Рішення № 140652710, 09.10.2026, Господарський суд Закарпатської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАКАРПАТСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Коцюбинського, 2А, м. Ужгород, 88605, e-mail: inbox@zk.arbitr.gov.ua, вебадреса: http://zk.arbitr.gov.ua

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 жовтня 2026 р. м. Ужгород Справа № 907/1105/24

Господарський суд Закарпатської області у складі судді Пригузи П.Д., розглянувши справу,

за позовом Запорізької обласної прокуратури, місто Запоріжжя

в особі позивача Державної аудиторської служби України, м. Київ,

до відповідача 1 Акціонерного товариства «Українська залізниця», м. Київ, від імені якої діє регіональна філія "Львівська залізниця", м. Львів

до відповідача 2 Товариства з обмеженою відповідальністю «Запорізький механічний завод», м. Рахів,

Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача Західне міжобласне територіальне відділення Антимонопольного комітету України (вул. Коперника, 4, м. Львів, 79000, код ЄДРПОУ 20812013).

про визнання недійсним договору та стягнення заборгованості

Секретар судового засідання - Сінкіна Е.В.

Учасники справи, що з`явились в судове засідання:

від прокуратури - Чулей О.Ю. в залі суду,

від позивача - Станкович В.І. в залі суду,

від третьої особи - не з`явився,

від відповідача 1 - Гачак І.О. в режимі ВКЗ,

від відповідача 2 - Півоваров М.В. в режимі ВКЗ

в с т а н о в и в:

Зміст позовних вимог.

Прокурор звернувся з позовом в інтересах держави в особі позивача Державної аудиторської служби України до Акціонерного товариства «Українська залізниця» в особі Регіональної філії "Львівська залізниця" АТ "Українська залізниця" та Товариства з обмеженою відповідальністю «Запорізький механічний завод» з позовними вимогами про визнання недійсним договору від 17.04.2020 № Л/НХ-20182/НЮ про закупівлю товару, укладений між Акціонерним товариством «Укрзалізниця» в особі Регіональної філії «Львівська залізниця» Акціонерного товариства «Українська залізниця» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Запорізький механічний завод», а також стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «Запорізький механічний завод» на користь Акціонерного товариства «Українська залізниця» в особі Регіональної філії «Львівська залізниця» Акціонерного товариства «Українська залізниця» грошових коштів у розмірі 857 385,60 грн, а з Акціонерного товариства «Українська залізниця» в особі Регіональної філії «Львівська залізниця» АТ «Українська залізниця» одержані ним за рішенням суду грошові кошти у розмірі 857 385,60 грн стягнути в дохід держави, в особі Державної аудиторської служби України.

Обґрунтування позовних вимог прокурора.

Прокурор зазначає, що Відповідачем-1 в електронній системі публічних закупівель "ProZorro" 04.03.2020 опубліковано відомості про проведення відкритих торгів щодо закупівлі "ДК 021:2015:34630000-2 - Частини залізничних або трамвайних локомотивів чи рейкового рухомого складу; обладнання для контролю залізничного руху".

Очікувана вартість предмета закупівлі становила - 607 092.10 грн.

Відповідно до реєстру отриманих тендерних пропозицій участь у вказаній закупівлі взяли 2 СПД - ТОВ "Запорізький механічний завод" з пропозицією 606 938.00 грн та ТОВ "Металскарб" з пропозицією 607 074.00 грн.

Протоколом засідання тендерного комітету від 31.03.2020 №51 ТОВ "Запорізький механічний завод" визнано переможцем відкритих торгів.

Як наслідок, 17.04.2020 між відповідачами у справі укладено договір №Л/НХ-20182/НЮ про закупівлю товару. З урахуванням додаткової угоди від 28.12.2020 №1 до договору загальна його вартість склала - 857 385.60 грн з ПДВ.

Прокурор зазначає, що на момент звернення до суду такий договір виконаний обома сторонами. Відповідачем - 1 на рахунок відповідача - 2 перераховано кошти у загальній сумі 857 385.60 грн за договором.

Надалі, рішенням адміністративної колегії Західного міжобласного територіального відділення Антимонопольного комітету України від 06.10.2022 №63/38-р/к у справі №63/1-01-11-2021 визнано ТОВ "Запорізький механічний завод" та ТОВ "Металскарб" винними у вчиненні порушень законодавства про захист економічної конкуренції, передбачених п. 1 статті 50, пунктом 4 частини 2 статті 6 ЗУ "Про захист економічної конкуренції" у вигляді вчинення антиконкурентних узгоджених дій, що стосуються спотворення результатів торгів, проведених РФ "Львівська залізниця" АТ "Укрзалізниця". Вказаним рішенням накладено штраф за виявлені порушення у розмірі 25 000.00 грн на обидві юридичні особи.

Вказане рішення не оскаржувалось вказаними особами, штрафи сплачені ними у добровільному порядку.

За переконанням прокурора, дії ТОВ "Запорізький механічний завод" спрямовані на порушення встановленого юридичного господарського порядку, з метою одержання права на укладення договору не на конкурентних засадах, що не узгоджується із законною господарською діяльністю у сфері публічних закупівель, а отже, суперечить інтересам держави та суспільства, його моральним засадам, оскільки порушує правові та економічні засади функціонування вказаної сфери суспільних відносин, не сприяє, а навпаки обмежує розвиток конкуренції у державі. Прокурор вказує, що у діях відповідача - 2 вбачається наявність умислу на вчинення правочину, який завідомо суперечить інтересам держави та суспільства, його моральним засадам.

Тому, за обґрунтуванням прокурора, договір від 17.04.2020 №Л/НХ-20182/НЮ, укладений за підсумками відкритих торгів, результати яких спотворено антиконкуретними узгодженими діями всіх його учасників, підлягає визнанню недійсним як такий, що завідомо суперечить інтересам держави та суспільства, його моральним засадам з умислу ТОВ "Запорізький механічний завод" на підставі ч. 1 ст. 215, ч. 1 ст. 203 та ч. 3 ст. 228 ЦКУ.

Враховуючи наявність умислу лише у ТОВ "Запорізький механічний завод", як сторони оспорюваного договору, одержані ним кошти у сумі 857 385.60 грн за цим правочином повинні бути повернуті іншій стороні договору, зважаючи на положення ст. 228 ЦКУ, а отримані нею за рішенням суду кошти - стягнуті в дохід держави.

До суду також надійшла відповідь на відзив від прокурора у справі (вх. №02.3.1-02/938/25 від 03.02.2025). У такій прокурор вказує, що інтерес держави у сфері публічних закупівель полягає в проведенні ефективних та прозорих публічних закупівель з дотриманням добросовісної конкуренції серед учасників, максимальної економії та ефективності, відкритості та неупередженості, недопущення дискримінації учасників та корупційних дій. У даному випадку, за переконанням прокурора є очевидним порушення інтересів держави в публічній сфері, оскільки вчинення відповідачем - 2 антиконкурентних узгоджених дій призвело до придбання товарів за рахунок публічних коштів за відсутності конкуренції та при формальному створенні учасниками конкурентної процедури її видимості. Наслідком цього стало нівелювання мети публічної закупівлі.

Прокурор також надав суду відповідь на відзив відповідача - 1 у справі (вх. №02..3.1-02/1385/25 від 12.02.2026). В такій прокурор просив залишити без розгляду поданий відповідачем 1 відзив на позовну заяву, а справу вирішити за наявними матеріалами через пропуск процесуальних строків на подання такого відзиву. Також прокурор вказує, що за обраним заступником керівника Запорізької обласної прокуратури способом захисту поновлення державних інтересів полягає у стягненні з ТОВ "ЗМЗ" на користь відповідача-1 коштів в сумі 857 385.60 грн. Лише в подальшому вказані кошти підлягають стягненню в дохід держави з відповідача - 1. Вказана правова конструкція, за переконанням відповідача, відповідає вимогам ч. 3 ст. 228 ЦКУ.

Правова позиція позивача у справі.

До суду надійшли письмові пояснення у справі від Державної аудиторської служби України (вх. №02.3.1-02/807/25 від 30.01.2025 року).

В таких поясненнях позивач вказує, що Запорізькою обласною прокуратурою обґрунтовано та доведено у цьому випадку підстави звернення до суду із позовною заявою до АТ "Українська залізниця" в особі РФ "Львівська залізниця" АТ "Українська залізниця", ТОВ "Запорізький механічний завод" про визнання недійсним договору від 17.04.2020 №Л/НХ-20182/НЮ, укладеного за результатами проведення відкритих торгів.

Після поновлення провадження у справі, на адресу суду надійшли додаткові пояснення від позивача у справі (вх. №02.3.1-02/2493/26 від 18.03.2026 року), в яких позивач вказує, що звернення прокуратури з вимогою про стягнення коштів у дохід держави відповідає положенням чинного законодавства та усталеній судовій практиці, згідно з якими держава є гарантом захисту публічного інтересу незалежно від рівня бюджету, з якого здійснювалося фінансування закупівлі.

Правова позиція відповідача - 1 у справі Акціонерного товариства «Українська залізниця», від імені якої діє регіональна філія "Львівська залізниця".

