Ухвала суду № 140615848, 14.10.2026, Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУДУ Х В А Л А

про повернення позовної заяви

14 жовтня 2026 року м. Київ № 320/34974/26

Суддя Київського окружного адміністративного суду Лапій С.М., розглянувши в м. Києві адміністративний позов гр. ОСОБА_1 до Міністерства юстиції України, Державної міграційної служби України, треті особи: ОСОБА_2 , Державна податкова служба України, Пенсійний фонд України, Міністерство оборони України, про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії,

в с т а н о в и в:

До Київського окружного адміністративного суду звернулась гр. ОСОБА_1 з позовом, в якому просить (дослівно):

«I. Визнати протиправною бездіяльність Міністерства юстиції України, яка полягає у:

1. Невиправленні недостовірних відомостей, внесених працівником РАЦС у 2001 році до актового запису про народження ОСОБА_2 , та невнесенні достовірних відомостей про громадянство батька на момент народження дитини.

2. Незабезпеченні збереження та належного відображення у Державному реєстрі актів цивільного стану первинних відомостей актового запису про народження, що призвело до появи суперечливих даних у витягах, сформованих у 2010 та 2026 роках, та унеможливило встановлення фактичних обставин його первинного внесення і подальших змін.

3. Наданні відповіді (ПР-20334146 від 06.06.2026), яка містить твердження про «внесення змін до паперового носія актового запису» та про «виправлення» відомостей у 2018 році, однак ці твердження не підтверджені ані записами в Реєстрі, ані документами, які б свідчили про законні підстави для таких змін, що свідчить про неналежний розгляд звернення та порушення принципу правової визначеності.

II. Зобов`язати Міністерство юстиції України:

4. Внести до актового запису про народження № 118 від 16.07.2001 достовірні відомості про громадянство батька відповідно до документів, пред`явлених у 2001 році.

5. Відновити первинні відомості, які містилися у витягу з ДРАЦС № 00004102594 від 10.07.2010.

6. Надати повний журнал змін до актового запису про народження та актового запису про встановлення батьківства.

7. Надати всі службові документи, на підставі яких у 2001, 2010 та 2023 роках вносилися зміни до актового запису, а також документи, на які Міністерство юстиції України посилається у відповіді 2026 року щодо твердження про внесення змін у 2018 році.

III. Визнати протиправними дії Державної міграційної служби України, які полягали у:

8. Застосуванні до громадянина України за народженням процедури «набуття громадянства» у 2017 році, що суперечить статті 7 Закону України «Про громадянство України».

9. Стягненні адміністративного збору 137,75 грн. за оформлення довідки, яка не могла видаватися громадянину України за народженням.

10. Видачі довідки № 889/2017, що містить взаємовиключні та недостовірні відомості, які суперечать статті 7 Закону України «Про громадянство України» та статті 19 Конституції України.

11. Інтеграції суперечливих даних довідки № 889/2017 до ЄДДР, що суперечить статті 13 Закону України «Про Єдиний державний демографічний реєстр».

12. Відмові анулювати довідку № 889/2017 як індивідуальний акт, що містить недостовірні та суперечливі відомості та був виданий із порушенням вимог законодавства.

13. Прийнятті рішення УДМС у Полтавській області від 30.10.2017 про «набуття громадянства за народженням», яке суперечить статтям 7 та 3 Закону України «Про громадянство України», оскільки не могло бути прийняте щодо громадянина України за народженням.

IV. Зобов`язати Державну міграційну службу України:

14. Анулювати довідку №889/2017 як індивідуальний акт, що містить недостовірні та суперечливі відомості.

15. Внести до ЄДДР достовірні відомості про громадянство ОСОБА_2 відповідно до статті 7 Закону України «Про громадянство України».

16. Оформити та видати ОСОБА_2 ID-картку громадянина України після усунення суперечливих даних.

17. Повернути безпідставно стягнуті кошти у розмірі 137,75 грн., як безпідставно набуте майно відповідно до статті 1212 Цивільного кодексу України.»

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 16.09.2026 позовну заяву залишено без руху та встановлено позивачу десятиденний строк для усунення її недоліків з дати вручення копії ухвали.

