Рішення № 140615001, 15.10.2026, Запорізький окружний адміністративний суд

ЗАПОРІЗЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

15 жовтня 2026 рокуСправа № 280/9199/26 м.ЗапоріжжяЗапорізький окружний адміністративний суд у складі головуючого Лазаренка М.С., розглянув в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу

за позовом ОСОБА_1

до Регіонального сервісного центру ГСЦ МВС у Львівській, Івано-Франківській та Закарпатській областях (філія ГСЦ МВС)

про визнання бездіяльності протиправною, зобов`язання вчинити дії,-

ВСТАНОВИВ:

02.09.2026 до Запорізького окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі по тексту - позивач) до Регіонального сервісного центру ГСЦ МВС у Львівській, Івано-Франківській та Закарпатській областях (філія ГСЦ МВС) (далі по тексту - відповідач), в якій позивач просить суд:

- визнати протиправною бездіяльність Регіонального сервісного центру ГСЦ МВС у Львівській, Івано-Франківській та Закарпатській областях (філії ГСЦ МВС) в особі ТСЦ МВС №2643, що полягає у неприйнятті рішення по суті заяви ОСОБА_1 від 30.07.2026 про обмін посвідчення водія серії НОМЕР_1 від 05.03.1991 на національне посвідчення водія України та у зволіканні з вирішенням зазначеної заяви;

- зобов`язати Регіональний сервісний центр ГСЦ МВС у Львівській, Івано-Франківській та Закарпатській областях (філію ГСЦ МВС) забезпечити через ТСЦ МВС №2643 обмін посвідчення водія ОСОБА_1 серії НОМЕР_1 від 05.03.1991 на національне посвідчення водія України без складання теоретичного та практичного іспитів.

В обґрунтування позовних вимог посилається на те, що звернувся до територіального сервісного центру МВС України №2643 з проханням провести обмін посвідчення водія зразка колишнього СРСР серії НОМЕР_1 від 05.03.1991, виданого в Узбецькій РСР, на національне посвідчення водія України. За наслідком розгляду звернення позивача повідомлено про те, що обмін такого посвідчення здійснюється за умови підтвердження факту його видачі компетентним органом іноземної держави, у зв`язку з чим було направлено відповідний запит. Вважає застосування вимог щодо обов`язкового надання підтвердження від органів Республіки Узбекистан позивач вважає необґрунтованим з огляду на припинення існування СРСР та відсутність підстав вважати Республіку Узбекистан правонаступником СРСР у цих правовідносинах. Посвідчення водія, яке підлягає обміну, відповідає вимогам Конвенції про дорожній рух 1968 року, що згідно з п. 6 розділу Х Інструкції про порядок приймання іспитів для отримання права керування транспортними засобами та видачі посвідчень водія (наказ МВС № 515) та п. 30 Положення № 340 надає право на обмін посвідчення без складання теоретичного і практичного іспитів. Також вказує на порушення строків розгляду його заяви відповідно до ст. 34 Закону України «Про адміністративну процедуру» та ч. 6 ст. 29 Закону України «Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус». Просить задовольнити позовні вимоги.

07.09.2026 ухвалою суду відкрито провадження в адміністративній справі № 280/9199/26 за правилами спрощеного позовного провадження без виклику (повідомлення) сторін.