На адресу суду надійшов відзив на позовну заяву прокурора від відповідача - 1 у справі (вх. №02.3.1-02/1315/25 від 10.02.2025 року), який зазначає, що у випадку визнання цього договору недійсним залізниця буде змушена компенсувати вартість товару за цим договором, яка на дату відшкодування може бути навіть більшою, аніж на дату проведення тендеру. Прокурором не враховано факту вже витрачених на закупівлю грошових коштів та повне виконання умов договору залізницею, їх прийняття та оплату замовником. Покупець (залізниця) не матиме змоги повернути товар постачальнику чи оголосити на означений товар нову закупівлю. За твердженням відповідача - 1, прокурором у позовній заяві не доведено обставин щодо невідповідності кількості, вартості або ж якості поставленого товару, розмір збитків, чи інших істотних порушень, які б могли вплинути на виконання умов оспорюваного договору. Прокурором також не доведено наявність інших потенційних учасників закупівлі, що могли б задовольнити потреби залізниці за менші кошти, ні наявність на ринку, на той час, більш вигідних для залізниці цінових пропозицій.

Відповідач - 1 вказує, що фактично прокурор, звертаючись до суду з позовом, заявив вимоги від імені та в інтересах залізниці про стягнення коштів з відповідача - 2, при цьому фактично вимагає застосувати односторонню реституцію, яка не передбачена чинним законодавством.

На думку залізниці, заявлені позовні вимоги не відповідають критеріям пропорційності, оскільки може призвести до безпідставного порушення майнових прав сторін договору.

Правова позиція відповідача - 2 у справі ТОВ "Запорізький механічний завод".

На адресу суду 28.01.2025 надійшов відзив на позовну заяву від відповідача - 2 у справі (вх. №02.3.1-02/723/25 від 28.01.2025).

У такому відзиві відповідач - 2 зазначає, що лише сам факт вчинення вказаними учасниками торгів порушення у вигляді антиконкурентних узгоджених дій під час участі у спірній закупівлі, встановлений Рішенням АМК, не є підставою для визнання оспорюваних правочинів недійсними як таких, що вчинені з метою, що суперечить інтересам держави і суспільства. Відповідач - 2 зазначає, що ним понесено відповідальність за вчинене ним порушення законодавства про захист економічної конкуренції, добровільно сплачено накладений штраф.

За переконанням відповідача - 2 такі протиправні діяння під час проведення торгів не завдали шкоди матеріальним інтересам ані безпосередньо державі, ані іншому органу державної влади, адже у процедурі закупівлі всього взяли участь лише 2 учасника, а тендерна пропозиція переможця є нижчою за очікувану вартість закупівлі, яка визначалась замовником самостійно.

Крім того, відповідач - 2 вказує, що прокурором обрано неефективний спосіб захисту прав держави і не враховано висновків Верховного Суду щодо неможливості односторонньої реституції на користь держави у конкретних вказаних обставинах. У відзиві зазначено, що прокурором не доведено, що в результаті визнання договору недійсним майнові права держави буде захищено та відновлено. Прокурор також не довів того факту, що продукція за договором поставлена із завищенням цін, а також не вказав протиправних наслідків укладення і виконання договору.

Відповідач - 2 додатково також зазначає у своєму відзиві, що прокурор такими діями не відновлює інтереси держави, а притягує його до подвійної відповідальності за одне й те ж саме правопорушення, оскільки інтереси держави вже відновлено, шляхом накладання штрафу на учасників закупівлі АМКУ.

На адресу суду надходили і заперечення на відповідь на відзив від відповідача - 2 у справі (вх. №02.3.1-02/1045/25 від 04.02.2025 року). Відповідач - 2 додатково зазначив, що прокурор, звертаючись з позовом у цій справі про визнання недійсним договору та посилаючись на приписи ч. 3 ст. 228 ЦКУ жодними доводами та аргументами не довів наявності у сторін (сторони) умислу в настанні протиправних наслідків, як необхідної передумови для застосування цього правового механізму захисту порушеного права. За переконанням відповідача - 2, при кваліфікації правочину за статтею 228 ЦКУ має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок й повинна бути встановлена лише вироком суду, постановленим у кримінальній справі, що відповідає ч. 1 ст. 62 Конституції України. Відповідача - 2 до кримінальної відповідальності не притягнуто.

Після поновлення провадження у справі, на адресу суду надійшли додаткові пояснення у справі від ТОВ "ЗМЗ" (вх. №02.3.1-02/1028/26 від 05.02.2026 року). З врахуванням правових висновків Верховного Суду, сформованих у постанові від 19.12.2025 у справі №922/3456/26, відповідач - 2 вказує, що сам лише факт вчинення порушення антиконкурентних узгоджених дій під час участі у спірній закупівлі, що встановлений рішенням АМКУ, не є підставою для визнання оспорюваного правочину недійсним як такого, що вчинений з метою, що суперечить інтересам держави та суспільства. Прокурор лише посилається на порушення правил конкуренції, що мали місце під час проведення закупівлі, але не доводить, що внаслідок укладання правочину держава понесла майнову шкоду, переплатила кошти, отримала неякісний товар.

Правова позиція третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача у справі.

Третя особа у справі власних письмових пояснень або інших заяв по суті справи до суду не подала, хоча була повідомлена своєчасно та в належний спосіб про відкриття провадження у справі і залучення її до справи в якості третьої особи.

Так, ухвала суду про відкриття провадження у справі була направлена їй до її електронного кабінету та доставлена до неї - 22.01.2025 року, що підтверджується довідкою про доставку електронного листа, яка міститься в матеріалах справи.

Неподання власних заяв по суті справи третьою особою судом презюмується як підтримка вимог прокурора.

Суд зазначає, що учасник справи розпоряджається своїми правами на власний розсуд (ч. 2 ст. 14 ГПК України).

Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (ч. 4 ст. 13 ГПК України).

Процесуальні дії суду.

Ухвалою суду від 21.01.2025 прийнято позовну заяву до розгляду і відкрито провадження у справі. Постановлено здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження. Встановлено сторонам строки для подання заяв по суті справи. Призначено підготовче засідання у справі. Залучено до участі у справі третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача - Західне міжобласне територіальне відділення Антимонопольного комітету України.

Ухвалою суду від 05.03.2025 зупинено провадження у справі №907/1105/24 до розгляду Верховним Судом у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду справи №922/3456/23 та виготовлення повного тексту постанови.

Ухвалою суду від 12.01.2026 поновлено провадження у справі №907/1105/24. Продовжено судовий розгляд справи.

Ухвалою суду від 16.03.2026 справу №907/1105/24 прийнято до провадження судді Пригузи П.Д. Розгляд справи почато спочатку.

Ухвалою суду від 16.04.2026 закрито підготовче провадження у справі та призначено справу до розгляду по суті.

09.10.2026 суд розглянув справу по суті, перейшов до стадії ухвалення рішення і проголосив вступну та резолютивну частини рішення.

Частиною 1 статті 240 ГПК України передбачено, що рішення суду (повне або скорочене) проголошується у судовому засіданні, яким завершується розгляд справи, публічно, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Під час проголошення повного рішення суду суд може оголосити лише його вступну та резолютивну частини та негайно вручити копії такого рішення учасникам справи, які були присутні у судовому засіданні.

Датою ухвалення рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено - повне чи скорочене). Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення (ч. 5 ст. 240 ГПК України).

Виклад обставин справи, встановлених судом.

Відповідачем - 1 04.03.2020 в електронній системі публічних закупівель "ProZorro" опубліковано відомості про проведення відкритих торгів щодо закупівлі "ДК 021:2015:34630000-2 - Частини залізничних або трамвайних локомотивів чи рейкового рухомого складу; обладнання для контролю залізничного руху".

Очікувана вартість предмета закупівлі становила - 607 092.10 грн.

Відповідно до реєстру отриманих тендерних пропозицій участь у вказаній закупівлі взяли 2 СПД - ТОВ "Запорізький механічний завод" з пропозицією 606 938.00 грн та ТОВ "Металскарб" з пропозицією 607 074.00 грн.

Протоколом засідання тендерного комітету від 31.03.2020 №51 ТОВ "Запорізький механічний завод" визнано переможцем відкритих торгів.

Відповідно було сформовано повідомлення про намір укласти договір, замовником за яким виступає - Регіональна філія "Львівська залізниця" АТ "Українська залізниця", переможцем - ТОВ "Запорізький механічний завод". Інформація про ціну пропозиції - 606 938.00 грн.

Як наслідок, 17.04.2020 між відповідачами у справі укладено договір №Л/НХ-20182/НЮ про закупівлю товару. З урахуванням додаткової угоди від 28.12.2020 №1 до договору загальна його вартість склала - 857 385.60 грн з ПДВ.

