Рішення № 140653281, 16.09.2026, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

16.09.2026Справа № 910/4924/26

Господарський суд міста Києва у складі: головуючого - судді Лиськова М.О.,

при секретарі судового засідання Самошиній І.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю М-ЛИТ

вул. Польова, 58, с. Придніпровське, Нікопольський р-н, Дніпропетровська обл., 53221; код ЄДРПОУ 39195133

до 1. Акціонерного товариства Українська залізниця

вул. Єжи Ґедройця, 5, м. Київ, 03150; код ЄДРПОУ 40075815

в особі Філії Центр забезпечення виробництва АТ Укрзалізниця

2. Товариства з обмеженою відповідальністю ФОРВАРД СИСТЕМС

вул. Корольова, 132, м. Житомир, Житомирський р-н, Житомирська обл.,10025; код ЄДРПОУ 44217284

про визнання недійсним Договору про закупівлю

За участі представників учасників справи згідно протоколу судового засідання

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю М-ЛИТ (далі-позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до 1. Акціонерного товариства Українська залізниця в особі Філії Центр забезпечення виробництва АТ Укрзалізниця (далі відповідач-1) та Товариства з обмеженою відповідальністю ФОРВАРД СИСТЕМС (далі відповідач-2) про визнання недійсним Договору про закупівлю матеріально-технічних ресурсів №ЦЗВ-03-00926-01 від 15.04.2026р., укладений між Акціонерним товариством Українська залізниця в особі філії Центр забезпечення виробництва АТ Укрзалізниця та Товариством з обмеженою відповідальністю ФОРВАРД СИСТЕМС за результатами процедури закупівлі на онлайн-платформі PROZORRO за ідентифікатором №UA-2026-02-17-007988-a.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що при укладенні Договору про закупівлю матеріально-технічних ресурсів №ЦЗВ-03-00926-01 від 15.04.2026р, за твердженням Позивача, Сторонами при його вчиненні не додержано вимог, передбачених частинами першою-третьою, п`ятою, шостою статті 203 ЦК України та порушено передбачені законодавством правила проведення торгів, визначених, зокрема Законом України Про публічні закупівлі, що є підставою для визнання такого правочину його недійним.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 06.05.2026 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі №910/4924/26, постановлено здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження, встановлено сторонам строк на подачу заяв по суті спору та призначено підготовче засідання у справі на 10.06.2026.

22.05.2026 відповідачем-2 подано відзив на позовну заяву, у якому він заперечує проти задоволення позовних вимог у повному обсязі, зазначаючи, що наведені позивачем обставини не є підставою для відхилення тендерної пропозиції ТОВ «ФОРВАРД СИСТЕМС», оскільки тендерною документацією не передбачено обов`язку учасника процедури закупівлі надавати інформацію про наявність у нього обладнання, матеріально-технічної бази та технологій.

22.05.2026 відповідачем-1 подано відзив на позовну заяву, у якому зазначено, що відповідачем-2 виконано всі вимоги тендерної документації, а цінова пропозиція ТОВ «ФОРВАРД СИСТЕМС» за результатами проведення аукціону була найбільш економічно вигідною для АТ «Укрзалізниця». За таких обставин відповідач-1 вважає, що права та законні інтереси ТОВ «М-ЛИТ» не порушені, а позивачем не доведено наявності передбачених законодавством підстав для визнання договору недійсним.

28.05.2026 позивачем подано відповідь на відзив відповідача-1 та відповідача-2.

03.06.2026 відповідачем-1 подано заперечення на відповідь на відзив.

03.06.2026 відповідачем-2 подано заперечення на відповідь на відзив.

Протокольною ухвалою суду від 10.06.2026 відмовлено в задоволенні клопотання про об`єднання справ в одне провадження. Сторонам надано час для подання пояснень та заперечень щодо клопотання про призначення експертизи. У підготовчому судовому засіданні оголошено перерву до 01.07.2026.

Протокольною ухвалою суду від 01.07.2026 відмовлено в задоволенні клопотання про призначення експертизи. Судом також продовжено строк підготовчого провадження на 30 днів та відкладено підготовче судове засідання на 29.07.2026.

Протокольною ухвалою суду від 29.07.2026 судом закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 16.09.2026.

У судовому засіданні 16.09.2026суд заслухав вступні слова представника позивача та відповідачів, дослідив зібрані в матеріалах справи докази, заслухав пояснення представника позивача та відповідачів, як щодо дослідження доказів, так і по суті позовних вимог.

У судовому засіданні 16.09.2026 на підставі ст. 240 Господарського процесуального кодексу України проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Дослідивши матеріали справи, розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, заслухавши пояснення представника позивача та відповідачів, враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає що позов не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Акціонерним товариством «Українська залізниця» філія «Центр забезпечення виробництва» АТ «Укрзалізниця» (Замовник) було проведено процедуру закупівлі - Відкриті торги у порядку, визначеному Особливостями за ідентифікатором UA-2026- 02-17-007988-a, в якій позивач ТОВ «М-ЛИТ» прийняв участь, розмістивши на сторінці https://prozorro.gov.ua/uk/tender/UA-2026-02-17-007988-a свою пропозицію та документи, які засвідчують багаторічний досвід у виробництві наступного виду товару - ЦЗВ-26Т_008_ВО: Клин фрикційний чавунний вантажного вагону (запасні частини до вантажних вагонів) (34630000-2 Частини залізничних або трамвайних локомотивів чи рейкового рухомого складу; обладнання для контролю залізничного руху), який є предметом закупівлі.

25.03.2026 відповідач оприлюднив протокол №008_26_ВО від 24.03.2026р. розгляду тендерних пропозицій, відповідно до якого вирішено Визнати переможцем відкритих торгів процедури закупівлі за оголошенням №UA-2026-02-17-007988-a іншого учасника відкритих торгів Товариство з обмеженою відповідальністю "ФОРВАРД СИСТЕМС" (Переможець), який запропонував нижчу ціну на предмет закупівлі.

