Рішення № 140614624, 14.10.2026, Житомирський окружний адміністративний суд

ЖИТОМИРСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 жовтня 2026 року м. Житомир справа № 240/13063/25

категорія 112010203

Житомирський окружний адміністративний суд у складі судді Гуріна Д.М., розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області про визнання дій протиправними, зобов`язання вчинити певні дії,

встановив:

До Житомирського окружного адміністративного суду звернулася ОСОБА_1 із позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області, в якому позивач просить:

- визнати протиправними рішення Головного управління ПФУ у Харківській області від 09.04.2025 №064050006244 про відмову у призначенні пенсії зі зниженням пенсійного віку;

- зобов`язати Головне управління ПФУ у Харківській області призначити ОСОБА_1 пенсію із зниженням пенсійного віку, відповідно до ст.55 Закону №796-ХІІ «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», як потерпілій внаслідок Чорнобильської катастрофи 3 категорії, починаючи з 03.03.2025.

В обґрунтування позовних вимог позивач вказала, що звернулась до ГУ ПФУ в Житомирській області із заявою про призначення пенсії за віком відповідно до вимог ст.55 Закону України "Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", подавши усі необхідні документи. Вказана заява була розглянута за принципом екстериторіальності ГУ ПФУ в Харківській області, яке прийняло рішення про відмову у призначенні пенсії з посиланням на відсутність необхідного періоду проживання (роботи) у зоні гарантованого добровільного відселення. Вказана відмова слугувала підставою для звернення позивача з цим позовом до суду.

Ухвалою судді Житомирського окружного адміністративного суду від 19.05.2025 відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання та повідомлення (виклику) учасників справи.

29.05.2025 на адресу суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач проти заявлених вимог заперечує та просить у задоволенні позову відмовити. В обґрунтування відзиву зазначає, що після реєстрації заяви позивача та сканування копій документів засобами програмного забезпечення Головним управлінням Пенсійного фонду України в Харківській області за принципом екстериторіальності розглянуто заяву позивача та за результатами розгляду такої заяви прийнято рішення від 09.04.2025 №064050006244 про відмову у призначенні пенсії у зв`язку з відсутністю відомостей про постійне проживання у зоні гарантованого добровільного відселення не менше трьох років станом на 01.01.1993.

Так, за результатами розгляду заяви про призначення пенсії зі зменшенням пенсійного віку від 01.04.2025 та доданих до неї документів до періоду постійного проживання у зоні гарантованого добровільного відселення не зараховано періоди проживання у с.Сарнівка, Олевського району, Житомирської області згідно архівної довідки №48 від 21.02.2024; з 12.01.1986 по 25.01.1986, з 02.07.1986 по 31.08.1986, з 12.01.1987 по 25.01.1987, з 02.07.1987 по 31.08.1987 та період проживання у с.Майдан, Олевського району, Житомирської області з 03.03.1988 по 10.05.1988, відповідно до довідки №347 від 28.03.2025, оскільки зазначені населені пункти не відносяться до зони посиленого радіологічного контролю. Підтверджено проживання позивача у зоні гарантованого добровільного відселення тільки 03 роки 10 місяців 10 днів, що є недостатнім для призначення пенсії згідно статті 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».

За поданими документами право на зниження пенсійного віку на 5 років не підтверджено.

Дії Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області є правомірними та вмотивованими, а позов є необґрунтованим, тому підлягає залишенню без задоволення.

Відповідно до положень частини 5 статті 262, частини 1 статті 263 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у письмовому провадженні) за наявними у справі матеріалами.

Дослідивши матеріали справи, з`ясувавши обставини справи, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов наступних висновків.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 має статус особи, яка постраждала внаслідок аварії на ЧАЕС 3 категорії, що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_1 , виданим Житомирською облдержадміністрацією від 07.05.1993 (а.с.9).

Після досягнення 55 річного віку, 01.04.2025 ОСОБА_1 вважаючи, що має право на призначення пенсії за віком із зменшенням пенсійного віку, звернулась до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області із заявою про призначення пенсії за віком відповідно до статті ст.55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».

