Рішення № 140624609, 14.10.2026, Кіровський районний суд м. Дніпропетровська

Справа № 203/8633/26

Провадження № 2/0203/3729/2026

ЦЕНТРАЛЬНИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА ДНІПРА

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 жовтня 2026 року Центральний районний суд міста Дніпра у складі:

головуючого судді Колесніченко О.В.,

за участю секретаря Шовкопляса М.О.,

розглянув у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Дніпро в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу у паперовій формі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, -

ВСТАНОВИВ:

У серпня 2026 року позивач в підсистемі «Електронний суд» ЄСІТС подав до суду цю заяву, пред`являючи позов до ОСОБА_1 на предмет стягнення з останньої заборгованості за кредитним договором в розмірі 28 140 грн., в обґрунтування якого зазначається, що 20 листопада 2025 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Мілоан» та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір № 9310223. За цим договором позикодавець зобов`язується передати позичальнику у власність грошові кошти на погоджений умовами договору строк, шляхом їх перерахування на банківський картковий рахунок позичальника, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів у день закінчення строку позики, або в разі достроково, та сплатити позикодавцю плату (комісію та проценти) від суми позики. Договір укладений у вигляді електронного документа шляхом обміну електронними повідомленнями, з використанням інформаційно-телекомунікаційної системи, із застосуванням електронного підпису та електронного підпису одноразовим ідентифікатором згідно Закону України «Про електронну комерцію».

ТОВ «Мілоан» умови кредитного договору виконало у повному обсязі, надавши відповідачеві кредит на потрібну йому суму. Однак, відповідач зі свого боку не виконала належним чином умови кредитного договору.

24 квітня 2026 року між ТОВ «Мілоан» та ТОВ «ФК «ЄАПБ» укладено договір факторингу № 24042026, у відповідності до умов якого ТОВ «Мілоан» передає (відступає) ТОВ «ФК ЄАПБ» за плату належні йому права вимоги, а ТОВ «ФК «ЄАПБ» приймає належні ТОВ «Мілоан» права вимоги до боржників, вказаними у реєстрі боржників.

Відповідно до реєстру боржників № 1 від 24 квітня 2026 року до договору факторингу № 24042026 від 24 квітня 2026 року, ТОВ «ФК «ЄАПБ» набуло права грошової вимоги до відповідача за кредитним договором № 9310223 від 20 листопада 2025 року в сумі 28 140 грн., з яких: 10 000 грн. сума заборгованості за основною сумою боргу; 13 140 грн. сума заборгованості по комісії за обслуговування кредиту; 5 000 грн. сума заборгованості за неустойкою (штраф, пеня).

Всупереч умовам договору позики, незважаючи на повідомлення, відповідач не виконав свого зобов`язання. Після відступлення позивачу права грошової вимоги до відповідача, остання не здійснила жодного платежу для погашення існуючої заборгованості ні на рахунки ТОВ «ФК «ЄАПБ», ні на рахунки попереднього кредитора.

Таким чином, ОСОБА_1 має непогашену заборгованість перед ТОВ «ФК «ЄАПБ» за кредитним договором № 9310223 в розмірі 28 140 грн., а тому, посилаючись на викладене, позивач просить стягнути з відповідача заборгованість за кредитним договором, а також судовий збір в розмірі 2 662,40 грн.

З відкриттям спрощеного позовного провадження за ухвалою суду від 08 вересня 2026 року, після усунення позивачем недоліків за ухвалою суду від 18 серпня 2026 року, з метою забезпечення правильного, своєчасного і безперешкодного розгляду цієї справи по суті на засадах диспозитивності проведена її письмова підготовка без виникнення процесуальних ускладнень та без потреби у витребуванні доказів чи у сприянні в поданні доказів іншим чином.

Будучи належним чином повідомленою про час та місце розгляду справи, представник позивача в судове засідання не з`явилася, в наданому позові просила суд розглядати справу за відсутності представника ТОВ «ФК «ЄАПБ», а у випадку неявки в судове засідання відповідача ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів.

Відповідач відзив на позов не подала, в судове засідання не з`явилася, та, будучи належним чином неодноразово повідомленою про час і місце розгляду справи, про розгляд справи в її відсутність не клопотала та про причини неявки не повідомила, на підставі чого з урахуванням письмової згоди представника позивача за правилами ст. ст. 280, 287, 288 ЦПК України справа підлягає розглядові судом в заочному порядку.

Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України, у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Суд, дослідивши зібрані докази, відповідно до ч. 8 ст. 178 ЦПК України дійшов висновку про вирішення справи в межах заявлених вимог за наявними в ній матеріалами із частковим задоволенням позову, виходячи з встановлених у судовому засіданні наступних обставин.

Судом встановлено, що 20 листопада 2025 року між ТОВ «Мілоан» та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір № 9310223. Договір укладений у вигляді електронного документа шляхом обміну електронними повідомленнями, з використанням інформаційно-телекомунікаційної системи, із застосуванням електронного підпису та електронного підпису одноразовим ідентифікатором 658432 (а.с. 8-13 зворот).

Відповідно до умов договору, кредитодавець зобов`язується за цим договором, на строк визначений п.1.3. договору надати позичальнику грошові кошти у сумі визначеній у п.1.2. договору у кредит, а позичальник зобов`язується повернути кредитодавцю кредит, сплатити комісії та проценти за користування кредитом відповідно до графіку платежів та виконати інші зобов`язання у повному обсязі на умовах та в строки/терміни, що визначені договором. Кредит надається з метою задоволення потреб позичальника не пов`язаних з підприємницькою діяльністю та виконанням обов`язків найманого працівника. Типом кредиту є кредит (п.1.1 договору). Загальний розмір кредиту становить 10 000 грн. (п.1.2. договору). Кредит надається строком на 360 днів за умови виконання позичальником графіку платежів, з 20 листопада 2025 року (дата надання кредиту) (п.1.3. договору). Повернення кредиту, сплата комісії за надання кредиту, комісії за обслуговування кредиту (кредитної заборгованості) та процентів за користування кредитом має здійснюватися позичальником зі встановленою періодичністю відповідно до таблиці обчислення загальної вартості кредиту для споживача та реальної річної процентної ставки за договором про споживчий кредит, що зазначена у додатку № 1 до договору. Остаточна дата повернення кредиту, сплати комісій та процентів за користування кредитом (за умови дотримання графіку платежів) 15 листопада 2026 року (дата остаточного погашення заборгованості) (п.1.4. договору). Загальні витрати позичальника за кредитом складають 34 010 грн. Денна процентна ставка складає 0,94%. Орієнтовна реальна річна процентна ставка дорівнює 1998,34%. Орієнтовна загальна вартість кредиту для позичальника складає 44 010 грн. (п.1.5. договору). Комісія за надання кредиту 1890 грн., яка нараховується за ставкою 18,90% від суми кредиту одноразово в момент видачі кредиту (п.1.5.1. договору). Комісія за обслуговування кредиту (кредитної заборгованості) (за весь строк кредитування) 32 120 грн., що нараховується за ставкою 14,60 відсотків від суми кредиту в перший день кожного наступного розрахункового періоду за попередній розрахунковий період (крім останнього періоду), що встановлені графіком платежів (п.1.5.2. договору). Також сторони погодили графік платежів за договором про споживчий кредит (додаток№1 до договору) (а.с.14-14 зворот).

Паспорт споживчого кредиту містить інформацію щодо суми кредиту, строку договору і строку кредитування, а також розмір процентної ставки та вказаний документ підписаний електронним цифровим підписом відповідача. Також сторони погодили графік платежів до паспорта споживчого кредиту (а.с. 16-17 зворот, 18).

Перерахування кредитних коштів у розмірі 10 000 грн. на користь відповідача, кредитний рахунок № НОМЕР_1 , що підтверджується платіжним дорученням 166653251 від 20 листопада 2025 року (а.с.20).

Таким чином з договору та його додатків вбачається, що між ТОВ «Мілоан» та відповідачем у відповідності до вимог ч. 1 ст. 638 ЦК України було досягнуто згоди щодо всіх істотних умов договору, який оформлений в електронній формі з використанням одноразового ідентифікатора, і такі дії сторін відповідають приписам чинного законодавства.

Оскільки даний договір укладено за допомогою інформаційно-телекомунікаційної системи товариства, доступ до якої забезпечується споживачу через веб-сайт або мобільний додаток, та відповідач підписав його електронним підписом одноразовим ідентифікатором, тому без отримання відповідного ідентифікатора, без здійснення входу до інформаційно-телекомунікаційної системи товариства, такий договір не був би укладений.

Аналогічні висновки викладені Верховним Судом у постановах від 07.10.2020 року у справі №132/1006/19 (провадження №61-1602св20), від 28.04.2021 року у справі № 234/7160/20 (провадження №61-2903св21), від 01.11.2021 року у справі №234/8084/20 (провадження №61-2303св21), від 14.06.2022 року у справі №757/40395/20 (провадження №61-16059св21), від 08.08.2022 року у справі №234/7298/20 (провадження №61-2902св21).

