Рішення № 140631292, 15.10.2026, Дунаєвецький районний суд Хмельницької області

Справа № 674/568/26

Провадження № 2/674/664/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 жовтня 2026 року м.Дунаївці

Дунаєвецький районний суд Хмельницької області у складі головуючої судді Шафікової Ю.Е., розглянувши в порядку спрощеного провадження без повідомлення сторін цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Факторинг Партнерс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,-

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Факторинг Партнерс» звернулось до суду з позовом про стягнення з відповідачки заборгованості за кредитним договором у розмірі 33074,05 грн., а також просить стягнути судові витрати по сплаті судового збору в сумі 2662,40 грн. та оплату професійної правничої допомоги в сумі 13000,00 грн.

В обґрунтування позову посилається на те, що 31 січня 2025 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Мілон» та ОСОБА_1 було укладено Договір №103658624 відповідно до якого відповідачка отримала фінансовий кредит у розмірі 13600,00 грн., строк кредиту 360 днів, з кінцевим терміном повернення 26.01.2026 року. Відповідно до договору проценти за користування кредитом протягом першого розрахункового періоду, нараховуються за ставкою 3,65 відсотків річних. Проценти за користування кредитом протягом решти строку кредитування нараховуються за стандартною процентною ставкою 220,0 відсотків річних від фактичного залишку. Відповідно до договору кредиту відповідачка зобов`язувалась повернути кредитодавцю кредит, сплатити комісію за надання кредиту та проценти за користування кредитом.

В подальшому 29 грудня 2025 року укладено договір №29-12/2025, відповідно до якого Товариство з обмеженою відповідальністю «Мілон» відступило на користь Товариство з обмеженою відповідальністю «Факторинг Партнерс» права вимоги за кредитними договорами до позичальників, в тому числі за договором №103658624.

Всупереч умовам кредитного договору, відповідачка не виконала своє зобов`язання, оскільки не здійснила погашення існуючої заборгованості. Таким чином ОСОБА_1 має непогашену заборгованість перед ТОВ «Факторинг Партнер» за кредитним договором №103658624 в розмірі 33074,05 грн., з яких: 10336,00 грн - сума заборгованості за тілом кредиту; 6885,56 грн - сума заборгованості за процентами на дату відступлення права вимоги; 1681,33 грн. - сума заборгованості за процентами з моменту відступлення права вимоги по дату виготовлення рахунку заборгованості, 8568,00 грн.- заборгованість за комісією.

Неможливість в досудовому порядку врегулювати спір, наявність непогашеної заборгованості, зумовило звернення позивача до суду з даним позовом.

Ухвалою судді від 15 квітня 2026 року відкрито провадження в справі за правилами спрощеного провадження без повідомлення сторін.