Зі змісту ухвали слідує, що позовну заяву залишено без руху з наданням позивачеві строку для усунення недоліків шляхом подання до суду: уточненої позовної заяви відповідно до ст. 5 КАС України, уточнення процесуального статусу ОСОБА_2 , надання пояснень щодо того яким саме чином та діями було порушено саме її права та інтереси, надання заяви про поновлення строку звернення до суду, навести конкретні та обґрунтовані доводи щодо протиправності оскаржуваних дій, зокрема зазначити, у чому саме полягає порушення процедури розгляду та прийняття органом державної реєстрації актів цивільного стану, а також обґрунтувати невідповідність рішення відповідача критеріям, визначеним частиною другою статті 2 КАС України, пояснення щодо підстав звернення до суду із позовом в частині позовних вимог про визнання протиправними рішення УДМС у Полтавській області від 30.10.2017 про «набуття громадянства за народженням» та стягнення адміністративного збору 137,75 грн за оформлення довідки, з огляду на те, що обставини, які є предметом зазначених позовних вимог, вже були досліджені та оцінені судами, сплати судового збору.

Позивачкою подано уточнену позовну заяву, відповідно якої вона уточнила позовні вимоги та просить суд (дослівно):

«- визнати протиправною бездіяльність Міністерства юстиції України, яка полягає у невжитті заходів щодо виправлення недостовірних відомостей, внесених у 2001 році до актового запису про народження № 118 від 16.07.2001 у частині відомостей про громадянство батька;

- визнати протиправною бездіяльність Міністерства юстиції України, яка полягає у ненаданні позивачці обґрунтованого висновку за результатами розгляду її звернень № ПР-20230845 від 14.05.2026 та № ПР-20334146 від 06.06.2026 у порядку, передбаченому статтею 22 Закону України «Про державну реєстрацію актів цивільного стану», та у наданні відповіді, яка містить твердження про внесення змін у 2018 році, не підтверджені жодним документом;

- зобов`язати Міністерство юстиції України розглянути звернення позивачки № ПР-20334146 від 06.06.2026 по суті та ухвалити передбачений законом висновок щодо внесення змін до актового запису про народження № 118 від 16.07.2001 у частині відомостей про громадянство батька;

- визнати протиправними дії Державної міграційної служби України, які полягали у застосуванні у 2017 році до особи, яка набула громадянства України за народженням, процедури, передбаченої для набуття громадянства іноземцями та особами без громадянства, та у видачі на підставі заяви позивачки довідки про реєстрацію особи громадянином України № 889/2017 від 30.10.2017, яка містить взаємовиключні відомості

- визнати протиправною бездіяльність Державної міграційної служби України, яка полягає у неанулюванні довідки № 889/2017 від 30.10.2017 та у невнесенні змін до Єдиного державного демографічного реєстру для усунення недостовірних і суперечливих відомостей, що виникли внаслідок її оформлення. Бездіяльність підтверджується зверненнями позивачки № ПР 20232012 від 14.05.2026, № ПР 20371106 від 14.06.2026, № ПР 20649679 від 21.08.2026 та № ПР 20725486 від 10.09.2026, за якими ДМС не вжила жодних дій для виправлення запису в ЄДДР;

- Зобов`язати Державну міграційну службу України анулювати довідку № 889/2017 від 30.10.2017 як індивідуальний акт, виданий на підставі заяви позивачки з порушенням вимог законодавства, та повернути позивачці безпідставно стягнуті кошти у розмірі 137,75 грн відповідно до статті 1212 Цивільного кодексу України.».

Щодо клопотання про поновлення строку звернення до суду.

Предметом позову є події, які відбувалися у період з 2001-2017 роки.

Суд критично ставиться до доводів позивачки про поважність причин пропуску строку звернення до адміністративного суду. Як вбачається з матеріалів справи, протягом спірного періоду вона активно реалізовувала право на звернення до державних органів із заявами та запитами, що свідчить про її обізнаність із ситуацією.

Сам по собі факт тривалого листування із суб`єктами владних повноважень, неоскарження отриманих від них відповідей у встановлені законом строки, а також суб`єктивна необізнаність щодо їх протиправності не є об`єктивними, непереборними та незалежними від волевиявлення особи причинами. Вони не утворюють безумовної підстави для поновлення процесуального строку відповідно до положень статті 121 КАС України.

Таким чином, зазначені позивачкою у клопотанні про поновлення строку звернення до адміністративного суду мотиви для його поновлення не підтверджують наявності об`єктивно непереборних обставин, які б перешкоджали своєчасному оскарженню ним постанови.

