Рішення № 140644333, 06.10.2026, Корсунь-Шевченківський районний суд Черкаської області

Справа № 699/876/26

Номер провадження № 2/699/1020/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06.10.2026м. Корсунь-Шевченківський

Корсунь-Шевченківський районний суд Черкаської області в складі головуючого судді Мельника А. В., за участю секретаря судового засідання Таран О. В., позивача ОСОБА_1 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань Корсунь-Шевченківського районного суду Черкаської області в порядку спрощеного позовного провадження з викликом сторін цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Українська залізниця»

про стягнення невиплачених коштів при звільненні та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні,

УСТАНОВИВ:

У травні 2026 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовною заявою до Акціонерного товариства «Українська залізниця» (далі АТ «Укрзалізниця») про стягнення невиплачених коштів при звільненні та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

В обґрунтування позовних вимог зазначає, що він у період з 01.02.1994 року до 11.11.2025 року перебував у трудових відносинах з АТ «Укрзалізниця», працюючи стрільцем 4 розряду команди воєнізованої охорони ст. Шевченко виробничого підрозділу «Знам`янський загін воєнізованої охорони» філії «Відомча воєнізована охорона» АТ «Укрзалізниця», загальний стаж роботи становить 31 рік 5 місяців 3 дні.

Наказом № 346/ос від 06.11.2025 року він звільнений за власним бажанням на підставі статті 38 КЗпП України у зв`язку із отриманням права виходу на пенсію за віком.

У порушення вимог частини першої статті 116 КЗпП України в день звільнення з ним не проведено відповідний розрахунок.

19.11.2025 року він, керуючись положеннями Закону України «Про звернення громадян», звернувся до адміністрації виробничого підрозділу «Знам`янський загін воєнізованої охорони» філії «Відомча воєнізована охорона» АТ «Укрзалізниця» із заявою щодо погашення заборгованості, що виникла в зв`язку з невиплатою належних йому при звільненні коштів.

06.03.2025 року, у зв`язку із отриманням відмови у погашенні заборгованості, що виникла в зв`язку з невиплатою належних йому при звільненні коштів, з боку адміністрації виробничого підрозділу «Знам`янський загін воєнізованої охорони» філії «Відомча воєнізована охорона» АТ «Укрзалізниця», він звернувся до керівника АТ «Укрзалізниця». Відповіді не отримано.

Також йому не було видано письмове повідомлення про суми, нараховані та виплачені при звільненні.

Ураховуючи викладене, позивач просить суд стягнути з АТ «Укрзалізниця» на свою користь одноразову матеріальну допомогу у розмірі шести середньомісячних заробітних плат у зв`язку з виходом на пенсію вперше, заохочувальну виплату у розмірі місячної тарифної ставки з нагоди ювілейної дати 60 років з дня народження, середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні по день ухвалення судового рішення, судові витрати, пов`язані з розглядом справи покласти на відповідача.

Ухвалою Корсунь-Шевченківського районного суду Черкаської області від 16.06.2026 року відкрито провадження у справі та призначено її до судового розгляду за правилами спрощеного позовного провадження з викликом (повідомленням) сторін.

27.06.2026 року від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач позовні вимоги не визнав та просив відмовити в задоволенні позову.

Свою позицію обґрунтували тим, що одноразова матеріальна допомога при звільненні позивача в зв`язку з виходом на пенсію не виплачувалась в АТ «Укрзалізниця» у зв`язку діючими обмеженнями на період воєнного стану, які необхідні для забезпечення можливості здійснення заходів правового режиму воєнного стану, які передбачені Законом України «Про правовий режим воєнного стану», Законом України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану».

Так, рішенням правління АТ «Укрзалізниця» від 14.03.2022 (протокол № Ц-54/31 ком.т.) було прийнято низку рішень, спрямованих на стабілізацію фінансово-економічного стану на період дії правового режиму воєнного стану в Україні, в тому числі рішення щодо вжиття заходів призупинення додаткових виплат, передбачених Галузевою угодою та колективними договорами структурних підрозділів, зокрема матеріальної допомоги.

Звернено увагу на те, що виплата позивачу матеріальної допомоги була лише призупинена до окремого рішення правління АТ «Укрзалізниця».

Щодо виплати грошової винагороди з нагоди ювілею, то порядок, механізм і умови виплати винагороди з нагоди ювілею (50, 60 та 70 років) та (або) досягнення пенсійного віку, (в т.ч. на пільгових умовах) визначається Положенням про оплату праці працівників АТ «Укрзалізниця», затвердженого Протоколом № Ц-56/143 Ком.т. засідання правління АТ «Укрзалізниця» від 21.12.2021 року (додаток 3 до протоколу).

