Єдиний державний реєстр судових рішень
2/130/1080/2026
130/532/26
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
"15" жовтня 2026 р. м. Жмеринка
Жмеринський міськрайонний суд Вінницької області в складі:
головуючого судді Заярного А.М.,
з участю секретаря судових засідань Мухи Р.П.,
представника відповідача ОСОБА_1 ,
представника відповідача ОСОБА_2 (шляхом ВКЗ),
представника відповідача ОСОБА_3 (шляхом ВКЗ),
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_4 , який діє в інтересах ОСОБА_5 до Держави Україна в особі Головного управління Національної поліції у Вінницькій області, Держави Україна в особі Державної казначейської служби України, Держави Україна в особі Вінницької обласної прокуратури про відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду,
УСТАНОВИВ:
Якименко Олексій Олексійович в інтересах ОСОБА_5 звернувся до суду з позовом Держави Україна в особі Державної казначейської служби України, Держави Україна в особі Вінницької обласної прокуратури, Держави Україна в особі Головного управління Національної поліції у Вінницькій області, в якому просив стягнути з Державного бюджету України на користь ОСОБА_5 у рахунок відшкодування шкоди, завданої незаконними діями органів досудового слідства, прокуратури і суду, грошові кошти в сумі 46 200 грн втрата заробітку, 150 000 грн витрати на правову допомогу, 2408 грн витрати на проведення експертиз в кримінальному провадженні та понесені судові витрати у цій справі.
СТИСЛИЙ ВИКЛАД ПОЗИЦІЇ ПОЗИВАЧА.
17.03.2017 в кримінальному провадженні №12017020000000034 від 24.01.2017 ОСОБА_5 повідомлено про підозру за ч.2 ст.286 КК України порушення ПДР, в результаті чого спричинено смерть ОСОБА_6 .
Вироком Жмеринського міськрайонного суду Вінницької області від 17.10.2018 у справі № 130/720/17, який залишено без змін ухвалою Вінницького апеляційного суду від 15.04.2019, - ОСОБА_5 визнано винуватим за ч.2 ст.286 КК України та призначити покарання у виді позбавлення волі строком на 3 роки з позбавленням права керування транспортними засобами строком на 3 роки. Строк відбуття покарання відраховувано з моменту затримання ОСОБА_5 для виконання вироку. Стягнуто з ОСОБА_5 на користь держави процесуальні витрати за проведення експертиз у кримінальному провадженні в розмірі 2408 грн 36 коп.
Адвокат та потерпіла оскаржили ці рішення було відкрито касаційне провадження відповідно до ухвал Верховного Суду від 24.05.2019 та 28.05.2019.
Постановою Верховного Суду від 24.03.2020 касаційні скарги захисника Якименка О.О. та потерпілої ОСОБА_7 задоволено частково. Ухвалу Вінницького апеляційного суду від 15.04.2019 щодо ОСОБА_5 скасовано і призначено новий розгляд у суді апеляційної інстанції.
Ухвалою Вінницького апеляційного суду від 14.04.2021 апеляційні скарги захисника обвинуваченого ОСОБА_5 - адвоката Якименка О.О. та потерпілої ОСОБА_7 задоволено частково. Вирок Жмеринського міськрайонного суду Вінницької області від 17.10.2018 щодо ОСОБА_5 скасовано, а кримінальне провадження № 12017020000000034, внесене в ЄРДР 24.01.2017, по обвинуваченню ОСОБА_5 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст. 286 КК України, закрито на підставі п.3 ч.1 ст. 284 КПК України у зв`язку з невстановленням достатніх доказів для доведення винуватості ОСОБА_5 в суді.
Прокурор оскаржив це рішення - було відкрито касаційне провадження згідно ухвали Верховного Суду від 10.08.2021.
Постановою Верховного Суду від 15.06.2022 касаційну скаргу прокурора задоволено частково. Ухвалу Вінницького апеляційного суду від 14.04.2021 скасовано і призначено новий розгляд в суді апеляційної інстанції.
Ухвалою Вінницького апеляційного суду від 23.09.2025 апеляційні скарги захисника обвинуваченого ОСОБА_5 - адвоката Якименка О.О. та потерпілої ОСОБА_7 задоволено. Вирок Жмеринського міськрайонного суду Вінницької області від 17.10.2018 щодо ОСОБА_5 скасовано, а кримінальне провадження №12017020000000034, внесене до ЄРДР 24.01.2017, про обвинувачення ОСОБА_5 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною 2 статті 286 КК України, - закрито на підставі п. 3 ч. 1 ст. 284 КПК України, у зв`язку з не встановленням достатніх доказів для доведення винуватості ОСОБА_5 в суді.
Прокурор оскаржив це рішення.
Ухвалою Верховного Суду від 07.01.2026 відмовлено у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою прокурора на ухвалу Вінницького апеляційного суду від 23.09.2025, постановлену щодо ОСОБА_5 .
На виконання вироку Жмеринського міськрайонного суду Вінницької області ОСОБА_5 відбував покарання в установах Державної кримінально-виконавчої служби з 20.06.2019 по 29.05.2020, що підтверджується довідкою про звільнення серії ПОЛ № 03192 та листом Північно-Східного міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань МЮ від 2.06.2020.
На підставі статті 1176 ЦК України та відповідно до пункту 2 частини першої ст.2, ст. 3, ст. 12 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» позивач вважає, що йому спричинена шкода у вигляді заробітку який він втратив внаслідок незаконних дій правоохоронних органів та суду; судових витрат, стягнутих на виконання вироку суду, суми, сплаченої у зв`язку з поданням йому юридичної допомоги у кримінальному провадженні.
Щодо втрати заробітку, вказав: ОСОБА_5 працював водієм у ТОВ «Статус дистрибьюшн». У зв`язку з ув`язненням на виконання вироку, був звільнений за п.7 ст.36 КЗпП України, що підтверджується довідкою ТОВ «Статус дистрибьюшн» від 12.05.2020 та наказом про припинення трудового договору (контракту) від 03.07.2019№ 10-0000000003.
Відбував покарання в установах Державної кримінально-виконавчої служби з 20.06.2019 по 29.05.2020, тобто 11 місяців, а, отже, за цей період втратив заробітну плату.
Згідно довідки ТОВ «Статус дистрибьюшн» від 14.05.2021,- заробітна плата становила 4200,00 грн на місяць (за січень червень 2019 року). Таким чином розмір втрати заробітної плати - 46 200 грн ( 4200х11).
Щодо витрат на правову допомогу, вказав: у зв`язку з необхідністю брати участь у слідчих діях та судовому розгляді як обвинувачений, ОСОБА_5 вимушений був звернутися до адвоката для отримання правової допомоги для реалізації права на захист.
Згідно Договору про надання правої допомоги від 03.02.2017 - захист (надання правової допомоги) ОСОБА_5 при проведенні досудового розслідування по факту ДТП, яка сталася 24.01.2017 в м. Жмеринка та Акту виконаних робіт від 20.04.2017 ОСОБА_5 сплачено 10 000 грн.