Такий договір є виконаний між сторонами, а кошти у розмірі 857 385.60 грн з ПДВ оплачені відповідачем 1 на користь відповідача 2, що підтверджується зокрема документацією служби організації та проведення закупівель відповідача 1, а саме файлом "взаєморозрахунки по діючих договорах за період з 01.01.2020 по 31.12.2020" від 11.11.2024 року; файлом "взаєморозрахунки по діючих договорах за період з 01.01.2021 по 31.12.2021" від 11.11.2024 року; платіжним дорученням №2929842 від 05.08.2020 на суму 349 245.60 грн; платіжним дорученням №2995035 від 29.09.2020 на суму 281 940.00 грн; платіжним дорученням №3103446 від 03.10.2020 на суму 97 140.00 грн; платіжним дорученням №3632991 від 28.04.2021 на суму 129 060.00 грн.

Рішенням адміністративної колегії Західного міжобласного територіального відділення Антимонопольного комітету України від 06.10.2022 №63/38-р/к у справі №63/1-01-11-2021 "Про порушення законодавства про захист економічної конкуренції та накладення штрафів" визнано, що ТОВ "Запорізький механічний завод" і ТОВ "Металскарб" вчинили порушення законодавства про захист економічної конкуренції, передбачене пунктом 4 частини другої статті 6, пунктом 1 статті 50 Закону України "Про захист економічної конкуренції", у вигляді антиконкурентних узгоджених дій, які стосуються спотворення результатів торгів на закупівлю "код ДК 021:2015:34630000-2 частини залізничних або трамвайних локомотивів чи рейкового рухомого складу; обладнання для контролю залізничного руху (запасні частини до вагонів -дефектоскопів)" (ідентифікатор закупівлі UA-2020-06-05-000126-а) порушенням законодавства про захист економічної конкуренції, що передбачене пунктом 4 частини 2 ст. 6 та пунктом 1 статті 50 ЗУ "Про захист економічної конкуренції" у вигляді вчинення антиконкурентних узгоджених дій, які стосуються спотворення результатів торгів. Даним рішенням також зокрема постановлено накласти на підставі статті 52 Закону України "Про захист економічної конкуренції", за вчинене порушення законодавства про захист економічної конкуренції, вказане в пункті 28, на ТОВ "Запорізький механічний завод" штраф у розмірі 25 000.00 грн.

Грунтуючись на вказаному Рішенні адміністративної колегії Західного міжобласного територіального відділення Антимонопольного комітету України, прокурор звернувся до суду з позовними вимогами про визнання недійсним договору від 17.04.2020 № Л/НХ-20182/НЮ про закупівлю товару, укладений між Акціонерним товариством «Укрзалізниця» в особі Регіональної філії «Львівська залізниця» Акціонерного товариства «Українська залізниця» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Запорізький механічний завод», а також стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «Запорізький механічний завод» на користь Акціонерного товариства «Українська залізниця» в особі Регіональної філії «Львівська залізниця» Акціонерного товариства «Українська залізниця» грошових коштів у розмірі 857 385,60 грн, а з Акціонерного товариства «Українська залізниця» в особі Регіональної філії «Львівська залізниця» АТ «Українська залізниця» одержані ним за рішенням суду грошові кошти у розмірі 857 385,60 грн стягнути в дохід держави, в особі Державної аудиторської служби України.

Щодо представництва інтересів держави Прокурором.

Судом встановлено, що Запорізькою обласною прокуратурою направлявся Західному міжобласному територіальному відділенню Антимонопольного комітету України лист від 05.11.2024 №15/2-2507-24, в якому прокурор просив з метою подальшого вирішення органами прокуратури питання щодо наявності підстав для представництва інтересів держави в суді у строк до 02.12.2024 надати йому інформацію щодо сплати ТОВ "Запорізький механічний завод" та ТОВ "Металскарб" штрафу.

У відповідь Західне міжобласне територіальне відділення своїм листом від 18.11.2024 №63-02/4520е повідомило, що обидва товариства сплатили штрафи у добровільному порядку та не оскаржували рішення адміністративної колегії.

Судом встановлено, що Запорізька обласна прокуратура зверталась з листом від 05.11.2024 №15/2-2507-24 і до відповідача - 1 справі, в якому просила надати інформацію чи було йому відомо під час проведення відкритих торгів про узгодження (координацію) своєї поведінки між ТОВ "ЗМЗ" та ТОВ "Металскарб".

У відповідь відповідач - 1 своїм листом від 03.12.2024 повідомив, що під час проведення процедур закупівель протягом 2019 - 2021 року регіональній філії "Львівська залізниця" АТ "Українська залізниця" не було відомо щодо узгодження (координації) між вказаними юридичними особами. На підтвердження повноти розрахунків, відповідачем - 1 було долучено до матеріалів справи копії платіжних документів, за якими здійснено оплату поставок.

Запорізька обласна прокуратура зверталася з відповідним листом до Державної аудиторської служби України від 27.11.2024 №15/2-2507-24, в якому зазначала, що чинне законодавство та стала судова практика свідчать про наявність у Державної аудиторської служби права на звернення до суду з позовами про визнання недійсними договорів про закупівлю. Аналогічний лист направлявся і до Західного офісу Держаудитслужби.

У відповідь Західний офіс Держаудитслужби своїм листом від 15.11.2024 повідомив, що зазначені процедури закупівлі ним не досліджувались, відповідно відсутні законні підстави для самостійного звернення до суду про визнання недійсними договорів, укладених за результатами їх проведення.

Надалі, Запорізька обласна прокуратура звернулась до Державної аудиторської служби України з листом №15/2-2518-24 від 20.12.2024, в якому на виконання вимог ч. 4 ст. 23 Закону України "Про прокуратуру" повідомила, що нею до Господарського суду Закарпатської області буде пред`явлений позов в інтересах держави в особі Державної аудиторської служби України до АТ "Українська залізниця" в особі Регіональної філії "Львівська залізниця" АТ "Українська залізниця", ТОВ "ЗМЗ" про визнання недійсним договору від 17.04.2020 про закупівлю товару, укладеного за результатами проведення відкритих торгів, як такого, що суперечить інтересам держави та суспільства, його моральним засадам з умислу ТОВ "ЗМЗ" та застосування наслідків недійсності, передбачених ч. 3 ст. 228 ЦКУ, стягнення в дохід держави 714 488.00 грн.

Згідно з ст.131-1 Конституції України на органи прокуратури України покладається представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Виходячи з вимог п.п.1, 2 ч.1 ст. 3 Закону України Про прокуратуру, діяльність органів прокуратури ґрунтується на засадах верховенства права та законності.

Відповідно до частини 3 статті 23 цього ж нормативно-правового акту, прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

Отже, виключними випадками, за яких прокурор може здійснювати представництво інтересів держави в суді, є порушення або загроза порушення інтересів держави. Ключовим для застосування цієї конституційної норми є поняття інтерес держави. Інтереси держави охоплюють широке і водночас чітко не визначене коло законних інтересів, які не піддаються точній класифікації, а тому їх наявність повинна бути предметом самостійної оцінки суду у кожному випадку звернення прокурора з позовом.

Аналіз ч. 3 ст. 23 Закону України Про прокуратуру дає суду підстави стверджувати що прокурор може представляти інтереси держави в суді лише у двох випадках: якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження; у разі відсутності такого органу.

Перший виключний випадок передбачає наявність органу, який може здійснювати захист інтересів держави самостійно, а другий - відсутність такого органу. Однак підстави представництва інтересів держави прокуратурою у цих двох випадках істотно відрізняються. У першому випадку прокурор набуває право на представництво, якщо відповідний суб`єкт владних повноважень не здійснює захисту або здійснює неналежно.

Не здійснення захисту виявляється в усвідомленій пасивній поведінці уповноваженого суб`єкта владних повноважень - він усвідомлює порушення інтересів держави, має відповідні повноваження для їх захисту, але всупереч цим інтересам за захистом до суду не звертається.

Здійснення захисту неналежним чином виявляється в активній поведінці (сукупності дій та рішень), спрямованій на захист інтересів держави, але яка є неналежною.

Неналежність захисту може бути оцінена з огляду на встановлений порядок захисту інтересів держави, який серед іншого включає досудове з`ясування обставин порушення інтересів держави, обрання способу їх захисту та ефективне здійснення процесуальних прав позивача.

При цьому суд звертає увагу на те, що захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні суб`єкти владних повноважень, а не прокурор. Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює в судовому провадженні відповідного суб`єкта владних повноважень, який всупереч вимог закону не здійснює захисту або робить це неналежно. У кожному такому випадку прокурор повинен навести (а суд перевірити) причини, які перешкоджають захисту інтересів держави належним суб`єктом, і які є підставами для звернення прокурора до суду.

Мотивувальна частина рішення.

Правове обґрунтування і оцінка (висновки) суду.

При зверненні з даним позовом до суду прокурором визначено суб`єктний склад позивача у складі Державної аудиторської служби України.

