Ухвала суду № 140614158, 14.10.2026, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

У Х В А Л А

14 жовтня 2026 рокуСправа № 160/12577/26

Суддя Дніпропетровського окружного адміністративного суду Прудник Сергій Володимирович, розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін у місті Дніпро питання щодо закриття провадження у справі за позовною заявою ОСОБА_1 до комунального підприємства Криворізька міська клінічна лікарня №2 Криворізької міської ради про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИВ:

12.05.2026 року до Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до комунального підприємства Криворізька міська клінічна лікарня №2 Криворізької міської ради, в якій позивач з урахуванням уточненого адміністративного позову просить суд:

- визнати протиправними дії комунального підприємства Криворізька міська клінічна лікарня № 2 Криворізької міської ради, які полягають у відмові надання ОСОБА_1 , рідній сестрі загиблого військовослужбовця ОСОБА_2 його медичної документації, для підтвердження встановлених діагнозів та стану його здоров`я до дня смерті, викладеній у листі від 13.02.2026 року №593;

- зобов`язати комунальне підприємство Криворізька міська клінічна лікарня № 2 Криворізької міської ради надати ОСОБА_1 , рідній сестрі загиблого військовослужбовця ОСОБА_2 його медичну документацію до дня смерті.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначила, що вона є рідною сестрою загиблого військовослужбовця ОСОБА_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 під час перебування у щорічній основній відпустці у Комунальному підприємстві Криворізька міська клінічна лікарня № 2 Криворізької міської ради. Причиною смерті відповідно до сповіщення про смерть №16 від 05.11.2023 року зазначено гострий мозковий інсульт - інфаркт головного мозку. Позивач вказала, що медична документація, яка містить відомості про стан здоров`я померлого військовослужбовця, перебіг його захворювання, результати обстежень та лікування до дня смерті, зберігається у відповідача. Отримання зазначених документів є необхідним для встановлення причинно-наслідкового зв`язку смерті ОСОБА_2 з проходженням військової служби та подальшої реалізації прав і соціальних гарантій членів сім`ї загиблого військовослужбовця. З цією метою позивач звернулася до відповідача з адвокатським запитом від 20.01.2026 року №20012601 про надання медичної документації її брата, однак листом від 13.02.2026 року №593 КП Криворізька міська клінічна лікарня №2 Криворізької міської ради відмовило у її наданні, посилаючись на відсутність у позивача правових підстав для отримання копій медичних документів померлого. Позивач вважає таку відмову протиправною, оскільки вона перешкоджає отриманню інформації, необхідної для встановлення обставин смерті її брата та реалізації передбачених законом прав члена сім`ї померлого військовослужбовця. У зв`язку з цим вона просить суд визнати протиправними дії відповідача щодо відмови у наданні медичної документації та зобов`язати лікарню надати відповідні документи.

За відомостями з витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 12.05.2026 року зазначена вище справа розподілена та 13.05.2026 року передана судді Пруднику С.В.

18.05.2026 року ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 23.03.2026 року означену позовну заяву залишено без руху. Позивачу надано було строк для усунення недоліків позовної заяви протягом 5 (п`яти) робочих днів, з моменту отримання копії даної ухвали, шляхом надання до суду: позовної заяви із доказами направлення відповідачу, у відповідності до вимог ст. 160 КАС України з максимально чітко і зрозуміло сформованими позовними вимогами виходячи із приписів ст. 5 КАС України.

У встановлений ухвалою суду від 18.05.2026 року строк позивач усунув недоліки адміністративного позову.

29.05.2026 року ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду прийнято до свого провадження означену позовну заяву та відкрито провадження в адміністративній справі. Призначено справу до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін. Витребувано у комунального підприємства Криворізька міська клінічна лікарня №2 Криворізької міської ради: письмові та вмотивовані пояснення щодо відмови надання ОСОБА_1 , рідній сестрі загиблого військовослужбовця ОСОБА_2 його медичної документації, для підтвердження встановлених діагнозів та стану його здоров`я до дня смерті, викладеній у листі від 13.02.2026 року №593. Судом зобов`язано витребувані судом докази подати до Дніпропетровського окружного адміністративного суду (також шляхом направлення на електронну адресу Дніпропетровського окружного адміністративного суду (inbox@adm.dp.court.gov.ua; inboxdoas@adm.dp.court.gov.ua) ) у строк до 26.06.2026 року. Судом попереджено комунальне підприємство Криворізька міська клінічна лікарня №2 Криворізької міської ради про можливість застосування судом заходів процесуального примусу, зокрема накладення штрафу та винесення окремої ухвали у разі невиконання вимог даної ухвали суду.

