Рішення № 140651441, 12.10.2026, Білгород-Дністровський міськрайонний суд Одеської області

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 495/3118/26

Номер провадження 2/495/2938/2026

12 жовтня 2026 рокум. Білгород-Дністровський

Білгород-Дністровський міськрайонний суд Одеської області в складі:

головуючого судді Шевчук Ю.В.,

секретаря судового засідання Зінченко С.І.,

за участю:

позивача ОСОБА_1 ,

представника відповідача Гонтаренко А.К.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Білгород-Дністровський в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Комунальної установи з капітального будівництва та експлуатації Херсонської обласної ради про стягнення заборгованості по заробітній платі,

ВСТАНОВИВ:

Позивач, ОСОБА_1 , звернулася до суду з позовом до до Комунальної установи з капітального будівництва та експлуатації Херсонської обласної ради про стягнення заборгованості по заробітній платі, у якому просить суд стягнути з відповідача на свою користь заборгованість із невиплаченої заробітної плати у сумі 145 326,30 гривень.

Стислий виклад позиції позивача

Як вказує у своєму позові позивачка, вона працювала в Комунальній установі з капітального будівництва та експлуатації Херсонської обласної ради з 15.06.2015 року до 01.08.2024 року на посадах: фахівець з економічних питань по будівництву (економіст з питань будівництва) та головний економіст, що підтверджується відповідними записами у моїй трудовій книжці Серія НОМЕР_1 від 05 серпня 1991 року.

Відповідно до Наказу №9-к від 31.07.2024 року позивачка звільнена із займаної посади 01.08.2024 року, згідно п.1 ч.1 ст. 36 КЗпП України - за згодою сторін.

За період роботи з 01.01.2023 року по 31.12.2023 року позивачці була нарахована, проте не виплачена, заробітна плата у розмірі 145 326,30 грн., відповідно до Довідки про заборгованість по заробітній платі за 2023 рік від 20.08.2024 року №1721/36.

Але, на день звільнення, 01.08.2024 року, бухгалтерією Установи позивачці була виплачена лише компенсація за не використану щорічну основну та додаткову відпустки, без врахування заборгованості по заробітній платі за 2023 рік, при цьому керівництвом Установи було обіцяно, що заборгованість по заробітній платі буде погашена у 2024 році, що було підтверджено листом від 21.02.2024 №01-01-22-2034/0/24/27 Херсонської обласної військової адміністрації за підписом заступника голови обласної державної адміністрації Антона Самойленка, щодо внесення зміни до обласної цільової програми розвитку територій Херсонської області на 2024-2027 роки, заходами якої буде передбачено надання фінансової підтримки Установі за 2023 рік у сумі 1694,81 тис. грн..

Таким чином, позивачка вважала, що заборгованість буде погашена у позасудовому порядку. Однак, остаточний розрахунок з позивачкою в день звільнення так і не був проведений у повному обсязі.

Статтею 116 КЗпП України передбачено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення.

Відсутність спору між сторонами підтверджується Довідкою про заборгованість по заробітній платі за 2023 рік.

Далі, вважаючи дії відповідача незаконними, позивачка, 26.11.2024, звернулася до Херсонського міського суду Херсонської області із заявою про видачу Судового Наказу про стягнення нарахованої, але не виплаченої заробітної плати, яка була задоволена та Херсонським міським судом Херсонської області, був виданий судовий наказ від 03 грудня 2024 року (справа № 766/20111/24 н/п 2-н/766/454/24) про стягнення з Установи на користь позивачки нараховану, але не виплачену заробітну плату у загальній сумі 145 326,30грн., з урахуванням податків та зборів, який набрав законної сили 09.05.2025року.

Також позивачка вказує, що зареєстроване місце її проживання: є АДРЕСА_1 . Відповідно до Переліку територій на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією (ЗАТВЕРДЖЕНО Наказом Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій № 309 від 22.12.2022 року «Про затвердження Переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією)», Херсонська міська територіальна громада (код UA65100150000057191) з 01.05.2023 року (оновлений Перелік, відповідно до Наказу Мінреінтеграції № 562 діє з 07.04.2026 року) і до цього часу має статус: територія активних бойових дій.

Як вказує позивачка, вона була вимушена виїхати з м. Херсон після деокупації і має статус внутрішньо переміщеної особи , відповідно до Довідки від 25 листопада 2022 року № 5112-7001640259 про взяття на облік внутрішньо-переміщеної особи і зараз фактичним місцем проживання, перебування є АДРЕСА_2 .

Далі, як вказує позивачка, вищевказаний судовий наказ був переданий нею до виконавчої служби, але через відсутність відповідного фінансування заробітна плата не була їй виплачена. Через це позивачка звернулась з листом 27.08.2025 року до Начальника Херсонської обласної військової адміністрації Олександра Прокудіна, з проханням взяти під контроль і вирішити питання відповідного фінансування. У відповідь на що отримала лист від 17.09.2025 року № П-4141 за підписом Першого заступника обласної державної адміністрації Дмитра Бутрія, де по суті повідомили, що надання фінансової підтримки Установі передбачено одним із заходів програми розвитку теріторій Херсонської області на 2024-2027 роки. Однак, керівника Установи, де працювала позивачка, було теж звільнено, тож вирішення порушеного у моєму звернені питання було відкладено до призначення нового керівника. У зв`язку з чим позивачка знову звернулася до пана Прокудіна, з тим же питанням листом від 26.11.2025 року, у відповідь отримала лист від 09.12.2025 року №П-6020/445 за підписом керівника апарату Херсонської обласної державної адміністрації Олега Ярошака, де повідомлялося, що Розпорядженням начальника Херсонської обласної військової адміністрації від 04 грудня 2025 року №475-ос призначено начальника Установи та прийнято рішення забезпечити виконання судового наказу у справі №766/20111/24 шляхом надання Установі фінансової підтримки, а також передбачити погашення всієї заборгованості, починаючи з січня 2026 року.

Однак, 09.02.2026 року на електронну адресу позивачки надійшов лист про те, що Ухвалою Херсонського міського суду Херсонської області від 06.02.2026 року у справі № 766/20111/24 (н/п 2-с/766/8/26), було розглянуто заяву Установи про скасування вищезазначеного судового наказу та мені було рекомендовано звернутися до суду із тими самими вимогами в порядку спрощеного позовного провадження, що і було зроблено позивачкою.

