Рішення № 140615117, 15.10.2026, Івано-Франківський окружний адміністративний суд

ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"15" жовтня 2026 р. справа № 300/5823/26

м. Івано-Франківськ

Івано-Франківський окружний адміністративний суд у складі судді Могили А.Б., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 , від імені якої діє адвокат Вотава Іванна Леонідівна, до Державної установи «Центр пробації» про визнання протиправними дії, зобов`язання вчинити певні дії,-

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 , від імені якої діє адвокат Вотава Іванна Леонідівна, звернулася в суд із позовною заявою до Державної установи «Центр пробації» про визнання протиправними дії, зобов`язання вчинити певні дії.

В обґрунтування позовних вимог представник позивача зазначила, що пунктом 6 постанови Кабінету Міністрів України від 21.02.2018 №103 «Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб» (надалі Постанова КМУ №103) до постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» (надалі Постанова КМУ №704) були внесені зміни, внаслідок яких пунктом 4 Постанови КМУ №704 у новій редакції встановлено, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2018, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14. Проте, первинна редакція пункту 4 Постанови КМУ №704 передбачала, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14. Звернула увагу, що п.6 Постанови КМУ №103 скасовано Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2020 по справі №826/6453/18. Отже, починаючи з 29.01.2020 відновлена дія редакції пункту 4 Постанови КМУ №704 передбачала, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14. При цьому, Постановою КМУ № 481, яка набрала чинності 20.05.2023, внесені зміни до Постанови КМУ № 704, якими встановлено, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу та деяких інших осіб розраховуються виходячи з розміру 1762 гривні та визначаються шляхом множення на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14. Таким чином, відповідачем за період з 29.01.2020 до 19.05.2023 протиправно нараховано та виплачено позивачу грошове забезпечення з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначеного шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року на відповідний тарифний коефіцієнт. Такі дії також призвели до зменшення виплачених позивачу за цей період: одноразової грошової допомоги при звільненні, допомоги на оздоровлення, компенсації за невикористану відпустку при звільненні, інших надбавок і доплат, нарахованих та виплачених у зв`язку з проходженням служби та звільненням за вказаний період. Як наслідок, слід зобов`язати Державну установу «Центр пробації» здійснити перерахунок грошового забезпечення, одноразової грошової допомоги при звільненні, допомоги на оздоровлення, компенсації за невикористану відпустку при звільненні, інших надбавок і доплат, нарахованих та виплачених у зв`язку з проходженням служби та звільненням за вказаний період, з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2020, 01.01.2021, 01.01.2022, 01.01.2023 на відповідний тарифний коефіцієнт, з урахуванням виплачених сум.

Відповідач скористався правом подання відзиву на позовну заяву відповідно до якого проти позову заперечив. Зазначив, що згідно з пунктом 4 Постанови КМУ №704, в редакції Постанови КМУ №103, розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14. Таким чином, твердження позивача про необхідність застосування, під час визначення розміру її посадового окладу та окладу за військовим званням, вимог Постанови КМУ №704 у попередній редакції (до внесення змін пунктом 6 Постанови КМУ №103), є необґрунтованими. Крім цього вказав, що позовні вимоги щодо виплати одноразової грошової допомоги у разі звільнення є не обґрунтованими, оскільки позивач звільнена 15.04.2026 після заявленого у позовній заяві періоду з 29.01.2020 по 19.05.2023. Отже, Державна установа «Центр пробації» здійснювала нарахування грошового забезпечення позивачу виходячи з вимог чинного законодавства України.

Ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 17.08.2026 відкрито провадження в даній адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження.

Суд, розглянувши відповідно до вимог статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними матеріалами справи, дослідивши письмові докази, встановив наступне.

Згідно з послужним списком, ОСОБА_1 у період з 08.05.2012 по 15.04.2026 проходила військову службу в Державній кримінально-виконавчій службі України (а.с.20-23).

Вказане також підтверджується копією трудової книжки позивача серії НОМЕР_1 від 30.06.2005 (а.с.26-29).

Згідно з наказом Державної установи «Центр пробації» від 03.04.2026 №298/к позивача звільнено за п.5 ст.23 Закону України «Про Державну кримінально-виконавчу службу України» та п.4 ч.1 ст.77 Закону України «Про Національну поліцію України» з 15.04.2026 (а.с.19).

Відповідно до наказу Державної установи «Центр пробації» від 14.03.2022 №85/в ОСОБА_1 надано відпустку для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку з 14.03.2022 по 02.12.2024 (а.с.43).

