Рішення № 140652769, 06.10.2026, Господарський суд Закарпатської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАКАРПАТСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Коцюбинського, 2А, м. Ужгород, 88605, e-mail: inbox@zk.arbitr.gov.ua, вебадреса: http://zk.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 жовтня 2026 р. м. Ужгород Справа № 907/578/26

Суддя Господарського суду Закарпатської області Лучко Р.М.,

за участю секретаря судового засідання Піпар А.Ю.

Розглянув матеріали справи

за позовом Тячівської окружної прокуратури, м. Тячів Закарпатської області в інтересах держави

в особі позивача 1 Державної екологічної інспекції у Закарпатській області, м. Ужгород

позивача 2 Бедевлянської сільської ради, с. Бедевля Тячівського району Закарпатської області

до відповідача Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України», м. Київ

в особі філії «Карпатський лісовий офіс» ДП «Ліси України», м. Ужгород

про стягнення 7 481 996,70 грн

За участю представників:

прокурора - Задорожко С.С., посв. №083671 від 02.12.2025;

позивача 1 Данч Н.О., в порядку самопредставництва;

позивача 2 - не з`явився;

відповідача не з`явився.

ВСТАНОВИВ:

Тячівська окружна прокуратура в особі Державної екологічної інспекції у Закарпатській області та в особі Бедевлянської сільської ради звернулася до Господарського суду Закарпатської з позовом про стягнення з Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» в особі філії «Карпатський лісовий офіс ДП «Ліси України» 7 481 996,70 грн шкоди завданої порушенням законодавства про охорону навколишнього природного середовища.

Автоматизованою системою документообігу суду для розгляду справи №907/578/26 визначено головуючого суддю Лучка Р.М., що підтверджується протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 27 травня 2026 року.

До відкриття провадження у справі 01 червня 2026 року до суду через систему «Електронний суд» від прокурора надійшло клопотання від 29.05.2026, у якому просить суд вважати належним відповідачем Державне спеціалізоване господарське підприємство «Ліси України» в особі Філії «Карпатський лісовий офіс» ДП «Ліси України», позаяк спірні правовідносини виникли з діяльності філії відповідача.

Ухвалою від 01 червня 2026 року суд прийняв позовну заяву до розгляду, відкрив провадження у справі за правилами загального позовного провадження та призначив підготовче засідання на 30 червня 2026 р.

У підготовчому засіданні 30 червня 2026 року судом оголошена перерва до 21 липня 2026 року.

21 липня 2026 року від відповідача через підсистему «Електронний суд» надійшов відзив від 21.07.2026 разом з клопотанням про поновлення процесуального строку для його подання. Вказане клопотання відповідач обґрунтовував необхідністю направлення адвокатського запиту, очікуванням відповіді на нього, а також потребою в додатковому часі для збирання доказів.

За наслідками проведеного у справі підготовчого провадження, з огляду на вирішення у підготовчому засіданні зазначених у частині 2 ст. 182 ГПК України питань, що підлягали з`ясуванню судом, ухвалою від 21 липня 2026 року постановив підготовче провадження закрити та призначити судовий розгляд справи по суті на 22 вересня 2026 року.

Крім того, означеною ухвалою суд у відмовив задоволенні клопотання Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» про поновлення строку на подання відзиву від 21.07.2026, залишив відзив на позов від 21.07.2026 без розгляду та встановив відповідачу строк до 01 серпня 2026 року для подання письмових пояснень щодо обставин справи з обґрунтуванням заперечень проти позовних вимог.

04 серпня 2026 року до суду через систему «Електронний суд» від Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» надійшли письмові пояснення від 03.08.2026 року.

05 серпня 2026 року через систему «Електронний суд» від прокурора до суду надійшли письмові пояснення від 04.08.2026 року.

07 серпня 2026 року за допомогою підсистеми «Електронний суд» Державна екологічна інспекція у Закарпатській області подала до суду додаткові пояснення від 07.08.2026 року.

У судовому засіданні 22 вересня 2026 року суд оголосив перерву до 06 жовтня 2026 року.

Присутні в судовому засіданні 06 жовтня 2026 року прокурор та представник позивача 1 позовні вимоги підтримують в повному обсязі із зазначених в позовній заяві прокурором підстав.

В судове засідання відповідач та позивач 2 не з`явилися, причин неявки суду не повідомили, хоча розгляд справи були повідомлені належним чином у встановленому законом порядку шляхом надіслання ухвали від 22.09.2026 до їх електронних кабінетів, що підтверджується довідками про доставку електронного листа від 22.09.2026 року.

Згідно приписів ч. 1 ст. 202 ГПК України, неявка у судове засідання будь якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, а тому, беручи до уваги, що явка учасників справи в судове засідання 06.10.2026 судом не визнавалася обов`язковою, суд вважає за можливе розглянути справу без участі представників відповідача та позивача 2.

В порядку ст. 240 ГПК України скорочене рішення (вступна та резолютивна частини) проголошена судом в судовому засіданні 06.10.2026 року.

ПОЗИЦІЯ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Правова позиція прокурора.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем обов`язків постійного лісокористувача щодо вчинення дій, направлених на забезпечення охорони і збереження лісу від незаконного вирубування, що призвело до незаконного вирубування невстановленими особами дерев на підвідомчій відповідачу території та встановлено в межах кримінального провадження за №12023071160000543 Державною екологічною інспекцією України у Закарпатській області, слідчим слідчого відділення Тячівського РВП ГУНП у Закарпатській області, шляхом проведення огляду кварталу 83 (виділ 7), кварталу 84 (виділ 8) Тернівського лісництва філії «Мокрянського ЛМГ» ДП «Ліси України», про що складено Акт обстеження від 31.07.2023 року, протокол огляду місця події від 23.07.2023 року, відомості попневого переліку по кожному кварталу окремо.

Вказує, що внаслідок виявленої незаконної рубки навколишньому природному середовищу заподіяно шкоду на суму 7 481 996,70 грн, яку покликаючись на положення Лісового кодексу України та природоохоронного законодавства прокурор та позивачі просять стягнути з відповідача, як правонаступника ДП «Мокрянське лісомисливське господарство», до спеціального фонду охорони навколишнього природного середовища місцевого бюджету Бедевлянської сільської ради.

Заперечення (письмові пояснення) відповідача.

Оскільки ухвалою суду від 21.07.2026 року відзив відповідача від 21.07.2026 року було залишено без розгляду, викладені у ньому заперечення проти позову судом до уваги не приймаються та при вирішенні спору не розглядаються.

При цьому, згідно з письмовими поясненнями від 03.08.2026 відповідач позовні вимоги не визнає. Зазначає, що в жоден наявний в матеріалах справи документ не підтверджує факту, що заміри спірних пнів проводилися на території, яка перебуває у постійному користуванні ДП «Ліси України».

Також, відповідач вказує, що ДП «Ліси України» виконало встановлені законодавством обов`язки щодо охорони лісових насаджень шляхом закріплення відповідних працівників державної лісової охорони за лісовими обходами та ввірення їм відповідних посадових обов`язків направлених на охоронну та захист лісу.

З врахуванням викладеного стверджує, що прокурором не доведено наявність усіх необхідних елементів для відшкодування шкоди відповідачем згідно з ст. 1166 ЦК України, а тому просить в задоволенні позовних вимог відмовити.

ВСТАНОВЛЕНІ СУДОМ ОБСТАВИНИ СПРАВИ.