Не погоджуючись з рішенням відповідача, ТОВ «М-ЛИТ» 28.03.2026р. оскаржив його до Антимонопольного комітету України, за результатами розгляду якого комісія АМК України відмовила скаржнику у задоволенні скарги (рішення №4156-р/пк-пз від 08.04.2026р. додається), однак звернула увагу позивача на факти, які свідчать про порушення замовником (АТ «Українська залізниця») вимог статті 31 Закону України "Про публічні закупівлі" який не відхилив тендерну пропозицію учасника закупівлі ТОВ «ФОРВАРД СИСТЕМС», як таке, що не відповідало кваліфікаційним критеріям, установленим статтею 16 Закону України «Про публічні закупівлі», чим допустив порушення вимог Закону при проведенні публічної закупівлі №UA-2026-02-17-007988-a.

Як вказує позивач, всупереч мотивувальній частині рішення комісії Антимонопольного комітету з розгляду скарг про порушення законодавства у сфері публічних закупівель №4156-р/пк-пз від 08.04.2026р., відповідач АТ «Українська залізниця» 15.04.2026р. підписав з відповідачем ТОВ «ФОРВАРД СИСТЕМС» Договір №ЦЗВ-03-00926-01 від 15.04.2026р. про закупівлю матеріально-технічних ресурсів.

Позивач зазначає, що АТ «Укрзалізниця» неправомірно визначило ТОВ «ФОРВАРД СИСТЕМС» переможцем закупівлі UA-2026-02-17-007988-a, оскільки тендерна пропозиція останнього не відповідала вимогам тендерної документації.

За доводами позивача, відповідно до підпунктів 1, 2 пункту 2 Додатку 2 до тендерної документації учасник мав надати щонайменше один аналогічний за предметом закупівлі договір поставки продукції, яка має подібні ознаки за призначенням, видом або способом використання, а також документи, що підтверджують його виконання. У разі часткового виконання договору необхідно було надати позитивний відгук контрагента про відсутність зауважень щодо постачання товару та/або звіт про виконання договору з електронної системи Prozorro.

Позивач стверджує, що подані ТОВ «ФОРВАРД СИСТЕМС» договори стосувалися продукції, яка не мала ознак, подібних до предмета закупівлі - фрикційного клина, а тому не могли вважатися аналогічними. На усунення виявлених невідповідностей учасник 12.03.2026 завантажив до системи Prozorro лист № 20/26 із порівняльною характеристикою продукції, а також позитивний відгук ТОВ «АЛІТ» від 13.03.2025 № 38/1.

На переконання позивача, зазначені документи були подані після закінчення встановленого строку подання тендерних пропозицій - 25.02.2026 о 12:00, а тому не могли вважатися складовою тендерної пропозиції, поданої у визначений строк. Позивач посилається на рішення Антимонопольного комітету України від 08.04.2026 № 4156-р/пк-пз, у якому, за його твердженням, встановлено відповідні обставини та зроблено висновок про відсутність підстав для застосування механізму усунення невідповідностей, передбаченого пунктом 43 Особливостей здійснення публічних закупівель.

Позивач наголошує, що відсутність порівняльних характеристик продукції та позитивного відгуку контрагента не належала до невідповідностей, які могли бути усунені в порядку пункту 43 Особливостей. З огляду на приписи пунктів 31, 33 Особливостей, після закінчення кінцевого строку подання тендерних пропозицій учасник не міг доповнювати її документами, яких бракувало. Крім того, за доводами позивача, надані договори станом на дату проведення закупівлі не були виконані, а позитивний відгук ТОВ «АЛІТ» було завантажено лише 13.03.2026.

У зв`язку з цим позивач вважає, що ТОВ «ФОРВАРД СИСТЕМС» не виконало вимог підпунктів 1, 2 пункту 2 Додатку 2 до тендерної документації, а АТ «Укрзалізниця», всупереч статтям 5, 16, абзацу другому пункту 2 частини першої статті 31 Закону України «Про публічні закупівлі» та пунктам 31, 33, 37, 42 - 44, 47 Особливостей, не відхилило тендерну пропозицію такого учасника, безпідставно визначило його переможцем і прийняло рішення про намір укласти договір. На переконання позивача, наведені порушення свідчать про незаконність визначення переможця та є підставою для визнання недійсним укладеного між відповідачами договору про закупівлю матеріально-технічних ресурсів № ЦЗВ-03-00926-01 від 15.04.2026.

За доводами позивача, тендерна пропозиція ТОВ «ФОРВАРД СИСТЕМС» не відповідала вимогам пункту 2 Додатку 2 до тендерної документації щодо надання щонайменше одного аналогічного за предметом закупівлі договору, оскільки подані переможцем договори стосувалися продукції, яка не має подібних до фрикційного клина ознак за призначенням, видом та способом використання.

Зокрема, позивач зазначає, що за договором про виготовлення продукції № С29-09.2025-1 від 29.09.2025 ТОВ «ФОРВАРД СИСТЕМС» постачало ТОВ «АЛІТ» чавунні гасники петльові гнучкі (ГПГ), гасники вібрації багаточастотної (ГВМ) та корпусні затискачі. Відповідно до специфікацій до цього договору зазначена продукція належить до коду ДК 021:2015 44500000-5 «Знаряддя, замки, ключі, петлі, кріпильні деталі, ланцюги та пружини», тоді як предметом спірної закупівлі є фрикційний клин для залізничних вагонів, що належить до іншої категорії продукції. На переконання позивача, відсутність подібності підтверджується також різницею в конструкції, функціональному призначенні та принципі роботи цих виробів: ГПГ і ГВМ використовуються для захисту проводів ліній електропередач від вібрації, діють за інерційним принципом та складаються, зокрема, із затискачів, троса й вантажів, тоді як фрикційний клин є литою чавунною деталлю підвішування візка залізничного вагона, робота якої ґрунтується на сухому терті. Вказані вироби, за твердженням позивача, не пов`язані конструктивно, мають різні сфери застосування та не є взаємозамінними.