25.06.2026 року від комунального підприємства «Криворізька міська клінічна лікарня №2» Криворізької міської ради до суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач заперечив щодо задоволення позовних вимог. В обґрунтування своєї правової позиції відповідач зазначив, що 20.01.2026 року адвокат позивача звернувся до комунального підприємства «Криворізька міська клінічна лікарня №2» Криворізької міської ради із запитом про надання медичної документації померлого ОСОБА_2 . За результатами розгляду вказаного звернення відповідачем було відмовлено у наданні запитуваних документів у зв`язку з відсутністю передбачених законодавством правових підстав для розголошення відомостей, що становлять лікарську таємницю. Відповідач наголосив, що відповідно до статті 32 Конституції України, статті 286 Цивільного кодексу України та статті 40 Закону України «Основи законодавства України про охорону здоров`я» інформація про стан здоров`я особи, встановлені діагнози, результати медичних обстежень, призначене лікування та інші відомості медичного характеру належать до інформації з обмеженим доступом і підлягають захисту від неправомірного розголошення. На переконання відповідача, сам факт перебування позивача у родинних відносинах із померлим пацієнтом, зокрема наявність статусу його рідної сестри, не породжує безумовного права на отримання повного обсягу медичної документації, яка містить лікарську таємницю. При цьому на момент розгляду адвокатського запиту позивачем не було надано документів, які б підтверджували наявність у неї статусу законного представника померлого або інших прямо передбачених законом підстав для отримання відповідної документації. Крім того, відповідач зазначив, що право позивача на отримання інформації про причину смерті її брата було забезпечено шляхом видачі лікарського свідоцтва про смерть встановленої форми, в якому зазначено причину смерті ОСОБА_2 . Водночас позовні вимоги фактично спрямовані на отримання не відомостей про причину смерті, а повного обсягу медичної документації померлого пацієнта, яка містить інформацію, що охороняється законом. Посилаючись на положення частини п`ятої статті 39 Закону України «Основи законодавства України про охорону здоров`я» та частини четвертої статті 285 Цивільного кодексу України, відповідач зауважив, що у разі смерті пацієнта члени його сім`ї або інші уповноважені ними фізичні особи мають право бути присутніми при дослідженні причин його смерті, ознайомлюватися з висновками щодо причин смерті та оскаржувати такі висновки до суду. Проте, на думку відповідача, зазначені положення законодавства не передбачають права членів сім`ї померлого на безперешкодне отримання всієї медичної документації, що стосується його лікування. Окремо відповідач звернув увагу на те, що позивач обґрунтовує необхідність отримання медичної документації встановленням причинного зв`язку захворювання та смерті ОСОБА_2 із проходженням військової служби. Разом із тим позивачем не надано доказів її звернення до відповідної військово-лікарської комісії із заявою про встановлення причинного зв`язку захворювання, травми або смерті військовослужбовця. Відповідач вважає, що позивач мала можливість звернутися до регіональної або Центральної військово-лікарської комісії з відповідною заявою та порушити перед нею питання про витребування необхідних медичних документів безпосередньо із закладу охорони здоров`я. При цьому відповідач зазначив, що законодавством та галузевими стандартами у сфері охорони здоров`я передбачено можливість обміну медичною інформацією між уповноваженими медичними установами для вирішення питань, віднесених до їх компетенції. Також відповідач наголосив, що відсутність звернень інших родичів померлого військовослужбовця не створює для позивача додаткових прав щодо доступу до інформації, яка становить лікарську таємницю, а обов`язок медичних працівників зберігати таку таємницю прямо передбачений пунктом «г» частини першої статті 78 Закону України «Основи законодавства України про охорону здоров`я». Таким чином, відповідач вважає, що відмова у наданні позивачу копій медичної документації ОСОБА_2 була правомірною, обґрунтованою та такою, що відповідала вимогам законодавства щодо захисту персональних даних і збереження лікарської таємниці. На думку відповідача, позивачем не доведено наявності у комунального підприємства обов`язку надати їй повний обсяг медичної документації померлого брата, а тому правові підстави для визнання оскаржуваних дій протиправними та зобов`язання надати відповідні документи відсутні. З огляду на викладене відповідач просив суд відмовити у задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 у повному обсязі.

23.07.2026 року ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду у задоволенні клопотання ОСОБА_1 про звільнення від сплати судового збору відмовлено. Позовну заяву ОСОБА_1 до комунального підприємства Криворізька міська клінічна лікарня №2 Криворізької міської ради про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії залишено без руху. Позивачу надано строк для усунення недоліків позовної заяви протягом 5 (п`яти) робочих днів, з моменту отримання копії даної ухвали, шляхом надання до суду: оригіналу документа про сплату судового збору в розмірі 1331,20 грн.

У встановлений ухвалою суду від 23.07.2026 року строк позивач усунув недоліки адміністративного позову.

31.07.2026 року ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду продовжено розгляд адміністративної справи №160/12577/26 за позовною заявою ОСОБА_1 до комунального підприємства Криворізька міська клінічна лікарня №2 Криворізької міської ради про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії.

В період з 03.08.2026 року по 16.08.2026 року суддя Прудник С.В. перебував у щорічній основній відпустці.

17.08.2026 року ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду продовжено строк розгляду даної справи на 30 днів.

21.09.2026 року ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду продовжено строк розгляду даної справи на 30 днів.

Вивчивши та дослідивши всі матеріали справи та надані докази, а також проаналізувавши зміст норм матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, з`ясувавши всі обставини справи, оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, суд дійшов наступних висновків.

Судом встановлено, матеріалами справи підтверджено, що позивач, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , є рідною сестрою ОСОБА_2 , який проходив військову службу у Збройних Силах України та помер ІНФОРМАЦІЯ_3 .

