Рішення № 14062129, 04.03.2011, Калинівський районний суд міста Донецька (до 25.04.2025 - Калінінський районний суд м. Донецька)

Справа № 2-213/11

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

3 березня 2011 року

Калінінській районний суд міста Донецька Донецької області в складі:

головуючої судді - Токарєвої Н.М.,

при секретарі - Наугольнікової О.В.,

за участю позивача - ОСОБА_1,

представника відповідача

ТОВ «Арсенал-Центр» - Паннікова В.Ю., Тукмачова О.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Донецьку цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Арсенал-Центр»про стягнення середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні з роботи та за час затримки видачі трудової книжки, відшкодування матеріальної та моральної шкоди, -

В С Т А Н О В И В:

16.03.2009 року позивачка звернулася до суду з зазначеним позовом, який уточнила та просить стягнути з відповідача на її користь середній заробіток за весь час затримки видачі трудової книжки у сумі 3975 гривень, середній заробіток за весь час затримки розрахунку при зві льненні у сумі 17220 гривень, витрати на правову допомогу у сумі 8100 гривень, моральну шкоду у сумі 24000 гривень. Свої позовні вимоги позивачка мотивувала тим, що вона працювала у відповідача комірницею, 25 серпня 2008 року подала заяву про звільнення з роботи за власним бажанням, але її було звільнено за прогул, проте рішенням Калінінського районного суду м. Донецька від 8.12.2008 року наказ про звільнення визнано незаконним, на ТОВ «Арсенал-Центр»покладено обовязок внести до її трудової книжки запис про звільнення з роботи з 28.08.2008 року на підставі статті 38 КЗпП України, постановлено також, стягнути з відповідача на її користь 5468 гривень невиплаченої заробітної плати, однак ТОВ «Арсенал-Центр»станом на лютий 2009 року так і не провело з нею розрахунку при звільнені, не видало їй трудової книжки, неправомірними діями відповідача їй також, завдана моральна шкода. Розрахунок при звільненні ТОВ «Арсенал-Центр» провело з нею лише 27 березня 2009 року, а трудову книжку відповідач видав їй 3 березня 2009 року.

У судовому засіданні позивач підтримала уточнені позовні вимоги і дала пояснення аналогічні викладеним в позовних заявах.

У судовому засіданні представники відповідача заперечували проти позову і в обґрунтування своїх заперечень пояснили, що 18.04.2008 року позивача було призначено на посаду комірника у Донецькій філії ТОВ «Арсенал-Центр»наказом по підприємству № 72 та була звільнена 31.10.2008 року за прогули на підставі п.4 ст.40 КЗпП України. Після звільнення позивачу неодноразово було запропоновано отримати трудову книжку, але вона навмисно її не отримувала для того, щоб звернутися до суду. Зазначений спір було вирішено рішенням Калінінського районного суду м. Донецька від 8.12.2008 року, яке набрало законної сили 19 грудня 2008 року. Згідно рішення суду наказ № 219-к від 31.10.2008 року було визнано незаконним, позивача звільнено 28.08.2008 року згідно заяви за власним бажанням, ТОВ «Арсенал-Центр»зобовязано внести зміни до трудової книжки позивача, стягнути на її користь заборгованість по заробітній платі у сумі 5468 гривень. Згідно акту від 3.03.2009 року позивачу було передано трудову книжку з відповідним записом про її звільнення за власним бажанням відповідно до рішення суду. ТОВ «Арсенал-Центр»на користь позивача перерахована на рахунок ВДВС Куйбишевського РУЮ м. Донецьк заборгованість по заробітній платі у сумі 5468 гривень. Вважают, що позивач пропустив строк звернення з позовом до суду, тому у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 просили суд відмовити.

Розглянувши цивільну справу в межах заявлених вимог, вислухавши пояснення позивача, представників відповідача, дослідивши матеріали справи і докази в їх сукупності, суд вважає, що позов частково обґрунтований і підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ст.47 КЗпП України на власника або уповноваженого ним органу покладений обов'язок зробити з працівником розрахунок в терміни, передбачені ст. 116 КЗпП України.

