Рішення № 140624547, 15.10.2026, Індустріальний районний суд м. Дніпропетровська

Справа № 202/5553/26

Провадження № 2/202/4800/2026

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 жовтня 2026 року м. Дніпро

Індустріальний районний суд міста Дніпра у складі судді Михальченко А.О.,

за участю секретаря судового засідання Пономаренко О.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду

в порядку спрощеного позовного провадження

цивільну справу № 202/5553/26 за позовною заявою

Товариства з обмеженою відповідальністю «АІА ФІНАНС ГРУП»

до

ОСОБА_1

про стягнення заборгованості за кредитним договором,-

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

04.06.2026 року ТОВ «АІА ФІНАНС ГРУП» в особі представника адвоката Литвинця С.А. за допомогою підсистеми ЄСІТС «Електронний суд» звернулося до Індустріального районного суду міста Дніпра з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором про надання кредиту № 1955041 від 03.08.2019 в загальному розмірі 5 934,49 гривень, а також понесених судових витрат.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що 03.08.2019 між ТОВ «АІА ФІНАНС ГРУП» та ОСОБА_1 в електронній формі укладено договір про надання кредиту № 1955041 шляхом акцепту відповідачем Пропозиції (оферти) укладення договору про надання кредиту, опублікованої на веб-сайті credit365.ua, та Індивідуальної пропозиції (оферти) № 1955041 від 03.08.2019, з підписанням заявки на отримання кредиту електронним підписом одноразовим ідентифікатором. За умовами договору відповідачу надано кредит у розмірі 4 000,00 грн строком на 12 днів зі сплатою процентів у розмірі 636,00 грн, тобто загальна сума до повернення становила 4 636,00 грн у строк до 15.08.2019 включно. Кредитні кошти перераховано на рахунок відповідача 03.08.2019. Відповідач у визначений договором строк кредит не повернув, проценти не сплатив.

На підставі ст. 625 ЦК України позивач нарахував відповідачу 3 % річних у розмірі 351,32 грн та інфляційні втрати у розмірі 947,17 грн за період прострочення до 23.02.2022. За розрахунком позивача станом на 28.05.2026 загальна заборгованість відповідача становить 5 934,49 грн, з яких: заборгованість за кредитом 4 000,00 грн, заборгованість за процентами 636,00 грн, 3 % річних 351,32 грн, інфляційні втрати 947,17 грн; сума погашення зазначена позивачем як 0,00 грн. Також позивач просив стягнути з відповідача судовий збір у розмірі 2 662,40 грн та витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 10 000,00 грн.

Ухвалою суду від 08.06.2026 року відкрито провадження у справі та призначено її розгляд за правилами спрощеного позовного провадження.

12.06.2026 року відповідач через підсистему «Електронний суд» подав відзив на позовну заяву, у якому позов не визнав у повному обсязі. Зазначив, що у 2021 році позивач звернувся до приватного нотаріуса з метою вчинення виконавчого напису про стягнення заборгованості за цим самим договором, на підставі якого приватним виконавцем Сидорук Л.В. відкрито виконавче провадження ВП № 65588920. У межах цього виконавчого провадження з його заробітної плати у 20212022 роках примусово утримано та перераховано на рахунок приватного виконавця для подальшого перерахування стягувачу кошти в загальній сумі 10 417,29 грн. Рішенням Індустріального районного суду міста Дніпра від 26.12.2022 у справі № 202/7936/21 зазначений виконавчий напис визнано таким, що не підлягає виконанню, однак стягнуті кошти відповідачу не поверталися і залишилися у розпорядженні позивача. Оскільки ця сума перевищує заявлену до стягнення, зобов`язання, на думку відповідача, припинене виконанням відповідно до ст. 599 ЦК України. Крім того, відповідач заявив про застосування позовної давності, посилаючись на те, що строк повернення кредиту сплив 15.08.2019, а позов подано у червні 2026 року.

08.07.2026 року представник позивача подав заяву, у якій просив відмовити у прийнятті відзиву до розгляду з тих підстав, що відповідач в порушення ч. 4 ст. 178 ЦПК України не направив позивачу та його представнику копію відзиву, про наявність якого представник дізнався 18.06.2026 при ознайомленні з матеріалами електронної справи. По суті доводів відзиву представник позивача зазначив, що позивач підтверджує наявність виконавчого провадження ВП № 65588920 та рішення суду у справі № 202/7936/21, однак саме тому, що виконавчий напис визнано таким, що не підлягає виконанню, позивач не може правомірно зарахувати стягнуті виконавцем у цьому виконавчому провадженні кошти в рахунок погашення заборгованості за договором; право розпорядження цими коштами (вимагати їх повернення або подати заяву про їх зарахування) належить відповідачу, який таких заяв не подавав, а добровільно на рахунок позивача жодних коштів не перерахував. Щодо позовної давності позивач послався на п. 5.2 договору, яким встановлено позовну давність тривалістю п`ять років, а також на продовження її перебігу на період дії карантину, встановленого з метою запобігання поширенню COVID-19, та воєнного стану відповідно до пп. 12, 19 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України, і вважав, що позовна давність не спливла.

08.07.2026 року відповідач подав заперечення на зазначену заяву позивача, у яких зазначив, що відзив подано через підсистему «Електронний суд», а позивач і його представник мають зареєстровані електронні кабінети, тому документ було доставлено їм автоматично, що підтверджується самим фактом подання позивачем заперечень на відзив. Також зазначив, що позивач письмово підтвердив факт стягнення з нього коштів у виконавчому провадженні, ці кошти йому не поверталися, а вимога про повторне стягнення є зловживанням процесуальними правами. Просив долучити відзив до матеріалів справи, відмовити у задоволенні позову та розглядати справу за його відсутності.

Щодо заяви представника позивача про неприйняття відзиву до розгляду суд зазначає таке.

Відповідно до ч. 4 ст. 178 ЦПК України копія відзиву та доданих до нього документів іншим учасникам справи повинна бути надіслана (надана) одночасно з надісланням (наданням) відзиву до суду.

Згідно з ч. 7 ст. 43 ЦПК України, якщо документи подаються учасниками справи до суду в електронній формі, вони надсилаються іншим учасникам справи з використанням Єдиної судової інформаційно-комунікаційної системи до їх електронних кабінетів.

Відзив подано відповідачем 12.06.2026, тобто в межах строку, встановленого ухвалою суду про відкриття провадження у справі, через підсистему «Електронний суд». Позивач та його представник мають зареєстровані електронні кабінети в ЄСІТС, що зазначено ними у позовній заяві. Сам представник позивача підтвердив, що 18.06.2026 ознайомився з відзивом у матеріалах електронної справи, а 08.07.2026 подав розгорнуті заперечення по суті кожного з доводів відзиву, тобто фактично реалізував право на подання відповіді на відзив, передбачене ст. 179 ЦПК України.

Тому суд відхиляє заяву представника позивача та враховує відзив відповідача при вирішенні спору.

Представник позивача у судове засідання не з`явився, у позовній заяві просив розглядати справу без участі сторін.

Відповідач у судове засідання не з`явився, про дату, час і місце розгляду справи повідомлений належним чином, у відзиві та запереченнях просив розглядати справу за його відсутності. З огляду на це суд вважає за можливе розглянути справу за відсутності учасників справи на підставі наявних у ній матеріалів.

Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.

Всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, та заперечення проти нього, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд, -

ВСТАНОВИВ:

03.08.2019 року між ТОВ «АІА ФІНАНС ГРУП» та ОСОБА_1 в електронній формі укладено договір про надання кредиту № 1955041 шляхом акцепту відповідачем Пропозиції (оферти) укладення договору про надання кредиту та Індивідуальної пропозиції (оферти) № 1955041 від 03.08.2019 з підписанням заявки електронним підписом одноразовим ідентифікатором. За умовами договору відповідачу надано кредит у розмірі 4 000,00 грн строком на 12 днів, сума процентів за користування кредитом становила 636,00 грн, а кредит і проценти підлягали поверненню в останній день строку користування кредитом 15.08.2019 (п. 2.10 договору).

Факт перерахування відповідачу кредитних коштів у розмірі 4 000,00 грн 03.08.2019 підтверджується інформаційною довідкою ТОВ «Платежі Онлайн» № 406/08 від 26.08.2025. Факт укладення договору та отримання кредиту відповідач не оспорював.

Відповідно до ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Згідно зі ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною; електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями та підписаний у порядку, визначеному ст. 12 цього Закону, за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі.

Відповідно до ст.ст. 526, 530 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог закону; якщо у зобов`язанні встановлений строк його виконання, воно підлягає виконанню у цей строк. Згідно з ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми.

Отже, у відповідача виникло грошове зобов`язання перед позивачем щодо повернення кредиту в сумі 4 000,00 грн та сплати процентів у сумі 636,00 грн у строк до 15.08.2019, а у разі прострочення щодо сплати сум, передбачених ч. 2 ст. 625 ЦК України.

Разом з тим, предметом спору є не лише факт виникнення зобов`язання, а й наявність непогашеної заборгованості на час звернення позивача до суду.

З наданих відповідачем доказів, а саме звіту про здійснення відрахування та виплати АТ КБ «Приватбанк» за період з 13.08.2021 по 14.01.2022, вбачається, що у межах виконавчого провадження ВП № 65588920, відкритого приватним виконавцем Сидорук Л.В. на підставі виконавчого напису нотаріуса про стягнення з ОСОБА_1 на користь ТОВ «АІА ФІНАНС ГРУП» заборгованості за договором про надання кредиту № 1955041 від 03.08.2019, із заробітної плати відповідача утримано та перераховано на рахунок приватного виконавця кошти в загальній сумі 10 417,29 грн. У призначенні платежу кожної з платіжних інструкцій зазначено виконавче провадження ВП № 65588920.

Рішенням Індустріального районного суду міста Дніпра від 26.12.2022 у справі № 202/7936/21 виконавчий напис нотаріуса, на підставі якого відкрито зазначене виконавче провадження, визнано таким, що не підлягає виконанню.

Позивач обставин відкриття виконавчого провадження ВП № 65588920 за виконавчим написом про стягнення заборгованості саме за цим договором, стягнення з відповідача коштів у межах цього виконавчого провадження та ухвалення рішення у справі № 202/7936/21 не заперечив, а навпаки, письмово їх підтвердив у заяві від 08.07.2026. Отримання стягнутих коштів позивач також не заперечив і доказів того, що ці кошти не були перераховані йому приватним виконавцем або були повернуті відповідачу, не надав. Більше того, доводи позивача про те, що він «не може правомірно зарахувати» ці кошти в рахунок погашення заборгованості, а право вимагати їх повернення належить відповідачу, ґрунтуються саме на тому, що ці кошти перебувають у його розпорядженні.

Відповідно до ч. 1 ст. 82 ЦПК України обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання.

Згідно з ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Обставина відсутності погашення заборгованості є підставою позову, а відомості про фактично отримані позивачем у виконавчому провадженні кошти перебувають у його сфері контролю. Позивач, якому було відомо про стягнення коштів у виконавчому провадженні, не тільки не надав доказів на спростування доводів відповідача, а й зазначив у позовній заяві та розрахунку заборгованості суму погашення 0,00 грн.

Оцінюючи доводи позивача про неможливість зарахування стягнутих коштів у рахунок погашення заборгованості, суд виходить з такого.

Відповідно до ч. 1 ст. 598 ЦК України зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. Згідно зі ст. 599 ЦК України зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню, позбавляє виконавчий документ примусової сили, однак не свідчить про відсутність самого зобов`язання, на підставі якого він був вчинений. Позивач не стверджує, що зобов`язання відповідача за договором є недійсним чи неіснуючим, навпаки, він обґрунтовує свої позовні вимоги саме на цьому зобов`язанні.

Судом встановлено, що кошти, стягнуті з відповідача у виконавчому провадженні ВП № 65588920, були стягнуті на користь позивача саме в рахунок виконання зобов`язання за договором про надання кредиту № 1955041 від 03.08.2019, тобто правовою підставою їх отримання та утримання позивачем є цей договір.

Чинне законодавство не пов`язує припинення грошового зобов`язання отриманими кредитором коштами з поданням боржником окремої заяви про їх зарахування.

Зарахування зустрічних однорідних вимог (ст. 601 ЦК України), на яке фактично посилається позивач, є самостійною підставою припинення зобов`язання, що застосовується за наявності зустрічних вимог, і не стосується ситуації, коли кредитор отримав кошти саме на виконання спірного зобов`язання.

Позивач, отримавши у 2021-2022 роках від відповідача в межах виконавчого провадження кошти в рахунок виконання зобов`язання за договором і не повернувши їх протягом тривалого часу, у тому числі після ухвалення рішення суду від 26.12.2022 у справі № 202/7936/21, водночас вимагає повторного стягнення тієї самої заборгованості, зазначаючи у розрахунку відсутність будь-яких погашень. Така поведінка суперечить загальним засадам цивільного законодавства справедливості, добросовісності та розумності (п. 6 ч. 1 ст. 3 ЦК України), складовою яких є доктрина заборони суперечливої поведінки. Задоволення позову за таких обставин призвело б до подвійного стягнення з відповідача однієї і тієї самої заборгованості.

Загальна сума коштів, стягнутих з відповідача у виконавчому провадженні (10 417,29 грн), перевищує всю суму заборгованості, заявлену позивачем до стягнення в цій справі (5 934,49 грн), включно з процентами за користування кредитом, 3 % річних та інфляційними втратами, нарахованими позивачем за весь період прострочення до 23.02.2022. Таке перевищення має місце і з урахуванням можливого утримання з цієї суми основної винагороди приватного виконавця. При цьому кошти утримувалися із заробітної плати відповідача у серпні 2021 року - січні 2022 року, тобто задовго до звернення позивача до суду з цим позовом.

За таких обставин суд доходить висновку, що на час звернення позивача до суду зобов`язання відповідача за договором про надання кредиту № 1955041 від 03.08.2019 у заявленому позивачем розмірі було виконане, а тому право позивача, за захистом якого він звернувся до суду, не порушене, що є підставою для відмови у задоволенні позову.

Щодо заяви відповідача про застосування позовної давності суд зазначає, що позовна давність застосовується лише за наявності порушеного права особи, яка звернулася за його захистом. Встановивши, що позовні вимоги є необґрунтованими, суд відмовляє у позові з цих підстав, а не у зв`язку зі спливом позовної давності. Оскільки у задоволенні позову відмовлено по суті через його необґрунтованість, доводи сторін щодо перебігу позовної давності, тривалості позовної давності, встановленої п. 5.2 договору, та її продовження на період дії карантину і воєнного стану оцінці не підлягають.

Щодо розподілу судових витрат суд зазначає, що відповідно до п. 2 ч. 2 ст. 141 ЦПК України у разі відмови в позові судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються на позивача. Отже, судовий збір та витрати на професійну правничу допомогу, понесені позивачем, відшкодуванню за рахунок відповідача не підлягають. Відповідач про понесення ним судових витрат не заявляв.

Керуючись ст. ст. 3, 526, 530, 598, 599, 601, 625, 1054 ЦК України, ст.ст. 2, 12, 13, 43, 76-82, 89, 141, 178, 179, 247, 258, 259, 263-265, 268, 273, 279, 354 ЦПК України, суд,-

УХВАЛИВ:

У задоволенні позову відмовити.

Рішення може бути оскаржене до Дніпровського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Повний текст рішення суддя склав 15.10.2026.

Суддя Анастасія МИХАЛЬЧЕНКО