Родинні відносини між позивачем та померлим військовослужбовцем підтверджуються наявними у матеріалах справи копіями свідоцтва про народження ОСОБА_3 серії НОМЕР_1 та свідоцтва про народження ОСОБА_2 серії НОМЕР_2 .

Із матеріалів справи встановлено, що ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_3 у військовому званні солдата.

Відповідно до сповіщення про смерть (загибель) №16 від 05.11.2023 року, виданого командиром військової частини НОМЕР_3 , солдат ОСОБА_2 помер ІНФОРМАЦІЯ_3 під час перебування у щорічній основній відпустці за 2023 рік у комунальному підприємстві «Криворізька міська клінічна лікарня №2» Криворізької міської ради.

У зазначеному сповіщенні причиною смерті військовослужбовця визначено гострий мозковий інсульт - інфаркт головного мозку.

З наданих позивачем документів також убачається, що обставини смерті військовослужбовця були предметом службового розслідування, проведеного у військовій частині НОМЕР_3 .

Зокрема, відповідно до акта службового розслідування, затвердженого командиром військової частини НОМЕР_3 , досліджувалися обставини смерті солдата ОСОБА_2 , яка настала ІНФОРМАЦІЯ_3 під час перебування останнього у закладі охорони здоров`я.

У матеріалах службового розслідування зазначено, що військовослужбовець перебував у щорічній основній відпустці, під час якої був госпіталізований до комунального підприємства «Криворізька міська клінічна лікарня №2» Криворізької міської ради.

За результатами службового розслідування командуванням військової частини НОМЕР_3 було складено відповідний акт, до якого долучено документи щодо проходження військової служби, перебування військовослужбовця у відпустці, обставин його госпіталізації та смерті.

Зі змісту зазначеного акта вбачається, що причиною смерті ОСОБА_2 визначено гострий мозковий інсульт - інфаркт головного мозку.

Водночас із матеріалів справи встановлено, що позивач має намір з`ясувати обставини виникнення та перебігу захворювання померлого брата, встановлені йому діагнози, результати проведених медичних обстежень, призначене лікування та інші обставини надання медичної допомоги безпосередньо перед його смертю.

Необхідність отримання відповідної медичної документації позивач пов`язує з потребою встановлення причинного зв`язку захворювання та смерті ОСОБА_2 з проходженням військової служби, що, на її переконання, має істотне значення для подальшої реалізації передбачених законодавством прав та соціальних гарантій членів сім`ї померлого військовослужбовця.

Як встановлено судом, медична допомога ОСОБА_2 перед його смертю надавалася комунальним підприємством «Криворізька міська клінічна лікарня №2» Криворізької міської ради, код ЄДРПОУ 01986397, місцезнаходження: Дніпропетровська область, місто Кривий Ріг, майдан Олександра Химиченка, будинок 2.

У зв`язку з наведеним позивач вважала, що саме зазначений заклад охорони здоров`я володіє первинною медичною документацією, яка містить відомості про стан здоров`я ОСОБА_2 , результати його обстеження, встановлені діагнози, перебіг захворювання та проведене лікування.

З метою отримання відповідних документів позивач звернулася за професійною правничою допомогою до адвоката.

20.01.2026 року адвокатом Красним Станіславом Сергійовичем, який діяв в інтересах ОСОБА_1 на підставі договору про надання правової допомоги, до комунального підприємства «Криворізька міська клінічна лікарня №2» Криворізької міської ради було направлено адвокатський запит за вих. №20012601.

Зі змісту вказаного адвокатського запиту встановлено, що представник позивача просив надати копії медичної документації померлого військовослужбовця ОСОБА_2 .

Необхідність отримання запитуваних документів обґрунтовувалася потребою підтвердження встановлених медичних діагнозів, з`ясування стану здоров`я військовослужбовця до дня смерті, аналізу перебігу захворювання, результатів медичних обстежень та проведеного лікування.

Крім того, у зверненні зазначалося, що відповідні медичні документи необхідні для вирішення питання щодо встановлення причинного зв`язку смерті військовослужбовця з проходженням військової служби та виконанням обов`язків із захисту Батьківщини.

До адвокатського запиту були долучені документи, спрямовані на підтвердження повноважень адвоката, родинних відносин позивача з померлим військовослужбовцем та обставин його смерті.

За результатами розгляду зазначеного адвокатського запиту комунальне підприємство «Криворізька міська клінічна лікарня №2» Криворізької міської ради листом від 13.02.2026 року №593 повідомило представника позивача про відсутність правових підстав для надання копій медичної документації ОСОБА_2 .

Зі змісту листа від 13.02.2026 року №593 вбачається, що відповідач мотивував відмову тим, що надане адвокатом сповіщення про смерть військовослужбовця не підтверджує права його сестри на отримання копій медичних документів померлого.

При цьому відповідач зазначив, що згода ОСОБА_1 на обробку її персональних даних не є належною правовою підставою для розголошення медичної інформації іншої особи.

У вказаному листі відповідач, зокрема, зазначив, що додане до адвокатського запиту сповіщення про смерть ОСОБА_2 не надає його сестрі права на отримання копій медичної документації померлого пацієнта.

Також відповідач послався на положення законодавства щодо захисту персональних даних, збереження лікарської таємниці та обмеження доступу до інформації про стан здоров`я фізичної особи.