28 квітня 2026 року від представника відповідачки ОСОБА_1 адвоката Кірюшина А.А. надійшов відзив в якому просить відмовити у задоволенні позову. Зокрема представник відповідачки вказує, що позивач стверджує, що він набув право вимоги за Кредитним договором на підставі Договору факторингу від 29.12.2025 №29-12/2025. Проте, копії сторінок Реєстру боржників у друкованому (підписаному) вигляді та Витяг з даного реєстру не відповідають формі, визначеної у Додатку № 3, а саме у вказаних документах відсутній стовпчик № 16 «Одинична ціна», що свідчить про неналежність даних доказів. Щодо вимоги про стягнення штрафу за положеннями п.18 Прикінцевих та перехідних положень до Цивільного кодексу України: «У період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов`язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Установити, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем). У зв`язку із викладеним штраф в сумі 5603,16 грн, які нараховано Позивачем стягнутий з Відповідача бути не може. Незаконність вимоги про стягнення комісії за обслуговування кредиту за Кредитним договором. Необхідність внесення плати за надання кредиту та комісія передбачена в п. 1.5.1 та п. 1.5.2. кредитного договору. При цьому в кредитному договорі не зазначено переліку додаткових та супутніх банківських послуг кредитодавця, які пов`язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту, що надаються позивачу та за які банком встановлена щомісячна комісія за обслуговування кредиту (розрахунково-касове обслуговування). Більш того, усі послуги зазначені у визначені поняття «Комісія за обслуговування кредиту (кредитної заборгованості)», яка міститься у преамбулі Кредитного договору пов`язані із інформуванням про стан заборгованості, а отже мають надаватись позичальнику безкоштовно у разі запиту такої інформації до 1 разу на місяць. Порядку оплати даних послуг за надання такої інформації частіше одного разу на місяць Кредитний договір не містить. Ураховуючи, що фінансова установа не зазначила та не надала доказів наявності, переліку таких послуг і погодження їх зі споживачем при укладенні оспорюваного кредитного договору, то положення пункту 1.5.2 кредитного договору щодо обовязку позичальника сплачувати комісію за обслуговування кредиту є нікчемними відповідно до частин першої та другої статті 11, частини п`ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування». Проаналізувавши матеріали справи, умови укладеного між сторонами договору, Відповідач вважає, що проценти в сумі 8566,89 грн, є занадто завищеними, що суперечить принципам розумності та добросовісності, призводить до суттєвого дисбалансу сторін договору і ставить споживача у вкрай невигідне становище, оскільки встановлює вимогу щодо сплати непропорційно великої суми компенсації за користування коштами, що має наслідком невиправдане отримання прибутку позивачем. Окремо Відповідач наголошує, що відповідно до розрахунку заборгованості наданого Позивачем ОСОБА_1 на користь ТОВ «Мілоан» було сплачено грошові кошти в загальній сумі 27566,45 грн, що більше ніж в два рази перевищує розмір «тіла» кредиту. При цьому Відповідач звертає увагу суду на те, що Позивач не був безпосереднім позичальником за договором споживчого кредиту, право вимоги до якого перейшло на підставі договору факторингу, зі змісту якого вбачається, що загальна сума прав вимоги, яка відступалась за договором, складала 39559729,19 грн, а ціна продажу за договором, яку він фактично сплатив, склала лише 3475956,79 грн (п. 2.1., 7.1. Договору факторингу від 29.12.2025 № 29-12/2025/ Т), тобто безпосередньо позивач значних фінансових затрат за вказаним договором споживчого кредитування не поніс, а відтак стягнення відсотків у визначеному судом розмірі не поставить його у скрутне матеріальне становище, не призведе до суттєвого порушення його майнових прав. Отже дисконт з яким було придбане право вимоги за Кредитним договором складає більше ніж 91%. Також, виходячи з розрахунку заборгованості за Кредитним договором Позивачем на користь первісного кредитора за відступлення права вимоги в сумі 31392,72 грн було сплачено лише 3505,52 грн. За таких обставин, у суду є усі підстави дійти до висновку про необхідність зменшення відсотків, які підлягають стягненню, і вважати за можливе визначити відсотки в розмірі 1185,14 грн, розрахованому у розмірі облікової ставки НБУ, що буде достатнім для компенсації за несвоєчасне повернення відповідачем кредитних коштів та навіть отримання ним надприбутку. Отже обґрунтованими є вимоги позивача щодо стягнення з відповідача «тіла» кредиту в сумі 10336 грн та процентів в сумі 1185,14 грн. Ураховуючи, що положення Кредитного договору щодо нарахування комісії є нікчемними, а штраф стягнутий бути не може на підставі положень ЦК України кошти сплачені як комісія та штраф мають бути зараховані як погашення тіла кредиту та відсотків за ним. Відповідачем на рахунок первісного кредитора на користь ТОВ «Мілоан» сплачено комісії в сумі 10472 грн та штраф в сумі 1000 грн. Відтак після зарахування цих коштів як погашення тіла кредиту та процентів за ним сума боргу, яка підлягає до стягнення має складати: 49 грн 14 коп. та яку розраховано наступним чином: (10336 грн (тіло кредиту) + 1 185,14 грн (проценти у розмірі облікової ставки НБУ) (10472 грн (сума сплачених комісій) + 1000 грн (сума сплаченого штрафу). За такого за встановлених у справі обставин та враховуючи наведені у цьому відзиві положення закону, що регулюють правовідносини у сфері споживчого кредитування, у разі визнання доведеним факту набуття Позивачем права вимоги за Кредитним договором у суду є усі підстави дійти до висновку, що вимоги позивача про стягнення заборгованості за кредитним договором можуть бути задоволені частково в сумі 49,14 грн. Відповідач не погоджується із заявленим розміром витрат на правову допомогу, сума витрат на професійну правничу допомогу значно завищена та не відповідає складності справи.