Згідно Договору про надання правої допомоги від 20.04.2017 - захист (надання правової допомоги) в суді у кримінальній справі № 130/720/17 по обвинуваченню ОСОБА_5 за ч.2 ст.286 КК України та Акту виконаних робіт від 20.01.2026 тривалість надання правової допомоги - з 20.04.2017 по 7.01.2026; виконана правова робота оцінюється у відповідності до п. 2.1. Договору - в двадцять тисяч гривень за рік, що становить - сто сорок тисяч гривень (7 років х 20 тис); ОСОБА_5 зобов`язується оплатити виконану правову роботу в розмірі сто сорок тисяч гривень протягом шести місяців, тобто до 20.06.2026.
У відповідності до цього ОСОБА_5 сплатив перший платіж в сумі 19 600 грн, що підтверджується платіжною інструкцією від 30.01.2026. Щодо решти суми 120 400 грн це зобов`язання щодо витрат на правову допомогу, яке повинен виконати ОСОБА_5 , а тому воно враховується при відшкодування витрат на правову допомогу.
Таким чином витрат на правову допомогу - 150 000 грн ( 10 000 + 140 000).
Щодо витрати за проведення експертиз, вказав, що згідно вироку стягнуто з ОСОБА_5 користь держави процесуальні витрати за проведення експертиз у кримінальному провадженні в розмірі 2408 грн 36 коп. Докази цього знаходяться в матеріалах кримінальної справи № 130/720/17.
Попередній (орієнтовний) розрахунок сум судових витрат: витрати на правничу допомогу у цій справі 20 000 грн.
СТИСЛИЙ ВИКЛАД ПОЗИЦІЇ ВІДПОВІДАЧА.
20.03.2026 відповідач Головне управління Національної поліції у Вінницькій області подало відзив на позов. Вважає даний позов безпідставним та необґрунтованим з наступних підстав.
У кримінальному провадженні №12017020000000034 від 24.01.2017 ОСОБА_5 було повідомлено про підозру за ч. 2 ст. 286 КК України у зв`язку з дорожньо-транспортною пригодою, внаслідок якої загинула ОСОБА_6 .
Вироком Жмеринського міськрайонного суду Вінницької області від 17.10.2018 ОСОБА_5 визнано винуватим у вчиненні зазначеного кримінального правопорушення та призначено покарання. В подальшому вирок був залишений без змін судом апеляційної інстанції.
Надалі судові рішення неодноразово переглядалися судами апеляційної та касаційної інстанцій. За результатами останнього апеляційного розгляду ухвалою Вінницького апеляційного суду від 23.09.2025 кримінальне провадження було закрито на підставі п. 3 ч. 1 ст. 284 КПК України у зв`язку з невстановленням достатніх доказів для доведення винуватості особи в суді.
ГУНП наголошує, що відсутні будь-які дії або бездіяльність Головного управління Національної поліції у Вінницькій області які б прямо спричинили позивачу втрату заробітку.
Позивач був звільнений за п. 7 ст. 36 КЗпП України (набрання законної сили вироком суду, яким працівника засуджено до позбавлення волі або іншого покарання, що виключає можливість продовження роботи).
Звільнення відбулося на підставі вироку Жмеринського міськрайонного суду від 17.10.2018, який визнав позивача винним у вчиненні кримінального правопорушення.
Працівники поліції діяли в межах своїх повноважень, повідомляючи про підозру та здійснюючи досудове розслідування.
Втрата заробітку є наслідком виконання вироку, а не безпідставних дій державних органів.
Положення Закону України №266/94-ВР про відшкодування шкоди застосовуються лише у випадках незаконного притягнення до кримінальної відповідальності або незаконного засудження, тоді як у даному випадку дії органів дізнання, прокуратури та суду були законними та відповідали процесуальним нормам.
Закриття кримінального провадження відбулося на підставі відсутності достатніх доказів, а не через незаконні дії поліції чи прокуратури. Таким чином, прямого причинного зв`язку між діями державних органів та втратою позивачем заробітку немає, а звільнення є наслідком вироку суду, який є самостійним правовим актом. Відповідно, вимоги позивача про відшкодування втраченої заробітної плати є безпідставними.
Також ГУНП заперечує проти заявленого розміру витрат на правничу допомогу у сумі 150 000 грн, вважаючи його необґрунтованим, завищеним та таким, що не відповідає критеріям розумності і співмірності.
Відповідно до вимог процесуального законодавства України, витрати на правничу допомогу підлягають відшкодуванню лише за умови їх документального підтвердження, а також за критеріями реальності, необхідності та розумності їх розміру.
У наданих документах (договорах та актах виконаних робіт) відсутня деталізація фактично наданих послуг, зокрема: не зазначено конкретний обсяг виконаних робіт; відсутній облік витраченого часу (кількість годин); не наведено погодинної ставки адвоката; не конкретизовано, які саме процесуальні дії здійснювалися адвокатом у межах кожного періоду. Фактично розрахунок вартості правничої допомоги здійснено умовно виходячи з фіксованої річної суми (20 000 грн на рік), без прив`язки до реального обсягу виконаної роботи, що не дає можливості перевірити обґрунтованість таких витрат.
Крім того, тривалий строк надання правової допомоги (7 років) сам по собі не може свідчити про відповідний обсяг виконаних робіт; відсутні докази регулярності або інтенсивності участі адвоката у справі; не підтверджено, що всі заявлені витрати є необхідними саме для розгляду цієї справи.
Звертаємо увагу, що частина заявленої суми (120 400 грн) взагалі не сплачена, а лише є майбутнім зобов`язанням, що також ставить під сумнів можливість її повного відшкодування на даному етапі.
З огляду на викладене, відповідач вважає, що заявлена сума витрат є явно завищеною, не підтвердженою належними та допустимими доказами та не відповідає критеріям розумності та співмірності.
Разом з тим, вимоги позивача щодо відшкодування витрат за проведення експертиз є безпідставними, оскільки ці витрати виникли в межах кримінального провадження, були процесуальними та призначені судом для встановлення об`єктивних фактів і підтвердження обставин справи. Витрати на експертизи не виникли внаслідок незаконних дій або бездіяльності органів поліції чи прокуратури, а були необхідною умовою для розгляду кримінальної справи, яка відповідала вимогам закону.
Позивач не може перекладати на державу зазначені витрати, оскільки рішення судів про призначення експертиз були законними та правомірними, ухвалені в межах наданих повноважень і не порушували жодних процесуальних прав особи.
Таким чином, вимоги позивача про відшкодування зазначених витрат є необґрунтованими, оскільки відсутній причинно-наслідковий зв`язок між законними процесуальними діями державних органів і будь-якою шкодою, яка нібито була завдана позивачу. Відповідно, на такі витрати не поширюються положення Закону України № 266/94-ВР щодо відшкодування шкоди, завданої незаконними діями органів державної влади.
Таким чином, позивач не довів наявність сукупності умов, необхідних для покладення на державу обов`язку з відшкодування заявлених витрат, а позов є безпідставним та таким, що не підлягає задоволенню, у зв`язку з чим у задоволенні позову слід відмовити в повному обсязі.