В обґрунтуванні наявності підстав для представництва та необхідність захисту інтересів держави прокуратура зазначає, що звернення прокурора до суду спрямоване на задоволення суспільної потреби у відновленні законності при вирішенні суспільно-значимого питання щодо визнання недійсним договору від 17.04.2020 №Л/НХ-20182/НЮ як такого, що суперечить інтересам держави та суспільства, його моральним засадам з умислу ТОВ Запорізький механічний завод, адже вчинення Відповідачем 2 порушення законодавства про захист економічної конкуренції у вигляді антиконкурентних узгоджених дій, які спотворили результати торгів, призвело до закупівлі товару за відсутності конкуренції та при формальному створенні учасниками тендера її видимості, наслідком чого стало нівелювання мети публічної закупівлі - отримання послуги з максимальною економією та ефективністю.

При цьому, за позицією прокурора, орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, будучи поінформованими про існування такого порушення, не здійснює захист інтересів держави, що є підставою для представництва прокурором інтересів держави.

Відповідно до частин третьої - п`ятої статті 53 ГПК України, у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами.

Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених статтею 174 цього Кодексу.

У разі відкриття провадження за позовною заявою особи, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб (крім прокурора), особа, в чиїх інтересах подано позов, набуває статусу позивача.

У разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі набуває статусу позивача.

Правові та організаційні засади здійснення державного фінансового контролю в Україні визначає Закон України Про основні засади здійснення державного фінансового контролю в Україні від 26.01.1993 № 2939-XII (Закон № 2939-XII).

Згідно з п. 1 Положення про Державну аудиторську службу України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 43 від 03.02.2016 (із змінами) (далі - Положення) Державна аудиторська служба України (Держаудитслужба) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра фінансів та який реалізує державну політику у сфері державного фінансового контролю.

Відповідно до вказаного Положення Державна аудиторська служба України вживає в установленому порядку заходів до усунення виявлених під час здійснення державного фінансового контролю порушень законодавства та притягнення до відповідальності винних осіб, зокрема звертається до суду в інтересах держави у разі незабезпечення виконання вимог щодо усунення виявлених під час здійснення державного фінансового контролю порушень законодавства з питань збереження і використання активів (пп.9 п.4 Положення).

Визначені у п.п. 8, 10 абз. 1 ст. 10 Закону України Про основні засади здійснення державного фінансового контролю в України, абз. 3 п.п. 9, п. 4, п.п. 20 п. 6 Положення про Державну аудиторську службу України повноваження органів Держаудитслужби самостійно звертатися до суду обумовлені здійсненим заходом державного фінансового контролю та пов`язуються з:

- визнанням недійсними договорів, укладених із порушенням законодавства, що виявлено під час проведення заходу державного контролю;

- усуненням виявлених під час здійснення державного фінансового контролю порушень законодавства з питань збереження і використання активів (якщо підконтрольною установою не забезпечено виконання вимог щодо їх усунення);

- стягнення у дохід держави коштів, отримані підконтрольними установами за незаконними договорами, без установлених законом підстав та з порушенням законодавства.

За встановлених в даній справі обставин, які не заперечуються учасниками справи, у спірних правовідносинах визначені Законом № 2939-XII заходи державного фінансового контролю щодо спірної закупівлі Державною аудиторською службою України не проводилися, що вбачається з письмових пояснень позивача, листів Державної аудиторської служби України, відомостей з веб-сайту публічних закупівель та не заперечується іншими учасниками цієї справи, в тому числі й прокурором.

Таким чином, суд висновує, що у спірних правовідносинах не встановлено право/можливість подання Держаудитслужбою позовних заяв щодо визнання недійсним договору про закупівлю та застосування спеціальних наслідків його недійсності через порушення, за твердженням прокурора, законодавства, що не виявлялося Держаудитслужбою та не було предметом фінансового моніторингу або іншого заходу державного фінансового контролю.

Нерелевантною до спірних правовідносин є постанова Верховного Суду від 17.10.2024 у справі №914/1507/23, позаяк в означеній постанові Верховного Суду відсутні будь-які висновки щодо застосування Закону № 2939-XII та/або Положення про Державну аудиторську службу України, в тому числі щодо можливості Держаудитслужбою без проведення заходу державного фінансового контролю публічної закупівлі самостійно ініціювати позов про недійсність договору укладеного за її наслідками, а в ч. 4 ст. 236 ГПК України встановлено обов`язок врахування висновків щодо застосування конкретних норм права, що викладені в постановах Верховного Суду, а не результатів розгляду тієї чи іншої справи Верховним Судом.

Статтею 15 Цивільного кодексу України унормовано право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорення. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Захист, відновлення порушеного або оспорюваного права чи охоронюваного законом інтересу відбувається, в тому числі, шляхом звернення з позовом до суду (частина 1 статті 16 ЦК України).

Відповідно до частин 1 та 2 статті 2 ГПК України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних зі здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави. Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням господарського судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

Відповідно до частини 2 статті 4 ГПК України юридичні особи та фізичні особи-підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

За змістом положень вказаних норм, правом на пред`явлення позову до господарського суду наділені, зокрема юридичні особи, а суд шляхом вчинення провадження у справах здійснює захист осіб, права і охоронювані законом інтереси яких порушені або оспорюються.

В контексті завдань господарського судочинства звернення до суду є способом захисту порушених прав, свобод або законних інтересів позивача.

Однак, наявність права на пред`явлення позову не є безумовною підставою для здійснення судового захисту, а лише однією з необхідних умов для реалізації встановленого вказаними вище нормами права.

Реалізуючи передбачене статтею 55 Конституції України, статтею 4 ГПК України право на судовий захист, звертаючись до суду, особа вказує в позові власне суб`єктивне уявлення про порушене право чи охоронюваний інтерес та спосіб його захисту.

У цьому контексті суд звертає увагу на таке.

Відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

При цьому Європейський суд справ людини у своїх рішеннях наголошує, що Конвенція покликана гарантувати не теоретичні чи ілюзорні права, а права практичні та ефективні (пункт 192 рішення у справі Scordino v. Italy (№ 1) від 29.03.2006, заява № 36813/97; пункт 45 рішення у справі Prince Hans-Adam II of Liechtenstein v. Germany від 12.07.2001, заява № 42527/98).

Отже, правом на звернення до суду за захистом наділена особа у разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси. Вирішуючи переданий на розгляд спір по суті, суд повинен встановити наявність у особи, яка звернулася з позовом, суб`єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, на захист якого подано позов, тобто встановити чи є особа, за позовом якої (або в інтересах якої) порушено провадження у справі належним позивачем. При цьому обов`язком позивача є доведення / підтвердження в установленому законом порядку наявності факту порушення та / або оспорювання його прав та інтересів.

Водночас підставою для звернення особи до суду є наявність у неї порушеного права та / або законного інтересу. Таке звернення здійснюється особою, якій це право належить, і саме з метою його захисту. Аналогічна позиція викладена у постанові Верховного Суду у складі об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 02.09.2022 у справі № 916/144/17.

Порушенням вважається такий стан суб`єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб`єктивне право особи зменшилося або зникло як таке; порушення права пов`язано з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково.

При цьому позивач, тобто особа, яка подала позов, самостійно визначається з порушеним, невизнаним чи оспорюваним правом або охоронюваним законом інтересом, які потребують судового захисту. Обґрунтованість підстав звернення до суду оцінюються судом у кожній конкретній справі за результатами розгляду позову.

Спосіб захисту втілює безпосередню мету, якої прагне досягти суб`єкт захисту (позивач), вважаючи, що таким чином буде припинено порушення (чи оспорювання) його прав, він компенсує витрати, що виникли у зв`язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.

У свою чергу, суд перевіряє доводи позивача і, залежно від встановленого, вирішує питання про наявність чи відсутність підстав для правового захисту. Вирішуючи спір, суд надає об`єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу, а також визначає, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.

Якщо позивач не довів порушення його права чи безпосереднього інтересу, в позові слід відмовити. Схожий за змістом висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 28.09.2021 у справі № 761/45721/16-ц.

Оцінка предмета заявленого позову, а відтак наявності підстав для захисту порушеного права та / або інтересу позивача, про яке ним зазначається в позовній заяві, здійснюється судом, на розгляд якого передано спір, крізь призму оцінки спірних правовідносин та обставин (юридичних фактів), якими позивач обґрунтовує заявлені вимоги (постанови Верховного Суду від 19.09.2019 у справі № 924/831/17, від 28.11.2019 у справі № 910/8357/18, від 22.09.2022 у справі № 924/1146/21, від 06.10.2022 у справі № 922/2013/21, від 17.11.2022 у справі № 904/7841/21).

Положення ч. 2 ст. 16 Цивільного кодексу України передбачають такий спосіб захисту порушеного права, як визнання недійсним правочину (господарської угоди).

Цивільний закон визначає правочин як дію особи, спрямовану на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків; шляхом укладання правочинів суб`єкти цивільних відносин реалізують свої правомочності, суб`єктивні цивільні права за допомогою передачі цих прав іншим учасникам.

Відповідно до частини першої статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Отже, наявність підстав для визнання договору недійсним має встановлюватися судом на момент його укладення. Тобто, недійсність договору має існувати в момент його укладення, а не в результаті невиконання чи неналежного виконання зобов`язань, що виникли на підставі укладеного договору.

