Рішення № 140620813, 14.10.2026, Тарутинський районний суд Одеської області

Тарутинський районний суд Одеської області

_____________

Справа №514/1374/25

Провадження по справі № 2/514/55/26

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

14 жовтня 2026 року с-ще Бессарабське

Тарутинський районний суд Одеської області у складі:

головуючого судді Тончевої Н.М.

при секретарі Аронєт Л.С.,

розглянувши в порядку ч. 2 ст. 247 ЦПК України у відкритому підготовчому засіданні в залі суду с-ща Бессарабське цивільну справу за позовом керівника Болградської окружної прокуратури Євгена Івановича Бахчиванжи в інтересах Держави в особі Бессарабської селищної ради Болградського району Одеської області до ОСОБА_1 про витребування майна із чужого незаконного володіння, -

В С Т А Н О В И В :

Позивач звернувся до суду з позовом до відповідачів, в якому просить:

витребувати земельну ділянку площею 6.8408 га з кадастровим номером 5124755900:01:002:0547 (рнонм 1482613451247) з володіння ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь належного власника - Бессарабської селищної ради Болградського району Одеської області (код ЄДРПОУ 04379226);

стягнути з відповідача на користь Одеської обласної прокуратури сплачений судовий збір .

Свої вимоги мотивує тим, що ОСОБА_1 набула право власності на земельну ділянку загальною площею 6,8408 та із земель сільськогосподарського призначення, яка розташована за адресою: Одеська область, Болградський (колишній Тарутинський) район, Бессарабська (колишня Серпневська селищна рада, для ведення товарного сільськогосподарського виробництва (кадастровий номер 5124755900:01:002:0547). На підставі заяви ОСОБА_2 про вчинення злочину за фактом набуття права власності ОСОБА_1 на земельну ділянку площею 6,8408 га (кадастровий номер 5124755900:01:002:0547) сектором дізнання відділення поліції № 2 Болградського РВІ ГУНІ в Одеській області здійснюється досудове розслідування у кримінальному провадженні №12023168270000030 від 06 березня 2023 року за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 358 КК України. Під час опрацювання документів, які стали підставою набуття права власності встановлено, що до офіційного документу - Сертифіката на право на земельну частку (пай) серії №0539743, виданого 02 квітня 1998 року на ім`я ОСОБА_3 , у розділі «ЗМІНИ, ЯКІ ВНОСЯТЬСЯ ДО СЕРТИФІКАТА У ЗВ`ЯЗКУ З ПЕРЕДАЧЕЮ ПРАВА НА ЗЕМЕЛЬНУ ЧАСТКУ (ПАЙ)» внесено недостовірні відомості, шляхом написання рукописного тексту, про передачу відповідачу права на земельну частку (пай), розміром 6.59 в умовних кадастрових гектарах на підставі свідоцтва про право на спадщину №2327 від 12 серпня 2010 року, яке також є недостовірним. Тож, за результатами проведених слідчо-розшукових дій по вказаному кримінальному провадженню встановлено об`єктивні дані, що свідчить про набуття ОСОБА_1 права власності на спірну земельну ділянку сільськогосподарського призначення на підставі офіційних документів, достовірність видачі (існування) яких спростовується інформацією упроваджених органів державної влади та місцевого самоврядування, тобто поза волею законного власника землі, що свідчить про порушення вимог ст.ст. 116, 124 Земельного кодексу України. Зазначені обставини стали підставою для звернення до суду з даним позовом.

Представник позивача у судове засідання надав заяву, в якій позовні вимоги підтримав, просив їх задовольнити.

Відповідач ОСОБА_1 в судове засідання не з`явилась. На розгляд суду від відповідача надійшла заява, в якій вона зазначила, що не заперечує щодо задоволення позову та просить розглянути справу у її відсутність.

Частиною 3 статті 200 ЦПК України, передбачено, що за результатами підготовчого провадження суд ухвалює рішення у випадку визнання позову відповідачем.

Згідно зі ч. 4 ст. 200 ЦПК України, ухвалення в підготовчому засіданні судового рішення у разі відмови від позову, визнання позову, укладення мирової угоди проводиться в порядку, встановленому статтями 206, 207 цього Кодексу.

