Рішення № 140611301, 14.09.2026, Господарський суд Черкаської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЧЕРКАСЬКОЇ ОБЛАСТІ

18005, м. Черкаси, бульвар Шевченка, 307, тел. канцелярії (0472) 31-21-49, inbox@ck.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 вересня 2026 року Справа № 925/714/26

Господарський суд Черкаської області у складі головуючого судді - Васяновича А.В.,

секретар судового засідання - Ібрагімова Є.Р.,

за участі представників сторін:

від позивача - Громенко К.Л. - адвокат,

від відповідача - Кирман О.Д. - адвокат,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Сільськогосподарське

виробниче підприємство «Миколаївське», с-ще Весняне,

Миколаївського району, Миколаївської області

до товариства з обмеженою відповідальністю «Український Мак»,

м. Черкаси

про стягнення 433 589 грн. 32 коп.

ВСТАНОВИВ:

До Господарського суду Черкаської області з позовом звернулось товариство з обмеженою відповідальністю «Сільськогосподарське виробниче підприємство «Миколаївське» до товариства з обмеженою відповідальністю «Український Мак» про стягнення 433 589 грн. 32 коп. заборгованості, у зв`язку з порушенням відповідачем умов договору на виконання сільськогосподарських робіт № 30/07/2021-СГ від 30 липня 2021 року.

Позов подано до місцевого господарського суду з урахуванням положень ч.5 ст.29 ГПК України (за місцем виконання договору).

Ухвалою Господарського суду Черкаської області від 25 травня 2026 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі. Справу вирішено розглядати за правилами загального позовного провадження. Підготовче засідання призначено на 11 год. 00 хв. 30 червня 2026 року.

Ухвалою суду від 30 червня 2026 року було продовжено відповідачу строк для подання відзиву на позов до 07 липня 2026 року та відкладено підготовче засідання на 09 год. 00 хв. 20 липня 2026 року.

Ухвалою суду від 20 липня 2026 року, занесеною до протоколу судового засідання, суд закрив підготовче провадження та призначив справу до судового розгляду по суті. Розгляд справи по суті було призначено на 11 год. 00 хв. 14 вересня 2026 року.

Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримав та просив суд позов задовольнити повністю.

В обґрунтування своїх вимог позивач зазначав, що на виконання умов укладеного між сторонами договору, позивачем були виконанні роботи по збиранню врожаю маку на загальну суму 1 283 589 грн. 32 коп.

Проте, відповідач лише частково виконав свої зобов`язання за договором та здійснив оплату виконаних робіт у розмірі 850 000 грн. 00 коп., внаслідок чого у відповідача наявна заборгованість перед позивачем в сумі 433 589 грн. 32 коп.

Представник відповідача в судовому засіданні заперечував щодо задоволення позовних вимог та просив суд відмовити у задоволенні позову повністю.

Зокрема, заперечуючи проти позову відповідач стверджував, що позивачем пропущено строк позовної давності.

Крім того, представник відповідача в судовому засіданні зазначав, що позивач на має відповідної ліцензії на збирання та перевезення маку, а тому посилаючись на статтю 227 ЦК України стверджував про нікчемність договору, який укладений між сторонами.

У відповіді на відзив позивач зазначав, що строки позовної давності на період карантину та воєнного стану фактично були зупинені у період з 02 квітня 2020 року по 03 вересня 2025 року, а поновлення перебігу строків позовної давності відбулось з 04 вересня 2025 року.

Отже, за доводами позивача, перебіг строку позовної давності для звернення до суду про стягнення боргу розпочався лише з 04 вересня 2025 року.

В судовому засіданні, яке відбулося 14 вересня 2026 року згідно з ч. 1 ст. 240 ГПК України було оголошено вступну та резолютивну частини судового рішення зі справи № 925/714/26.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши докази, а також заслухавши пояснення учасників судового провадження, суд дійшов висновку, що позов підлягає задоволенню повністю, виходячи з наступного:

Судом встановлено, що 30 липня 2021 року між товариством з обмеженою відповідальністю «Сільськогосподарське виробниче підприємство «Миколаївське» (виконавець) та товариством з обмеженою відповідальністю «Український мак» (замовник) було укладено договір № 30/07/2021-СГ на виконання сільськогосподарських робіт (далі договір).