Такі висновки Верховного Суду щодо застосування частини першої статті 215 Цивільного кодексу України викладені у численних постановах, зокрема у постанові від 24 квітня 2020 року у справі № 522/25151/14-ц, а також у постановах від 22 червня 2020 року у справі № 177/1942/16-ц, від 25 березня 2024 року у справі № 336/6023/20, та є усталеними.

Згідно з частиною першою статті 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

При вирішенні позову про визнання недійсним оспорюваного правочину враховуються загальні положення статей 3, 15, 16 Цивільного кодексу України. За результатами розгляду такого спору вирішується питання про спростування презумпції правомірності правочину й має бути встановлено не лише наявність підстав недійсності правочину, передбачених законом, але й визначено, чи було порушене цивільне право особи, за захистом якого позивач звернувся до суду, яке саме право порушене та в чому полягає його порушення, оскільки залежно від цього визначається необхідний спосіб захисту порушеного права, якщо таке порушення відбулося.

Подібний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 08.04.2025 у справі № 910/9128/23, від 14.01.2025 у справі № 925/1459/23, від 01.10.2024 у справі № 910/20103/23, від 15.10.2024 у справі № 917/531/19, від 20.02.2024 у справі №903/1037/22, від 19.03.2024 у справі № 910/4293/22.

Крім того, вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання таких правочинів недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків та, у разі задоволення позовних вимог, зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.

Подібний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 08.04.2025 у справі № 910/9128/23, від 14.01.2025 у справі № 925/1459/23, від 08.08.2024 у справі №917/1024/22 від 18.05.2023 у справі № 906/743/21, від 03.08.2023 у справі № 909/654/19, від 19.10.2022 у справі № 912/278/21.

При цьому невідповідність правочину актам законодавства як підстава його недійсності повинна ґрунтуватися на повно та достовірно встановлених судами обставинах справи про порушення певним правочином (чи його частиною) імперативного припису законодавства. Саме по собі відступлення сторонами від положень законодавства, регулювання їх іншим чином не свідчить про суперечність змісту правочину Цивільному Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Подібний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 08.08.2024 у справі № 917/1024/22, від 01.10.2024 у справі № 910/20103/23, від 15.10.2024 у справі № 917/531/19.

Таким чином, для визнання недійсним у судовому порядку правочину необхідно встановити, що правочин не відповідає вимогам закону, або ж його сторонами (стороною) при укладенні було порушено господарську компетенцію.

Подібний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 08.04.2025 у справі № 910/9128/23, від 14.01.2025 у справі № 925/1459/23, від 08.08.2024 у справі №917/1024/22, від 20.02.2024 у справі № 903/1037/22, від 19.03.2024 у справі №910/4293/22.

Підставою недійсності спірного у цій справі договору прокурор визначив положення частини третьої статті 228 Цивільного кодексу України та зазначив про те, що укладений сторонами договір суперечить інтересам держави і суспільства, оскільки був укладений за результатом закупівлі, проведення якої відбулося з порушенням її учасниками законодавства про захист економічної конкуренції у вигляді вчинення антиконкурентних узгоджених дій, що стосуються спотворення результатів закупівлі, з порушенням встановленого Законом України Про публічні закупівлі принципу добросовісної конкуренції серед учасників, які проявили недобросовісну поведінку, що встановлено рішенням Адміністративної колегії Західного міжобласного територіального відділення Антимонопольного комітету України від 06.10.2022 № 63/38-р/к у справі № 63/1-01-11-2021.

Так, відповідно до частини третьої статті 228 Цивільного кодексу України у разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним. Якщо визнаний судом недійсний правочин було вчинено з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то при наявності умислу у обох сторін - в разі виконання правочину обома сторонами - в дохід держави за рішенням суду стягується все одержане ними за угодою, а в разі виконання правочину однією стороною з іншої сторони за рішенням суду стягується в дохід держави все одержане нею і все належне - з неї першій стороні на відшкодування одержаного. При наявності умислу лише у однієї із сторін все одержане нею за правочином повинно бути повернуто іншій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного за рішенням суду стягується в дохід держави.

Норми чинного законодавства не містять визначення понять інтерес загалом та інтерес держави і суспільства зокрема, законодавство України не містить ні орієнтовного переліку сфер, у яких існують державні інтереси, ні критеріїв чи способів їх визначення, а відтак, оскільки поняття інтереси держави має невизначений зміст, в кожному конкретному випадку необхідно встановити, порушені чи ні інтереси окремої особи або держави.

Суд виходить з того, що державні інтереси - це інтереси, пов`язані з потребою у здійсненні загальнодержавних дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону України, гарантування її державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорону землі як національного багатства, захист прав усіх суб`єктів права власності та господарювання тощо (див. рішення Конституційного Суду України у рішенні № 3-рп/99 від 08.04.1999).

Відповідно до висновку Верховного Суду щодо застосування частини третьої статті 228 Цивільного кодексу України, викладеного у постанові від 20 березня 2019 року у справі №922/1391/18, та який був підтверджений у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 19 грудня 2025 року у справі №922/3456/23, аналіз частини третьої статті 228 Цивільного кодексу України свідчить про те, що ознаками недійсного господарського договору, що суперечить інтересам держави і суспільства, є спрямованість цього правочину на порушення правового господарського порядку та наявність умислу (наміру) його сторін, які усвідомлювали або повинні були усвідомлювати протиправність укладеного договору. Метою такого правочину є його кінцевий результат, якого бажають досягти сторони. Мета завідомо суперечить інтересам держави та суспільства.

Відтак для правильного вирішення спору у цій справі при застосуванні частини третьої статті 228 Цивільного кодексу України необхідно встановити, у чому конкретно полягала завідомо суперечна інтересам держави і суспільства мета укладення спірного договору, якою із сторін і в якій мірі виконано зобов`язання, а також наявність наміру (умислу) у кожної із сторін.

При цьому, суд зазначає, що не будь-які порушення актів цивільного законодавства, вчинені під час укладення договору, мають своїм наслідком невідповідність правочину інтересам держави і суспільства.

Наявність у сторін (сторони) правочину такого наміру (умислу) означає, що вони (вона), виходячи з обставин справи, усвідомлювали або повинні були усвідомлювати протиправність укладеного договору і суперечність його мети інтересам держави і суспільства та прагнули або свідомо допускали настання протиправних наслідків.

Як зазначила об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду в постанові від 19.12.2025 у справі № 922/3456/23, наслідки, передбачені реченнями 2 3 частини 3 статті 228 Цивільного кодексу України, не спрямовані на поновлення майнової сфери постраждалого учасника цивільно-правових правовідносин. Передбачені законом санкції мають за мету покарати осіб, які вчинили заборонений законодавством правочин.

За загальним правилом правовим наслідком недійсності правочинів є повернення сторін у стан, що передував укладенню правочину (абзац 2 частини 1 статті 216 Цивільного кодексу України). Такий правовий наслідок спрямований на те, аби нівелювати все, що відбулося, і зробити його юридично незначущим.

Супроводжувальним правовим наслідком недійсності правочину є можливість відшкодування винною стороною правочину збитків та моральної шкоди, завданої другій стороні правочину. Такий правовий наслідок спрямований на те, аби досягти компенсації понесених такою стороною втрат, тобто є проявом дії компенсаційних засад цивільного права.

Оскільки відшкодування збитків та моральної шкоди є видом цивільно-правової відповідальності, їх стягнення відбувається на користь приватної особи, в її інтересах і саме задля неї.

Водночас, як зазначено у наведеній постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 19.12.2025 у справі № 922/3456/23, в частині 3 статті 228 Цивільного кодексу України передбачаються зовсім інші правові наслідки: спрямовані на реакцію з боку держави на правопорушення сторони/сторін правочину; ініціатором цих правових наслідків є держава, а не сторона правочину; ці правові наслідки встановлені в публічних інтересах (як їх розуміє держава), а не в приватноправових; наслідки полягають не у відновленні становища, що існувало до вчинення правочину, а у вилученні майна; ці правові наслідки не можна розцінювати як відшкодування збитків. Тому, за висновком об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, такі правові наслідки не належать до компенсаційних, адже вони є сутнісно іншими та є різновидом конфіскації майна державою.

При цьому стосовно відповідності приписів частини 3 статті 228 Цивільного кодексу України критеріям Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) щодо сумісності втручання у право на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, то об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду в постанові від 19.12.2025 у справі № 922/3456/23 зазначила, що конфіскація без вироку суду розглядається ЄСПЛ як втручання у право власності, захищене статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Водночас, суд, вирішуючи питання щодо застосування частини 3 статті 228 Цивільного кодексу України, має враховувати те, що санкції, передбачені частиною 3 статті 228 Цивільного кодексу України, є не компенсаційними, а конфіскаційними, які передбачають стягнення всього отриманого за правочином на користь держави. Ці санкції спрямовані не на відновлення правового стану, який існував до порушення, а на покарання осіб, які порушили законодавчу заборону вчиняти правочин, який не відповідає інтересам держави і суспільства.

