Ухвала суду № 140630986, 14.10.2026, Чортківський районний суд Тернопільської області

Чортківський районний суд Тернопільської області

Копія:

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"14" жовтня 2026 р. Справа № 608/2742/24

Номер провадження1-кп/608/134/2026

Чортківський районний суд Тернопільської області в складі:

головуючої судді ОСОБА_1

за участю секретаря с/з ОСОБА_2 ,

прокурора ОСОБА_3 ,

обвинуваченого ОСОБА_4 ,

його захисника адвоката ОСОБА_5 ,

ознайомившись із клопотаннями захисника обвинуваченого ОСОБА_4 адвоката ОСОБА_5 про визнання очевидно недопустимим доказом аудіозапису НСРД, на якому зафіксовано юридичну консультацію між директором КНП «Чортківська центральна міська лікарня» ОСОБА_6 та адвокатом ОСОБА_7 , у розгляді кримінального провадження, внесеного в ЄРДР за № 12023210000000267 від 20.02.2023 року за ч. 2 ст. 367 КК України, про обвинувачення ОСОБА_4 за ч. 2 ст. 367 КК України,

В С Т А Н О В И В:

13 жовтня 2026 року захисник обвинуваченого ОСОБА_4 адвоката ОСОБА_5 в судовому засіданні подала письмове клопотання про визнання очевидно недопустимим доказом аудіозапису НСРД, на якому зафіксовано юридичну консультацію між директором КНП «Чортківська центральна міська лікарня» ОСОБА_6 та адвокатом ОСОБА_7 посилаючись на обставини та факти, що в ньому викладені та зазначила, що під час судового розгляду стороною обвинувачення було оголошено намір дослідити, як доказ, аудіозапис НСРД, на якому зафіксовано юридичну консультацію між директором КНП «Чортківська центральна міська лікарня» ОСОБА_6 та адвокатом ОСОБА_7 .

Захисник вважає цей доказ очевидно недопустимим, оскільки його отримання та використання є прямим порушенням засадничих прав людини, гарантованих національним та міжнародним законодавством.

Так, відповідно до п.9 ч. 1 ст.23 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» забороняється втручання у приватне спілкування адвоката з клієнтом.

Аналогічне положення містить і ст. 258 КПК України, у якій зазначено, що втручання у приватне спілкування захисника з підозрюваним, обвинуваченим, засудженим, виправданим заборонене.

Зокрема, втручанням у приватне спілкування в розумінні КПК України є, аудіо-, відеоконтроль особи; арешт, огляд і виїмка кореспонденції; зняття інформації з транспортних телекомунікаціних мереж; зняття інформації з електронних інформаційних систем.

Між ОСОБА_7 , як адвокатом, що здійснює адвокатську діяльність на підставі свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю, та ОСОБА_6 було досягнуто усної домовленості щодо надання консультації.

Про дану обставину органу досудового розслідування та прокурору було відомо як на час проведення прослуховування розмов, так і на час складання протоколу, який сторона обвинувачення клопоче дослідити.

Захисник зазначає, що у даному випадку прокурор спонукав порушенню вимог кримінального процесуального закону щодо нагляду за дотриманням законів про розсекречення інформації, що має обмежений доступ та охороняється державою, відтак, із покликанням на практику ЄСПЛ, ст. ст. 84, 87, 89 КПК України, а тому захисник вважає, що такі докази є очевидно недопустимими через порушення вимог ст.258 КПК України, а тому неправомірно включені до переліку доказів у кримінальному провадженні, що розглядається.

Частиною 1 статті 84 КПК України передбачено, що доказами в кримінальному провадженні є фактичні дані, отримані у передбаченому цим Кодексом порядку, на підставі яких слідчий, прокурор, слідчий суддя і суд встановлюють наявність чи відсутність фактів та обставин, що мають значення для кримінального провадження та підлягають доказуванню.

Згідно із вимогами ст. 86 КПК України, доказ визнається допустимим, якщо він отриманий у порядку, встановленому цим Кодексом.

Недопустимий доказ не може бути використаний при прийнятті процесуальних рішень, на нього не може посилатися суд при ухваленні судового рішення. Правила оцінки доказів, особливо вимога дотримуватися передбаченого законом порядку при отриманні доказів, мають за мету запобігання неправомірному втручанню держави та заохочення доброчесної поведінки правоохоронних органів (постанова Касаційного кримінального суду Верховного Суду від 29.09.2020 у справі №601/1143/16).