Відповідно до п.п. 2.1., 2.2.2. Положення про філію «Карпатський лісовий офіс» Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» (надалі філія «Карпатський лісовий офіс» ДП «Ліси України»), затвердженого наказом Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» від 27.02.2026 №188, підприємство створено з метою ведення на землях закріплених філією, лісового господарства, охорони, захисту, невиснажливого раціонального використання та відтворення лісів. Предметом діяльності філії є, зокрема, забезпечення охорони лісів від незаконних рубок, пошкодження внаслідок антропогенного та іншого шкідливого впливу.

12 серпня 2023 року у Єдиному реєстрі досудових розслідувань зареєстровано кримінальне провадження №12023071160000543 щодо вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ознаками ч. 4 ст. 246 КК України, зокрема, внаслідок незаконної рубки деревини у кварталі 83 виділ 7 та кварталі 84 виділ 8 Тернівського лісництва філії «Мокрянське ЛМГ» ДП «Ліси України», що заподіяло державі шкоди в розмірі 7 481 996,70 грн.

Відповідно до протоколу огляду місця події від 29.07.2023, який складений слідчим слідчого відділення Тячівського РВП ГУНП у Закарпатській області, виявлено пні від незаконного зрубаних дерев різних порід в кількості 51 штук у кварталі 83 виділ 7 та кварталі 84 виділ 8 на території Тернівського лісництва філії «Мокрянське ЛМГ» ДП «Ліси України».

Відповідно до відомостей попневого переліку від 29.07.2023 року (додатки до акту обстеження лісового фонду Тернівського лісництва філії «Мокрянського ЛМГ» ДП «Ліси України» від 31.07.2023 року):

- у 83 кварталі, виділ 7 Тернівського лісництва філії «Мокрянського ЛМГ» виявлено та зафіксовано 34 пнів дерев породи бук, черешня, граб, осика, явір, бук, верба чорна;

- у 84 кварталі, виділ 8 Тернівського лісництва філії «Мокрянського ЛМГ» виявлено та зафіксовано 17 пнів дерев породи вільха, граб, осика, слива, яблуня.

Означені відомості попневого переліку містять, в тому числі, інформацію про породи дерев виявлених пнів, їх діаметрів та ознак сухостійності незаконно зрубаних дерев.

Відомості попневого переліку від 29.07.2023 у кварталах 83 (виділ 7), 84 (виділ 8) Тернівського лісництва філії «Мокрянського ЛМГ» підписано всіма учасникам (старшими державними інспекторами з охорони навколишнього природного середовища - Іванчуком В.М., Когуткою М.М.), в тому числі представниками філії «Мокрянського ЛМГ» ДП «Ліси України» (Рішком В.М., Моничем І.В., Вовчоком А.І., Гербою Є.В.), без зауважень чи заперечень.

На підставі відомостей попневого переліку від 29.07.2026 працівником Державної екологічної інспекції у Закарпатській області Лакатош В. складено розрахунки розміру шкоди, заподіяної незаконними рубками дерев від 07.08.2023 згідно з якими такий розмір становить:

- у кварталі 83 виділ 7 Тернівського лісництва філії «Мокрянського ЛМГ» - 4 225 085,10 грн;

- у кварталі 84 виділ 8 Тернівського лісництва філії «Мокрянського ЛМГ» - 3 256 911,60 грн.

Постановою старшого слідчого Тячівського районного відділу поліції Головного управління Національної поліції в Закарпатській області від 01.04.2026 призначено судову інженерно-екологічну експертизу у кримінальному провадженні №12023071160000543, на вирішення якої поставлено питання щодо визначення розміру шкоди, завданої внаслідок проведених рубок лісу в лісовому фонді кварталу 83 виділ 7 Тернівського лісництва філії «Мокрянського ЛМГ».

За результатами проведеної експертизи судовим експертом Тернопільського науково-дослідного експертно-криміналістичного центру МВС України складеного висновок № СЕ-19/120-26/4655-ФХЕД від 30.04.2026, згідно з яким експертом зазначено, що розмір завданої шкоди внаслідок проведених рубок лісу в лісовому фонді кварталу 83 виділ 7 Тернівського лісництва філії «Мокрянського ЛМГ» становить 4 225 085,10 грн.

Постановою старшого слідчого Тячівського районного відділу поліції Головного управління Національної поліції в Закарпатській області від 01.04.2026 призначено судову інженерно-екологічну експертизу у кримінальному провадженні №12023071160000543, на вирішення якої поставлено питання щодо визначення розміру шкоди, завданої внаслідок проведених рубок лісу в лісовому фонді кварталу 84 виділ 8 Тернівського лісництва філії «Мокрянського ЛМГ».

За результатами проведеної експертизи судовим експертом Тернопільського науково-дослідного експертно-криміналістичного центру МВС України складеного висновок № СЕ-19/120-26/4659-ФХЕД від 30.04.2026, згідно з яким експертом зазначено, що розмір завданої шкоди внаслідок проведених рубок лісу в лісовому фонді кварталу 84 виділ 8 Тернівського лісництва філії «Мокрянського ЛМГ» становить 3 256 911,60 грн.

Постановою від 16.03.2026 прокурором надано дозвіл на використання матеріалів кримінального провадження №12023071160000543 та розголошення відомостей, які в них містяться під час підготовки та подання даної позовної заяви Тячівської окружної прокуратури Закарпатської області.

Прокурор зазначає, що у згаданому вище кримінальному провадженні №12023071160000543 за ч.4 ст. 246 КК України триває досудове розслідування. Жодній особі у вказаному провадженні про підозру не повідомлялося, обвинувальний акт до суду не скеровувався, позов про відшкодування заподіяних збитків у рамках кримінального провадження не заявлявся.

При цьому, за позицією прокурора, враховуючи принцип необхідності повного відшкодування шкоди, з огляду на те, що організація і забезпечення охорони та захисту лісів передбачає, в тому числі, здійснення комплексу заходів, спрямованих на збереження та охорону лісів, зокрема, від незаконних рубок та інших пошкоджень, і покладається на постійних лісокористувачів, слід дійти висновку, що філія «Карпатський лісовий офіс» ДП «Ліси України», як постійний лісокористувач, допустивши протиправну бездіяльність у вигляді невчинення дій, направлених на забезпечення охорони і збереження лісу від незаконного вирубування на підвідомчій їй території земель лісового фонду, діяла неправомірно, що призвело до незаконного вирубування невстановленими особами дерев та завданню відповідних збитків в розмірі 7 481 996,70 грн, які просить стягнути з відповідача у справі, Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» в особі філії «Карпатський лісовий офіс» ДП «Ліси України».

Відповідач, в свою чергу, заперечує належність та допустимість доказів, які подано прокурором на підтвердження факту виявлення незаконних рубок в Тернівському лісництва філії «Мокрянського ЛМГ», вказує про відсутність протиправної поведінки ДП «Ліси України» та зазначає, що ним дотримано усіх нормативно-правових актів в сфері лісового та природоохоронного законодавства та вжито необхідних заходів захисту лісового фонду від незаконних рубок.

Встановлення наявності підстав для стягнення з відповідача, як правонаступника філії «Мокрянського ЛМГ» ДП «Ліси України» шкоди, завданої незаконною рубкою лісу, яка здійснена невстановленими особами та виявлена в ході досудового розслідування кримінального провадження №12023071160000543 є предметом судового дослідження та оцінки в даній справі.

