Ухвала суду № 140616885, 05.10.2026, Ємільчинський районний суд Житомирської області

Справа № 277/652/26

УХВАЛА

іменем України

"05" жовтня 2026 р. селище Ємільчине

Ємільчинський районний суд Житомирської області у складі головуючого судді Т.Г. Корсун, за участю секретаря судового засідання Т.В. Дідус, представника позивачів адвоката В.В. Давиденка, представника відповідача 1 Д.В. Зінкевича, представника відповідача 2 не з`явився, представника відповідача 3 А.М. Чернишенка, розглядаючи у відкритому підготовчому засіданні в селищі Ємільчине за правилами загального позовного провадження справу за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Мисливська фауна», Житомирської обласної ради, Державного агентства лісових ресурсів України про визнання протиправними рішень, визнання недійсним договору,

ВСТАНОВИВ:

До Ємільчинського районного суду Житомирської області надійшла позовна заява ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 (позивачі) до Товариства з обмеженою відповідальністю «Мисливська фауна» (відповідач 1), Житомирської обласної ради (відповідач 2), Державного агентства лісових ресурсів України (відповідач 3) про скасування договорів оренди та стягнення заборгованості.

Ухвалою суду від 20.05.2026 року відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче судове засідання.

Згідно протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 20.08.2026 року вказану справу розподілено судді Корсун Т.Г.

Ухвалою судді від 26.08.2026 справу прийнято до провадження та призначено підготовче засідання на 05.10.2026.

У підготовчому засіданні судом поставлено на обговорення клопотання Житомирської обласної ради про закриття провадження у справі, подане 27.05.2026, у зв`язку з тим, що справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

Представник позивача заперечив проти закриття провадження у справі та вказав, що справа стосується питання земельних ділянок, власниками яких є позивачі, тому спір підлягає розгляду саме в порядку цивільного судочинства.

Представник відповідача 1 Товариства з обмеженою відповідальністю «Мисливська фауна» підтримав подане Житомирською обласною радо клопотання про закриття провадження у справі. Вказав, що справа підлягає розгляду саме в порядку адміністративного судочинства, оскільки предметом спору є рішення обласної ради.

Представник відповідача 2 Житомирської обласної ради в підготовче засідання не з`явився, подав клопотання про розгляд справи без участі.

Представник відповідача 3 Державного агентства лісових ресурсів України також підтримав подане клопотання.

Заслухавши представників сторін, дослідивши матеріали справи, суд дійшов наступного висновку.

Право на доступ до суду реалізується на підставах і в порядку, встановлених законом. Кожний із процесуальних кодексів встановлює обмеження щодо кола питань, які можуть бути вирішені в межах відповідних судових процедур. Зазначені обмеження спрямовані на дотримання оптимального балансу між правом людини на судовий захист і принципами юридичної визначеності, ефективності й оперативності судового процесу.

У статті 124 Конституції України закріплено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.

Відповідно до статті 125 Конституції України судоустрій в Україні будується за принципами територіальності та спеціалізації і визначається законом.

Згідно з пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий розгляд його справи судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

За вимогами частини першої статті 18 Закону України від 2 червня 2016 року № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» суди спеціалізуються на розгляді цивільних, кримінальних, господарських, адміністративних справ, а також справ про адміністративні правопорушення.

Поняття «суд, встановлений законом» включає в себе, зокрема, такі складові як дотримання усіх правил юрисдикції та підсудності.

Судова юрисдикція - це інститут права, який покликаний розмежувати між собою компетенцію як різних ланок судової системи, так і різні види судочинства, якими є цивільне, кримінальне, господарське та адміністративне.

Предметна юрисдикція - це розмежування компетенції цивільних, кримінальних, господарських та адміністративних судів. Кожен суд має право розглядати і вирішувати тільки ті справи (спори), які віднесені до його відання законодавчими актами, тобто діяти в межах встановленої компетенції.

Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, в якому розглядається визначена категорія справ.

Важливість визначення юрисдикції підтверджується як закріпленням у Конституції України принципу верховенства права, окремими елементами якого є законність, правова визначеність та доступ до правосуддя, так і прецедентною практикою Європейського суду з прав людини.