Представник позивача звернулася до Державної установи «Центр пробації» із запитом від 29.07.2026 в якому просила, зокрема повідомити чи нараховувалися та виплачувалися ОСОБА_1 грошове забезпечення, одноразова грошова допомога при звільненні, допомога на оздоровлення, компенсація за невикористану відпустку при звільненні, інші надбавки і доплати, пов?язані з проходженням служби та звільненням в період з січня 2020 року по дату звільнення, застосовуючи для їх обчислення розрахункову величину прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений законом на 01 січня 2018 року (а.с.17).

На вказаний запит відповідач у листі від 05.08.2026 №170/162-ЗПІ/8/8.05-26 повідомив, що для виплати грошового забезпечення позивачу використовувався прожитковий мінімум станом на 01.01.2018. У період з 14.03.2022 по 03.12.2024 грошове забезпечення ОСОБА_1 не виплачувалося у зв?язку з перебуванням останньої у відпустці по догляду за дитиною до досягненню нею трирічного віку (а.с.8).

Як вбачається з додатків до особового рахунку позивача за 2020-2022 роки розрахунковою величиною, яка застосовувалася для визначення посадового окладу та окладу за військовим званням за посадою, яку ОСОБА_1 обіймала в період з січня 2020 року по березень 2022 року є 1762 грн. (а.с.43 на звороті - 45).

Позивач, вважаючи протиправними дії відповідача щодо ненарахування та невиплати за спірний період грошового забезпечення та інших виплат у належному розмірі, звернулася до суду з метою захисту свого порушеного права.

Надаючи правову оцінку правовідносинам, що склалися між сторонами, суд зазначає наступне.

З фактичних обставин справи вбачається, що спірні правовідносини врегульовано, зокрема Законом України «Про військовий обов`язок і військову службу» від 25.03.1992 №2232-XII (надалі Закон №2232-XII) та Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 №2011-XII (надалі Закон №2011-XII) (в редакціях чинних на момент виникнення спірних правовідносин).

Відповідно до частин 1-3 статті 1 Закону №2232-XII захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов`язком громадян України. Військовий обов`язок установлюється з метою підготовки громадян України до захисту Вітчизни, забезпечення особовим складом Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення та Державної спеціальної служби транспорту, посади в яких комплектуються військовослужбовцями. Військовий обов`язок включає у тому числі проходження військової служби.

Статтею 2 Закону №2232-XII встановлено, що військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Проходження військової служби здійснюється громадянами України - у добровільному порядку (за контрактом) або за призовом.

Держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів (ч.1 ст.9 Закону №2011-XII).

Згідно з ч.2 ст.9 Закону №2011-XII до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.

За приписами частини 4 статті 9 Закону №2011-XII грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.

Кабінет Міністрів України 30 серпня 2017 року прийняв Постанову №704, якою затверджено тарифні сітки розрядів і коефіцієнтів посадових окладів військовослужбовців, схеми тарифних розрядів, тарифних коефіцієнтів, додаткові види грошового забезпечення, розміри надбавки за вислугу років, пунктом 2 якої встановлено, що грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу складається з посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням, щомісячних (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії) та одноразових додаткових видів грошового забезпечення.

Станом на час прийняття Постанови КМУ №704 пункт 4 передбачав, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14.

Починаючи з 24.02.2018 набула чинності Постанова КМУ №103, якою пункт 4 Постанови КМУ №704 викладено в новій редакції, яка передбачала, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14.

Отже, станом на 01.03.2018 пункт 4 Постанови КМУ №704 (в редакції п.6 Постанови КМУ №103) визначав, що при обчисленні розмірів посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу використовується такий показник як розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановлений законом на 1 січня 2018 року.

Згідно з постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2020 у справі №826/6453/18 визнано протиправним і скасовано п.6 Постанови КМУ №103.

У свою чергу, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду в постанові від 02.08.2022 (справа №440/6017/21) зазначив, що Закон України від 05.10.2000 №2017-III «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії» (надалі Закон №2017-III) визначає правові засади формування та застосування державних соціальних стандартів і нормативів, спрямованих на реалізацію закріплених Конституцією України та законами України основних соціальних гарантій, згідно із положеннями статті 1 якого державні соціальні стандарти - це встановлені законами, іншими нормативно-правовими актами соціальні норми і нормативи або їх комплекс, на базі яких визначаються рівні основних державних соціальних гарантій.

Базовим державним соціальним стандартом є прожитковий мінімум, встановлений законом, на основі якого визначаються державні соціальні гарантії та стандарти у сферах доходів населення, житлово-комунального, побутового, соціально-культурного обслуговування, охорони здоров`я та освіти (стаття 6 Закону №2017-III).