На підставі викладеного, позивачка просить суд стягнути із Комунальної установи з капітального будівництва та експлуатації Херсонської обласної ради на мою користь заборгованість із невиплаченої заробітної плати у сумі 145326,30 гривень.

Стислий виклад позиції відповідача, викладеної у відзиві

01.07.2026 від відповідача до суд надійшов відзив на дану позовну заяву, згідно якого відповідач не визнає позовні вимоги позивачки, виходячи з наступного.

Так, як вказує представник відповідача, з позовної заяви вбачається, що позивач просить стягнути з Відповідача заборгованість із заробітної плати за 2023 рік у розмірі 145 326,30 грн. А основними доказами, якими Позивач обґрунтовує свої вимоги, є довідка щодо наявності заборгованості з виплати заробітної плати за 2023 рік № 17-1/36 від 20.08.2024 року, а також листи, які стосуються загального питання фінансового стану Комунальної установи та можливості надання їй фінансової підтримки.

Відповідач не погоджується з тим, що зазначені документи є достатніми, належними та допустимими доказами існування саме тієї заборгованості, яку заявлено до стягнення у цій справі, а також не погоджується з тим, що Позивачем доведено факт фактичного виконання роботи у 2023 році, обсяг такої роботи, кількість фактично відпрацьованих днів, правомірність нарахувань, правильність розрахунку, а також дотримання строку звернення до суду.

Відповідно до ч. 1 ст. 94 КЗпП України, заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.

Відповідно до правових висновків, викладених у постанові Верховного Суду від 06 лютого 2019 року по справі № 408/3267/17 (провадження № 61-37184св18): (далі цитата) «…При цьому, сам по собі факт звільнення позивача з ТОВ «ДТЕК Свердловантрацит» не може бути підставою для задоволення позовних вимог, оскільки відповідно до частини першої статті 94 КЗпП України заробітна плата виплачується працівникові за виконану роботу, а не за факт перебування у трудових відносинах…».

Таким чином, сам по собі факт перебування Позивача у трудових відносинах з Відповідачем у 2023 році не є безумовною підставою для стягнення заробітної плати, якщо Позивачем не доведено фактичне виконання роботи, обсяг такої роботи, кількість фактично відпрацьованого часу та правомірність відповідних нарахувань. Фактично, на думку представника відповідача, позивач помилково ототожнює сам факт незвільнення працівника з безумовним правом на нарахування повної заробітної плати. Положення ст. 94 КЗпП України встановлюють виплату працівникові заробітної плати саме за виконану роботу.

Позивач у позовній заяві посилається на те, що перебувала у трудових відносинах із Комунальною установою та що їй була нарахована заробітна плата за 2023 рік. Однак самі по собі такі твердження не підтверджують фактичного виконання роботи протягом спірного періоду та не звільняють Позивача від обов`язку довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог.

У матеріалах справи відсутні табелі обліку робочого часу за 2023 рік, відомості про фактично відпрацьовані Позивачем дні, документи, які підтверджують перебування Позивача на робочому місці, документи про виконання нею посадових обов`язків головного економіста, відповідні накази, розпорядження, журнали, акти, службові записки, звіти, докази виконання конкретних трудових функцій, а також будь-які інші первинні документи, які б дозволяли встановити реальне виконання Позивачем роботи у спірний період.

За таких обставин, на думку представника відповідача, твердження Позивача про фактичне виконання нею роботи у 2023 році є недоведеними.

КУ звертає увагу на правові висновки, що викладені у постанові Верховного Суду від 03 серпня 2020 року по справі № 266/6853/18 (провадження № 61-9549св19) (далі цитата) «…Нарахування та виплата заробітної плати працівникам проводиться на підставі документів з первинного обліку праці та заробітної плати: штатний розклад, розцінки та норми праці, накази та розпорядження (на виплату премій, доплат, надбавок тощо), табель обліку використаного часу, розрахункова-платіжна відомість. Проте, як вказує представник відповідача, у матеріалах справи відсутні належні та допустимі докази, зокрема розрахунково-платіжні відомості та інші документи з обліку праці та зарплати за спірний період.

З урахуванням наведених вище правових висновків Верховного Суду Відповідач зазначає, що фактично основним та єдиним доказом, яким Позивач обґрунтовує свої вимоги, є довідка про заборгованість по заробітній платі за 2023 рік від 20.08.2024 року № 17-1/36. Проте, на думку представника відповідача, ця довідка не є первинним бухгалтерським документом та не підтверджена жодними іншими належними доказами. Вказана довідка, як основний доказ Позивача, не є належним підтвердженням заборгованості, оскільки вона не підкріплена первинними бухгалтерськими документами. Зокрема, у матеріалах справи відсутні документи первинного обліку праці та заробітної плати: штатний розклад, розцінки та норми праці, накази та розпорядження про встановлення посадового окладу, накази про виплату премій, доплат, надбавок, табелі обліку використаного часу, розрахунково-платіжні відомості, особовий рахунок працівника, документи, що підтверджують фактичне виконання в 2023 році Позивачем посадових обов`язків та фактичне виконання нею у вказаний період своєї роботи, а також детальні розрахунки, які б дозволили перевірити правильність нарахувань із урахуванням вихідних, святкових днів, відпусток, лікарняних, простою, дистанційної роботи або інших обставин, які могли впливати на розмір заробітної плати.

Окремо представник відповідача звертає увагу на повну необґрунтованість та сумнівності довідки про заборгованість по заробітній платі за 2023 р. від 20.08.2024 року № 17-1/36. Вказана довідка не містить щомісячного розшифрування нарахованих сум, а зазначає лише сукупний розмір «Окладу» за весь 2023 рік у сумі 119 119,92 грн. У матеріалах справи відсутні будь-які докази, які б підтверджували встановлений Позивачу розмір посадового окладу саме у відповідному періоді, що робить неможливим перевірку арифметичної правильності вказаних нарахувань. Окрім того, довідка не містить відомостей про кількість фактично відпрацьованих Позивачем робочих днів у кожному місяці, не враховує періоди можливого перебування у відпустках, на лікарняних чи інші відхилення від нормальної тривалості робочого часу, що безпосередньо впливає на розмір заробітної плати.

Відсутність первинних бухгалтерських документів у поєднанні з відсутністю деталізації у самій довідці позбавляє вимогу Позивача належного доказового підтвердження.