30.03.2026 відповідач - Державна казначейська служба України подала відзив на позов з яким не погоджується на підставі наступного. Належним відповідачем у цій справі є держава, яка повинна брати участь у справі через відповідні органи державної влади (дії якого призвели до завдання позивачу шкоди), а саме: Вінницька обласна прокуратура та Головне управління Національної поліції у Вінницькій області. Казначейство жодних прав та інтересів позивача не порушувало, не вступало у правовідносини з ним і жодної шкоди позивачеві не завдало (до того ж сам позивач не вказує на Казначейство як на порушника своїх прав).
Щодо позовних вимог про відшкодування шкоди (втрата заробітку), яка регулюється положеннями Закону №266, то при розгляді кримінальної справи судом не було визначено дій правоохоронних органів незаконними.
Щодо відшкодування витрат на професійну правничу допомогу, яка надавалась в межах кримінальної справи 130/720/17, в якій ОСОБА_5 був обвинувачений за вчинення злочину, передбаченого ч.2 статті 286 КК України, це мало бути вирішено виключно в межах кримінальної справи. Казначейство вважає, що витрати на правову допомогу та витрати на проведення експертизи в кримінальному провадженні необхідно покласти на державний орган, з неправомірних дій якого виник даний спір.
Витрати на правничу допомогу мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження таких витрат, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.
31.03.2026 відповідач - Вінницька обласна прокуратура подала відзив на позов, згідно якого просить відмовити у задоволенні позову з таких підстав.
Позивач посилається на те, що 17.03.2017 в кримінальному провадженні № 12017020000000034 від 24.01.2017 йому повідомлено про підозру за ч. 2 ст. 286 КК України порушення ПДР, в результаті чого спричинено смерть ОСОБА_6 .
Вироком Жмеринського міськрайонного суду Вінницької області від 17.10.2018 у справі № 130/720/17, який залишено без змін ухвалою Вінницького апеляційного суду від 15.04.2019, його визнано винуватим за ч. 2 ст. 286 КК України та призначено покарання у виді позбавлення волі строком на 3 роки з позбавленням права керування транспортними засобами строком на 3 роки. Строк відбуття покарання відраховано з моменту затримання позивача для виконання вироку. Стягнуто з позивача на користь держави процесуальні витрати за проведення експертиз у кримінальному провадженні в розмірі 2 408,36 гривень.
Вирок сторонами провадження оскаржено неодноразово. Останньою ухвалою Вінницького апеляційного суду від 23.09.2025 у справі № 130/720/17 вирок Жмеринського міськрайонного суду Вінницької області від 17.10.2018 скасовано, а кримінальне провадження № 12017020000000034 від 24.01.2017 по обвинуваченню позивача у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України, закрито на підставі п. 3 ч. 1 ст. 284 КПК України у зв`язку з невстановленням достатніх доказів для доведення його винуватості в суді.
Ухвалою Верховного Суду від 07.01.2026 відмовлено у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою прокурора на зазначену ухвалу апеляційного суду. На виконання вироку Жмеринського міськрайонного суду Вінницької області позивач відбував покарання в установах Державної кримінально-виконавчої служби з 20.06.2019 по 29.05.2020.
У зв`язку з відбуванням покарання в установах Державної кримінально-виконавчої служби позивач був звільнений з роботи у ТОВ «Статус дистрибьюшн» 03.07.2019 за п. 7 ст. 36 КЗпП України та втратив заробітну плату протягом 11 місяців відбування покарання.
Закриття кримінального провадження за реабілітуючими підставами, на думку позивача, свідчить про незаконне притягнення його до кримінальної відповідальності, внаслідок чого він зазнав матеріальної шкоди, яку просить стягнути з держави.
Відповідач звертає увагу суд на те, що у період з 21.10.2022 по 04.06.2025 судове провадження відносно ОСОБА_5 було зупинене у зв`язку з проходженням ним військової служби.
На виконання вироку Жмеринського міськрайонного суду Вінницької області ОСОБА_5 відбував покарання в установах Державної кримінально-виконавчої служби з 20.06.2019 по 29.05.2020.
Згідно інформації державної установи «Вінницька установа покарань (№ 1)» від 25.03.2026 № 8/3749 встановлено, що засуджений ОСОБА_5 20.06.2019 на підставі вироку Жмеринського міськрайонного суду Вінницької області від 17.10.2018 прибув для виконання покарання до зазначеної установи та 03.08.2019 вибув для подальшого відбування покарання до державної установи «Машівська виправна колонія (№ 9)» Північно-Східного міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань Міністерства юстиції України.
Також встановлено, що під час утримання ОСОБА_5 в державній установі «Вінницька установа покарань (№ 1)» (з 20.06.2019 по 03.08.2019) від нього та його захисника звернення щодо неналежних умов утримання, погіршення стану здоров`я та застосування відносно нього фізичного чи психологічного насильства не надходило.
Втрачений заробіток Позивач просить стягнути на його користь 46 200 грн втраченого заробітку, 150 000 грн витрат на правничу допомогу у кримінальному провадженні, 2 408 грн витрат на проведення експертизи у кримінальному провадженні, витрати на правничу допомогу у даній справі, орієнтовний розмір яких визначено у 20 000 гривень.
Відповідно до ст. 4 цього Закону № 266/94-ВР розмір сум, які передбачені п. 1 ст. 3 цього Закону і підлягають відшкодуванню, визначається з урахуванням заробітку, не одержаного громадянином за час відсторонення від роботи (посади), за час відбування кримінального покарання чи виправних робіт як адміністративного стягнення.
Таким чином, згідно з Законом поняття «втрачений заробіток» охоплює випадки неодержання громадянином заробітку, зокрема, за час відбування кримінального покарання.
Однак, згідно з доданої до позову довідки ТОВ «Статус Дистрибьюшн» від 12.05.2020 № 5 вбачається, що позивач працював на даному підприємстві водієм автотранспортних засобів з 03.10.2016 по 05.07.2019.
З копії наказу керівника ТОВ «Статус Дистрибьюшн» № 10-0000000003 від 03.07.2019 про припинення трудового договору (контракут) вбачається, що ОСОБА_5 звільнений з 05.07.2019 на підставі п. 7 ст. 36 КЗпП України набрання законної сили вироком суду, яким працівника засуджено до позбавлення волі.
Таким чином, трудові правовідносини між позивачем і ТОВ «Статус Дистрибьюшн» припинені 05.07.2019, отже з цього часу він не отримував заробітної плати.
Згідно інформації державної установи «Вінницька установа покарань (№ 1)» від 25.03.2026 № 8/3749 засуджений ОСОБА_5 20.06.2019 прибув для виконання покарання до зазначеної установи на підставі вироку Жмеринського міськрайонного суду Вінницької області від 17.10.2018.
Із дати звільнення позивача з роботи з 05.07.2019, не йдеться про втрачений заробіток та відсутні підстави для стягнення такого виду відшкодування, як «втрачений заробіток». Закон не передбачає можливості стягнення заробітку після звільнення особи з роботи.
Отже, період втрати заробітку за час відбування кримінального покарання слід обраховувати з 20.06.2019 по 05.07.2019. З огляду на викладене вказаний період, не може бути обрахований з 20.06.2019 по 29.05.2020 (по дату звільнення з державної установи виконання покарань), як вказав позивач.
