Ухвала суду № 140618405, 13.10.2026, Києво-Святошинський районний суд Київської області

Справа № 369/2175/15-к

Провадження № 1-кс/369/2911/26

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 жовтня 2026 року Києво-Святошинський районний суд Київської області у складі:

cудді ОСОБА_1 ,

за участі секретаря ОСОБА_2 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві заяву представника потерпілої ОСОБА_3 адвоката ОСОБА_4 про відвід судді Києво-Святошинського районного суду Київської області ОСОБА_5 у кримінальному провадженні за заявою засудженої ОСОБА_6 про звільнення від відбування покарання, призначеного вироком Апеляційного суду Київської області від 22.03.2016 року, у зв`язку із закінченням строків давності виконання обвинувального вироку,

в с т а н о в и в:

в провадженні судді Києво-Святошинського районного суду Київської області ОСОБА_5 перебуває заява засудженої ОСОБА_6 про звільнення від відбування покарання, призначеного вироком Апеляційного суду Київської області від 22.03.2016 року, у зв`язку із закінченням строків давності виконання обвинувального вироку.

Представником потерпілої ОСОБА_3 адвокатом ОСОБА_7 було заявлено відвід судді ОСОБА_5 .

Представник потерпілої вказує, що в період з червня 2017 року по серпень 2022 року у провадженні судді Києво-Святошинського районного суду Київської області ОСОБА_5 перебувала заява ОСОБА_6 про перегляд вироку Апеляційного суду Київської області від 22.03.2016 р. за нововиявленими обставинами. За вказаним вироком ОСОБА_6 була засуджена до покарання у вигляді 4-х років позбавлення волі з позбавленням права керувати транспортними засобами строком на 3 роки. В процесі розгляду даної заяви ОСОБА_6 була затримана працівниками поліції як особа, що перебувала у розшуку та ухилялася від виконання вироку. 25.10.2017 року ОСОБА_6 була поміщена до Київського слідчого ізолятора, де з 02.11.20217 року була зарахована для робіт з господарського обслуговування та почала відбувати покарання, призначене вироком суду від 22.03.2016 р. Однак, 26.04.2018 року в ході розгляду заяви про нововиявлені обставини суддя Києво-Святошинського районного суду Київської області ОСОБА_5 постановила ухвалу, якою зупинила виконання вироку Апеляційного суду Київської області від 22.03.2016 року щодо ОСОБА_6 та звільнила її з-під варти в залу суду. На думку представника потерпілої, перебування ОСОБА_6 під вартою не було запобіжним заходом в розумінні глави 18 КПК України. Її тодішнє перебування в умовах СІЗО було нічим іншим як тимчасовим залишенням засудженого у слідчому ізоляторі у зв`язку з розглядом справи в суді (п. 12 ч. 1 ст. 537 КПК України). Таке залишення не регламентується процесуальним строком, не потребує продовження та не підлягає зміні. Проте суддя ОСОБА_5 в непередбачений КПК України спосіб (через постановлений ухвали про зміну запобіжного заходу) звільнила ОСОБА_6 від відбування покарання. Дана ухвала від 26.04.2018 року досі є перешкодою для затримання ОСОБА_6 та направлення її до установи відбування покарань. Крім того, постановлений суддею ОСОБА_5 вирок від 11.08.2022 року за результатами розгляду заяви за нововиявленими обставинами в подальшому був скасований апеляційною інстанцією з направленням заяви ОСОБА_6 на новий судовий розгляд, результатом якого стала відмова у відкритті провадження. Отже, суддя ОСОБА_5 , розглядаючи заяву ОСОБА_6 двічі винесла рішення, які породжують сумнів в її неупередженості: перший раз 26.04.2018 року, коли надуманою ухвалою незаконно звільнила ОСОБА_6 від відбування покарання, другий раз 11.08.2022 року, коли призначила ОСОБА_6 покарання у виді 4-х років позбавлення волі з позбавленням права керування транспортними засобами на 3 (три) роки та звільнила ОСОБА_6 від призначеного основного покарання на 2 (два) роки іспитового строку, тобто постановила вирок м`якіший за попередній вирок вищої інстанції. Вважає, що прийнятими рішеннями суддя ОСОБА_5 порушила право потерпілої ОСОБА_3 на справедливий суд. Таким чином, враховуючи ту обставину, що суддя Києво-Святошинського районного суду Київської області ОСОБА_5 вже двічі виносила рішення на користь ОСОБА_6 , на думку потерпілої, вона не повинна розглядати поточну справу, оскільки є висока вірогідність, що рішення за результатами її розгляду також буде винесене на користь ОСОБА_6 .