При вирішенні питання про поновлення строку, суд надає оцінку обставинам, які слугували перешкодою для своєчасного звернення до суду, у взаємозв`язку інтервалів часу: з моменту закінчення встановленого КАС України строку до дати звернення з позовною заявою.

Інститут строків в адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно - правових відносинах, а також стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов`язків. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними; після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними.

Підстави пропуску строку можуть бути визнані поважними, строк поновлено лише у разі, якщо вони пов`язані з непереборними та об`єктивними перешкодами, труднощами, які не залежать від волі особи та унеможливили своєчасне, тобто у встановлений законом процесуальний строк звернутись до суду.

Отже, тільки наявність об`єктивних перешкод для своєчасної реалізації прав на оскарження рішення, дії чи бездіяльності у строк, встановлений процесуальним законом, може бути підставою для висновку про пропуск строку з поважних причин.

Окрему увагу необхідно акцентувати на тому, що при вирішенні питання щодо поважності причин пропуску строку звернення до суду суд повинен звертати увагу на усі доводи позивача; на тривалість строку, який пропущено; на поведінку позивача протягом цього строку; на дії, які він вчиняв, і чи пов`язані вони з готуванням до звернення до суду та оцінювати їх в сукупності. Суди повинні гарантувати доступ до правосуддя особам, які вважають, що їх право порушене, і діяли добросовісно, але пропустили строк звернення до суду з поважних причин.

Аналогічна позиція викладена Верховним Судом у постанові від 26.06.2018 у справі № 473/653/17 (ЄДРСРУ № 74991952).

Відтак, суд дійшов висновку, що заява позивачки про поновлення пропущеного строку не містить поважних причин пропуску строку звернення до суду з даним позовом.

Щодо уточнення процесуального статусу ОСОБА_2 та порушення прав позивачки відповідачами.

Суд акцентує увагу позивачки на тому, що попри те, що вона є матір`ю ОСОБА_2 , на момент подання даного адміністративного позову її син вже є повнолітнім і повністю дієздатним громадянином.

Приписами частини першої статті 56 КАС України встановлено, що права, свободи та інтереси малолітніх та неповнолітніх осіб, які не досягли віку, з якого настає адміністративна процесуальна дієздатність, а також недієздатних фізичних осіб захищають у суді їхні законні представники - батьки, усиновлювачі, опікуни чи інші особи, визначені законом.

У свою чергу, адміністративна процесуальна правосуб`єктість, тобто здатність особисто здійснювати свої адміністративні процесуальні права та обов`язки, у тому числі доручати ведення справи представникові (адміністративна процесуальна дієздатність), належить фізичним особам, які досягли повноліття і не визнані судом недієздатними, а також фізичним особам до досягнення цього віку у спорах з приводу публічно-правових відносин, у яких вони відповідно до законодавства можуть самостійно брати участь (ч. 2 ст. 43 КАС України).

Оскільки статус представника належним чином не уточнено і до позову не додано довіреності від самого сина, матір не має права виступати в суді від його імені чи замість нього.

Як вже було зазначено судом, предметом позову є події, які відбувалися у період з 2001-2017 роки, а всі обставини справи та надані матеріали стосуються виключно особистих прав і законних інтересів ОСОБА_2 . Ці документи є невід`ємною складовою саме його правового статусу.

Відтак, належним позивачем, чиї права потенційно потребують захисту та оцінки, може бути тільки сам ОСОБА_2 як самостійний суб`єкт права.

Позивачка зазначає, що її права були порушені, оскільки відповідачі порушили її право на належний розгляд звернень, а також порушили її сімейні права та право на участь у процедурах щодо власної дитини, тощо.

Однак суд зазначає, що вказане не змінює правової природи та обставин справи та не має слугувати заміні належного позивача, у даному випадку повнолітнього сина, на його матір. Оцінка дій органів щодо звернень матері не може слугувати підставою для задоволення позовних вимог, які за своєю природою належать іншій повнолітній особі.

Таким чином, позовну заяву подано особою, яка не має підтверджених повноважень на представництво повнолітнього сина, а самі вимоги стосуються виключно його особистих прав.

Щодо обґрунтувати невідповідність рішення відповідача критеріям, визначеним частиною другою статті 2 КАС України.