Довідка від 20.08.2024 року № 17-1/36 фактично є лише одностороннім документом, складеним попереднім керівництвом Установи, без надання суду тих первинних документів, на підставі яких вона нібито була сформована. При цьому Відповідач звертає увагу суду на особливі обставини складання зазначеної довідки. Довідка була оформлена 20.08.2024 року, тобто у день звільнення колишнього начальника Установи ОСОБА_2 . Саме цього ж дня, відповідно до розпорядження начальника Херсонської обласної військової адміністрації від 15.08.2024 № 297-ос, ОСОБА_2 було звільнено з посади начальника Комунальної установи з капітального будівництва та експлуатації Херсонської обласної ради з 20.08.2024 року. З моменту звільнення колишнього директора 20.08.2024 року і до моменту призначення нового директора - ОСОБА_3 04.12.2025 року, керівництво Комунальною установою фактично та юридично не здійснювалось належним чином через відсутність керівника як такого.

Розпорядженням начальника Херсонської обласної військової адміністрації від 04.12.2025 року № 475-ос на посаду начальника Комунальної установи з капітального будівництва та експлуатації Херсонської обласної ради призначено Званчука Ігоря Івановича з правом першого підпису фінансових, банківських та інших документів. Відповідно до Акта приймання-передачі матеріальних цінностей та документів від 27.11.2025 року, колишній в.о. головного бухгалтера ОСОБА_4 передала новому керівнику обмежений перелік матеріальних цінностей та документів, а саме ноутбук, принтер, флешку, токени, печатку, установчі документи на 127 аркушах та свідоцтва на право власності згідно з переліком. Будь-які накази з кадрових питань, первинні бухгалтерські документи, табелі обліку робочого часу, розрахунково-платіжні відомості, особова справа ОСОБА_1 , документи щодо фактичного виконання нею роботи у 2023 році, документи про встановлення посадового окладу, графіки роботи, документи про відпустки, лікарняні, простої або інші документи, які могли б підтвердити правомірність нарахування заробітної плати, серед переданих документів відсутні.

Отже, нове керівництво Відповідача не отримало від попереднього керівництва належного комплексу бухгалтерських та кадрових документів, які б дозволяли перевірити правомірність та достовірність довідки від 20.08.2024 року № 17-1/36, на яку посилається Позивач.

Окремо представник відповідача звертає увагу на те, що довідка від 20.08.2024 року № 17-1/36 була складена та підписана особами, щодо яких існує очевидний конфлікт інтересів. Зокрема, довідка підписана колишнім начальником Установи Ахмадом Нісаром та в.о. головного бухгалтера Дорофєєвою Н.М. При цьому в.о. головного бухгалтера Дорофєєва Н.М. сама є стягувачем за судовим наказом у справі № 766/18082/24 щодо стягнення з цієї ж Установи нарахованої, але невиплаченої заробітної плати за 2023 рік у сумі 265 672,08 грн.

Також сам колишній начальник Установи Ахмад Нісар звертався з аналогічними вимогами до цієї ж Установи.

Таким чином, особи, які брали участь у формуванні та підписанні документів щодо заборгованості перед працівниками, одночасно самі були зацікавленими особами у стягненні коштів з тієї ж Комунальної установи.

За таких обставин довідка від 20.08.2024 року № 17-1/36, на думку представника відповідача, не може сприйматись судом як безумовний, самодостатній і достатній доказ існування боргу саме у заявленому розмірі без перевірки первинних документів, на підставі яких вона нібито була складена.

Вказані обставини не означають автоматичного твердження Відповідача про підроблення документа, однак вони об`єктивно свідчать про необхідність його критичної оцінки та перевірки в сукупності з первинними бухгалтерськими та кадровими документами, яких Позивачем до суду не надано.

Окрім того, заявлена сума у розмірі 145 326,30 грн. є арифметично та юридично спірною, оскільки з довідки від 20.08.2024 року № 17-1/36 вбачається, що «оклад» зазначено у сумі 119 119,92 грн., податок на доходи фізичних осіб - 21 441,60 грн., військовий збір - 1 786,80 грн., ЄСВ 22 % - 26 206,38 грн., «всього» - 145 326,30 грн., а «належить до виплати працівнику» - 95 891,52 грн. Тобто сама довідка містить різні показники: суму нарахованого окладу, суму утримань, суму ЄСВ, загальну суму та суму, яка нібито належить до виплати працівнику.

Позивач просить стягнути саме 145 326,30 грн., хоча з довідки вбачається, що належить до виплати працівнику 95 891,52 грн. При цьому ЄСВ не є сумою, яка виплачується працівникові як заробітна плата, а є обов`язковим платежем роботодавця.

Отже, заявлена до стягнення сума потребує окремої перевірки, оскільки Позивач фактично включає до розміру позовних вимог показники, які не є сумою, що підлягає безпосередній виплаті працівнику. Відповідач не заперечує загального правила, що у разі стягнення заробітної плати суд може визначати суму без попереднього утримання податків і зборів, а відповідні податки та збори утримуються роботодавцем при виконанні рішення. Однак у цій справі проблема полягає у тому, що Позивачем не доведено саму правомірність нарахування, фактичне виконання роботи, правильність розрахунку та належність до стягнення саме суми 145 326,30 грн.

Також, надані Позивачем листи щодо фінансового становища Установи та можливості надання фінансової підтримки також не підтверджують позовні вимоги, адже вони мають загальний характер, стосується фінансового становища Установи та питання можливого фінансування, однак не є первинним бухгалтерським документом та не доводить індивідуальний розмір заборгованості перед Позивачем.

Відповідно до ст. 12 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Згідно з частинами 3, 4 ст. 12, частинами 1, 6 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу для своїх вимог або заперечень; доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. У цій справі саме Позивач зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог, а саме факт фактичного виконання роботи у 2023 році, обсяг такої роботи, розмір належної їй заробітної плати, правильність розрахунку, наявність і розмір заборгованості, а також дотримання строку звернення до суду. Слід звернути увагу суду на те, що ненадання Позивачем належних первинних документів не може компенсуватись загальними твердженнями про те, що вона перебувала у трудових відносинах з Установою або що попереднє керівництво сформувало певну довідку. Предметом доказування у цій справі є не лише сам факт існування трудових відносин, а саме наявність належної до виплати заробітної плати у конкретному розмірі за конкретний період.

Окремо Відповідач заявляє про пропуск Позивачем строку звернення до суду. За обставинами цієї справи, Позивача було звільнено із займаної посади 01 серпня 2024 року.

Відповідно до ст. 233 КЗпП України, у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, встановлено тримісячний строк звернення до суду з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні.