Згідно з листом в.о. начальника загону виробничого підрозділу «Знам`янський загін воєнізованої охорони» філії «Служба корпоративної безпеки» АТ «Укрзалізниця» Олександра Плахотнюка № НОР-Знам`янка-19/394 від 25.06.2026 року подання про виплату заохочувальних виплат ОСОБА_1 за сумлінну працю з нагоди ювілею (60 років) від безпосереднього керівника до комісії з питань оплати праці працівників виробничого підрозділу «Знам`янський загін воєнізованої охорони» філії «Служба корпоративної безпеки» АТ «Укрзалізниця» не надходило, протокол та наказ на відповідну виплату не видавалися. За таких обставини позовна вимога про виплату грошової винагороди з нагоди ювілею є передчасною, право на яку ще не виникло, у зв`язку з обранням позивачем неналежного та/або неефективного способу захисту, що є самостійною підставою для відмови в позовній вимозі.

Крім того, відповідно до частини другої статті 233 КЗпП України із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний. Дана норма неконституційною не визнавалась.

14.07.2026 року ОСОБА_1 подав до суду відповідь на відзив, в якій зазначив, зокрема те, що відповідач не спростовує факт не здійснення повного розрахунку при звільненні, що є підставою для позову, а також не оскаржує предмет позову, а саме розмір невиплачених при звільненні грошових коштів та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні. Це дає підставу вважати, що відповідач визнає позовні вимоги. Водночас, представник відповідача у відзиві на позов намагається обґрунтувати незаконні дії відповідача, посилаючись на нормативно-правові акти, з огляду на це він вважає відзив необґрунтованим та таким, що не відповідає фактичним обставинам та суперечить нормам законодавства України.

У судове засідання позивач з`явився, позовні вимоги підтримав повністю.

Представник відповідача в судове засідання не з`явився, про дату, час і місце судових засідань повідомлявся у встановленому законом порядку, причини неявки суду не відомі. Заяв про відкладення судового засідання чи розгляд справи в його відсутності до суду не надходило.

У частині другій статті 247 ЦПК України передбачено, що у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Суд, дослідивши наявні в матеріалах справи докази та оцінивши їх у сукупності, встановив такі обставини.

ОСОБА_1 у період з 01.02.1994 року до 11.11.2025 року перебував у трудових відносинах з АТ «Укрзалізниця», працюючи стрільцем 4 розряду команди воєнізованої охорони ст. Шевченко виробничого підрозділу «Знам`янський загін воєнізованої охорони» філії «Відомча воєнізована охорона» АТ «Укрзалізниця», що підтверджується даними копії її трудової книжки (а.с. 9).

Наказом в. о. начальника загону № 346/ос від 06.11.2025 року ОСОБА_1 звільнено з роботи за статтею 38 КЗпП України за власним бажанням у зв`язку із виходом на пенсію за віком; компенсовано дні невикористаної відпустки, а також, після отримання окремого рішення членів правління АТ «Укрзалізниця», наказано виплатити ОСОБА_1 одноразову матеріальну допомогу у розмірі шести середньомісячних заробітків, передбачену пунктом 4.11. Колективного договору Знам`янського загону воєнізованої охорони на 2011-2015 роки з продовженням на 2025 рік (а.с. 15).

Судом встановлено, що крім норм трудового законодавства виробничі та трудові відносини між адміністрацією та колективом працівників регулюються колективним договором між адміністрацією та комітетом профспілки Знам`янського загону відомчої воєнізованої охорони на 2011-2015 роки, який пролонгований та діє і копія якого наявна в матеріалах справи з додатками (а.с. 19).

Також трудові та виробничі відносини на залізничному транспорті регулюються Галузевою угодою, укладеною між Державною адміністрацією залізничного транспорту України та профспілками, дію якої також було пролонговано.

В період запровадженого в Україні воєнного стану АТ «Укразлізниця» прийняла низку рішень щодо визначення обмежень та деяких особливостей організації трудових відносин.