У постанові від 27.06.2024 у справі № 759/45552/21 (провадження № 61- 12728св23) Верховний Суд навів порядок, який підлягає застосуванню при обрахунку розміру відшкодування шкоди: «Середньомісячний заробіток для визначення розміру відшкодування шкоди обчислюється у порядку, передбаченому постановами Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100 "Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати" (далі - Порядок № 100) та від 05 травня 1995 року № 348 "Про внесення змін і доповнень до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100" (підпункт 1 пункту 9 Положення).
Викладене узгоджується із правовою позицією, викладеною у постанові Великої Палати Верховного Суду від 29.05.2019 у справі № 522/1021/16-ц (провадження № 14-136цс19)».
Всупереч застосованому Верховним Судом порядку розрахунку втраченого заробітку, позивачем надано довідку не про середньоденну заробітну плату, а про нараховану заробітну плату протягом січня - червня 2019 року.
Щодо витрати на правничу допомогу у кримінальному провадженні Як вказує позивач, згідно договору про надання правої допомоги від 03.02.2017 захист (надання правової допомоги) Волинцю В.М. при проведенні досудового розслідування по факту ДТП, яка сталася 24.01.2017 в м. Жмеринка за його участю, та акту виконаних робіт від 20.04.2017 сплачено 10 000 грн. Згідно договору про надання правої допомоги від 20.04.2017 захист (надання правової допомоги) в суді у кримінальній справі № 130/720/17 по обвинуваченню позивача за ч. 2 ст. 286 КК України по факту ДТП та акту виконаних робіт від 20.01.2026 тривалість надання правової допомоги з 20.04.2017 по 07.01.2026. Виконана правова робота оцінена у відповідності до п. 2.1 Договору в 20 000 грн за рік, що склало 140 000 грн (7 років х 20 000 грн). Позивач зобов`язався оплатити виконану правову роботу в розмірі 140 000 грн протягом шести місяців, до 20.06.2026. У відповідності до договору позивач сплатив перший платіж в сумі 19 600 грн, що підтверджується платіжною інструкцією від 30.01.2026. Щодо решти суми, 120 400 грн це зобов`язання щодо витрат на правничу допомогу, яке повинен виконати позивач, а тому, на його думку, воно враховується Документ сформований в системі «Електронний суд» 31.03.2026 14 при відшкодуванні витрат на правову допомогу. Таким чином сума витрат на правову допомогу позивачем розрахована у розмірі 150 000 грн (10 000 + 140 000).
Отже, вимоги про стягнення витрат на правничу допомогу у кримінальному провадженні стосуються як реально понесених витрат у сумі 19 600 грн, так і тих, що ще не сплачені, а лише підлягають сплаті у строк до 20.06.2026.
Пунктом 4 ст. 3 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» встановлено, що у наведених в ст. 1 цього Закону випадках громадянинові відшкодовуються (повертаються) суми, сплачені громадянином у зв`язку з поданням йому юридичної допомоги.
Оскільки позивачем витрати на правничу допомогу у кримінальному провадженні у сумі 120 400 грн не сплачені, то він не зазнав відповідної шкоди у вигляді реально понесених витрат, така сума не підлягає стягненню за ч. 4 ст. 3 Закону.
Крім того, наявні заперечення щодо розміру правової допомоги у кримінальному провадженні, на виплату якої претендує позивач. У акті виконаних робіт від 20.04.2017 до договору від 03.02.2017 зазначено, що адвокат виконав правову роботу у відповідності до договору про надання правової допомоги від 03.02.2017, - захист при проведенні досудового розслідування по факту ДТП, яка сталася 24.01.2017 в м. Жмеринка, що оцінюється у 10 000 грн та оплачена повністю. У акті виконаних робіт від 20.01.2026 до договору від 20.04.2017 зазначено, що адвокат виконав для ОСОБА_5 правову роботу у відповідності до договору про надання правової допомоги від 20.04.2017 захист у кримінал № 130/720/17 по обвинуваченню ОСОБА_5 за ч. 2 ст. 286 КК України по факту ДТП та акту виконаних робіт від 20.01.2026 тривалість надання правової допомоги з 20.04.2017 по 07.01.2026.
У наданих документах (договорах та актах виконаних робіт) відсутня деталізація фактично наданих послуг, зокрема: не зазначено конкретний обсяг виконаної правової роботи, не конкретизовано її зміст у межах кожного періоду. Заявлений до стягнення розмір витрат на правничу допомогу у сумі 150 000 грн є необґрунтованим, завищеним та таким, що не відповідає критеріям розумності і співмірності, необхідності, реальності та документального підтвердження.
Розрахунок вартості правничої допомоги здійснено умовно, виходячи з фіксованої річної суми (20 000 грн на рік), без прив`язки до реального обсягу виконаної роботи, що не дає можливості перевірити обґрунтованість таких витрат. Крім того, тривалий строк надання правової допомоги (7 років) сам по собі не може свідчити про відповідний обсяг виконаних робіт; відсутні докази регулярності або інтенсивності участі адвоката у справі; не підтверджено, що всі заявлені витрати є необхідними саме для розгляду цієї справи.
Крім того, у період з 21.10.2022 по 04.06.2025 судове провадження відносно ОСОБА_5 було зупинене у зв`язку з проходженням ним військової служби. Докази надання правничої допомоги у цей період, її видів, фактично виконаних робіт, витраченого часу також не надані.
Оскільки у наданих документах не містилось інформації про те, хто з адвокатів від імені Адвокатського об`єднання та в якому обсязі надав правничу допомогу, розмір витрат на професійну правничу допомогу не є доведеним».
Щодо витрат на проведення експертизи Експертиза у кримінальному провадженні призначена для встановлення об`єктивних фактів та обставин справи. Витрати на проведення експертизи не є наслідком незаконних дій або бездіяльності органів поліції чи прокуратури, отже не підлягають стягненню.
Щодо витрат на правову допомогу у даній цивільній справі, вони не підтверджені належними доказами.
ПРОЦЕСУАЛЬНІ ДІЇ, ЗАЯВИ ТА КЛОПОТАННЯ.
10.03.2026 ухвалою судді Жмеринського міськрайонного суду Вінницької області Заярного А.М. відкрито провадження у справі.
20.03.2026 відповідач Головне управління Національної поліції у Вінницькій області подало відзив на позов.
30.03.2026 відповідача - Державна казначейська служба України подала відзив на позов
31.03.2026 відповідач - Вінницька обласна прокуратура подала відзив на позов.
29.04.2026 підготовче засідання було відкладене на 16.06.2026.
12.06.2026 представник позивача до суд подав клопотання, до якого долучив додаткові докази (платіжну інструкцію від 04.06.2026 на суму 12800 грн та від 12.06.2026 на суму 3000 грн (а.с.136-139).
16.06.2026 у підготовчому засіданні було розглянуто клопотання представника позивача від 28.04.2026 про витребування доказів із Жмеринського міськрайонного суду Вінницької області кримінальну справу №130/720/17 для огляду, у задоволенні якого було відмовлено. Представнику позивача запропоновано скористатися перервою у підготовчому судовому засіданні для ознайомлення з матеріалами кримінального провадження №130/720/17 для надання суду необхідних доказів, від чого представник позивача відмовився. Підготовне провадження було закрите 16.06.2026. Розгляд справи по суті було призначено на 29.09.2026.