Положення ч. 1 ст. 261 ЦК України регламентують, що перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Таким чином, момент початку перебігу строку позовної давності у контексті ч. 1 статті 261 ЦК України збігається з моментом обізнаності особи про порушення права або об`єктивної можливості довідатись про обставини порушення її прав.

Вказаний підхід узгоджується з правовою позицією, викладеною у постанові Верховного Суду України від 29.10.2014 року у справі № 6-152цс14, відповідно до якої для визначення початку перебігу позовної давності має значення не тільки безпосередня обізнаність особи про порушення її прав, а й об`єктивна можливість цієї особи знати про обставини порушення її прав. Аналогічний підхід надалі застосовувався Великою Палатою Верховного Суду, зокрема у постанові від 07.11.2018 року у справі № 372/1036/15-ц, провадження № 14-252цс18.

Європейський суд з прав людини юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (п. 1 ст. 32 Конвенції), наголошує, що термін позовної давності, що є звичайним явищем у національних законодавствах держав - учасників Конвенції, виконує кілька завдань, в тому числі забезпечує юридичну визначеність та остаточність, запобігаючи порушенню прав відповідачів, які можуть трапитись у разі прийняття судом рішення на підставі доказів, що стали неповними через сплив часу» (п. 570 рішення від 20 вересня 2011 р. за заявою № 14902/04 у справі ВАТ «Нафтова компанія «Юкос» проти Росії»; п. 51 рішення від 22 жовтня 1996 р. за заявами № 22083/93, 22095/93 у справі «Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства»).

Верховний Суд зауважив, що строки звернення працівника до суду за вирішенням трудового спору є складовою механізму реалізації права на судовий захист та однією із основних гарантій забезпечення прав і свобод учасників трудових правовідносин.

Перевірка дотримання вимог закону щодо строків звернення до суду за вирішенням трудового спору здійснюється судом за принципом «ex officio», незалежно від того, чи заявляє відповідач про пропуск позивачем строку звернення до суду, на відміну від застосування позовної давності при вирішені судом цивільного спору, коли застосування позовної давності судом здійснюється тільки за заявою сторони у спорі (частина третя статті 267 ЦК України). Такий висновок Верховного Суду викладено у постанові від 02.12.2020 р. по справі № 751/1198/18 (провадження № 61-5845св19).

В п. 4 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 1992 року №9 «Про практику розгляду судами трудових спорів» судам роз`яснено, якщо місячний чи тримісячний строк пропущено без поважних причин, у позові може бути відмовлено з цих підстав. Оскільки при пропуску місячного і тримісячного строків у позові може бути відмовлено за безпідставністю вимог, суд з`ясовує не лише причини пропуск строку, а й усі обставини справи, права та обов`язки сторін.

Суд застосовує позовну давність лише тоді, коли є підстави для задоволення позовних вимог, звернутих позивачем до того відповідача у спорі, який заявляє про застосування позовної давності. Тобто, перш ніж застосувати позовну давність, суд має з`ясувати та зазначити у судовому рішенні, чи було порушене право, за захистом якого позивач звернувся до суду. Якщо це право порушене не було, суд відмовляє у позові через необґрунтованість останнього. І тільки якщо буде встановлено, що право позивача дійсно порушене, але позовна давність за відповідними вимогами спливла, про що заявила інша сторона у спорі, суд відмовляє у позові через сплив позовної давності у разі відсутності визнаних судом поважними причин її пропуску, про які повідомив позивач (близька за змістом позиція висловлена Великою Палатою Верховного Суду у постановах 23.06.2020 у справі № 536/1841/15-ц, від 22.05.2018 у справі № 369/6892/15-ц, від 29.05.2019 у справі № 367/2022/15-ц, від 14.11.2018 у справі № 183/1617/16).

У матеріалах справи наявне письмове повідомлення про суми, нараховані та виплачені при звільненні, на яке посилається сама Позивач, а саме довідка про заборгованість по заробітній платі за 2023 р. від 20.08.2024 року № 17-1/36.

Саме цей документ Позивач використовує як доказ на підтвердження своїх вимог. Відповідно, саме з моменту отримання такого документа Позивачу було відомо про розмір сум, які вона вважає належними їй при звільненні, та про факт їх невиплати.

Оскільки довідка датована 20.08.2024 року і жодних належних доказів отримання вказаного письмового повідомлення в інший день Позивачем не надано, тримісячний строк звернення до суду закінчився 20.11.2024 року.

Заяву про видачу судового наказу по справі № 766/20111/24 Позивач подала лише 26.11.2024 року, тобто вже після спливу тримісячного строку звернення до суду.

Більше того, у заяві про видачу судового наказу Позивач сама фактично визнавала можливість пропуску строку звернення до суду, оскільки прямо просила суд поновити пропущений строк на звернення до суду з огляду на бойові дії та складність збирання документів.

Тобто ще на стадії наказного провадження Позивач усвідомлювала проблему пропуску строку та обґрунтовувала необхідність його поновлення одними підставами.

Скасування судового наказу не змінює моменту, з якого працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, та не поновлює автоматично строк, встановлений ст. 233 КЗпП України. Процесуальне роз`яснення суду про право звернутися з тими самими вимогами в порядку спрощеного позовного провадження не є поновленням строку звернення до суду та не усуває обов`язку Позивача дотриматись строку, встановленого трудовим законодавством.

Процесуальним законодавством дійсно не встановлено окремого строку, протягом якого після скасування судового наказу особа має звернутися до суду в позовному провадженні. Однак це не означає, що матеріально-правовий строк, встановлений ст. 233 КЗпП України, не підлягає застосуванню або починає обчислюватися заново з моменту скасування судового наказу.

На думку представника відповідача, строк, передбачений ст. 233 КЗпП України, почався для Позивача не з моменту скасування судового наказу, а з моменту отримання нею письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені їй при звільненні, тобто з 20.08.2024 року. Позов у цій справі подано лише 15.04.2026 року, тобто через значний проміжок часу після спливу тримісячного строку, встановленого ст. 233 КЗпП України.