Прожитковий мінімум щороку затверджується Верховною Радою України в законі про Державний бюджет України на відповідний рік.

При цьому, згідно з частиною 2 статті 92 Конституції України виключно законами України встановлюються Державний бюджет України і бюджетна система України (пункт 1) та порядок встановлення державних стандартів (пункт 3).

Верховний Суд зазначив, що законодавець делегував Кабінету Міністрів України повноваження на встановлення умов, порядку та розміру перерахунку пенсій особам, звільненим з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб і разом з цим наголосив, що Кабінет Міністрів України не уповноважений та не вправі установлювати розрахункову величину для визначення посадових окладів із застосуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який не відповідає нормативно-правовому акту вищої юридичної сили.

Пунктом 8 Прикінцевих положень Закону України від 23.11.2018 №2629-VIII «Про Державний бюджет України на 2019 рік» встановлено, що у 2019 році для визначення посадових окладів, заробітної плати, грошового забезпечення працівників державних органів як розрахункова величина застосовується прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений на 1 січня 2018 року.

У свою чергу Закони України про Державні бюджети України на 2020 рік і подальші роки таких застережень щодо застосування як розрахункової величини для визначення, зокрема грошового забезпечення, прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня 2018 року не містять.

Тобто, положення пункту 4 Постанови КМУ №704 в частині визначення розрахунковою величиною для визначення розмірів посадових окладів, розрахованих згідно з Постановою КМУ №704, прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року, до 01.01.2020 - набрання чинності Законом №294-IX, не входили в суперечність із актом вищої юридичної сили.

У підсумку Верховний Суд, враховуючи те, що з 01.01.2020 положення щодо застосування прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року як розрахункової величини для визначення посадових окладів не відповідає правовим актам вищої юридичної сили, згідно із якими прожитковий мінімум як базовий державний стандарт був змінений законодавцем на відповідний рік, виснував, що для визначення розміру посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням підлягає використанню розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановлений законом на 1 січня календарного року (через його збільшення на відповідний рік).

Як наслідок, з урахуванням обставин справи грошове забезпечення позивача з 29.01.2020 підлягало обчисленню, виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на відповідний календарний рік.

Водночас, як встановлено судом, у період з 14.03.2022 по 19.05.2023 позивачу грошове забезпечення не нараховувалося та не виплачувалося через її перебування у відпустці по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, відповідно правові підставі для здійснення перерахунку грошового забезпечення за такий період відсутні.

Вказане свідчить, що позивачу протиправно не нараховано та не виплачено грошове забезпечення з врахуванням посадового окладу та окладу за військове звання, які визначені шляхом множення прожиткового мінімуму для працездатних осіб встановленого законом на 01.01.2020, 01.01.2021 та 01.01.2022 на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками до Постанови КМУ №704, що призвело до порушення його прав та недоотримання належного розміру грошового забезпечення за період проходження військової служби з 29.01.2020 по 13.03.2022 (включно).

Відповідач у своїй діяльності повинен керуватися, зокрема обов`язковими до виконання постановами Кабінету Міністрів України, який за своїм конституційним статусом є вищим органом у системі органів виконавчої влади, при цьому відповідач не наділений правом діяти на власний розсуд всупереч вимог підзаконних нормативно правових актів, відступати від положень останніх, якщо такі є чинними, їх дія не зупинена в порядку, передбаченому Конституцією і законами України, або вони не визнані неконституційними, протиправними, нечинними чи не скасовані у судовому порядку.

Отже, відповідач протиправно не виплачував позивачу грошове забезпечення у належному розмірі за вказаний період.

Відповідно до статті 1 Протоколу №1 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути, позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Так, реалізація особою права, яке пов`язане з отриманням коштів і базується на спеціальних та чинних на час виникнення спірних правовідносин нормативно-правових актах національного законодавства, не залежить від бюджетних асигнувань, відсутність яких не може бути підставою для порушення прав громадян.

Суд зазначає, що органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов`язань (рішення ЄСПЛ від 08 листопада 2005 року в справі «Кечко проти України»).

Зазначена позиція також узгоджується з висновками Конституційного Суду України, викладеними у рішеннях від 20 березня 2002 року № 5-рп/2002, від 17 березня 2004 року № 7-рп/2004, від 01 грудня 2004 року № 20-рп/2004, від 09 липня 2007 року № 6-рп/2007.