Так, особливості укладання кредитного договору в електронному вигляді визначені Законом України «Про електронну комерцію».

Відповідно до ч. 3 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.

Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах (ч. 4 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію»).

Згідно ч. 6 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею.

За правилом ч. 8 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» у разі якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору.

Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа.

Стаття 12 Закону України «Про електронну комерцію» визначає яким чином підписуються угоди в сфері електронної комерції. Якщо відповідно до акту цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Таким чином, укладання договору в електронному вигляді через інформаційно-комунікаційну систему можливе за допомогою електронного підпису лише за умови використання засобу електронного підпису усіма сторонами цього правочину. В іншому випадку електронний правочин може бути підписаний сторонами електронним підписом одноразового ідентифікатора та/або аналогом власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Отже, відповідач уклала із ТОВ «Мілоан» електронний договір та підписала такий у порядку, визначеному ст. 12 Закону України «Про електронну комерцію», а тому договір вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі.

Згідно з нормами статті 46 Закону України "Про платіжні послуги" порядок виконання платіжних операцій, у тому числі обмеження щодо виконання платіжних операцій з використанням конкретних платіжних інструментів, визначається цим Законом та нормативно-правовими актами НБУ; виконання платіжних операцій у платіжній системі здійснюється відповідно до правил такої платіжної системи з урахуванням вимог цього Закону; надавач платіжних послуг має право виконувати платіжні операції користувачів за допомогою/з використанням однієї чи кількох платіжних систем, учасником яких він є, або залучати для виконання платіжних операцій інших надавачів платіжних послуг як посередників; надавач платіжних послуг отримувача під час виконання платіжної операції з метою встановлення належного отримувача коштів за платіжною операцією.

У разі невідповідності номера рахунку та/або коду отримувача надавач платіжних послуг утримувача має право: - зупинити проведення платіжної операції на строк до чотирьох робочих днів та зарахувати кошти на відповідний рахунок для встановлення належного утримувача. У разі неможливості встановлення належного отримувача надавач платіжних послуг утримувача зобов`язаний не пізніше четвертого робочого дня після надходження коштів повернути їх надавачу платіжних послуг платника із зазначенням причини повернення; - не уточнювати номер рахунку та/або код утримувача. У такому разі надавач платіжних послуг утримувача зобов`язаний повернути кошти надавачу платіжних послуг платника не пізніше наступного робочого дня після їх надходження із зазначенням причини повернення.

Зважаючи на наведені норми Закону «Про платіжні послуги» у разі, якщо б під час виконання платіжної операції щодо перерахування кредитних коштів відповідачу, відомості про неї, як про належного утримувача кредиту не підтвердились, то операція із зарахування таких коштів взагалі б не відбулась.

Отже, суд приходить до висновку про доведеність виконання ТОВ «Мілоан» зобов`язання щодо надання відповідачу кредитних коштів в розмірі 10 000 грн. шляхом перерахування коштів на картковий рахунок НОМЕР_1 , зазначений ОСОБА_1 при укладанні договору.

Відповідно до ч.ч.1,2 ст.207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного, електронного або іншого копіювання, електронного підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, встановлених законом, іншими актами цивільного законодавства, або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів, або іншим чином врегульовується порядок його використання сторонами.

За змістом ст.ст.626,628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до ч.ч.1,2 ст.1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (ч.1 ст.1048 ЦК України).

До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Відповідно до ч.1 ст.1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Згідно зі ст.1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

У ст.526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ст.512 ЦК України визначено підстави заміни кредитора у зобов`язанні, зокрема пунктом 1 частини першої цієї статті передбачено, що кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Згідно ст.514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Статтею 516 ЦК України передбачено, що заміна кредитора у зобов`язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов`язанні, новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків. У цьому разі виконання боржником свого обов`язку первісному кредиторові є належним виконанням.

Відповідно до ч.1 ст.517 ЦК України первісний кредитор у зобов`язанні повинен передати новому кредиторові документи, які засвідчують права, що передаються, та інформацію, яка є важливою для їх здійснення.

Первісний кредитор у зобов`язанні відповідає перед новим кредитором за недійсність переданої йому вимоги, але не відповідає за невиконання боржником свого обов`язку, крім випадків, коли первісний кредитор поручився за боржника перед новим кредитором (ч.1 ст.519 ЦК України).

