Рішення № 140622918, 15.10.2026, Харківський окружний адміністративний суд

Дата ухвалення
15.10.2026
Номер справи
520/3798/26
Номер документу
140622918
Форма судочинства
Адміністративне
Державний герб України Єдиний державний реєстр судових рішень

Харківський окружний адміністративний суд61700, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 жовтня 2026 р. Справа № 520/3798/26

Суддя Харківського окружного адміністративного суду Шевченко О.В., розглянувши в письмовому провадженні в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Комунального підприємства "Харківське районне бюро технічної інвентаризації" Безлюдівської селищної ради про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИВ:

До Харківського окружного адміністративного суду звернувся позивач, ОСОБА_1 , з адміністративним позовом до Комунального підприємства "Харківське районне бюро технічної інвентаризації" Безлюдівської селищної ради, в якому просить суд:

- визнати протиправними дії Комунального підприємства «Харківське районне бюро технічної інвентаризації» Безлюдівської селищної ради щодо не реєстрації та не розгляду запиту № 6 від 30.01.2026 ОСОБА_1 відповідно до Закону України "Про доступ до публічної інформації»;

- зобов`язати Комунальне підприємство «Харківське районне бюро технічної інвентаризації» Безлюдівської селищної ради Харківської області зареєструвати та розглянути запит № 6 від 30.01.2026 ОСОБА_1 , надавши запитувану в ньому інформацію відповідно до Закону України "Про доступ до публічної інформації»;

- стягнути на користь ОСОБА_1 з Комунального підприємства «Харківське районне бюро технічної інвентаризації Безлюдівської селищної ради» Харківської області витрати на правничу допомогу в суді першої інстанції в сумі 6000 грн.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що наявні підстави для зобов`язання Комунального підприємства «Харківське районне бюро технічної інвентаризації» Безлюдівської селищної ради Харківської області зареєструвати та розглянути запит № 6 від 30.01.2026 ОСОБА_1 , надавши запитувану в ньому інформацію відповідно до Закону України "Про доступ до публічної інформації».

Ухвалою суду відкрито спрощене провадження по справі без виклику сторін в судове засідання та запропоновано відповідачу надати відзив на позов.

Копію ухвали про відкриття провадження було надіслано відповідачу до його Електронного кабінету в системі "Електронний суд" та ним отримано, що підтверджено довідкою про доставку електронного листа.

Представником відповідача надіслано до суду відзив на позов, в якому заперечував проти задоволення позовних вимог з підстав, викладених у відзиві.

Через систему "Електронний суд" представником позивача надіслано відповідь на відзив, в якій викладено пояснення, міркування та аргументи щодо наведених відповідачем у відзиві заперечень.

Дослідивши матеріали справи та оцінивши наявні докази, судом встановлено наступне.

Судом встановлено, що позивач звернувся до Комунального підприємства «Харківське районне бюро технічної інвентаризації Безлюдівської селищної ради» із запитом на отримання публічної інформації №6 30.01.2026, в якому просив надати наступну інформацію:

1. перелік об`єктів нерухомого майна, яке є у власності та користуванні КП «Харківське районне бюро технічної інвентаризації Безлюдівської селищної ради», вказавши окремо по кожному їх адресу , площу та вартість.

2. перелік об`єктів рухомого майна: всіх транспортних засобів, якими на праві власності, оренди тощо, користується КП «Харківське районне бюро технічної інвентаризації Безлюдівської селищної ради», а саме: №з/п, марку та модель транспортного засобу, рік випуску, державний номер, VIN-код, дата останньої реєстрації.

За результатами розгляду інформаційного запиту, комунальним підприємством "Харківське районне бюро технічної інвентаризації" Безлюдівської селищної ради 02.02.2026 було надано відповідь вих.№23 від 02.02.2026, в якій зазначено наступне:

"При розгляді даних файлів було встановлено, що у документах міститься графічне зображення підпису (фотокопія підпису), вставлене у відповідному місці реквізиту "підпис", що не є електронним підписом у розумінні Закону України "Про електронні довірчі послуги".

Таким чином, вказані запити не містять належного підпису, оскільки на них не накладено кваліфікований електронний підпис. Електронний підпис є обов`язковим реквізитом електронного документа, а його відсутність позбавляє документ юридичної сили для такого документу.

Відповідно до ст. 5 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» Електронний документ - документ, інформація в якому зафіксована у вигляді електронних даних, включаючи обов`язкові реквізити документа. Склад та порядок розміщення обов`язкових реквізитів електронних документів визначається законодавством.

Відповідно до ст. 7 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» оригіналом електронного документа вважається електронний примірник документа з обов`язковими реквізитами, у тому числі з електронним підписом автора або підписом, прирівняним до власноручного підпису відповідно до Закону України "Про електронні довірчі послуги".

У зв`язку з викладеним повідомляємо, що зазначені заяви можуть бути подані особисто до КОМУНАЛЬНОГО ПІДПРИЄМСТВА «ХАРКІВСЬКЕ РАЙОННЕ БЮРО ХНІЧНОЇ ІНВЕНТАРИЗАЦІЇ БЕЗЛЮДІВСЬКОЇ СЕЛИЩНОЇ РАДИ», шляхом поштового відправлення на адресу підприємства або надіслані на електронну адресу (kрrbti@gmail.com ) з накладанням цифрового підпису".

Позивач не погодившись із вищевказаним та вважаючи, що відповідач, як розпорядник публічної інформації, діяв не на підставі та не у спосіб, що передбачені законом, чим порушив право позивача на доступ до публічної інформації, звернувся до суду з позовом в цій справі.

По суті спірних правовідносин суд зазначає наступне.

Згідно ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 34 Конституції України встановлено право кожного вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію усно, письмово або в інший спосіб - на свій вибір.

Відповідно до статті 40 Конституції України, усі мають право направляти індивідуальні чи колективні письмові звернення або особисто звертатися до органів державної влади, органів місцевого самоврядування та посадових і службових осіб цих органів, що зобов`язані розглянути звернення і дати обґрунтовану відповідь у встановлений законом строк.

Статтею 10 Конвенції про захист прав та основоположних свобод людини 1950 визначено, що кожен має право на свободу вираження поглядів. Це право включає свободу дотримуватися своїх поглядів, одержувати і передавати інформацію та ідеї без втручання органів державної влади і незалежно від кордонів. Ця стаття не перешкоджає державам вимагати ліцензування діяльності радіомовних, телевізійних або кінематографічних підприємств (ч.1 ст.10).

Здійснення цих свобод, оскільки воно пов`язане з обов`язками і відповідальністю, може підлягати таким формальностям, умовам, обмеженням або санкціям, що встановлені законом і є необхідними в демократичному суспільстві в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадської безпеки, для запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров`я чи моралі, для захисту репутації чи прав інших осіб, для запобігання розголошенню конфіденційної інформації або для підтримання авторитету і безсторонності суду (ч.2 ст.10).

Суспільні відносини з приводу практичної реалізації права особи на отримання інформації внаслідок звернення до учасників суспільних відносин унормовані, насамперед, приписами ст.40 Конституції України та приписами Закону України від 02.10.1996 №393/96-ВР "Про звернення громадян" (далі за текстом - Закон №393/96-ВР), Закону України "Про інформацію" від 02.10.1992 №2657-ХІI (далі за текстом - Закон №2657-ХІІ), Закону України від 13.01.2011 №2939-VІ "Про доступ до публічної інформації" (далі за текстом - Закон №2939-VI).

При цьому, приписи перелічених вище законів одночасно регламентують і суспільні відносини з обігу інформації.

Окрім того, відносини з обігу інформації унормовані також і приписами ст.32 Конституції України, де указано, що не допускається збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини, а також приписами низки інших актів законодавства, зокрема, Закону України від 01.06.2010 №2297-VI "Про захист персональних даних" (далі за текстом - Закон №2297-VI), Закону України від 14.10.2014 №1700-VII "Про запобігання корупції" (далі за текстом - Закон №1700-VIІ).

Відповідно вимог статті 5 Закону України "Про інформацію", кожен має право на інформацію, що передбачає можливість вільного одержання, використання, поширення, зберігання та захисту інформації, необхідної для реалізації своїх прав, свобод і законних інтересів. Реалізація права на інформацію не повинна порушувати громадські, політичні, економічні, соціальні, духовні, екологічні та інші права, свободи і законні інтереси інших громадян, права та інтереси юридичних осіб.

Порядок здійснення та забезпечення права кожного на доступ до інформації, що знаходиться у володінні суб`єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації, визначених цим Законом, та інформації, що становить суспільний інтерес, врегульовано Законом України Про доступ до публічної інформації від 13.01.2011 № 2939-VI (далі за текстом - Закон № 2939-VI).

Частиною першою статті 3 Закону №2939-VI встановлено, що право на доступ до публічної інформації гарантується, зокрема: обов`язком розпорядників інформації надавати та оприлюднювати інформацію, крім випадків, передбачених законом; визначенням розпорядником інформації спеціальних структурних підрозділів або посадових осіб, які організовують у встановленому порядку доступ до публічної інформації, якою він володіє; максимальним спрощенням процедури подання запиту та отримання інформації; юридичною відповідальністю за порушення законодавства про доступ до публічної інформації.

Відповідно до статті 4 Закону №2939-VI доступ до публічної інформації здійснюється на принципах: прозорості та відкритості діяльності суб`єктів владних повноважень; вільного отримання, поширення та будь-якого іншого використання інформації, що була надана або оприлюднена відповідно до цього Закону, крім обмежень, встановлених законом; рівноправності, незалежно від ознак раси, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, мовних або інших ознак.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 12 Закону № 2939-VI, суб`єктами відносин у сфері доступу до публічної інформації є запитувачі інформації - фізичні, юридичні особи, об`єднання громадян без статусу юридичної особи, крім суб`єктів владних повноважень.

Таким чином, приписи чинного законодавства надають будь-якій фізичній особі звернутися до відповідного розпорядника публічної інформації із запитом про надання інформації.

При цьому Законом № 2939-VI регламентований порядок здійснення та забезпечення права кожного на доступ до інформації, що знаходиться у володінні суб`єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації.

Відповідно до положень статті 1 Закону № 2939-VI, публічна інформація - це відображена та задокументована будь-якими засобами та на будь-яких носіях інформація, що була отримана або створена в процесі виконання суб`єктами владних повноважень своїх обов`язків, передбачених чинним законодавством, або яка знаходиться у володінні суб`єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації, визначених цим Законом.

Право на доступ до публічної інформації гарантується обов`язком розпорядників інформації надавати та оприлюднювати інформацію, крім випадків, передбачених законом (п.1 ч.1 ст.3 Закону № 2939-VI).

В силу пункту 6 частини першої статті 14 Закону №2939-VI розпорядники інформації зобов`язані надавати достовірну, точну та повну інформацію, а також у разі потреби перевіряти правильність та об`єктивність наданої інформації.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 13 Закону №2939-VI, розпорядниками інформації для цілей цього Закону визнаються, зокрема, суб`єкти владних повноважень - органи державної влади, інші державні органи, органи місцевого самоврядування, органи влади Автономної Республіки Крим, інші суб`єкти, що здійснюють владні управлінські функції відповідно до законодавства та рішення яких є обов`язковими для виконання.

Відповідно до пункту 2 статті 5 Закону України № 2939-VI, право на доступ до публічної інформації забезпечується шляхом надання відповіді на інформаційний запит.

Згідно з приписами частин першої, другої, третьої статті 19 Закону № 2939-VI, запит на інформацію - це прохання особи до розпорядника інформації надати публічну інформацію, що знаходиться у його володінні. Запитувач має право звернутися до розпорядника інформації із запитом на інформацію незалежно від того, стосується ця інформація його особисто чи ні, без пояснення причини подання запиту. Запит на інформацію може бути індивідуальним або колективним. Запити можуть подаватися в усній, письмовій чи іншій формі (поштою, факсом, телефоном, електронною поштою) на вибір запитувача.

Відповідно до частин 1, 2, 3 статті 13 Закону № 2939-VІ, розпорядниками інформації для цілей цього Закону визнаються:

1) суб`єкти владних повноважень - органи державної влади, інші державні органи, органи місцевого самоврядування, органи влади Автономної Республіки Крим, інші суб`єкти, що здійснюють владні управлінські функції відповідно до законодавства та рішення яких є обов`язковими для виконання;

2) юридичні особи, що фінансуються з державного, місцевих бюджетів, бюджету Автономної Республіки Крим, - стосовно інформації щодо використання бюджетних коштів;

3) особи, якщо вони виконують делеговані повноваження суб`єктів владних повноважень згідно із законом чи договором, включаючи надання освітніх, оздоровчих, соціальних або інших державних послуг, - стосовно інформації, пов`язаної з виконанням їхніх обов`язків;

4) суб`єкти господарювання, які займають домінуюче становище на ринку або наділені спеціальними чи виключними правами, або є природними монополіями, - стосовно інформації щодо умов постачання товарів, послуг та цін на них;

5) юридичні особи публічного права, державні/комунальні підприємства або державні/комунальні організації, що мають на меті одержання прибутку, господарські товариства, у статутному капіталі яких більше 50 відсотків акцій (часток, паїв) прямо чи опосередковано належать державі та/або територіальній громаді, - щодо інформації про структуру, принципи формування та розмір оплати праці, винагороди, додаткового блага їх керівника, заступника керівника, особи, яка постійно або тимчасово обіймає посаду члена виконавчого органу чи входить до складу наглядової ради.

З огляду на викладене, відповідач, як суб`єкт владних повноважень є розпорядником публічної інформації у розумінні Закону №2939-VI.

До розпорядників інформації, зобов`язаних оприлюднювати та надавати за запитами інформацію, визначену в цій статті, у порядку, передбаченому цим Законом, прирівнюються суб`єкти господарювання, які володіють: 1) інформацією про стан довкілля; 2) інформацією про якість харчових продуктів і предметів побуту; 3) інформацією про аварії, катастрофи, небезпечні природні явища та інші надзвичайні події, що сталися або можуть статися і загрожують здоров`ю та безпеці громадян; 4) іншою інформацією, що становить суспільний інтерес (суспільно необхідною інформацією).

На розпорядників інформації, визначених у пунктах 2, 3, 4 частини першої та в частині другій цієї статті, юридичних осіб публічного права з числа розпорядників інформації, визначених у пункті 5 частини першої цієї статті, вимоги цього Закону поширюються лише в частині надання відповідної інформації за запитами.

Частина 1 ст. 20 Закону № 2939-VI зобов`язує розпорядника інформації надати відповідь на запит на інформацію не пізніше п`яти робочих днів з дня отримання запиту.

Статтею 22 Закону № 2939-VI передбачено право розпорядника інформації відмовити в задоволенні запиту, якщо: розпорядник інформації не володіє і не зобов`язаний відповідно до його компетенції, передбаченої законодавством, володіти інформацією, щодо якої зроблено запит; інформація, що запитується, належить до категорії інформації з обмеженим доступом відповідно до частини другої статті 6 цього Закону; особа, яка подала запит на інформацію, не оплатила передбачені статтею 21 цього Закону фактичні витрати, пов`язані з копіюванням або друком; не дотримано вимог до запиту на інформацію, передбачених частиною п`ятою статті 19 цього Закону).

Відповідь розпорядника інформації про те, що інформація може бути одержана запитувачем із загальнодоступних джерел, або відповідь не по суті запиту вважається неправомірною відмовою в наданні інформації (частина друга статті 22 Закону № 2939-VI).

У силу ч. 3 ст. 22 Закону № 2939-VI розпорядник інформації, який не володіє запитуваною інформацією, але якому за статусом або характером діяльності відомо або має бути відомо, хто нею володіє, зобов`язаний направити цей запит належному розпоряднику з одночасним повідомленням про це запитувача. У такому разі відлік строку розгляду запиту на інформацію починається з дня отримання запиту належним розпорядником.

За приписами ч. 4 ст. 22 Закону № 2939-VI у відмові в задоволенні запиту на інформацію має бути зазначено: 1) прізвище, ім`я, по батькові та посаду особи, відповідальної за розгляд запиту розпорядником інформації; 2) дату відмови; 3) мотивовану підставу відмови; 4) порядок оскарження відмови; 5) підпис.

Аналізуючи наведене правове регулювання, колегія суддів дійшла висновку, що кожна особа має право скористатися своїм правом на подання інформаційного запиту у встановленому законодавством порядку, якому кореспондує обов`язок розпорядника інформації надати на нього відповідь. При цьому, незалежно від результатів розгляду запиту про надання інформації (його задоволення чи відмова в задоволенні, відстрочка в задоволенні, перенаправлення належному розпоряднику, тощо) такий суб`єкт зобов`язаний проінформувати про це заявника з дотриманням вимог.

Згідно із частинами першою та другою статті 23 Закону №2939-VI рішення, дії чи бездіяльність розпорядників інформації можуть бути оскаржені до керівника розпорядника, вищого органу або суду. Запитувач має право оскаржити, зокрема: відмову в задоволенні запиту на інформацію; ненадання відповіді на запит на інформацію; надання недостовірної або неповної інформації; інші рішення, дії чи бездіяльність розпорядників інформації, що порушили законні права та інтереси запитувача.

З матеріалів справи судом встановлено, що позивач звернувся до Комунального підприємства «Харківське районне бюро технічної інвентаризації Безлюдівської селищної ради» із запитом на отримання публічної інформації №6 30.01.2026, в якому просив надати наступну інформацію:

1. перелік об`єктів нерухомого майна, яке є у власності та користуванні КП «Харківське районне бюро технічної інвентаризації Безлюдівської селищної ради», вказавши окремо по кожному їх адресу , площу та вартість.

2. перелік об`єктів рухомого майна: всіх транспортних засобів, якими на праві власності, оренди тощо, користується КП «Харківське районне бюро технічної інвентаризації Безлюдівської селищної ради», а саме: №з/п, марку та модель транспортного засобу, рік випуску, державний номер, VIN-код, дата останньої реєстрації.

Відповідь позивач просив надіслати на свою електронну пошту vipabba@ukr.net в визначений законодавством термін.

Крім того, як встановлено, що вищевказаний запит на отримання публічної інформації за особистим підписом позивача був надісланий на офіційну електронну адресу КП «Харківське районне бюро технічної інвентаризації Безлюдівської селищної ради»: kpxrbti@gmail.com.

Проте, відповідач відмовляючи у наданні запитуваної інформації та документів, послався на те, що вказані запити не містять належного підпису, оскільки на них не накладено кваліфікований електронний підпис.

В зв`язку з цим суд зауважує, що вимоги щодо запиту на інформацію встановлені частиною 5 статті 19 Закону України № 2939-VI.

Так, запит на інформацію має містити:

1) ім`я (найменування) запитувача, поштову адресу або адресу електронної пошти, а також номер засобу зв`язку, якщо такий є;

2) загальний опис інформації або вид, назву, реквізити чи зміст документа, щодо якого зроблено запит, якщо запитувачу це відомо;

3) підпис і дату за умови подання запиту в письмовій формі.

Дослідивши вказані запити позивача, суд зазначає, що запит на отримання публічної інформації та процедура його надсилання відповідає вимогам Закону України «Про доступ до публічної інформації» та є належним способом реалізації права на доступ до публічної інформації.

Доводи відповідача щодо необхідності застосування до спірних правовідносин положень законодавства у сфері електронних довірчих послуг суд вважає безпідставними, оскільки такі правовідносини регулюються спеціальним законом - Законом України «Про доступ до публічної інформації», який не встановлює вимог щодо обов`язкового використання електронного підпису при поданні запиту.

Частиною першою статті 22 Закону №2939-VI передбачено, що розпорядник інформації має право відмовити в задоволенні запиту в таких випадках: 1) розпорядник інформації не володіє і не зобов`язаний відповідно до його компетенції, передбаченої законодавством, володіти інформацією, щодо якої зроблено запит; 2) інформація, що запитується, належить до категорії інформації з обмеженим доступом відповідно до частини другої статті 6 цього Закону; 3) особа, яка подала запит на інформацію, не оплатила передбачені статтею 21 цього Закону фактичні витрати, пов`язані з копіюванням або друком; 4) не дотримано вимог до запиту на інформацію, передбачених частиною п`ятою статті 19 цього Закону.

Суд звертає увагу, що розпорядник інформації має право відмовити у задоволенні запиту виключно з підстав, визначених цією нормою. Перелік таких підстав є вичерпним та розширеному тлумаченню не підлягає.

Разом з тим, відсутність кваліфікованого електронного підпису або сумніви щодо способу відтворення підпису у запиті не віднесені законом до підстав для відмови у задоволенні запиту на інформацію.

Судом з матеріалів справи встановлено, що відповідач, отримавши запит позивача, не надав запитуваної інформації по суті, а фактично ухилився від виконання покладеного на нього законом обов`язку, посилаючись на формальні підстави, які не передбачені чинним законодавством. При цьому, авторство наданого запиту відповідачем не оспорюється. Позивач так само підтвердив, що запит було дійсно складено та направлено саме ним.

Отже, відповідач, як розпорядник публічної інформації, діяв не на підставі та не у спосіб, що передбачені законом, чим порушив право позивача на доступ до публічної інформації.

Частиною другою статті 7 Закону №2657-XII установлено, що ніхто не може обмежувати права особи у виборі форм і джерел одержання інформації, за винятком випадків, передбачених законом. Суб`єкт інформаційних відносин може вимагати усунення будь-яких порушень його права на інформацію.

Так, судом встановлено, що єдиною підставою, зазначеною відповідачем у листі від 02.02.2026 № 23, була відсутність на запиті кваліфікованого електронного підпису. При цьому відповідач не посилався на те, що він не є розпорядником запитуваної інформації, що така інформація має обмежений доступ, містить персональні дані, потребує створення нової інформації або що підприємство не володіє відповідними документами.

Відповідно до частини четвертої статті 22 Закону України «Про доступ до публічної інформації», відмова повинна містити мотивовану підставу відмови. Тому правомірність дій відповідача має оцінюватися з урахуванням саме тієї підстави, яка була повідомлена запитувачу на момент розгляду запиту. Наведення відповідачем в апеляційній скарзі інших можливих підстав для відмови не спростовує неправомірності первісної відмови.

Таким чином, позовні вимоги є обґрунтованими, а зобов`язання відповідача зареєструвати та розглянути запит № 6 від 30.01.2026 ОСОБА_1 , надавши запитувану в ньому інформацію відповідно до Закону України "Про доступ до публічної інформації», відповідає меті належного поновлення прав позивача та слугуватиме досягненню того, щоб виниклий між сторонами спір було остаточно вирішено, що, у свою чергу, відповідає принципу ефективного захисту.

Вказану позицію підтримано постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 01.10.2026 року по справі № 520/2274/26.

Суд також враховує позицію ЄСПЛ, сформовану у справі "Серявін та інші проти України" (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (RuizTorijav. Spain) № 303-A, пункт 29).

Також згідно з п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення.

Частиною 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Отже, суд приходить до висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 .

Розподіл судових витрат щодо сплаченого збору відповідно до положень статті 139 КАС України не здійснюється, оскільки позивач звільнений від сплати судового збору.

Щодо клопотання щодо стягнення з відповідача на користь позивача витрати на правничу допомогу 6000,00 грн., суд зазначає наступне.

Відповідно до ч.7 ст.139 КАС України, розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. За відсутності відповідної заяви або неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

Відповідно до статті 16 КАС України, учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво в суді як вид правничої допомоги здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.

Положеннями статті 59 Конституції України закріплено, що кожен має право на професійну правничу допомогу. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.

Згідно з пунктом 4 частини першої статті 1 Закону України від 05 липня 2012 року № 5076-VI «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» (далі - Закон № 5076-VI) договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Пунктом 9 частини першої статті 1 Закону № 5076-VI встановлено, що представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов`язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов`язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов`язків потерпілого, цивільного відповідача у кримінальному провадженні.

Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (пункт 6 частини першої статті 1 Закону № 5076-VI).

Відповідно до статті 19 Закону № 5076-VI видами адвокатської діяльності, зокрема, є: надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.

Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення представництва на надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок його обчислення, зміни та умови повернення визначаються у договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховується складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 Закону № 5076-VI).

Пунктом 1 частини третьої статті 132 КАС України визначено, що до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Статтею 134 КАС України передбачено, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Згідно з частиною третьою статті 134 КАС України, для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Відповідно до частини четвертої цієї статті для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката, виходячи із положень частини п`ятої статті 134 КАС України, має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Положення частин першої та другої статті 134 КАС України кореспондуються із європейськими стандартами, зокрема, пунктом 14 Рекомендацій Комітету Міністрів Ради Європи державам-членам щодо шляхів полегшення доступу до правосуддя №R(81)7 передбачено, що за винятком особливих обставин, сторона, що виграла справу, повинна в принципі отримувати від сторони, що програла відшкодування зборів і витрат, включаючи гонорари адвокатів, які вона обґрунтовано понесла у зв`язку з розглядом.

Суд аналізуючи наведені положення процесуального законодавства, вважає, що документально підтверджені судові витрати на правничу допомогу адвоката підлягають компенсації стороні, яка не є суб`єктом владних повноважень та на користь якої ухвалене рішення, за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень.

Отже, при визначенні суми компенсації витрат, понесених на правничу допомогу, до предмета доказування у питанні компенсації, понесених у зв`язку з розглядом справи витрат на правничу допомогу, необхідно досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченого адвокатом часу, об`єму наданих послуг, ціни позову та (або) значенню справи.

При цьому, незважаючи на те, що при застосуванні критерію співмірності витрат на оплату послуг адвоката суд користується досить широким розсудом, такий, тим не менш, повинен ґрунтуватися на критеріях, визначених у частині п`ятій статті 134 КАС України.

Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, зазначено у рішеннях від 26 лютого 2015 року у справі "Баришевський проти України", від 10 грудня 2009 року у справі "Гімайдуліна і інших проти України", від 12 жовтня 2006 року у справі "Двойних проти України", від 30 березня 2004 року у справі "Меріт проти України", заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.

У справі East/West Alliance Limited проти України Європейський суд із прав людини, оцінюючи вимогу заявника щодо здійснення компенсації витрат у розмірі 10 % від суми справедливої сатисфакції, виходив з того, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (див., наприклад, рішення у справі Ботацці проти Італії (Bottazzi v. Italy) [ВП], заява № 34884/97, п. 30, ECHR 1999-V).

У пункті 269 Рішення у цій справі Суд зазначив, що угода, за якою клієнт адвоката погоджується сплатити в якості гонорару певний відсоток від суми, яку присудить позивачу суд - у разі якщо така сума буде присуджена та внаслідок якої виникають зобов`язання виключно між адвокатом та його клієнтом, не може бути обов`язковою для Суду, який повинен оцінити рівень судових та інших витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою (див. вищезазначене рішення щодо справедливої сатисфакції у справі Іатрідіс проти Греції (Iatridis v. Greece), п. 55 з подальшими посиланнями).

Тобто, питання розподілу судових витрат пов`язане із суддівським розсудом (дискреційні повноваження).

Крім того, у пункті 154 рішення Європейського суду з прав людини у справі Lavents v. Latvia (заява 58442/00) зазначено, що згідно зі статтею 41 Конвенції Суд відшкодовує лише ті витрати, які, як вважається, були фактично і обов`язково понесені та мають розумну суму.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, повинен бути співрозмірним з ціною позову, тобто не має бути явно завищеним порівняно з ціною позову. Також судом мають бути враховані критерії об`єктивного визначення розміру суми послуг адвоката. У зв`язку з цим суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.

Відповідно до поданих представником позивача доказів вбачається, що представником позивача подано до суду наступні докази, що 18 лютого 2026 року між ОСОБА_1 та адвокатом Івахненком М.А було укладено договір про надання правничої допомоги №18/02/26, відповідно до якого адвокат приймає на себе зобов`язання, зокрема, по наданню послуг з представництва у встановленому порядку інтересів клієнта в судових органах.

Згідно детального опису виконаних робіт б/н від 12.03.2026р. за вказаним договором, вартість послуг адвоката склала 6 000,00 грн. за надання юридичних послуг по представництву інтересів ОСОБА_1 в Харківському окружному адміністративному суді (попереднє вивчення матеріалів, формування правової позиції, опрацювання законодавчої бази, складання та подання позовної заяви, ознайомлення з відзивом на позов, підготовка, складання та подання відповіді на відзив).

Адвокатом виставлено позивачу рахунок від 12.03.2026 для сплати правничої допомоги на суму 6000,00 грн.

З приводу відсутності документа щодо витрат на правничу допомогу суд звертає увагу, що позивачем не надано до суду документів, які свідчать про оплату гонорару адвоката.

Проте, це не є підставою для відмови у відшкодуванні таких витрат за умови їхньої реальності. Подібний правовий висновок висловлено у постанові Верховного Суду від 21 лютого 2023 року у справі № 500/5748/21.

Відповідно правової позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеній в постанові від 16.11.2022 у справі №922/1964/21, визначаючи розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, суди мають виходити зі встановленого у самому договорі розміру та/або порядку обчислення таких витрат, що узгоджується з приписами статті 30 Закону № 5076-VI, враховуючи при цьому положення законодавства щодо критеріїв визначення розміру витрат на правничу допомогу.

Суд бере до уваги, що в даному випадку розмір гонорару адвоката встановлений сторонами договору у фіксованому розмірі, а отже є визначеним.

Згідно з ч.ч.6,7 ст.134 КАС України у разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Слід зазначити, що при вирішенні питання про розподіл судових витрат слід враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, повинен бути співрозмірним з ціною позову, тобто не має бути явно завищеним порівняно з ціною позову, враховувати критерії об`єктивного визначення розміру суми послуг адвоката. Слід також враховувати чи пов`язані ці витрати з розглядом справи, чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес тощо.

Велика Палата Верховного Суду вказала на те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц).

Отже, ключовим критерієм під час розгляду питання щодо можливості стягнення витрат на професійну правничу допомогу у справі, яка розглядається, є розумність заявлених витрат, тобто розмір відповідної суми має бути обґрунтованим. Крім того, підлягає оцінці необхідність саме такого розміру витрат.

Суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

Дійсно, складність справи обумовлена як суттю спору й характером спірних правовідносин (нестандартний спір, нетипові правовідносини), так і кількістю учасників, обсягом доказів, кількістю засідань.

З огляду на зміст спірних правовідносин та правове регулювання таких, зроблений представником позивача розрахунок витрат на професійну правничу допомогу, враховуючи критерії об`єктивного визначення розміру суми послуг адвоката, критерії, з врахуванням яких визначається розмір витрат на оплату послуг адвоката, встановлені частиною 5 статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України, пропорційності складності наданих послуг правовому супроводу справи в суді, суд дійшов висновку, що заявлена до стягнення сума витрат на професійну правничу допомогу (6000, 00 грн.) є необґрунтованою та становить надмірний тягар для відповідача.