Відповідач виходив із того, що медична документація ОСОБА_2 містить відомості про стан його здоров`я, результати медичних обстежень, діагнози та лікування, які належать до інформації з обмеженим доступом.

На переконання відповідача, позивач не належить до кола осіб, яким законодавством надано безумовне право отримувати повний обсяг медичної документації померлого пацієнта.

Таким чином, листом від 13.02.2026 року №593 комунальне підприємство «Криворізька міська клінічна лікарня №2» Криворізької міської ради фактично відмовило у задоволенні адвокатського запиту від 20.01.2026 року №20012601 у частині надання копій медичної документації ОСОБА_2 .

Судом також встановлено, що під час розгляду звернення відповідачем не заперечувався факт смерті ОСОБА_2 , факт його перебування на лікуванні у відповідному закладі охорони здоров`я, а також факт звернення адвоката позивача із запитом про надання медичних документів.

Відмова відповідача була обґрунтована саме відсутністю, на його думку, у позивача належних правових підстав для доступу до запитуваної медичної інформації.

З матеріалів справи вбачається, що позивач не погодилася із зазначеною відмовою, вважаючи її такою, що порушує її право на отримання інформації про обставини захворювання та смерті рідного брата, який проходив військову службу.

Позивач зазначала, що запитувані медичні документи необхідні їй не з метою безпідставного поширення конфіденційної інформації, а для встановлення фактичних обставин смерті військовослужбовця та подальшого звернення до уповноважених органів щодо визначення причинного зв`язку його смерті з проходженням військової служби.

Крім того, позивач вважала, що відмова у наданні медичної документації створює перешкоди для реалізації її прав як рідної сестри померлого військовослужбовця та можливого отримання передбачених законодавством соціальних гарантій.

Звертаючись до суду, позивач посилалася на положення статей 49, 55 Конституції України, статті 39 Закону України «Основи законодавства України про охорону здоров`я», а також Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».

Зокрема, позивач зазначала, що відповідно до частини п`ятої статті 39 Закону України «Основи законодавства України про охорону здоров`я» у разі смерті пацієнта члени його сім`ї або інші уповноважені ними фізичні особи мають право бути присутніми при дослідженні причин його смерті, ознайомлюватися з висновками щодо причин смерті, а також оскаржувати такі висновки до суду.

На думку позивача, реалізація зазначених прав повинна забезпечувати можливість отримання необхідної інформації для з`ясування обставин смерті близького родича.

Із матеріалів справи також встановлено, що позивач пов`язує необхідність отримання медичної документації з подальшим вирішенням питання щодо встановлення причинного зв`язку смерті ОСОБА_2 із проходженням військової служби та визначенням її правового статусу як члена сім`ї померлого військовослужбовця.

Водночас із поданих документів убачається, що безпосереднім предметом звернення позивача до відповідача було отримання копій медичної документації померлого пацієнта, а не проведення медичного огляду, встановлення діагнозу чи ухвалення рішення військово-лікарською комісією.

У зв`язку з ненаданням відповідачем запитуваних медичних документів ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до комунального підприємства «Криворізька міська клінічна лікарня №2» Криворізької міської ради.

При вирішенні питання про закриття провадження у справі суд виходить з такого.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Європейський суд з прав людини у рішенні від 20 липня 2006 року у справі "Сокуренко і Стригун проти України" вказав, що фраза "встановлений законом" поширюється не лише на правову основу самого існування "суду", але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. Термін "судом, встановленим законом" у пункті 1 статті 6 Конвенції передбачає "усю організаційну структуру судів, включно з … питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів …". Суд дійшов висновку, що національний суд не мав юрисдикції судити деяких заявників, керуючись практикою, яка не мала регулювання законом, і, таким чином, не міг вважатися судом, "встановленим законом".

Отже, поняття "суду, встановленого законом" зводиться не лише до правової основи самого існування "суду", але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність, тобто охоплює всю організаційну структуру судів, включно з питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів.

Статтею 55 Конституції України передбачено, що кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Вирішуючи питання щодо визначення юрисдикції, в межах якої має розглядатись ця справа, суд виходить з такого.

Відповідно до статті 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом.

Кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Водночас реалізація конституційного права на судовий захист здійснюється з дотриманням установлених процесуальним законодавством правил щодо предметної та суб`єктної юрисдикції судів.

За змістом статті 124 Конституції України правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення.

Статтею 125 Конституції України встановлено, що судоустрій в Україні будується за принципами територіальності та спеціалізації і визначається законом.

Таким чином, право особи на судовий захист не означає можливості розгляду будь-якого юридичного спору в довільно обраному виді судочинства, оскільки кожен суд уповноважений вирішувати виключно ті категорії справ, які віднесені до його юрисдикції законом.

Визначення належної судової юрисдикції має істотне значення для забезпечення права особи на справедливий суд, гарантованого статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Зазначена стаття гарантує кожному право на справедливий і публічний розгляд його справи незалежним та безстороннім судом, встановленим законом.

Поняття суду, встановленого законом, охоплює не лише правову основу існування суду, а й дотримання встановлених законодавством правил, які визначають його компетенцію щодо розгляду конкретної категорії справ.