Суд зазначає, що у справах про оскарження відмови внести за заявою особи зміни до актового запису цивільного стану суд за правилами адміністративного судочинства вивчає наявність чи відсутність достатніх підстав для прийняття відповідного рішення, зокрема, перевіряє чи відповідні рішення прийняті на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, а також чи прийняті вони обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення. Завдання адміністративного суду у таких справах полягає, насамперед, у перевірці додержання процедури розгляду та прийняття органом реєстрації актів цивільного стану відповідного рішення. Адміністративний суд, розглядаючи такі справи, не вправі вийти за межі їх публічно-правових аспектів і встановлювати юридичні факти, що мають значення для внесення змін до актових записів цивільного стану.

Аналогічну правову позицію Велика Палата Верховного Суду висловила в постанові від 23 січня 2019 року у справі № 807/45/17 та у постанові від 11 вересня 2019 року у справі № 810/2732/18.

За правилами ч. 1, 2 та 3 статті 49 Цивільного кодексу України, актами цивільного стану є події та дії, які нерозривно пов`язані з фізичною особою і започатковують, змінюють, доповнюють або припиняють її можливість бути суб`єктом цивільних прав та обов`язків.

Актами цивільного стану є народження фізичної особи, встановлення її походження, набуття громадянства, вихід з громадянства та його втрата, досягнення відповідного віку, надання повної цивільної дієздатності, обмеження цивільної дієздатності, визнання особи недієздатною, шлюб, розірвання шлюбу, усиновлення позбавлення та поновлення батьківських прав, зміна імені, інвалідність, смерть тощо.

Державній реєстрації підлягають народження фізичної особи та її походження, громадянство, шлюб, розірвання шлюбу у випадках, передбачених законом, зміна імені, смерть.

Аналогічні за змістом приписи закріплені у статті 2 Закону України «Про державну реєстрацію актів цивільного стану» від 01.07.2010 року № 2398-VI (далі - Закон № 2398-VI).

Порядок внесення змін до актових записів цивільного стану також регулюють Правила внесення змін до актових записів цивільного стану, їх поновлення та анулювання, затверджені наказом Міністерства юстиції України від 12.01.2011 № 96/5 (далі Правила № 96/5).

Пунктом 1.1. розд. І Правил № 96/5 визначено, що внесення змін до актових записів цивільного стану, які складено органами державної реєстрації актів цивільного стану України, проводиться відділами державної реєстрації актів цивільного стану міжрегіональних управлінь Міністерства юстиції України (далі - відділи державної реєстрації актів цивільного стану) у випадках, передбачених чинним законодавством. У разі відмови у внесенні змін до актових записів цивільного стану у висновку відділу державної реєстрації актів цивільного стану вказуються причини відмови та зазначається про можливість оскарження його в адміністративному та/або судовому порядку.

Згідно ч. 1, 2 статті 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання права; визнання правочину недійсним; припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; примусове виконання обов`язку в натурі; зміна правовідношення; припинення правовідношення; відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; відшкодування моральної (немайнової) шкоди; визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Наведений перелік способів захисту цивільних прав та інтересів не є вичерпним, оскільки суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.

Як вбачається з матеріалів цієї справи, позивачка звернулась до суду для захисту права на забезпечення органами державної влади немайнових прав ОСОБА_2 на відображення інформації про прізвище ОСОБА_2 та його батька у актових записах про народження та про відомостей про громадянство батька на момент народження ОСОБА_2 .

Отже, суд приходить висновку, що об`єктом перевірки у даній справі є не дотримання відповідачем процедури розгляду звернення про внесення змін до актового запису і оцінка правомірності дій з відмови у задоволенні цього звернення, а встановлення обставин, що підтверджують або спростовують факт наявності помилки у актових записах.

Пунктом 2.13 Правил № 96/5 встановлено, що підставою для внесення змін в актові записи цивільного стану є, зокрема, рішення суду про встановлення неправильності в актовому записі цивільного стану.

Щодо клопотання про звільнення від сплати судового збору, суд зазначає таке.

Відповідно до частин 1, 2 статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

Згідно з ч. 1 ст. 133 КАС України суд, враховуючи майновий стан сторони, може своєю ухвалою зменшити розмір належних до оплати судових витрат чи звільнити від їх оплати повністю або частково, чи відстрочити або розстрочити сплату судових витрат на визначений строк.