Крім того, позивач звертає увагу на відмінності в матеріалах виготовлення зазначеної продукції. Посилаючись на інформацію із сайту ТОВ «ФОРВАРД СИСТЕМС», позивач зазначає, що для виготовлення грузів ГВМ використовується матеріал СЧ-20, тоді як фрикційний клин виготовляється з матеріалу СЧ-350 відповідно до ДСТУ 8833:2019. За доводами позивача, виготовлення фрикційних клинів потребує постійного контролю якості та підтвердження відповідності продукції, зокрема шляхом атестації лабораторії якості ливарних виробів, однак якість продукції ГВМ, виготовленої відповідачем-2, відповідними документами не підтверджена.

На переконання позивача, виготовлення фрикційних клинів потребує наявності врахованого примірника креслення, придбаного у замовника, а в Україні лише шість підприємств повністю пройшли постановку на виробництво та отримали умовні номери клеймування для виготовлення залізничних запасних частин. При цьому ТОВ «ФОРВАРД СИСТЕМС» не зазначило у тендерній пропозиції адресу своїх виробничих потужностей.

За доводами позивача, аналогічні невідповідності стосуються й іншої продукції, договори на виготовлення якої були подані переможцем, зокрема шківів за договорами поставки № 3-Ф від 24.11.2025 та № 2-ФС/26 від 14.01.2026. Позивач зазначає, що ці вироби призначені для передачі крутного моменту в сільськогосподарській та спеціалізованій техніці, зокрема зернометальних і зерноочисних машинах, та не мають подібних до фрикційного клина ознак за призначенням, видом і способом використання. На переконання позивача, подані договори не підтверджують досвіду виготовлення продукції, аналогічної предмету закупівлі.

Окремо позивач наголошує на відмінностях у виробничих можливостях сторін. Зазначає, що ТОВ «М-ЛИТ» понад десять років спеціалізується на ливарному виробництві, з 2018 року виготовляє продукцію для АТ «Укрзалізниця», має повний виробничий цикл, спеціалізоване обладнання, лабораторію контролю якості металу та виробляє, серед іншого, фрикційні клини для вантажних вагонів. Натомість договори, подані ТОВ «ФОРВАРД СИСТЕМС», укладені переважно наприкінці 2025 року та в січні 2026 року, що, на думку позивача, свідчить про відсутність у цього товариства багаторічного досвіду ливарного виробництва. Позивач також порівнює статутний капітал товариств, зазначаючи, що статутний капітал ТОВ «М-ЛИТ» становить 10 000 000 грн, а ТОВ «ФОРВАРД СИСТЕМС» - 50 000 грн, і вважає це додатковим свідченням відсутності в останнього необхідних виробничих потужностей.

Посилаючись на пункт 44 Особливостей здійснення публічних закупівель, позивач стверджує, що замовник зобов`язаний відхилити тендерну пропозицію учасника, який зазначив недостовірну інформацію, що є суттєвою для визначення результатів відкритих торгів. Крім того, відповідно до пункту 1 частини першої статті 31 Закону України «Про публічні закупівлі» замовник повинен відхилити пропозицію учасника, який не відповідає кваліфікаційним критеріям, установленим статтею 16 цього Закону. Однак, за доводами позивача, АТ «Укрзалізниця» не відхилило пропозицію ТОВ «ФОРВАРД СИСТЕМС», попри відсутність належного підтвердження досвіду виконання аналогічного договору, що свідчить про порушення вимог законодавства про публічні закупівлі.

Таким чином, спір у справі виник у зв`язку з оскарженням позивачем правомірності укладення договору про закупівлю за результатами відкритих торгів. Позивач вважає, що порушення замовником установлених законодавством правил проведення закупівлі є підставою для визнання такого договору недійсним відповідно до частин першоїтретьої, п`ятої та шостої статті 203 ЦК України.

Відповідно до ч. 1 ст. 15 Цивільного кодексу України (далі ЦК України), кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Позовом у процесуальному сенсі є звернення до суду з вимогою про захист своїх прав та інтересів, який складається із двох елементів: предмета і підстави позову. Предметом позову є певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, а підставою позову - факти, які обґрунтовують вимогу про захист права чи законного інтересу.

При цьому особа, яка звертається до суду з позовом, самостійно визначає у позовній заяві, яке її право чи охоронюваний законом інтерес порушено особою, до якої предявлено позов, та зазначає, які саме дії необхідно вчинити суду для відновлення порушеного права. У свою чергу, суд має перевірити доводи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, у тому числі щодо матеріальноправового інтересу у спірних відносинах, і у разі встановлення порушеного права зясувати, чи буде воно відновлено у заявлений спосіб.

У ст. 4 ГПК України передбачено, що право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом. Юридичні особи та фізичні особи-підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Згідно із ст. 45 ГПК України, сторонами в судовому процесі - позивачами і відповідачами - можуть бути особи, зазначені у ст. 4 цього Кодексу. Позивачами є особи, які подали позов або в інтересах яких подано позов про захист порушеного, невизнаного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу. Відповідачами є особи, яким пред`явлено позовну вимогу.

Під захистом права розуміється державно-примусова діяльність, спрямована на відновлення порушеного права суб`єкта правовідносин і забезпечення виконання юридичного обов`язку зобов`язаною стороною, внаслідок чого реально відбудеться припинення порушення (чи оспорювання) прав цього суб`єкта, він компенсує витрати, що виникли у зв`язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.

Під захистом легітимного інтересу розуміється відновлення можливості досягнення прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом. Спосіб захисту може бути визначено як концентрований вираз змісту (суті) міри державного примусу, за допомогою якого відбувається досягнення бажаного для особи, право чи інтерес якої порушені, правового результату.

Спосіб захисту втілює безпосередню мету, якої прагне досягти суб`єкт захисту (позивач), вважаючи, що таким чином буде припинено порушення (чи оспорювання) його прав, він компенсує витрати, що виникли у зв`язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав. Під ефективним способом необхідно розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.

Гарантоване ст. 55 Конституції України й конкретизоване у законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб твердження позивача про порушення було обґрунтованим. Таке порушення прав має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених прав або інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.