В судове засідання учасники процесу не з`явилися, були належним чином повідомлені про дату, час та місце розгляду справи, надали заяви про розгляд заяви про відвід без їх участі.

Відповідно до ч. 4 ст. 107 КПК України під час розгляду заяви про відвід фіксування судового процесу технічними засобами не здійснювалось.

Вирішуючи питання щодо заявленого відводу, суд виходить з такого.

Відповідно до ч. 1 ст. 75 КПК України слідчий суддя, суддя або присяжний не може брати участь у кримінальному провадженні: 1) якщо він є заявником, потерпілим, цивільним позивачем, цивільним відповідачем, близьким родичем чи членом сім`ї слідчого, прокурора, підозрюваного, обвинуваченого, заявника, потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача; 2) якщо він брав участь у цьому провадженні як свідок, експерт, спеціаліст, представник персоналу органу пробації, перекладач, слідчий, прокурор, захисник або представник; 3) якщо він особисто, його близькі родичі чи члени його сім`ї заінтересовані в результатах провадження; 4) за наявності інших обставин, які викликають сумнів у його неупередженості; 5) у випадку порушення встановленого частиною третьою статті 35 цього Кодексу порядку визначення слідчого судді, судді для розгляду справи.

Перелік підстав для відводу судді, передбачений ст.75 та ст.76 КПК України є вичерпним і розширеному тлумаченню не підлягає.

Стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує існування у внутрішньому праві засобів, які надають можливість скористатися правами і свободами, закріпленими в Конвенції, незалежно від того, як вони подані в національній правовій системі. Це положення вимагає, щоб відповідний внутрішній орган вивчив зміст скарги, яка базується на Конвенції, та забезпечив необхідне виправлення порушеного права.

Положеннями ст. 80 КПК України розкрито поняття заяви про відвід, частиною 5 вказаної статті передбачено, що відвід повинен бути вмотивованим.

Згідно з практикою Європейського Суду з прав людини особиста безсторонність суду презюмується, поки не надано доказів протилежного.

Право на подання заяви про відвід судді є однією з гарантій законності здійснення правосуддя і об`єктивності та неупередженості розгляду справи, оскільки статтею 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини закріплено основні процесуальні гарантії, якими може скористатися особа при розгляді її позову в національному суді і до яких належить розгляд справи незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Пунктом 85 Коментарів до Бангалорських принципів поведінки суддів визначено, що сторони керуються афоризмом про те, що «правосуддя не лише має бути здійсненим, але й сприйматися як очевидно і без сумніву здійснене». Іншими словами, у разі, коли виникає питання про відвід, значення має не те, чи справді у судді є усвідомлене або неусвідомлене упередження, а те, чи виникла б у розумної та належним чином поінформованої особи підозра про існування такого упередження. У цьому сенсі обґрунтована підозра в упередженості не просто заміняє відсутні докази чи доказовий засіб для встановлення вірогідності неусвідомленого упередження, а є виявом пильнішої уваги до іміджу правосуддя, тобто домінуючої зацікавленості громадськості в тому, щоб існувала впевненість у чесності процесу здійснення правосуддя.

Виходячи з практики Європейського суду з прав людини, при оцінці безсторонності слід розмежовувати суб`єктивний та об`єктивний аспект.

У даному контексті, на думку ЄСПЛ, можна провести розмежування між суб`єктивним підходом, який відображає особисте переконання даного судді у конкретній справі, та об`єктивним підходом, який визначає, чи були достатні гарантії, щоб виключити будь-які сумніви з цього приводу.