ПРАВОВЕ ОБГРУНТУВАННЯ І ОЦІНКА СУДУ

Щодо підстав для представництва прокурором інтересів держави у спірних правовідносинах, суд зазначає наступне.

Згідно з ст.131-1 Конституції України на органи прокуратури України покладається представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Виходячи з вимог п.п.1, 2 ч.1 ст. З Закону України «Про прокуратуру», діяльність органів прокуратури ґрунтується на засадах верховенства права та законності.

Відповідно до частини 3 статті 23 цього ж нормативно-правового акту, прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

Отже, виключними випадками, за яких прокурор може здійснювати представництво інтересів держави в суді, є порушення або загроза порушення інтересів держави. Ключовим для застосування цієї конституційної норми є поняття інтерес держави.

Суд зазначає, що рішенням Конституційного Суду України від 9 липня 2002 №15-рп/2002 (справа про досудове врегулювання спорів) визначено, що положення частини другої статті 124 Конституції України стосовно поширення юрисдикції судів на всі правовідносини, що виникають у державі, необхідно розуміти так, що право особи (громадянина України, іноземця, особи без громадянства, юридичної особи) на звернення до суду за вирішенням спору не може бути обмежене законом, іншими нормативно-правовими актами. Встановлення законом або договором досудового врегулювання спору за волевиявленням суб`єктів правовідносин не є обмеженням юрисдикції судів і права на судовий захист. Обрання певного засобу правового захисту, у тому числі і досудового врегулювання спору, є правом, а не обов`язком особи, яка добровільно, виходячи з власних інтересів, його використовує.

Інтереси держави можуть збігатися повністю, частково або не збігатися зовсім з інтересами державних органів, державних підприємств та організацій чи з інтересами господарських товариств з часткою державної власності у статутному фонді. Проте держава може вбачати свої інтереси не тільки в їх діяльності, але й в діяльності приватних підприємств, товариств.

Із врахуванням того, що інтереси держави є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах (п. 4 мотивувальної частини).

Ці міркування Конституційний Суд зробив у контексті офіційного тлумачення Арбітражного процесуального кодексу України, який уже втратив чинність. Однак висловлене Судом розуміння поняття інтереси держави має самостійне значення і може застосовуватися для тлумачення цього ж поняття, вжитого у ст. 131-1 Конституції України та ст. 23 Закону України «Про прокуратуру».

Відтак, інтереси держави охоплюють широке і водночас чітко не визначене коло законних інтересів, які не піддаються точній класифікації, а тому їх наявність повинна бути предметом самостійної оцінки суду у кожному випадку звернення прокурора з позовом. Надмірна формалізація інтересів держави, особливо у сфері публічних правовідносин, може призвести до необґрунтованого обмеження повноважень прокурора на захист суспільно значущих інтересів там, де це дійсно потрібно.

Аналіз ч. 3 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» дає суду підстави стверджувати, що прокурор може представляти інтереси держави в суді лише у двох випадках: якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження; у разі відсутності такого органу.

Перший виключний випадок передбачає наявність органу, який може здійснювати захист інтересів держави самостійно, а другий - відсутність такого органу. Однак підстави представництва інтересів держави прокуратурою у цих двох випадках істотно відрізняються. У першому випадку прокурор набуває право на представництво, якщо відповідний суб`єкт владних повноважень не здійснює захисту або здійснює неналежно.

Не здійснення захисту виявляється в усвідомленій пасивній поведінці уповноваженого суб`єкта владних повноважень - він усвідомлює порушення інтересів держави, має відповідні повноваження для їх захисту, але всупереч цим інтересам за захистом до суду не звертається.

Здійснення захисту неналежним чином виявляється в активній поведінці (сукупності дій та рішень), спрямованій на захист інтересів держави, але яка є неналежною.

Неналежність захисту може бути оцінена з огляду на встановлений порядок захисту інтересів держави, який серед іншого включає досудове з`ясування обставин порушення інтересів держави, обрання способу їх захисту та ефективне здійснення процесуальних прав позивача.

При цьому суд звертає увагу на те, що захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні суб`єкти владних повноважень, а не прокурор. Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює в судовому провадженні відповідного суб`єкта владних повноважень, який всупереч вимог закону не здійснює захисту або робить це неналежно. У кожному такому випадку прокурор повинен навести (а суд перевірити) причини, які перешкоджають захисту інтересів держави належним суб`єктом, і які є підставами для звернення прокурора до суду.

Як вбачається із матеріалів справи, позов заявлено прокурором в межах наданих йому законодавством повноважень в інтересах держави в особі позивача 1 Державної екологічної інспекції у Закарпатській області, на яку законодавством покладено обов`язок щодо здійснення конкретних функцій у правовідносинах, пов`язаних із захистом інтересів держави та позивача 2 Бедевлянської сільської ради на території якої було виявлено факт незаконної рубки.

Так, відповідно до п. б) абз. 2 ст. 47 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища» місцеві фонди охорони навколишнього природного середовища утворюються у складі відповідного місцевого бюджету за місцем заподіяння екологічної шкоди за рахунок частини грошових стягнень за шкоду, заподіяну порушенням законодавства про охорону навколишнього природного середовища в результаті господарської та іншої діяльності, згідно з чинним законодавством.

Приписами п. 7 ч. 3 ст. 29 Бюджетного кодексу України визначено, що Джерелами формування спеціального фонду Державного бюджету України в частині доходів (з урахуванням особливостей, визначених пунктом 1 частини другої статті 67-1 цього Кодексу) є, зокрема, 30 відсотків грошових стягнень за шкоду, заподіяну порушенням законодавства про охорону навколишнього природного середовища внаслідок господарської та іншої діяльності.

До надходжень спеціального фонду місцевих бюджетів належать 70 відсотків грошових стягнень за шкоду, заподіяну порушенням законодавства про охорону навколишнього природного середовища внаслідок господарської та іншої діяльності, в тому числі: до бюджетів місцевого самоврядування (крім бюджетів міст Києва та Севастополя) - 50 відсотків, обласних бюджетів та бюджету Автономної Республіки Крим - 20 відсотків, бюджетів міст Києва та Севастополя - 70 відсотків (п. 4 ч. 1 ст. 69-1 Бюджетного кодексу України).

Як встановлено судом та це не заперечується учасниками справи і підтверджується листом філії «Карпатський лісовий офіс» ДП «Ліси України» від 08.04.2026 № 8424/39.7.1-2026, лісові ділянки Тернівського лісництва квартал 83 виділ 7 та квартал 84 виділ 8 на яких було виявлено факт незаконної порубки дерев, відносяться до території земель Бедевлянської територіальної громади.

Таким чином, судом встановлено, що в спірних правовідносинах Бедевлянська сільська рада є органом до місцевого фонду охорони навколишнього природного середовища якого мають стягуватися збитки, завдані внаслідок незаконної порубки лісових ресурсів в її адміністративно-територіальних межах з подальшим перерозподілом в наступних пропорціях:

- 50% грошових стягнень до бюджету органу місцевого самоврядування Бедевлянської сільської ради;

- 20% грошових стягнень до обласного бюджету Закарпатської області;

- 30% грошових стягнень до спеціального фонду Державного бюджету України.