Стаття 115 КЗпП України та стаття 24 Закону України «Про оплату праці»регулюють строки виплати заробітної плати: заробітна плата виплачується працівникам регулярно в робочі дні в строки, встановлені у колективному договорі, але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів. Своєчасність та обсяги виплати заробітної плати працівникам не можуть бути поставлені в залежність від здійснення інших платежів та їх черговості.

Відповідно до ст. 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи організації, проводиться в день звільнення, а в разі якщо він не працював у день звільнення, то ці суми виплачуються не пізніше наступного дня після звернення працівника за розрахунком.

Згідно вимогам ст. 117 КЗпП України у разі невиплати з вини власника або уповноваженого їм органу сум, що належать звільненому працівнику, за відсутності спору про їх розмір підприємство, установа організація повинні виплатити працівнику його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Згідно положень ст. 233 КЗпП України працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду у тримісячний строк з дня коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення його права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки. У разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

Відповідно до вимог ч. 4 ст. 235 КЗпП України у разі затримки видачі трудової книжки з вини власника або уповноваженого ним органу працівникові виплачується середній заробіток за весь час вимушеного прогулу.

Відповідно до вимог ч.1 ст.11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Відповідно до вимог ст.60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до вимог ч. 3 ст.61 ЦПК України обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи, або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Судом встановленою що наказом № 72 від 18 квітня 2008 року позивачка була призначена відповідачем на посаду комірника. 25 серпня 2008 року позивачка звернулася до відповідача із заявою про звільнення за власним бажанням і з цього часу припинила трудові стосунки з відповідачем.

29 вересня 2008 року позивачка звернулася до суду з позовом про видачу трудової книжки та стягнення заборгованості по заробітній платі.

Наказом від 31 жовтня 2008 року № 219-к позивачка звільнена з роботи на підставі п.4 ст. 40 КЗпП України (за прогул без поважної причини).

Рішенням Калінінського районного суду м. Донецька від 8 грудня 2008 року наказ від 31 жовтня 2008 року № 219-к визнаний незаконним; відповідач зобовязаний вважати позивачку звільненою з 28 серпня 2008 року за власним бажанням і внести відповідний запис у її трудову книжку; з відповідача на користь позивачки стягнута заборгованість по заробітній платі в сумі 5468 гривень. Зазначене рішення суду набрало чинності 19 грудня 2008 року і було направлено до виконання у ВДВС Куйбишевського РУЮ м. Донецьк.

Обставини, встановлені рішенням суду від 8 грудня 2008 року, яке набрало чинності 19 грудня 2008 року, не підлягають доказуванню щодо звільнення позивачки 28 серпня 2008 року; цим рішенням встановлено порушення її трудових прав незаконним наказом і невидачею трудової книжки.

Згідно акту від 3.03.2009 року позивачу було передано трудову книжку з відповідним записом про її звільнення за власним бажанням відповідно до рішення суду.

27 березня 2009 року ТОВ «Арсенал-Центр»на користь позивача перерахована на рахунок ВДВС Куйбишевського РУЮ м. Донецьк заборгованість по заробітній платі у сумі 5468 гривень. Таким чином, рішення суду від 8.12.2008 року було виконано.

Рішенням суду від 8 грудня 2008 року між сторонами вирішений спір відносно розміру належних позивачу при звільненні сум та підстав звільнення.

З огляду на положення частини четвертої статті 235 КЗпП України вирішується питання про початок перебігу тримісячного строку звернення до суду з вимогами про стягнення середнього заробітку в разі затримки видачі працівнику трудової книжки з вини власника або уповноваженого ним органу.

У цьому разі перебіг тримісячного строку звернення до суду починається з наступного дня після видачі трудової книжки працівнику.

В обґрунтування позову ОСОБА_1 зазначала, що трудову книжку відповідач видав їй 3 березня 2009 року, а повний розрахунок з нею був проведений 27 березня 2009 року, таким чином, днем початку перебігу тримісячного строку на звернення до суду щодо стягнення середнього заробітку в разі затримки видачі працівнику трудової книжки є 4 березня 2009 року, а щодо стягнення середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні з роботи є 28 березня 2009 року. З позовом про стягнення середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні з роботи та за час затримки видачі трудової книжки, відшкодування матеріальної та моральної шкоди ОСОБА_1 звернулася до суду 16 березня 2009 року, тобто в межах тримісячного строку на звернення до суду.