Відповідно до ст.1077 ЦК України передбачено, що за договором факторингу одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).

Клієнт може відступити факторові свою грошову вимогу до боржника з метою забезпечення виконання зобов`язання клієнта перед фактором. Зобов`язання фактора за договором факторингу може передбачати надання клієнтові послуг, пов`язаних із грошовою вимогою, право якої він відступає.

Відповідно до ст.1078 ЦК України предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога).

Майбутня вимога вважається переданою фактору з дня виникнення права вимоги до боржника. Якщо передання права грошової вимоги обумовлене певною подією, воно вважається переданим з моменту настання цієї події.

Судом встановлено, що 24 квітня 2026 року між ТОВ «Мілоан» та ТОВ «ФК «ЄАПБ» було укладено договір факторингу № 24042026, відповідно до умов якого право грошової вимоги перейшло до відповідача за кредитним договором №9310223 від 20 листопада 2025 року на загальну суму 28 140 грн., що підтверджується витягом з реєстру боржників № 1 до договору факторингу, актом прийому-передачі реєстру боржників від 24 квітня 2026 року, платіжною інструкціє № 85 від 28 квітня 2026 року про перерахування грошових коштів ТОВ «ФК «ЄАПБ» на користь ТОВ «Мілоан». Зазначені документи підписані фактором та клієнтом (а.с.22-26 зворот, 30, 28, 29).

Згідно розрахунку заборгованості, відповідач свої зобов`язання за кредитним договором належним чином не виконував, внаслідок чого станом на дату відступлення прав вимоги позивачу, виникла заборгованість в сумі 28 140 грн., що складається із основної заборгованості за кредитом у розмірі 10 000 грн., заборгованості по комісії за обслуговування кредиту в розмірі 13 140 грн., заборгованості за неустойкою (штрафом, пенею) в розмірі 5 000 грн (а.с. 21).

За вказаних вище обставин та наведених положень законодавства, суд вважає обґрунтованими, доведеними та такими, що підлягають задоволенню позовні вимоги банку в частині стягнення з відповідача заборгованості за кредитним договором, що включає в себе основну заборгованість за кредитом.

В частині заявлених вимог про стягнення заборгованості по комісії, суд враховує наступне.

В ЦК України закріплений підхід, при якому оспорюваність правочину конструюється як загальне правило. Навпаки, нікчемність правочину має місце тільки у разі, коли існує пряма вказівка закону про кваліфікацію того або іншого правочину як нікчемного.

Оспорюваний правочин визнається недійсним судом, якщо одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом (ч. 3 ст. 215 ЦК України). Правочин, недійсність якого не встановлена законом (оспорюваний правочин), породжує правові наслідки (набуття, зміну або припинення прав та обов`язків), на які він був направлений до моменту визнання його недійсним на підставі рішення суду. Оспорювання правочину відбувається тільки за ініціативою його сторони або іншої заінтересованої особи шляхом пред`явлення вимог про визнання правочину недійсним (позов про оспорювання правочину, ресцисорний позов).

Натомість нікчемним є той правочин, недійсність якого встановлена законом і для визнання його недійсним не вимагається рішення суду (ч. 2 ст. 215 ЦК України). Нікчемність правочину конструюється за допомогою «текстуальної» недійсності, оскільки вона існує тільки у разі прямої вказівки закону. Така пряма вказівка може втілюватися, зокрема, в термінах «нікчемний», «є недійсним». Нікчемний правочин, на відміну від оспорюваного, не створює юридичних наслідків, тобто, не «породжує» (змінює чи припиняє) цивільних прав та обов`язків.

Якщо недійсність певного правочину встановлена законом, тобто якщо цей правочин нікчемний, позовна вимога про визнання його нікчемним не є належним способом захисту права чи інтересу позивача. За наявності спору щодо правових наслідків недійсного правочину, одна зі сторін якого чи інша заінтересована особа вважає його нікчемним, суд перевіряє відповідні доводи та у мотивувальній частині судового рішення, застосувавши відповідні положення норм матеріального права, підтверджує чи спростовує обставину нікчемності правочину.

Нікчемний правочин (ч. 2 ст. 215 ЦК України) є недійсним вже в момент свого вчинення (ab initio), і незалежно від волі будь-якої особи, автоматично (ipso iure). Нікчемність правочину має абсолютний ефект, оскільки діє щодо всіх (erga omnes). Нікчемний правочин не створює юридичних наслідків, тобто, не зумовлює переходу/набуття/зміни/встановлення/припинення прав ні для кого. Саме тому посилатися на нікчемність правочину може будь-хто. Суд, якщо виявить нікчемність правочину, має її враховувати за власною ініціативою в силу свого положення (ex officio), навіть якщо жодна із заінтересованих осіб цього не вимагає (див. постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 08.02.2023 у справі №359/12165/14-ц (провадження №61-13417св21)).