Для вирішення питання щодо наявності підстав для представництва інтересів держави в особі Бедевлянської сільської ради в суді, відповідно до ч.4 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру», Тячівська окружна прокуратура звернулася з листом №07.52-274ВИХ-26 від 13.05.2026 до означеного органу місцевого самоврядування, з проханням повідомити про вжиті заходи по зверненню сільської ради до суду із позовною заявою про стягнення шкоди завданої навколишньому природному середовищу внаслідок незаконної порубки деревини у кварталах 83 виділ 7, квартал 84 виділ 8 Тернівського лісництва філії «Мокрянське ЛМГ» ДП «Ліси України» в розмірі 7 481 996,70 грн.

На адресу Тячівської окружної прокуратури, Бедевлянська сільська рада надіслала у відповідь лист б/н від 14.05.2026, в якому зазначила що в її бюджеті відсутні кошти на сплату судового збору для звернення до суду, у зв`язку з чим орган місцевого самоврядування просив прокуратуру звернутися до суду з позовом в інтересах держави, в особі Бедевлянської сільської ради про стягнення з відповідача 7 481 996,70 грн.

З врахуванням викладеного, беручи до уваги, що в спірних правовідносинах Бедевлянська сільська рада є органом до місцевого фонду охорони навколишнього природного середовища якого мають стягуватися збитки, завдані внаслідок незаконної порубки лісових ресурсів, відповідний позов органом місцевого самоврядування, не подавався, а відтак, Тячівською окружною прокуратурою згідно з листами №07.52-2951ВИХ-26 від 22.05.2026 в порядку ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» повідомлено позивачів про реалізацію представницьких функцій прокуратурою у зв`язку з необхідністю стягнення шкоди, завданою навколишньому природному середовищу незаконною порубкою деревини та про подання в порядку ст. 53 ГПК України відповідної позовної заяви до Господарського суду Закарпатської області.

Також для вирішення питання щодо наявності підстав для представництва інтересів держави в особі Державної екологічної інспекції у Закарпатській області в суді, відповідно до ч.4 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру», Тячівська окружна прокуратура звернулася з листом №07.52-273ВИХ-26 від 12.05.2026 до означеного органу виконавчої влади, з проханням повідомити про вжиті заходи по зверненню до суду із позовною заявою про стягнення шкоди завданої навколишньому природному середовищу внаслідок незаконної порубки деревини у кварталах 83 виділ 7, квартал 84 виділ 8 Тернівського лісництва філії «Мокрянське ЛМГ» ДП «Ліси України» в розмірі 7 481 996,70 грн.

На адресу Тячівської окружної прокуратури, Державна екологічна інспекція у Закарпатській області надіслала у відповідь лист №1350-13 від 19.05.2026, в якому зазначила що інспекція до суду з позовом про стягнення з відповідача 7 481 996,70 грн не зверталася.

Згідно з п. 1 Положення про Державну екологічну інспекцію України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 19.04.2017 за №275 (надалі Положення) Державна екологічна інспекція України (Держекоінспекція) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра захисту довкілля та природних ресурсів і який реалізує державну політику із здійснення державного нагляду (контролю) у сфері охорони навколишнього природного середовища, раціонального використання, відтворення і охорони природних ресурсів.

Основним завданням Держекоінспекції є, зокрема, реалізація державної політики із здійснення державного нагляду (контролю) у сфері охорони навколишнього природного середовища, раціонального використання, відтворення і охорони природних ресурсів (п.п. 1 п. 3 Положення).

Згідно з п. і) ч. 1 ст. 3 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища» одним з основних принципів охорони навколишнього природного середовища є компенсація шкоди, заподіяної порушенням законодавства про охорону навколишнього природного середовища.

Відповідно до п.п. 8 п. 4 Положення про Державну екологічну інспекцію України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 19.04.2017 за №275, Держекоінспекція відповідно до покладених на неї завдань пред`являє претензії про відшкодування шкоди, збитків і втрат, заподіяних державі внаслідок порушення законодавства з питань, що належать до її компетенції, та розраховує їх розмір, звертається до суду з відповідними позовами.

З врахуванням викладеного, беручи до уваги, що в спірних правовідносинах Державна екологічна інспекція у Закарпатській області є уповноваженим органом на подання відповідного позову з метою реалізації компетенції щодо здійснення державного нагляду (контролю) у сфері охорони навколишнього природного середовища та застосування принципу компенсації шкоди, заподіяної порушенням законодавства про охорону навколишнього природного середовища, відповідний позов інспекцією до відповідача не подавався, а відтак, Тячівською окружною прокуратурою Закарпатської області згідно з листом №07.52-2952ВИХ-26 від 22.05.2026 повідомлено позивача 1 про реалізацію представницьких функцій прокуратурою у зв`язку з необхідністю стягнення шкоди, завданою навколишньому природному середовищу незаконною порубкою деревини та про подання в порядку ст. 53 ГПК України відповідної позовної заяви до Господарського суду Закарпатської області.

Зазначене узгоджується з позицією Великої палати Верховного Суду, що викладена у постанові від 26.05.2020 у справі 912/2385/18, згідно з якою, звертаючись до відповідного компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому статтею 23 Закону України «Про прокурату», прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджувані порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 15.10.2019 в справі № 903/129/18 зазначала, що сам факт не звернення до суду суб`єкта владних повноважень з позовом, який би відповідав вимогам процесуального законодавства та відповідно мав змогу захистити інтереси держави свідчить про те, що указаний орган неналежно виконує свої повноваження, у зв`язку із чим у прокурора виникають обґрунтовані підстави для захисту інтересів держави та звернення до суду з таким позовом, що відповідає нормам національного законодавства та практиці Європейського суду з прав людини.

Аналогічні за своєю суттю висновки викладено у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 19.08.021 у справі №807/2245/16, згідно із якою Державна екологічна інспекція, маючи повноваження для проведення перевірок дотримання законодавства та притягнення винних до відповідальності, але не вживаючи відповідних заходів фактично допускає бездіяльність. Такий факт бездіяльності, в свою чергу є підставою для представництва прокуратурою інтересів держави в особі Державної екологічної інспекції.

Отже із наведеного слідує, що прокурор у поданій позовній заяві правомірно зазначив, що як Державною екологічною інспекцією, так і органом місцевого самоврядування не здійснювався захист інтересів держави у даних спірних правовідносинах, а відтак ним доведені належним чином підстави для звернення з відповідним позовом до суду в інтересах держави.

Щодо спірних правовідносин.

Відповідно до ст. 13 Конституції України, природні ресурси, що знаходяться у межах території України, є об`єктами права власності Українського народу й повинні використовуватися відповідно до закону.

Статтею 66 Конституції України встановлено, що кожен зобов`язаний не заподіювати шкоду природі, культурній спадщині, відшкодовувати завдані ним збитки.

Частиною 1 ст. 5 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища» (далі - Закон) визначено, що державній охороні і регулюванню використання на території України підлягають: навколишнє природне середовище як сукупність природних і природно-соціальних умов та процесів, природні ресурси, як залучені в господарський обіг, так і не використовувані в економіці в даний період (земля, надра, води, атмосферне повітря, ліс та інша рослинність, тваринний світ), ландшафти та інші природні комплекси.

Як визначено в абзацах 2, 3 статті 1 Лісового кодексу України, ліси України є її національним багатством і за своїм призначенням та місцерозташуванням виконують переважно водоохоронні, захисні, санітарно-гігієнічні, оздоровчі, рекреаційні, естетичні, виховні, інші функції та є джерелом для задоволення потреб суспільства в лісових ресурсах. Усі ліси на території України, незалежно від того, на землях яких категорій за основним цільовим призначенням вони зростають, та незалежно від права власності на них, становлять лісовий фонд України і перебувають під охороною держави.

В силу приписів статті 16 та частини 1 статті 17 Лісового кодексу України, право користування лісами здійснюється в порядку постійного та тимчасового користування лісами. У постійне користування ліси на землях державної власності для ведення лісового господарства без встановлення строку надаються спеціалізованим державним лісогосподарським підприємствам, іншим державним підприємствам, установам та організаціям, у яких створено спеціалізовані лісогосподарські підрозділи.

Відповідно до частини 2 статті 19 Лісового кодексу України, постійні лісокористувачі зобов`язані, зокрема, забезпечувати охорону, захист, відтворення, підвищення продуктивності лісових насаджень, посилення їх корисних властивостей, підвищення родючості ґрунтів, вживати інших заходів відповідно до законодавства на основі принципів сталого розвитку; дотримуватися правил і норм використання лісових ресурсів; вести лісове господарство на основі матеріалів лісовпорядкування, здійснювати використання лісових ресурсів способами, які забезпечують збереження оздоровчих і захисних властивостей лісів, а також створюють сприятливі умови для їх охорони, захисту та відтворення; вести первинний облік лісів; дотримуватися встановленого законодавством режиму використання земель; забезпечувати охорону типових та унікальних природних комплексів і об`єктів, рідкісних і таких, що перебувають під загрозою зникнення, видів тваринного і рослинного світу, рослинних угруповань, сприяти формуванню екологічної мережі відповідно до природоохоронного законодавства.

Положеннями статті 63 Лісового кодексу України передбачено, що ведення лісового господарства полягає у здійсненні комплексу заходів з охорони, захисту, раціонального використання та розширеного відтворення лісів.

Згідно з пунктом 5 статті 64 Лісового кодексу України, підприємства, установи, організації і громадяни здійснюють ведення лісового господарства з урахуванням господарського призначення лісів, природних умов і зобов`язані, здійснювати охорону лісів від пожеж, захист від шкідників і хвороб, незаконних рубок та інших пошкоджень.

За змістом статті 105 Лісового кодексу України, порушення лісового законодавства тягне за собою дисциплінарну, адміністративну, цивільно-правову або кримінальну відповідальність відповідно до закону. Відповідальність за порушення лісового законодавства несуть особи, винні у, зокрема, порушенні строків лісовідновлення та інших вимог щодо ведення лісового господарства, встановлених законодавством у сфері охорони, захисту, використання та відтворення лісів.

Статтею 107 Лісового кодексу України встановлено, що підприємства, установи, організації і громадяни зобов`язані відшкодувати шкоду, заподіяну ними лісу внаслідок порушення лісового законодавства, у розмірах і порядку, визначених законодавством України.

Отже, організація і забезпечення охорони та захисту лісів, яка передбачає здійснення комплексу заходів, спрямованих на збереження та охорону лісів, зокрема, від незаконних рубок та інших пошкоджень, покладається на постійних лісокористувачів.

Відповідно до приписів статей 68, 69 Закон України «Про охорону навколишнього природного середовища», порушення законодавства України про охорону навколишнього природного середовища тягне за собою встановлену цим Законом та іншим законодавством України дисциплінарну, адміністративну, цивільну і кримінальну відповідальність. Підприємства, установи, організації та громадяни зобов`язані відшкодовувати шкоду, заподіяну ними внаслідок порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища, в порядку та розмірах, встановлених законодавством України. Шкода, заподіяна внаслідок порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища, підлягає компенсації в повному обсязі.

Загальні підстави відповідальності за завдану майнову шкоду визначені статтею 1166 Цивільного кодексу України, відповідно до якої майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам юридичної особи, а також шкода, завдана майну юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала; особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.

Тобто вирішуючи спір про відшкодування шкоди, заподіяної навколишньому природному середовищу, господарський суд виходить з презумпції вини правопорушника.

Однак для відшкодування шкоди за правилами статті 1166 ЦК України необхідно довести такі елементи:

1. Неправомірність поведінки особи. Неправомірною можна вважати будь-яку дію/бездіяльність, внаслідок якої завдано шкоду, якщо завдавач шкоди не був уповноважений на такі дії.

2. Наявність шкоди. Під шкодою слід розуміти втрату або пошкодження майна потерпілого та (або) позбавлення його особистого нематеріального права (життя, здоров`я тощо).

3. Причинний зв`язок між протиправною поведінкою та шкодою є обов`язковою умовою відповідальності та виражається в тому, що шкода має виступати об`єктивним наслідком поведінки завдавача шкоди.

4. Вина особи, що завдала шкоду. Відсутність хоча б одного з цих елементів виключає відповідальність за заподіяну шкоду.

Тож визначальним для вирішення спору у справі, що розглядається, є встановлення всієї сукупності елементів складу цивільного правопорушення

Порушення вимог щодо ведення лісового господарства, встановлених у сфері охорони, захисту та використання лісів, є підставою для покладення на постійного лісокористувача цивільно-правової відповідальності. При цьому, не важливо хто конкретно здійснював незаконне вирубування дерев на ділянках лісу, наданих у постійне користування, оскільки визначальним є факт порушення лісокористувачем встановлених правил лісокористування, що спричинило завдання державі збитків внаслідок незаконної рубки дерев третіми особами на підконтрольній лісокористувачу ділянці лісу.

Таким чином, обов`язок щодо забезпечення охорони лісових насаджень покладено саме на постійних лісокористувачів, які відповідають за невиконання або неналежне виконання таких обов`язків, в тому числі, у разі незабезпечення охорони та захисту лісів від незаконних рубок дерев.

Отже, цивільно-правову відповідальність за порушення лісового законодавства мають нести не лише особи, які безпосередньо здійснюють самовільну вирубку лісів (пошкодження дерев), а й постійні лісокористувачі, вина яких полягає у протиправній бездіяльності у вигляді невчинення дій щодо забезпечення охорони та збереження лісу від незаконних рубок на підвідомчих їм ділянках із земель лісового фонду, що має наслідком самовільну рубку (пошкодження) лісових насаджень третіми (невстановленими) особами.

Аналогічну правову позицію викладено у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 09.08.2018 у справі N 909/976/17, постановах Верховного Суду від 27.03.2018 у справі N 909/1111/16, від 20.08.2018 у справі N 920/1293/16, від 23.08.2018 у справі N 917/1261/17, від 19.09.2018 у справі N 925/382/17, від 09.12.2019 у справі N 906/133/18, від 20.02.2020 у справі N 920/1106/17, від 30.11.2021 у справі N 926/2174/20.

Матеріалами справи підтверджується, а відповідачем не спростовано належними та допустимими доказами, що філія «Мокрянського ЛМГ» ДП «Ліси України» у спірний період була постійним лісокористувачем обстежуваних лісових ділянок Тернівського лісництва (як структурного підрозділу відповідача лісові ділянки якого і оглядалися в рамках кримінального провадження), а тому обов`язок по охороні лісів від незаконних рубок та обов`язок дотримуватися правил і норм використання лісових ресурсів покладено саме на відповідача.

Як вбачається з листа філії «Карпатський лісовий офіс» ДП «Ліси України» №8424/39.7.1 від 08.04.2026, на виконання постанови Кабінету Міністрів України від 07 вересня 2022 року № 1003 «Деякі питання реформування управління лісової галузі» було розпочато реформування управління лісової галузі та прийнято рішення про утворення державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України», яке є правонаступником прав та обов`язків державних лісогосподарських підприємств, які належать до сфери управління Державного агентства лісових ресурсів України, в тому числі Державного підприємства «Мокрянське лісомисливське господарство» та Держаного підприємства «Брустурянське лісомисливське господарство».

Судом встановлено, що відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань 26.03.2024 Державне підприємство «Мокрянське лісомисливське господарство» припинено, номер запису: 1003191120022000473.

Наказом №872 від 28.10.2022 Державного агентства лісових ресурсів України припинено Державне підприємство «Брустурянське лісомисливське господарство» шляхом його реорганізації приєднання до Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» (п. 1 наказу №872 від 28.10.2022).

Судом встановлено, що відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань 02.04.2025 Державне підприємство «Брустурянське лісомисливське господарство» припинено, номер запису: 1003191120037000474.

Наказом Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» №319 від 17.01.2003 закріплено за філією «Брустурянське лісомисливське господарство» ДП «Ліси України» майно, права та обов`язки Державного підприємства «Брустурянське лісомисливське господарство», які були передані за передавальним актом до ДП «Ліси України», на підставі Наказу ДП «Ліси України» від 17.01.2023 № 319.

Згідно наказів ДП «Ліси України» «Про припинення філії «Брустурянське лісомисливське господарство» державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» від 18.10.2024 № 1832 та «Про припинення філії «Мокрянське лісомисливське господарство» державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» від 18.10.2024 № 1890 здійснення господарської діяльності зазначених філії припинено шляхом їх закриття.

Відповідно до передавального акту, затвердженого наказом ДП «Ліси України» від 31.12.2025 № 2340 «Про затвердження передавальних актів філій, що координуються Карпатським лісовим офісом», активи та пасиви філії «Брустурянське лісомисливське господарство» ДП «Ліси України» та філії «Мокрянське лісомисливське господарство» ДП «Ліси України» передано до філії «Карпатський лісовий офіс» ДП «Ліси України».

Згідно з ч. 1, 5 ст. 104 ЦК України, юридична особа припиняється в результаті реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або ліквідації. У разі реорганізації юридичних осіб майно, права та обов`язки переходять до правонаступників. Юридична особа є такою, що припинилася, з дня внесення до єдиного державного реєстру запису про її припинення.

Статтею 106 Цивільного кодексу України передбачено, що злиття, приєднання, поділ та перетворення юридичної особи здійснюються за рішенням його учасників або органу юридичної особи, уповноваженого на це установчими документами, а у випадках, передбачених законом, - за рішенням суду або відповідних органів державної влади. Законом може бути передбачено одержання згоди відповідних органів державної влади на припинення юридичної особи шляхом злиття або приєднання.

Порядок припинення юридичної особи шляхом злиття, приєднання, поділу та перетворення регламентовано ст. 107 Цивільного кодексу України, за приписами якої кредитор може вимагати від юридичної особи, що припиняється, виконання зобов`язань якої не забезпечено, припинення або дострокового виконання зобов`язання, або забезпечення виконання зобов`язання, крім випадків, передбачених законом. Після закінчення строку для пред`явлення вимог кредиторами та задоволення чи відхилення цих вимог комісія з припинення юридичної особи складає передавальний акт (у разі злиття, приєднання або перетворення) або розподільчий баланс (у разі поділу), який має містити положення про правонаступництво щодо майна, прав та обов`язків юридичної особи, що припиняється шляхом поділу, стосовно всіх її кредиторів та боржників, включаючи зобов`язання, які оспорюються сторонами. Передавальний акт та розподільчий баланс затверджуються учасниками юридичної особи або органом, який прийняв рішення про її припинення, крім випадків, встановлених законом. Порушення положень частин другої та третьої цієї статті є підставою для відмови у внесенні до єдиного державного реєстру запису про припинення юридичної особи та державній реєстрації створюваних юридичних осіб - правонаступників.

Отже, законодавець визначив дві форми припинення юридичної особи - в результаті реорганізації або в результаті ліквідації, а також визначив наслідки припинення юридичної особи в результаті реорганізації, які, на відміну від припинення юридичної особи в результаті ліквідації, полягають, зокрема у переході майна, прав і обов`язків до правонаступників. Таким чином, у разі реорганізації юридичної особи шляхом її приєднання факт настання правонаступництва безпосередньо пов`язаний з моментом передання прав та обов`язків від правопопередника до правонаступника.

Водночас при відповідній реорганізації не має значення, чи вказано в передавальному акті про правонаступництво щодо певного майна, прав чи обов`язків, адже правонаступник лише один, що унеможливлює виникнення будь-яких спорів щодо переходу майна, прав чи обов`язків. Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 20.01.2022 у справі № 922/347/21, від 16.03.2023 у справі № 922/3979/21.

Отже, лише при припиненні суб`єкта господарювання шляхом поділу в розподільчому балансі визначається правонаступництво. Внаслідок же злиття, приєднання або перетворення правонаступником є лише одна особа і будь-який розподіл прав та обов`язків при таких видах реорганізації неможливий. Близька за змістом правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.06.2020 у справі № 910/5953/17.

Водночас чинне законодавство не містить загальної норми щодо моменту виникнення універсального правонаступництва юридичної особи, внаслідок приєднання.

Ухвалюючи рішення про реорганізацію, уповноважений орган юридичної особи спрямовує свою волю на передачу не окремого майна, прав або обов`язків, а всієї їх сукупності. Тобто при універсальному правонаступництві до правонаступника чи правонаступників переходить усе майно особи як сукупність прав та обов`язків, які їй належать (незалежно від їх виявлення на момент правонаступництва), на підставі передавального акта. Наведені обставини передують внесенню запису до Реєстру про припинення юридичної особи, яка припиняється в результаті реорганізації.

За висновком Великої Палати Верховного Суду, викладеним у постанові від 16.06.2020 у справі № 910/5953/17, якщо припустити, що правонаступництво настає лише з моменту державної реєстрації припинення юридичної особи, то це призведе до можливостей порушення прав кредиторів, які протягом значного періоду часу не зможуть звернутися з вимогами до юридичної особи, яка отримає все майно правопопередника, але не буде нести відповідальність за його зобов`язаннями. При цьому Велика Палати Верховного Суду в зазначеній постанові визнала помилковим висновок попередніх судових інстанцій про те, що правонаступництво не відбулося за відсутності в Реєстрі запису про припинення юридичної особи, яка реорганізовувалася.

Зважаючи на викладене та на те, що положеннями ст. ст. 104, 107 Цивільного кодексу України не визначений момент переходу прав та обов`язків від юридичної особи, яка припиняється у зв`язку з реорганізацією, Суд вважає, що такий момент не може пов`язуватися з внесенням запису до державного реєстру про припинення реорганізованої юридичної особи. Зазначене кореспондується з висновком Верховного Суду, викладеним у постанові від 14.09.2020 у справі №296/443/16-ц та постанові від 04.11.2020 у справі №922/817/18.

Таким чином, за встановленими судом обставинами активи та правонаступником філії «Брустурянське лісомисливське господарство» ДП «Ліси України» та філії «Мокрянське лісомисливське господарство» ДП «Ліси України» є філія «Карпатський лісовий офіс» ДП «Ліси України», а відтак, саме остання є правонаступником Державного підприємства «Мокрянське лісомисливське господарство» у спірних правовідносинах.