Право на доступ до суду реалізується на підставах і в порядку, встановлених законом. Кожен із процесуальних кодексів встановлює обмеження щодо кола питань, які можуть бути вирішені в межах відповідних судових процедур. Зазначені обмеження спрямовані на дотримання оптимального балансу між правом людини на судовий захист і принципами юридичної визначеності, ефективності й оперативності судового процесу.

Частиною першою статті 19 ЦПК України передбачений розгляд судами у порядку цивільного судочинства справ, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.

Критеріями відмежування справ цивільної юрисдикції від інших є, по-перше, наявність спору щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів у будь-яких правовідносинах, крім випадків, коли такий спір вирішується за правилами іншого судочинства, а по-друге, спеціальний суб`єктний склад цього спору, в якому однією зі сторін є, як правило, фізична особа - учасник приватноправових відносин.

Отже в порядку цивільного судочинства можуть розглядатися будь-які справи, у яких хоча б одна зі сторін є фізичною особою, якщо їх вирішення не віднесено до інших видів судочинства, а предметом позову є цивільні права, які, на думку позивача, є порушеними, оспореними чи невизнаними.

Поняття «суд, встановлений законом» стосується не лише правової основи існування суду, але й дотримання ним норм, які регулюють його діяльність (пункт 24 рішення Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) від 20 липня 2006 року у справі «Сокуренко і Стригун проти України», заяви № 29458/04 та № 29465/04).

Відповідно до частини першої статті 24 Цивільного кодексу України людина як учасник цивільних відносин вважається фізичною особою.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 4 КАС України адміністративна справа - це переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір.

Публічно-правовий спір - це спір, у якому, зокрема хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв`язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій (пункт 2 частини першої статті 4 КАС України).

Публічно-правовий характер спору визначається тим, що вказані суб`єкти наділені владно-управлінськими повноваженнями у сфері реалізації публічного інтересу.

Характерною ознакою публічно-правових спорів є сфера їх виникнення - публічно-правові відносини, тобто передбачені нормами публічного права суспільні відносини, що виражаються у взаємних правах та обов`язках їх учасників у різних сферах діяльності суспільства, зокрема пов`язаних з реалізацією публічної влади.

Публічно-правовим вважається також спір, який виник з позовних вимог, що ґрунтуються на нормах публічного права, де держава в особі відповідних органів виступає щодо громадянина не як рівноправна сторона у правовідносинах, а як носій суверенної влади, який може вказувати або забороняти особі певну поведінку, надавати дозвіл на передбачену законом діяльність тощо.

Суб`єкт владних повноважень - це орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа, інший суб`єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень (пункт 7 частини першої статті 4 КАС України).

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема, спорах фізичних чи юридичних осіб з суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядку судового провадження.

Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є наявність публічно-правового спору, тобто спору, у якому хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції і який виник у зв`язку з виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій.

З аналізу наведених процесуальних норм убачається, що до адміністративної юрисдикції відноситься справа, яка виникає зі спору в публічно-правових відносинах, що стосується цих відносин, якщо один з його учасників - суб`єкт владних повноважень, здійснює владні управлінські функції або владно впливає на фізичну чи юридичну особу та порушує їхні права, свободи чи інтереси в межах публічно-правових відносин.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

До справ адміністративної юрисдикції віднесені публічно-правові спори, ознакою яких є не лише спеціальний суб`єктний склад, але і їх виникнення з приводу виконання чи невиконання суб`єктом владних повноважень владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення. Ці функції суб`єкт повинен виконувати саме у тих правовідносинах, в яких виник спір (постанова Велика Палата Верховного Суду від 29 вересня 2020 року у справі № 368/561/19 (провадження № 14-118цс20)).

Велика Палата Верховного суду в постановах від 12 січня 2021 року у справі № 757/44631/19-ц (провадження № 14-171цс20), від 27 жовтня 2020 року у справі № 127/18513/18 (провадження № 14-145цс20) вказувала, що характерною ознакою публічно-правових спорів є сфера їх виникнення - публічно-правові відносини, тобто передбачені нормами публічного права суспільні відносини, що виражаються у взаємних правах та обов`язках їх учасників у різних сферах діяльності суспільства, зокрема пов`язаних з реалізацією публічної влади.