30.06.2026 від представника позивача до суду надійшло клопотання до якого додано платіжну інструкцію від 30.06.29026 на суму 13400 грн (а.с.148-150).
15.09.2026 від представника позивача до суду надійшло клопотання до якого додано платіжну інструкцію від 06.08.29026 на суму 8900 грн (а.с.162-164).
16.09.2026 від представника Головного управління Національної поліції у Вінницькій області надійшло клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги.
28.09.2026 від представника позивача надійшло заперечення на клопотання Головного управління Національної поліції у Вінницькій від 16.09.2026.
Для розгляду справи по суті позивач та представник позивача у судове засідання не з`явилися, представник позивача 28.09.2026 подав заяву про розгляд справи за їх відсутності.
Суд, керуючись ч. 3 ст. 211 ЦПК України розглянув справу у відсутність позивача та його представника.
Представники відповідачів у судовому засіданні подані відзиви підтримали, просили відмовити у задоволенні позову.
29.09.2026 суд у відкритому судовому засідання розглянув справу, провів дебати та оголосив про перехід до стадії ухвалення судового рішення та час його проголошення 11:00 09.10.2026. Однак через перебування судді на лікарняному 09.10.2026, проголошення було перенесене на 16:30 15.10.2026.
ФАКТИЧНІ ОБСТВИНИ, ВСТАНОВЛЕНІ СУДОМ.
17.03.2017 у кримінальному провадженні №12017020000000034 від 24.01.2017 ОСОБА_5 повідомлено про підозру за ч.2 ст.286 КК України порушення ПДР, в результаті чого спричинено смерть ОСОБА_6 (а.с.7).
Вироком Жмеринського міськрайонного суду Вінницької області від 17.10.2018 у справі № 130/720/17, який залишено без змін ухвалою Вінницького апеляційного суду від 15.04.2019, - ОСОБА_5 визнано винуватим за ч.2 ст.286 КК України та призначено покарання у виді позбавлення волі строком на 3 роки з позбавленням права керування транспортними засобами строком на 3 роки. Строк відбуття покарання відраховувано з моменту затримання ОСОБА_5 для виконання вироку. Стягнуто з ОСОБА_5 на користь держави процесуальні витрати за проведення експертиз у кримінальному провадженні в розмірі 2408 грн 36 коп. (а.с.8-13 зворот).
Адвокат та потерпіла оскаржили ці рішення було відкрито касаційне провадження відповідно до ухвал Верховного Суду від 24.05.2019 та 28.05.2019 (а.с.14-15).
Постановою Верховного Суду від 24.03.2020 касаційні скарги захисника Якименка О.О. та потерпілої ОСОБА_7 задоволено частково. Ухвалу Вінницького апеляційного суду від 15.04.2019 щодо ОСОБА_5 скасовано і призначено новий розгляд у суді апеляційної інстанції (а.с.16-18 зворот).
Ухвалою Вінницького апеляційного суду від 14.04.2021 апеляційні скарги захисника обвинуваченого ОСОБА_5 - адвоката Якименка О.О. та потерпілої ОСОБА_7 задоволено частково. Вирок Жмеринського міськрайонного суду Вінницької області від 17.10.2018 щодо ОСОБА_5 скасовано, а кримінальне провадження № 12017020000000034, внесене в ЄРДР 24.01.2017, по обвинуваченню ОСОБА_5 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст. 286 КК України, закрито на підставі п.3 ч.1 ст. 284 КПК України у зв`язку з невстановленням достатніх доказів для доведення винуватості ОСОБА_5 в суді (а.с.19-22зворот).
Прокурор оскаржив це рішення - було відкрито касаційне провадження згідно ухвали Верховного Суду від 10.08.2021 (а.с.23).
Постановою Верховного Суду від 15.06.2022 касаційну скаргу прокурора задоволено частково. Ухвалу Вінницького апеляційного суду від 14.04.2021 скасовано і призначено новий розгляд в суді апеляційної інстанції (а.с.24-29).
Ухвалою Вінницького апеляційного суду від 23.09.2025 апеляційні скарги захисника обвинуваченого ОСОБА_5 - адвоката Якименка О.О. та потерпілої ОСОБА_7 задоволено. Вирок Жмеринського міськрайонного суду Вінницької області від 17.10.2018 щодо ОСОБА_5 скасовано, а кримінальне провадження №12017020000000034, внесене до ЄРДР 24.01.2017, про обвинувачення ОСОБА_5 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст. 286 КК України, - закрито на підставі п. 3 ч. 1 ст. 284 КПК України, у зв`язку з не встановленням достатніх доказів для доведення винуватості ОСОБА_5 в суді (а.с.30-37).
Прокурор оскаржив це рішення. Ухвалою Верховного Суду від 07.01.2026 відмовлено у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою прокурора на ухвалу Вінницького апеляційного суду від 23.09.2025, постановлену щодо ОСОБА_5 (а.с.38-39зворот).
На виконання вироку Жмеринського міськрайонного суду Вінницької області ОСОБА_5 відбував покарання в установах Державної кримінально-виконавчої служби з 20.06.2019 по 29.05.2020, що підтверджується довідкою про звільнення серії ПОЛ № 03192 та листом Північно-Східного міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань МЮ від 2.06.2020 (а.с.40, 41).
ОСОБА_5 працював водієм у ТОВ «Статус дистрибьюшн». У зв`язку з ув`язненням на виконання вироку, був звільнений за п.7 ст.36 КЗпП України (набрання законної сили вироком суду, яким працівника засуджено (крім випадків звільнення від відбування покарання з випробуванням) до позбавлення волі або до іншого покарання, яке виключає можливість продовження даної роботи), що підтверджується довідкою ТОВ «Статус дистрибьюшн» від 12.05.2020 та наказом про припинення трудового договору (контракту) від 03.07.2019№ 10-0000000003 (а.с.42, 43).
Згідно довідки ТОВ «Статус дистрибьюшн» від 14.05.2021,- заробітна плата становила 4200,00 грн на місяць (за увесь січень червень 2019 року) (а.с.44).
У зв`язку з необхідністю брати участь у слідчих діях та судовому розгляді як обвинувачений, ОСОБА_5 вимушений був звернутися до адвоката для отримання правової допомоги для реалізації права на захист. Згідно договору про надання правої допомоги від 03.02.2017 - захист (надання правової допомоги) ОСОБА_5 при проведенні досудового розслідування по факту ДТП, яка сталася 24.01.2017 в м. Жмеринка за участю ОСОБА_5 та Акту виконаних робіт від 20.04.2017 сплачено 10 000 грн (а.с.45, 46).
Згідно договору про надання правої допомоги від 20.04.2017 - захист (надання правової допомоги) в суді у кримінальній справі № 130/720/17 по обвинуваченню ОСОБА_5 за ч.2 ст.286 КК України по факту ДТП, яка сталася 24.01.2017 в м. Жмеринка та Акту виконаних робіт від 20.01.2026 тривалість надання правової допомоги - з 20.04.2017 по 7.01.2026; виконана правова робота оцінюється у відповідності до п. 2.1. Договору - в двадцять тисяч гривень за рік, що становить - сто сорок тисяч гривень (7 років х 20 тис); ОСОБА_5 зобов`язується оплатити виконану правову роботу в розмірі сто сорок тисяч гривень протягом шести місяців, тобто до 20.06.2026 (а.с.47, 48).