Окрім цього, Конституційний Суд України у рішенні №12-рп/2011 від 20.10.2011 наголошував, що визнаватися допустимими та використовуватися як докази у кримінальній справі можуть тільки фактичні дані, одержані відповідно до вимог кримінально-процесуального законодавства.

Перевірка доказів на їх допустимість є найважливішою гарантією забезпечення прав та свобод людини й громадянина у кримінальному процесі та ухваленні законного і справедливого рішення у справі.

Правила ст. 258 КПК України містить однозначну норму щодо неможливості втручання у приватне спілкування без ухвали слідчого судді. Частиною 5 вказаної статті передбачено, що втручання у приватне спілкування захисника, священнослужителя з підозрюваним, обвинуваченим, засудженим, виправданим заборонене.

Згідно із ч.4 ст.258 КПК України втручанням у приватне спілкування є доступ до змісту спілкування за умов, якщо учасники спілкування мають достатні підстави вважати, що спілкування є приватним. Різновидами втручання в приватне спілкування є: аудіо-, відеоконтроль особи; арешт, огляд і виїмка кореспонденції; зняття інформації з електронних комунікаційних мереж; зняття інформації з електронних інформаційних систем.

Однозначною з даного приводу є враховує практика Європейського суду з прав людини, яка в цьому питанні є категорична та спрямована на посилений привілейований захист обміну інформацією між адвокатами і клієнтами, а, відповідно, не допускає можливості для держави втручатися в цю сферу відносин, що також відповідає й українському законодавству, яке забороняє втручання у приватне спілкування адвоката з клієнтом та на конституційному рівні гарантує адвокатам незалежність (рішення у справі «Michaud проти Франції» («Мішо проти Франції») від 06.12.2012, заява №12323/11; рішення в справі «Володимир Миколайович Дудченко проти Російської Федерації» від 07.11.2017 року, заява № 37717/05).

Варто звернути увагу і на справу «Дудченко проти Росії», де заявник вказав на те, що в зв`язку з прослуховуванням його телефонних розмов з адвокатом було порушено гарантоване ст. 8 Європейської Конвенції про захист прав людини і основних свобод право на повагу до приватного і сімейного життя. Суд висловив позицію про межі поширення адвокатської таємниці та вказав, що перехоплена в ході НСРД розмова підозрюваного з адвокатом не може використовуватися, як доказ у кримінальному провадженні. При цьому, важливим є те, що ЄСПЛ визнав, що сам факт розмови з адвокатом вже є надання адвокатом юридичної допомоги, а тому захищається адвокатською таємницею. При цьому, наявність або відсутність угоди у заявника з адвокатом, за позицією Суду, не має значення. На думку ЄСПЛ, не має значення, що під час перехоплення розмов ОСОБА_8 з адвокатом той ще не був офіційно визнаний захисником у кримінальному провадженні проти заявника.

На думку сторони захисту, з огляду на наведене вище, через пряму заборону втручання у приватне спілкування між адвокатом та підозрюваним, обвинуваченим (клієнтом), отримана інформація (докази) у даному кримінальному провадження в частині запису розмови ОСОБА_6 із адвокатом ОСОБА_7 є такою, що здобута всупереч процесуальному порядку, відтак є очевидно недопустимою.

В судовому засіданні захисник ОСОБА_5 та обвинувачений ОСОБА_4 клопотання підтримали з наведених у ньому підстав та просили його задоволити.

В судовому засіданні прокурор ОСОБА_3 заперечував проти задоволення клопотання захисника ОСОБА_5 та вважав, що воно подане передчасно та є не обгрунтованим та безпідставним.

Дослідивши зміст письмового клопотання, заслухавши думку учасників кримінального провадження, дослідивши доводи сторони захисника та заперечення сторони обвинувачення, оцінивши їх на предмет обґрунтованості поданого захисником клопотання, суд приходить до наступних висновків.