Відповідно до ст. 1172 Цивільного кодексу України та ст. 19 Лісового кодексу України, цивільно-правову відповідальність за порушення лісового законодавства мають нести не лише особи, які безпосередньо здійснюють самовільну вирубку лісів (пошкодження дерев), а також постійні лісокористувачі, вина яких полягає у допущенні та не перешкоджанні їх працівниками незаконному вирубуванню лісових насаджень (пошкодженню дерев) внаслідок неналежного виконання ними своїх службових обов`язків. Протиправна бездіяльності таких осіб полягає у незабезпеченні працівниками постійних лісокористувачів охорони і захисту лісів, внаслідок чого відбувається вирубування дерев (пошкодження дерев) невстановленими особам.

Матеріалами справи, зокрема складеними за участю представників відповідача та підписаними останніми без заперечень, актом обстеження від 31.07.2023 року, відомостями попневого переліку від 29.07.2023 року, протоколом огляду місця події від 29.07.2023, підтверджується, що на території постійного лісокористування в лісовому фонді кварталу 83 (виділ 7), кварталу 84 (виділ 8) Тернівського лісництва філії «Мокрянського ЛМГ» ДП «Ліси України»» виявлено незаконну порубку дерев породи бук, черешня, граб, осика, явір, бук, верба чорна, вільха, осика, слива, яблуня у загальній кількості 51 штука.

Докази, що вказані дерева були відведені в законному порядку в рубку в матеріалах справи відсутні.

Вказані докази спростовують твердження відповідача про недоведеність прокурором тих обставин, що спірна рубка здійснена саме на території підвідомчій відповідачу, так як вказаний протокол огляду місця події підписаний представникам лісгоспу без жодних зауважень, а квартали та виділив яких виявлено факти самовільної рубки входять до Тернівського лісництва, тобто структурного підрозділу відповідача. Доказів на підтвердження того, що дерева зрубані на іншій території відповідач не надав.

На підставі відомостей попневого переліку від 29.07.2026 працівником Державної екологічної інспекції у Закарпатській області Лакатош В. складено розрахунки розміру шкоди, заподіяної незаконними рубками дерев від 07.08.2023 згідно з якими такий розмір становить у кварталі 83 виділ 7 Тернівського лісництва філії «Мокрянського ЛМГ» - 4 225 085,10 грн; кварталі 84 виділ 8 Тернівського лісництва філії «Мокрянського ЛМГ» - 3 256 911,60 грн, що разом складає 7 481 996,70 грн.

Як вбачається з проведених розрахунків, такий проведений на підставі постанови Кабінету Міністрів України «Про затвердження такс для обчислення розміру шкоди, заподіяної ПЗФ»» № 575 від 10.05.2022 та ст. 20-2 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища».

Розмір вказаної шкоди також підтверджується висновками судового експерта Варик Г.С. Тернопільського науково-дослідного експертно-криміналістичного центру МВС України № СЕ-19/120-26/4655-ФХЕД від 30.04.2026 та № СЕ-19/120-26/4659-ФХЕД від 30.04.2026 у кримінальному провадженні №12023071160000543.

Будь-яких доказів на спростування правильності проведених розрахунків завданої шкоди відповідач не надав. При цьому, суд враховує викладену у постанові Верховного Суду від 30.04.2020 у справі № 924/497/19 правову позицію, що при вирішенні господарських спорів може бути досліджений і висновок судової експертизи, яку було проведено в межах провадження з іншої справи, в тому числі цивільної, кримінальної, адміністративної. Висновок судової експертизи, яку було проведено в межах провадження з іншої справи оцінюється господарським судом у вирішенні господарського спору на загальних підставах як доказ зі справи, за умови, що цей висновок містить відповіді на питання, які виникають у такому спорі, і поданий до господарського суду в належним чином засвідченій копії.

Також, в постанові Верховного суду від 05.02.2020 у справі №461/3675/17 касаційний суд зазначив про допустимість висновку експерта як доказу, оскільки експертиза проведена у кримінальному провадженні містила інформацію щодо предмета доказування у цивільному провадженні, незважаючи на те, що на момент розгляду справи вирок у кримінальній справі не ухвалений, а згідно з постановою Верховного суду від 21.01.2021 у цій же справі №461/3675/17 зазначено, що чинне процесуальне законодавство не встановлює заборону щодо можливості використання під час розгляду справи доказів, отриманих в межах інших проваджень. Достовірність і достатність таких доказів оцінюється судом з урахуванням обставин конкретної справи. При цьому відповідачі не скористалися своїм правом призначити іншу експертизу в межах цивільного судочинства.

Крім того, в постанові Великої палати Верховного суду від 14.12.2022 у справі №477/2330/18 з приводу використання доказів, які зібрані в межах кримінального провадження надано правову позицію відповідно до якої зазначено, що чинне процесуальне законодавство не встановлює заборону щодо використання під час розгляду цивільної справи доказів, отриманих у межах інших проваджень (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 27 січня 2021 року у справі № 461/3675/17). Тобто докази, зібрані у межах кримінального провадження, можуть бути використані як докази у цивільній справі, якщо відповідні дані стосуються предмета доказування. Достовірність і достатність таких доказів суд оцінює з урахуванням обставин конкретної справи (п. 105 постанови).

Згідно зі ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень

За змістом статті 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Частина друга статті 129 Конституції України визначено основні засади судочинства, однією з яких є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Аналогічний принцип закріплено у ч. 2 ст. 2, ч. 1 ст. 13 ГПК України.

Важливим елементом змагальності процесу є стандарти доказування - спеціальні правила, яким суд має керуватися при вирішенні справи. Стандарт доказування - це та ступінь достовірності наданих стороною доказів, за яких суд має визнати тягар доведення знятим, а фактичну обставину - доведеною. Тобто в цьому разі мається на увазі достатній рівень допустимих сумнівів, при якому тягар доведення вважається виконаним.

Чинною нормою ст. 79 ГПК України впроваджено в господарський процес стандарт доказування «вірогідності доказів».

Стандарт доказування «вірогідності доказів» встановлює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач та їх оцінки їх правдивості і переваги доводів протилежної сторони судового процесу.

Відповідно до статті 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Тлумачення змісту цієї статті показує, що нею на суд покладено обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються скоріше були (мали місце), аніж не були. Тобто, обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний (тут суд звертається до правових висновків викладених у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 25.06.2020 у справі № 924/233/18, від 30.09.2021 у справі № 922/3928/20, зокрема, що саме суд має забезпечити право особи на справедливий суд (справедливу судову процедуру).

Такий підхід узгоджується з судовою практикою ЄСПЛ, який, зокрема, у рішенні 23.08.2016 у справі «Дж. К. та інші проти Швеції» («J.K. AND OTHERS v. SWEDEN») звернув увагу, що цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням "балансу вірогідностей".

Схожий стандарт під час оцінки доказів застосований ЄСПЛ у рішенні від 15.11.2007 у справі «Бендерський проти України» («BENDERSKIY v. Ukraine»), в якому суд оцінюючи фактичні обставини справи звертаючись до балансу вірогідностей вирішуючи спір виходив з того, що факти встановлені у експертному висновку, є більш вірогідним за інші докази.