Верховний Суд України у своїх рішеннях від 22 червня 2010 року в справі № 21-399во10, від 07 грудня 2012 року в справі № 21-977во10, від 03 грудня 2010 року в справі № 21-44а10 неодноразово вказував на те, що відсутність чи скорочення бюджетних асигнувань не може бути підставою для зменшення будь-яких виплат.

З метою усунення порушення права позивача на належне їй грошове забезпечення та виходячи з принципу ефективності захисту, що обумовлює безпосереднє поновлення судовим рішенням прав, суд вважає необхідним зобов`язати Державну установу «Центр пробації» за період з 29.01.2020 по 13.03.2022 (включно) провести нарахування та виплату грошового забезпечення позивача із визначенням посадового окладу і окладу за військовим званням шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2020, 01.01.2021 та 01.01.2022, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками до Постанови КМУ №704, та з урахуванням раніше виплачених сум.

Як наслідок, слід зобов`язати відповідача здійснити також перерахунок і виплату позивачу за спірний період грошової допомоги для оздоровлення.

Суд зазначає, що матеріалами справи підтверджено виплату Державною установою «Центр пробації» позивачу при звільненні одноразової грошової допомоги. Водночас, згідно з наказом від 03.04.2026 №298/к з грошового забезпечення позивача відраховано надмірно нараховану суму за частину чергової відпустки за 2022 рік - 28 календарних днів.

У пункті 1 глави 1 розділу IІI Порядку виплати грошового забезпечення та компенсаційних виплат особам рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 28.03.2018 №925/5, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 28 березня 2018 року за № 377/31829 (надалі Порядок №925/5) визначено, що особам рядового і начальницького складу, які звільняються зі служби за станом здоров`я (через хворобу), виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби. У разі звільнення зі служби за віком, у зв`язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів одноразова грошова допомога в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби виплачується за наявності календарної вислуги 10 років і більше.

Згідно з пунктом 6 глави 1 розділу IІI Порядку №925/5 до місячного грошового забезпечення осіб рядового і начальницького складу, які мають право на отримання одноразової грошової допомоги, з якого нараховується ця грошова допомога, включаються: для осіб рядового і начальницького складу, що звільняються з посад, на які вони були призначені, - посадовий оклад, оклад за спеціальним званням, надбавка за вислугу років, щомісячні додаткові види грошового забезпечення (надбавки, доплати), встановлені на день звільнення зі служби, та премія, розрахована відповідно до пункту 22 розділу І цього Порядку; для осіб рядового і начальницького складу, які на день звільнення зі служби перебували в розпорядженні керівника відповідного органу або установи, - посадовий оклад, оклад за спеціальним званням, надбавка за вислугу років на день звільнення зі служби, інші щомісячні додаткові види грошового забезпечення, що отримували особи рядового і начальницького складу за останньою штатною посадою відповідно до чинного законодавства, та премія, розрахована відповідно до пункту 22 розділу І цього Порядку.

За приписами пункту 2 глави 22 розділу IІ Порядку №925/5 за невикористані дні відпусток особам рядового або начальницького складу, які звільняються зі служби, виплачується грошова компенсація відповідно до чинного законодавства. Виплата грошової компенсації за невикористані дні відпусток проводиться, виходячи з розміру місячного грошового забезпечення (крім одноразових додаткових видів грошового забезпечення), право на отримання якого особа рядового чи начальницького складу має відповідно до чинного законодавства, на день звільнення із служби з врахуванням пункту 22 розділу I цього Порядку. При цьому одноденний розмір грошового забезпечення визначається шляхом ділення розміру місячного грошового забезпечення на 30 календарних днів.

У разі звільнення осіб рядового і начальницького складу зі служби проводиться відрахування з грошового забезпечення надмірно нарахованої частини чергової відпустки за час невідпрацьованої частини календарного року. Кількість днів надмірно нарахованої частини чергової відпустки вказується в наказі про звільнення. У разі звільнення осіб рядового і начальницького складу зі служби розрахунок суми грошового забезпечення, яка підлягає відрахуванню за надмірно нараховану частину чергової відпустки, здійснюється, виходячи з розміру грошового забезпечення, яке отримала особа рядового або начальницького складу за дні чергової відпустки (пункт 3 глави 22 розділу IІ Порядку №925/5).

Отже, виплата військовослужбовцям одноразової грошової допомоги при звільненні та компенсації за невикористані календарні дні щорічної відпустки безпосередньо залежить від грошового забезпечення, яке вони отримували на день звільнення з військової служби.