За змістом ст. 84 КПК України доказами в кримінальному провадженні є фактичні дані, отримані у передбаченому цим Кодексом порядку, на підставі яких слідчий, прокурор, слідчий суддя і суд встановлюють наявність чи відсутність фактів та обставин, що мають значення для кримінального провадження та підлягають доказуванню. Процесуальними джерелами доказів є показання, речові докази, документи, висновки експертів.

У відповідності до ч. 1 ст. 87 КПК недопустимими є докази, отримані внаслідок істотного порушення прав та свобод людини, гарантованих Конституцією та законами України, міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, а також будь-які інші докази, здобуті завдяки інформації, отриманій внаслідок істотного порушення прав та свобод людини.

Згідно з ч. 2 ст. 89 КПК у разі встановлення очевидної недопустимості доказу під час судового розгляду суд визнає цей доказ недопустимим, що тягне за собою неможливість дослідження такого доказу або припинення його дослідження в судовому засіданні, якщо таке дослідження було розпочате.

Ознака очевидності чи неочевидності допустимості певного доказу є оціночним поняттям і вирішення даного питання відноситься виключно до дискреційних повноважень суду.

При цьому, системний аналіз ст.89 КПК дозволяє дійти висновку, що законодавець ознаки недопустимості доказів поділяє на очевидні та неочевидні. Залежно від цього визначається момент прийняття рішення щодо недопустимості доказів, який окреслений межами судового розгляду.

Очевидно недопустимими є ті докази, про недопустимість яких прямо вказується в КПК.

Це означає, що очевидно недопустимим є доказ, будь-яке порушення процедури отримання якого згідно положень КПК є безумовною підставою визнання його недопустимим.

Існують також умовно недопустимі докази, допустимість чи недопустимість яких визначається судом у кожному конкретному випадку в залежності від встановлених обставин кримінального провадження.

Саме тому, процесуальну конструкцію «очевидна недопустимість доказу», слід розглядати крізь призму положень інституту доказового права у його нерозривному зв`язку з кримінально процесуальними правовідносинами.

Аналогічна позиція викладена Вищим спеціалізованим судом України з розгляду цивільних і кримінальних справ в інформаційному листі №223-1446/0/4-12 від 05.10.2012 року «Про деякі питання здійснення судового розгляду в судовому провадженні у першій інстанції відповідно Кримінального процесуального кодексу України», де зазначено, що відомості, матеріали та інші фактичні дані, отримані органом досудового розслідування в непередбаченому процесуальним законом порядку чи з його порушенням, є очевидно недопустимими, а це відповідно до ч. 2 ст.89 КПК тягне за собою неможливість дослідження такого доказу або припинення його дослідження в судовому засіданні, якщо таке дослідження було розпочате.

Зазначене правило застосовується і щодо доказів, отриманих внаслідок істотного порушення прав та свобод людини (ст.87 КПК) за умови підтвердження сторонами кримінального провадження їх очевидної недопустимості. В іншому випадку суд вирішує питання допустимості доказів під час їх оцінки в нарадчій кімнаті під час ухвалення судового рішення (п. 8).

Правила оцінки доказів, особливо вимога дотримуватися передбаченого законом порядку при отриманні доказів, мають за мету запобігання неправомірному втручанню держави та заохочення доброчесної поведінки правоохоронних органів (Постанова ККС ВС від 29.09.2020 року у справі №601/1143/19).

У контексті такого елементу допустимості доказів як належний процесуальний порядок отримання доказів, суд додатково звертає увагу, що метою встановлення та дотримання такого порядку є насамперед (1) унеможливлення істотного порушення прав і свобод людини в ході збирання (отримання) доказів та (2) забезпечення достовірності отриманих фактичних даних.

У зв`язку із цим, при наявності процесуальних порушень порядку отримання доказів визнавати їх недопустимими слід лише тоді, коли такі порушення: (1) прямо та істотно порушують права і свободи людини; чи (2) зумовлюють сумніви у достовірності отриманих фактичних даних, які неможливо усунути.