У відповідності до цього ОСОБА_5 сплатив перший платіж в сумі 19 600 грн, що підтверджується платіжною інструкцією від 30.01.2026 (а.с.49).
Вказані докази суд приймає до уваги, так як вони містять інформацію щодо предмета доказування, одержані в порядку встановленому законом.
ДОКАЗИ, ВІДХИЛЕНІ СУДОМ, ТА МОТИВИ ЇХ ВІДХИЛЕННЯ.
12.06.2026 представник позивача до суд подав клопотання, до якого долучив додаткові докази (платіжну інструкцію від 04.06.2026 на суму 12800 грн та від 12.06.2026 на суму 3000 грн на підтвердження оплати Договору про надання правничої допомоги від 20.04.2027 по к.п. №130/720/17 (а.с.136-139).
30.06.2026 представник позивача до суду подав клопотання, до якого долучив платіжну інструкцію від 30.06.29026 на суму 13400 грн на підтвердження оплати Договору про надання правничої допомоги від 20.04.2027 по к.п. №130/720/17 (а.с.148-150).
15.09.2026 представник позивача до суду подав клопотання, до якого долучив платіжну інструкцію від 06.08.29026 на суму 8900 грн на підтвердження оплати Договору про надання правничої допомоги від 20.04.2027 по к.п. №130/720/17 (а.с.162-164).
Як передбачено ч. 2 ст. 83 ЦПК України, позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом з поданням позовної заяви.
Якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об`єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу (ч. 4 ст. 83 ЦПК).
Як зазначено у ч.5 ст. 83 ЦПК України, у випадку визнання поважними причин неподання учасником справи доказів у встановлений законом строк суд може встановити додатковий строк для подання вказаних доказів.
Згідно з ч. 8 ст. 83 ЦПК України, докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, яка їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї.
Відповідно до ч.10 ст. 83 ЦПК України, докази, які не додані до позовної заяви чи до відзиву на неї, якщо інше не передбачено цим Кодексом, подаються через канцелярію суду, з використанням Єдиної судової інформаційно-комунікаційної системи або в судовому засіданні з клопотанням про їх приєднання до матеріалів справи.
Як встановлено судом у поданих клопотаннях 12.06.2026, 30.06.2026, 15.09.2026, до яких додано платіжні інструкції на підтвердження оплати Договору про надання правничої допомоги від 20.04.2027 по к.п. №130/720/17, представник позивача у порушення вимог ч. 10 ст. 83 ЦПК України не просив про їх приєднання до матеріалів справи, а також не зазначив поважності причин не подання вказаних доказів в порядку, передбаченому ч. 2 ст. 83 ЦПК України, а також не обґрунтував неможливість їх подання у вказаний законом строк, а току указані вище докази на підставі ч. 8 ст. 83 ЦПК України, оскільки вони не подані у встановлений законом строк, до розгляду судом не приймаються.
Суд звертає увагу, згідно з вимогами п. 4 ч. 1 ст. 3 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» у наведених в ст. 1 цього Закону випадках громадянинові відшкодовуються (повертаються), зокрема, суми, сплачені громадянином у зв`язку з наданням йому юридичної допомоги.
Визначені наведеним Законом суми, сплачені громадянином у зв`язку з наданням йому юридичної допомоги під час досудового розслідування та судового розгляду кримінальної справи, не є тотожними витратам на правничу допомогу, передбаченим ст. 137 ЦПК України, тому, у зазначеному випадку застосуванню підлягає спеціальна норма закону.
Отже, представник позивача помилково посилався на п. 1 ч.2 ст. 137 ЦПК України, яка застосовується до судових витрат на правничу допомогу, що розподіляється між сторонами на підставі ст. 141 ЦПК України, а не на відшкодування шкоди (суми, сплаченої громадянином у зв`язку з поданням йому юридичної допомоги на підставі п. 4 ст. 3 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду»).
МОТИВИ СУДУ. НОРМИ ПРАВА, ЯКІ ЗАСТОСУВАВ СУД.
За змістом положень статей 15, 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Способами захисту особистих немайнових або майнових прав та інтересів, з якими особа має право звернутися до суду, зокрема, є відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди і відшкодування моральної (немайнової) шкоди.
Відповідно до статті 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.
Органи досудового розслідування функціонують у складі поліції (п. 3 ч. 3 ст. 13 Закону України «Про Національну поліцію»). У відповідності до частини 3 статті 19 цього Закону, держава відповідно до закону відшкодовує шкоду, завдану фізичній або юридичній особі рішеннями, дією чи бездіяльністю органу або підрозділу поліції, поліцейським під час здійснення ними своїх повноважень.
Відповідно до положень ст. 20 Закону України «Про прокуратуру» шкода, завдана незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю прокурора, відшкодовується державою незалежно від його вини в порядку, визначеному законом.
Частина 1 ст. 130 КПК України встановлює, що шкода, завдана незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду, відшкодовується державою за рахунок Державного бюджету України у випадках та в порядку, передбачених законом.
Згідно із ч.2 ст.9 КПК України прокурор, керівник органу досудового розслідування, слідчий зобов`язані всебічно, повно і неупереджено дослідити обставини кримінального провадження, виявити як ті обставини, що викривають, так і ті, що виправдовують підозрюваного, обвинуваченого, а також обставини, що пом`якшують чи обтяжують його покарання, надати їм належну правову оцінку та забезпечити прийняття законних і неупереджених процесуальних рішень.
Положеннями частин 1, 2, 7 ст. 1176 ЦК України передбачено, що шкода, завдана фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт, відшкодовується державою у повному обсязі незалежно від вини посадових і службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду. Право на відшкодування шкоди, завданої фізичній особі незаконними діями органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду, виникає у випадках, передбачених законом. Порядок відшкодування шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органу досудового розслідування, прокуратури або суду, встановлюється законом.
Шкода, завдана громадянинові внаслідок незаконного засудження, незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадян, підлягає відшкодуванню на підставі Закону України "Про порядок відшкодування шкоди, завданої незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури та суду" (далі - Закон N 266/94-ВР).
Згідно з ст. 1 цього Закону N 266/94-В, підлягає відшкодуванню шкода, завдана громадянинові внаслідок: 1) незаконного засудження, незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадян; 2) незаконного застосування адміністративного арешту чи виправних робіт, незаконної конфіскації майна, незаконного накладення штрафу; 3) незаконного проведення оперативно-розшукових заходів, передбачених законами України "Про оперативно-розшукову діяльність", "Про організаційноправові основи боротьби з організованою злочинністю" та іншими актами законодавства. У випадках, зазначених у ч. 1 цієї статті, завдана шкода відшкодовується в повному обсязі незалежно від вини посадових осіб органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури і суду.
Відповідно до п.2 ч. 1 ст. 2 Закону N 266/94-В - право на відшкодування шкоди в розмірах і в порядку, передбачених цим Законом, виникає зокрема у випадку закриття кримінального провадження за відсутністю події кримінального правопорушення, відсутністю у діянні складу кримінального правопорушення або невстановленням достатніх доказів для доведення винуватості особи у суді і вичерпанням можливостей їх отримати.