З огляду на наведене відсутні підстави для зобов`язання відповідача провести перерахунок та виплату одноразової грошової допомоги при звільненні та грошової компенсації за невикористані дні щорічних основної та додаткової відпусток, оскільки їх виплата передбачена при звільненні з військової служби та обраховуються з грошового забезпечення на день звільнення з військової служби. Одночасно, суд приймає до уваги те, що позивачу при звільненні не виплачувалася компенсація за невикористані календарні дні щорічної відпустки, оскільки відповідачем відраховано з грошового забезпечення позивача надмірно нараховану суму за частину чергової відпустки за 2022 рік за 28 календарних днів.

Як наслідок, позовні вимоги щодо перерахунку та виплати вказаних виплат, обчислених виходячи з розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, розрахованих шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, на відповідний тарифний коефіцієнт, не підлягають задоволенню.

Решта аргументів учасників справи на спірні правовідносини не впливають та висновків суду по суті спору не змінюють.

Статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права та застосовує цей принцип з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини, рішення якого є джерелом права та обов`язковими для виконання Україною відповідно до статті 46 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Європейський Суд з прав людини у своїх рішеннях по справах «Салов проти України» (заява №65518/01; від 6 вересня 2005 року), «Руїс Торіха проти Іспанії» (від 9 грудня 1994 року №18390/91) вказав, що статтю 6 Конвенції не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень, детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Міра цього обов`язку може варіюватися залежно від характеру рішення. Необхідно також враховувати численність різноманітних тверджень, з якими сторона у справі може звернутися до судів, та відмінності, наявні в Договірних державах, стосовно передбачених законом положень, звичаєвих норм, правових висновків, викладення та підготовки рішень. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов`язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи.

У своїх рішеннях Європейський Суд з прав людини неодноразово зазначав, що рішення національних судів мають бути обґрунтованими, зрозумілими для учасників справ та чітко структурованими; у судових рішеннях має бути проведена правова оцінка доводів сторін, однак, це не означає, що суди мають давати оцінку кожному аргументу та детальну відповідь на нього. Тобто, мотивованість рішення залежить від особливостей кожної справи, судової інстанції, яка постановляє рішення, та інших обставин, що характеризують індивідуальні особливості справи.

Про це також йдеться у пункті 41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, де обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення.

Підсумовуючи наведене вище суд вважає, що позов ОСОБА_1 , від імені якої діє адвокат Вотава І.Л., до Державної установи «Центр пробації» про визнання протиправними дії, зобов`язання вчинити певні дії підлягає до часткового задоволення.

Водночас, суд зазначає, що позивачем сплачено судовий збір у розмірі 1064,96 грн. згідно з квитанцією №9966-7283-6888-1346 від 12.08.2026.

Відповідно до частини 3 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 5 Закону України «Про судовий збір» позивач звільнена від сплати судового збору. За таких обставин кошти в розмірі 1064,96 грн. сплачені згідно з квитанцією №9966-7283-6888-1346 від 12.08.2026 вважаються помилково сплаченими.

Суд звертає увагу позивача, що повернення помилково сплачених коштів здійснюється відповідно до Порядку повернення (перерахування) коштів, помилково або надміру зарахованих до державного та місцевих бюджетів, який затверджений наказом Міністерства фінансів України від 03.09.2013 №787 та зареєстрований в Міністерстві юстиції України 25.09.2013 за № 1650/24182.

На підставі статті 129-1 Конституції України, керуючись статтями 139, 241-246, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Визнати протиправними дії Державної установи «Центр пробації» щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 грошового забезпечення за період з 29.01.2020 по 13.03.2022 (включно) з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначеного шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня відповідного календарного року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками до постанови Кабінету Міністрів України «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» від 30.08.2017 №704.

Зобов`язати Державну установу «Центр пробації» (код ЄДРПОУ 41847154, вул.Юрія Іллєнка, 81, м.Київ) перерахувати та виплатити ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 , АДРЕСА_1 ) грошове забезпечення та грошову допомогу для оздоровлення за період з 29.01.2020 по 13.03.2022 (включно) з врахуванням посадового окладу і окладу за військове звання, які визначені шляхом множення прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом відповідно на 01.01.2020, 01.01.2021 та 01.01.2022, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками до постанови Кабінету Міністрів України «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» від 30.08.2017 №704, з урахуванням раніше виплачених сум.

У задоволенні решти позову відмовити.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, з дня складення повного судового рішення.

Апеляційна скарга подається до Восьмого апеляційного адміністративного суду.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя /підпис/ Могила А.Б.