Суд вважає, що затримка розрахунку при звільненні є самостійною нормою, яка дає підстави для стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку, незалежно від того, чи була затримка у видачі трудової книжки.

Статтею 47 КЗпП України на власника або уповноваженого ним органу покладається обовязок, по-перше, видати трудову книжку; по-друге, провести з працівником розрахунок. Ці дії адміністрації не є єдиними по своїй суті, оскільки вони здійснюються в різних сферах сфері видачі документа про трудову діяльність працівника та в сфері оплати його праці. Призначення цих дій теж різне: перша повинна забезпечити можливість здійснення трудової діяльності працівника, друга його фінансову спроможність після звільнення. Виконання власником перед працівником одного з цих зобовязань не свідчить про виконання другого з них. Тому виконання зобовязання в частині видачі трудової книжки не звільняє власника від виконання зобовязання в частині виплати розрахунку, як не звільняє адміністрацію в обох випадках від відповідальності за невиконання кожного з цих зобовязань окремо чи обох одночасно. Даний висновок підтверджується і тим, що наслідки невиконання власником зобовязань, зазначених у ст.47 КЗпП України, передбачені різними нормами КЗпП України ст.. 117 та ст.. 235. У разі затримки видачі трудової книжки працівникові виплачується середній заробіток за весь час вимушеного прогулу. А в разі невиплати належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в ст.. 116 КЗпП України, за відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Аналіз зазначених норм свідчить про те, що виплата працівникові середнього заробітку в разі затримки трудової книжки власником або уповноваженим ним органом повязана з вимушеним прогулом, оскільки не маючи трудової книжки, працівник позбавлений можливості реалізувати своє право на працю, тоді як відповідальність за затримку розрахунку при звільненні не ставить у залежність від прогулу і поєднує її тільки з виною, тобто ст..117 КЗпП України є санкцією за винні дії власника або уповноваженого ним органу в сфері оплати праці.

Отже, суд вважає, що затримка в розрахунку по зарплаті є самостійною нормою, що за наявності вини відповідача дає підстави для задоволення позову про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку незалежно від того, чи була затримка у видачі трудової книжки.

Відповідно до розяснень Пленуму Верховного Суду України, які містяться у п.20 постанови від 24 грудня 1999 року № 13 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці»встановивши при розгляді справи про стягнення заробітної плати у звязку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення, а коли він у цей день не був на роботі, - наступного дня після предявлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі ст.. 117 КЗпП України стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а при не проведенні останнього до розгляду справи по день постановлення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому своєї вини. Сама по собі відсутність коштів у роботодавця не виключає його відповідальності.

Будь-яких доказів поважності причин несвоєчасного розрахунку відповідач не надав.

За таких обставин суд приходе до висновку про наявність у позивача права вимагати від відповідача стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

Відповідно до п. 2 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року № 100 у випадку збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують події, з якою повязана відповідна виплата.

Відповідно до п. 8 Порядку обчислення середньої заробітної плати нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

З матеріалів справи вбачається, що останні два календарні місяці роботи позивача, що передують його звільненню 28.08.2008 року це липень, червень 2008 року. Отже, згідно довідки ТОВ «Арсенал-Центр»нарахований заробіток ОСОБА_1 склав: за липень 2008 року 2682,11 гривні, кількість відпрацьованих днів - 23; за червень 2008 року 2511,43 гривень, кількість відпрацьованих днів - 20. Середньоденний заробіток ОСОБА_1 складає: (2682грв.11коп., + 2511грв.43коп.) / ( 23 + 20) = 120,78 гривень.

Сума середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні, що підлягає стягненню становить 17875,44 грв. (120,78 грв. середньоденний заробіток х 148 робочих днів з 28.08.2008 року по 28 березня 2009 року).

У разі затримки видачі трудової книжки ОСОБА_1 відповідач повинен виплатити позивачу середній заробіток за весь час вимушеного прогулу з 28.08.2008 року по 4 березня 2009 року.

Сума середнього заробітку в разі затримки видачі позивачу трудової книжки, що підлягає стягненню становить 15822,18 грв. (120,78 грв. середньоденний заробіток х 131 робочий день з 28.08.2008 року по 4 березня 2009 року).