Отже, захисту підлягає наявне законне порушене право (інтерес) особи, яка є суб`єктом (носієм) порушених прав чи інтересів та звернулася за таким захистом до суду. Тому для того, щоб особі було надано судовий захист, суд встановлює, чи особа дійсно має порушене право (інтерес) і чи це право (інтерес) порушено відповідачем.

Положення ч. 2 ст. 16 ЦК України передбачають такий спосіб захисту порушеного права, як визнання недійсним правочину. Цивільний кодекс України визначає правочин як дію особи, спрямовану на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків (частина перша статті 202 цього Кодексу). Шляхом укладання правочинів суб`єкти цивільних відносин реалізують свої правомочності, суб`єктивні цивільні права за допомогою передачі цих прав іншим учасникам.

Відповідно до ст. 6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ст. 627 ЦК України). Згідно із ст. 628 зазначеного Кодексу, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Частиною 1 ст. 41 Закону передбачено, що договір про закупівлю укладається відповідно до норм Цивільного кодексу України та Господарського кодексу України з урахуванням особливостей, визначених цим Законом.

Частинами 1-5 ст. 203 ЦК України встановлено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. За змістом ст. 204 ЦК України, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Загальні підстави і наслідки недійсності правочинів встановлені ст. ст. 215, 216 ЦК України. Згідно з ч. 3 ст. 215 ЦК України якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна зі сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин). Недійсний правочин не створює наслідків, крім пов`язаних з його недійсністю (ч. 1 ст. 216 ЦК України).

За змістом ч. ч. 2-3 ст. 215 ЦК України, недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

У розумінні наведених норм оспорювати правочин може також особа (заінтересована особа), яка не була стороною правочину, але на час розгляду справи судом має право власності чи інше речове право на предмет правочину та/або претендує на те, щоб майно в натурі було передано їй у володіння. Вимоги заінтересованої особи про визнання правочину недійсним спрямовані на приведення сторін недійсного правочину до того стану, який саме вони, сторони, мали до вчинення правочину.

Власний інтерес заінтересованої особи також може полягати в тому, щоб предмет правочину перебував у власності конкретної особи чи щоб сторона (сторони) правочину перебувала (перебували) у певному правовому становищі, оскільки від цього залежить подальша можливість законної реалізації заінтересованою особою її прав.

При вирішенні позову про визнання недійсним оспорюваного правочину враховуються загальні приписи ст. ст. 3, 15, 16 ЦК України. За результатами розгляду такого спору вирішується питання про спростування презумпції правомірності правочину і має бути встановлено не лише наявність підстав недійсності правочину, передбачених законом, але й визначено, чи було на час пред`явлення позову порушено цивільне право особи, за захистом якого позивач звернувся до суду, яке саме право порушено та в чому полягає його порушення, оскільки залежно від цього визначається необхідний та ефективний спосіб захисту порушеного права, якщо таке порушення відбулося.

Вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин (зазначену правову позицію викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27.11.2018 у справі № 905/1227/17).

Зі змісту ч. 1 ст. 8 Конституції України слідує, що охоронюваний законом інтерес перебуває під захистом не тільки закону, а й об`єктивного права в цілому, що панує у суспільстві, зокрема, справедливості, оскільки інтерес у вузькому розумінні зумовлюється загальним змістом такого права та є його складовою.

Конституційний Суд України в рішенні від 01.12.2004 № 18-рп/2004 роз`яснив, що види і зміст охоронюваних законом інтересів, що перебувають у логічно-смисловому зв`язку з поняттям "права" як правило не визначаються у статтях закону, а тому фактично є правоохоронюваними. Для розуміння поняття "охоронюваний законом інтерес" важливо врахувати й те, що конфлікт інтересів притаманний не тільки правовим і не правовим інтересам, а й конгломерату власне законних, охоронюваних законом і правом інтересів. Поняття "охоронюваний законом інтерес" у логічно-смисловому зв`язку з поняттям "права" треба розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об`єктивного і прямо не опосередкований у суб`єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних та колективних потреб, які не суперечать Конституції та законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загально правовим засадам.

Суд зобов`язаний з`ясувати характер спірних правовідносин (предмет і підстави позову), наявність/відсутність порушеного права чи інтересу та можливість його поновлення/захисту в обраний спосіб. Така правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 22.01.2019 у справі № 912/1856/16 та від 14.05.2019 у справі № 910/11511/18.

Вирішуючи спір по суті, суд повинен установити, чи були порушені, невизнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.

Установивши наявність у особи, яка звернулася з позовом, суб`єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, про захист яких подано позов, суд повинен з`ясувати наявність чи відсутність факту їх порушення або оспорення і відповідно ухвалити рішення про захист порушеного права або відмову позивачу в захисті, встановивши безпідставність та (або) необґрунтованість заявлених вимог (правова позиція Великої Палати Верховного Суду, викладена у постанові від 16.10.2019 у справі №525/505/16-ц).

Відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам, визначеним законодавством, встановлюється при розгляді справи по суті та є підставою для прийняття судового рішення про відмову в позові, незалежно від інших встановлених судом обставин. Аналогічну правову позицію викладено у постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 25.06.2019 у справі №922/1500/18 та від 31.10.2019 у справі №916/1134/18.

Статтею 18 Закону України «Про публічні закупівлі» визначено порядок оскарження процедур закупівлі, зокрема передбачено, що скарга подається до Антимонопольного комітету України як органу оскарження виключно у формі електронного документа через електронну систему закупівель.

Як убачається з матеріалів справи, позивач скористався передбаченим законом механізмом оскарження та 28.03.2026 звернувся до АМКУ зі скаргою на рішення замовника про визначення ТОВ «ФОРВАРД СИСТЕМС» переможцем процедури закупівлі. Підставою скарги були, зокрема, твердження про невідповідність тендерної пропозиції переможця вимогам тендерної документації та неправомірність його визначення переможцем. За результатами розгляду скарги рішенням АМКУ від 08.04.2026 № 4156-р/пк-пз у її задоволенні відмовлено.

