг, переданих відповідачу-1 відповідно до пп. 3.2.2 п. 3.2 Договору, а також доказів направлення відповідачу-1 актів для підписання. Надані фіскальні чеки АТ "Укрпошта" до претензій від 29.12.2025 та від 26.01.2026 без опису вкладення не дають змоги встановити зміст відповідних поштових відправлень.

Доводи позивача про часткову оплату за актом № 1330 від 02.06.2025 в розмірі 11 755,00 грн доказами не підтверджені. Платіжних документів чи банківських виписок про надходження коштів від відповідача-1 позивачем не надано, а сам позивач у клопотанні про витребування доказів зазначає про необхідність встановлення особи платника.

З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що позивачем не доведено належними та допустимими доказами факту надання ним відповідачу-1 послуг за Договором, а саме за актами № 1330, № 1354, № 1381, № 1414, № 1433, № 1446, № 1458, а відтак і наявності у відповідача-1 заборгованості перед позивачем у розмірі 181 558,50 грн.

Доказів укладення між позивачем та відповідачем-2 договору про надання послуг також не надано.

Статтею 511 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов`язання не створює обов`язку для третьої особи.

Відповідно до ч. 1 ст. 541 Цивільного кодексу України солідарний обов`язок або солідарна вимога виникають у випадках, встановлених договором або законом, зокрема у разі неподільності предмета зобов`язання.

Солідарного обов`язку відповідачів у Договорі не передбачено, а предмет зобов`язання (грошове зобов`язання з оплати послуг) є подільним.

Посилання позивача на ч. 1 ст. 528 Цивільного кодексу України суд відхиляє, оскільки вказана норма передбачає, що виконання обов`язку може бути покладено боржником на іншу особу, якщо з умов договору, вимог Кодексу, інших актів цивільного законодавства або суті зобов`язання не випливає обов`язок боржника виконати зобов`язання особисто. Покладення виконання обов`язку на іншу особу не змінює боржника у зобов`язанні, не робить таку особу стороною договору та не є підставою для виникнення солідарного обов`язку. Крім того, позивачем не надано доказів покладення відповідачем-1 на відповідача-2 виконання обов`язку з оплати послуг за Договором.

Щодо посилання позивача на доктрину "підняття корпоративної завіси" та постанову Верховного Суду від 10.01.2024 у справі № 910/268/23 суд зазначає, що за загальним правилом законодавство встановлює принцип самостійної відповідальності юридичної особи за своїми зобов`язаннями. Ігнорування самостійної правосуб`єктності юридичної особи є винятковим заходом, застосування якого потребує доведення зловживання корпоративною формою, зокрема використання юридичної особи як фасаду, схеми чи оболонки, створеної виключно для уникнення відповідальності перед кредиторами. Висновки у справі №910/268/23 сформовані при вирішенні питання про забезпечення позову у спорі про відшкодування шкоди, завданої банку, тобто у правовідносинах, які не є подібними до спірних.

Наявність у відповідачів спільного засновника та кінцевого бенефіціарного власника, однакової адреси місцезнаходження та однакового основного виду економічної діяльності сама по собі не свідчить про зловживання корпоративною формою.

Зважаючи на викладене, суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для стягнення заборгованості з відповідача-2, у тому числі солідарно з відповідачем-1.

Щодо позовної вимоги про стягнення пені суд зазначає таке.

У разі порушення зобов`язань настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки (п. 3 ч. 1 ст. 611 Цивільного кодексу України).

Згідно з ч. 1 ст. 546 Цивільного кодексу України виконання зобов`язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком, правом довірчої власності.

За змістом статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Відповідно до ч. 1 ст. 547 Цивільного кодексу України правочин щодо забезпечення виконання зобов`язання вчиняється у письмовій формі.

Договором не передбачено сплати замовником пені за порушення строків оплати послуг. Пунктом 4.2 Договору встановлено відповідальність лише виконавця за порушення строків, передбачених пп. 3.2.2 п. 3.2 Договору. Доводи позивача про необхідність застосування цієї умови до замовника з огляду на принцип рівності сторін суперечать принципу свободи договору (статті 6, 627 Цивільного кодексу України), за яким сторони самостійно визначають умови договору, в тому числі щодо забезпечення виконання зобов`язань.

За таких обставин, незалежно від наведених вище висновків щодо недоведеності наявності основного боргу, правові підстави для стягнення пені відсутні.

Вимоги позивача про стягнення інфляційних втрат та 3% річних також не підлягають задоволенню, оскільки є похідними від основної вимоги, наявність правових підстав для задоволення якої судом не встановлено.

Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення Європейського суду з прав людини від 09.12.1994 у справі "Руїс Торіха проти Іспанії").

Відповідно до частин 3, 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Згідно з ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Приписами статей 76, 77 Господарського процесуального кодексу України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Частинами 1, 2 статті 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Підсумовуючи вищенаведене, зважаючи на зміст позовних вимог, обставини, встановлені під час розгляду справи, суд не знаходить правових підстав для задоволення позову.

Судові витрати позивача по сплаті судового збору в розмірі 3 396,33 грн, відповідно до положень статті 129 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на позивача, оскільки позов не підлягає задоволенню.

Керуючись статтями 129, 236, 237, 238, 240, 247, 252 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. В позові відмовити.

2. Витрати по сплаті судового збору в розмірі 3 396,33 грн покласти на позивача.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду в разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи подається у порядку та строк, визначені статтями 254, 256 Господарського процесуального кодексу України.

Повне рішення складено 16.10.2026

Суддя О.В. Нечай