30 квітня 2026 року від представника позивача надійшла відповідь на відзив, згідно якої відповідно позивач не погоджується з твердженнями представника відповідачки, вважає їх необгрунтованими, безпіставними. 29.12.2025 року було укладено договір № 29-12/2025/Т відповідно до якого ТОВАРИСТВО З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ "МІЛОАН" відступило на користь ТОВАРИСТВО З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «ФАКТОРИНГ ПАРТНЕРС» права вимоги за кредитними договорами до позичальників, в тому числі за договором № 103658624. Відповідно до п.6.1.3 Договору факторингу перехід від клієнта до фактора прав вимоги заборгованості до боржників відбувається в момент підписання сторонами акту прийому-передачі реєстру боржників, після чого фактор стає новим кредитором по відношенню до боржників. Матеріали справи містять докази сплати грошових коштів Клієнтом Фактору, а також Акт приймання-передачі реєстру боржників та сам реєстр боржників. Таким чином, наявними в матеріалах справи доказами підтверджується перехід від первісного кредитора до Позивача прав вимоги кредитним договором, укладеним з Відповідачем. Щодо нарахування відсотків, то у розрахунку заборгованості (розрахунку і первісного кредитора, і фактора) чітко вказано з чого складається заявлена сума заборгованості, відповідно до яких умов договору та за який період вона була нарахована. При цьому, перевірити правильність розрахунків можливо за допомогою елементарних математичних операцій множення, ділення та додавання. Відповідно до Постанови Верховного Суду від 07.06.2023 року по справі №234/3840/15 визначено, що непогодження (незгода) з розрахунком, наданим позивачем, не є підставою для відмови у задоволенні позову у повному обсязі. Незгода Відповідача із розрахунком заборгованості не позбавляє його можливості, на підтвердження своїх доводів, надати свій «контррозрахунок». Відповідачем не було надано ніяких доказів виконання зобов`язань, в тому числі доказів невірного нарахування виниклої суми заборгованості по відсоткам, відповідно до умов Договору, в тому числі шляхом проведення та надання власного контррозрахунку. Відповідач здійснив дії, спрямовані на укладення вказаного договору, шляхом заповнення заяви-анкети на отримання кредиту, у якій відповідач підтвердив, що він ознайомлений з умовами та правилами надання коштів в позику. Відповідач зазначив, що відповідно до ст. 18 ЗУ «Про захист прав споживачів», Продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов`язків на шкоду споживача. Несправедливими є, зокрема, умови договору про: встановлення вимоги щодо сплати споживачем непропорційно великої суми компенсації (понад п`ятдесят відсотків вартості продукції) у разі невиконання ним зобов`язань за договором. Крім того, Відповідач зазначив, що відповідно до п. 18 Прикінцевих та Перехідних положень до ЦК України, відповідно до якого у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов`язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Установити, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем). Проте, вказані норми застосовуються щодо нарахування штрафних санкцій за порушення виконання умов договору, зокрема неустойки (штрафу та пені), а не відсотків за користування кредитом або відсотків річних. У справі, що розглядається, заборгованість складається із: заборгованості за тілом кредиту та заборгованості за відсотками. Позивач не нараховував пеню, неустойку та/або інші штрафні санкції за невиконання умов договору, а лише відсотки, у розмірі та строк, погоджений сторонами. Враховуючи, що відсотки не є пенею, їх зменшення чинним законодавством не передбачено. Щодо нарахування комісії Відповідач вважає, що вимога про стягнення комісії за надання кредиту суперечить нормам закону та не підлягає задоволенню. Проте, Статті 1048 та 1054 ЦК України, містять лише загальні норми щодо кредитування. В той же час, в частині третій статті 1054 ЦК України визначено, що особливості регулювання відносин за договором про надання споживчого кредиту встановлені законом. Таким законом в даному випадку є Закон України «Про споживче кредитування» (надалі за текстом - «Закон про споживче кредитування»), яким Позивач керувався, укладаючи та виконуючи в подальшому Кредитний договір. Відповідно, за загальним правилом в такому випадку у разі конкуренції норм загального законодавства (ЦК України) та спеціального законодавства (Закон про споживче кредитування) у правовідносинах між учасниками цивільних правовідносин мають застосовуватись саме норми спеціального законодавства (Закону про споживче кредитування - в даному випадку). Відповідно до ч. 2 ст. 8 Закону про споживче кредитування для цілей обчислення реальної річної процентної ставки визначаються загальні витрати за споживчим кредитом. До загальних витрат за споживчим кредитом включаються: - доходи кредитодавця у вигляді процентів; - комісії кредитодавця, пов`язані з наданням, обслуговуванням і поверненням кредиту, у тому числі комісії за обслуговування кредитної заборгованості, розрахунково-касове обслуговування, юридичне оформлення тощо; - інші витрати споживача на супровідні послуги, які підлягають сплаті на користь кредитного посередника (за наявності) та третіх осіб згідно з вимогами законодавства України та/або умовами договору про споживчий кредит (платежі за послуги кредитного посередника, страхові та податкові платежі, збори на обов`язкове державне пенсійне страхування, біржові збори, платежі за послуги державних реєстраторів, нотаріусів, інших осіб тощо). З вищенаведеного вбачається, що Закон про споживче кредитування безумовно та однозначно передбачає право Позивача (як Кредитодавця) на встановлення комісії за надання кредиту за Кредитним договором. Також, комісія за надання кредиту була також відображена і в тексті Кредитного договору, який був підписаний відповідачем, що свідчить про обізнаність останнього щодо включення комісії «за надання кредиту» до загальних витрат за Кредитним договором. Щодо стягнення витрат на правничу допомогу на користь Позивача Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Проте, Відповідач не наводить обґрунтування неспівмірності витрат із складністю справи та не надає суду будь-яких доказів на підтвердження такої позиції. Отже, такі твердження є припущеннями.