Посилання Позивача на те, що раніше існував судовий наказ, який був скасований лише 06.02.2026 року, не є поважною причиною пропуску строку, оскільки заява про видачу судового наказу вже була подана Позивачем з пропуском тримісячного строку, а подання такої заяви в наказному провадженні не може легалізувати пропуск строку звернення до суду, встановленого трудовим законодавством. Відповідач наголошує, що у наказному провадженні він не мав можливості просити суд застосувати наслідки пропуску строку звернення до суду як у позовному провадженні. Саме тому наявність пропуску строку у заяві про скасування судового наказу вказувалась як ознака спору про право та відсутності безспірності вимог. Натомість у цьому позовному провадженні Відповідач прямо заявляє про пропуск Позивачем строку звернення до суду та просить суд врахувати цей пропуск при вирішенні справи. Позивач не навела належних і достатніх поважних причин пропуску строку звернення до суду. Загальні посилання на бойові дії, складність збирання документів або очікування виконання судового наказу не можуть автоматично вважатися поважними причинами, тим більше за умови, що Позивач змогла зібрати документи та звернутися до суду ще 26.11.2024 року, але зробила це вже після спливу тримісячного строку.

Ні КЗпП України, ні ЦПК України не містять норми, відповідно до якої подання заяви про видачу судового наказу зупиняє, перериває або поновлює тримісячний строк звернення до суду у трудовому спорі.

Позивач добровільно обрала наказне провадження як спосіб захисту, усвідомлюючи його процесуальні наслідки, у тому числі можливість скасування судового наказу.

В даному випадку Позивач є особою, яка знала про своє звільнення та остаточний розрахунок, а тому об`єктивно могла звернутись із позовом своєчасно.

Верховний Суд у постанові від 02.12.2020 у справі № 751/1198/18 (провадження № 61-5845св19) наголосив, що строки звернення працівника до суду за вирішенням трудового спору є складовою механізму реалізації права на судовий захист.

Велика Палата Верховного Суду відступаючи від раніше встановлених правових позицій, у постанові від 07 липня 2020 року по справі № 712/8916/17-ц (провадження № 14-448цс19), вказала, що подання заяви про видачу судового наказу заявник (стягувач) не може використовувати, згідно з частиною другою статті 264 ЦК України з метою переривання позовної давності за відповідною вимогою чи її частиною. На підставі припису частини другої статті 264 ЦК України переривання позовної давності відбувається у разі подання до суду саме позову до належного відповідача з дотриманням вимог процесуального закону щодо форми та змісту позовної заяви, правил предметної та суб`єктної юрисдикції й інших вимог, порушення яких перешкоджає відкриттю провадження у справі (постанови Великої Палати Верховного Суду від 24 квітня 2019 року у справі N 523/10225/15-ц, Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 23 травня 2018 року у справі N 640/2704/16-ц і Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 29 травня 2018 року у справі N 903/509/17). Новий перебіг позовної давності (після його переривання) починається наступного дня після пред`явлення позову (постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 23 травня 2018 року у справі N 663/2070/15-ц).

Наведена правова позиція свідчить, що наказне провадження не ототожнюється з позовним провадженням та саме по собі не породжує автоматичного збереження строку звернення до суду.

У постанові Верховного суду від 21.07.2022 року у справі № 569/18379/19, суд дійшов правового висновку про те, що установлені статтею 233 КЗпП України строки звернення до суду застосовуються незалежно від заяви сторін. Ці строки не перериваються і не зупиняються.

Велика Палата Верховного Суду висловила правову позицію щодо строку звернення до суду у справах, пов`язаних з недотриманням законодавства про оплату праці, у постанові від 11 липня 2024 року у справі № 990/156/23. Велика Палата Верховного Суду вказує, що до 19 липня 2022 року КЗпП України не обмежував будь-яким строком право працівника на звернення до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати. Після цієї дати, строк звернення до суду з трудовим спором, у тому числі про стягнення належної працівнику заробітної плати, обмежений трьома місяцями з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права (ч. 1 ст. 233 КЗпП України). Норми ст. 233 КЗпП України є нормою матеріального права, яка визначає строк судового захисту права працівника у разі порушення законодавства про працю. Вказана норма поширює свою дію на всіх працівників та службовців підприємства, установи, організації та незалежно від характеру їх трудової діяльності, у тому числі на осіб, які проходять публічну чи державну службу.

Таким чином, на думку представника відповідача, позовні вимоги підлягають залишенню без задоволення також з підстав пропуску Позивачем строку звернення до суду, встановленого ст. 233 КЗпП України.

Відповідач також звертає увагу суду, що ухвалою Херсонського міського суду Херсонської області від 06.02.2026 року у справі № 766/20111/24 судовий наказ від 03.12.2024 року було скасовано. У вказаній ухвалі суд зазначив, що обставини, на які посилається боржник, свідчать про наявність спору про право, який може бути предметом розгляду в порядку позовного провадження.

Відповідач розуміє, що ухвала про скасування судового наказу сама по собі не вирішує спір по суті та не встановлює відсутність заборгованості. Однак вона підтверджує, що вже на стадії наказного провадження вимоги Позивача не були безспірними, а отже у цьому позовному провадженні вони мають бути доведені за загальними правилами доказування, встановленими ЦПК України.

З урахуванням викладеного, Відповідач вважає, що Позивачем не доведено належними та допустимими доказами факту виконання роботи у 2023 році, обсягу такої роботи, правомірності нарахування заробітної плати, правильності розрахунку, належності до стягнення саме суми 145 326,30 грн., а також дотримання строку звернення до суду.

На підставі викладеного, представник відповідача просить суд в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Комунальної установи з капітального будівництва та експлуатації Херсонської обласної ради про стягнення заборгованості по заробітній платі в розмірі 145 326,30 грн. по цивільній справі за № 495/3118/26 відмовити повністю.

Стислий виклад позиції позивача, викладеної у відповіді на відзив

На даний відзив позивачкою була надана відповідь на відзив, згідно якої позивачка вказує, що вона не погоджується із викладеними у відзиві обставинами, мотивуючи це наступним.

Так, позивачка вказує, що Відповідач наголошує, що нарахування заробітної плати має бути за виконану роботу, тобто позивачка має довести кількість фактично відпрацьованого часу в 2023 році.

Як вказує позивачка, в Установі у зв`язку з відсутністю організаційних і технічних умов для господарської діяльності у повному обсязі під час воєнного стану, керуючись ст.34,113 Кодексу законів про працю України (далі КЗпПУ) було оголошено простій не з вини працівника, починаючи з 01 вересня 2022 року до можливості відновити роботу, про що був виданий наказ по Установі від 29 серпня 2022 року № 40, з яким позивачка була особисто була ознайомлена під підпис.