Разом з тим, стосовно розміру понесених позивачем судових витрат на професійну правничу допомогу, для включення всієї суми гонорару у відшкодування за рахунок іншої сторони має бути встановлено, що за цих обставин справи такі витрати були необхідними, а розмір є розумний та виправданий. Тобто, суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою.

При цьому суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалено рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

Суд звертає увагу, що розглянута справа не є складною, розглянута у спрощеному провадженні без виклику сторін до суду.

Отже, проаналізувавши зроблені представником позивача розрахунки, виходячи із загальних засад законодавства щодо справедливості, добросовісності та розумності, принципу співмірності, враховуючи критерій обґрунтованості та доцільності понесених позивачем витрат, суд дійшов вірного висновку про наявність підстав для часткового задоволення заяви щодо стягнення з відповідача витрат на правову допомогу у розмірі 1 000,00 грн., які, є достатніми та співмірними із часом витраченим адвокатом та обсягом наданих ним послуг.

Керуючись ст. ст. 2, 6-10, 13, 14, 77, 132, 134, 139, 205, 242-246, 250, 255, 257-262, 293, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Комунального підприємства "Харківське районне бюро технічної інвентаризації" Безлюдівської селищної ради (вул. Полтавський Шлях, буд. 123, оф. 96, м. Харків, 61064, код ЄДРПОУ 03355040) про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії - задовольнити.

Визнати протиправними дії Комунального підприємства «Харківське районне бюро технічної інвентаризації» Безлюдівської селищної ради щодо не реєстрації та не розгляду запиту № 6 від 30.01.2026 ОСОБА_1 відповідно до Закону України "Про доступ до публічної інформації».

Зобов`язати Комунальне підприємство «Харківське районне бюро технічної інвентаризації» Безлюдівської селищної ради Харківської області зареєструвати та розглянути запит № 6 від 30.01.2026 ОСОБА_1 , надавши запитувану в ньому інформацію відповідно до Закону України "Про доступ до публічної інформації».

Стягнути на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) витрати на правничу допомогу у розмірі 1000 (одна тисяча) грн. 00 коп. за рахунок бюджетних асигнувань Комунального підприємства "Харківське районне бюро технічної інвентаризації" Безлюдівської селищної ради (код ЄДРПОУ 03355040).

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Другого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Суддя Шевченко О.В.

Часті запитання

Який тип судового документу № 140622918 ?

Документ № 140622918 це Рішення

Яка дата ухвалення судового документу № 140622918 ?

Дата ухвалення - 15.10.2026

Яка форма судочинства по судовому документу № 140622918 ?

Форма судочинства - Адміністративне

Я не впевнений, що мені підходить повний доступ до системи YouControl. Які є варіанти?

Ми зацікавлені в тому, щоб ви були максимально задоволені нашими інструментами. Для того, щоб упевнитись в цінності і потребі системи YouControl саме для вас - замовляйте безкоштовну демонстрацію продукту. Також можна придбати доступ на 1 добу за 680 гривень.
Детальна інформація про ліцензії та тарифні плани.

В якому cуді було засідання по документу № 140622918 ?

У чому перевага платних тарифів?

У платних тарифах ви отримуєте іформацію зі 180 джерел даних, у той час як у безкоштовному - з 22. Також у платних тарифах доступно більше розділів даних та аналітичні інструменти миттєвої оцінки компаній, ФОП, та фізосіб.
Детальніше про різницю в доступах на сторінці тарифів.

Дані про судове рішення № 140622918, Харківський окружний адміністративний суд

Судове рішення № 140622918, Харківський окружний адміністративний суд було прийнято 15.10.2026. Форма судочинства - Адміністративне, форма рішення - Рішення. На цій сторінці ви зможете знайти корисні відомості про це судове рішення. Ми пропонуємо зручний та швидкий доступ до поточних судових рішень, щоб ви могли бути в курсі недавніх судових прецедентів. Наша база даних містить повний спектр необхідної інформації, дозволяючи вам зручно знаходити корисні відомості.

Судове рішення № 140622918 відноситься до справи № 520/3798/26

Це рішення відноситься до справи № 520/3798/26. Організації, які зазначені в тексті цього судового документа:


Наша система дозволяє пошук за різними критеріями, такими як регіон або назва суда. Також у персональному кабінеті є можливість детального налаштування, що суттєво прискорює процес пошуку інформації. Це дозволяє результативно заощаджувати ваш час при отриманні необхідної інформації з реєстру судових рішень та інших офіційних джерел.

Попередній документ : 140622915
Наступний документ : 140622920