Статтею 3 Закону N 266/94-В передбачено, що відшкодовуються наступні види шкоди: 1) заробіток та інші грошові доходи, які він втратив внаслідок незаконних дій; 2) майно (в тому числі гроші, грошові вклади і відсотки по них, цінні папери та відсотки по них, частка у статутному фонді господарського товариства, учасником якого був громадянин, та прибуток, який він не отримав відповідно до цієї частки, інші цінності), конфісковане або звернене в доход держави судом, вилучене органами досудового розслідування, органами, які здійснюють оперативно-розшукову діяльність, а також майно, на яке накладено арешт; 3) штрафи, стягнуті на виконання вироку суду, судові витрати та інші витрати, сплачені громадянином; 4) суми, сплачені громадянином у зв`язку з поданням йому юридичної допомоги; 5) моральна шкода.
Згідно зі статтею 4 Закону N 266/94-ВР відшкодування шкоди у випадках, передбачених пунктами 1, 3, 4 і 5 статті 3 цього Закону, провадиться за рахунок коштів державного бюджету.
Пунктом 8 Положення про застосування Закону України "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду" передбачено, що згідно з ч. 1 ст. 4 Закону України "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду" розмір сум, які передбачені п. 1 ст. 3 Закону і підлягають відшкодуванню, визначається з урахуванням заробітку, не одержаного громадянином за час відсторонення від роботи (посади), за час відбування кримінального покарання чи виправних робіт як адміністративного стягнення.
Розмір цих сум обчислюється виходячи з середньомісячного заробітку громадянина до вчинення щодо нього незаконних дій з заліком заробітку (інших відповідних доходів), одержаного за час відсторонення від роботи (посади), відбування кримінального покарання або адміністративного стягнення у вигляді виправних робіт.
Згідно з вимогами підпункту 1 пункту 9 Положення про застосування Закону України "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду" середньомісячний заробіток для визначення розміру відшкодування шкоди обчислюється: для робітників і службовців у порядку, передбаченому постановами Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року N 100 (100-95-п) "Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати" та від 05 травня 1995 року N 348 (348-95-п) "Про внесення змін і доповнень до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року N 100".
Пунктом 8 розділу IV "Порядку обчислення середньої заробітної плати", затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року N 100 визначено, що нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.
При обчисленні середньої заробітної плати за два місяці, виходячи з посадового окладу чи мінімальної заробітної плати, середньоденна заробітна плата визначається шляхом ділення суми, розрахованої відповідно до абзацу п`ятого пункту 4 цього Порядку, на число робочих днів за останні два календарні місяці, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов`язана відповідна виплата, згідно з графіком підприємства, установи, організації.
Відповідно до ч.4 ст.263 ЦПК України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
У постанові Верховний Суд у від 22 травня 2024 року у справі № 757/30529/22 (провадження № 61-14820св23), суд веснував, що: Право на відшкодування шкоди в розмірах і в порядку, передбачених цим Законом, виникає, зокрема, у випадках закриття кримінального провадження за відсутністю події кримінального правопорушення, відсутністю у діянні складу кримінального правопорушення або невстановленням достатніх доказів для доведення винуватості особи у суді і вичерпанням можливостей їх отримати (пункт 2 частини першої статті 2 Закону № 266/94 ВР).
ВИСНОВКИ СУДУ.
Давши оцінку наявним у справі доказам, суд приходить до висновку, що позивач має право на відшкодування завданої йому шкоди, у вигляді середньомісячного заробітку, суми, сплаченої позивачем у зв`язку з поданням йому юридичної допомоги по кримінальному провадженню, на підставі Закону України "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду", у зв`язку з закриттям кримінального провадження з невстановленням достатніх доказів для доведення винуватості особи у суді.
Щодо втрати заробітку: ОСОБА_5 працював водієм у ТОВ «Статус дистрибьюшн». У зв`язку з ув`язненням на виконання вироку, був звільнений за п.7 ст.36 КЗпП України (набрання законної сили вироком суду, яким працівника засуджено (крім випадків звільнення від відбування покарання з випробуванням) до позбавлення волі або до іншого покарання, яке виключає можливість продовження даної роботи), що підтверджується довідкою ТОВ «Статус дистрибьюшн» від 12.05.2020 та наказом про припинення трудового договору (контракту) від 03.07.2019№ 10-0000000003.
Відбував покарання в установах Державної кримінально-виконавчої служби з 20.06.2019 по 29.05.2020, тобто 11 місяців, а, отже, за цей період втратив заробітну плату.
Згідно довідки ТОВ «Статус дистрибьюшн» від 14.05.2021,- заробітна плата становила 4200,00 грн на місяць (за січень червень 2019 року).
Тому сума його заробітку, яку він втратив за час відбував покарання в установах Державної кримінально-виконавчої служби з 20.06.2019 по 29.05.2020, тобто 11 місяців, яка розрахована відповідно до Пунктом 8 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року № 100, становить 23700,00 грн ( 1. Заробіток за 2 місяці ? Кількість відпрацьованих днів за ці 2 місяці - 4200,00 грн ? 42 дні = 100,00 грн / день. 2. Визначення кількості днів до оплати (з 20.06.2019 до 29.05.2020), загальна кількість робочих днів становить 237 днів. 3. Загальна сума середнього заробітку: Середньоденний заробіток ? Кількість робочих днів у періоді.100,00 грн ? 237 робочих днів = 23 700,00 грн (сума без вирахування податків).
Щодо витрат на правову допомогу: у зв`язку з необхідністю брати участь у слідчих діях та судовому розгляді як обвинувачений, ОСОБА_5 вимушений був звернутися до адвоката для отримання правової допомоги для реалізації права на захист.
Згідно Договору про надання правої допомоги від 03.02.2017 - захист (надання правової допомоги) ОСОБА_5 при проведенні досудового розслідування по факту ДТП, яка сталася 24.01.2017 в м. Жмеринка за участю ОСОБА_5 та Акту виконаних робіт від 20.04.2017 сплачено 10 000 грн (а.с.45-46).
Згідно Договору про надання правої допомоги від 20.04.2017 - захист (надання правової допомоги) в суді у кримінальній справі № 130/720/17 по обвинуваченню ОСОБА_5 за ч.2 ст.286 КК України по факту ДТП, яка сталася 24.01.2017 в м. Жмеринка та Акту виконаних робіт від 20.01.2026 тривалість надання правової допомоги - з 20.04.2017 по 7.01.2026; виконана правова робота оцінюється у відповідності до п. 2.1. Договору - в двадцять тисяч гривень за рік, що становить - сто сорок тисяч гривень (7 років х 20 тис); ОСОБА_5 зобов`язується оплатити виконану правову роботу в розмірі сто сорок тисяч гривень протягом шести місяців, тобто до 20.06.2026 (а.с.47-48).
На виконання Договору про надання правої допомоги від 03.02.2017 при проведенні досудового розслідування у кримінальній справі № 130/720/17 ОСОБА_5 сплатив 10000 грн, що підтверджується Актом виконаних робіт від 20.04.2017 (а.с.46).