Під вимогами, яким не повинен суперечити правочин, мають розумітися ті правила, що містяться в імперативних приватно-правових нормах.

Тлумачення ч. 1 ст. 203 ЦК України свідчить, що під змістом правочину розуміється сукупність умов, викладених в ньому. Зміст правочину, в першу чергу, має відповідати вимогам актів цивільного законодавства, перелічених в ст.4 ЦК України. Втім більшість законодавчих актів носять комплексний характер, і в них поряд із приватно-правовими можуть міститися норми різноманітної галузевої приналежності. За такої ситуації необхідно вести мову про те, що зміст правочину має не суперечити вимогам, встановленим у приватно-правовій нормі, хоча б вона містилася в будь-якому нормативно-правовому акті, а не лише акті цивільного законодавства. Під вимогами, яким не повинен суперечити правочин, мають розумітися ті правила, що містяться в імперативних приватно-правових нормах (див. постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 18 травня 2022 року в справі № 613/1436/17 (провадження № 61-17583св20)).

Споживчий кредит (кредит) - грошові кошти, що надаються споживачу (позичальникові) на придбання товарів (робіт, послуг) для задоволення потреб, не пов`язаних з підприємницькою, незалежною професійною діяльністю або виконанням обов`язків найманого працівника (п. 11 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про споживче кредитування»).

Тобто, споживчим є будь-який кредит наданий споживачу для задоволення потреб, не пов`язаних з підприємницькою, незалежною професійною діяльністю або виконанням обов`язків найманого працівника.

Після укладення договору про споживчий кредит кредитодавець на вимогу споживача, але не частіше одного разу на місяць, у порядку та на умовах, передбачених договором про споживчий кредит, безоплатно повідомляє йому інформацію про поточний розмір його заборгованості, розмір суми кредиту, повернутої кредитодавцю, надає виписку з рахунку/рахунків (за їх наявності) щодо погашення заборгованості, зокрема інформацію про платежі за цим договором, які сплачені, які належить сплатити, дати сплати або періоди у часі та умови сплати таких сум (за можливості зазначення таких умов у виписці), а також іншу інформацію, надання якої передбачено цим Законом, іншими актами законодавства, а також договором про споживчий кредит (частини перша та друга ст.11 Закону України «Про споживче кредитування»).

Умови договору про споживчий кредит, які обмежують права споживача порівняно з правами, встановленими цим Законом, є нікчемними (ч. 5 ст. 12 Закону України «Про споживче кредитування»).

У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 06 листопада 2023 року у справі № 204/224/21 (провадження № 61-4202сво22) зазначено, що згідно з ч. 5 ст. 12 Закону України «Про споживче кредитування» умови договору про споживчий кредит, які обмежують права споживача порівняно з правами, встановленими цим Законом, є нікчемними.

З урахуванням викладеного, комісія за управління кредитом може включати плату за надання інформації про стан кредиту, яку споживач вимагає частіше одного разу на місяць. Умова договору про споживчий кредит, укладеного після набуття чинності Законом України «Про споживче кредитування» щодо оплатності інформації про стан кредитної заборгованості, яку споживач вимагає один раз на місяць, є нікчемною відповідно до частин першої та другої статті 11, частини п`ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування».

Такий правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 липня 2022 року у справі №496/3134/19.

У постанові Верховного Суду від 31 серпня 2022 року у справі № 202/5330/19 зазначено, що «у кредитному договорі не зазначено перелік додаткових та супутніх банківських послуг кредитодавця та/або кредитного посередника, які пов`язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту, які надаються позивачу та за які банком встановлена щомісячна комісія за обслуговування кредиту (розрахунково-касове обслуговування). При цьому до таких послуг не може бути віднесено щомісячне надання інформації про стан кредиту, яку споживач має право отримувати безоплатно згідно з частинами першою та другою статті 11 Закону України «Про споживче кредитування» Банк не зазначив та не надав доказів наявності, переліку таких послуг і погодження їх зі споживачем при укладення оспорюваного кредитного договору. За таких обставин положення пункту 1.1 та розділу 4 кредитного договору щодо обов`язку позичальника щомісячно сплачувати плату за обслуговування кредиту (розрахунково-касове обслуговування) є нікчемними відповідно до частин першої та другої статті 11, частини п`ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування».