Європейський суд з прав людини у рішенні від 21.10.2011 у справі «Дія-97» проти України» зазначив, що процесуальні правила призначені для забезпечення належного відправлення правосуддя та дотримання принципу юридичної визначеності, а також, що учасники судового провадження повинні мати право розраховувати на те, що ці правила застосовуватимуться. Цей принцип застосовується до усіх - не лише до сторін провадження, але й до національних судів.

Надаючи оцінку запереченнями відповідача в цій частині, суд зауважує, що державне підприємство обмежилося своїм особистим визначенням про неналежність, недостовірність та недостатність доказів щодо факту порубки дерев.

При цьому, відповідач не надав жодних доказів, які би об`єктивно могли спростувати або обґрунтовано навести суду факти, що могли би поставити під сумнів вірогідність відповідних обмірів та розрахунків спеціалістів Держекоінспекції, висновку експертизи в рамках кримінального провадження або спростовували б взагалі факт наявності незаконної рубки дерев в Тернівському лісництві філії «Мокрянського ЛМГ» ДП «Ліси України», або заперечували б кількість виявлених незаконно зрубаних дерев, їх діаметри тощо.

Навпаки, як актом обстеження від 31.07.2023 року, відомостями попневого переліку від 29.07.2023 року, протоколом огляду місця події від 29.07.2023, які містять відомості про проведені підрахунки та обміри під час огляду кварталу 83 (виділ 7), кварталу 84 (виділ 8), кварталу 79 Тернівського лісництва філії «Мокрянського ЛМГ» ДП «Ліси України», підписані без заперечень представниками відповідача ОСОБА_1 , Моничем І.В., Вовчоком А.І., Гербою Є.В., в тому числі й не заперечувалися відповідачем здійснювані в ході перевірки останнього обрахунки незаконно зрубаних дерев, обміри їх діаметрів.

З урахуванням викладеного, оцінивши наявні у справі докази, суд дійшов висновку, що за стандартом вірогідності доказів прокурор з розумною впевненістю довів, що факт незаконного вирубування дерев в лісовому фонді кварталу 83 виділ 7, кварталу 84 виділ 8 Тернівського лісництва філії «Мокрянського ЛМГ» ДП «Ліси України», тобто на підвідомчій території лісового господарства відповідача, мав місце, отже визнається судом встановленим.

Відповідач не надав суду доказів, які б свідчили про належне вчинення ним дій, направлених на забезпечення охорони і збереження лісу від незаконних вирубок на підвідомчій йому території земель лісового фонду на виконання вимог лісового та природоохоронного законодавства, а також про відсутність його вини у протиправній бездіяльності. Між бездіяльністю відповідача та завданою шкодою існує причинний зв`язок, відсутності вини відповідача суду не доведено, а аргументи останнього щодо вжиття заходів, спрямованих на охорону лісу критично оцінюються судом, позаяк з урахуванням встановлених в даній справі обставин, здійснених відповідачем заходів, вочевидь, виявилося недостатньо з метою виконання передбачених законом та Статутом обов`язків постійного лісокористувача, спрямованих на запобігання незаконних рубок лісового фонду філії «Мокрянського ЛМГ» ДП «Ліси України», а тому вказані аргументи не можуть слугувати підставою звільнення від відповідальності за завдану шкоду.

Крім того, встановлений та підтверджений факт незаконної рубки 51 дерева свідчить про систематичність означених рубок, які самим відповідачем як лісокористувачем не виявлялись, а зафіксовані лише органами досудового розслідування та Державною екологічною інспекцією, що спростовує аргументи державного підприємства про вжиття усіх належних заходів задля забезпечення охорони лісу.

З урахуванням викладеного, перевіривши додані до позовної заяви розрахунки розміру заподіяної шкоди, суд приходить до висновку, що вони виконані працівниками Держекоінспекції у відповідності до Кабінету Міністрів України «Про затвердження такс для обчислення розміру шкоди, заподіяної ПЗФ»» № 575 від 10.05.2022 , виходячи з базового значення Такс для обчислення розміру шкоди, заподіяної лісу станом на 10.05.2022, підтверджені висновком судового експерта, а відтак, суд вважає обґрунтованим, підтвердженим прокурором належними та допустимими доказами розмір завданих відповідачем збитків в сумі 7 481 996,70 грн, які підлягають примусовому стягненню з відповідача в справі на користь спеціального фонду місцевого бюджету Бедевлянської сільської ради.

Європейський суд з прав людини у рішенні в справі «Серявін та інші проти України» вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

Окрім того, суд враховує висновки в рішенні ЄСПЛ у справі «Проніна проти України», в якому зазначено, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Лише той факт, що суд окремо та детально не відповів на кожний аргумент, представлений сторонами, не є свідченням несправедливості процесу (рішення ЄСПЛ у справі «Шевельов проти України»).

Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Положеннями статей 13-14 ГПК України унормовано, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

В той же час, кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Відповідно до статті 73 ГПК України доказами у справі є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність чи відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Сторонами у справі не надано суду належних та допустимих доказів на підтвердження наявності інших обставин ніж ті, що досліджені судом, а відтак, зважаючи на зазначене вище, позовні вимоги як обґрунтовано заявлені, підтверджені належними та допустимими доказами підлягають до задоволення в заявленому розмірі.

Розподіл судових витрат.

Судові витрати прокурора по сплаті судового збору на підставі статті 129 Господарського процесуального кодексу України покладаються на відповідача у справі.

Враховуючи наведене та керуючись статтями 2, 13, 73, 74, 76, 77, 78, 79, 86, 129, 221, 236, 238, 240 Господарського процесуального кодексу України, суд

УХВАЛИВ:

1. Позов задовольнити.

2. Стягнути з Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» (01601, м. Київ, вул. Руставелі Шота, 9А, код ЄДРПОУ 44768034) в особі Філії «Карпатський лісовий офіс» Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» (88017, м. Ужгород, вул. Собранецька, буд. 156, код ЄДРПОУ ВП 45554542) 7 481 996,70 грн (сім мільйонів чотириста вісімдесят одну тисячу дев`ятсот дев`яносто шість гривень 70 копійок) шкоди, завданої порушенням законодавства про охорону навколишнього природного середовища, які перерахувати до спеціального фонду місцевого бюджету Бедевлянської сільської ради Тячівського району Закарпатської області (90561, с. Бедевля Тячівського району Закарпатської області, вул. Волошина, буд. 18, код ЄДРПОУ 04351601, банк отримувача: ГУК у Закарпатській області/Бедевлянська тг/24060300, номер рахунку UA118999980314040544000007459).

3. Стягнути з Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» (01601, м. Київ, вул. Руставелі Шота, 9А, код ЄДРПОУ 44768034) в особі Філії «Карпатський лісовий офіс» Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» (88017, м. Ужгород, вул. Собранецька, буд. 156, код ЄДРПОУ ВП 45554542) на користь Закарпатської обласної прокуратури (88000, м. Ужгород, вул. Коцюбинського, 2А, код ЄДРПОУ 02909967) 89 783,96 грн (вісімдесят дев`ять тисяч сімсот вісімдесят три гривні 96 копійок) в повернення сплаченого судового збору.

Накази видати після набрання рішенням законної сили.

На підставі ст. 241 Господарського процесуального кодексу України рішення Господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. Апеляційна скарга на рішення суду згідно ст. 256 Господарського процесуального кодексу України подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) рішення суду або якщо розгляд справи (вирішення питання) здійснювався без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення може бути оскаржене до Західного апеляційного Господарського суду.

Повний текст складено та підписано 16 жовтня 2026 року.

Суддя Лучко Р.М.