Відповідно до п.12 висновку № 1 (2001) Консультативної ради Європейських судів для Комітету міністрів Ради Європи «Про стандарти незалежності судових органів і незмінності суддів» від 01.01.2001 року незалежність судової влади означає повну неупередженість із боку суддів. При постановленні судових рішень щодо сторін в судовому розгляді судді повинні бути безсторонніми, вільними від будь-яких зв`язків, прихильності чи упередження, що впливає або може сприйматися як таке, що впливає на здатність судді приймати незалежні рішення. Судова влада повинна користуватися довірою не тільки з боку сторін у конкретній справі, але із боку суспільства в цілому. Суддя повинен не тільки бути реально вільним від будь-якого невідповідного упередження або впливу, але він або вона повинні бути вільними від цього й в очах розумного спостерігача. В іншому випадку довіра до незалежності судової влади буде підірвана. Одним із елементів довіри суспільства, в тому числі і учасників процесу до суду, є довіра складу суду вирішувати спір, що унеможливить в подальшому сумніватись у винесенні справедливого, законного та об`єктивного рішення суду.

Довіра з формуванням суспільної думки націлена на правомірні очікування з боку громадськості певної моделі поведінки від суддів, що втілюється в ефективному відправленні судочинства та виступає мірою реалізації завдань справедливого суду.

Європейський суд з прав людини у рішенні в справі «Мироненко та Мартенко проти України» вказав, що згідно з усталеною практикою ЄСПЛ наявність безсторонності має визначатися для дотримання п.1 ст.6 Конвенції за допомогою суб`єктивного та об`єктивного критеріїв. За суб`єктивним критерієм оцінюється особисте переконання та поведінка конкретного судді, тобто чи виявляв суддя упередженість або безсторонність у цій справі. Відповідно до об`єктивного критерію визначається, серед інших аспектів, чи забезпечив суд відсутність будь-яких сумнівів у його безсторонності. У кожній окремій справі слід визначити, чи мають стосунки, що розглядаються, таку природу та ступінь, що свідчать про те, що суд не є безстороннім. ЄСПЛ звернув увагу на те, що, застосовуючи об`єктивний критерій, слід з`ясувати, чи існують, окрім самої поведінки судді, певні факти, які можуть бути підставою для сумніву в його безсторонності. Вирішальне значення при цьому матиме можливість вважати такі сумніви об`єктивно обґрунтованими. Поняття «інші обставини, які викликають сумнів у його неупередженості», є оціночними, використання яких залежить від правосвідомості особи, яка їх застосовує та з`ясовує їх сутність, виходячи зі свого внутрішнього переконання.

З системного аналізу вказаних положень вбачається, що особа, яка заявляє відвід судді, має навести конкретні обставини, які можуть викликати сумнів у неупередженості або об`єктивності судді. Водночас для того, щоб ці обставини лягли в основу заяви про відвід, вони повинні бути доведеними.

Вимога мотивувати відвід означає, що особа, яка його заявила, повинна викласти відомі їй обставини, з якими вона пов`язує необхідність усунення судді від участі у судовому провадженні. Незгода сторони з процесуальними рішеннями судді не може бути підставою для відводу.

Запровадження законодавцем інституту відводу, унормованого в положеннях статей 75-83 Кримінального процесуального кодексу України, має на меті, в першу чергу, уникнення будь яких ризиків можливості порушення основних засад (принципів) кримінального провадження, задекларованих у статті 7 Кримінального процесуального кодексу України, якими є: верховенство права; законність; рівність перед законом і судом; повага до людської гідності; забезпечення права на свободу та особисту недоторканність; недоторканність житла чи іншого володіння особи; таємниця спілкування; невтручання у приватне життя; недоторканність права власності; презумпція невинуватості та забезпечення доведеності вини; свобода від самовикриття та право не свідчити проти близьких родичів та членів сім`ї; заборона двічі притягувати до кримінальної відповідальності за одне і те саме правопорушення; забезпечення права на захист; доступ до правосуддя та обов`язковість судових рішень; змагальність сторін та свобода в поданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості; безпосередність дослідження показань, речей і документів; забезпечення права на оскарження процесуальних рішень, дій чи бездіяльності; публічність; диспозитивність; гласність і відкритість судового провадження та його повне фіксування технічними засобами; розумність строків; мова, якою здійснюється кримінальне провадження, а також забезпечення гарантії дотримання декларованих Конституцією України та Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року прав на судовий захист при зверненні особи до суду з метою їх реалізації.