Суд, дослідивши матеріали справи, всебічно та повно з`ясувавши фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позовна заява, об`єктивно оцінивши докази, що мають істотне значення для її розгляду і вирішення по суті, вважає що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню з огляду на наступне.

Судом встановлено, що 31 січня 2025 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Мілоан» та ОСОБА_1 укладено договір про споживчий кредит № 103658624, який позичальником підписано електронним підписом одноразовим ідентифікатором 974190, відповідно до умов якого кредитодавець зобов`язався надати позичальнику грошові кошти, а позичальник зобов`язується повернути кредит, сплатити комісію за надання кредиту, проценти за користування кредитом та виконати інші обов`язки передбачені договором (пункт 1.4 договору).

Сума кредиту (загальний розмір) становить 13600,00 гривень. Кредит надається строком на 360 днів з 31.01.2025 року (дата надання кредиту) п 1.2, 1.3 договору.

Комісія за надання кредиту 0,00 грн., яка нараховується за ставкою 0,00% від суми кредиту одноразово в момент видачі кредиту п.1.5.1 договору.

Позичальник має сплатити комісію за обслуговування кредиту (кредитної заборгованості) (за весь строк кредитування): 20944,00 грн., що нараховується 7% від суми кредиту в перший день кожного наступного розрахункового періоду за попередній розрахунковий період, що встановлено графіком платежів, який є додатком до договору п.1.5.2 договору.

Проценти за користування кредитом протягом першого розрахункового періоду, визначеного Графіком платежів, нараховуються за ставкою 3,65 відсотків річних на фактичну заборгованість за кредитом п.1.5.3 договору.

Проценти за користування кредитом протягом решти строку кредитування нараховуються за стандартною процентною ставкою 220,00 відсотків річних від фактичного залишку кредиту починаючи з другого розрахункового періоду, визначеного Графіком платежів. Нараховані згідно п.1.5.3 та 1.5.4 Договору проценти за користування кредитом за весь строк кредитування, складатимуть: 21410,85 грн. п.1.5.4 договору.