Отже, встановлення належності спору до адміністративної, цивільної чи іншої судової юрисдикції є необхідною передумовою законного розгляду справи.

Відповідно до частини першої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України адміністративна справа - переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір.

За визначенням, наведеним у пункті 2 частини першої статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України, публічно-правовий спір - спір, у якому хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, зокрема на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв`язку з виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій; або хоча б одна сторона надає адміністративні послуги на підставі законодавства, яке уповноважує чи зобов`язує надавати такі послуги виключно суб`єкта владних повноважень, і спір виник у зв`язку з наданням або ненаданням зазначених послуг; або хоча б одна сторона є суб`єктом виборчого процесу чи процесу референдуму і спір виник у зв`язку з порушенням її прав у такому процесі з боку суб`єкта владних повноважень або іншої особи.

Відповідно до пункту 7 частини першої статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України суб`єкт владних повноважень - орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб`єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг.

Частиною першою статті 19 Кодексу адміністративного судочинства України визначено категорії публічно-правових спорів, на які поширюється юрисдикція адміністративних судів.

Зокрема, згідно з пунктом 1 частини першої статті 19 цього Кодексу юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень, дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом установлено інший порядок судового провадження.

Крім того, пунктом 7 частини першої статті 19 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на спори фізичних чи юридичних осіб із розпорядником публічної інформації щодо оскарження його рішень, дій чи бездіяльності у частині доступу до публічної інформації.

Системний аналіз наведених положень процесуального законодавства свідчить, що визначальними критеріями розмежування судової юрисдикції є суб`єктний склад учасників правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності.

При цьому визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є саме публічно-правовий характер спору, тобто виникнення спірних правовідносин у зв`язку зі здійсненням хоча б однією зі сторін публічно-владних управлінських функцій або в інших випадках, прямо передбачених законом.

Наявність у спорі юридичної особи публічного права, державного чи комунального підприємства сама собою не є достатньою підставою для віднесення такого спору до адміністративної юрисдикції.

Для цього необхідно встановити, що у відповідних правовідносинах такий суб`єкт реалізовував владні управлінські повноваження щодо іншого учасника спору або діяв як розпорядник публічної інформації у відносинах, на які поширюється Закон України «Про доступ до публічної інформації».

Водночас приватноправові відносини характеризуються наявністю особистого немайнового або майнового інтересу їх учасників, юридичною рівністю сторін та відсутністю владного підпорядкування однієї сторони іншій.

Спір має приватноправовий характер, якщо він зумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу конкретної особи, навіть якщо до порушення такого права призвели дії або рішення суб`єкта, який в інших правовідносинах може здійснювати публічно-владні функції.

Саме такий підхід до розмежування юрисдикції послідовно застосовується Великою Палатою Верховного Суду.

Щодо правового висновку Великої Палати Верховного Суду від 26.02.2020 року у справі №2340/4717/18.

Суд вважає за необхідне насамперед врахувати правову позицію, викладену у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.02.2020 року у справі №2340/4717/18, провадження №11-412апп19.

Предметом судового розгляду у зазначеній справі були вимоги фізичної особи до комунального закладу охорони здоров`я про визнання неправомірним рішення щодо відмови у наданні доступу до інформації про стан здоров`я та зобов`язання надати відповідну інформацію.

Позивач у тій справі оскаржував дії комунального закладу охорони здоров`я, пов`язані з ненаданням інформації медичного характеру, та наполягав на необхідності захисту його права на доступ до відповідних відомостей у порядку адміністративного судочинства.

Суди першої та апеляційної інстанцій дійшли висновку про непоширення юрисдикції адміністративних судів на зазначений спір.

Переглядаючи судові рішення у касаційному порядку, Велика Палата Верховного Суду погодилася з таким висновком.

У постанові від 26.02.2020 року Велика Палата Верховного Суду зазначила, що визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть, зміст і характер спору.

Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин та стосується саме цих відносин.

Велика Палата Верховного Суду звернула увагу, що сам факт звернення фізичної особи до комунального закладу охорони здоров`я із вимогою про надання інформації медичного характеру не означає виникнення публічно-правових відносин.

У відповідних правовідносинах заклад охорони здоров`я діє насамперед як суб`єкт, що надає медичну допомогу та володіє інформацією про стан здоров`я пацієнта, а не як орган, який реалізує владні управлінські функції щодо особи.

Велика Палата Верховного Суду відхилила доводи про необхідність розгляду зазначеного спору як спору з розпорядником публічної інформації за пунктом 7 частини першої статті 19 Кодексу адміністративного судочинства України.

За результатами касаційного перегляду Велика Палата Верховного Суду погодилася з тим, що спір щодо доступу до інформації про стан здоров`я фізичної особи має приватноправовий характер, оскільки стосується захисту особистого немайнового права, а тому не підлягає розгляду за правилами адміністративного судочинства.

Зазначений висновок має істотне значення для вирішення питання про юрисдикцію у справі, що розглядається.

Так, у справі №160/12577/26 позивач ОСОБА_1 звернулася з позовними вимогами до комунального підприємства «Криворізька міська клінічна лікарня №2» Криворізької міської ради щодо відмови в наданні медичної документації померлого брата - ОСОБА_2 .