Регіональний сервісний центр ГСЦ МВС у Львівській, Івано-Франківській та Закарпатській областях (філія ГСЦ МВС) позовну заяву не визнав. У письмовому відзиві від 16.09.2026 вх. №53543 посилається на те, що відповідно до ч. 9 ст. 15 Закону України «Про дорожній рух», п. 30 Положення про порядок видачі посвідчень водія (постанова КМУ № 340) та п. 2 розділу Х Інструкції МВС № 515, посвідчення водія з розпізнавальним знаком «SU», видане в республіках колишнього СРСР (крім УРСР), вважається посвідченням іноземної держави. Для його обміну особа зобов`язана подати документ, виданий компетентним органом іноземної держави, що підтверджує факт видачі посвідчення та відсутність відомостей про позбавлення права керування. Республіка Узбекистан є прямим та офіційним правонаступником Узбецької РСР на підставі Закону Узбецької РСР «Про основи державної незалежності» від 31.08.1991 та Алма-Атинської декларації від 21.12.1991. Усі архівні фонди та реєстраційні книги про видачу водійських посвідчень знаходяться на території колишньої Узбецької РСР. На момент звернення позивача 30.07.2026 такі документи були відсутні. Також вказує на відсутність порушення строку звернення позивача про обмін посвідчення водія, оскільки після його отримання ТСЦ МВС № 2643 було направлено запит до РСЦ ГСЦ МВС, який у свою чергу скерував офіційний запит до Посольства України в Республіці Узбекистан для підтвердження факту видачі документа. Оскільки строк надання відповіді іноземною державою не підконтрольний відповідачу, перебіг розумного строку розгляду справи за Законом України «Про адміністративну процедуру» об`єктивно триває на стадії збору доказів, а видача посвідчення без перевірки суперечить засадам безпеки дорожнього руху. Також вказує на неналежність відповідача у даній справі, оскільки Регіональний сервісний центр ГСЦ МВС у Львівській, Івано-Франківській та Закарпатській областях є відокремленим структурним підрозділом (філією) без статусу юридичної особи. Оскільки за ст.ст. 43, 46 КАС України філії та відокремлені підрозділи відсутні у переліку осіб, які мають адміністративну процесуальну правоздатність, відповідач не є юридичною особою та не може брати участь у справі. Просить відмовити у задоволенні позовних вимог.

16.09.2026 за вх.№48188 від позивача надійшла відповідь на відзив, в якій проти доводів відповідача заперечено у повному обсязі. Відповідно до п. 7 ч. 1 ст. 4 та ч. 4 ст. 46 КАС України суб`єктом владних повноважень і відповідачем у справі є орган державної влади, у тому числі без статусу юридичної особи, який здійснює управлінські функції та надає адміністративні послуги. Положення про РСЦ підтверджує наявність у нього публічно-владних повноважень з організації обміну посвідчень водія та права брати участь у судових справах у порядку самопредставництва. Щодо порядку розгляду заяви позивача про обмін посвідчення водія вказано, що Інструкція МВС № 515 не містить норми, яка б зобов`язувала сервісний центр безстроково чекати відповіді іноземного органу до прийняття рішення по суті заяви. Навпаки, п. 10 розділу Х Інструкції № 515 передбачає механізм направлення обміняного посвідчення до органу видачі вже після здійснення обміну та анулювання виданого українського посвідчення у разі спростування факту його видачі.

08.10.2026 за вх.№58583 від відповідача надійшли заперечення на відповідь на відзив. Вказано, що проведення перевірки достовірності посвідчення є реалізацією владних повноважень відповідача, а не невиконанням обов`язків. Оскільки відповідач не наділений дипломатичними повноваженнями, направлення запиту до Посольства України в Республіці Узбекистан було єдиним доступним засобом для з`ясування юридично значущих обставин щодо документа 1991 року. Оцінка посвідчення лише за його наявністю у позивача без належного підтвердження компетентного органу суперечить встановленій процедурі.

Клопотаннями позивача від 02.10.2026 за вх.№57262, від 07.10.2026 за вх.№58322, від 08.10.2026 за вх.№58583 було додатково долучено письмові докази та пояснення у справі.

Враховуючи приписи частини 5 статті 262 КАС України справа розглядалася за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи (у письмовому провадженні).

Датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складання повного судового рішення (частина 5 статті 250 КАС України).

Згідно з частиною 4 статті 229 КАС України у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Дослідивши матеріали справи, якими обґрунтовуються позовні вимоги, судом встановлено наступне.

ОСОБА_1 30.07.2026 звернувся до Територіального сервісного центру МВС № 2643 регіонального сервісного центру ГСЦ МВС у Львівській, Івано-Франківській та Закарпатській областях (філія ГСЦ МВС) із заявою про обмін посвідчення водія серії НОМЕР_1 від 05.03.1991.