Водночас саме по собі прийняття органом оскарження рішення про відмову в задоволенні скарги не звільняє суд від обов`язку самостійно дослідити обставини, на які посилається позивач, та надати їм правову оцінку в межах предмета спору. Вирішальне значення для розгляду цієї справи мають зміст установлених замовником кваліфікаційних вимог, документи, подані переможцем у складі тендерної пропозиції, та відповідність таких документів умовам тендерної документації і вимогам законодавства у сфері публічних закупівель.

Оцінюючи доводи позивача щодо відсутності у складі тендерної пропозиції ТОВ «ФОРВАРД СИСТЕМС» аналогічного договору, суд ураховує зміст пункту 1 Додатку 2 до тендерної документації, яким передбачено обов`язок учасника надати копію щонайменше одного аналогічного за предметом закупівлі договору. При цьому аналогічним визначено виконаний або частково виконаний договір поставки продукції, наділеної подібними до предмета закупівлі ознаками, зокрема за призначенням, видом, способом використання тощо, за будь-який рік у період 2021 2026 років.

З наведеного вбачається, що замовник пов`язав аналогічність договору не збігом предметів договорів, їх найменувань або кодів класифікатора ДК 021:2015, а з наявністю подібних характеристик продукції, яка була предметом поставки. Формулювання «призначення, вид, спосіб використання тощо» свідчить про застосування сукупності можливих ознак подібності, які мають оцінюватися з урахуванням характеру відповідної продукції, а не про встановлення вичерпного переліку обов`язкових критеріїв. Вимоги щодо обов`язкового збігу коду ДК 021:2015, конкретного найменування виробу або тотожності його функціонального призначення тендерна документація не містила. Відтак відмінність у найменуванні продукції чи її класифікаційному коді сама по собі не є достатньою підставою для висновку про невідповідність поданого договору встановленим вимогам.

Як установлено судом із матеріалів справи, на підтвердження досвіду виконання аналогічних договорів ТОВ «ФОРВАРД СИСТЕМС» надало копію договору від 24.11.2025 № 3-Ф на поставку шківа (відливки) та видаткові накладні до нього; копію договору від 29.09.2025 № С29-09/2025-1 на поставку грузу (відливки) ГВМ 3,2 та видаткові накладні, що підтверджують поставку продукції на всю суму специфікацій до договору; а також копію договору від 14.01.2026 № 2-ФС/26 і відповідні видаткові накладні, які підтверджують виконання зобов`язань на всю суму специфікацій. Отже, тендерна пропозиція містила не лише договори, що засвідчували наявність договірних відносин щодо постачання відповідної продукції, а й первинні документи, які підтверджували фактичне здійснення господарських операцій за цими договорами.

Суд погоджується з доводами відповідача-1 про те, що оцінка аналогічності договорів має здійснюватися з урахуванням саме тих критеріїв, які були закріплені в тендерній документації. За відсутності вимоги про тотожність предмета попереднього договору предмету спірної закупівлі замовник мав оцінити, чи наділена продукція, яка постачалася за поданими договорами, подібними ознаками за призначенням, видом, способом використання або іншими релевантними характеристиками. При цьому тлумачення встановленої вимоги як такої, що передбачає необхідність попереднього постачання виключно фрикційних клинів або продукції з ідентичним кодом ДК 021:2015, означало б висунення до учасника додаткових умов, які безпосередньо в тендерній документації не були визначені.

Обґрунтовуючи відповідність поданих договорів вимогам тендерної документації, відповідач-1 зазначає, що продукція, яка була предметом цих договорів, належить до запасних частин або елементів обладнання та транспорту, а також виготовляється методом чавунного лиття. Зокрема, у кресленні до договору від 24.11.2025 № 3-Ф міститься посилання на ДСТУ 8833:2019 «Виливки із сірого чавуну з пластинчастим графітом. Загальні технічні умови», який також зазначено у вимогах замовника до предмета закупівлі. Наведені обставини, хоча й не свідчать про тотожність відповідних виробів, є релевантними для оцінки їх технологічних і матеріальних характеристик у контексті визначення аналогічності договорів відповідно до умов тендерної документації.

Окремо суд ураховує наведені відповідачем-1 пояснення щодо подібності грузів ГПГ, ГВМ та фрикційних клинів за функціональними характеристиками. За його твердженнями, зазначені вироби призначені для гасіння коливань і вібрацій, зменшення динамічних навантажень на конструкції, підвищення стійкості та надійності роботи механізмів, а також запобігання передчасному зносу чи руйнуванню окремих елементів. Такі вироби встановлюються на відповідних елементах конструкцій, працюють у процесі експлуатації обладнання без додаткового керування та сприяють зменшенню впливу коливань і динамічних навантажень. Відповідач-1 також наголошує на подібності матеріалу виготовлення, зазначаючи, що відповідна продукція виготовляється з чавуну марки СЧ350 згідно з ДСТУ 8833:2019.

Суд бере до уваги, що наведені характеристики стосуються призначення, умов експлуатації, способу використання та матеріалу виготовлення відповідних виробів, тобто ознак, які прямо охоплюються сформульованим у тендерній документації визначенням аналогічного договору. При цьому питання аналогічності договору в межах установлених замовником вимог не передбачає обов`язкового встановлення повної конструктивної тотожності виробів або збігу всіх технічних параметрів. Вирішальним є те, чи наявні у продукції подібні ознаки, передбачені тендерною документацією, а не те, чи є така продукція ідентичною предмету закупівлі за кожною характеристикою.

За таких обставин суд погоджується із запереченнями відповідача-1 щодо необґрунтованості доводів позивача про те, що договори на постачання шківів та грузів (відливок) ГВМ 3,2 за жодних умов не могли бути визнані аналогічними. Саме по собі посилання позивача на відмінності у функціональному призначенні, конструкції або сфері застосування відповідних виробів не спростовує можливості їх оцінки як продукції, наділеної окремими подібними ознаками, якщо такі ознаки відповідають критеріям, визначеним замовником. Для висновку про порушення тендерної документації необхідно встановити, що подані договори та документи не підтверджували відповідного досвіду за визначеними замовником критеріями, а не лише констатувати відмінність предметів попередніх договорів від предмета спірної закупівлі.

Щодо тверджень позивача про відсутність у складі тендерної пропозиції позитивного листа-відгуку контрагента про відсутність зауважень до постачання товару суд зазначає таке.