Публічно-правовим вважається також спір, який виник з позовних вимог, що ґрунтуються на нормах публічного права, де держава в особі відповідних органів виступає щодо громадянина не як рівноправна сторона у правовідносинах, а як носій суверенної влади, який може вказувати або забороняти особі певну поведінку, надавати дозвіл на передбачену законом діяльність тощо.

Реалізуючи дискрецію при визначенні предметної та/або суб`єктної юрисдикції справ, суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин справи (постанови Великої Палати Верховного Суду від 29 травня 2019 року у справі № 402/1225/16-ц (провадження № 14-213цс19), від 27 березня 2019 року у справі № 574/381/17-ц (провадження № 14-51цс19)).

Відповідно до поданої позовної заяви предметом позову є:

визнання протиправним і скасування рішення двадцятої сесії VIII скликання Житомирської обласної ради від 20.06.2024 № 765 «Про надання у користування мисливських угідь товариству з обмеженою відповідальністю «Мисливська фауна»;

визнання протиправним і скасування рішення двадцять третьої сесії VIII скликання Житомирської обласної ради від 26.12.2024 № 877 «Про додаткове надання у користування мисливських угідь товариству з обмеженою відповідальністю «Мисливська фауна»;

визнання недійсним договору про умови ведення мисливського господарства від 14.03.2025 № 202, укладений між Державним агентством лісових ресурсів України та Товариством з обмеженою відповідальністю «Мисливська фауна».

Позивачі вказують, що 20.06.2024 рішенням двадцятої сесії VIII скликання Житомирської обласної ради №765 «Про надання у користування мисливських угідь товариству з обмеженою відповідальністю «Мисливська фауна» надано у користування Товариству з обмеженою відповідальністю «Мисливська фауна» мисливські угіддя загальною площею 13340,3847 га на території Барашівської сільської ради Звягельського району Житомирської області на 49 років.

В подальшому, 26.12.2024 рішенням двадцять третьої сесії VIII скликання Житомирської обласної ради № 877 «Про додаткове надання у користування мисливських угідь товариству з обмеженою відповідальністю «Мисливська фауна» надано додатково у користування Товариству з обмеженою відповідальністю «Мисливська фауна» мисливські угіддя площею 4551,6047 га на території Барашівської сільської ради Звягельського району Житомирської області на 49 років, згідно з додатком, визначено загальну площу угідь у розмірі 17891,9894 га.

Зокрема, вже 14.03.2025 між Державним агентством лісових ресурсів України (Центральний орган) та ТОВ «Мисливська фауна» (Користувач) укладено договір № 202 про умови ведення мисливського господарства. Відповідно до п. 1.1. Договору № 202 предметом даного договору є відносини між Центральним органом та Користувачем щодо умов ведення мисливського господарства та полювання.

Позивачі ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 наголошують, що вказані рішення Житомирської обласної ради є протиправними, а договір про умови ведення мисливського господарства від 14.03.2025 № 202 - недійсним. При цьому, позивачі зсилаються на статтю 22 Закону України «Про мисливське господарство та полювання», відповідно до якої ключовим для можливості передання мисливських угідь для ведення мисливського господарства є погодження усіх власників та користувачів земельних ділянок, на яких знаходяться мисливські угіддя, які планується отримати у користування для ведення мисливського господарства.

Позивачі вказують, що їх земельні ділянки були включені до мисливських угідь на підставі рішень обласної ради без їх згоди, відсутність їх погодження як власників земельних ділянок на надання мисливських угідь у користування виключає можливість їх передачу в користування ТОВ «Мисливська фауна», а спірний договір підлягає визнанню недійсним, оскільки суперечить ч. 1 ст. 22 ЗУ «Про мисливське господарство та полювання» у частині погодження надання мисливських угідь у користування усіма власниками земельних ділянок.

Таким чином, основними позовними вимогами позивачів є визнання протиправними і скасування рішення Житомирської обласної ради про надання у користування мисливських угідь. Вимога про визнання недійсним договору є похідною, оскільки оскаржуваний договір укладений на виконання спірних рішень органу місцевого самоврядування.

Суд зазначає, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема, спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження (ст. 19 КАС України).