На звернення позивача від 30.08.2026 про надання стану розгляду його заяви Територіальний сервісний центр МВС № 2643 регіонального сервісного центру ГСЦ МВС у Львівській, Івано-Франківській та Закарпатській областях (філія ГСЦ МВС) листом № 31/28/28/5-7077-8020-2026 від 01.09.2026 повідомив позивача про те, що відповідно до Постанови КМУ від 08.05.1993№ 340 «Про затвердження Положення про порядок видачі посвідчень водія та допуску громадян до керування транспортними засобами», посвідчення водія зразка СРСР, видане за межами України, прирівнюється до іноземного.

Обмін іноземного посвідчення водія здійснюється за умови підтвердження факту видачі іноземного посвідчення водія компетентним органом іноземної держави. У зв`язку з цим підготовлено та направлено запит за вихідним № 31/28/2819445вн2026 від 07.08.2026 до регіонального сервісного центру ГСЦ МВС у Львівській, Івано-Франківській та Закарпатській областях (філія ГСЦ МВС).

Не погодившись з бездіяльністю відповідача, яка полягає у неприйнятті рішення стосовно заяви про обмін посвідчення водія серії НОМЕР_1 від 05.03.1991 на національне посвідчення водія України, позивач звернувся до суду захистом своїх прав та інтересів.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з наступного.

Відповідно до приписів статті 24 Конституції України громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом. Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.

Правові та соціальні основи дорожнього руху з метою захисту життя та здоров`я громадян, створення безпечних і комфортних умов для учасників руху та охорони навколишнього природного середовища, визначає Закон України від 30 червня 1993 року № 3353-XII «Про дорожній рух» (з наступними змінами і доповненнями).

Відповідно до приписів статті 15 Закону України «Про дорожній рух», кожний громадянин, який досяг визначеного цим Законом віку, не має медичних протипоказань та пройшов повний курс навчання за відповідними програмами, може в установленому порядку отримати право на керування транспортними засобами відповідної категорії.

Особа, яка бажає отримати право на керування транспортними засобами відповідної категорії чи типу, зобов`язана пройти медичний огляд, підготовку або перепідготовку відповідно до типової навчальної програми, успішно скласти теоретичний і практичний іспити. Порядок підготовки, перепідготовки і підвищення кваліфікації водіїв транспортних засобів визначається Кабінетом Міністрів України.

Право на керування транспортними засобами відповідної категорії підтверджується посвідченням водія транспортного засобу з установленим терміном дії. На території України відповідно до Конвенції про дорожній рух діють національні та міжнародні посвідчення водія. Порядок видачі, обміну та встановлення терміну дії таких посвідчень визначається Кабінетом Міністрів України.

08 листопада 1968 року у Відні була прийнята Конвенція про дорожній рух, яка була ратифікована Союзом РСР 12 липня 1974 року. Після проголошення незалежності України, 12 вересня 1991 року Верховною Радою України був прийнятий Закон України «Про правонаступництво України». Відповідно до статей 6 та 7 цього Закону, Україна підтверджує свої зобов`язання за міжнародними договорами, укладеними Українською РСР до проголошення незалежності України. Україна є правонаступником прав і обов`язків за міжнародними договорами Союзу РСР, які не суперечать Конституції України та інтересам республіки.

Таким чином, Україна підтвердила свої зобов`язання за Віденською Конвенцією про дорожній рух, яка ратифікована Союзом РСР та є обов`язковою для виконання Україною на її території.

Відповідно до підпункту «b» пункту 2 статті 41 Конвенції про дорожній рух, (в редакції, яка діяла на момент видачі позивачу посвідчення водія) «…договірні сторони визнаватимуть будь-яке національне посвідчення водія, яке відповідає приписам Додатка 6 до цієї Конвенції…».

Відповідно до частини 2 статті 19 Закону України «Про міжнародні договори» від 29 червня 2004 року, якщо міжнародним договором України, який набрав чинності в установленому порядку, встановлено інші правила, ніж ті, що передбачені у відповідному акті законодавства України, то застосовуються правила міжнародного договору.