У зв`язку з цим було визначено перелік випадків, за наявності яких може виникати можливість порушення наведених принципів та гарантій, які було унормовано, зокрема, у статтях 75, 76 Кримінального процесуального кодексу України.

Головна мета відводу - гарантування безсторонності суду, зокрема, щоб запобігти упередженості судді (суддів) під час розгляду справи.

Положеннями частини 1 статті 21 Кримінального процесуального кодексу України визначено, що кожному гарантується право на розгляд та вирішення справи незалежним і неупередженим судом.

Обґрунтовуючи заяву про відвід судді представник потерпілої вказує на те, що суддя є упередженою через те, що виносила рішення на користь ОСОБА_6 , якими, на думку потерпілої ОСОБА_3 , порушила право останньої на справедливий суд.

Проте, на переконання суду, наведені представником потерпілої аргументи не є підставою для відводу судді ОСОБА_5 в розумінні приписів ст. 75 Кримінального процесуального кодексу України.

Разом з тим, суд зазначає, що положення Кримінального процесуального кодексу України передбачають порядок перевірки законності процесуальних дій судді і прийнятих ним процесуальних рішень, а також порядок їх оскарження у передбачених законодавством випадках. До компетенції судді суду першої інстанції під час розгляду заяви про відвід судді не відноситься вирішення питання щодо законності процесуальних дій і процесуальних рішень іншого судді тієї ж судової інстанції.

З доводів заяви представника потерпілої не простежується будь-яка залежність чи взаємозв`язок, що прямо чи опосередковано вказували б на упередженість чи необ`єктивність судді ОСОБА_5 .

Даних, які б свідчили, що відповідне процесуальне рішення приймалось суддею ОСОБА_5 саме тому, що остання відчувала упереджене ставлення до тих чи інших учасників кримінального провадження, суду не надано. Так, всі доводи потерпілої сторони фактично зводяться до їх незгоди з процесуальними рішеннями, які прийняті суддею під час розгляду відповідного кримінального провадження.

Не заперечуючи безумовне право потерпілої сторони на обстоювання її правової позиції, яке гарантовано ст. 22 КПК України, суд вважає, що незгода потерпілої із прийнятими суддею процесуальним рішенням не свідчить про упередженість судді, а відтак, не може бути підставою для відводу судді.

Твердження представника потерпілої про упередженість судді об`єктивно не підтверджуються, а містять лише суб`єктивну, власну оцінку сторони захисту діям судді ОСОБА_5 .

Розглядаючи заяву про відвід, суд позбавлений можливості надавати оцінку законності рішень іншого судді під час здійснення останнім судочинства. Вказані питання, згідно чинного законодавства України належать до виключної компетенції суду апеляційної та касаційної інстанцій.

Призначення та проведення судових засідань, оцінка доказів, вирішення клопотань в ході судового розгляду є процесуальною діяльністю головуючого у справі та у разі порушення цієї діяльності може бути приводом для апеляційного оскарження рішення, яке буде ухвалено суддею в нарадчій кімнаті, а тому зазначені доводи заявника не є підставами для відводу судді в розумінні ст. 75 та ст. 76 КПК України.

За таких обставин суд дійшов висновку, що обставини, зазначені заявником у заяві про відвід судді ОСОБА_5 , не доводять про існування обставин, що викликають сумніви в неупередженості та об`єктивності судді. Інших підстав, які б викликали сумніви у неупередженості або об`єктивності судді при здійсненні правосуддя у даній справі, заявником не наведено.

На підставі викладеного та керуючись ст. 75-76, 80-81 КПК України, суд -

у х в а л и в:

у задоволенні заяви представника потерпілої ОСОБА_3 адвоката ОСОБА_4 про відвід судді Києво-Святошинського районного суду Київської області ОСОБА_5 у кримінальному провадженні за заявою засудженої ОСОБА_6 про звільнення від відбування покарання, призначеного вироком Апеляційного суду Київської області від 22.03.2016 року, у зв`язку із закінченням строків давності виконання обвинувального вироку, - відмовити.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Суддя - ОСОБА_1

13.10.2026