Пунктом 2 Додатку 2 до тендерної документації було передбачено альтернативні способи документального підтвердження виконання аналогічного договору: первинні документи, що підтверджують здійснення господарських операцій, та/або позитивні листи-відгуки контрагентів, та/або звіт про виконання договору про закупівлю з електронної системи публічних закупівель Prozorro. Використання сполучника «та/або» свідчить, що замовник не встановив безумовного обов`язку подати всі перелічені види документів у сукупності, а передбачив можливість підтвердження виконання договору одним або кількома із зазначених способів.

З матеріалів справи судом установлено, що на підтвердження виконання договорів від 29.09.2025 № С29-09/2025-1 та від 14.01.2026 № 2-ФС/26 ТОВ «ФОРВАРД СИСТЕМС» подало видаткові накладні на всю суму специфікацій до відповідних договорів. Ці документи, за умови їх належного оформлення та відповідності змісту господарських операцій, підтверджують фактичне постачання товару й виконання договірних зобов`язань у зазначеному обсязі. Отже, вимога щодо підтвердження виконання аналогічних договорів була забезпечена первинними документами, подання яких прямо передбачено тендерною документацією.

За таких обставин суд погоджується з доводами відповідача-1 про те, що позитивний лист-відгук ТОВ «АЛІТ» від 13.03.2025 № 38/1 не мав визначального значення для підтвердження виконання зазначених договорів, оскільки відповідні господарські операції були підтверджені видатковими накладними на всю суму специфікацій. Сам факт відсутності такого листа не може свідчити про невідповідність тендерної пропозиції вимогам замовника, якщо встановлений тендерною документацією спосіб підтвердження виконання договору забезпечено іншими прямо передбаченими документами.

У контексті застосування пункту 43 Особливостей суд також ураховує, що обов`язок замовника вимагати усунення невідповідностей виникає за наявності визначених цією нормою підстав, а не в кожному випадку, коли інший учасник не погоджується з оцінкою документів тендерної пропозиції. З огляду на подані ТОВ «ФОРВАРД СИСТЕМС» договори та первинні документи, а також зміст установлених тендерною документацією вимог, суд погоджується з позицією відповідача-1 про відсутність необхідності звертатися до переможця з вимогою про усунення невідповідностей у цій частині.

Отже, доводи позивача про порушення відповідачем-1 вимог статей 5, 16 Закону України «Про публічні закупівлі» та пунктів 31, 33, 37, 42, 43, 44, 47 Особливостей не можуть бути визнані обґрунтованими лише з огляду на відмінність продукції, зазначеної в поданих аналогічних договорах, від предмета спірної закупівлі або через неподання окремого позитивного листа-відгуку. За встановлених обставин тендерна пропозиція ТОВ «ФОРВАРД СИСТЕМС» містила договори та первинні документи, подані для підтвердження досвіду постачання продукції з подібними ознаками, а вимоги тендерної документації не передбачали ані вичерпного переліку допустимих аналогічних виробів, ані обов`язкового подання позитивного листа-відгуку за наявності інших документів, що підтверджують виконання договору. Відтак наведені позивачем обставини самі по собі не свідчать про неправомірність визначення ТОВ «ФОРВАРД СИСТЕМС» переможцем процедури закупівлі.

Суд відхиляє доводи позивача щодо невідповідності переможця процедури закупівлі кваліфікаційним критеріям у частині наявності досвіду виконання аналогічного договору та матеріально-технічної бази, оскільки такі доводи ґрунтуються на суб`єктивному тлумаченні вимог тендерної документації та припущеннях позивача, не підкріплених належними й допустимими доказами порушення відповідачами вимог законодавства у сфері публічних закупівель. Саме по собі незгода позивача з оцінкою поданих переможцем документів та власне розуміння критеріїв аналогічності товару не є достатніми підставами для висновку про неправомірність визначення переможця процедури закупівлі та, відповідно, недійсність укладеного за її результатами договору. Позивач також не навів належного нормативно-правового обґрунтування того, у чому саме полягає порушення його прав чи законних інтересів унаслідок укладення оспорюваного договору, та не довів наявності передбачених законом підстав для визнання такого договору недійсним.

Слід зазначити, що згідно ч.1 ст.3 Господарського процесуального кодексу України судочинство в господарських судах здійснюється відповідно до Конституції України, цього Кодексу, Закону України Про міжнародне приватне право, Закону України Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом, а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Згідно приписів ст.9 Конституції України, статті 19 Закону України Про міжнародні договори України і статті 4 Господарського процесуального кодексу України господарські суди у процесі здійснення правосуддя мають за відповідними правилами керуватися нормами зазначених документів, ратифікованих законами України.

Відповідно до частини першої статті 1 Закону України Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів №2, 4, 7 та 11 до Конвенції Україна повністю визнає на своїй території дію приписів Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо визнання обов`язковою і без укладення спеціальної угоди юрисдикцію Суду в усіх питаннях, що стосуються її тлумачення і застосування.

Водночас статтею 17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини встановлено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Статтею 6 Конвенції про захист прав і основоположних свобод визнається право людини на доступ до правосуддя, а відповідно до статті 13 Конвенції (право на ефективний засіб юридичного захисту) передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження. При цьому, під ефективним способом слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Таким чином, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.

Отже, способи захисту за своїм призначенням можуть вважатися визначеним законом механізмом матеріально-правових засобів здійснення охорони цивільних прав та інтересів, що приводиться в дію за рішенням суду у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення. При цьому, метою застосування певного способу захисту є усунення невизначеності у взаємовідносинах суб`єктів, створення необхідних умов для реалізації права й запобігання дій зі сторони третіх осіб, які перешкоджають його здійсненню. Аналогічну позицію викладено у листі Верховного Суду України від 01.04.2014 р. Аналіз практики застосування судами ст. 16 Цивільного кодексу України.