Згідно матеріалів справи, судом встановлено, що посвідчення водія на ім`я позивача серії НОМЕР_1 від 05.03.1991, відповідає вимогам Міжнародної конвенції про дорожній рух 1968 року, оскільки містить усю необхідну інформацію, передбачену у Додатку № 6 до вказаної Конвенції.

Підстави та порядок видачі посвідчення водія регулює постанова Кабінету Міністрів України № 340 від 08 травня 1993 року «Про затвердження положення про порядок видачі посвідчень водія та допуску громадян до керування транспортними засобами» (далі - Порядок № 340).

Так, відповідно до пункту 1 Порядку № 340 таке є обов`язковим для всіх підприємств, установ, організацій незалежно від форми власності та громадян України, іноземних громадян та осіб без громадянства (в редакції, чинній на час виникнення спірних відносин).

Пунктом 2 Порядку № 340 встановлено, що особи допускаються до керування транспортними засобами за наявності у них національного посвідчення водія України на право керування транспортними засобами відповідної категорії (далі - посвідчення водія), крім випадків встановлення особам тимчасового обмеження у праві керування транспортними засобами.

За приписами пункту 3 Порядку № 340 встановлено, що транспортні засоби, керування якими дозволяється за наявності посвідчення водія, залежно від їх типів і призначення поділяються на категорії: А1 - мопеди, моторолери та інші двоколісні (триколісні) транспортні засоби, які мають двигун з робочим об`ємом до 50 куб. сантиметрів або електродвигун потужністю до 4 кВт; А - мотоцикли, у тому числі з боковим причепом, та інші двоколісні транспортні засоби, які мають двигун з робочим об`ємом 50 куб. сантиметрів і більше або електродвигун потужністю 4 кВт і більше; В1 - квадро - і трицикли, мотоколяски та інші триколісні (чотириколісні) транспортні засоби, дозволена максимальна маса яких не перевищує 400 кілограмів; В - автомобілі, дозволена максимальна маса яких не перевищує 3500 кілограмів (7700 фунтів), а кількість сидячих місць, крім сидіння водія, - восьми; С1 - призначені для перевезення вантажів автомобілі, дозволена максимальна маса яких становить від 3500 до 7500 кілограмів (від 7700 до 16500 фунтів); С - призначені для перевезення вантажів автомобілі, дозволена максимальна маса яких перевищує 7500 кілограмів (16500 фунтів); D1 - призначені для перевезення пасажирів автобуси, в яких кількість місць для сидіння, крім сидіння водія, не перевищує 16; D - призначені для перевезення пасажирів автобуси, в яких кількість місць для сидіння, крім сидіння водія, більше 16; ВЕ, С1Е, СЕ, D1E, DE - состави транспортних засобів з тягачем категорії В, С1, С, D1 або D, яким водій має право керувати, але який не належить до зазначених категорій составів транспортних засобів; Т - трамваї та тролейбуси.

Відповідно до пункту 9 Порядку № 340 право на керування транспортними засобами категорій ВЕ, С1Е, СЕ, D1E і DE надається особам, які мають посвідчення водія категорії В, С1, С, D1 і D відповідно або кількох з них та навички керування транспортними засобами категорії В, С1, С, D1, D відповідно більше одного року протягом останнього часу, пройшли перепідготовку за встановленими програмами та склали в територіальному сервісному центрі МВС практичний іспит з навичок керування составом транспортних засобів.

Право на керування транспортними засобами категорії D1 надається особам, які мають посвідчення водія категорії В, С1, С або кількох з них та навички керування транспортними засобами відповідної категорії більше трьох років протягом останнього часу, пройшли перепідготовку за встановленими програмами та склали теоретичний і практичний іспити на право керування транспортними засобами категорії D1.

Право на керування транспортними засобами категорії D надається особам, які мають посвідчення водія категорій В, С1, С, D1 або кількох з них, та навички керування транспортними засобами відповідної категорії більше трьох років протягом останнього часу, пройшли перепідготовку за встановленими програмами та склали теоретичний і практичний іспити на право керування транспортними засобами категорії D.

До періоду часу, зазначеного в абзацах першому - третьому цього пункту, не враховується час, протягом якого особа позбавлена права на керування транспортними засобами.

Керування транспортним засобом підтверджується:

для осіб, що працюють водіями, - належним чином завіреною копією наказу (розпорядження) про призначення особи на посаду або трудового договору (контракту) або витягом з трудової книжки та довідкою з місця роботи із зазначенням дати закріплення за особою транспортного засобу, його марки, моделі і номерного знаку. Витяг з трудової книжки або довідка з місця роботи засвідчується підписом посадової особи підприємства. У разі ліквідації підприємства витяг з трудової книжки засвідчується в установленому порядку;

для осіб, які керують власним транспортним засобом, - реєстраційними документами на такий транспортний засіб;

для осіб, які керують транспортними засобами, що не є їх власністю, - реєстраційними документами на такий транспортний засіб та документами, що надають право на користування ним, засвідченими в установленому порядку (довіреність або договори, угоди).

За змістом пункту 16 Порядку № 340 посвідчення водія видається особі, яка пройшла медичний огляд у порядку, установленому МОЗ, а також підготовку або перепідготовку відповідно до встановлених планів і програм та склала теоретичний і практичний іспити у територіальному сервісному центрі МВС.

Документами, що засвідчують підготовку і перепідготовку водіїв транспортних засобів, є: свідоцтво встановленої форми згідно з додатком, що вноситься закладом в електронному вигляді до Єдиного державного реєстру МВС; документи про професійну (професійно-технічну) освіту державного зразка за професією водія автотранспортних засобів відповідної категорії (диплом кваліфікованого робітника, свідоцтво про присвоєння (підвищення) робітничої кваліфікації), видані закладом, що має ліцензію на про провадження освітньої діяльності у сфері професійної (професійно-технічної) освіти.

Відповідно до пункту 23 постанови Кабінету Міністрів України від 08.05.1993 № 340 «Про затвердження Положення про порядок видачі посвідчень водія та допуску громадян до керування транспортними засобами», особам, які склали теоретичний і практичний екзамени, реєстраційно-екзаменаційними підрозділами Державтоінспекції видаються посвідчення на право керування транспортними засобами відповідної категорії. Посвідчення водія, видане до набрання чинності Законом України від 24 вересня 2008 р. № 586 «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вдосконалення регулювання відносин у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху», може бути обміняне на нове згідно з пунктом 25 вказаного Положення. При цьому в новому посвідченні водія зазначаються категорії: А1, А - відповідає категорії А; В1, В - відповідає категорії В; С1, С - відповідає категорії С; D1, D - відповідає категорії D; BЕ - відповідає категоріям В і Е; C1E, СЕ - відповідає категоріям C і Е; D1E, DЕ - відповідає категоріям D і Е; Т - відповідає категорії Трамвай, Тролейбус.

Згідно із пунктом 30 Положення № 340, особи, які тимчасово перебувають на території України, мають право на керування транспортними засобами за наявності міжнародного посвідчення водія та посвідчення водія іноземної держави, що не відповідає вимогам Міжнародної конвенції про дорожній рух 1968 року, записи в якому виконані або продубльовані літерами латинського алфавіту, або у разі наявності посвідчення водія іноземної держави, що відповідає вимогам Міжнародної конвенції про дорожній рух 1968 року, записи в якому виконані або продубльовані літерами латинського алфавіту.

Посвідченням водія іноземної держави вважається також посвідчення водія з розпізнавальним знаком «SU» (СРСР), видане в республіках колишнього Союзу РСР.

Зазначені особи під час керування транспортними засобами можуть мати українське посвідчення водія, видане в установленому цим Положенням порядку.

Відповідно до пункту 27 цього Положення № 340 обмін посвідчення водія, у тому числі виданого вперше, не придатного для користування (зіпсованого, записи в якому не читаються тощо), проводиться згідно з пунктом 25 цього Положення. Абзац перший пункту 27 із змінами, внесеними згідно з Постановою КМ № 885 від 10.11.2017.

Обмін посвідчення водія згідно з пунктом 25 цього Положення проводиться: у разі непридатності його для подальшого користування (зіпсоване, записи не читаються тощо); у разі зміни персональних даних власника (прізвище, власне ім`я, по батькові (за наявності), стать); за бажанням власника (з метою уточнення персональних даних латинськими літерами, зміни відцифрованого образу обличчя особи, вилучення відмітки щодо права на керування транспортними засобами лише з автоматичною коробкою передач тощо).

Посвідчення водія, видане до набрання чинності Законом України від 24 вересня 2008 року № 586-VI «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вдосконалення регулювання відносин у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху», може бути обміняне на нове згідно з пунктом 25 цього Положення. При цьому, в новому посвідченні водія зазначаються категорії: А1, А - відповідає категорії А; В1, В - відповідає категорії В.

Зокрема, зазначене положення не містить норми, яка зобов`язує водія замінювати посвідчення водія на новий зразок.

При цьому, наявне у матеріалах справи посвідчення водія на право керування транспортними засобами серії НОМЕР_1 від 05.03.1991 не має терміну дії, є чинним та надає позивачу право керування транспортними засобами відповідної категорії.

Відповідно до пункту 28 постанови № 340 обмін посвідчення водія, у тому числі виданого вперше, проводиться без складення іспитів, крім випадків, передбачених пунктом 251 цього Положення. Під час обміну посвідчення водія працівник територіального сервісного центру МВС перевіряє відомості про особу, яка подає документи, за Єдиним державним реєстром МВС, Єдиним державним демографічним реєстром, відповідними базами даних та державними реєстрами щодо осіб, які перебувають в розшуку, а також осіб, позбавлених права на керування транспортними засобами або тимчасово обмежених у цьому праві.

Пунктом 2.1 Інструкції про порядок приймання іспитів для отримання права керування транспортними засобами та видачі посвідчень водія, затвердженої наказом Міністерства внутрішніх справ України від 07.12.2009 № 515, передбачено, що для отримання (обміну) посвідчень водія особи подають до ТСЦ МВС: паспорт громадянина України або документ, що посвідчує особу та підтверджує її громадянство або спеціальний статус; копію довідки про реєстраційний номер облікової картки платника податків (у разі його відсутності у базах даних МВС) або серію та номер паспорта (для фізичних осіб, які через свої релігійні переконання відмовляються від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків, повідомили про це відповідний контролюючий орган і мають відмітку в паспорті); свідоцтво про закінчення закладу (у разі отримання посвідчення водія вперше або відкриття в посвідченні водія вищої категорії); оригінал та ксерокопію документів про зміну особистих даних особи (у разі зміни особою П. І. Б., року народження, місця народження тощо); посвідчення водія (у разі наявності); документ, що підтверджує керування транспортним засобом (у разі потреби); медичну довідку встановленого зразка про придатність до керування транспортним засобом відповідної категорії; квитанції про сплату коштів за бланкову продукцію та послуги територіальних органів з надання сервісних послуг МВС.

Відповідно до абзацу 1 пункту 32 Постанови № 340 іноземні посвідчення водія, що відповідають вимогам міжнародної Конвенції про дорожній рух (1968 рік) дійсні на території України тільки у разі керування транспортними засобами при здійсненні туристичних поїздок, міжнародних перевезень вантажів, відряджень строком до одного року.

Суд зазначає, що позивач є громадянином України, який постійно проживає на території України, та користується чинним посвідченням водія серії НОМЕР_1 від 05.03.1991.

Відтак, враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що посвідчення водія серії НОМЕР_1 від 05.03.1991, видане до набрання чинності Законом України від 24 вересня 2008 року № 586 «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вдосконалення регулювання відносин у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху», а тому може бути обміняне на нове, зокрема без складання іспитів.

Щодо доводів відповідача про неможливість здійснення обміну посвідчення водія СРСР належного позивачу без порушення п. п. 1, 2, 3, 6, 10 розділу Х Інструкції про порядок приймання іспитів для отримання права керування транспортними засобами та видачі посвідчень водія, затвердженої наказом Міністерства внутрішніх справ України від 07 грудня 2009 року № 515 (далі - Інструкція № 515) у зв`язку із відсутністю відомостей від компетентного органу іноземної держави, в якій було видано посвідчення водія, суд враховує наступне.

Як було встановлено судом, посвідчення водія серії НОМЕР_1 від 05.03.1991 з розпізнавальним знаком «SU» видане в Узбецькій республіці колишнього Союзу РСР.

Відповідно до пунктів 1 - 3, 6, 10 розділу Х «Обмін посвідчення водія, виданого іноземною державою» Інструкції № 515 обмін посвідчення водія, виданого іноземною державою, здійснюється за умови подання особою, яка постійно проживає на території України, до ТСЦ МВС документів, визначених підпунктами 1 - 4, 6 пункту 9 розділу I цієї Інструкції.

Для обміну посвідчення водія особа, крім документів, визначених пунктом 1 цього розділу, подає до ТСЦ МВС документ, виданий компетентним органом іноземної держави, дипломатичним представництвом чи консульською установою іноземної держави в Україні (далі - компетентний орган іноземної держави), що підтверджує факт видачі такого посвідчення водія та відсутність відомостей про позбавлення права на керування транспортними засобами або тимчасове обмеження в цьому праві.

Посвідчення водія, видане компетентними органами іноземної держави, має бути перекладене на державну мову та засвідчене в установленому законодавством порядку, якщо інше не передбачено міжнародними договорами.

Видані громадянам України за кордоном міжнародні посвідчення та посвідчення водія іноземної держави, які відповідають вимогам Конвенції про дорожній рух 1968 року, підлягають обміну на національне посвідчення водія без складання теоретичного і практичного іспитів, за умови, що зазначені громадяни України постійно проживають на території України (п. 6).

За результатами обміну посвідчення водія іноземної держави ТСЦ МВС через РСЦ МВС надсилає до компетентного органу іноземної держави, в якій було видано посвідчення водія, посвідчення водія, яке було обміняне (п. 10).

Суд звертає увагу на те, що відповідачем не враховано факт розпаду СРСР 25.12.1991 та не зазначено на якій правовій підставі правонаступником СРСР у випадку обміну посвідчення зразка СРСР визначено саме Республіку Узбекистан.

Відповідно до ст. ст. 7, 9 Закону України «Про правонаступництво» Україна є правонаступником прав і обов`язків за міжнародними договорами Союзу РСР, які не суперечать Конституції України та інтересам республіки.

Всі громадяни Союзу РСР, які на момент проголошення незалежності України постійно проживали на території України, є громадянами України. Україна гарантує забезпечення прав людини кожному громадянину України незалежно від національної належності та інших ознак відповідно до міжнародно-правових актів про права людини.

При цьому суд зазначає, що незважаючи на прирівняння посвідчення водія з розпізнавальним знаком «SU» до посвідчення водія іноземної держави, застосування п. 2, 3 розділу Х Інструкції № 515 в даному випадку відповідачем є безпідставним з огляду на припинення існування СРСР.

Разом з тим, суд враховує, що Положення № 340 затверджено постановою Кабінету Міністрів України, тоді як Інструкція № 515 є відомчим підзаконним актом Міністерства внутрішніх справ.

Встановлений Інструкцією № 515 порядок обміну посвідчень водія, виданих іноземною державою, не може звужувати чи скасовувати право на обмін посвідчення без складання іспитів, надане актом вищої юридичної сили.

Так, перш ніж застосувати розділ Х Інструкції № 515, відповідач був зобов`язаний був з`ясувати, чи наявне в позивача право на обмін посвідчення за пунктом 32 Положення № 340.

Покликання відповідача на те, що обмін водійського посвідчення зі знаком "SU" регулюється виключно розділом Х Інструкції № 515, не враховує наведеного співвідношення норм: визначальним для вирішення питання є пункт 32 Положення № 340, який передбачає обмін такого посвідчення без складення іспитів (пункт 25) за умови постійного проживання громадянина України в Україні.

Розглядаючи заяву позивача, відповідач не врахував наявності у позивача громадянства України, постійного проживання в Україні та відповідність посвідчення вимогам Конвенції про дорожній рух 1968 року, а обмежився переліком документів за розділом Х Інструкції № 515 та зупинив розгляд заяви у зв`язку з направленням запиту до консульства в Україні Республіки Узбекистан.

За таких обставин, відповідач не дослідив наявність у позивача права на обмін посвідчення без складання іспитів.

Оскільки відповідач не розглянув заяву позивача про обмін посвідчення водія без складання іспитів по суті, не дослідив та не надав оцінку всім обставинам, що мають значення для вирішення питання про обмін посвідчення водія, позовні вимоги про зобов`язання відповідача провести обмін посвідчення водія є передчасними.

Відтак, належним способом захисту прав та законних інтересів позивача є визнання протиправною бездіяльності Регіонального сервісного центру ГСЦ МВС у Львівській, Івано-Франківській та Закарпатській областях (філія ГСЦ МВС) щодо нерозгляду по суті заяви ОСОБА_1 від 30.07.2026 про обмін посвідчення водія серії НОМЕР_1 від 05.03.1991 на національне посвідчення водія України та зобов`язання повторно розглянути зазначену заяву з урахуванням правової оцінки, наданої судом у рішенні.

Щодо посилань відповідача на відсутність у нього процесуальної правосуб`єктності у зв`язку з відсутністю статусу юридичної особи суд враховує правову позицію Верховного Суду, викладену у постанові від 07.05.2025 у справі №480/509/24, відповідно до якої регіональні сервісні центри МВС, незважаючи на відсутність статусу юридичної особи, є суб`єктами владних повноважень у розумінні пункту 7 частини першої статті 4 КАС України, оскільки наділені законом повноваженнями щодо прийняття адміністративних актів та можуть бути сторонами у спорах щодо оскарження їхніх рішень, дій чи бездіяльності.

Частиною 1 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом змагальності сторін, диспозитивності та офіційного з`ясування всіх обставин у справі, відповідно до якого розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до частини 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин (частина 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України).

На підставі системного аналізу положень законодавства України, доказів, наявних в матеріалах справи, суд дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення позовних вимог позивача.

У зв`язку із тим, що позивач звільнений від сплати судового збору за даним позовом, розподіл судових витрат на підставі ст. 139 КАС України не здійснюється.

Керуючись статтями 2, 5, 72, 77, 139, 241, 243-246, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_2 ) до Регіонального сервісного центру ГСЦ МВС у Львівській, Івано-Франківській та Закарпатській областях (філія ГСЦ МВС) (79040, Львівська обл., м. Львів, вул. Данила Апостола, буд. 11; код ЄДРПОУ 45307457) про визнання бездіяльності протиправною, зобов`язання вчинити дії - задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність Регіонального сервісного центру ГСЦ МВС у Львівській, Івано-Франківській та Закарпатській областях (філія ГСЦ МВС) щодо нерозгляду по суті заяви ОСОБА_1 від 30.07.2026 про обмін посвідчення водія серії НОМЕР_1 від 05.03.1991 на національне посвідчення водія України.

Зобов`язати Регіональний сервісний центр ГСЦ МВС у Львівській, Івано-Франківській та Закарпатській областях (філія ГСЦ МВС) повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 30.07.2026 про обмін посвідчення водія серії НОМЕР_1 від 05.03.1991 на національне посвідчення водія України, з урахуванням правової позиції, викладеної судом у рішенні.

У задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовити.

Розподіл судових витрат не здійснюється.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку до Третього апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його (її) проголошення, а якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення складено у повному обсязі та підписано суддею 15.10.2026.

Суддя М.С. Лазаренко