При простої Установи заробітна плата виплачується, як компенсація за час, коли працівник не міг виконувати свої обов`язки з незалежних від нього причин, а не за виконану роботу, як наполягає Відповідач. Зі слів бухгалтера Установи, ОСОБА_4 , всі первинні бухгалтерські документи стосовно нарахувань заробітної плати, особові справи, накази, журнали реєстрацій були передані новому начальнику особисто, доказів протилежного сторонами не надано.

Також, позивачкою додано до справи довідку Пенсійного фонду України з Реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, форма ОК-7, в якої є усі відомості фактично доходу і кількість трудових днів за звітний 2023 рік. Відповідач наголошує, що Довідка про заборгованість по заробітній платі за 2023 рік від 20.08.2024 року № 17-1/36 була оформлена у день звільнення колишнього начальника Установи ОСОБА_2 . Відповідно до Інструкції про затвердження порядку ведення трудових книжок працівників №58, п.2.27, абзац 2 - Днем звільнення вважається останній робочий день. Тобто, якщо начальника звільнили 20.08.2024 року, то цей день його останній робочий день і це не є порушенням.

Стосовно пропуску строк звернення до суду, то позивачка вказує, що суд першої інстанції - Херсонський міський суд Херсонської області визнав поважними аргументи, викладеними у позовній заяві, щодо воєнного стану і загалом обстановкою (з 01.05.2023 року і до цього часу є територією активних бойових дій, на якій функціонують державні електронні інформаційні ресурси, а відтак можливий пропуск заявником процесуального строку на подання до суду)) в м. Херсон на час збирання документів і поновив строки подання заяви у відповідності до ч.1 ст. 127 ЦПК України.

На підставі викладеного позивачка просить суд поновити пропущений строк на звернення до суду, відповідно до ч.1 ст. 127 ЦПК України,у зв`язку з тими самими обставинами. Також, позивачка вказує, що статтю 233, частину першу визнано такою, що не відповідає Конституції України в частині встановлення тримісячного строку для звернення працівника до суду про стягнення заробітної плати та інших належних працівникові виплат, згідно з Рішенням Конституційного Суду №1-р/2025 від 11.12.2025 року, тому термін звернення про стягнення заробітної плати не є пропущеним. Таким чином, як вказує позивачка, доводи відповідача є безпідставними, так як правова позиція останнього заснована на помилковому тлумаченні норм чинного законодавства.

Процесуальні дії у суді

05.05.2026 ухвалою Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито спрощене позовне провадження у справі.

01.07.2026 від відповідачу справі до суд надійшов відзив на позовну заяву.

06.07.2026 від позивача до суду надійшла відповідь на відзив від позивачки.

Позивачка ОСОБА_1 у судовому засіданні повністю підтримала позовні вимоги, просила суд їх задовольнити.

Представник відповідача ОСОБА_5 у судовому засіданні заперечував проти задоволення позову з підстав, викладених у відзиві на позовну заяву.

За наслідком розгляду даної справи, суд перейшовши до стадії ухвалення судового рішення та у відповідності до положень ч. 1 ст. 244 ЦПК України відклав судове засідання до 12.10.2026 для ухвалення та проголошення судового рішення.

Фактичні обставини встановлені судом, позиція суду та нормативно-правове обґрунтування

Судом встановлено, що ОСОБА_1 у період з 15 червня 2015 року перебувала у трудових відносинах з відповідачем - Комунальною установою з капітального будівництва та експлуатації Херсонської обласної ради.

Наказом від 31 липня 2024 року № 9-к позивача звільнено з посади з 01 серпня 2024 року за угодою сторін, на підставі п. 1 ст. 36 КЗпП України. Також в наказі зазначено про необхідність проведення бухгалтерією повного розрахунку з позивачем.

В обґрунтування своїх позовних вимог позивачем надано суду копію довідки № 1721/36 від 20.08.2024 про остаточний розрахунок по заробітній платі за 2023 рік, в якій зазначено про те, наявність загальної заборгованості по заробітній платі в сумі 145 326,30 грн., належить до виплати працівнику 95 891,52 гривні.

Як пояснила у судовому засіданні позивачка, дана довідка була отримана нею на її електронну адресу, оскільки, наразі позивачка, будучи зареєстрованою за адресою: АДРЕСА_1 , є внутрішньо-переміщеною особою та проживає за адресою: АДРЕСА_2 , що підтверджується відповідною відповіддю щодо отримання інформації про внутрішньо переміщену особу з Єдиної інформаційної системи соціальної сфери №2699341 від 05.05.2026.

Також, позивачка зазначила, що ця заборгованість не була виплачена їй під час звільнення. Саме тому, вона тому в листопаді 2024 року звернулась до Херсонського міського суду Херсонської області із заявою про видачу судового наказу про стягнення з Комунальної установи з капітального будівництва та експлуатації Херсонської обласної ради нарахованої, але не виплаченої заробітної плати у розмірі 145 326, 30 грн.

Вказаний наказ було видано 03 грудня 2024 року, і після набрання ним законної сили даний наказ було надіслано позивачем до Головного управління Державної казначейської служби України у Херсонській області із заявою про виконання судового наказу, виданого Херсонським міським судом Херсонської області. Після отримання вказаного судового наказу, позивачку у телефонному режимі було повідомлено що її документи передані до виконавчої служби, але відсутність відповідного фінансування не дає змоги виплатити належну їй заробітну плату.

Через вищевказані обставини позичка звернулась з листом 27.08.2025 до Начальника Херсонської обласної військової адміністрації ОСОБА_6 , з проханням взяти під контроль і вирішити питання відповідного фінансування. У відповідь на що отримала лист від 17.09.2025 № П-4141 за підписом Першого заступника обласної державної адміністрації Дмитра Бутрія, де їй було повідомлено, що надання фінансової підтримки установі передбачено одним із заходів програми розвитку територій Херсонської області на 2024-2027 роки.

Листом від 26.11.2025 позивачка знову звернулася до Начальника Херсонської обласної військової адміністрації Олександра Прокудіна з тим же питанням, у відповідь на що отримала лист від 09.12.2025 № П-6020/445 за підписом керівника апарату Херсонської обласної державної адміністрації Олега Ярошака, де повідомлялося, що Розпорядженням начальника Херсонської обласної військової адміністрації від 04 грудня 2025 року № 475-ос призначено начальника установи та прийнято рішення забезпечити виконання судового наказу у справі № 766/20111/24 шляхом надання установі фінансової підтримки, а також передбачити погашення всієї заборгованості, починаючи з січня 2026 року.

06.02.2026 позивачка втретє зверталась з аналогічним листом з питанням щодо виплати їй коштів.