Вжитий у цій процесуальній нормі термін «суб`єкт владних повноважень» позначає орган державної влади (у тому числі без статусу юридичної особи), орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб`єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг (пункт 7 частини першої статті 4 КАС України).

Таким чином, визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є наявність публічно-правового спору, тобто спору, у якому хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, який виник у зв`язку з виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій і вирішення якого безпосередньо не віднесено до юрисдикції інших судів.

Наведене узгоджується з положеннями статей 2, 4, 19 чинного КАС України, які закріплюють завдання адміністративного судочинства, визначення понять публічно-правового спору та суб`єкта владних повноважень, а також межі юрисдикції адміністративних судів.

Публічно-правовий спір має особливий суб`єктний склад. Участь суб`єкта владних повноважень є обов`язковою ознакою для того, щоб класифікувати спір як публічно-правовий. Однак сама по собі участь у спорі суб`єкта владних повноважень не дає підстав ототожнювати спір з публічно-правовим та відносити його до справ адміністративної юрисдикції. Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.

Верховний Суд у своїй постанові від 14 листопада 2023 року у справі№ 140/6122/22 (адміністративне провадження № К/990/17806/23) відступив від правового висновку, сформованого Верховним Судом у постанові від 26.04.2023 у справі №380/23331/21, і сформував новий правовий висновок про те, що спір про оскарження рішень органів місцевого самоврядування про надання погодження на передачу земельних ділянок під мисливські угіддя підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства.

Таким чином, спір між позивачами та Житомирською обласною радою щодо визнання протиправними і скасування рішення двадцятої сесії VIII скликання Житомирської обласної ради від 20.06.2024 № 765 «Про надання у користування мисливських угідь товариству з обмеженою відповідальністю «Мисливська фауна» та рішення двадцять третьої сесії VIII скликання Житомирської обласної ради від 26.12.2024 № 877 «Про додаткове надання у користування мисливських угідь товариству з обмеженою відповідальністю «Мисливська фауна» підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства.

При цьому суд зазначає, що хоча позивачами і визначено товариство з обмеженою відповідальністю «Мисливська фауна» як відповідача у справі, фактично перші дві позовні вимоги стосуються саме Житомирської обласної ради.

Щодо третьої вимоги про визнання недійсним договору про умови ведення мисливського господарства від 14.03.2025 № 202, укладений між Державним агентством лісових ресурсів України та Товариством з обмеженою відповідальністю «Мисливська фауна», суд вказує, що даний договір укладений на виконання саме оскаржуваних рішень, в пункті 2.2 яких зазначено про необхідність ТОВ «Мисливська фауна» укласти договір щодо умов ведення мисливського господарства з центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері лісового та мисливського господарства.

Крім того, суд зауважує, що у грудні 2024 року Громадська організація «Мисливці, рибалки та пасічники Барашівської територіальної громади» звернулася до Житомирського окружного адміністративного суду з позовом до Житомирської обласної ради, третя особа - Товариство з обмеженою відповідальністю «Мисливська фауна», у якому просила визнати протиправним та скасувати рішення Житомирської обласної ради 20-ї сесії 8-го скликання від 20.06.2024 №765 «Про надання у користування мисливських угідь ТОВ «Мисливська фауна».

Тобто, рішення обласної ради, яке є предметом спору у справі №277/652/26, оскаржувалося у судовому порядку в межах справи № 240/25110/24.

На обґрунтування позову Громадська організація «Мисливці, рибалки та пасічники Барашівської територіальної громади» зазначила, що оспорюване рішення Обласної ради порушує його права і законні інтереси, прийнято всупереч вимог статті 29 Регламенту роботи Житомирської обласної ради, затвердженого рішенням №13 від 24.12.2020 (зі змінами), за відсутності згоди власників цих земель. Зауважує, що Обласна рада рішенням надала у користування третій особі мисливські угіддя на території Барашівської сільської ради, серед яких, 197 земельних ділянок належать на праві приватної власності членам Громадської організації, які не надавали дозволів на користування цими земельними ділянками.

Житомирський окружний адміністративний суд рішенням від 30.07.2025, залишеним без змін постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 02.10.2025, у задоволенні позову відмовив.