Кредитор без згоди позичальника може відступити свої права вимоги за договором будь якій іншій особі (пункт 3.2.6 договору).

Така ж інформація стосовно розміру кредиту, строку його повернення, відсотків за користування кредитом була доведена відповідачці у паспорті споживчого кредиту №103658624 та графіку платежів.

ТОВ «Мілоан» свої зобов`язання за кредитним договором №103658624 від 31.01.2025 року виконало в повному обсязі, надавши відповідачці кредит в розмірі 13600,00 грн. 31.01.2025 року шляхом перерахування коштів на номер картки НОМЕР_1 ОСОБА_1 , що підтверджується повідомленням Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Контрактовий Дім» від 13.02.2026 року.

Із відомості про щоденне нарахування та погашення відповідачкою, наданої ТОВ «Мілоан», встановлено, що відповідачка користувалась кредитними коштами.

В подальшому, 29 грудня 2025 року між ТОВ «Мілоан» та ТОВ «Факторинг Партнерс» укладено договір факторингу №29-12/2025Т, у відповідності до умов якого ТОВ «Мілоан» зобов`язується відступити за плату право грошової вимоги, а ТОВ «Факторинг Партнерс» зобов`язується, здійснивши фінансування в порядку передбаченому цим договором, прийняти право грошової вимоги до боржників, що належать ТОВ «Мілоан», і стає новим кредитором за договорами про надання фінансових послуг, укладеними між ТОВ «Мілоан» і боржниками.

Відповідно до витягу з реєстру боржників до договору факторингу №29-12/2025 Т від 29 грудня 2025 року ТОВ «Факторинг Партнерс» набуло права грошової вимоги за кредитним договором №103658624 від 31.01.2025 року, в розмірі 31392,72 грн., з яких заборгованість за тілом кредиту 10336,00 грн.; заборгованість по сплаті відсотків 6885,56 грн., заборгованість за комісією 8568,00 грн.; заборгованість пеня/штрафи 5603,16 грн.

Згідно розрахунку заборгованості за кредитним договором, заборгованість ОСОБА_1 перед банком становить 33074,05 грн., з яких заборгованість за тілом кредиту 10336,00 грн.; заборгованість по сплаті відсотків 8566,89 грн., заборгованість за комісією 8568,00 грн.; заборгованість пеня/штрафи 5603,16 грн., що підтверджується розрахунком заборгованості.

При застосуванні норм права до спірних правовідносин судом враховується наступне.

Підстави виникнення цивільних прав та обов`язків визначені в ст.11 ЦК України, зокрема з договорів та інших правочинів.

Статтею 1054 ЦК України передбачено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити відсотки.

Відповідно до ч. 1 ст. 1055 ЦК України кредитний договір укладається в письмовій формі.

Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (статі 205, 207 ЦК України).

Частиною 2 статті 639 ЦК України також визначено, якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно - комунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі.

Відповідно до висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 09 вересня 2020 року у справі № 732/670/19, від 23 березня 2020 року у справі № 404/502/18, від 07 жовтня 2020 року №127/33824/19, будь-який вид договору, який укладається на підставі Цивільного або Господарського кодексів України може мати електронну форму.

Верховний Суд у постанові від 12 січня 2021 року у справі № 524/5556/19 вказав, що важливо розуміти в якому конкретному випадку потрібно створювати електронний договір у вигляді окремого електронного документа, а коли досить висловити свою волю за допомогою засобів електронної комунікації. Метою підписання договору є необхідність ідентифікації підписанта, підтвердження згоди підписанта з умовами договору, а також підтвердження цілісності даних в електронній формі. Якщо є електронна форма договору, то і підписувати його потрібно електронним підписом. Електронним підписом одноразовим ідентифікатором є дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, і надсилаються іншій стороні цього договору. Це комбінація цифр і букв, або тільки цифр, або тільки літер, яку отримує заявник за допомогою електронної пошти у вигляді пароля, іноді в парі «логін-пароль», або смс-коду, надісланого на телефон, або іншим способом. При оформленні замовлення, зробленого під логіном і паролем, формується електронний документ, в якому за допомогою інформаційної системи (веб-сайту інтернет-магазину) вказується особа, яка створила замовлення.