Частина 1 статті ст. 206 ЦПК України регламентує, що відповідач може визнати позов на будь-якій стадії провадження у справі, зазначивши про це в заяві по суті справи або в окремій письмовій заяві.

Відповідно до ч. 4 ст. 206 ЦПК України, у разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову. Якщо визнання відповідачем позову суперечить закону або порушує права, свободи чи інтереси інших осіб, суд постановляє ухвалу про відмову у прийнятті визнання відповідачем позову і продовжує судовий розгляд.

Так, відповідач ОСОБА_1 на стадії підготовчого провадження звернулась до суду із заявою про визнання позовних вимог, тому дослідивши матеріали справи, суд приходить до висновку, що визнання відповідачем позову не суперечить закону та не порушує права, свободи чи інтереси інших осіб, в зв`язку з чим є підстави для ухвалення в підготовчому засіданні судового рішення по справі.

Оскільки сторони в судове засідання не з`явились, то відповідно до вимог ч.2 ст. 247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.

Розглянувши подані документи та матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються вимоги, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення її по суті, суд прийшов до наступного висновку.

З матеріалів справи вбачається, що:

На підставі рішення Тарутинської районної державної адміністрації від 23 березня 1998 року №101/98 ОСОБА_3 отримав право на земельну частку (пай) у землі, яка перебуває у колективній власності КСП «Тарутинський» розміром 6.59 в умовних кадастрових гектарах без визначення меж цієї частки в натурі (на місцевості), що підтверджується Сертифікатом на право на земельну частку (пай) серії №0539743 від 02 квітня 1998 року.

ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_3 , що підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_2 , виданим 23 березня 2007 року виконавчим комітетом Серпневської селищної ради Тарутинського району Одеської області.

12 серпня 2010 року в рамках спадкової справи №47/2010 видано Свідоцтво про право на спадщину за законом НМА 790098, зареєстроване в реєстрі за №2327, згідно якого спадкоємцем майна ОСОБА_3 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_2 є ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП НОМЕР_1 , спадкове майно складається з права на земельну частку (пай) у землі, яка перебуває у колективній власності КСП «Тарутинський» розміром 6.59 в умовних кадастрових гектарах без визначення меж цієї частки в натурі (на місцевості), яке належало померлому на підставі сертифікату серії ОД №0539743, виданого Тарутинської районною державною адміністрацією Одеської області 02 квітня 1998 року, зареєстрованого 02 квітня 1998 року у Книзі реєстрації сертифікатів на право на земельну частку (пай) за №589.

12 серпня 2010 року в графі «ЗМІНИ, ЯКІ ВНОСЯТЬСЯ ДО СЕРТИФІКАТА У ЗВ`ЯЗКУ З ПЕРЕДАЧЕЮ ПРАВА НА ЗЕМЕЛЬНУ ЧАСТКУ (ПАЙ)» Сертифікату на право на земельну частку (пай) серії №0539743 від 02 квітня 1998 року внесено запис про передачу права на земельну частку (пай) розміром 6.59 в умовних кадастрових гектарах ОСОБА_1 на підставі свідоцтва про право на спадщину №2327 від 12 серпня 2010 року.

22 лютого 2017 року ОСОБА_1 звернулась до в.о. голови Тарутинської районної державної адміністрації Одеської області Серек-Басан А.М. з заявою, в якій просила дати згоду на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) площею 6.59 умовних кадастрових згідно сертифікату №0539743 земель колишнього КСП «Тарутинський» на території Серпневської селищної ради Тарутинського району Одеської області.

Згідно розпорядження Тарутинської районної державної адміністрації Одеської області №73/А-2017 від 02 березня 2017 року «Про надання дозволу громадянам України ОСОБА_4 та іншим (всього 5 осіб) на розробку технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельних ділянок в натурі (на місцевості) на території Малоярославецької Другої, Миколаївської, Перемогівської сільських та Серпневської, Тарутинської селищних рад Тарутинського району Одеської області (за межами населеного пункту)», надано дозвіл на розроблення технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельних ділянок в натурі (на місцевості) для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, зокрема, на території Серпневської селищної ради Тарутинського району Одеської області (за межами населеного пункту) ОСОБА_1 власнику земельної частки (паю), що посвідчено сертифікатом на право на земельну частку (пай) від 02 квітня 1998 року №0539743 згідно схеми поділу земель КСП «Тарутинський» площею 6.59 умовних кадастрових гектарів.

18 жовтня 2017 року ОСОБА_1 звернулась до голови Тарутинської районної державної адміністрації Одеської області Кюссе І.Г. з заявою, в якій просила затвердити технічну документацію щодо встановлення меж земельної ділянки площею 6.8408 га на території Серпневської селищної ради Тарутинського району Одеської області.

Згідно розпорядження Тарутинської районної державної адміністрації Одеської області №602/А-2017 від 01 листопада 2017 року «Про затвердження технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельних ділянок в натурі (на місцевості) громадянам України ОСОБА_5 та іншим (всього 6 осіб) на території Юр`ївської сільської та Серпневської, Тарутинської селищних рад Тарутинського району Одеської області»:

затверджено технічну документацію із землеустрою щодо встановлення меж земельних ділянок в натурі (на місцевості) для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, зокрема, ОСОБА_1 площею 6.8408 га рілля на території Серпневської селищної ради Тарутинського району Одеської області (за межами населеного пункту);

виділено в натурі (на місцевості) земельну ділянку для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, зокрема, ОСОБА_1 площею 6.8408 га рілля кадастровий номер 5124755900:01:002:0547 на території Серпневської селищної ради Тарутинського району Одеської області (за межами населеного пункту);

передано у приватну власність земельну ділянку для ведення товарного сільськогосподарського виробництва (за межами населеного пункту), зокрема, ОСОБА_1 площею 6.8408 га рілля на території Серпневської селищної ради Тарутинського району Одеської області (за межами населеного пункту).

Згідно Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна, 06 лютого 2018 року за ОСОБА_1 на підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень №39619123 від 12 лютого 2018 року зареєстровано право власності на земельну ділянку площею 6.8408 га кадастровий номер 5124755900:01:002:0547 (номер відомостей про речове право 24779255).

З листа Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру вбачається, що згідно інформації з Державного земельного кадастру про право власності та речові права на земельну ділянку земельна ділянка площею 6.8408 га кадастровий номер 5124755900:01:002:0547 належить на праві власності ОСОБА_1 (дата державної реєстрації 06 лютого 2018 року, номер запису про право 24779255).

15 лютого 2023 року ОСОБА_6 звернувся до керівника Болградської окружної прокуратури Одеської області з заявою про злочин, в якій зазначив, що вважає, що в діях ОСОБА_1 , ОСОБА_7 та посадових осіб Тарутинського районного відділу земельних ресурсів вбачаються ознаки кримінального правопорушення передбаченого ст.ст. 28, 190, 358, 366 КК України, оскільки ОСОБА_1 набула право власності на земельну ділянку площею 6.8408 га кадастровий номер 5124755900:01:002:0547 незаконно, а саме шляхом внесення неправдивих відомостей до сертифікату та підроблення свідоцтва про спадщину.

06 березня 2023 року до Єдиного реєстру досудових розслідувань внесено відомості за №12023168270000030 за правовою кваліфікацією кримінального правопорушення передбаченого ч. 1 ст. 358 КК України на підставі усної заяви (повідомлення) про кримінальне правопорушення про те, що невстановлена особа підробила свідоцтво про право на спадщину за законом серії НМА 790098 №2327 спадкової справи №47/2010 від 12 серпня 2010 року (ЄО №372).

Згідно із ч. 1 ст. 116 Земельного кодексу України, громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.

Однак, згідно листа завідувача Тарутинської державної нотаріальної контори Одеської області Давидової Н.Г. №151/02-14 від 14 березня 2023 року, Свідоцтво про право на спадщину за законом від 12 серпня 2010 року за №2327 після смерті ОСОБА_3 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 на ім`я ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 не видавалось, спадкова справа №47/2010 не існує.

Крім того, з Сертифікату на право на земельну частку (пай) серії №0539743 від 02 квітня 1998 року вбачається, що 12 серпня 2010 року в графі «ЗМІНИ, ЯКІ ВНОСЯТЬСЯ ДО СЕРТИФІКАТА У ЗВ`ЯЗКУ З ПЕРЕДАЧЕЮ ПРАВА НА ЗЕМЕЛЬНУ ЧАСТКУ (ПАЙ)» внесено запис про передачу права на земельну частку (пай) розміром 6.59 в умовних кадастрових гектарах ОСОБА_1 на підставі свідоцтва про право на спадщину №2327 від 12 серпня 2010 року, який було затверджено підписом голови районної державної адміністрації В.О. Матчин.

Однак, ОСОБА_8 обіймав посаду голови Тарутинської районної державної адміністрації Одеської області з 26 травня 2011 року по 10 квітня 2014 року, що підтверджується Розпорядженням №23/к-2011 від 26 травня 2011 року та Розпорядженням №12/к-2014 від 10 квітня 2014 року відповідно.

Тож, з матеріалів справи вбачається, що наявні об`єктивні дані, що свідчать про набуття ОСОБА_1 права власності на спірну земельну ділянку на підставі офіційних документів, достовірність видачі (існування) яких спростовується інформацією уповноважених органів державної влади та місцевого самоврядування, тобто поза волею законного власника.

Суд звертає увагу на те, що сторонами не наведено аргументів та не надано доказів на доведення правильності та обґрунтованості передачі ОСОБА_1 у приватну власність спірної земельної ділянки.

Таким чином, суд приходить до висновку, що земельна ділянка вибула з володіння власника не за його волею, а виключно внаслідок незаконних дій відповідача ОСОБА_1 .

З огляду на можливе подальше відчуження незаконно отриманої ОСОБА_1 у приватну власність земельної ділянки інтереси власника - держави - продовжують бути порушеними.

Так, за змістом ч. 2 ст. 90 ЗК України порушені права власників земельних ділянок підлягають відновленню в порядку, встановленому законом.

Відповідно до ст. 152 ЗК України, держава забезпечує громадянам та юридичним особам рівні умови захисту прав власності на землю. Власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом визнання прав; відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; визнання угоди недійсною; визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; відшкодування заподіяних збитків; застосування інших, передбачених законом, способів.

Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави (частина перша статті 2 ЦПК України).

Згідно із частиною першою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Кожна особа має право на захист її особистого немайнового або майнового права чи інтересу в суді (статті 15, 16 ЦК України).

Згідно із ст.321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Згідно ст.328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Відповідно до статті 387 ЦК України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

Шляхом вчинення провадження у справах суд здійснює захист осіб, права й охоронювані законом інтереси яких порушені або оспорюються. Розпорядження своїм правом на захист є приписом цивільного законодавства і полягає в наданні особі, яка вважає свої права порушеними, невизнаними або оспорюваними, можливості застосувати способи захисту, визначені законом або договором [пункти 51, 52 постанови Великої Палати Верховного Суду від 30 травня 2018 року у справі № 923/466/17 (провадження № 12-89гс19)].

Способами захисту суб`єктивних прав є закріплені законом матеріально-правові заходи охоронного характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав і вплив на правопорушника [див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 22 серпня 2018 року у справі № 925/1265/16 (пункт 5.5), від 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14-ц (пункт 90), від 15 вересня 2020 року у справі № 469/1044/17 (пункт 68)].

Тож це дії, спрямовані на запобігання порушенню або на відновлення порушеного, невизнаного, оспорюваного цивільного права чи інтересу. Такі способи мають бути доступними й ефективними [постанови Великої Палати Верховного Суду від 29 травня 2019 року у справі № 310/11024/15-ц (пункт 14) та від 01 квітня 2020 року у справі № 610/1030/18 (пункт 40)].

Суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до ЦПК України, в межах заявлених ними вимог (частина перша статті 13 ЦПК України).

Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від виду та змісту правовідносин, які виникли між сторонами, змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Таке право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним і правомірним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (близькі за змістом висновки викладені в постановах Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17 (пункт 57), від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16 (пункт 40), від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15, від 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14 (пункт 89), від 16 червня 2020 року у справі № 145/2047/16-ц (пункт 7.23), від 22 червня 2021 року у справі № 334/3161/17 (пункт 55) та ін.).

Отже, спосіб захисту повинен відповідати змісту порушеного права та природі спірних правовідносин.

У своїх висновках Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що позивач з дотриманням правил статей 387 і 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння кінцевого набувача.

Для такого витребування не потрібно заявляти вимоги про визнання незаконними та недійсними рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, рішень, записів про державну реєстрацію права власності на нерухоме майно за незаконним володільцем, самої державної реєстрації цього права, договорів, інших правочинів щодо спірного майна, у тому числі документів (свідоцтв, державних актів тощо), що посвідчують відповідне право.

Такі вимоги є неефективними способами захисту права власника. Їхнє задоволення не відновить позивачу права володіння його майном. Тому не допускається відмова у віндикаційному позові, зокрема, з тих мотивів, що рішення органу влади, певний документ, рішення, відомості чи запис про державну реєстрацію права власності на нерухоме майно не визнані незаконними або що позивач їх не оскаржив [постанови Великої Палати Верховного Суду від 07 листопада 2018 року у справі № 488/5027/14-ц (пункти 99, 100), від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (пункти 86, 94, 147), від 05 грудня 2018 року у справі № 522/2202/15-ц (пункти 7376), від 21 серпня 2019 року у справі № 911/3681/17 (пункти 38,39), від 22 січня 2020 року у справі № 910/1809/18 (пункт 34), від 11 лютого 2020 року у справі № 922/614/19 (пункт 50), від 30 червня 2020 року у справі № 19/028-10/13 (пункт 10.29), від 23 листопада 2021 у справі № 359/3373/16-ц (пункти 148151, 153, 154, 167, 168)].

Вибраний позивачем спосіб захисту прав повинен відповідати правовій природі тих правовідносин, що виникли між сторонами. За загальним правилом, речово-правові способи захисту прав особи застосовують, якщо сторони не пов`язані зобов`язально-правовими відносинами, що визначають їх зміст та правову природу. Якщо спір стосується правочину, укладеного власником (володільцем) майна, то його відносини з контрагентом мають договірний характер, що зумовлює і можливі способи захисту його прав. Водночас, коли сторони не перебували у договірних відносинах одна з одною, власник (володілець) майна може використовувати речово-правові способи захисту [аналогічні висновки викладені у пунктах 108-110 постанови Великої Палати Верховного Суду від 21.12.2022 у справі № 914/2350/18 (914/608/20)].

Усталеною є практика Великої Палати Верховного Суду, коли позивач вважає, що його право порушене тим, що право власності зареєстроване за відповідачем, а отже, належним способом захисту є віндикаційний позов, оскільки його задоволення, тобто рішення суду про витребування нерухомого майна із чужого незаконного володіння, є підставою для внесення відповідного запису до Реєстру. Натомість вимоги про скасування рішень, записів про державну реєстрацію права власності на це майно за незаконним володільцем не є потрібними для ефективного відновлення порушеного права (постанови Великої Палати Верховного Суду від 07 листопада 2018 року у справі № 488/5027/14-ц, від 09 листопада 2021 року у справі № 466/8649/16-ц).

Підсумовуючи викладене вище, потрібно наголосити, що якщо право власності на спірне нерухоме майно зареєстроване за іншою особою, то належному способу захисту права відповідає вимога про витребування від цієї особи (стягнення з неї) нерухомого майна. Задоволення віндикаційного позову щодо такого майна, тобто рішення суду про витребування нерухомого майна із чужого володіння, є підставою для внесення до Реєстру запису про державну реєстрацію за позивачем права власності на нерухоме майно, зареєстроване у цьому реєстрі за кінцевим набувачем, який є відповідачем [див., зокрема, постанови Великої Палати Верховного Суду від 07 листопада 2018 року у справі № 488/5027/14-ц (пункти 98, 123), від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (пункти 115, 116), від 19 травня 2020 року у справі № 916/1608/18, від 30 червня 2020 року у справі № 19/028-10/13 (пункт 10.29), від 22 червня 2021 року у справі № 200/606/18 (пункти 63, 74), від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц (пункт 146)].

У тих випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна із чужого незаконного володіння, вимога власника про визнання права власності чи інші його вимоги, спрямовані на уникнення застосування приписів статей 387 і 388 ЦК України, є неефективними. Такі висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (пункти 85, 86), від 21 серпня 2019 року у справі № 911/3681/17 (пункт 38), від 22 січня 2020 року у справі № 910/1809/18 (пункт 34), від 22 червня 2021 року у справі № 200/606/18 (пункт 74), від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц (пункт 148).

Отже, належним способом захисту права особи, яка позбавлена володіння земельною ділянкою, є віндикаційний позов.

Наведене узгоджується з висновками Великої Палати Верховного Суду, сформульованими у постанові від 22 січня 2025 року у справі № 446/478/19 та у постанові від 02 липня 2025 року у справі № 902/122/24.

Також, судом враховано, що звернення прокурора до суду спрямоване на задоволення суспільної потреби у відновленні законності при вирішенні суспільно значимого питання про безоплатну передачу земельних ділянок у приватну власність та повернення у державну власність землі, яка вибула з власності держави незаконно поза її волею.

Суспільний інтерес, який полягає у поверненні в розпорядження держави земельної ділянки, є умовою реалізації функцій держави з забезпечення громадян правом власності на земельні ділянки для ведення особистого селянського господарства, забезпечення рівності можливостей всіх громадян використати своє право на землю.

Таким чином, таке втручання є законним, воно переслідує «суспільний», «публічний» інтерес, такий захід (втручання в право на мирне володіння майном) є пропорційним визначеним цілям.

При цьому, інтереси власника, який позбувся володіння земельною ділянкою внаслідок протиправних дій, за обставин цієї справи, перевищують інтереси набувача, який набуває право власності на майно. Отже за обставин цієї справи, вимоги позивача про витребування спірних земельних ділянок з чужого незаконного володіння є обґрунтованими.

Тому суд, оцінивши належність, допустимість та достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок в їх сукупності, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженню наявних у справі доказів, враховуючи відсутність заперечень зі сторони відповідача, приходить до висновку про наявність правових підстав для витребування від відповідача ОСОБА_1 на користь Бессарабської селищної ради Болградського району Одеської області земельної ділянки з кадастровим номером 5124755900:01:002:0547, площею 6.8408 га, задовольнивши таким чином позовні вимоги у повному обсязі.

Крім того, ч. 1 ст. 141 ЦПК України передбачено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

За подання позовної заяви позивач сплатив судовий збір в розмірі 3028 гривень, що підтверджується платіжною інструкцією №2363 від 12 вересня 2025 року.

Враховуючи, що позовні вимоги позивача задоволено, відповідачем має бути відшкодовано судові витрати у розмірі 3028 гривень.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 15, 16, 203, 387, 388 ЦК України,ст.ст. 90, 116 , 152 ЗК України, ст.ст. 5, 10, 13, 19, 23, 27, 76, 82, 89, 141, 142, 223, 247, 257, 259, 263, 264, 274, 275, 279 ЦПК України, суд

У Х В А Л И В :

Позов керівника Болградської окружної прокуратури Євгена Івановича Бахчиванжи в інтересах Держави в особі Бессарабської селищної ради Болградського району Одеської області до ОСОБА_1 про витребування майна із чужого незаконного володіння задовольнити.

Витребувати земельну ділянку площею 6.8408 га з кадастровим номером 5124755900:01:002:0547 (рнонм 1482613451247) з володіння ОСОБА_1 (іпн НОМЕР_1 ) на користь належного власника Бессарабської селищної ради Болградського району Одеської області (код ЄДРПОУ 04379226).

Стягнути з ОСОБА_1 (іпн НОМЕР_1 ) на користь Одеської обласної прокуратури сплачений судовий збір за подачу позову в розмірі 3028 (три тисячі двадцять вісім) гривень на рахунок Одеської обласної прокуратури за наступними реквізитами: отримувач коштів Одеська обласна прокуратура (адреса: 65026, м. Одеса, вулиця Пушкінська, 3), код отримувача (код ЄДРПОУ) 03528552, рахунок отримувача: UA808201720343100002000000564, банк отримувача ДКСУ у м. Києві, код банку отримувача 820172, код класифікації доходів бюджету 22030101.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Одеського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не були вручені у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя Н.М. Тончева