В аспекті застосування приписів ч. 3 ст. 228 ЦК України прикметною є правова позиція, що викладена у постанові Верховного Суду від 13.11.2024 у справі №911/934/23, за якою …санкції, передбачені частиною третьою статті 228 ЦК України, частиною першою статті 208 ГК України, не є компенсаційними, оскільки положеннями зазначених норм передбачено застосування цих санкцій на користь держави незалежно від ступеню негативного впливу виконання правочину на майновий стан держави, та навіть незалежно від того, чи наявний такий вплив взагалі. Отже, санкції, передбачені частиною третьою статті 228 ЦК України, частиною першою статті 208 ГК України, не є способами захисту прав держави, а є конфіскаційними санкціями. Вони спрямовані на покарання осіб, які порушили законодавчу заборону вчиняти правочин, який не відповідає інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Застосування цих санкцій є втручанням держави у право власності приватних осіб. Тому підлягає застосуванню стаття 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенції). Відповідно до зазначеної статті кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.

Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (ЄСПЛ) критеріями сумісності заходу втручання у право на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу до Конвенції є те, чи ґрунтувалося таке втручання на національному законі, чи переслідувало легітимну мету, що випливає зі змісту вказаної статті, а також, чи є відповідний захід пропорційним легітимній меті втручання у право:

- втручання держави у право власності повинно мати нормативну основу у національному законодавстві, яке є доступним для заінтересованих осіб, чітким, а наслідки його застосування - передбачуваними;

- якщо можливість втручання у право власності передбачена законом, Конвенція надає державам свободу розсуду щодо визначення легітимної мети такого втручання: або з метою контролю за користуванням майном відповідно до загальних інтересів, або для забезпечення сплати податків, інших зборів або штрафів;

- втручання у право власності, навіть якщо воно здійснюється згідно із законом і з легітимною метою, буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не буде встановлений справедливий баланс між інтересами суспільства, пов`язаними з цим втручанням, й інтересами особи, яка зазнає втручання в її право власності. Отже, має існувати розумне співвідношення (пропорційність) між метою, досягнення якої передбачається, та засобами, які використовуються для її досягнення.

Критерій обґрунтованості втручання виконаний, оскільки санкції передбачені у національному законодавств, а саме частиною третьою статті 228 ЦК України, частиною першою статті 208 ГК України. Критерій легітимної мети в частині цих майнових санкцій теж виконаний, оскільки вчинення дій, які не відповідають інтересам держави і суспільства, його моральним засадам, знаходиться у сфері загальних інтересів. Але колегія суддів вважає, що критерій розумного балансу (пропорційності) між метою, досягнення якої передбачається, та засобами, які використовуються для її досягнення, - не виконаний.

Так, ЄСПЛ у справі Imeri v. Croatia від 24 червня 2021 року (заява № 77668/14) зробив висновок, що принцип пропорційності має бути дотриманий не лише щодо визначення правил щодо суворості санкцій, але й оцінки факторів, які можуть бути взяті до уваги при встановленні санкцій (пункт 84). Зокрема, в зазначеній справі ЄСПЛ взяв до уваги той факт, що заявники не мали кримінального минулого та що вони не підозрювалися чи не були обвинувачені у вчиненні жодного кримінального правопорушення.

Колегія суддів вважає, що норми частини третьої статті 228 ЦК України, частини першої статті 208 ГК України порушують принцип пропорційності у двох аспектах: як в частині суворості санкцій, так і в частині неврахування факторів, які мають бути взяті до уваги при встановленні санкцій.

Зазначені наведеними вище статтями санкції визначаються в розмірі вартості предмета договору незалежно від того, в чому саме полягає невідповідність правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам, якою мірою порушені інтереси держави і суспільства, його моральні засади. Відтак, не враховується ступінь тяжкості правопорушення та його наслідків.

Санкції застосовуються без урахування будь-яких інших факторів, які мали б бути взяті до уваги. Наприклад, на їх застосування не впливає чи було вчинене правопорушення під впливом погрози, примусу; чи було воно вчинено повторно чи за попередньою змовою тощо.

При цьому суд, застосовуючи такі санкції, позбавлений можливості врахувати зазначені фактори, оскільки закон імперативно встановлює розмір таких санкцій у вигляді всього одержаного за правочином або належного за ним. Тобто у даному випадку закон встановлює абсолютно визначені та безальтернативні санкції, а суд не має розсуду для визначення (корегування) їх розміру.

Крім того, положення частини третьої статті 228 ЦК України, частини першої статті 208 ГК України передбачають застосування санкцій навіть до сторони правочину, яка не винна у правопорушенні (вчиненому іншою стороною), та є добросовісною. Так, у таких випадках з добросовісної сторони правочину стягується в дохід держави все одержане нею або належне їй на відшкодування виконаного незалежно від того, чи було фактично повернуто такій стороні все одержане іншою стороною, чи ні.

При цьому за висновками ЄСПЛ справедливий баланс не буде дотриманий, якщо особа - добросовісний набувач внаслідок втручання в її право власності понесе індивідуальний і надмірний тягар, зокрема, якщо їй не буде надана обґрунтована компенсація чи інший вид належного відшкодування у зв`язку з позбавленням права на майно (див. рішення ЄСПЛ у справах Рисовський проти України від 20 жовтня 2011 року (Rysovskyy v. Ukraine, заява № 29979/04), Кривенький проти України від 16 лютого 2017 року (Kryvenkyy v. Ukraine, заява № 43768/07)).

З урахуванням викладеного Верховний Суд у постанові від 13.11.2024 у справі №911/934/23 дійшов висновку про те, що норми частини третьої статті 228 ЦК України та частини першої статті 208 ГК України не підлягають застосуванню як такі, що порушують критерій сумісності заходу втручання у право на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу до Конвенції у світлі практики ЄСПЛ.

Означений висновок (як і ряд інших правових позицій) був уточнений об`єднаною палатою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду в постанові від 19.12.2025 у справі № 922/3456/23 таким чином:

При визначенні підстав для застосування ч.3 ст.228 Цивільного кодексу України, яка містить санкцію конфіскаційного характеру, не властиву нормам цивільного законодавства, і яка несе в собі високі ризики втручання держави в право власності приватних осіб, суд має враховувати критерії, визначені ЄСПЛ, щодо пропорційності покарання (конфіскації без вироку суду) та можливості обрання менш обтяжливого заходу для винної сторони правочину (двосторонньої реституції, стягнення збитків, штрафу тощо).

Ця стаття може застосовуватися у виключних випадках порушення інтересів держави та суспільства, які, зокрема, можуть мати місце при вчинені особою кримінального злочину (тобто, за наявності обвинувального вироку суду, що набрав законної сили), або дій, якими державі та суспільству завдані значні збитки, а винна особа відповідно незаконно, безпідставно збагатилася (на суму, співставну із вартістю того, що стягується на користь держави, для дотримання принципу пропорційності втручання). Ця норма не може бути застосована у випадку порушення суб`єктом господарювання будь-яких норм чинного законодавства, яке регулює господарську діяльність, зокрема законодавства про захист конкуренції.

Висновки суду.

Таким чином, суд висновує, що для застосування приписів частини 3 статті 228 Цивільного кодексу України прокурор у цій справі мав довести те, що сам спірний правочин за своєю суттю є протиправним, спрямованим на порушення інтересів держави та суспільства, виходячи з зазначених вище критеріїв.

Однак, за встановленими судом обставинами, прокурор у позовній заяві та в судових засіданнях в обґрунтування недійсності спірного договору на підставі частини третьої статті 228 Цивільного кодексу України посилається виключно на те, що спірний договір був укладений з порушенням принципу добросовісної конкуренції серед учасників.

Тобто, фактично доводи прокурора зводяться до обставин порушення учасниками закупівлі правил конкуренції, які були допущені під час проведення процедур закупівлі, що встановлено у рішенні Адміністративної колегії Західного міжобласного територіального відділення Антимонопольного комітету України від 06.10.2022 № 63/38-р/к у справі № 63/1-01-11-2021, а не до того, що безпосередньо сам укладений договір порушує інтереси держави та суспільства.

Дослідивши доводи, наведені прокурором в обґрунтування підстав недійсності спірного у цій справі договору, суд резюмує, що прокурором не надано жодного доказу, який б підтверджував завідомо суперечливу інтересам держави і суспільства мету укладення спірного правочину, наявність його протиправних наслідків, а також умисел сторін на укладення договору, що суперечить зазначеним інтересам, зокрема, не довів спрямованість і відповідність спірного правочину ознакам, які б свідчили про посягання на суспільні, економічні чи соціальні основи держави і суспільства. При цьому, обвинувальний вирок у кримінальному провадженні, який би мав преюдиційне значення для цієї господарської справи, не виносився та прокурором суду не надавався.

Навпаки, за встановленими у справі обставинами, які визнаються усіма учасниками справи, які подали заяви по суті позову, Договір від 17.04.2020 №Л/НХ-20182/НЮ має реальний характер, ціна договору відповідно до Договору не перевищує ціну закупівлі UA-2020-03-04-000373-С, що визначена у оголошенні про проведення відкритих торгів UA-2020-03-04-000373-c, а умови оспорюваного Договору відповідачами виконано в повному обсязі, що підтверджується всіма сторонами справи, а також файлами щодо проведених взаєморозрахунків, наданими відділом закупівлі відповідача -1 і платіжними інструкціями.