До заяви було додано усі необхідні, на думку позивача, документи для призначення пенсії.

Проте, позивачем було отримано від ГУ ПФУ в Харківській області рішення про відмову у призначенні пенсії від 09.04.2025 в якому зазначено, що у зв`язку з розглядом даної заяви та наданих до неї документів винесено рішення №064050006244 про відмову у призначенні пенсії за віком зі зниженням пенсійного віку відповідно до ст.55 Закону України від 28.02.1991 №796-ХІІ "Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", оскільки документально не підтверджено 3 роки постійного проживання (роботи) станом на 01.01.1993 на території зони гарантованого добровільного відселення. Документально підтверджено право заявниці на зниження пенсійного віку лише на 1 рік. (а.с.16).

Позивач вважає таке рішення протиправним, та звернулась до суду з цим позовом.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з наступного.

Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно зі ст.46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Умови призначення пенсії за віком встановлено ст.26 Закону України від 09.07.2003 №1058-ІV "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" (далі - Закон №1058-ІV).

Зокрема, частиною 1 статті 26 Закону №1058-IV передбачено, що особи по 31 грудня 2017 року мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років.

Починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу: з 1 січня 2018 року по 31 грудня 2018 року - не менше 25 років; з 1 січня 2019 року по 31 грудня 2019 року - не менше 26 років; з 1 січня 2020 року по 31 грудня 2020 року - не менше 27 років; з 1 січня 2021 року по 31 грудня 2021 року - не менше 28 років; з 1 січня 2022 року по 31 грудня 2022 року - не менше 29 років; з 1 січня 2023 року по 31 грудня 2023 року - не менше 30 років; з 1 січня 2024 року по 31 грудня 2024 року - не менше 31 року; з 1 січня 2025 року по 31 грудня 2025 року - не менше 32 років; з 1 січня 2026 року по 31 грудня 2026 року - не менше 33 років; з 1 січня 2027 року по 31 грудня 2027 року - не менше 34 років; починаючи з 1 січня 2028 року - не менше 35 років.

Водночас, основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на охорону їх життя і здоров`я та створення єдиного порядку визначення категорій зон радіоактивно забруднених територій, умов проживання і трудової діяльності на них, соціального захисту потерпілого населення, визначає Закон України від 28.02.1991 №796-ХІІ "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи (далі - Закон №796-ХІІ).

За змістом п.3 ч.1 ст.11 Закону №796-ХІІ до потерпілих від Чорнобильської катастрофи належать особи, які постійно проживають або постійно працюють чи постійно навчаються у зонах безумовного (обов`язкового) та гарантованого добровільного відселення, за умови, що вони за станом на 1 січня 1993 року прожили або відпрацювали чи постійно навчалися у зоні безумовного (обов`язкового) відселення не менше двох років, а у зоні гарантованого добровільного відселення - не менше трьох років.

В абзаці восьмому ч.1 п.3 ст.14 Закону №796-ХІІ визначено, що для встановлення пільг і компенсацій визначаються такі категорії осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи: постійно проживають або постійно працюють чи постійно навчаються у зонах безумовного (обов`язкового) та гарантованого добровільного відселення за умови, що вони за станом на 1 січня 1993 року прожили або відпрацювали чи постійно навчалися у зоні безумовного (обов`язкового) відселення не менше двох років, а у зоні гарантованого добровільного відселення - не менше трьох років, - категорія 3.

Умови надання пенсій за віком особам, які працювали або проживали на територіях радіоактивного забруднення визначені ст.55 Закону №796-ХІІ.

Відповідно до абзацу першого ч.1 ст.55 Закону №796-ХІІ передбачено, що особам, які працювали або проживали на територіях радіоактивного забруднення, пенсії надаються із зменшенням пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування, за наявності відповідного страхового стажу, зменшеного на кількість років, але не менше 15 років страхового стажу.

Відповідно до абзацу п`ятого п.2 ч.1 ст.55 Закону №796-ХІІ передбачено, що особи, які постійно проживали або постійно проживають чи постійно працювали або постійно працюють у зоні гарантованого добровільного відселення за умови, що вони за станом на 1 січня 1993 року прожили або відпрацювали у цій зоні не менше 3 років та додатково 1 рік за 2 роки проживання, роботи, але не більше 6 років.

При цьому, початкова величина зниження пенсійного віку встановлюється лише особам, які постійно проживали або постійно працювали у зазначених зонах з моменту аварії, тобто з 26.04.1986 по 31.07.1986.

Відповідно до положень ст.44 Закону №1058-IV заява про призначення (перерахунок) пенсії та необхідні документи подаються до територіального органу Пенсійного фонду або до уповноваженого ним органу чи уповноваженій особі в порядку, визначеному правлінням Пенсійного фонду за погодженням із центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сферах трудових відносин, соціального захисту населення, особисто або через представника, який діє на підставі виданої йому довіреності, посвідченої нотаріально.

Приписами п.п.5 п.2.1 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування, затвердженого Постановою правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 №22-1, зареєстрованою в Міністерстві юстиції України 27.12.2005 за №1566/11846 визначено, що до заяви про призначення пенсії за віком додаються такі документи, зокрема документи, які засвідчують особливий статус особи; посвідчення учасника ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС та довідка про період (періоди) участі в ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС за формою, затвердженою постановою Державного Комітету СРСР по праці та соціальних питаннях від 09.03.1988 №122, або довідка військової частини, у складі якої особа брала участь у ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, або довідка архівної установи, або інші первинні документи, в яких зазначено період роботи, населений пункт чи об`єкт, де особою виконувались роботи з ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС; посвідчення потерпілого від Чорнобильської катастрофи та довідка про період (періоди) проживання (роботи) на територіях радіоактивного забруднення, видана органами місцевого самоврядування (підприємствами, установами, організаціями) (при призначенні пенсії за віком із застосуванням норм статті 55 Закону України Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи).

Частинами 3, 4 статті 15 Закону №796-ХІІ встановлено, що підставами для визначення статусу потерпілих від Чорнобильської катастрофи, які проживають або працюють на забруднених територіях, є довідка про період проживання, роботи на цих територіях.

Видача довідок про період проживання на територіях радіоактивного забруднення, евакуацію, відселення, самостійне переселення здійснюється органами місцевого самоврядування.

Відповідно до довідки від 28.03.2025 №347, виданої Майданським старостинським округом Олевської міської ради Житомирської області підтверджується факт того, що позивач дійсно з 03.03.1970 по 25.04.1992 була зареєстрована та постійно проживала у с.Сарнівка, Коростенського (Олевського) району, Житомирської області (а.с.17).

Згідно з постановою Кабінету Міністрів України "Про організацію виконання постанов Верховної Ради Української PCP про порядок введення в дію законів Української PCP "Про правовий режим території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи" та "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" від 23.07.1991 №106 с.Сарнівка, Коростенського (Олевського) району, Житомирської області віднесено до 3 зони гарантованого добровільного відселення.

Проте, відповідачем до періоду проживання в зоні гарантованого добровільного відселення не зараховано період проживання у с.Сарнівка, Олевського району, Житомирської області згідно архівної довідки №48 від 21.02.2024; з 12.01.1986 по 25.01.1986, з 02.07.1986 по 31.08.1986, з 12.01.1987 по 25.01.1987, з 02.07.1987 по 31.08.1987 та період проживання у с.Майдан, Олевського району, Житомирської області з 03.03.1988 по 10.05.1988, відповідно до довідки №347 від 28.03.2025, оскільки це не передбачено законодавством.

Отже, відповідачем при прийнятті рішення не було враховано того, що позивачка у зазначені періоди проживала у с.Сарнівка, Олевського району, Житомирської області, яке віднесено до зони гарантованого добровільного відселення.

Крім того, позивач має статус потерпілого внаслідок Чорнобильської катастрофи 3 категорії, що відповідно до норм ст.65 Закону №796-ХІІ підтверджується відповідним посвідченням (а.с.9).

Видача посвідчень провадиться спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, обласними, Київською і Севастопольською міськими державними адміністраціями за поданням районних державних адміністрацій.

Відповідно до п.п.5 п.6 Порядку видачі посвідчень особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи та іншим категоріям громадян» затвердженого постановою КМУ №551 від 11.07.2018 потерпілим від Чорнобильської катастрофи (не віднесеним до категорії 2), які постійно проживали на територіях зон безумовного (обов`язкового) та гарантованого добровільного відселення на день аварії або які станом на 1 січня 1993 р. прожили в зоні безумовного (обов`язкового) відселення не менше двох років, а на території зони гарантованого добровільного відселення - не менше трьох років та відселені або самостійно переселилися з цих територій, і таким, що постійно проживають або постійно працюють чи постійно навчаються у зонах безумовного (обов`язкового) та гарантованого добровільного відселення, за умови, що вони станом на 1 січня 1993 р. прожили або відпрацювали чи постійно навчалися у зоні безумовного (обов`язкового) відселення не менше двох років, а в зоні гарантованого добровільного відселення - не менше трьох років, віднесеним до категорії 3, видаються посвідчення "Потерпілий від Чорнобильської катастрофи" (категорія 3) серії Б зеленого кольору.

Пунктом 10 Порядку №551 передбачено, що видача посвідчень провадиться, зокрема, обласними державними адміністраціями за поданням місцевих органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування за місцем проживання. Посвідчення видаються особам, які постійно проживають або працюють чи постійно навчаються у зонах безумовного (обов`язкового) та гарантованого добровільного відселення за умови, що вони за станом на 1 січня 1993 року прожили або відпрацювали у зоні гарантованого добровільного відселення - не менше трьох років, - на підставі довідки встановленого зразка.

Аналіз зазначених правових норм свідчить про те, що у разі звернення особи із заявою про призначення їй пенсії зі зниженням пенсійного віку відповідно до ст.55 Закону №796-ХІІ для підтвердження особливого статусу заявника додається посвідчення потерпілого від Чорнобильської катастрофи та довідка про період проживання на цих територіях, видана органами місцевого самоврядування.

Отже, єдиним документом, що підтверджує статус потерпілого від Чорнобильської катастрофи, учасника ліквідації наслідків на Чорнобильській АЕС та надає право користування пільгами, встановленими Законом №796-ХІІ, зокрема призначення пенсії зі зменшенням пенсійного віку, встановленого для одержання державних пенсій, є посвідчення "Учасник ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС" або "Потерпілий від Чорнобильської катастрофи".

Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у постановах від 27.02.2018 у справі №344/9789/17, від 28.03.2018 у справі №333/2072/17, від 08.05.2018 у справі №708/1022/17, від 21.11.2019 у справі №572/47/17, від 06.04.2020 у справі №752/15346/17, від 27.04.2020 у справі №212/5780/16-а, від 17.05.2021 у справі №398/494/17 та в силу приписів частини 5 статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України враховується судом при вирішенні даної справи.

Дійсність посвідчення серії НОМЕР_1 (а.с.9), що посвідчує статус ОСОБА_1 , як постраждалої від Чорнобильської катастрофи (категорія 3) не оспорювалась та воно не визнавалось недійсним у судовому порядку.

У підсумку станом на 01.01.1993 позивач прожила та відпрацювала у зоні гарантованого добровільного відселення понад 3 роки.

Таким чином, наявне у позивача посвідчення потерпілої від Чорнобильської катастрофи серії НОМЕР_1 підтверджує той факт, що станом на 01.01.1993 він проживав (працював) у зоні гарантованого добровільного відселення не менше 3 років, що надає їй право на призначення пенсії зі зменшенням пенсійного віку відповідно до вимог ст.55 Закону України "Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи".

Наявне у позивачки посвідчення недійсним не визнавалось, її статус потерпілої від Чорнобильської катастрофи не оспорювався, доказів фактичного проживання або реєстрації місця проживання позивача в с.Сарнівка, Коростенського (Олевського) району, Житомирської області чи роботи в іншому місті, аніж с.Сарнівка, Коростенського (Олевського) району, Житомирської області відповідач, як суб`єкт владних повноважень не наводить.

Посвідчення потерпілого від Чорнобильської катастрофи АЕС є підтвердженням того, що позивач постійно проживала чи працювала на території радіоактивного забруднення станом на 01.01.1993 не менше строку, необхідного для набуття особою такого статусу. Факт проживання (роботи) позивача на території радіоактивного забруднення станом на 01.01.1993 перевірявся відповідними комісіями при видачі їй посвідчення та зазначене посвідчення недійсним не визнавалось.

Таким чином, наявність посвідчення "Потерпілий від Чорнобильської катастрофи підтверджує факт проживання позивача станом на 01.01.1993 у зоні гарантованого добровільного відселення не менше трьох років.

Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у постанові від 30.08.2022 у справі №357/6372/17.

Таким чином, до періоду проживання (роботи) позивача у зоні гарантованого добровільного відселення (3 зона) слід врахувати також періоди проживання (роботи) ОСОБА_1 з 26.04.1986 по 25.04.1992 на території радіоактивного забруднення в с.Сарнівка, Коростенського (Олевського) району, Житомирської області, що підтверджується довідкою Майданського старостинського округу Олевської міської ради Житомирської області від 28.03.2025 №347 (а.с.17); посвідченням потерпілого внаслідок аварії на ЧАЕС 3 категорії Серія НОМЕР_1 , видане 07.05.1993 (а.с.9); трудовою книжкою НОМЕР_2 від 01.07.1995, відповідно до якої встановлено, що позивачка у період з 01.07.1985 по 25.05.1990 (4 роки 1 місяць) працювала в радгоспі «Майданський», який розташований та здійснював свою діяльність на території зони гарантованого добровільного відселення (копія трудової книжки НОМЕР_3 від 01.07.1995 (а.с.10-15).

При цьому, документально підтверджений період проживання (роботи) позивачки у зоні гарантованого добровільного відселення, врахований відповідачем, становить 03 роки 10 місяців 10 днів.

Отже, підтверджений період проживання та роботи позивачки у зоні гарантованого добровільного відселення в с.Сарнівка, Коростенського (Олевського) району, Житомирської області становить понад 3 роки.

Таким чином, враховуючи періоди роботи та проживання у с.Сарнівка, Коростенського (Олевського) району, Житомирської області, у підсумку станом на 01.01.1993 позивачка проживала та відпрацювала у зоні гарантованого добровільного відселення 6 років.

Отже, станом на дату звернення позивачки із заявою про призначення пенсії, її наявний страховий стаж відповідав вимогам ст.26 Закону №1058-VІ (39 років 07 місяців 02 дні), з урахуванням права, встановленого нормою статті 55 Закону №796-ХІІ, а висновки відповідача про не проживання позивачки станом на 01.01.1993 не менше трьох років у зоні гарантованого добровільного відселення та відсутність у неї права на призначення пенсії зі зменшенням пенсійного віку є безпідставними.

Таким чином, наявними документами підтверджено проживання та роботу позивачки у зоні гарантованого добровільного відселення у с.Сарнівка, Коростенського (Олевського) району, Житомирської області станом на 01.01.1993 понад 3 роки, що згідно вимог ч.1 ст.26 Закону №1058-IV, є достатнім для призначення пенсії зі зниженням пенсійного віку відповідно до ст.55 Закону №796-ХІІ.

Отже, позивач має право на зниження пенсійного віку на 5 років.

З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області, приймаючи рішення від 09.04.2025 №064050006244 про відмову у призначенні пенсії ОСОБА_1 зі зниженням пенсійного віку відповідно до ст.55 Закону №796-ХІІ діяло протиправно, з огляду на що суд вважає за необхідне визнати протиправним вказане рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області та скасувати його.

Щодо вимоги про зобов`язання призначити позивачці пенсію зі зниженням пенсійного віку з 03.03.2025, як способу відновлення прав позивача, суд зазначає, що пенсія призначається з дня звернення за пенсією, крім таких випадків, коли пенсія за віком призначається з дня, що настає за днем досягнення пенсійного віку, якщо звернення за пенсією відбулося не пізніше трьох місяців з дня досягнення особою пенсійного віку (абзац перший частини 1 статті 45 Закону №1058-IV).

Відповідно до ч.1 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Кодексом адміністративного судочинства України також визначено, що у разі задоволення адміністративного позову суд може прийняти рішення про зобов`язання відповідача вчинити певні дії (ч.2 ст.245 Кодексу адміністративного судочинства України). В цьому випадку суд повинен зазначити, яку саме дію повинен вчинити відповідач.

У пункті 145 рішення від 15.11.96 у справі "Чахал проти Об`єднаного Королівства" (Chahal v. the United Kingdom, (22414/93) [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни.

У рішенні від 16.09.2015 у справі №21-1465а15 Верховний Суд України вказав, що спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.

Таким чином, надаючи правову оцінку належності обраного заявником способу захисту, слід зважати й на його ефективність з точки зору і статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. При цьому, зобов`язання судом суб`єкта владних повноважень прийняти рішення конкретного змісту не можна вважати втручанням у дискреційні повноваження, адже саме такий спосіб захисту порушеного права є найбільш ефективним та направлений на недопущення свавілля в органах влади.

У справі, що розглядається, повноваження пенсійного органу щодо призначення пенсії передбачені нормами Законів №1058-IV, Закону України від 05.11.1991 №1788-XII "Про пенсійне забезпечення". Умови, за яких пенсійний орган відмовляє у призначенні пенсії, визначені також законом. Якщо такі умови відсутні, пенсійний орган повинен призначити пенсію. Повноваження пенсійного органу та порядок їх реалізації передбачають лише один вид правомірної поведінки відповідного органу, за умови звернення особи з усіма необхідними для призначення пенсії документами, - призначити пенсію. За законом у цього органу немає вибору між декількома можливими правомірними рішеннями. Тому зазначені повноваження не є дискреційними.

Як вже встановлено судом, у позивача наявні всі умови (страховий стаж не менше 15 років, період проживання (праці) на території зони гарантованого добровільного відселення - 3 роки), які є достатніми для призначення їй пенсії за віком зі зниженням пенсійного віку відповідно до ст.55 Закону №796-ХІІ.

Отже, виходячи із вищевикладеного суд вважає, що для відновлення порушеного права позивача необхідно зобов`язати пенсійний орган призначити ОСОБА_1 відповідно до ст.55 Закону №796-ХІІ пенсію за віком зі зниженням пенсійного віку з 03.03.2025, оскільки позивач звернулась за призначенням пенсії зі зниженням пенсійного віку відповідно до вимог абзацу першого пункту 1 статті 45 Закону №1058-IV не пізніше трьох місяців з дня досягнення особою пенсійного віку, отже позивачкою було дотримано вимог вказаної норми.

Відповідно до ч.1 та 2 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст.78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що адміністративний позов підлягає задоволенню.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат суд стягує понесені позивачем судові витрати за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

Керуючись статтями 9, 77, 139, 143, 243-246, 295 Кодексу адміністративного судочинства України,

вирішив:

Задовольнити позовні вимоги ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_4 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області (майдан Свободи, 5, Держпром 3 під`їзд, 2 поверх, м.Харків, 61000, код ЄДРПОУ 14099344) про визнання дій протиправними, зобов`язання вчинити певні дії.

Визнати протиправним рішення Головного управління ПФУ у Харківській області від 09.04.2025 №064050006244 про відмову ОСОБА_1 у призначенні пенсії зі зниженням пенсійного віку.

Зобов`язати Головне управління ПФУ у Харківській області призначити ОСОБА_1 пенсію із зниженням пенсійного віку, відповідно до ст.55 Закону №796-ХІІ «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», як потерпілій внаслідок Чорнобильської катастрофи 3 категорії, починаючи з 03.03.2025.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області на користь ОСОБА_1 1211,20 грн на відшкодування витрат зі сплати судового збору.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Рішення суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до Сьомого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя Д.М. Гурін

14.10.26