09.02.2026 позивачкою на електронну адресу було отримано лист, згідно якого їй стало відомо, що Ухвалою Херсонського міського суду Херсонської області від 06.02.2026 судовий наказ про стягнення з відповідача на користь позивачки нарахованої, але не виплаченої заробітної плати, був скасований судом, та роз`яснено право позивачки на звернення до суду з такими вимогами в порядку спрощеного позовного провадження.

Строки звернення до суду у справах щодо трудових правовідносин врегульовано нормами КЗпП України. Зазначені строки звернення до суду застосовуються виключно щодо спорів, які за своєю юридичною природою належать до трудового права.

Предметом спору у даній справі є стягнення заробітної плати за 2023 рік, що не виплачувалася позивачу.

Згідно з частиною першою статті 233 КЗпП України (у редакції, чинній на момент звернення позивача до суду), працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті. Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116).

Як вбачається із остаточного розрахунку заборгованості він виконаний станом на 20 серпня 2024 року за період заборгованості 2023 рік.

Із вимогою про видачу судового наказу про стягнення заборгованості із заробітної плати позивач звернулась до суду 26 листопада 2024 року, тобто у встановлений законом строк.

Ухвалою судді Херсонського міського суду Херсонської області від 06 лютого 2026 року вищезгаданий судовий наказ було скасовано.

Із цим позовом позивачка до суду звернулась 16 квітня 2026 року.

Щодо твердження представника відповідача щодо пропуску позивачкою тримісячного строку для звернення до суду із вимогою про стягнення заробітної плати, суд звертає увагу, що Рішенням Конституційного Суду України від 11 грудня 2025 року № 1-р/2025 визнано такою, що не відповідає Конституції України (є неконституційною), частину першу статті 233 Кодексу законів про працю України в частині встановлення тримісячного строку для звернення працівника до суду про стягнення заробітної плати та інших належних працівникові виплат.

Частина перша статті 233 Кодексу законів про працю України в частині встановлення тримісячного строку для звернення працівника до суду про стягнення заробітної плати та інших належних працівникові виплат, визнана неконституційною, втратила чинність із дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.

У вказаному Рішенні Конституційний Суд дійшов висновку, що законодавець, установлюючи тримісячний строк для звернення працівника до суду про стягнення заробітної плати та інших належних працівникові виплат, не врахував, що зобов`язання щодо виплати винагороди за працю є триваючим, призводить до фактичного звуження змісту та обсягу конституційних прав працівника, гарантованих статтями 43 і 55 Конституції України. Така законодавча конструкція ставить працівника, який перебуває у трудових відносинах, у менш захищене становище порівняно зі звільненим працівником, що суперечить принципу рівності та гарантії ефективного судового захисту.

Отже, установлення тримісячного строку для звернення працівника до суду про стягнення заробітної плати та інших належних працівникові виплат суперечить Конституції України, оскільки призводить до фактичного звуження змісту та обсягу конституційних прав, гарантованих статтями 43 і 55 Конституції України, порушує гарантії своєчасного одержання винагороди за працю та позбавляє працівника реальної можливості ефективно реалізувати право на судовий захист, що суперечить частині першій статті 8, частині сьомій статті 43, частині першій статті 55 Конституції України.

Таким чином, оскільки рішенням Конституційного Суду України від 11 грудня 2025 року № 1-р/2025 у справі № 1-7/2024 (337/24) визнана такою, що не відповідає Конституції України (є неконституційною), частина перша статті 233 Кодексу законів про працю України в частині встановлення тримісячного строку для звернення працівника до суду про стягнення заробітної плати та інших належних працівникові виплат, яка утрачає чинність із дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення, враховуючи, що рішення Конституційного Суду України є обов`язковим, суд приходить до висновку, що доводи представника відповідача щодо пропуску позивачкою строку звернення до суду є такими, що не ґрунтуються на нормах Закону, оскільки на час звернення -16 квітня 2026 року право на звернення до суду із позовом про стягнення заборгованості із заробітної плати не обмежувалося тримісячним строком.

Частинами першою, четвертою та п`ятою статті 43 Конституції України встановлено, що держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності, реалізовує програми професійно-технічного навчання, підготовки і перепідготовки кадрів відповідно до суспільних потреб.

Використання примусової праці забороняється. Не вважається примусовою працею військова або альтернативна (невійськова) служба, а також робота чи служба, яка виконується особою за вироком чи іншим рішенням суду або відповідно до законів про воєнний і про надзвичайний стан.

Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Використання праці жінок і неповнолітніх на небезпечних для їхнього здоров`я роботах забороняється. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Частиною першою статті 1 Закону України «Про оплату праці» та частиною першою статті 94 КЗпП України встановлено, що заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку за трудовим договором роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу.

Частиною третьою статті 15 Закону України «Про оплату праці» передбачено, що оплата праці працівників підприємства здійснюється в першочерговому порядку. Всі інші платежі здійснюються підприємством після виконання зобов`язань щодо оплати праці. Аналогічне положення закріплено в частині п`ятій статті 97 КЗпП України.

Згідно з частиною першою статті 21 Закону України «Про оплату праці» працівник має право на оплату своєї праці відповідно до актів законодавства і колективного договору на підставі укладеного трудового договору.

Суб`єкти організації оплати праці не мають права в односторонньому порядку приймати рішення з питань оплати праці, що погіршують умови, встановлені законодавством, угодами і колективними договорами (стаття 22 Закону України «Про оплату праці»).

Зазначені норми трудового законодавства свідчать про пріоритет виплати заробітної плати перед іншими виплатами та про підвищену захищеність таких виплат.

За приписами статті 2 КЗпП України працівники реалізують право на працю шляхом укладення трудового договору про роботу на підприємстві, в установі, організації або з фізичною особою.

Відповідно до частини першої статті 3 КЗпП України трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності та галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами, регулює законодавство про працю.

За змістом статті 21 КЗпП України трудовим договором є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

За змістом статті 115 КЗпП України, заробітна плата виплачується працівникам регулярно в робочі дні у строки, встановлені колективним договором або нормативним актом роботодавця, але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів, та не пізніше семи днів після закінчення періоду, за який здійснюється виплата.

Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженого Законом України від 24 лютого 2022 року № 2102-ІХ, введено в Україні воєнний стан із 05 год 30 хв 24 лютого 2022 року строком на 30 діб. В подальшому указами Президента України строк дії воєнного стану в Україні неодноразово продовжувався та діє по цей день.