На виконання Договору про надання правої допомоги від 20.04.2017 у кримінальній справі № 130/720/17 ОСОБА_5 сплатив платіж в сумі 19 600 грн, що підтверджується платіжною інструкцією від 30.01.2026 (а.с.49). Щодо різниці суми, яка заявлена до у позові до стягнення у розмірі 120400 грн, позивач належних та допустимих доказів не надав.
Щодо витрати за проведення експертиз. Згідно вироку стягнуто з ОСОБА_5 користь держави процесуальні витрати за проведення експертиз у кримінальному провадженні в розмірі 2408 грн 36 коп., однак належних та допустимих доказів, які підтверджували реальні витрати ОСОБА_5 на оплату цієї експертизи, позивач не надав.
Відповідно до статей 12, 13, 81 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
З огляду на викладене, суд приходить до висновку про часткове задоволення позову, стягнення з відповідачів на користь позивача у рахунок відшкодування шкоди, на підставі Закону України "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду", у зв`язку з закриттям кримінального провадження з невстановленням достатніх доказів для доведення винуватості особи у суді, у вигляді середньомісячного заробітку в розмірі 23 700,00 грн (сума без вирахування податків) та суми, сплаченої позивачем у зв`язку з поданням йому юридичної допомоги по кримінальному провадженню під час досудового розслідування та в суді у розмірі 29 600 грн.
Решта позовних вимог не підлягає задоволенню у зв`язку з їх недоведеністю.
Щодо залучення як відповідача Державної казначейської служби України, суд окремо звертає увагу на таке:
Відповідно до частини другої статті 25 Бюджетного кодексу України, відшкодування шкоди, завданої фізичній чи юридичній особі внаслідок незаконно прийнятих рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади (органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування), а також їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень, здійснюється державою (Автономною Республікою Крим, органами місцевого самоврядування) у порядку, визначеному законом.
Відповідно до статті 2 ЦК України держава Україна є учасником цивільних відносин, а тому має бути відповідачем у справах про відшкодування шкоди за рахунок держави.
Конституційним Судом України у рішенні від 3 жовтня 2001 року по справі № 1-36/2001 (справа про відшкодування шкоди державою) зазначено, що відшкодування шкоди (матеріальної чи моральної), завданої фізичним особам незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, їх посадовими і службовими особами при здійсненні ними своїх повноважень, покладається саме на державу, а не на відповідні органи державної влади, тобто відшкодування шкоди в таких випадках здійснюється за рахунок держави, а не за рахунок коштів на утримання державних органів.
Згідно ч.2 ст. 2, ч.1 ст. 170 ЦК України учасниками цивільних відносин є: держава Україна, Автономна Республіка Крим, територіальні громади, іноземні держави та інші суб`єкти публічного права. Держава набуває і здійснює цивільні права та обов`язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом.
Відповідно до ч.2 ст. 48 ЦПК України позивачем і відповідачем можуть бути фізичні і юридичні особи, а також держава.
У Постанові Великої палати Верховного Суду від 27.11.2019 року (справа № 242/4742/16-ц) зазначено: з урахуванням того, що саме на державу покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, Велика Палата Верховного Суду вважає за необхідне вказати, що належним відповідачем у справах про відшкодування шкоди, завданої органом державної влади, їх посадовою або службовою особою, є держава як учасник цивільних відносин, як правило, в особі органу, якого відповідач зазначає порушником своїх прав (пункт 43). Залучення або ж незалучення до участі у таких категоріях спорів ДКСУ чи її територіального органу не впливає на правильність визначення належного відповідача у справі, оскільки ДКСУ чи її територіальний орган не є тим суб`єктом який порушив права чи інтереси позивача (пункт 30).
Ураховуючи викладене, не є помилкою залучення до розгляду даної категорії судової справи ДКСУ як відповідача.
Суд враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. При цьому, зазначений Висновок, крім іншого, акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах «Салов проти України» (заява № 65518/01; пункт 89), «Проніна проти України» (заява № 63566/00; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; пункт 29).
РОЗПОДІЛ СУДОВИХ ВИТРАТ МІЖ СТОРОНАМИ.
Відповідно до частини першої статті 141 ЦПК України документально підтверджені судові витрати позивача, понесені ним при подачі позовної заяви до суду підлягають стягненню з відповідача на користь позивача.
Згідно з частинами 1, 2 ст. 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.
Розмір витрат на правничу допомогу визначається згідно з умовами договору про надання правової допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг, виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Суд може за клопотанням іншої сторони зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Зазначений висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц.
Розмір витрат позивача на правничу допомогу підтверджується: ордером, договором про надання правничої допомоги від 09.02.2026, де у пункті 2.1. передбачено: «вартість допомоги (гонорар) за цим договором становить двадцять тисяч гривень»; п. 2.2. «при тривалості розгляду справи та її складності здійснюється доплата на підставі додаткових угод».
Отже, підстави вважати, що розмір витрат на професійну правничу допомогу в даній справі є неспівмірним з обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт, ціною позову, відсутні.
Враховуючи викладене на користь позивача підлягають також стягненню 20 000,00 грн витрат на правову допомогу (а.с.5-6).
На підставі викладеного, керуючись статтями 3-13, 76-83, 89, 259, 263-265, 268, 280-281 ЦПК України, Суд
ВИРІШИВ:
Позов задовольнити частково.
Стягнути з держави Україна за рахунок коштів Державного бюджету України на користь ОСОБА_5 в рахунок відшкодування шкоди, завданої незаконними діями органів досудового слідства, прокуратури і суду, грошові кошти у вигляді середньомісячного заробітку в розмірі 23 700,00 грн (сума без вирахування податків) та суму, сплачену позивачем у зв`язку з наданням йому юридичної допомоги по кримінальному провадженню у розмірі 29 600 грн, та судові витрати на правничу допомогу у цій цивільній справі в сумі 20 000,00 грн.
Решта позовних вимог не підлягає задоволенню.
Рішення суду набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 273 ЦПК України.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Вінницького апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Сторони у справі: - позивач: ОСОБА_5 (місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 );
Відповідач Держава України в особі Державної казначейської служби України (місцезнаходження: 10601 м. Київ, вул. Бастіона, буд. 6, ЄДРПОУ 37567646);
Відповідач Держава України в особі Головного управління Національної поліції у Вінницькій області (місцезнаходження: 21050 м. Вінниця, вул. Театральна, 10, ЄДРПОУ 40108672);
Відповідач Держава України в особі Вінницької обласної прокуратури (місцезнаходження: 21050 м. Вінниця, вул. Монастирська, 33, ЄДРПОУ 02909909).
Суддя Андрій ЗАЯРНИЙ
Судове рішення № 140642834, Жмеринський міськрайонний суд Вінницької області було прийнято 15.10.2026. Форма судочинства - Цивільне, форма рішення - Рішення. На цій сторінці ви зможете знайти корисні дані про це судове рішення. Ми забезпечуємо зручний та швидкий доступ до поточних судових рішень, щоб ви могли бути в курсі останніх судових прецедентів. Наша база даних містить повний спектр необхідної інформації, дозволяючи вам зручно знаходити корисні дані.
Це рішення відноситься до справи № 130/532/26. Компанії, які зазначені в тексті цього судового документа: