Рішення № 140619333, 14.10.2026, Одеський окружний адміністративний суд

Справа № 420/9752/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 жовтня 2026 року м . Одеса

Одеський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Тарасишиної О.М., за участю секретаря судового засідання Гур`євої К.І., розглянувши в порядку письмового провадження справу за позовом ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 ; реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) до Роздільнянської міської ради Одеської області виконавчого комітету (місцезнаходження: 67400, Одеська область, Роздільнянський район, м. Роздільна, вул. Муніципільна, 17; код ЄДРПОУ 04056977) про визнання протиправним та скасування рішення №374 від 17.10.2025 року та зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

До суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 ; реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) до Роздільнянської міської ради Одеської області виконавчого комітету (місцезнаходження: 67400, Одеська область, Роздільнянський район, м. Роздільна, вул. Муніципільна, 17; код ЄДРПОУ 04056977), в якій позивач просить:

визнати протиправним та скасувати рішення №374 від 17.10.2025 року «Про звернення до суду про визнання гр. ОСОБА_2 такою, що втратила право користування жилим приміщенням за адресою: АДРЕСА_2 » Виконавчого комітету Роздільнянської міської ради.

Ухвалою від 08.04.2026 року Одеським окружним адміністративним судом відкрито провадження в адміністративній справі в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у письмовому провадженні) за наявними у справі матеріалами.

13.04.2026 року (вх. №40145/26) представником позивача до канцелярії суду подано заяву про приєднання до матеріалів справи письмових доказів.

09.05.2026 року (вх. №50053/26) представником відповідача до канцелярії суду подано відзив на позов.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що 17 жовтня 2025 року Виконавчим комітетом Роздільнянської міської ради було прийнято рішення №374 від «Про звернення до суду про визнання гр. ОСОБА_2 такою, що втратила право користування жилим приміщенням за адресою: АДРЕСА_2 ». Позивач вважає вказане рішення протиправним та таким, що підлягає скасуванню.

Від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому, в обґрунтування правової позиції, зазначено, що останній діяв у межах наданих йому повноважень, відповідно до Закону, та у спосіб і в порядку визначеному ним, у зв`язку з чим, просив суд у задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

Розглянувши матеріали справи, всебічно та повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши надані учасниками судового процесу докази в їх сукупності, суд дійшов наступного.

Завданням адміністративного судочинства відповідно до ч. 1 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС України) є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

За правилами предметної підсудності встановленими ст. 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема: спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження (п.1. ч.1).

За таких обставин суд дійшов висновку про підсудність позовної заяви ОСОБА_1 Одеському окружному адміністративному суду.

Як вбачається з позовної заяви, 25 вересня 1974 року було прийнято Рішення Роздільнянської міської ради депутатів трудящих Одеської області №55 «Про надання житлової площі в 16 квартирному будинку», даним рішенням було надано житлову площу особам згідно зі списку у будинку, розташованому за адресою АДРЕСА_3 (копія зазначеного Рішення з додатками додається). Серед осіб згідно додатку до цього рішення «Список черговості на отримання комунальних квартир по м. Роздільна станом на 10.01.1973 року» є ОСОБА_3 , склад сім`ї 3 (три) особи, також аналогічна інформація є в Додатку «Список громадян м. Роздільна, яким надано квартири у заново збудованому 16-квартирному будинку АДРЕСА_4 », де уточнюється що надано квартиру АДРЕСА_5 , яка є двокімнатною, з площею 42 кв.м., а також вказано про склад сім`ї у 3 особи.

На виконання даного Рішення 04 жовтня 1974 року було видано Ордер №109 серія 12-4 на відповідну квартиру, розташовану за адресою: АДРЕСА_2 (копія додається) (надалі -Ордер).

Також у даному Ордері зазначається склад сім`ї, а саме: 1. ОСОБА_3 -чоловік; 2. ОСОБА_4 - дружина; 3. ОСОБА_5 - дочка.

Після вселення сім`ї ОСОБА_6 у складі ОСОБА_3 - чоловік; ОСОБА_4 дружина; ОСОБА_5 - дочка, до зазначеної квартири проживали в ній разом, користувалися комунальними послугами, здійснили умеблювання та інші дії з пристосування квартири до комфортного проживання родиною разом.

17 жовтня 2025 року Виконавчим комітетом Роздільнянської міської ради було прийнято рішення №374 від «Про звернення до суду про визнання гр. ОСОБА_2 такою, що втратила право користування жилим приміщенням за адресою: АДРЕСА_2 ».

Позивач в свою чергу проживав і має намір проживати в зазначеній квартирі на законній підставі.

Так, на думку позивача, відповідач не мав права самовільно приймати таке рішення, адже визнання особи такою що втратила право користування житловим приміщенням здійснюється тільки у судовому порядку. Це ґрунтується на статті 72 Житлового кодексу України, якою передбачено, що визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням внаслідок відсутності цієї особи понад встановлені строки, провадиться в судовому порядку.

Відповідач, прийняв таке рішення стверджуючи, що Позивач вже втратила це право фактично (хоча судового провадження ще не було) й опломбувавши квартиру Позивача (обмеживши допуск й обмеживши, відповідно, право користування квартирою) Квартира Позивача опломбована (опечатана) вже втретє Відповідачем: перший раз в лютому 2011 року при чому тоді рішення про це не булодоведено до Позивача у належному порядку.

Другий раз - в серпні 2011 року при чому тоді рішення про це не було доведено до Позивача у належному порядку, Позивач про це дізнався з фактичного обмеження доступу до житлового приміщення шляхом опломбування квартири

Третій раз - оскаржуваним Рішенням від 17 жовтня 2025 року.

Не погоджуючись із вищевказаними діями відповідача, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Відповідно до статті 47 Конституції України кожен має право на житло.

Згідно зі статтею 379 ЦК України житлом фізичної особи є житловий будинок, квартира, інше приміщення, призначені та придатні для постійного проживання в них.

Відповідно до статті 405 Цивільного кодексу України члени сім`ї власника житла, які проживають разом з ним, мають право на користування цим житлом відповідно до закону. Житлове приміщення, яке вони мають право займати, визначається його власником. Член сім`ї власника житла втрачає право на користування цим житлом у разі відсутності члена сім`ї без поважних причин понад один рік, якщо інше не встановлено домовленістю між ним і власником житла або законом (частина друга).

Згідно зі статтею 156 Житлового кодексу Української РСР члени сім`ї власника жилого будинку (квартири), які проживають разом з ним у будинку (квартирі), що йому належить, користуються жилим приміщенням нарівні з власником будинку (квартири), якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням.

Наведені норми регулюють питання права членів сім`ї власника житла на проживання, водночас спірні відносини щодо зняття з реєстрації позивача, врегульовані Законом України "Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні", який регламентує, зокрема підстави для зняття з реєстрації та не врегульовує питання права на проживання.

В даній справі судом розглядалась правомірність рішення №374 від 17.10.2025 року «Про звернення до суду про визнання гр. ОСОБА_2 такою, що втратила право користування жилим приміщенням за адресою: АДРЕСА_2 » Виконавчого комітету Роздільнянської міської ради.

Відповідно до п. 4 Порядку декларування та реєстрації місяця проживання (перебування), особа може задекларувати/зареєструвати своє місце проживання (перебування) лише за однією адресою. У разі коли особа проживає у двох і більше місцях, вона здійснює декларування/реєстрацію місця проживання (перебування) за однією з таких адрес за власним вибором. За адресою задекларованого/зареєстрованого місця проживання (перебування) з особою ведеться офіційне листування та вручення офіційної кореспонденції.

Як зазначено відповідачем та не спростовано позивачем, відповідно до абз. третього п. 69 Правил обліку громадян, які потребують поліпшення житлових умова, і надання їм жилих приміщень в Українській РСР, затверджених постановою Ради Міністрів УРСР і Укрпрофради від 11.12.1984 року №470: ордер дійсний протягом 30 днів», позивач здійснив реєстрацію в квартирі державного житлового фонду за адресою: АДРЕСА_6 , разом зі своєю сім`єю (чоловіком та двома дітьми) у березні-квітні 1993 року.

Таким чином, позивач не проживає в спірній квартирі з 1993 року.

При цьому, щодо прийняття оскаржуваного рішення позивачем суд зазначає наступне.

Відповідно пп. «а» ч. 1 ст. 30 ЗУ «Про місцеве самоврядування в Україні»: д о відання виконавчих органів сільських, селищних, міських рад належать: власні (самоврядні) повноваження: управління об`єктами житлово-комунального господарства, побутового, торговельного обслуговування, транспорту і зв`язку, що перебувають у комунальній власності відповідних територіальних громад, забезпечення їх належного утримання та ефективної експлуатації, необхідного рівня та якості послуг населенню.

Відповідно пп. 7, 8, 9, 10, п. «б» ч. 1 ст. 30 ЗУ «Про місцеве самоврядування в Україні»: здійснення контролю за станом квартирного обліку та додержанням житлового законодавства в юридичних особах, розташованих на відповідній території, незалежно від форм власності; видача ордерів на заселення жилої площі в будинках державних та комунальних організацій; облік нежилих приміщень на відповідній території незалежно від форм власності, внесення пропозицій їх власникам щодо використання таких приміщень для задоволення потреб територіальної громади; облік відповідно до закону об`єктів нерухомого майна незалежно від форми власності та подання необхідних відомостей до бази даних національного фонду будівель відповідно до Закону України "Про енергетичну ефективність будівель".

Також, згідно відповідно до ст. 18-1 ЗУ «Про місцеве самоврядування в Україні» Орган місцевого самоврядування може бути позивачем та відповідачем у судах загальної юрисдикції, зокрема, звертатися до суду, якщо це необхідно для реалізації його повноважень і забезпечення виконання функцій місцевого самоврядування.

Враховуючи вищевказане, суд дійшов висновку, що відповідач, приймаючи оскаржуване рішення №374 від 17.10.2025 року «Про звернення до суду про визнання гр. ОСОБА_2 такою, що втратила право користування жилим приміщенням за адресою: АДРЕСА_2 », діяв в межах та на підставах чинного Законодавства України, у зв`язку з чим у задоволенні позовних вимог слід відмовити.

При цьому, суд наголошує, що спір про право по суті не є компетенцією окружного адміністративного суду, а відноситься до підсудності до місцевого загального суду.

У вказаній справі суд лише надав оцінку процедурному питанню можливості прийняття рішення органом місцевого самоврядування про звернення до суду.

Частиною другою ст.9 КАС України передбачено, що суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Частиною 1 ст. 77 КАС України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

Відповідно до ч. 2 ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Згідно ч. 2 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Оцінивши кожен доказ, який є у справі щодо його належності, допустимості, достовірності та їх достатності і взаємного зв`язку у сукупності, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, суд вважає позов таким, не підлягає задоволенню.

Решта доводів та заперечень учасників справи висновків суду по суті позовних вимог не спростовують. Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі Серявін та інші проти України від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п.58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п.29).

Згідно ч. 1 ст. 143 КАС України суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі.

Згідно ч.ч.1, 3 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа. При частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.

Враховуючи, що суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позовної заяви, судові витрати не підлягають відшкодуванню.

Керуючись ст.ст. 2, 3, 5, 6, 8, 9, 14, 22, 139, 241, 242-246, 250, 255, 295, КАС України, суд,-

В И Р І Ш И В:

У задоволенні позовної заяви ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 ; реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) до Роздільнянської міської ради Одеської області виконавчого комітету (місцезнаходження: 67400, Одеська область, Роздільнянський район, м. Роздільна, вул. Муніципільна, 17; код ЄДРПОУ 04056977) про визнання протиправним та скасування рішення №374 від 17.10.2025 року та зобов`язання вчинити певні дії відмовити.

Рішення може бути оскаржено безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом тридцяти днів в порядку приписів ст. 295 КАС України.

Рішення набирає законної сили згідно з приписами ст. 255 КАС України.

Повний текст рішення складено та підписано 14.10.2026 р.

Суддя О.М. Тарасишина

.