Отже, ОСОБА_1 уклала договір кредиту шляхом підписання його електронним цифровим підписом за допомогою одноразового ідентифікатора.

Зазначений кредитний договір, за яким відповідачка отримала кредит, є чинним та недійсними у судовому порядку не визнавався.

Презумція правомірності правочину означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов`язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили. Таким чином, у разі неспростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а створені обов`язки підлягають виконанню.

Згідно ст. ст. 526, 529 ч. 1 ЦПК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться; якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Тобто, належним виконанням зобов`язання з боку відповідачки є повернення кредиту в строки, у розмірі та у валюті, визначеними договором кредиту та сплата процентів за користування ним та інших платежів.

За нормою ст. 512 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Відповідно ст. 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав.

Згідно ч.1 ст. 1077 ЦК України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).

Уклавши договір факторинг №29-12/2025Т, позивач у встановленому законом порядку набув право вимоги до відповідачки за кредитним зобов`язанням за кредитним договором №№103658624.

Відповідно до п.6.1.3 Договору факторингу перехід від клієнта до фактора прав вимоги заборгованості до боржників відбувається в момент підписання сторонами акту прийому-передачі реєстру боржників, після чого фактор стає новим кредитором по відношенню до боржників.

Згідно з платіжною інструкцією №059477000 від 29 грудня 2025 року ТОВ «Факторинг Партнерс» сплатило ТОВ «Мілоан» оплату за договором факторингу в сумі 3475956,79 грн..

Таким чином, наявними в матеріалах справи доказами підтверджується перехід від первісного кредитора до Позивача прав вимоги кредитним договором, укладеним з Відповідачем.

Судом встановлено, що відповідачка здійснювала часткові платежі в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором: у розмірі 27906,49 грн., з яких тіло по кредиту 3264,00 грн., відсотки по кредиту 13170,49 грн., комісію 10472,00 грн., штраф/ пеня 1000,00 грн., які зараховано в погашення заборгованості, що відображено в розрахунку заборгованості за договором. У подальшому належне виконання зобов`язань відповідачка не забезпечила.

Щодо розміру процентної ставки за кредитним договором суд зазначає таке.

Так, 22 листопада 2023 року був прийнятий Закон України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг», який набрав чинності 24 грудня 2023 року. Вказаним Законом було внесено зміни та доповнення і до Закону України «Про споживче кредитування».

Зокрема, ст. 8 Закону України «Про споживче кредитування» доповнено частиною п`ятою, якою визначено, що максимальний розмір денної процентної ставки, розрахованої відповідно до частини четвертої цієї статті, не може перевищувати 1 %.

Пунктом 17 «Прикінцевих та перехідних положень» цього Закону визначено, що тимчасово, протягом 240 днів з дня набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг», максимальний розмір денної процентної ставки не може перевищувати: протягом перших 120 днів - 2,5 %; протягом наступних 120 днів - 1,5 %. При цьому, згідно пункту 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України № 3498-ІХ, дія пункту 5 розділу I цього Закону, яким власне і запроваджено максимальний розмір денної процентної ставки, поширюється на договори про споживчий кредит, укладені до набрання чинності цим Законом, якщо строк дії таких договорів продовжено після набрання чинності цим Законом.

Частиною 2 розділу 2 Прикінцевих та перехідних положень цього Закону встановлено, що дія п. 5 розділу І цього Закону поширюється на договори про споживчий кредит, укладені до набрання чинності цим Законом, якщо строк дії таких договорів продовжено після набрання чинності цим Законом.

Зважаючи на те, що у даній справі, договір було укладено 31 січня 2025 року, тобто після набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг», тому строк дії п. 17 Прикінцевих та перехідних положень Закону «Про споживче кредитування» не поширюється на вказаний кредитний договір.

Відтак, згідно вимог вказаного Закону максимальний розмір денної процентної ставки в укладеному між сторонами кредитному договорі не повинен перевищувати 1%.