За змістом позовної заяви позивач вважає, що відмова закладу охорони здоров`я у наданні відповідних документів порушує її право на отримання інформації про обставини захворювання, лікування та смерті близького родича.

Відповідно, правовідносини між сторонами виникли у зв`язку з реалізацією позивачем особистого немайнового інтересу щодо доступу до медичної інформації померлого члена сім`ї.

У зазначених правовідносинах відповідач діяв як заклад охорони здоров`я, у володінні якого перебуває медична документація пацієнта.

При цьому відповідач не приймав щодо позивача владного управлінського рішення, не здійснював адміністративних повноважень та не вирішував питання про надання адміністративної послуги.

Відмова у наданні медичної документації була зумовлена оцінкою відповідачем наявності або відсутності правових підстав для розголошення відомостей, які становлять лікарську таємницю.

Отже, за своїм змістом спірні правовідносини є подібними до правовідносин, які були предметом розгляду Великої Палати Верховного Суду у справі №2340/4717/18.

Суд враховує, що на відміну від справи №2340/4717/18, у якій особа вимагала доступу до інформації про власний стан здоров`я, у справі, що розглядається, позивач просить надати медичну документацію померлого брата.

Проте зазначена відмінність не змінює визначального характеру спірних правовідносин, оскільки в обох випадках спір виник щодо реалізації права на доступ до медичної інформації, яка перебуває у володінні закладу охорони здоров`я, а не щодо здійснення таким закладом публічно-владних управлінських функцій.

Відтак правовий висновок Великої Палати Верховного Суду, викладений у постанові від 26.02.2020 року у справі №2340/4717/18, підлягає врахуванню під час визначення юрисдикції цієї справи.

Щодо правового висновку Великої Палати Верховного Суду від 18.08.2022 року у справі №520/13981/21.

Крім того, суд вважає за необхідне врахувати правову позицію Великої Палати Верховного Суду, викладену в постанові від 18.08.2022 року у справі №520/13981/21, провадження №11-33апп22.

У зазначеній справі предметом судового розгляду були вимоги щодо визнання протиправними дій, пов`язаних із не розглядом адвокатського запиту та ненаданням запитуваної інформації.

Велика Палата Верховного Суду досліджувала питання щодо належності спору, який виник у зв`язку з направленням адвокатського запиту, до адміністративної юрисдикції.

При цьому Верховний Суд звернув увагу на правову природу адвокатського запиту, мету його направлення, характер запитуваної інформації та зміст правовідносин, у межах яких виник відповідний спір.

За змістом статті 24 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» адвокатський запит є письмовим зверненням адвоката до органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових та службових осіб, підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності та підпорядкування, громадських об`єднань про надання інформації, копій документів, необхідних адвокату для надання правничої допомоги клієнту.

Отже, адвокатський запит може бути адресований як суб`єктам владних повноважень, так і юридичним особам приватного права, підприємствам, установам та організаціям.

Водночас сама можливість направлення адвокатського запиту юридичній особі не означає, що така юридична особа внаслідок отримання запиту набуває статусу суб`єкта владних повноважень.

Так само встановлений законодавством обов`язок розглянути адвокатський запит не перетворює правовідносини, які за своєю природою є приватноправовими, на публічно-правові.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 18.08.2022 року у справі №520/13981/21 виходила з необхідності дослідження характеру правовідносин, у зв`язку з якими направлено адвокатський запит, та правової природи запитуваної інформації.

При цьому суд касаційної інстанції наголосив, що для визначення належної юрисдикції необхідно з`ясувати, чи пов`язаний спір із виконанням відповідачем публічно-владних управлінських функцій.

Таким чином, факт ненадання відповіді на адвокатський запит або відмови в наданні запитуваної інформації сам собою не є безумовною підставою для виникнення спору адміністративної юрисдикції.

Суд зазначає, що у справі, яка розглядається, адвокатський запит від 20.01.2026 року №20012601 був направлений представником ОСОБА_1 з метою отримання медичної документації померлого брата.

Відповідний запит стосувався відомостей про стан здоров`я конкретної фізичної особи, встановлені діагнози, результати медичних обстежень, перебіг захворювання та проведене лікування.

Запитувані відомості виникли та були сформовані в межах правовідносин із надання медичної допомоги ОСОБА_2 .

Отже, такі відомості не є результатом здійснення відповідачем владних управлінських повноважень щодо позивача.

За цих обставин суд доходить висновку, що направлення представником позивача адвокатського запиту та отримання відмови в наданні медичної документації не змінюють приватноправової природи спірних правовідносин.

Зазначений висновок узгоджується з правовою позицією Великої Палати Верховного Суду, викладеною у постанові від 18.08.2022 року у справі №520/13981/21.

Щодо розмежування адвокатського запиту та запиту на публічну інформацію.

Додатково суд враховує правовий висновок Верховного Суду у складі Касаційного адміністративного суду, викладений у постанові від 21.03.2024 року у справі №640/7688/21.

У зазначеній постанові Верховний Суд звернув увагу на необхідність розмежування правовідносин, які виникають у зв`язку з направленням адвокатського запиту, та правовідносин щодо доступу до публічної інформації.

Верховний Суд зазначив, що адвокатський запит та запит на отримання публічної інформації мають різну правову природу й регулюються відповідними спеціальними законами.