Із врахуванням зазначеного саме різні критерії визнання доказів недопустимими, які наведені вище, обумовлюють диференційований порядок вирішення питання щодо їх недопустимості: (1) під час будь-якого судового розгляду у разі встановлення очевидної недопустимості доказу (частина 4 статті 87, частина 2 статті 89 КПК) у випадках, коли: 1) такі докази, отримані внаслідок істотного та очевидного порушення прав та свобод людини і 2) їх недопустимість обумовлена такими обставинами, які у будь-якому випадку не можуть бути усунуті в ході подальшого судового розгляду; (2) у нарадчій кімнаті під час ухвалення судового рішення по суті (ч.1 ст.89 КПК) якщо при отриманні доказів допущено процесуальні порушення, які: 1) тягнуть інші порушення прав людини та потребують оцінки на підставі всієї сукупності доказів; 2) зумовлюють сумніви у достовірності здобутих відомостей та суд має вирішити питання щодо можливості усунення вказаного сумніву на підставі сукупності інших зібраних допустимих доказів. У разі, якщо б була можливість визнати доказ недопустимим лише на підставі формального порушення порядку його отримання без співставлення його з іншими доказами, не було б необхідності передбачати в КПК вирішення цього питання саме у нарадчій кімнаті під час ухвалення судового рішення по суті.

При визнанні того чи іншого доказу недопустимим, суд має зазначати конкретну норму процесуального закону, порушення якої, з урахуванням наслідків такого порушення та можливістю (неможливістю) їх усунення, дає підстави дійти висновку щодо недопустимості того чи іншого доказу (Постанова ККС ВС від 25.09.2018 у справі 210/4412/15-к).

Щодо існування інших (умовних) підстав для визнання доказів недопустимими, судам необхідно у кожному конкретному кримінальному провадженні з`ясувати, до яких наслідків порушення вимог кримінального процесуального закону призвели і чи є ці наслідки незворотними (тобто такими, що не можуть бути усунені під час судового розгляду). Якщо мова йде про визнання доказів, отриманих під час слідчих (розшукових) дій, недопустимими, це здебільшого стосується наявності сумнівів у достовірності відомостей, отриманих в результаті їх проведення (постанова ККС ВС від 05.08.2020 у справі №334/5670/18).

Так, як зазначав вище суд, очевидна недопустимість доказу (частина 4 статті 87, частина 2 статті 89 КПК) може бути встановлена за повідомленням сторін кримінального провадження, які приймають участь у змагальному процесі (ст.22 КПК), отже сторона, яка заявила про очевидну недопустимість доказу має відстояти та довести свою позицію перед судом, який, у відповідності до положень ч. 6 ст. 22 КПК, виконує роль незалежного арбітра та лише створює необхідні умови для реалізації сторонами їхніх процесуальних прав та виконання процесуальних обов`язків, зберігаючи при цьому об`єктивність та неупередженість.

На підтвердження своєї позиції, в разі звернення до суду з таким клопотанням, сторона має довести перед судом, що докази, які сторона просить визнати очевидно недопустимими, отримані внаслідок істотного та очевидного порушення прав та свобод людини і, їх недопустимість обумовлена такими обставинами, які у будь-якому випадку не можуть бути усунуті в ході подальшого судового розгляду.

У правовій позиції ВП Верховного Суду від 31.08.2017 р. в справі № 756/10060/17 зазначено що у разі визнання очевидної недопустимості доказу необхідно встановлювати, які наслідки має певне порушення формальних вимог процесуального закону насамперед для прав і свобод людини, передбачених Конвенцією та/або Конституцією України, в чому це порушення виражалося.

Таким чином, сторона, яка стверджує про істотні процесуальні порушення, має не лише довести наявність таких порушень, а й обґрунтувати, яким чином вони перешкоджали забезпеченню та реалізації прав і свобод особи ОСОБА_4 , та що ці порушення призвели до очевидної недопустимості доказів.

Натомість таких доказів сторона захисту суду не надала, переконливих доводів та обґрунтувань не навела, хоча з урахуванням засад диспозитивності та змагальності кримінального провадження, мала для цього всі права.

Так, доказ, який просить визнати очевидно недопустимим захисник, стосується розмови керівника Чортківської центральної міської лікарні ОСОБА_6 та адвоката ОСОБА_7 , а не обвинуваченого ОСОБА_4 , та даний свідок ще не був допитаний в судовому засіданні та не давав показів під присягою.

Оцінюючі наведені захисником у клопотанні доводи, суд дійшов висновку про відсутність підстав для твердження про очевидну недопустимість доказу, на даній стадії судового розгляду, та не доведено істотних порушень щодо саме обвинуваченого ОСОБА_4 прав та свобод людини, гарантованих Конституцією та законами України, міжнародними договорами.