Таким чином, за результатами виконання оспорюваного прокурором договору було в повній мірі досягнуто мету публічної закупівлі, зокрема, сторона Замовника отримала зазначений у Специфікації до Договору товар на визначених у Тендерній документації умовах, а прокурором, в свою чергу, не доводиться жодним доказом, що внаслідок укладення оспорюваного правочину держава понесла майнову шкоду, переплатила кошти або отримала товар неналежної якості, зокрема:

- не надано доказів наявності на ринку на час проведення спірної закупівлі більш вигідних для замовника цінових пропозицій (того, що товар за спірним договором був поставлений за завищеними цінами або того, що аналогічні товари могли бути поставлені з використанням менших ресурсів);

- не доведено обставин нераціональності використання коштів та економічну доцільність позову з урахуванням того, що публічний інтерес на предмет закупівлі, яким були товари ДК 021:2015 34630000-2 Частини залізничних або трамвайних локомотивів чи рейкового рухомого складу, обладнання для контролю залізничного руху) (запасні частини до вагонів-дефектоскопів), в разі задоволення позову потребуватиме подальшого витрачання бюджетних коштів для проведення повторної публічної закупівлі.

Більше того, суд звертає увагу прокурора, що у спірних правовідносинах фінансування закупівлі UA-2020-03-04-000373-с здійснювалося відповідачем 1 за рахунок власних коштів від господарської діяльності АТ Укрзалізниця, а не коштів державного чи місцевого бюджету, що a priori виключає підставність доводів про суперечність такого договору інтересам держави, що є необхідною умовою для застосування ч. 3 ст. 228 ЦК України.

В даному аспекті суд зважає, що відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 113 ЦК України господарським товариством є юридична особа, статутний (складений) капітал якої поділений на частки між учасниками. Господарські товариства можуть бути створені у формі повного товариства, командитного товариства, товариства з обмеженою або додатковою відповідальністю, акціонерного товариства.

Господарське товариство є власником: майна, переданого йому учасниками товариства у власність як вклад до статутного (складеного) капіталу; продукції, виробленої товариством у результаті господарської діяльності; одержаних доходів; іншого майна, набутого на підставах, що не заборонені законом (ч. 1 ст. 115 ЦК України).

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 3 Закону України Про акціонерні товариства акціонерне товариство - це господарське товариство, статутний капітал якого поділено на визначену кількість часток однакової номінальної вартості, корпоративні права за якими посвідчуються акціями.

Акціонерне товариство не відповідає за зобов`язаннями акціонерів. У разі вчинення акціонерами протиправних дій до товариства та його органів не можуть застосовуватися будь-які санкції, що обмежують їхні права, крім випадків, визначених законом.

Акціонери не відповідають за зобов`язаннями товариства і несуть ризик збитків, пов`язаних з діяльністю товариства, лише в межах номінальної вартості належних їм акцій. У разі вчинення протиправних дій товариством або іншими акціонерами до акціонерів не можуть застосовуватися будь-які санкції, що обмежують їхні права.

Відповідач 1 у справі АТ Укрзалізниця створений на підставі Закону України Про особливості утворення акціонерного товариства залізничного транспорту загального користування, частинами 3 та 4 статті 2 якого визначено Товариство утворюється як акціонерне товариство, 100 відсотків акцій якого закріплюються в державній власності, на базі Державної адміністрації залізничного транспорту України, а також підприємств, установ та організацій залізничного транспорту загального користування, які реорганізовуються шляхом злиття (далі - підприємства залізничного транспорту). Статут Товариства затверджується Кабінетом Міністрів України.

Пунктами 1, 2, 4 Статуту Акціонерного товариства Українська залізниця (затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 2 вересня 2015 р. № 735) визначено, що Акціонерне товариство Українська залізниця (далі - товариство) є юридичною особою, що утворена відповідно до Закону України Про особливості утворення акціонерного товариства залізничного транспорту загального користування, постанови Кабінету Міністрів України від 25 червня 2014 р. № 200 Про утворення публічного акціонерного товариства Українська залізниця (Офіційний вісник України, 2014 р., № 53, ст. 1402).

Товариство утворене як акціонерне товариство, 100 відсотків акцій якого закріплюються в державній власності, на базі Державної адміністрації залізничного транспорту України, а також підприємств, установ та організацій залізничного транспорту загального користування, які реорганізовано шляхом злиття, згідно з додатком 1 до постанови Кабінету Міністрів України від 25 червня 2014 р. № 200 Про утворення публічного акціонерного товариства Українська залізниця.

Тип товариства - приватне акціонерне товариство.

За змістом пунктів 31-33 Статуту Акціонерного товариства Українська залізниця м майно товариства становлять основні засоби та оборотні кошти, майнові права (зокрема право господарського відання майном, переданим товариству на праві господарського відання або іншому речовому праві, та право постійного користування земельними ділянками, наданими для розміщення підприємств залізничного транспорту), акції (частки) у статутному (складеному) капіталі господарських товариств, цінні папери, а також інші активи, вартість яких відображається у самостійному балансі товариства.

Майно товариства формується за рахунок: майна, внесеного засновником до статутного капіталу товариства; доходів, отриманих у результаті провадження господарської діяльності; коштів, що надходять від розміщення цінних паперів, майнових і немайнових прав, зокрема від інтелектуальної власності, іншого майна; доходів, отриманих від операцій із цінними паперами, зокрема з облігаціями; надходжень за результатами провадження господарської діяльності юридичними особами, засновником, акціонером або учасником яких є товариство, а також господарськими товариствами, акції (частки) яких внесені до статутного капіталу товариства; дивідендів за акціями (частками), які належать товариству, крім дивідендів, які підлягають сплаті до державного бюджету в порядку, встановленому законодавством; майнових прав, зокрема права постійного користування земельними ділянками, наданими для розміщення підприємств залізничного транспорту; майна, закріпленого за товариством на праві господарського відання; іншого майна та майнових прав, набутих товариством на законних підставах; кредитів та позик; капітальних вкладень і дотацій з бюджетів; інших надходжень, не заборонених законом.

Товариство володіє, користується та розпоряджається належним йому на праві власності майном відповідно до законодавства, цього Статуту та мети своєї діяльності.

Положеннями пунктів 20, 23 Статуту Акціонерного товариства Українська залізниця визначено, що Товариство діє на принципах повної господарської самостійності і самоокупності, несе відповідальність за наслідки своєї господарської діяльності та виконання зобов`язань.

Товариство не несе відповідальності за зобов`язаннями акціонерів. Акціонери не відповідають за зобов`язаннями товариства і несуть ризик збитків, пов`язаних із діяльністю товариства, тільки в межах номінальної вартості належних їм акцій.

Таким чином, відповідач 1 в розумінні національного законодавства є господарським товариством з власним майном, належним йому на праві власності, а держава, як власник 100% акцій у статутному капіталі відповідача 1 не відповідає за зобов`язаннями Товариства.

В спірних правовідносинах інтереси держави обмежуються легітимними очікуваннями на участь у розподілі прибутку товариства і одержання його частини (п. 2 ч. 1 ст. 116 ЦК України), а відтак, без доведення прокурором тієї обставини, що укладення відповідачами оспорюваного договору мало безпосередній вплив на зменшення прибутку відповідача 1 та, відповідно, зменшення прибутку, який держава отримала від діяльності АТ Укрзалізниця у звітному періоді (2020 рік), - невідповідним слід вважати посилання прокурора на ч. 3 ст. 228 ЦК України як на обґрунтування суперечності Договору поставки №Л/НХ-20182/НЮ від 17.04.2020 інтересам держави.

За таких обставин у цьому випадку відсутній причинно-наслідковий зв`язок між порушенням конкуренції та погіршенням майнового становища держави, що виключає можливість кваліфікації правочину як такого, що вчинений з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства.

Подібний висновок викладений у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 19.12.2025 у справі № 922/3456/23.

З урахуванням викладеного суд зазначає, що приписи частини 3 статті 228 Цивільного кодексу України можуть застосовуватися у виключних випадках порушення інтересів держави та суспільства, які, зокрема, можуть мати місце при вчинені особою кримінального злочину (тобто, за наявності обвинувального вироку суду, що набрав законної сили), або дій, якими державі та суспільству завдані значні збитки, а винна особа відповідно незаконно, безпідставно збагатилася (на суму, співставну із вартістю того, що стягується на користь держави, для дотримання принципу пропорційності втручання).

Водночас, відповідно до висновку Верховного Суду щодо застосування частини третьої статті 228 Цивільного кодексу України у випадку порушення суб`єктом господарювання законодавства про захист конкуренції, викладеного у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 19.12.2025 у справі №922/3456/23, антиконкурентна поведінка учасника закупівлі не завжди має за мету завдати шкоди державі чи підірвати її інтереси і сама по собі не трансформує правочин у такий, що суперечить інтересам держави та суспільства у розумінні частини третьої статті 228 Цивільного кодексу України. Ця норма права не може бути застосована у випадку порушення суб`єктом господарювання законодавства про захист конкуренції.

При цьому, як вбачається з матеріалів справи, Товариство з обмеженою відповідальністю Запорізький механічний завод за порушення законодавства про захист економічної конкуренції вже понесло відповідальність у вигляді покладеного на нього рішенням Антимонопольного комітету України штрафу, який відповідачем 2 оплачено, що також визнається учасниками справи.

Враховуючи викладене, суд висновує про відсутність підстав для визнання недійсним спірного договору за статтею 228 Цивільного кодексу України, а також і для застосування особливого виду наслідків недійсності такого правочину, визначених частиною третьою статті 228 Цивільного кодексу України, оскільки прокурор не довів наявності суперечності спірного договору інтересам держави та суспільства.

Окремо слід звернути увагу прокурора на декларований ним намір застосування норм ч. 3 ст. 228 ЦК України всупереч її прямим приписам та з хибним розумінням змісту визначеної спеціальної реституції в разі доведення невідповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам, про що також прямо вказано у зазначених вище постановах Верховного Суду від 13.11.2024 у справі №911/934/23, від 19.12.2025 у справі № 922/3456/23.

Так, за змістом ч.ч. 1, 3 ст. 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю.

У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Правові наслідки, передбачені частинами першою та другою цієї статті, застосовуються, якщо законом не встановлені особливі умови їх застосування або особливі правові наслідки окремих видів недійсних правочинів.

Означені особливі умови застосування наслідків недійсності правочину, який завідомо суперечить інтересам держави і суспільства визначені у другому та третьому реченні ч. 3 ст. 228 ЦК України та полягають у:

- стягненні в дохід держави за рішенням суду всього одержаного сторонами за таким договором (в разі виконання правочину обома сторонами) або всього одержаного другою стороною і всього належного з неї першій стороні на відшкодування одержаного (в разі одностороннього виконання правочиною тільки першою стороною) - при наявності умислу у обох сторін;

- повернення стороною, яка діяла з умислом всього одержаного нею за правочином стороні, яка діяла без умислу та стягнення в дохід держави за рішенням суду всього одержаного за недійсним правочином стороною, яка діяла без умислу (або належного їй на відшкодування виконаного) при наявності умислу лише у однієї із сторін.

Іншими словами, при застосуванні наслідків недійсності правочину за правилами ч. 3 ст. 228 ЦК України держава є бенефіціаром всього виконаного за таким договором (або належного на відшкодування виконаного) виключно зі сторони (сторін) договору, які діють з умислом при укладенні такого правочину, тоді як сторона, яка діє без умислу вправі розраховувати на повернення собі виконаного за таким договором в рамках реституції.

У зв`язку з наведеним у спірних правовідносинах застосування спеціальних наслідків недійсності Договору поставки №Л/НХ-20182/НЮ від 17.04.2020 за правилами ч. 3 ст. 228 ЦК України у випадку підтвердження недійсності такого договору та з урахуванням доводів прокурора про наявність умислу тільки у Постачальника (відповідача 2) полягає у:

- поверненні Товариством з обмеженою відповідальністю Запорізький механічних завод на користь Акціонерного товариства Українська залізниця в особі Філії Центр діагностики залізничної інфраструктури Акціонерного товариства Українська залізниця сплачених останнім, як Покупцем грошових коштів на виконання Договору поставки №Л/НХ-20182/НЮ від 17.04.2020 в сумі 857 385.60 грн з ПДВ;

- стягнення в дохід держави одержаних Акціонерним товариством Українська залізниця в особі Філії Центр діагностики залізничної інфраструктури Акціонерного товариства Українська залізниця на виконання Договору поставки №Л/НХ-20182/НЮ від 17.04.2020 від Постачальника запасних частин до вагонів-дефектоскопів згідно з Специфікацією до Договору.

В даному випадку слід також звернути увагу прокурора на ефективність обраного ним способу захисту в аспекті необхідності з`ясування пропорційності додаткових витрат в разі стягнення з Покупця в дохід держави отриманих за оспорюваним договором запасних частин до вагонів-дефектоскопів та необхідності оголошення нової закупівлі на їх придбання, але вже за цінами, які існують на момент відшкодування у випадку задоволення позовних вимог в цій справі у визначені в ч. 3 ст. 228 ЦК України диспозиції правових наслідків недійсності правочину вчиненого з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства з умислом однієї із сторін договору.

При цьому, прокурор помилково трактує положення ч. 3 ст. 228 ЦК України як необхідність стягнення в дохід держави грошових коштів від відповідача 2 транзитом через стягнення їх на користь відповідача 1, що не узгоджується ані з положеннями самої ч. 3 ст. 228 ЦК України чи приписами цивільного законодавства, які дають визначення реституції як такої, ані з законами звичайної логіки, позаяк в такому разі у третьому реченні ч. 3 ст. 228 ЦК України було б прямо визначено про стягнення зі сторони, яка діє з умислом всього одержаного в дохід держави.

Суд враховує також невідповідність та формальну неузгодженість пропонованого прокурором застосування ч. 3 ст. 228 ЦК України, позаяк стягнення з Акціонерного товариства Українська залізниця в особі Філії Центр діагностики залізничної інфраструктури Акціонерного товариства Українська залізниця в дохід держави грошових коштів безвідносно до того чи отримані такі кошти відповідачем 1 від винної (за позицією прокурора) сторони договору Товариства з обмеженою відповідальністю Запорізький механічний завод означають не лише застосування ч. 3 ст. 228 ЦК всупереч її прямим приписам, але й перекладення тягаря відповідальності на невинну (за позицією прокурора) сторону стягнення з Покупця грошових коштів безвідносно до отримання ним коштів від Постачальника.

Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Положеннями статей 13-14 ГПК України унормовано, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

В той же час, кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Відповідно до статті 73 ГПК України доказами у справі є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність чи відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Надаючи оцінку іншим доводам учасників судового процесу судом враховано, що обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (ч. 5 ст. 236 ГПК України).

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006 у справі Проніна проти України, в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п. 1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст. 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

У рішенні Європейського суду з прав людини Серявін та інші проти України вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії (Ruiz Torija v. Spain) від 09 грудня 1994 року, серія А, №303-А. пункт 29).

З огляду на вищевикладене, суд вважає, що ним надано вичерпну відповідь на всі питання, що входять до предмету доказування у даній справі та виникають при кваліфікації спірних відносин як матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.

Сторонами у справі не надано суду належних та допустимих доказів на підтвердження наявності інших обставин ніж ті, що досліджені судом, а відтак, зважаючи на встановлену судом відсутність підстав для представництва прокурором інтересів держави в особи позивача з ініційованого предмету та підстав позову, недоведеність позовних вимог належними та допустимими доказами, обрання прокурором і неналежного, і неефективного способу можливого захисту інтересів держави у спірних правовідносинах, в задоволенні позовних вимог належить відмовити.

Розподіл судових витрат.

Судові витрати прокурора по сплаті судового збору на підставі статті 129 Господарського процесуального кодексу України покладаються на прокурора у справі.

Керуючись статтями 2, 13, 42, 43, 46, 73, 74, 76, 77, 78, 79, 80, 129, 195, 221, 226, 228, 236, 238, 240 Господарського процесуального кодексу України, суд -

у х в а л и в:

1. В задоволенні позовних вимог Заступника керівника Запорізької обласної прокуратури в інтересах держави в особі позивача Державної аудиторської служби України, код ЄДРПОУ - 40165856, м. Київ, вул. П. Сагайдачного, буд. 4, до Акціонерного товариства "Українська залізниця", код ЄДРПОУ - 40075815, вул. Єжи Гедройця, 5, в особі Регіональної філії "Львівська залізниця" Акціонерного товариства "Українська залізниця", код ЄДРПОУ - 40081195, 79007, м. Львів, вул. Гоголя, 1, до Товариства з обмеженою відповідальністю "Запорізький механічний завод", код ЄДРПОУ - 01056280, 90600, Закарпатська область, м. Рахів, вул. Миру, 34, Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача у справі - Західне міжобласне територіальне відділення Антимонопольного комітету України (вул. Коперника, 4, м. Львів, 79000, код ЄДРПОУ 20812013), про визнання недійсним договору від 17.04.2020 №Л/НХ-20182/НЮ про закупівлю товару, укладений між відповідачами у справі, та стягнення сплачених грошових коштів дохід держави у розмірі 857 385.60 грн - відмовити повністю.

2. Судові витрати у справі у вигляді сплаченого судового збору у справі покласти на прокурора у справі.

Згідно з ст. 241 Господарського процесуального кодексу України рішення Господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на це рішення суду згідно з ст. 256 Господарського процесуального кодексу України подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) рішення суду або якщо розгляд справи (вирішення питання) здійснювався без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення може бути оскаржене до Західного апеляційного господарського суду.

Повний текст рішення виготовлено та підписано 15.10.2026 року.

Суддя Пригуза П.Д.