Надаючи правову оцінку належності обраного зацікавленою особою способу захисту, судам належить зважати і на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Так, у рішенні від 15.11.1996 у справі "Чахал проти Об`єднаного Королівства" Європейський суд з прав людини наголосив, що зазначена норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені у правовій системі тієї чи іншої країни. Суть цієї статті зводиться до вимоги надати людині такі міри правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції та надавати відповідний судовий захист, хоча держави-учасниці Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов`язань. Крім того, ЄСПЛ акцентував, що за деяких обставин вимоги статті 13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю засобів, що передбачаються національним правом.

У постанові Об`єднаної палати Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду від 16.10.2020 у справі №910/12787/17 зауважено, що під захистом права розуміється державно-примусова діяльність, спрямована на відновлення порушеного права суб`єкта правовідносин і забезпечення виконання юридичного обов`язку зобов`язаною стороною, внаслідок чого реально відбудеться припинення порушення (чи оспорювання) прав цього суб`єкта, він компенсує витрати, що виникли у зв`язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.

Під захистом легітимного інтересу розуміється відновлення можливості досягнення прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом. Спосіб захисту може бути визначено як концентрований вираз змісту (суті) міри державного примусу, за допомогою якого відбувається досягнення бажаного для особи, право чи інтерес якої порушені, правового результату. Спосіб захисту втілює безпосередню мету, якої прагне досягти суб`єкт захисту (позивач), вважаючи, що таким чином буде припинено порушення (чи оспорювання) його прав, він компенсує витрати, що виникли у зв`язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав. Під ефективним способом необхідно розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.

Верховний Суд у постанові від 21.12.2021 по справі №917/664/19 зауважив, що гарантоване статтею 55 Конституції України й конкретизоване у законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб твердження позивача про порушення було обґрунтованим. Таке порушення прав має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених прав або інтересів особи, яка стверджує про їх порушення. Отже, захисту підлягає наявне законне порушене право (інтерес) особи, яка є суб`єктом (носієм) порушених прав чи інтересів та звернулася за таким захистом до суду. Тому для того, щоб особі було надано судовий захист, суд встановлює, чи особа дійсно має порушене право (інтерес), і чи це право (інтерес) порушено відповідачем.

Таким чином, виходячи зі змісту ст.ст.15, 16 Цивільного кодексу України, ст.20 Господарського кодексу України застосування певного способу судового захисту вимагає доведеності належними доказами сукупності таких умов: наявності у позивача певного суб`єктивного права (інтересу); порушення (невизнання або оспорювання) такого права (інтересу) з боку відповідача; належності обраного способу судового захисту (адекватність наявному порушенню та придатність до застосування як передбаченого законодавством ефективність), і відсутність (недоведеність) будь-якої з означених умов унеможливлює задоволення позову.

Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно з ч.ч.1-3 ст.13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Аналогічна норма міститься у ч.1 ст.74 Господарського процесуального кодексу України.

Частиною 3 ст. 162 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що позовна заява повинна містити виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги; зазначення доказів, що підтверджують вказані обставини; правові підстави позову.

Отже, звертаючись до суду з позовом про визнання недійсним договору про закупівлю, позивач повинен довести наявність передбачених законом підстав для визнання оспорюваного правочину недійсним, зокрема невідповідність його змісту вимогам частин першої - третьої, п`ятої та шостої статті 203 Цивільного кодексу України, а також порушення своїх прав та законних інтересів унаслідок укладення такого договору. При цьому сам по собі факт незгоди учасника процедури закупівлі з рішенням замовника про визначення переможця або з оцінкою поданих переможцем документів не є достатньою підставою для визнання договору недійсним без установлення конкретних порушень вимог законодавства, які мали місце під час проведення процедури закупівлі та вплинули на правомірність укладення оспорюваного правочину.

З огляду на предмет і підстави заявленого позову, суд має встановити, чи підтверджуються належними та допустимими доказами доводи позивача про невідповідність ТОВ «ФОРВАРД СИСТЕМС» установленим тендерною документацією вимогам щодо наявності досвіду виконання аналогічного договору та матеріально-технічної бази, чи свідчать наведені обставини про порушення відповідачами вимог законодавства у сфері публічних закупівель та чи утворюють вони в сукупності передбачені законом підстави для визнання недійсним договору про закупівлю №ЦЗВ-03-00926-01 від 15.04.2026.

Як установлено судом, обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач, зокрема, посилається на те, що надані переможцем процедури закупівлі договори та документи на підтвердження їх виконання не засвідчують наявності досвіду постачання товару, аналогічного предмету закупівлі, а також на відсутність позитивного відгуку контрагента. Водночас наведені доводи підлягають оцінці з урахуванням конкретного змісту тендерної документації, яка визначала критерії аналогічності договору та передбачала способи документального підтвердження його виконання.

При цьому суд ураховує, що тендерною документацією не було встановлено вимоги щодо повної тотожності товару за найменуванням, кодом ДК 021:2015 або всіма технічними характеристиками. Визначальним було встановлення подібності товару за такими ознаками, як призначення, тип, спосіб використання тощо. За таких обставин висновок про невідповідність поданих переможцем договорів критерію аналогічності не може ґрунтуватися виключно на відмінності найменувань або конструктивних характеристик відповідних виробів, а має бути підтверджений оцінкою їхніх істотних функціональних та експлуатаційних ознак у співвідношенні з вимогами тендерної документації.

Крім того, сама по собі відсутність окремого позитивного відгуку не свідчить про невідповідність тендерної пропозиції вимогам документації, якщо виконання відповідних договорів підтверджено первинними документами, а тендерна документація передбачала альтернативні способи такого підтвердження. Водночас наявність документів, які засвідчують виконання договорів, сама по собі не звільняє суд від необхідності окремо оцінити, чи стосуються ці договори постачання товарів, що відповідають визначеним замовником ознакам аналогічності.

Отже, суд має надати оцінку доводам позивача не лише з погляду їх формального викладення, а й з урахуванням того, чи доводять вони конкретне порушення вимог тендерної документації та законодавства про публічні закупівлі, яке могло бути підставою для іншого результату процедури закупівлі та свідчити про наявність законних підстав для визнання укладеного договору недійсним. Саме по собі суб`єктивне тлумачення позивачем критеріїв аналогічності товару, без належного доказового підтвердження невідповідності пропозиції переможця встановленим вимогам, не є достатнім для задоволення заявлених позовних вимог.