Відповідно до ст. 8 Закону України "Про судовий збір" враховуючи майновий стан сторони, суд може своєю ухвалою за її клопотанням відстрочити або розстрочити сплату судового збору на певний строк, але не довше ніж до ухвалення судового рішення у справі за таких умов: 1) розмір судового збору перевищує 5 відсотків розміру річного доходу позивача - фізичної особи за попередній календарний рік; або 2) позивачами є: а) військовослужбовці; б) батьки, які мають дитину віком до чотирнадцяти років або дитину-інваліда, якщо інший з батьків ухиляється від сплати аліментів; в) одинокі матері (батьки), які мають дитину віком до чотирнадцяти років або дитину-інваліда; г) члени малозабезпеченої чи багатодітної сім`ї; ґ) особа, яка діє в інтересах малолітніх чи неповнолітніх осіб та осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена; або 3) предметом позову є захист соціальних, трудових, сімейних, житлових прав, відшкодування шкоди здоров`ю. Суд може зменшити розмір судового збору або звільнити від його сплати на підставі, зазначеній у частині першій цієї статті.

Отже, законодавством встановлено право суду на звільнення сторони від сплати судового збору, зменшення його розміру, розстрочення або відстрочення його сплати, а єдиною підставою для відстрочення, розстрочення або звільнення сторони від сплати судового збору є врахування судом майнового стану сторони.

Майновий стан сторони (належні стороні майнові права та обов`язки) має визначатися судом у світлі конкретних обставин певної справи, включаючи спроможність заявника сплатити. Отже, визначення майнового стану сторони є оціночним та залежить від доказів, якими обґрунтовується рівень майнового стану сторони.

При цьому, звільнення сторони від сплати судового збору, зменшення його розміру, розстрочення або відстрочення його сплати є дискреційним правом, а не обов`язком суду, можливість реалізації якого пов`язується з майновим станом особи.

Суд враховує практику Європейського Суду з прав людини ( рішення від 19.06.2001 року Справа "Креуз проти Польщі" (CASE OF KREUZ v. POLAND) - заява № 28249/95), де суд дійшов висновку, що сплата судових витрат не повинна перешкоджати доступу до суду, ускладнювати цей доступ таким чином і такою мірою, щоб завдати шкоди самій суті цього права, та має переслідувати законну мету.

Особа, яка звертається із відповідним клопотанням, повинна навести обставини, які свідчать про її незадовільне (скрутне) матеріальне становище, та подати суду відповідні докази (документи про рівень доходу позивача; документи про заборгованість перед іншими особами; документи про стягнення заборгованості з позивача в межах виконавчого провадження; документи про наявність утриманців тощо).

Отже, доводи позивачки щодо звільнення її від сплати судового збору, оскільки вона неспроможний сплатити судовий збір не підтверджені належними і допустимими доказами, а отже, не є достатньою і необхідною підставою звільнення від сплати судового збору.

З огляду на зазначене підстави для звільнення позивачки від сплати судового збору або його відстрочення за подання адміністративного позову відсутні.

Натомість, позивачкою не надано доказів сплати судового збору.

Аналізуючи всі доводи, суд приймає до уваги висновки, викладені в рішення ЄСПЛ по справі «Ґарсія Руіз проти Іспанії» (Garcia Ruiz v. Spain), заява № 30544/96, п. 26, ECHR 1999-1, Суд зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожний довід.

Відповідно до пункту 1 частини четвертої статті 169 КАС України позовна заява повертається позивачеві, якщо позивач не усунув недоліки позовної заяви, яку залишено без руху, у встановлений судом строк.

Оскільки у встановлений судом строк недоліки позовної заяви не усунено, з клопотанням про продовження строку для їх усунення позивачка до суду не зверталась, вона підлягає поверненню позивачці.

Згідно ч. 8 ст. 169 КАС України повернення позовної заяви не позбавляє позивача права повторного звернення до адміністративного суду в порядку, встановленому законом.

Керуючись ст.ст. 169, 241, 243 КАС України,

у х в а л и в:

Позовну заяву гр. ОСОБА_1 до Міністерства юстиції України, Державної міграційної служби України, треті особи: ОСОБА_2 , Державна податкова служба України, Пенсійний фонд України, Міністерство оборони України, про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії повернути позивачці.

Роз`яснити позивачці, що повернення позовної заяви не позбавляє права повторного звернення до адміністративного суду в порядку, встановленому законом.

Копію ухвали разом з матеріалами позовної заяви надіслати позивачці.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею та може бути оскаржена до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом п`ятнадцяти днів з дня проголошення (підписання) ухвали.

Суддя Лапій С.М.