Зокрема, право адвоката звертатися із запитами визначено Законом України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», тоді як порядок реалізації права на доступ до публічної інформації врегульовано Законом України «Про доступ до публічної інформації».

Верховний Суд наголосив на необхідності належної ідентифікації запиту як запиту на публічну інформацію у випадку, коли адвокат звертається саме з метою реалізації права на доступ до такої інформації.

Водночас сам факт оформлення звернення у формі адвокатського запиту не означає, що предметом відповідного звернення є публічна інформація.

Суд враховує, що відповідно до статті 1 Закону України «Про доступ до публічної інформації» публічна інформація - це відображена та задокументована будь-якими засобами та на будь-яких носіях інформація, що була отримана або створена в процесі виконання суб`єктами владних повноважень своїх обов`язків, передбачених чинним законодавством, або яка перебуває у володінні суб`єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації, визначених цим Законом.

При цьому відповідно до статті 13 зазначеного Закону суб`єкти господарювання, які фінансуються з державного чи місцевих бюджетів, можуть бути розпорядниками публічної інформації щодо використання бюджетних коштів, а суб`єкти, які виконують делеговані повноваження, - щодо інформації, пов`язаної з виконанням таких повноважень.

Проте наявність у юридичної особи статусу розпорядника публічної інформації стосовно певних категорій відомостей не означає, що будь-яка інформація, яка перебуває у її володінні, автоматично набуває характеру публічної інформації.

Зокрема, медична документація конкретного пацієнта, яка містить відомості про його стан здоров`я, діагнози та лікування, має спеціальний правовий режим, установлений законодавством у сфері охорони здоров`я.

Судом установлено, що адвокатський запит від 20.01.2026 року №20012601 був спрямований на отримання саме медичної документації ОСОБА_2 , а не відомостей про використання відповідачем бюджетних коштів, виконання делегованих владних повноважень або іншої інформації, яка становить предмет регулювання Закону України «Про доступ до публічної інформації».

Отже, спір між сторонами виник щодо доступу до інформації, яка стосується особистого немайнового права фізичної особи, а не щодо реалізації права на отримання публічної інформації.

За таких обставин положення пункту 7 частини першої статті 19 Кодексу адміністративного судочинства України не можуть бути застосовані як підстава для віднесення цього спору до адміністративної юрисдикції.

Аналогічний підхід щодо необхідності розмежування адвокатських запитів та запитів на публічну інформацію викладено у постанові Верховного Суду від 21.03.2024 року у справі №640/7688/21.

Щодо правової природи спірних правовідносин та належного способу судового захисту

Суд зазначає, що відповідно до статті 3 Конституції України людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.

Згідно зі статтею 32 Конституції України кожному гарантується право на невтручання в його особисте і сімейне життя, крім випадків, передбачених Конституцією України.

Відповідно до частини першої статті 285 Цивільного кодексу України повнолітня фізична особа має право на достовірну і повну інформацію про стан свого здоров`я, у тому числі на ознайомлення з відповідними медичними документами, що стосуються її здоров`я.

Частиною четвертою статті 285 Цивільного кодексу України встановлено, що у разі смерті фізичної особи члени її сім`ї або інші уповноважені ними фізичні особи мають право бути присутніми при дослідженні причин її смерті, ознайомитися з висновками щодо причин смерті, а також право на оскарження цих висновків до суду.

Аналогічні положення закріплені у статті 39 Закону України «Основи законодавства України про охорону здоров`я».

Статтею 286 Цивільного кодексу України встановлено право фізичної особи на таємницю про стан свого здоров`я, факт звернення за медичною допомогою, діагноз, а також відомості, одержані при її медичному обстеженні.

Статтею 40 Закону України «Основи законодавства України про охорону здоров`я» визначено обов`язок медичних працівників та інших осіб, яким у зв`язку з виконанням професійних або службових обов`язків стали відомі відповідні відомості, забезпечувати збереження лікарської таємниці.

Системний аналіз зазначених норм свідчить, що правовідносини щодо отримання медичної інформації, ознайомлення з медичною документацією та захисту лікарської таємниці належать до сфери правового регулювання особистих немайнових прав фізичної особи.

При цьому спір щодо обсягу права члена сім`ї померлого пацієнта на отримання медичних документів стосується визначення змісту та меж відповідного приватного права.

У справі, що розглядається, позивач обґрунтовує необхідність отримання медичної документації встановленням обставин захворювання та смерті брата, а також подальшою реалізацією прав, пов`язаних із його проходженням військової служби.

Проте зазначена мета звернення не змінює характеру безпосередніх спірних правовідносин між позивачем та відповідачем.

Суд звертає увагу, що комунальне підприємство «Криворізька міська клінічна лікарня №2» Криворізької міської ради не є органом, уповноваженим ухвалювати рішення про встановлення причинного зв`язку смерті військовослужбовця з проходженням військової служби, визначати статус члена сім`ї загиблого військовослужбовця або призначати відповідні соціальні виплати.

Відповідач у спірних правовідносинах виступає виключно як заклад охорони здоров`я, який надавав медичну допомогу ОСОБА_2 та у володінні якого перебуває медична документація останнього.