Так, згідно з витягом з протоколу № Ц-54/31 Ком.т. засідання правління АТ «Укрзалізниця» від 14.03.2022 року вирішено на період дії правового режиму воєнного стану в Україні, оголошеного Указом Президента України від 24.02.2022 року № 64/2022 керівникам регіональних філій, філій, структурних (виробничих) підрозділів, апарату управління АТ «Укрзалізниця» забезпечити реалізацію наступних заходів: додаткові виплати, що передбачені Галузевою угодою, Колективними договорами структурних підрозділів, зокрема матеріальної допомоги, призупинити. Виняток складає матеріальна допомога на лікування та на поховання, а також інші види матеріальної допомоги згідно рішень правління (а.с.31).

Згідно з витягом з протоколу № Ц-54/90 Ком.т. засідання правління АТ «Укрзалізниця» від 24.10.2022 передбачено здійснити нарахування та виплату працівникам АТ «Укрзалізниця», які звільнилися / будуть звільнені у період з лютого до грудня 2022 року, одноразової матеріальної допомоги залежно від стажу роботи в галузі при звільненні працівників вперше з роботи у зв`язку з виходом на пенсію та додаткової матеріальної допомоги за сумлінну працю на залізничному транспорті відповідно до пункту 3.2.21 Галузевої угоди, виплати яких були призупинені відповідно до підпункту 1.1.4 пункту 1.1 рішення правління ви 14.03.2022 року (протокол № 11-54/31 Ком.т.). Нарахування та виплату матеріальної допомоги, зазначеної у пункті 13.1 цього рішення, проводити в хронологічній послідовності відповідно до її виникнення, починаючи з листопада 2022 року, згідно з графіком погашення, який буде затверджено та доведено додатково директором з управління персоналом та соціальної політики або особою, яка виконує обов`язки директора з управління персоналом та соціальної політики (а.с. 93).

На момент звернення із позовом заборгованість відповідача перед ОСОБА_1 з виплати грошових коштів при звільненні не погашена.

При вирішенні спору суд застосовує такі норми законодавства.

Щодо стягнення одноразової матеріальної допомоги з виходом на пенсію та допомоги за сумлінну працю.

Відповідно до пункту 4.11. колективного договору роботодавець зобов`язаний при звільненні працівників, у зв`язку з виходом на пенсію вперше, виплатити основну одноразову грошову допомогу в розмірі не більш як п`ять середньомісячних заробітних плат, в залежності від стажу роботи в галузі, зокрема, більше 15 років 5 середньомісячних заробітків.

Крім того, при звільненні працівника за власним бажанням на пенсію, роботодавець зобов`язаний виплачувати додаткову допомогу за сумлінну працю, до п`ять середньомісячних заробітних плат, в залежності від стажу роботи в галузі, зокрема, для чоловіків з 20 до 25 1 середньомісячний заробіток.

Позивача звільнено з роботи за статтею 38 КЗпП України у зв`язку з виходом на пенсію. Стаж роботи позивача, який дає право на отримання зазначеної матеріальної допомоги складає 31 рік 5 місяців 3 дні.

У наказі в. о. начальника загону № 346/ос від 06.11.2025 року зазначено виплатити ОСОБА_1 одноразову матеріальну допомогу у розмірі шести середньомісячних заробітків, передбачену пунктом 4.11. Колективного договору Знам`янського загону воєнізованої охорони на 2011-2015 роки з продовженням на 2025 рік.

Згідно з розрахунком відповідача виплата грошової допомоги у розмірі шести середньомісячних заробітків, що належить до виплати ОСОБА_2 118 463,28 грн.

Відповідно до статті 36 КЗпП України однією з підстав для припинення трудового договору є його розірвання з ініціативи працівника (стаття 38 КЗпП України).

Колективний договір це угода між роботодавцем (або уповноваженою особою) та представниками працівників (профспілкою або обраними представниками) для врегулювання виробничих, трудових та соціально-економічних відносин, а також узгодження інтересів сторін. У ньому встановлюються взаємні зобов`язання щодо оплати праці, умов праці, гарантій, компенсацій та інших аспектів, покращуючи становище працівників порівняно із законодавством.

Згідно зі статтею 10 КЗпП України колективний договір укладається на основі законодавства, прийнятих сторонами зобов`язань з метою регулювання виробничих, трудових і соціально-економічних відносин, і узгодження інтересів працівників та роботодавців.

Відповідно до статті 13 КЗпП України та статті 7 Закону України «Про колективні договори і угоди» зміст колективного договору визначається сторонами. У колективному договорі встановлюються взаємні зобов`язання сторін щодо регулювання виробничих, трудових, соціально-економічних відносин, зокрема: щодо встановлення форм, системи, розмірів заробітної плати і інших видів трудових виплат (доплат, надбавок, премій і т. д.) Колективний договір може передбачати додаткові порівняно з чинним законодавством і угодами гарантії, соціально-побутові пільги.