Відповідно, позивачем нарахування процентів за користування кредитом за весь період користування кредитними коштами мало проводитися за денною ставкою 1%.

Згідно п. 1.5 договору загальні витрати Позичальника за кредитом складають 42354,85 грн. Денна процентна ставка складає: (42354,85 грн. / 13600,00 грн.) / 360 днів * 100% = 0,87%. Орієнтовна реальна річна процентна ставка дорівнює 1772,20 відсотків річних.

Таким чином, вказаний розмір заборгованості за процентами відповідає вимогам Закону України «Про споживче кредитування», проценти позивачем нараховувались правомірно.

З приводу стягнення з відповідачки на користь позивача за кредитним договором № 103658624 пені/штрафу в розмірі 5603,16 грн., суд вважає за необхідне зазначити, що відповідно до п.18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України, які чинні, як на день укладення кредитного договору, так і на час ухвалення цього рішення, в період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов`язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Установити, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).

Також, Верховний Суд у постанові від 31.01.2024 №183/7850/22 зазначив тлумачення п.18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України, що свідчить про те, що законодавець передбачив особливості у регулюванні наслідків прострочення виконання (невиконання, часткового виконання) певних грошових зобов`язань: в періоді існування особливих правових наслідків. Таким є період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування; в договорах на які поширюються специфічні правові наслідки. Такими є договір позики, кредитний договір, і в тому числі договір про споживчий кредит; у встановленні спеціальних правових наслідків прострочення виконання (невиконання, часткового виконання). Такі наслідки полягають в тому, що позичальник звільняється від відповідальності, визначеної ч.2 ст.625 ЦК, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення.

Враховуючи вищевказане, у задоволенні позову в частині стягнення з відповідачки на користь позивача пені/штрафу в розмірі 5603,16 грн. слід відмовити.

Разом з тим, згідно розрахунку заборгованості вбачається, що відповідачка сплатила 1000,00 грн. штрафу, а тому даний штраф слід зарахувати в рахунок погашення процентів по кредиту.

Щодо стягнення заборгованості за комісією у сумі 8568,00 грн. суд зазначає наступне.

Законом України «Про споживче кредитування» передбачено право банку встановлювати у кредитному договорі комісію за обслуговування кредиту. Вказане узгоджується із висновками Великої Палати Верховного Суду в постанові від 13.07.2022 у справі №496/3134/19.

Згідно з ч. 6 ст. 12 Закону України «Про споживче кредитування» споживач не зобов`язаний сплачувати кредитодавцю будь-які платежі, не зазначені у договорі про споживчий кредит.

До загальних засад цивільного законодавства належать справедливість, добросовісність та розумність (п. 6 ч. 1 ст. 3 ЦК України).

Дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними, тобто відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.

Умовами укладеного між сторонами договору передбачена комісію за обслуговування кредиту 20944,00 грн., що нараховується за ставкою 7,00% від суми кредиту.

Об`єднана палата Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду в постанові від 06.11.2023 по справі №204/224/21 виклала висновок щодо застосування норми права, а саме якщо в кредитному договорі банк не зазначив та не надав доказів наявності, переліку додаткових та супутніх банківських послуг кредитодавця та/або кредитного посередника, які пов`язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту, які надаються позивачу та за які банком встановлена щомісячна комісія за обслуговування кредиту (розрахунково-касове обслуговування), то положення кредитного договору щодо обов`язку позичальника щомісячно сплачувати плату за обслуговування кредиту (розрахунково-касове обслуговування) є нікчемними відповідно до частин першої та другої статті 11, частини п`ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування».

Встановивши у кредитному договорі сплату комісійної винагороди за обслуговування кредиту щомісячними платежами, що відповідно до розрахунку заборгованості у загальному розмірі складає 20944,00 грн., кредитодавець у кредитному договорі не зазначив конкретного переліку банківських послуг кредитодавця, які пов`язані з обслуговуванням кредиту, що надаються відповідачу та за які банком встановлена щомісячна комісія, також позивач не надав доказів наявності, переліку таких послуг і погодження їх зі споживачем при укладенні кредитного договору, а тому положення кредитного договору щодо обов`язку позичальника щомісяця сплачувати плату за обслуговування кредитної заборгованості є нікчемними відповідно до частин першої та другої статті 11, частини п`ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування». Крім того, розмір такої комісійної винагороди, з огляду на обставини справи (зокрема, розмір кредиту та процентів), вносить істотний дисбаланс договірних прав та обов`язків на шкоду споживачу, що в сукупності свідчить про те, що оспорювані умови кредитного договору є несправедливими. А, отже, суд приходить до висновку про неправомірне нарахування позивачем комісійної винагороди.