Таким чином, наявність у позивача наміру використати запитувані документи для подальшого звернення до уповноважених державних органів не перетворює спір щодо доступу до медичної документації на публічно-правовий.

Відповідно до статті 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Частиною першою статті 16 Цивільного кодексу України передбачено право кожної особи звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Згідно з частиною першою статті 19 Цивільного процесуального кодексу України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають із цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.

Отже, спори щодо захисту особистих немайнових прав фізичних осіб, зокрема права на отримання медичної інформації, за відсутності спеціальної норми про їх розгляд в іншому порядку підлягають вирішенню за правилами цивільного судочинства.

При цьому обрання позивачем способу захисту шляхом визнання дій відповідача протиправними та зобов`язання вчинити певні дії не є визначальним критерієм віднесення справи до адміністративної юрисдикції.

Формулювання позовних вимог не може змінити правову природу спірних матеріальних правовідносин.

Вирішальним є те, яке саме право позивач вважає порушеним, у яких правовідносинах виникло відповідне порушення та чи здійснював відповідач у цих правовідносинах владні управлінські функції.

З огляду на встановлені обставини суд доходить висновку, що позивач фактично звернулася за захистом особистого немайнового інтересу щодо отримання медичної інформації померлого члена сім`ї.

Відповідно, цей спір має приватноправовий характер та підлягає розгляду за правилами цивільного судочинства.

Щодо відсутності підстав для розгляду спору по суті в порядку адміністративного судочинства.

Суд зазначає, що встановлення відсутності адміністративної юрисдикції виключає можливість вирішення заявлених позовних вимог по суті в межах цієї справи.

При цьому суд не надає правової оцінки обґрунтованості відмови відповідача у наданні медичної документації з погляду наявності чи відсутності у позивача матеріального права на отримання відповідних документів.

Зокрема, у межах вирішення питання про закриття провадження суд не встановлює, чи мала ОСОБА_1 право на отримання копій усієї медичної документації померлого брата, чи поширюються на відповідні документи обмеження щодо лікарської таємниці та чи були законними підстави відмови, викладені у листі від 13.02.2026 року №593.

Зазначені питання стосуються суті матеріально-правового спору та можуть бути предметом судового дослідження під час розгляду справи судом належної юрисдикції.

Суд наголошує, що закриття провадження у зв`язку з неналежністю спору до адміністративної юрисдикції не є вирішенням спору по суті та не свідчить про відсутність у позивача права на судовий захист.

Навпаки, визначення належної юрисдикції спрямоване на забезпечення розгляду спору компетентним судом відповідно до встановленої законом процесуальної форми.

При цьому суд враховує, що відповідно до частини п`ятої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

З урахуванням наведених правових висновків Великої Палати Верховного Суду від 26.02.2020 року у справі №2340/4717/18 та від 18.08.2022 року у справі №520/13981/21, а також Верховного Суду від 21.03.2024 року у справі №640/7688/21, суд доходить висновку, що спірні правовідносини не належать до сфери публічно-правових відносин.

Судом установлено, що відповідач, розглядаючи адвокатський запит від 20.01.2026 року №20012601, не здійснював щодо позивача публічно-владних управлінських функцій.

Спір виник із приводу отримання медичної документації конкретної фізичної особи, а його вирішення потребує визначення змісту та обсягу особистих немайнових прав позивача у правовідносинах із закладом охорони здоров`я.

За таких обставин заявлені позовні вимоги не підлягають розгляду за правилами адміністративного судочинства.

Тому суд дійшов висновку про підвідомчість спору загальному суду за правилами цивільного судочинства.

Якщо позов не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства, п.1 ч.1 ст.238 КАС України визначений обов`язок судді закрити провадження в адміністративній справі.

На підставі викладеного, суд дійшов висновку закрити провадження в адміністративній справі та відповідно до ч.1 ст.239 КАС України роз`яснити позивачу, що спір віднесено до юрисдикції загального суду.

Відповідно до ч. 2 ст. 238 КАС України, про закриття провадження у справі суд постановляє ухвалу, а також вирішує питання про розподіл між сторонами судових витрат, повернення судового збору з бюджету.

Згідно з п. 5 ч. 1 ст. 7 Закону України "Про судовий збір", сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі закриття (припинення) провадження у справі (крім випадків, якщо провадження у справі закрито у зв`язку з відмовою позивача від позову і така відмова визнана судом), у тому числі в апеляційній та касаційній інстанціях.

Відповідного клопотання до суду не надходило.

Керуючись ст. ст. 2, 9, 180-189, 238, 241-243, 248, 256,295 КАС України, суд, -

УХВАЛИВ:

Закрити провадження в адміністративній справі №160/12577/25 за позовною заявою ОСОБА_1 до комунального підприємства Криворізька міська клінічна лікарня №2 Криворізької міської ради про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії.

Роз`яснити учасникам справи, що заявлений спір відноситься до юрисдикції загального суду та має розглядатись за правилами цивільного судочинства.

При цьому, також роз`яснити, що повторне звернення до суду зі спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав не допускається.

Ухвала набирає законної сили в порядку статті 256 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржена в строки передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України окремо від рішення суду у випадку, передбаченому п.5 ч. 1 статті 294 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя С. В. Прудник