Згідно зі статтею 18 КЗпП України положення колективного договору поширюються на всіх працівників підприємства, установи, організації, фізичної особи, яка використовує найману працю, незалежно від того, чи є вони членами професійної спілки, і є обов`язковими як для власника або уповноваженого ним органу, фізичної особи, яка використовує найману працю, так і для працівників.

Відповідно до статті 9 КЗпП України умови трудових договорів, які погіршують становище працівників порівняно з законодавством України про працю, є недійсними.

Згідно зі статтею 14 Закону України «Про колективні договори і угоди» зміни і доповнення до колективного договору, угоди протягом строку їх дії можуть вноситися тільки за взаємною згодою сторін в порядку, визначеному колективним договором, угодою.

Відповідно до частини першої статті 94 КЗпП України заробітна плата це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу.

Структура заробітної плати визначена статтею 2 Закону № 108/95-ВР, за змістом якої заробітна плата складається з основної та додаткової заробітної плати, а також з інших заохочувальних та компенсаційних виплат.

Відповідно до частини другої статті 97 КЗпП України форми і системи оплати праці, норми праці, розцінки, тарифні сітки, ставки, схеми посадових окладів, умови запровадження та розміри надбавок, доплат, премій, винагород та інших заохочувальних, компенсаційних і гарантійних виплат встановлюються підприємствами, установами, організаціями самостійно у колективному договорі з дотриманням норм і гарантій, передбачених законодавством, генеральною та галузевими (регіональними) угодами.

Відповідач просив відмовити в задоволенні позову в цій частині, оскільки призупинення відповідачем виплати матеріальної допомоги, що передбачена пунктом 4.11. колективного договору, на підставі протокольного рішення засідання правління АТ «Укрзалізниця» від 14.03.2022 року № Ц-54/31 Ком.т відповідає положенням статті 11 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану», згідно з якою на період воєнного стану дія окремих положень колективного договору може бути зупинена за ініціативою роботодавця. Вказаний Закон є чинним, не скасований, не визнаний неконституційним, а тому підлягає застосуванню до спірних правовідносин.

Проте вказаний Закон Верховною Радою України прийнято 15.03.2022 року, а набрав чинності він 24.03.2022 року, у той час як рішення АТ «Укрзалізниця», яке стало підставою для невиплати позивачу оспорюваних сум матеріальної допомоги, було прийнято 14.03.2022 року, а закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі (стаття 58 Конституції України), тому положення вказаного закону не можуть застосовуватися судом при розгляді цієї справи.

Аналогічні висновки зроблені у постановах Верховного Суду: від 05.02.2025 року у подібній справі № 211/7338/23, від 18.03.2026 року у справі № 333/9082/24.

Так, постановою Верховного Суду від 05.02.2025 року у справі № 211/7338/23 залишено в силі рішення Довгинцівського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 23.02.2024 року, яким визнано незаконним та скасовано пункт 1.1.4 протокольного рішення засідання правління АТ «Укрзалізниця» від 14.03.2022 року № Ц-54/31 Ком.т у частині призупинення додаткових виплат, що передбачені Галузевою угодою, колективними договорами структурних підрозділів, зокрема і матеріальної допомоги при виході на пенсію.

У вказаній справі Верховний Суд погодився з висновками суду першої інстанції про те, що товариство призупинило виплати коштів, передбачених колективними договорами та Галузевою угодою в односторонньому порядку, не повідомивши позивача та профспілковий орган, членом якого він є, про ухвалення вказаного рішення, а також у порушення вимог Закону України «Про колективні договори і угоди» не ініціювало питання щодо підписання змін/доповнень до діючих колективних договорів в частині призупинення/зміни строків виплати щорічної матеріальної допомоги на оздоровлення, а такі зміни мають вноситись лише за взаємною згодою сторін, але аж ніяк не роботодавцем в односторонньому порядку без погодження з профспілковим органом. Крім того, товариство ухвалило відповідне оспорюване рішення 14.03.2022 року, з посиланням на статтю 11 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану», який набрав чинності 24.03.2022 року.

З матеріалів даної справи також вбачається, що відповідач не попереджав позивача про погіршення існуючих умов оплати праці та застосування пункту 1.1.4. протокольного рішення від 14.03.2022 року (протокол №Ц-54/31 Ком.т).