Аналогічна позиція міститься постанові Верховного Суду від 09.02.2024 (справа №337/3703/22).

Вимоги позову про стягнення з відповідачки комісії у сумі 8568,00 грн. задоволенню не підлягають.

Разом з тим, згідно розрахунку заборгованості вбачається, що відповідачка сплатила 10472,00 грн. комісії, а тому дану комісію слід зарахувати в рахунок погашення тіла кредиту.

Таким чином, суд приходить до висновку про стягнення з відповідачки заборгованості за кредитним договором №103658624 в розмірі 7430,89 грн. - простроченої заборгованісті за процентами, (18902,89 грн. - 10472,00 грн. - 1000, 00 грн.= 7430,89 гн.) .

Щодо розподілу між сторонами судових витрат суд зазначає наступне.

Згідно ч.1 ст.133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Відповідно п.1 ч.3 ст.133 ЦПК України до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Частиною 1 ст.141 ЦПК України передбачено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Відповідно до ч.2 ст.141 ЦПК України інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Так, згідно ст. 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено (пункти 138, 139 постанови Верховного Суду від 23 вересня 2021 року у справі № 904/1907/15).

На підтвердження понесення витрат на правничу допомогу представником позивача також було подано до суду наступні документи: договір №02-07/2024 про надання правової допомоги від 02 липня 2024 року, прайс лист, заявка на надання юридичної допомоги №110 від 02.02.2026 року, витяг з акту №29 про надання юридичної допомоги від 27.02.2026 року, з якого вбачається, що вартість наданих щодо підготовки позовної заяви про стягнення заборгованості за кредитним договором становить 13000,00 грн..

При цьому, пунктом 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 року у справ №755/9215/15-ц, зазначено що, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальних адвокатських витрат (встановлення їхньої доцільності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи, фінансового стану обох сторін.

Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі ст. 41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України", заява № 19336/04).

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Відповідачка не погоджується із заявленим розміром витрат на правову допомогу, оскільки сума витрат завищена не відповідає складності справи, розмір витрат має бути співмірним зі складністю справи.

Відповідно до п.3 ч.2 ст.141 ЦПК України інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

У зв`язку з частковим задоволенням позовних вимог (22,46%), з відповідачки на корить позивача необхідно стягнути 2919,80 гривень ( 13000 х 22,46:100) - витрат на професійну правничу допомогу.

Відповідно до ст.141 ЦПК України з відповідача на користь позивача підлягають стягненню судові витрати пропорційно задоволених вимог, а тому судовий збір слід стягнути в розмірі 597,97 грн. (2662,40 х 22,46: 100).

Керуючись ст. ст. 259, 263-265, 293, 354, 355 ЦПК України, суд, -

УХВАЛИВ:

Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Факторинг Партнерс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості- задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстрованої за адресою: АДРЕСА_1 реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Факторинг Партнерс» (код ЄДРПОУ 42640371 , місцезнаходження: 03150, м. Київ, вул. Ґедройця Єжи, буд. 6, офіс 521 ) заборгованість за Договором № 103658624 від 31.01.2025 у розмірі 7430 (сім тисяч чотириста тридцять) гривень 89 (вісімдесят дев`ять копійок, судовий збір в розмірі 597 (п`ятсот дев`яносто сім) гривень 97 (дев`яносто сім) копійок та витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 2919 (дві тисячі дев`ятсот дев`ятнадцять) гривень 80 (вісімдесят) копійок .

В іншій чатсині позову відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Хмельницького апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повне рішення складено 15 жовтня 2026 року.

Суддя Ю. Е. Шафікова