У пункті 3 Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року № 64/2022, затвердженого Законом України від 24 лютого 2022 року № 2102-ІХ, визначено, що у зв`язку із введенням в Україні воєнного стану тимчасово, на період дії правового режиму воєнного стану, можуть обмежуватися конституційні права і свободи людини і громадянина, передбачені статтями 30 - 34, 38, 39, 41-44, 53 Конституції України, а також вводитися тимчасові обмеження прав і законних інтересів юридичних осіб в межах та обсязі, що необхідні для забезпечення можливості запровадження та здійснення заходів правового режиму воєнного стану, які передбачені частиною першою статті 8 Закону України «Про правовий режим воєнного стану».

У Прикінцевих положеннях (пункт 2) Закону України від 15 березня 2022 року № 2136-IX «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» закріплено, що «під час дії воєнного стану, введеного відповідно до Закону України «Про правовий режим воєнного стану», діють обмеження та особливості організації трудових відносин, встановлені Законом України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану»

Статтею 10 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» визначено, що заробітна плата виплачується працівнику на умовах, визначених трудовим договором. Роботодавець повинен вживати всіх можливих заходів для забезпечення реалізації права працівників на своєчасне отримання заробітної плати. Роботодавець звільняється від відповідальності за порушення зобов`язання щодо строків оплати праці, якщо доведе, що це порушення сталося внаслідок ведення бойових дій або дії інших обставин непереборної сили. Звільнення роботодавця від відповідальності за несвоєчасну оплату праці не звільняє його від обов`язку виплати заробітної плати. У разі неможливості своєчасної виплати заробітної плати внаслідок ведення бойові дії, строк виплати заробітної плати може бути відтермінований до моменту відновлення діяльності підприємства.

У постанові від 26 жовтня 2022 року у справі № 905/857/19 Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що нормами трудового законодавства не передбачено підстав для звільнення роботодавця від виплати працівникові заробітної плати у випадку обставин непереборної сили. Виплата заробітної плати працівнику - це обов`язок роботодавця. Заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку роботодавець повинен заплатити працівникові за працю, яку виконано чи має бути виконано. Обов`язок роботодавця виплатити працівнику заробітну плату не є відповідальністю у розумінні статті 617 ЦК України, від якої може бути звільнений роботодавець унаслідок випадку або непереборної сили.

Отже, положення частини першої статті 617 ЦК України не можуть бути підставою для звільнення роботодавця від обов`язку виплатити працівнику невиплачену заробітну плату.

Комунальна установа з капітального будівництва та експлуатації Херсонської обласної ради розташована в м. Херсон, яке, відповідно до Переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією, затвердженого наказом Міністерства розвитку громад та територій України від 28 лютого 2025 року № 376, з 01 березня 2022 року по 11 листопада 2022 року перебувало на тимчасово окупованої Російською Федерацією території, з 11 листопада 2022 року по 01 травня 2023 року на території можливих бойових дій, а з 01 травня 2023 року на території активних бойових дій, на яких функціонують державні електронні інформаційні ресурси.

Належних та допустимих доказів на підтвердження того, що в період тимчасової окупації та після неї діяльність вказаної юридичної особи була зупинена чи припинена, було призупинено дію трудових договорів з працівниками, чи було запроваджено простій та не визначено певних особливостей виконання працівниками своїх обов`язків на час воєнного стану сторонами суду не надано. За відсутність на робочому місці позивач до дисциплінарної відповідальності не притягувалась та їй продовжувала нараховуватись заробітна плата розмір заборгованості із якої відповідачем не спростовано.

Таким чином, приймаючи до уваги наведене вище, суд приходить до висновку, що Комунальна установа з капітального будівництва та експлуатації Херсонської обласної ради порушила трудові права позивача на оплату праці, яка мала бути виплачена на умовах, визначених трудовим договором відповідно до статті 10 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану».

Військова агресія РФ проти України, введення воєнного стану, перебування населеного пункту, де фактично було розташоване підприємство, під окупацією, обстріли, не є тими обставинами, що звільняють роботодавця від обов`язку з оплати праці працівників, враховуючи те, що роботодавцем не було зупинено чи припинено діяльність юридичної особи, не було призупинено дію трудового договору з позивачем, не було запроваджено простій та не визначено певних особливостей виконання працівниками своїх обов`язків на час воєнного стану.

Ненадання позивачем суду документів первинного обліку праці та заробітної плати не є підставою для відмови в задоволенні позовних вимог, оскільки позивач, як працівник, доступу до таких документів не має.

На підставі вищенаведеного, повно та всебічно дослідивши наявні у справі докази і надавши їм належну правову оцінку, встановивши всі обставини справи, суд приходить до висновку про обґрунтованість та доведеність позовних вимог позивачки.

Розподіл судових витрат

Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір» від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються позивачі, зокрема у справах про стягнення заробітної плати.

Отже, при подачі позову про стягнення нарахованої, але не виплаченої заробітної плати, позивач був звільнений від сплати судового збору

За таких обставин, оскільки позов задоволено, відповідач є юридичною особою, а тому у відповідності до ч. 2 ст. 4 ЗУ «Про судовий збір» з відповідача підлягає стягненню в дохід держави судовий збір в розмірі 3328,00 грн.

Керуючись ст.ст. 2, 4, 6-13, 82, 89, 133, 141, 258, 259, 263-265, 268, 272, 273, 279, 352, 354 Цивільного процесуального кодексу України, суд

УХВАЛИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_1 до Комунальної установи з капітального будівництва та експлуатації Херсонської обласної ради про стягнення заборгованості із невиплаченої заробітної плати - задовольнити.

Стягнути з Комунальної установи з капітального будівництва та експлуатації Херсонської обласної ради (юридична адреса: Херсонська область, м. Херсон, вул. Перекопська, 17, код ЄДРПОУ 14124906) на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_2 ) нараховану, але не виплачену заробітну плату в розмірі 145 326 гривень 30 копійок за період з 01 січня 2023 року по 31 грудня 2023 року, з утриманням із цієї суми установлених законодавством податків і зборів.

Стягнути із Комунальної установи з капітального будівництва та експлуатації Херсонської обласної ради (місцезнаходження: Херсонська область, м. Херсон, вул. Перекопська, 17, код ЄДРПОУ 14124906) на користь держави судовий збір в розмірі 3328,00 гривень.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Рішення суду може бути оскаржено до Одеського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення складено 12 жовтня 2026 року.

Суддя Юлія ШЕВЧУК