В свою чергу у даній справі АТ «Укрзалізниця» призупинило виплати коштів, передбачених колективним договором в односторонньому порядку, не повідомивши позивача про ухвалення такого рішення, а також у порушення вимог Закону України «Про колективні договори і угоди» не ініціювали питання щодо підписання змін/доповнень до діючих колективних договорів в частині призупинення/зміни строків виплати матеріальної допомоги у зв`язку з виходом на пенсію, а такі зміни мають вноситись лише за взаємною згодою сторін, але аж ніяк не роботодавцем в односторонньому порядку без погодження з профспілковим органом.

Тому вимоги позивача підлягають задоволенню і з відповідача на користь позивача належить стягнути одноразову грошову допомогу на підставі п.4.11. колективного договору у розмірі шести середньомісячних заробітків, що складає 118 463,28 грн.

Щодо виплати одноразового заохочення з нагоди ювілейної дати 60 років суд зазначає наступне.

Пунктом 1.1 розділу Положення про оплату праці визначено, що положення розроблене відповідно до Кодексу законів про працю України, законів України «Про оплату праці», «;Про запобігання корупції», Генеральної угоди, Статуту акціонерного товариства «Українська залізниця», та є невід`ємною частиною Галузевої угоди між Державною адміністрацією залізничного транспорту України та профспілками.

Пунктом 8.1 розділу 8 «Інші заохочувальні виплати та винагороди» Положення про оплату визначено, що одноразове заохочення за сумлінну працю з нагоди ювілею віднесено до інших заохочувальних виплат.

Відповідно до пункту 8.3 розділу 8 Положення про оплату рішення щодо виплати працівнику інших заохочувальних виплат та винагород приймається керівником підрозділу на підставі протокольного рішення Комісії з питань оплати праці відповідного рівня управління (розділ 10 цього Положення) за погодженням з відповідним профспілковим органом.

Згідно з пунктом 8.8. Положення про оплату праці працівникам можуть бути нараховані та виплачені одноразові заохочення до ювілейних дат працівників (50, 60, 70 років) залежно від стажу роботи в АТ «Укрзалізниця» та посадового окладу (тарифної складової) на підставі клопотання (подання) керівника із зазначенням загальних підсумків оцінювання результатів роботи працівника. Стаж роботи визначається на підставі даних трудової книжки за методикою, передбаченою Порядком визначення стажу роботи, що дає право на встановлення надбавки за вислугу років. Клопотання (подання) подає керівник із зазначенням загальних підсумків оцінювання результатів роботи працівника.

Відповідно до пункту 10.15. Положення про оплату праці Комісія з питань оплати праці: приймає рішення щодо встановлення, виплати та розміру винагороди за підсумками роботи за рік, премії за виконання важливих і особливо важливих завдань, одноразових заохочень, не пов`язаних з конкретними результатами праці; приймає рішення щодо інших питань оплати праці в частині встановлення, позбавлення, розміру виплат.

Відповідно до пункту 10.18. Положення про оплату праці протокольне рішення Комісії з питань оплати праці вводиться в дію наказом керівника відповідного рівня за погодженням з відповідним профспілковим органом.

Отже, нарахування та виплата одноразового заохочення з нагоди ювілейної дати (60 років) є правом, а не обов`язком відповідача , і для його виплати обов`язковою умовою є клопотання (подання) керівника підрозділу, прийняття відповідного рішення комісією з питань оплати праці.

Таке клопотання (подання) по позивачу керівником не подавалось, рішення комісії не оформлювалось. Відсутність визначеного Положенням про оплату праці подання (клопотання) керівника та, як наслідок, рішення відповідної комісії, свідчить про відсутність рішення роботодавця реалізувати таке право щодо виплати заохочення.

З огляду на вищевикладене, відсутні законні підстави для задоволення позовних вимог позивача в частині стягнення заохочувальної виплати в розмірі посадового окладу з нагоди ювілейної дати 60 річчя з дня народження.

Щодо стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

За вимогами статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення.

Відповідно до статті 117 КЗпП України у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.

Конституційний Суд України у рішенні від 22.02.2012 року у справі № 4-рп/2012 щодо офіційного тлумачення положень статті 233 КЗпП України у взаємозв`язку з положеннями статей 117, 237-1 цього Кодексу роз`яснив, що за статтею 47 КЗпП України роботодавець зобов`язаний виплатити працівникові при звільненні всі суми, що належать йому від підприємства, установи, організації у строки, зазначені в статті 116 КЗпП України, а саме в день звільнення або не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про проведення розрахунку. Не проведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Вказана правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 17.06.2020 року у справі № 712/3776/17.

Аналіз правових норм дає підстави для висновку проте, що всі суми (заробітна плата, вихідна допомога, одноразова матеріальна допомога, компенсація за невикористану відпустку, оплата за час тимчасової непрацездатності тощо), належні до сплати працівникові, мають бути виплачені у день звільнення цього працівника. Закон прямо покладає на підприємство, установу, організацію обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. При невиконанні такого обов`язку з вини власника або уповноваженого ним органу настає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26.02.2020 року у справі №821/1083/17 зазначила, що виходячи зі змісту трудових правовідносин між працівником та підприємством, установою, організацією, під «належними звільненому працівникові сумами» необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).

Згідно з правовою позицією Великої Палати Верховного Суду, викладеною у постанові від 08.10.2025 року у справі №489/6074/23, розглядаючи спори про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні після 19.07.2022 року, необхідно брати до уваги співмірність заявленої до стягнення суми відшкодування з огляду на конкретні обставини справи. При здійсненні такої оцінки необхідно керуватися критеріями, встановленими Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26.06.2019 року у справі №761/9584/15-ц (зокрема, враховувати розмір простроченої заборгованості, її співвідношення із середнім заробітком, поведінку сторін, тощо) для забезпечення справедливого балансу інтересів сторін трудових правовідносин. Розмір відшкодування суд може зменшити незалежно від ступеня задоволення позовних вимог про стягнення належних звільненому працівникові сум. Однак загальний період нарахування компенсації не може перевищувати шести місяців.

Відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця.

Загальною ознакою цивільно-правової відповідальності є її компенсаторний характер. Заходи цивільно-правової відповідальності спрямовані не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого від правопорушення. Відповідно до частини першої статті 9 ЦК України така спрямованість притаманна і заходу відповідальності роботодавця, передбаченому статтею 117 КЗпП України.

Звертаючись з вимогою про стягнення відшкодування, визначеного виходячи з середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, позивач не повинен доводити розмір майнових втрат, яких він зазнав. Тому оцінка таких втрат працівника, пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні, не має на меті встановлення точного їх розміру. Суд має орієнтовно оцінити розмір майнових втрат, яких, як можна було б розумно передбачити, міг зазнати позивач.

Суд вважає, що невиплата розрахункових коштів при звільненні позивача мала місце з вини роботодавця, оскільки останнім не доведено протилежного.

Так суд, аналізуючи наявні в матеріалах справи докази, керуючись вищенаведеними положеннями діючого трудового законодавства, діючи в межах заявлених позовних вимог, дійшов висновку про наявність правових підстав для стягнення з відповідача АТ «Укрзалізниця» на користь позивача середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за шість місяців, тобто з 06.11.2025 року до 06.05.2026 року, що становить 129 робочих днів.

За даними довідки про доходи ОСОБА_1 за два місяці вересень, жовтень 2025 року середньоденний його заробіток складає 759,38 грн. Середній заробіток за час затримки розрахунку в період 06.11.2025 року до 06.05.2026 року складає 98 719,40 грн (130 робочих днів х 759,38 грн).

При цьому вирішуючи даний спір, суд вважає за можливе зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України виходячи з наступних підстав.

Так, при стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку встановлений статтею 117 КЗпП України механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв оцінки пропорційності щодо врахування справедливого та розумного балансу між інтересами працівника і роботодавця. Вирішуючи питання щодо можливості зменшення судом розміру відшкодування, визначеного відповідно до статті 117 КЗпП України, Велика Палата Верховного Суду в постанові від 26.06.2019 року в справі № 761/9584/15-ц (провадження № 14-623цс18) виснувала, що, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 08.10.2025 року у справі

№ 489/6074/23 зазначено, «що шестимісячне обмеження не нівелює необхідності застосування судом критеріїв, визначених Великою Палатою. Суд при вирішенні подібного спору має оцінювати обставини справи (зокрема, розмір боргу) для визначення справедливого розміру компенсації, який може дорівнювати середньому заробітку за шість місяців, однак може бути і значно меншим, але в будь-якому разі не може перевищувати цю встановлену законом межу. При цьому Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» не змінив правову природу відшкодування за статтею 117 КЗпП України, яка залишається компенсаційною. Оскільки мета норми права - компенсація, а не покарання, тому і принципи, як-от розумності, справедливості та пропорційності слід застосовувати до визначення розміру компенсації незмінно і послідовно.

Обмеження періоду нарахування відшкодування за затримку розрахунку при звільненні шістьма місяцями, запроваджене до статті 117 КЗпП України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин», установлює максимальну межу відповідальності роботодавця. Ця законодавча межа не нівелює фундаментальних принципів розумності, справедливості та пропорційності, а також не змінює компенсаційного характеру відповідної виплати.

Суд враховує, що в період широкомасштабної збройної агресії Російської Федерації щодо України, інфраструктура АТ «Укрзалізниця» не зазнавала таких руйнувань. З початком війни АТ «Укрзалізниця» відчутно продемонструвало свою роль як об`єкт критичної інфраструктури, взявши на себе головний удар по безкоштовній евакуації мільйонів українських громадян (а також великої кількості бізнесів), що опинились в зоні бойових дій; а також по доставці критично важливих матеріалів та обладнання у ці регіони.

У відповідь, АТ «Укрзалізниця» стало активною мішенню для російських обстрілів та атак, в результаті чого залізнична інфраструктура понесла чималі прямі і непрямі втрати.

Крім того, зазначене призвело до значних руйнувань залізничної інфраструктури, втрати активів та майна товариства, які з кожним місяцем військової агресії тільки зростають (пошкодження, а також повне знищення залізничної інфраструктури, рухомого складу, будівель та споруд, інженерних споруд тощо).

Загальновідомим є факт, що у 2025-2026 роках ворог посилив обстріли об`єктів саме залізничної інфраструктури, значно пошкоджено та/або знищено велику кількість рухомого складу, як під час руху так і на місцях базування, зруйновано будівлі та приміщення виробничих підрозділів. Покладення на відповідача додаткових матеріальних витрат значного розміру може призвести до унеможливлення виконання відповідачем покладених на нього безпосередніх завдань із забезпечення безпеки руху та процесу перевезення вантажів та пасажирів.

Враховуючи дані обставини, характер виплат, які не були проведені відповідачем, розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, на думку суду, необхідно визначити у розмірі 50 000,00 грн.

Щодо строку звернення до суду за захистом порушених прав.

Відповідно до частини другої статті 233 КЗпП України із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116). Домашній працівник має право звернутися до суду із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення в місячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.

З огляду на викладене, спірні правовідносини регулюються частиною другою статті 233 КЗпП України, якою визначено тримісячний строк (з дня одержання працівником письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні) звернення до суду у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні.

У Рішенні від 05.10.2013 року № 8-рп/2013 Конституційний Суд України, аналізуючи положення трудового законодавства в контексті конституційного звернення‚ виходив з того, що поняття «заробітна плата» і «оплата праці», зазначив, що праву працівника на належну заробітну плату кореспондує обов`язок роботодавця нарахувати йому указані виплати‚ гарантовані державою‚ і виплатити їх. При цьому право працівника не залежить від нарахування йому відповідних грошових виплат. Тому незалежно від того, чи було здійснене роботодавцем нарахування таких виплат, працівник, у разі порушення законодавства про оплату праці, має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати.

З урахуванням викладеного Конституційний Суд України констатував, що під заробітною платою, що належить працівникові, або‚ за визначенням, використаним у частині другій статті 233 КЗпП України (у редакції, чинній до 19.07.2022 року)‚ належною працівнику заробітною платою необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем, незалежно від того, чи було здійснене нарахування таких виплат.

В Рішенні Конституційного Суду України № 1-р/2025 від 11.12.2025 року зроблено наступні висновки. Законодавець, установлюючи тримісячний строк для звернення працівника до суду про стягнення заробітної плати та інших належних працівникові виплат, не врахував, що зобов`язання щодо виплати винагороди за працю є триваючим, призводить до фактичного звуження змісту та обсягу конституційних прав працівника, гарантованих статтями 43 і 55 Конституції України. Така законодавча конструкція ставить працівника, який перебуває у трудових відносинах, у менш захищене становище порівняно зі звільненим працівником, що суперечить принципу рівності та гарантії ефективного судового захисту.

Отже, установлення тримісячного строку для звернення працівника до суду про стягнення заробітної плати та інших належних працівникові виплат суперечить Конституції України, оскільки призводить до фактичного звуження змісту та обсягу конституційних прав, гарантованих статтями 43 і 55 Конституції України, порушує гарантії своєчасного одержання винагороди за працю та позбавляє працівника реальної можливості ефективно реалізувати право на судовий захист, що суперечить частині першій статті 8, частині сьомій статті 43, частині першій статті 55 Конституції України.