Так, даючи оцінку доводам сторони захисту, суд констатує, що не вбачає очевидної недопустимості доказу - аудіозапису НСРД, на якому зафіксовано юридичну консультацію між директором КНП «Чортківська центральна міська лікарня» ОСОБА_6 та адвокатом ОСОБА_7 , оскільки клопотання захисника зводиться до оцінки процесуальних порушень, вчинених на думку захисника під час проведення досудового розслідування, які на переконання суду на цій стадії судового розгляду очевидно недопустимими не є, в розумінні ч. 1 ст. 87 та ч. 2 ст. 89 КПК України, оскільки стосуються іншої особи а саме ОСОБА_6 .

Слід також зазначити, що визнавши доказ за клопотанням сторони захисту недопустимим, до видалення суду до нарадчої кімнати для ухвалення остаточного судового рішення, не забезпечить виконання завдань та засад кримінального провадження, а саме змагальності сторін, свободи в поданні ними суду своїх доказів і доведення перед судом їх переконливості.

Європейський суд з прав людини звернув увагу, що основним аспектом права на справедливий судовий розгляд є те, що кримінальне провадження, в тому числі елементи такого провадження, пов`язані з процедурою, повинні бути змагальними. Право на змагальність означає, що в кримінальному провадженні як стороні обвинувачення, так і стороні захисту повинна забезпечуватись можливість бути обізнаною про факт подання іншою стороною зауважень та коментувати подані зауваження та докази (рішення у справі «Брандштеттер (Brandstetter) проти Австрії»).

З урахуванням викладеного, якщо суд висловить свою позицію щодо цих доказів на цьому етапі, то це в цілому може поставити під сумнів неупередженість суду і здатності його об`єктивно розглянути кримінальне провадження, а тому питання допустимості вказаних доказів слід вирішити в нарадчій кімнаті під час ухвалення остаточного судового рішення у сукупності з усіма обставинами встановленими в ході розгляду кримінального провадження, з дотриманням вимог частини першої статті 89 Кримінального процесуального кодексу України.

Верховний Суд у постанові від 17.10.2023 року (справа № 455/844/16-к) зазначив, що визнання недопустимими первинних доказів саме по собі автоматично не означає, що похідні докази теж мають бути визнані не допустимими, за ч. 1 ст. 87 КПК України.

Суд щоразу має досліджувати зв`язок між порушеннями і отриманням конкретної інформації.

В той же час, суд вважає за необхідне зазначити, що доводи, викладенні захисником ОСОБА_5 , безумовно підлягають оцінці при наданні судом оцінки доказів під час ухвалення остаточного рішення суду, за наслідками розгляду кримінального провадження, так як можуть впливати на визнання належності та допустимості зазначеного в ньому доказу.

Таким чином, питання допустимості доказів на цій стадії судового розгляду, суд не взмозі вирішити, без дослідження всіх письмових та інших доказів, в їх сукупності, в нарадчій кімнаті, відповідно до вимог ст.ст. 87, 89, 290 КПК України, а тому вважає, що клопотання подане захисником передчасно.

Враховуючи вищевикладене, суд вважає, що клопотання захисника обвинуваченого про визнання доказу очевидно недопустимим, до задоволення на цій стадії судового розгляду, не підлягає.

Керуючись ст.ст. 22, 84, 87, 89, 369-372 КПК України суд,

П О С Т А Н О В И В :

У задоволенні клопотання захисника обвинуваченого ОСОБА_4 адвоката ОСОБА_5 про визнання очевидно недопустимим доказом аудіозапису НСРД, на якому зафіксовано юридичну консультацію між директором КНП «Чортківська центральна міська лікарня» ОСОБА_6 та адвокатом ОСОБА_7 - відмовити.

Вирішити питання недопустимості вказаного доказу в порядку, визначеному ч. 1 ст. 89 КПК України, з урахуванням всіх, в подальшому досліджених, судом доказів.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Суддя:/підпис/

Копія вірна

Оригінал ухвали знаходиться в матеріалах справи № 608/2742/24

Ухвала набрала законної сили " " ____ року.

Суддя: ОСОБА_1

Копію ухвали видано " " _______ року.

Секретар: