Рішення № 140614563, 07.10.2026, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 жовтня 2026 рокуСправа № 160/18784/26

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі: головуючого - судді Кучми К.С., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

Представник позивача - Меламед В.Б. через систему "Електронний суд" звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовною заявою, в якій просить:

- визнати протиправною бездіяльність Головного управління ПФУ в Дніпропетровській області щодо не поновлення та невиплати ОСОБА_1 пенсії за віком на визначений нею банківський рахунок з 01.09.2023 року;

- зобов`язати Головне управління ПФУ в Дніпропетровській області поновити ОСОБА_1 виплату пенсії за віком та здійснювати виплату поточної й недоотриманої пенсії з 01.09.2023 року на визначений нею банківський рахунок № НОМЕР_1 , відкритий в АТ КБ "ПриватБанк", з урахуванням індексації та з нарахуванням компенсації втрати частини доходів, у розмірі відповідно до норм Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування".

В обґрунтування заявлених позовних вимог зазначено, що з 31.08.2013 позивач отримувала пенсію за віком, призначену відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування". 14.10.2020 вона виїхала на постійне місце проживання до Держави Ізраїль, де постійно проживає. З 01.09.2023 виплату пенсії позивачу припинено у зв`язку з її неотриманням через національного оператора поштового зв`язку, а кошти за вересень 2023 року - березень 2024 року повернуто до органу ПФУ. Зазначає, що неодноразово зверталася до відповідача щодо поновлення виплати пенсії. 06.11.2025 позивач пройшла ідентифікацію в режимі відеоконференцзв`язку, за результатами якої відповідачем прийнято рішення від 19.11.2025 №883077 про встановлення її особи, однак виплату пенсії не поновлено. 03.04.2026 позивач повторно подала заяву про поновлення виплати пенсії на відкритий на її ім`я рахунок в АТ КБ "ПриватБанк". Проте листами від 27.04.2026, 01.06.2026, 03.06.2026 та 29.06.2026 відповідач повідомив її про відсутність підстав для поновлення виплати пенсії, посилаючись на недотримання вимоги щодо особистого звернення та ненадання документів, передбачених пунктами 2.9, 2.23 розділу II Порядку №22-1. Позивач вважає такі підстави необґрунтованими, оскільки постійно проживає в Державі Ізраїль як репатріантка та громадянка цієї держави, а тому не належить до осіб, які тимчасово проживають за кордоном у зв`язку зі збройною агресією рф та отримали тимчасовий захист або статус біженця. Відтак зазначає, що вимога надати документи на підтвердження відповідного статусу та тимчасового проживання за кордоном до неї не застосовується. На переконання позивача, проживання за межами України не може бути підставою для позбавлення її права на отримання раніше призначеної пенсії, а не поновлення її виплати порушує право на соціальний захист та є дискримінацією за ознакою місця проживання.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 09.07.2026 року позовна заява була залишена без руху через невідповідність приписам ст.161 КАС України.

На виконання ухвали суду 21.07.2026 року позивачем були усунуті недоліки позовної заяви, а саме: надано докази сплати судового збору у розмірі 1 064,96 грн.

Ухвалою від 24.07.2026 відкрито провадження у справі та призначено її до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін. Цією ж ухвалою зобов`язано відповідача надати належним чином завірені копії пенсійної справи позивача.

Відповідачу позов з додатками та зазначена ухвала суду доставлені до його електронного кабінету 02 та 28 липня 2026 року відповідно, що підтверджується відповідними довідками наявними в матеріалах справи. Але відзиву на позовну заяву чи будь-яких документів, що стосуються даного предмету спору, відповідач до теперішнього часу на адресу суду не надіслав.

Згідно із ч.2 ст.175 КАС України, у разі ненадання відповідачем відзиву, у встановлений судом строк без поважних причин, суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

Дослідивши матеріали справи, враховуючи позицію позивача, викладену у позовній заяві, оцінивши докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному та об`єктивному розгляді обставин справи, суд встановив наступні обставини справи.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 є громадянкою України, перебуває на обліку в Головному управлінні ПФУ в Дніпропетровській області та з 31.08.2013 отримувала пенсію за віком відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування".

14.10.2020 позивач виїхала з України на постійне місце проживання до Держави Ізраїль, де постійно проживає.

Виплата пенсії позивачу здійснювалася через національного оператора поштового зв`язку за зазначеним у заяві місцем фактичного проживання в Україні. З 01.09.2023 виплату пенсії призупинено у зв`язку з її тривалим неотриманням. Як зазначено в листах відповідача, кошти за період із вересня 2023 року по березень 2024 року повернуто до ПФУ.

Матеріали справи містять заяву позивача про виплату пенсії або грошової допомоги, датовану 14.03.2024, у якій вона просила перераховувати належні їй суми пенсії на поточний рахунок № НОМЕР_1 , відкритий у АТ КБ "ПриватБанк".

За заявою позивача від 14.10.2025 відповідачем 06.11.2025 проведено її ідентифікацію в режимі відеоконференцзв`язку. За результатами проведеної ідентифікації та опрацювання наданих документів 19.11.2025 прийнято рішення №883077 про встановлення особи, яким особу ОСОБА_1 встановлено. Водночас виплату пенсії позивачу не поновлено.

03.04.2026 позивач через вебпортал електронних послуг Пенсійного фонду України звернулася до Головного управління ПФУ в Дніпропетровській області із заявою (клопотанням), зареєстрованою за № ВЕБ-04001-Ф-С-26-211235. У зверненні зазначила, що з вересня 2023 року пенсійні виплати їй не здійснюються, зокрема й після проходження відеоідентифікації в листопаді 2025 року. Також повідомила про подання в лютому 2026 року звернення через особистий кабінет та отримання в березні 2026 року відповіді щодо необхідності додаткового вивчення порушеного питання.

У зазначеному зверненні позивач просила здійснювати виплату пенсії на її банківський рахунок в АТ КБ "ПриватБанк", повідомити конкретну причину невиплати пенсії та дату відновлення щомісячних виплат, надати повний розрахунок заборгованості з вересня 2023 року із зазначенням помісячних нарахувань, визначити строки її виплати та підтвердити зміну способу отримання пенсії.

Листом від 27.04.2026 №50517-35051/К-01/8-0400/26 відповідач повідомив позивача, що детальне роз`яснення з порушеного у зверненні питання викладено в листі від 02.04.2026 №37933-15818/К-01/8-0400/26, який направлено засобами вебпорталу ПФУ. Також роз`яснено право на оскарження наданої відповіді до органу вищого рівня або в судовому порядку. Згідно із відомостями вебпорталу звернення позивача від 03.04.2026 опрацьовано 28.04.2026, його статус визначено як "Виконано".

05.05.2026 у Головному управлінні ПФУ в Дніпропетровській області зареєстровано чергове звернення позивача з питання пенсійного забезпечення за вх. №46170/К-0400-26.

Крім того, позивач звернулася до ПФУ. Листом від 01.06.2026 №2800-030201-9/39817 Департамент пенсійного забезпечення, страхових виплат, соціальних послуг, субсидій та пільг Пенсійного фонду України направив її звернення, зареєстроване за вхідним №76263/К-2800-26, для розгляду до відповідача, якому доручено повідомити позивача про результати розгляду.

Листом від 03.06.2026 №67509-46170/К-01/8-0400/26 відповідач за результатами розгляду звернення, зареєстрованого 05.05.2026, повідомило, що позивач отримувала пенсію за віком із 31.08.2013, а з 01.09.2023 її виплату призупинено у зв`язку з тривалою неоплатою.

У цьому листі відповідач із посиланням на пункт 1.1 розділу I Порядку №22-1 зазначив, що заява про поновлення виплати пенсії подається заявником особисто до територіального органу Пенсійного фонду України. Водночас у період дії воєнного стану та протягом трьох наступних місяців після місяця його припинення чи скасування особи, які у зв`язку з агресією російської федерації тимчасово проживають за кордоном та отримали тимчасовий захист або статус біженця, можуть надсилати відповідну заяву та документи поштою.

Також відповідач навів положення пунктів 2.9, 2.23 розділу II Порядку №22-1 щодо необхідності подання засвідченої копії паспорта, документа про посвідчення факту, що фізична особа є живою, а також засвідчених копій документів про отримання тимчасового захисту або статусу біженця та реєстрацію місця тимчасового проживання за кордоном. З огляду на недотримання зазначених вимог та відсутність передбачених Порядком №22-1 документів відповідач повідомив про відсутність підстав для поновлення виплати пенсії позивачу.

Листом від 29.06.2026 №78067-55332/К-01/8-0400/26 відповідачем надало відповідь на звернення позивача, яке надійшло через вебпортал електронних послуг ПФУ та було перенаправлено за належністю, зареєстроване за вх. №55332/К-0400-26 від 01.06.2026.

У зазначеному листі відповідач повідомив, що виплата пенсії позивачу здійснювалася через національного оператора поштового зв`язку, проте у зв`язку з її неотриманням кошти за вересень 2023 року - березень 2024 року повернуто до Пенсійного фонду України. Повторно роз`яснив порядок звернення із заявою про поновлення виплати пенсії та перелік документів, які мають додавати особи, що тимчасово проживають за кордоном, зокрема копію паспорта громадянина України, оригінал документа про посвідчення факту перебування особи в живих, копії документів про отримання тимчасового захисту або статусу біженця та реєстрацію місця тимчасового проживання за кордоном, оформлені й засвідчені у визначеному порядку.

Крім того, у листі від 29.06.2026 відповідач повідомив про можливість подання заяви засобами вебпорталу електронних послуг ПФУ з використанням кваліфікованого електронного підпису та додаванням сканованих копій необхідних документів, а також про можливість відстеження стану її опрацювання в розділі "Мої звернення".

Станом на час звернення до суду виплату пенсії позивачу не поновлено.

Аналізуючи виниклі між сторонами правовідносини, суд доходить наступного.

Статтею 46 Конституції України передбачено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Пенсійні правовідносини регулюються, зокрема, Законом України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" від 09.07.200 3№ 1058-IV (далі - Закон № 1058-IV), який визначає принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, передбачених цим Законом.

Згідно із пунктом 1 частини першої та частиною четвертою статті 8 Закону № 1058-IV, право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані особами з інвалідністю в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж, а в разі смерті цих осіб - члени їхніх сімей, зазначені у статті 36 цього Закону, та інші особи, передбачені цим Законом.

Іноземці та особи без громадянства, які перебувають в Україні на законних підставах, мають право на отримання пенсійних виплат і соціальних послуг із системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування нарівні з громадянами України на умовах та в порядку, передбачених цим Законом, якщо інше не передбачено міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Аналізуючи зазначені норми права, суд доходить висновку, що, за загальним правилом, право на призначення (перерахунок, поновлення) пенсії мають громадяни України незалежно від місця проживання та іноземці і особи без громадянства, які перебувають в Україні на законних підставах, на умовах та порядку, передбачених законодавством або міждержавними угодами.

Зазначений підхід узгоджується із позицією Верховного Суду, висловленою у постановах від 30 січня 2020 року у справі № 489/5194/16-а та від 30 вересня 2021 року у справі № 540/4060/20.

Згідно із ста.85 Закону України "Про пенсійне забезпечення" від 05.11.1991 № 1788-ХІІ, пенсії виплачуються за місцем проживання пенсіонера, незалежно від реєстрації місця проживання.

Статтею 1 Закону № 1058-IV встановлено, що пенсія - це щомісячна пенсійна виплата в солідарній системі загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, яку отримує застрахована особа в разі досягнення нею передбаченого цим Законом пенсійного віку чи визнання її особою з інвалідністю, або отримують члени її сім`ї у випадках, визначених цим Законом.

Статтею 5 Закону № 1058-IV передбачено, що дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках, визначених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом визначаються, зокрема, види пенсійних виплат; умови набуття права та порядок визначення розмірів пенсійних виплат; порядок здійснення пенсійних виплат за загальнообов`язковим державним пенсійним страхуванням; організація та порядок здійснення управління в системі загальнообов`язкового державного пенсійного страхування.

Отже, нормативно-правовим актом, яким визначено підстави припинення пенсійних виплат (які є складовою порядку пенсійного забезпечення), є саме Закон № 1058-IV.

Інші нормативно-правові акти у сфері правовідносин, врегульованих Законом №1058-IV, можуть застосовуватися виключно за умови, якщо вони не суперечать цьому Закону.

Наведений перелік підстав для припинення виплати пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду України є вичерпним та передбачає можливість припинення виплати пенсії з інших підстав лише у випадках, прямо передбачених законом.

Таким чином, пенсійний орган має право припинити виплату пенсії особі виключно з підстав, передбачених законом, про що приймає вмотивоване рішення.

Відповідно до частини 1 статті 49 Закону № 1058-IV (у редакції станом на момент припинення виплати пенсії позивачу) виплата пенсії за рішенням територіальних органів ПФУ або за рішенням суду припиняється:

1) якщо пенсія призначена на підставі документів, що містять недостовірні відомості;

2) на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України (положення пункту 2 частини першої статті 49 втратили чинність як такі, що є неконституційними, на підставі Рішення Конституційного Суду України від 07 жовтня 2009 року № 25-рп/2009);

3) у разі смерті пенсіонера;

4) у разі неотримання призначеної пенсії протягом 6 місяців підряд;

5) в інших випадках, передбачених законом.

Наведений перелік підстав для припинення виплати пенсії за рішенням територіальних органів ПФУ є вичерпним та передбачає можливість припинення виплати пенсії з інших підстав лише у випадках, прямо передбачених законом.

Так, виплату пенсії позивачу призупинено з 01.09.2023 року в автоматичному режимі без винесення окремого рішення на підставі обміну інформацією з органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування, яка дає обґрунтовані підстави вважати, що внутрішньо переміщена особа повернулась до покинутого місця проживання.

Згідно зі статтею 51 Закону № 1058-IV у разі виїзду пенсіонера на постійне місце проживання за кордон пенсія, призначена в Україні, за заявою пенсіонера може бути виплачена йому за шість місяців наперед перед від`їздом, рахуючи з місяця, що настає за місяцем зняття з обліку за місцем постійного проживання. Під час перебування за кордоном пенсія виплачується в тому разі, якщо це передбачено міжнародним договором України, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України.

Рішенням Конституційного Суду України від 07 жовтня 2009 року № 25-рп/2009 (далі - Рішення № 25-рп/2009) пункт 2 частини першої статті 49, друге речення статті 51 Закону № 1058-ІV щодо припинення виплати пенсії на весь час проживання (перебування) пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, Конституційний Суд України визнав такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційним).

Зазначені положення Закону № 1058-ІV втратили чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.

Як зазначено у рішенні № 25-рп/2009, оспорюваними нормами Закону № 1058-ІV держава, всупереч конституційним гарантіям соціального захисту для всіх осіб, право на соціальний захист поставила в залежність від факту укладення Україною з відповідною державою міжнародного договору з питань пенсійного забезпечення.

Таким чином, держава всупереч конституційним гарантіям соціального захисту для всіх осіб, що мають право на отримання пенсії у старості, на законодавчому рівні позбавила цього права пенсіонерів у тих випадках, коли вони обрали постійним місцем проживання країну, з якою не укладено відповідного договору. Виходячи із правової, соціальної природи пенсій право громадянина на одержання призначеної йому пенсії не може пов`язуватися з такою умовою, як постійне проживання в Україні; держава відповідно до конституційних принципів зобов`язана гарантувати це право незалежно від того, де проживає особа, якій призначена пенсія, - в Україні чи за її межами.

З огляду на наведене, з дня набрання чинності рішенням № 25-рп/2009 щодо неконституційності положень пункту 2 частини першої статті 49, другого речення статті 51 Закону № 1058-ІV виникли підстави для поновлення конституційного права особи на виплату пенсії, виплата якої була зупинена на підставі положень зазначеного Закону. З цього часу управління ПФУ має відновити виплату пенсії громадянам України, які виїхали на постійне місце проживання за кордон.

Отже, проживаючи в Ізраїлі, як громадянин України, позивач має такі ж самі конституційні права, як інші громадяни цієї держави, оскільки Конституція України та пенсійне законодавство України не допускають обмеження права на соціальний захист, зокрема права на отримання пенсії за ознакою місця проживання.

Європейський суд з прав людини у рішенні у справі "Пічкур проти України" зазначив про те, що право на отримання пенсії як таке стало залежним від місця проживання заявника. Це призвело до ситуації, в якій заявник, пропрацювавши багато років у своїй країні та сплативши внески до системи пенсійного забезпечення, був зовсім позбавлений права на пенсію лише на тій підставі, що він більше не проживає на території України (пункт 51 цього рішення).

У пункті 54 вказаного рішення ЄСПЛ зазначив, що наведених вище міркувань ЄСПЛ достатньо для висновку про те, що різниця в поводженні, на яку заявник скаржився, порушувала статтю 14 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), згідно з якою користування правами та свободами, визнаними в Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою - статі, раси, кольору шкіри, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного чи соціального походження, належності до національних меншин, майнового стану, народження, або за іншою ознакою, у поєднанні зі статтею 1 Першого протоколу до Конвенції, якою передбачено право кожної фізичної або юридичної особи мирно володіти своїм майном та закріплено, що ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Згідно із ч.2 ст.49 Закону № 1058-IV поновлення виплати пенсії здійснюється за рішенням територіального органу Пенсійного фонду протягом 10 днів після з`ясування обставин та наявності умов для відновлення її виплати. Виплата пенсії поновлюється в порядку, передбаченому частиною 3 статті 35 та статті 46 цього Закону.

Абзацом 3 частини 1 статті 44 Закону № 1058-IV встановлено, що порядок подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсії визначається правлінням Пенсійного фонду за погодженням з центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері соціального захисту населення.

На виконання зазначених приписів постановою правління Пенсійного фонду України від 25 листопада 2005 року № 22-1 (у редакції постанови правління Пенсійного фонду України від 7 липня 2014 року № 13-1), зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 27 грудня 2005 року за № 1566/11846, був затверджений Порядок подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування (далі - Порядок № 22-1).

Згідно із пунктом 1.1 цього Порядку (в редакції, чинній станом на час звернення позивача із заявою про перерахунок/поновлення виплати пенсії) заява про призначення, перерахунок, поновлення пенсії, переведення з одного виду пенсії на інший (Заява про призначення/перерахунок пенсії - додаток 1) […] подається заявником до територіального органу Пенсійного фонду України (далі орган, що призначає пенсію) (абз.1).

Заява про призначення, перерахунок пенсії, переведення з одного виду пенсії на інший, припинення перерахування пенсії на поточний рахунок пенсіонера в банку та отримання пенсії за місцем фактичного проживання, виплату частини пенсії на непрацездатних членів сім`ї особи, яка перебуває на повному державному утриманні, переведення виплати пенсії за новим місцем проживання, працевлаштування (звільнення), початок (припинення) діяльності, пов`язаної з отриманням доходу, що є базою нарахування єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, виплату недоотриманої пенсії у зв`язку зі смертю пенсіонера може подаватись заявником разом зі сканованими копіями документів, які відповідають оригіналам документів та придатні для сприйняття їх змісту (мають містити чітке зображення повного складу тексту документа та його реквізитів), через вебпортал електронних послуг Пенсійного фонду України (далі - вебпортал) або засобами Єдиного державного вебпорталу електронних послуг (далі - Портал Дія) з використанням електронного підпису, що базується на кваліфікованому сертифікаті електронного підпису, відповідно до Положення про організацію прийому та обслуговування осіб, які звертаються до органів Пенсійного фонду України, затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 30 липня 2015 року № 13-1, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 18 серпня 2015 року за № 991/27436 (абз.2).

Відповідно до пункту 1.8 Порядку № 2-1 днем звернення за перерахунком пенсії, переведенням з одного виду пенсії на інший, поновленням виплати пенсії, […] вважається день прийняття органом, що призначає пенсію, заяви з усіма необхідними документами (у разі подання заяви через вебпортал або засобами Порталу Дія - дата реєстрації заяви зі сканованими копіями документів, які відповідають оригіналам документів та придатні для сприйняття їх змісту (мають містити чітке зображення повного складу тексту документа та його реквізитів).

Згідно із пунктом 4.3 Порядку № 22-1 рішення за результатами розгляду заяви [в тому числі про перерахунок, поновлення виплати пенсії] підписується керівником органу, що призначає пенсію (іншою посадовою особою, визначеною відповідно до наказу керівника органу, що призначає пенсію, щодо розподілу обов`язків), та зберігається в електронній пенсійній справі особи.

Верховний Суд у постановах від 20 січня 2022 року у справі № 280/4551/21, від 24 липня 2023 року у справі № 280/6637/22, від 10 серпня 2023 року у справі № 160/4874/20 вказав, що подання заяви про призначення/перерахунок/відновлення пенсії пенсіонеру, який виїхав на постійне проживання за межі України, допускається у тому числі, представником такого пенсіонера за довіреністю, і така заява має бути розглянута Пенсійним органом з урахуванням інших вимог Порядку № 22-1 та згідно із Законом №1058-ІV.

Суд зазначає, що у листі від 29.06.2026 відповідач вказував, що поновлення виплати пенсії позивачу можливо за умов надання всіх необхідних документів для осіб, які тимчасово проживають за кордоном визначених пунктами 2.23 та 2.9 Порядку № 22-1.

При цьому відповідачем не вказано, яких саме документів надано позивачем та яких не вистачає для поновлення виплати їй пенсії.

Натомість відповідач обмежився посиланням на норми чинного законодавства.

Суд враховує, що за заявою позивача від 14.10.2025 проведено пенсійним органом її ідентифікацію в режимі відеоконференцзв`язку, за результатами якої прийнято рішення від 19.11.2025 №883077 про встановлення особи. Зі змісту зазначеного рішення вбачається, що на підставі проведеного 06.11.2025 відеоконференцзв`язку, опрацювання наданих документів та відповідей на поставлені запитання встановлено особу ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , із зазначенням її реєстраційного номера облікової картки платника податків та номера пенсійної справи. Також у рішенні зафіксовано відповідь позивача про неотримання пенсії від органів пенсійного забезпечення рф.

Отже, проходження позивачем ідентифікації підтверджується окремим рішенням територіального органу Пенсійного фонду України, прийнятим за результатами безпосереднього спілкування з нею в режимі відеоконференцзв`язку та перевірки її документів. Зазначене рішення має істотне значення для вирішення питання про поновлення виплати пенсії, оскільки підтверджує встановлення особи її одержувачки, а проведення відеоконференцзв`язку за особистої участі позивача свідчить про її перебування в живих на час проведення цієї процедури.

Водночас у відповідях на звернення позивача відповідач не надав оцінки зазначеному рішенню та не обґрунтував, які саме обставини щодо її особи залишилися непідтвердженими після проходження відеоідентифікації. Посилання лише на необхідність подання додаткових документів без урахування результатів уже проведеної територіальним органом ПФУ перевірки свідчить про неповне з`ясування обставин, що мають значення для поновлення пенсійних виплат.

Крім того, позивач постійно проживає в Державі Ізраїль, куди виїхала у 2020 році, а тому вимога надати документи про отримання тимчасового захисту або статусу біженця потребувала обґрунтування з урахуванням саме її обставин. Натомість відповідач обмежився наведенням загальних вимог до осіб, які тимчасово проживають за кордоном у зв`язку зі збройною агресією рф, не пояснивши їх застосовності до позивача.

Суд зазначає, що належний розгляд звернення про поновлення виплати пенсії передбачає оцінку поданих документів та індивідуальних обставин особи, а не лише відтворення загальних положень порядку звернення. Направлення позивачу листів із повторними роз`ясненнями за відсутності належної оцінки рішення про встановлення її особи та волевиявлення щодо отримання пенсії на банківський рахунок не свідчить про вирішення порушеного нею питання по суті.

За сукупністю наведених обставин суд дійшов висновку, що відповідачем не наведено належного обґрунтування подальшого не поновлення виплати раніше призначеної позивачу пенсії. Тривале не вирішення цього питання, попри неодноразові звернення позивача та проходження нею процедури встановлення особи, свідчить про протиправну бездіяльність відповідача, яка перешкоджає реалізації права ОСОБА_1 на отримання пенсії за віком.

Окремо суд зазначає, що призначення та виплата пенсії позивача повинна бути здійснена з урахуванням індексації/масових перерахунків на момент виплати пенсії.

Статтею 18 Закону України "Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії" від 05.10.2000 р. № 2017-ІІІ (далі - Закон № 2017-ІІІ) визначено, що законами України з метою надання соціальної підтримки населенню України в цілому та окремим категоріям громадян встановлюються державні гарантії, зокрема, щодо індексації доходів населення з метою підтримання достатнього життєвого рівня громадян та купівельної спроможності їх грошових доходів в умовах зростання цін.

Державні соціальні гарантії є обов`язковими для всіх державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності (частина 2 статті 19 Закону № 2017-ІІІ).

Правові, економічні та організаційні основи підтримання купівельної спроможності населення України в умовах зростання цін з метою дотримання встановлених Конституцією України гарантій щодо забезпечення достатнього життєвого рівня населення України регульовано Законом України "Про індексацію грошових доходів населення" від 03.07.1991 року № 1282-ХІІ (далі - Закон № 1282-ХІІ).

Згідно із ст.1 вказаного Закону індексація грошових доходів населення - встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодовувати подорожчання споживчих товарів і послуг.

Враховуючи, що індексації підлягають всі грошові доходи населення, які не мають разового характеру, а також те, що здійснення індексації врегульовано окремим законом, колегія суддів судової палати в постанові Верховного Суду від 03.04.2019 року у справі №638/9697/17 дійшла висновку, що механізм індексації має універсальний характер.

У передостанньому абзаці ст.2 Закону №1282-ХІІ встановлено, що індексація пенсій здійснюється шляхом їх підвищення відповідно до законодавства про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування.

Підвищення відповідно до законодавства про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування здійснюється на підставі ч.2 або ч.3 ст. 42 Закону №1058-IV.

Отже, здійснення підвищення пенсії на момент виплати (індексації) що здійснюється на підставі ч.2 або ч.3 ст.42 Закону №1058-IV є однією із основних державних гарантій, спрямованою на підтримання купівельної спроможності населення України шляхом підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодовувати подорожчання споживчих товарів і послуг.

Закон №1058-IV стосовно зобов`язання відповідача виплатити пенсію з урахуванням підвищення пенсії на момент виплати (індексації), що здійснюється на підставі ч.2 або ч.3 ст.42 Закону №1058-IV та Закону № 2050-III стосовно нарахування компенсації втрати частини доходів не лишають відповідачу ніякого права на застосування його дискреційних повноважень.

Суб`єкт владних повноважень не наділений дискреційними повноваженнями, тобто не має право діяти на власний розсуд, коли відповідно до закону правомірним є лише один варіант рішення чи діяльності (ВС/КАС від 06 березня 2019 р., №1640/2594/18)

За таких обставин суд дійшов висновку, що належним та ефективним способом захисту порушеного права позивача є зобов`язання відповідача поновити їй виплату пенсії за віком з 01.09.2023, виплатити недоотримані з цієї дати суми пенсії та здійснювати її подальшу виплату на визначений нею банківський рахунок № НОМЕР_1 , відкритий в АТ КБ "ПриватБанк" з урахуванням індексації та з нарахуванням компенсації втрати частини доходів, у розмірі відповідно до норм Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування".

Суд також застосовує позицію ЄСПЛ, сформовану в пункті 58 рішення у справі "Серявін та інші проти України" (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) № 303-A, пункт 29).

Відповідно до ч.2 ст.2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Частиною 1 ст.9 КАС України визначено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно із частинами 1, 2 статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

В силу ч.3 ст.90 КАС України, суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Приймаючи до уваги вище наведене, суд дійшов висновку про задоволення позовної заяви з викладених вище підстав.

Щодо сплаченого позивачем судового збору за подання позову, суд зазначає наступне.

Частиною 1 ст.139 КАС України встановлено, що при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Як видно з матеріалів справи, позивачем при зверненні до суду понесені судові витрати, пов`язані зі сплатою судового збору за подання позовної заяви у розмірі 1 064,96 грн.

Відтак, відповідно до положень ч.1 ст.139 КАС України, суд стягує на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача суму сплаченого судового збору розмірі 1 064,96 грн.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст.8, 9, 72, 77, 132, 139, 241 - 246, 250, 262 КАС України, суд,

УХВАЛИВ:

Позовну заяву - задовольнити.

Визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області щодо не поновлення та невиплати ОСОБА_1 пенсії за віком на визначений нею банківський рахунок з 01.09.2023 року.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області поновити ОСОБА_1 виплату пенсії за віком та здійснювати виплату поточної й недоотриманої пенсії з 01.09.2023 року на визначений нею банківський рахунок № НОМЕР_1 , відкритий в АТ КБ "ПриватБанк" з урахуванням індексації та з нарахуванням компенсації втрати частини доходів, у розмірі відповідно до норм Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування".

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (вул.Набережна Перемоги, 26, м.Дніпро, 49094, код ЄДРПОУ 21910427) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , рнокпп НОМЕР_2 ) судові витрати по справі у розмірі 1 064,96 грн.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до ст.255 КАС України та може бути оскаржене в порядку та у строки, встановлені ст.ст.295, 297 КАС України.

Суддя К.С. Кучма