Верховний Суд постановою від 24 лютого 2026 року у даній справі № 240/25110/24 (адміністративне провадження № К/990/44616/25) залишив без змін рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 30.07.2025 та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 02.10.2025.

При цьому, Верховний Суд у своїй постанові зауважив, що «звертаючись до суду із цим позовом, позивач просить визнати протиправним та скасувати рішення Обласної ради, яке за своєю суттю є адміністративним актом (рішенням) суб`єкта владних повноважень, ухваленим в межах його дискреції та спеціальної адміністративної процедури, яка визначена Законом України «Про мисливське господарство та полювання».

Приймаючи оскаржуване рішення Обласна рада вчинила дії як суб`єкт управління, а не як власник, тобто було здійснені окремі публічно-правові функції, делеговані їй законом.

Оскаржуваним рішенням відповідач не створив будь-яких прав на землю чи мисливські угіддя напряму, його рішення є адміністративним актом, що лише дозволяє подальше оформлення користування та потребує подальших дій з боку користувача.

У цій справі позивач оскаржує рішення суб`єкта владних повноважень, з якого не виникли майнові відносини. Надання в користування мисливському товариству мисливських угідь саме по собі не створює майнових відносин за участю обласної ради та таким мисливським товариством, не порушує майнових прав будь-яких осіб, оскільки відповідно до статті 1 Закону №1478-ІІІ мисливські угіддя - це не земельна ділянка як об`єкт цивільного права, а комплексне природне утворення, що включає в себе землю, водний простір, рослинність та мисливських тварин.»

Суди дійшли висновку, що такий спір про оскарження рішення обласної ради про надання у користування мисливських угідь підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства, оскільки в цьому випадку обласна рада діє як суб`єкт владних повноважень.

При цьому, суди трьох інстанцій досліджували, в тому числі, доводи громадської організації про відсутність погодження власників земельних ділянок на передачу мисливських угідь у користування ТОВ «Мисливська фауна», що є також підставою позовних вимог ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 в межах даної справи №277/652/26.

Таким чином, суд зазначає, що у межах цивільного процесу суд не може досліджувати та встановлювати правомірність дій, рішень чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень, оскільки така можливість передбачена лише в адміністративному процесі в силу приписів статті 19 КАС, якою охоплюється питання оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень. Оскільки, до адміністративної юрисдикції відносяться справи, які виникають зі спору в публічно-правових відносинах, що стосується цих відносин, коли один з його учасників - суб`єкт владних повноважень здійснює владні управлінські функції, в цьому процесі або за його результатами владно впливає на фізичну чи юридичну особу та порушує їх права, свободи чи інтереси в межах публічно-правових відносин.

Крім цього, суд враховує суб`єктний склад учасників справи, характер правовідносин, що склались між ними, тому дійшов висновку, що заявлені позовні вимоги не підлягають розгляду в порядку цивільного судочинства, та мають бути вирішені адміністративним судом.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 255 КАС України суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

Частиною 1 статті 256 ЦПК України встановлено, що якщо провадження у справі закривається з підстави, визначеної пунктом 1 частини першої статті 255 цього Кодексу, суд повинен роз`яснити позивачеві, до юрисдикції якого суду віднесено розгляд справи.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов до висновку, що провадження у справі підлягає закриттю, оскільки цей спір не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства. Суд роз`яснює позивачу, що він не позбавлений права звернутися з відповідними вимогами до суду адміністративної юрисдикції.

Керуючись ст. ст. 255, 259-261, 353-354 ЦПК України,

ПОСТАНОВИВ:

Клопотання Житомирської обласної ради про закриття провадження у справі - задовольнити.

Закрити провадження по справі за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Мисливська фауна», Житомирської обласної ради, Державного агентства лісових ресурсів України про визнання протиправними рішень, визнання недійсним договору.

Роз`яснити позивачам, що вказана справа підлягає розгляду за правилами адміністративного судочинства.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею.

Апеляційна скарга на ухвалу суду може бути подана безпосередньо до Житомирського апеляційного суду протягом п`ятнадцяти днів з дня її проголошення (складення). Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження.

Повний текст ухвали складений 12 жовтня 2026 року

Суддя Т. Г. Корсун