За усталеною позицією Верховного Суду з питання застосування вказаної правової норми, початок перебігу строку звернення до суду у цій справі, з урахуванням частини другої статті 233 КЗпП України, слід пов`язувати з моментом, коли позивач набув достовірної та документально підтвердженої інформації про обсяг і характер виплачених йому сум. Таким моментом може бути день вручення розрахункового листа, довідки про нараховані та виплачені суми тощо.

У даній справі судом встановлено, що з 06.11.2025 року позивача було звільнено з роботи і в цей день видано повідомлення про нараховані та виплачені суми. Проте, таке повідомлення не містить сум одноразової та додаткової матеріальної допомоги, з приводу яких виник спір, а тому дата вручення такого повідомлення не може братися до уваги при розрахунку тримісячного строку для звернення до суду із даним позовом.

Одночасно суд враховує, що порушені права та інтереси позивача за наслідком невиплати усіх сум при звільненні, перебувають у прямому взаємозв`язку з порушенням відповідачем свого обов`язку з їх виплати та подальшими діями відповідача з відтермінування їх виплати на невизначений строк та не включенням позивача до графіку виплат, що призвело до перебування позивача у статусі невизначеності, що на думку суду, взагалі не свідчить про підстави вважати, що строк позовної давності для звернення до суду з даним позовом має обраховуватися від дати звільнення.

Таким чином, з врахуванням вищевикладеного, вимог статті 233 КЗпП України, конституційних прав працівника, гарантованих статтями 43 і 55 Конституції України, суд вважає, що строк звернення до суду з цим позовом не пропущено.

Відповідно до статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (частина перша статті 13 ЦПК України).

Згідно з частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення, що визначено в частині другій статті 77 ЦПК України.

У частині першій статті 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні (частини перша, п`ята статті 263 ЦПК України).

Дослідивши матеріали справи та враховуючи те, що на день ухвалення судом рішення, доказів оплати відповідачем невиплачених позивачу коштів при звільненні в розмірі 118 463,28 грн суду не надано, суд на підставі наявних у справі доказів дійшов висновку, що позов у цій частині підлягає задоволенню.

Враховуючи положення частини першої статті 117 КЗпП України також з АТ «Укрзалізниця» на користь ОСОБА_1 підлягає стягненню середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 50 000,00 грн з вирахуванням з цієї суми податків та зборів.

Статтею 141 ЦПК України встановлено порядок розподілу судових витрат між сторонами.

Відповідно до положень частини першої статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

При зверненні до суду з позовною заявою позивачем сплачено судовий збір у розмірі 1 331,20 грн, що підтверджується квитанцією від 21.05.2026 року.

У зв`язку з частковим задоволенням позову (50,65 %), на користь позивача підлягають відшкодуванню судові витрати у вигляді судового збору у розмірі 674,15 грн.

На підставі статей 116, 117 КЗпП України та керуючись статтями 12, 13, 81, 141, 263-265, 272-274, 279, 354 ЦПК України, суд

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Українська залізниця» про стягнення невиплачених коштів при звільненні та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні задовольнити частково.

Стягнути з Акціонерного товариства «Українська залізниця» на користь ОСОБА_1 невиплачені при звільненні кошти в розмірі 118 463,28 грн (сто вісімнадцять тисяч чотириста шістдесят три гривні двадцять вісім копійок) та середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 50 000,00 грн (п`ятдесят тисяч гривень 00 копійок) з вирахуванням з цієї суми податків та зборів.

В іншій частині заявлених позовних вимог відмовити.

Стягнути з Акціонерного товариства «Українська залізниця» на користь ОСОБА_1 судові витрати у виді сплаченого судового збору в розмірі 674,15 грн (шістсот сімдесят чотири гривні п`ятнадцять копійок).

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до суду апеляційної інстанції протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку на його апеляційне оскарження.

Відомості щодо учасників справи:

Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ідентифікаційний номер: НОМЕР_1 ; адреса реєстрації та проживання: АДРЕСА_1 , тел. НОМЕР_2 .

Відповідач: Акціонерне товариство «Українська залізниця», ідентифікаційний код юридичної особи 40075815; адреса: 03150, м. Київ, вул. Єжи Гедройця, 5; тел. /044/465-00-30, електронна поштa: uz@uz.gov.ua.

Повний текст рішення суду складено 15.10.2026 року.

СуддяМельник А.В.