Згідно п.1.5.2. кредитного договору №9310223 від 20 листопада 2025 року було встановлено щомісячну комісію в розмірі 14,60% від суми кредиту.

В графіку платежів та розрахунок загальної вартості кредиту та реальної річної процентної ставки за цим договором, визначена щомісячна комісія в розмірі 1460 грн. в графі: «платежі за додаткові та супутні послуги банку, у тому числі комісія за обслуговування кредитної заборгованості».

При цьому в договорі не зазначено конкретного переліку додаткових та супутніх банківських послуг кредитодавця, які пов`язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту, що надаються позичальнику та за які банком встановлена щомісячна комісія за обслуговування кредиту.

Ураховуючи, що в кредитному договорі банк не зазначив та до позову не надав доказів наявності, переліку таких послуг і погодження їх зі споживачем при укладенні оспорюваного кредитного договору, то зазначені вище положення кредитного договору та додатків до нього, є нікчемними відповідно до ч.ч. 1,2 ст. 11, ч. 5 ст. 12 Закону України «Про споживче кредитування».

Таким чином, позовні вимоги слід задовольнити частково, стягнувши з відповідача на користь позивача заборгованість за кредитним договором №9310223 від 20 листопада 2025 року в сумі 10 000 грн., що складається із основної заборгованості по кредиту у розмірі 10 000 грн.

Щодо заявленої позивачем до стягнення неустойки у розмірі 5 000 грн., суд зазначає наступне.

Так, згідно зі ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

В той же час, відповідно до п. 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов`язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Установити, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).

Починаючи з 24 лютого 2022 року Указом Президента України № 64/2022, затвердженим Законом України від 24 лютого 2022 року № 2102-IX, у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України був введений в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб, що Указом Президента України продовжено до 31 жовтня 2026 року.

Однак, банк без врахування вищезазначених норм, звернувся до суду з позовом про стягнення заборгованості, що включає неустойку (штраф, пеня).

Посилання позивача на ч.1 ст.625 ЦК України є помилковими, оскільки вказане суперечить вимогам чинного законодавства та прямої норми ЦК України, а тому вимоги в частині стягнення в частині стягнення неустойки (штрафу, пені) не підлягають задоволенню.

Вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд керується приписами ст. 141 ЦПК України, відповідно до якої судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, тому з відповідача також слід стягнути на користь позивача понесені ним судові витрати по сплаті судового збору в розмірі 946,13 грн. (10 000*2662,40/28 140=946,13).

Керуючись ст. ст. 3, 4, 11-13, 81, 141, 209, 258, 263-265, 268, 274, 279, 280, 282 ЦПК України, суд,

ВИРІШИВ:

Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова Компанія «Європейська агенція з повернення боргів» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості задовольнити частково.

Стягнути на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова Компанія «Європейська агенція з повернення боргів» (код ЄДРПОУ 35625014, місцезнаходження: 07400, Київська область, Броварський район, м. Бровари, вул. Лісова, буд. 2) з ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 ) заборгованість за кредитним договором № 9310223 від 20 листопада 2025 року, що становить 10 000 грн. (десять тисяч гривень), що складається із основної заборгованості по кредиту в розмірі 10 000 грн.

В задоволенні решти позовних вимог - відмовити.

Стягнути на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова Компанія «Європейська агенція з повернення боргів» (код ЄДРПОУ 35625014, місцезнаходження: 07400, Київська область, Броварський район, м. Бровари, вул. Лісова, буд. 2) з ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 ) судовий збір у розмірі 946,13 грн. (дев`ятсот сорок шість гривень 13 коп.).

Відповідач вправі подати до Центрального районного суду міста Дніпра письмову заяву про перегляд цього заочного рішення протягом тридцяти днів, починаючи з наступного за днем складення повного рішення, з правом на поновлення такого пропущеного строку в разі подання цієї заяви протягом двадцяти днів з дня вручення копії повного заочного рішення суду.

Повне рішення складене та підписане 14 жовтня 2026 року у день його складення і, починаючи з наступного за цим дня, набирає законної сили після спливу тридцяти днів, протягом яких може бути оскаржене позивачем до Дніпровського апеляційного шляхом подання апеляційної скарги, а так само відповідачем з наступного за днем постановлення ухвали про залишення без задоволення заяви про перегляд заочного рішення.

Суддя О.В. Колесніченко