Суд загострює увагу позивача на тому, що особа має право оспорювати правочини, учасником яких остання не є, лише у тому випадку, якщо такими правочинами порушуються права та законні інтереси особи, що звертається до суду захистом своїх прав та законних інтересів.

Верховний Суд у низці постанов, зокрема від 13.05.2021 у справі № 910/6393/20, від 08.06.2021 у справі № 910/11203/20, від 08.09.2021 у справі № 913/690/20, від 21.12.2021 у справі № 917/713/19 та від 23.12.2021 у справі № 924/1351/20 (924/620/20), зазначив, що відсутність порушеного або оспорюваного права чи законного інтересу позивача є самостійною підставою для відмови в позові незалежно від інших установлених судом обставин. Аналогічний правовий висновок викладено в постанові Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 16.10.2020 у справі № 910/12787/17.

Застосовуючи наведені правові висновки до спірних правовідносин, суд ураховує, що сам факт участі позивача у процедурі закупівлі та його незгода з рішенням замовника про визначення переможця не свідчать автоматично про порушення його прав або законних інтересів унаслідок укладення оспорюваного договору.

За встановлених у справі обставин доводи позивача щодо невідповідності ТОВ «ФОРВАРД СИСТЕМС» вимогам тендерної документації в частині підтвердження досвіду виконання аналогічного договору та наявності матеріально-технічної бази самі по собі не є достатніми для висновку про недійсність договору про закупівлю № ЦЗВ-03-00926-01 від 15.04.2026. Позивачем не доведено належними та допустимими доказами наявності таких порушень під час проведення процедури закупівлі, які відповідно до закону становлять підставу для визнання оспорюваного правочину недійсним.

За таких обставин, оцінивши наявні у справі докази в їх сукупності та взаємному зв`язку, суд дійшов висновку про недоведеність позивачем обставин, на які він посилається як на підставу своїх позовних вимог, а відтак - про відсутність правових підстав для визнання недійсним договору про закупівлю № ЦЗВ-03-00926-01 від 15.04.2026. У зв`язку з цим позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «М-ЛИТ» задоволенню не підлягають.

Суд зазначає, що обов`язком сторін у господарському процесі є доведення суду тих обставин, на які вони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень.

Так, за змістом положень статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. У разі посилання учасника справи на невчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події, суд може зобов`язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів.

Згідно зі статтею 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Відповідно до частини першої статті 74 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять до предмета доказування.

Необхідність доводити обставини, на які учасник справи посилається як на підставу своїх вимог і заперечень в господарському процесі, є складовою обов`язку сприяти всебічному, повному та об`єктивному встановленню усіх обставин справи, що передбачає, зокрема, подання належних доказів, тобто таких, що підтверджують обставини, які входять у предмет доказування у справі, з відповідним посиланням на те, які обставини цей доказ підтверджує.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 05.02.2019 у справі №914/1131/18, від 26.02.2019 у справі №914/385/18, від 10.04.2019 у справі № 04/6455/17, від 05.11.2019 у справі №915/641/18.

При цьому, одним з основних принципів господарського судочинства є принцип змагальності.

Названий принцип полягає в тому, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається на підтвердження чи заперечення вимог.

Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (близька за змістом правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 18.11.2019 зі справи № 902/761/18, від 20.08.2020 зі справи № 914/1680/18).

Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Вимоги, як і заперечення на них, за загальним правилом обґрунтовуються певними обставинами та відповідними доказами, які підлягають дослідженню, зокрема, перевірці та аналізу. Все це має бути проаналізовано судом як у сукупності (в цілому), так і кожен доказ окремо, та відображено у судовому рішенні.

Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Позивач не довів належними та допустимими доказами свою правову позицію.

В ст. 129 Конституції України визначено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Дана норма кореспондується зі ст. 13 ГПК України, згідно з якою судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Обов`язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

При цьому відповідно до ст. 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Відповідно до ст. 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Обов`язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об`єктивності з`ясування обставин справи та оцінки доказів.

Всебічність та повнота розгляду передбачає з`ясування всіх юридично значущих обставин та наданих доказів з усіма притаманними їм властивостями, якостями та ознаками, їх зв`язками, відносинами і залежностями. Таке з`ясування запобігає однобічності та забезпечує, як наслідок, постановлення законного й обґрунтованого рішення.

Відповідно до ст. 236 ГПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006р. у справі Проніна проти України, в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

У рішенні Європейського суду з прав людини Серявін та інші проти України (SERYAVINOTHERS v.) вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі Суомінен проти Фінляндії (Suominen v. Finland), N 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі Гірвісаарі проти Фінляндії (Hirvisaari v. Finland), №49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року).

Аналогічна правова позиція викладена у постанові від 13.03.2018 Верховного Суду по справі № 910/13407/17.

З урахуванням установлених судом обставин та наведених вище висновків, всі інші доводи позивача не досліджуються судом, оскільки ними не спростовуються вище викладені висновки суду щодо недоведеності позивачем порушення його прав та інтересів оспорюваними договором. Так, враховуючи встановлені фактичні обставини справи, суд дав вичерпну відповідь на всі питання, що входять до предмету доказування у даній справі та виникають при кваліфікації спірних відносин як матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.

З огляду на встановлені судом обставини, оцінюючи наявні в матеріалах справи докази, суд прийшов до висновку, що вимоги позивача є необґрунтованими та не доведеними належними доказами у справі, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позову.

Судовий збір за розгляд справи відповідно до ст. 129 ГПК України покладається на позивача.

Керуючись ст. ст. 73-74, 76-79, 86, 129, 233, 237-238 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

В позові відмовити повністю.

Рішення господарського суду набирає законної сили у відповідності до приписів ст. 241 Господарського процесуального кодексу України. Рішення господарського суду може бути оскаржене в порядку та строки, передбачені ст.ст. 253, 254, 256-259 ГПК України.

Повний текст рішення складено та підписано 16.10.2026

Суддя М.О. Лиськов