Згідно ст.. 237-1 КЗпП України, відшкодування власником або уповноваженим органом моральної шкоди працівнику проводиться у разі, якщо порушенням його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації його життя.

Судом встановлено, що відповідачем грубо допущено порушення законних трудових прав позивача тим, що позивачу у визначені законом строки не була виплачена заробітна плата та не було у визначені законом строки проведено розрахунку при його звільнені з роботи, також, відповідач затримав видачу трудової книжки позивачу, що привело ОСОБА_1 до моральних страждань та прийняття додаткових зусиль для організації свого життя. Позивач розраховував на грошові кошти, які належали йому при звільненні з роботи, для забезпечення свого достойного життя та життя своєї сім'ї. Позивач був позбавлений можливості забезпечити здійснення своєї трудової діяльності. Тому суд вважає за можливе стягнути з відповідача на користь ОСОБА_1 з урахуванням вимог розумності і справедливості моральну шкоду в сумі 2000 гривень.

Згідно з постановою КМУ України від 27 квітня 2006 року № 590 «Про граничні розміри компенсації витрат, пов'язаних з розглядом цивільних та адміністративних справ»затверджені граничні розміри компенсації витрат, пов'язаних з розглядом цивільних справ: «Витрати повязані з правовою допомогою сторони, на користь якої ухвалено судове рішення не перевищує суму, що обчислюється виходячи с того, що зазначеній особі виплачується 40 відсотків розміру мінімальної заробітної прати за годину її роботи».

Тому, обговорюючи питання про стягнення з відповідача витрат, повязаних з правовою допомогою у сумі 8100 гривень, суд не приймає до уваги зазначену суму, оскільки у матеріалах справи відсутні документи, які підтверджують виконаний об'єм робіт з підготовки і ведення справи саме на цю суму. Надані позивачем письмові докази, витрат, повязаних з правовою допомогою, підтверджуються у сумі 6650 гривень, які є об'єктивними і підлягають стягненню з відповідача.

Відповідно до вимог ст.ст.81,88 ЦПК України, при розгляді трудового спору, якщо на користь позивача винесено рішення, який звільнений від сплати судового збору та витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи, судовий збір стягується з відповідача у дохід держави, а витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи у розмірах та порядку встановленому Кабінетом Міністрів України. Так як на користь позивача стягується грошова сума у розмірі 40347,62 гривень, моральна шкода у сумі 2000 гривень з відповідача в дохід держави повинно бути стягнуто судовий збір у розмірі 1% від суми задоволеного позову за позовні вимоги матеріального характеру, але не менш трьох неоподаткованих мінімумів доходів громадян України, що становить 403,47 гривень, 8,50 гривень за позовні вимоги немайнового характеру та витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи у розмірі 120 гривень.

Керуючись ст.ст. 7,10,11,58,59,60,61,209,212,214-215,218 ЦПК України, ст.ст. 47,116,117,235,237-1, 233 Кодексу законів про працю України, -

В И Р І Ш И В :

Позовні вимоги ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Арсенал-Центр»про стягнення середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні з роботи та за час затримки видачі трудової книжки, відшкодування матеріальної та моральної шкоди задовольнити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Арсенал-Центр»(ЄДРПОУ 31202310, МФО 321842), яке знаходиться за адресою: 03067, м. Київ, пров. Чугуївський, 21, на користь ОСОБА_1 середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні у сумі 17875 гривень 44 копійки; середній заробіток у разі затримки видачі трудової книжки у сумі 15822 гривні 18 копійок, витрати, повязані з правовою допомогою у сумі 6650 гривень, а всього 40347 гривень 62 копійки.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Арсенал-Центр»(ЄДРПОУ 31202310, МФО 321842), яке знаходиться за адресою: 03067, м. Київ, пров. Чугуївський, 21, на користь ОСОБА_1 моральну шкоду у розмірі 2000 гривень.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Арсенал-Центр»(ЄДРПОУ 31202310, МФО 321842), яке знаходиться за адресою: 03067, м. Київ, пров. Чугуївський, 21, у дохід держави судовий збір у сумі 411 гривень 97 копійок, витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи у сумі 120 гривень.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Апеляційного суду Донецької області протягом десяти днів з дня його оголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Суддя Токарєва Н.М.