Умовами договору передбачено:

п. 1.1. виконавець зобов`язується на земельних ділянках, які знаходяться на території с. Бугрин, Гощанський р-н., Рівненська обл.; с. Лукашівка, Золотоніський р-н., Черкаська обл.; с. Ялинці, Кременчуцький р-н., Полтавська обл., виконати сільськогосподарські роботи за кількістю та на умовах, що наведені нижче за текстом договору, а замовник зобов`язується прийняти та оплатити виконані роботи (послуги);

п. 1.2. виконавець виконуватиме роботи за наведеними умовами та в наступних обсягах: збирання врожаю; орієнтована кількість - 917,68 га; орієнтована ціна за 1 га без ПДВ - 1 071 грн. 43 коп. - 1 250 грн. 00 коп.;

п. 1.3. орієнтовний обсяг робіт 917,68 га. Загальний остаточний обсяг робіт та їх остаточна вартість буде визначатися за актами приймання-передачі виконаних робіт;

п. 2.1. виконавець забезпечує виконання робіт в термін до 25 серпня 2021 року із використанням власної сільськогосподарської техніки, що керується та обслуговується працівниками виконавця;

п. 2.2.10. замовник серед іншого зобов`язаний, зокрема своєчасно здійснювати оплату робіт виконавця відповідно до умов договору;

п. 2.6. приймання-передача виконаних робіт здійснюється шляхом підписання сторонами акту приймання-передачі виконаних робіт, що надається виконавцем замовнику в день закінчення виконання робіт;

п. 3.1. орієнтовна загальна вартість робіт визначена в п. 1.2. цього договору, а загальна остаточна вартість виконаних робіт обчислюється виходячи з актів приймання-передачі виконаних робіт, що підписані сторонами та скріплені печатками;

п. 3.2. замовник зобов`язаний здійснити повну оплату вартості виконаних робіт на протязі 5 (п`яти) календарних днів з дати виконання робіт;

п. 8.1. даний договір набуває чинності з моменту підписання і діє до 31 грудня 2021 року або до повного виконання сторонами своїх зобов`язань.

Позивач в період з 09 серпня 2021 року по 12 вересня 2021 року виконав сільськогосподарські роботи зі збиранню врожаю на загальну суму 1 283 589 грн. 32 коп., що підтверджено актами надання послуг, а саме:

від 09 серпня 2021 року № 213 на суму 424 500 грн. 00 коп. з ПДВ;

від 23 серпня 2021 року № 214 на суму 301 500 грн. 00 коп. з ПДВ;

від 09 вересня 2021 року № 275 на суму 328 243 грн. 30 коп. з ПДВ;

від 12 вересня 2021 року № 276 на суму 229 346 грн. 02 коп. з ПДВ.

Відповідач частково розрахувався з позивачем за виконані роботи на суму 850 000 грн. 00 коп., що підтверджується платіжними інструкціями, копії яких знаходяться в матеріалах справи (а.с.11-13).

Заборгованість становить 433 589 грн. 32 коп.

Відповідач наявну заборгованість не сплатив.

Відповідно до ст. 509 Цивільного кодексу України (далі ЦК України) зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Частиною 2 ст. 11 ЦК України встановлено, що підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Згідно ст. 901 ЦК України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Положення цієї глави можуть застосовуватися до всіх договорів про надання послуг, якщо це не суперечить суті зобов`язання.

Відповідно до ч. 1 ст. 903 ЦК України якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов`язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Водночас, згідно з ч. 1-3 ст. 837 ЦК України за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов`язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов`язується прийняти та оплатити виконану роботу. Договір підряду може укладатися на виготовлення, обробку, переробку, ремонт речі або на виконання іншої роботи з переданням її результату замовникові. Для виконання окремих видів робіт, встановлених законом, підрядник (субпідрядник) зобов`язаний одержати спеціальний дозвіл.

Згідно з ч. 1 ст. 843 ЦК України у договорі підряду визначається ціна роботи або способи її визначення.

Відповідно до ч. 1 ст. 853 ЦК України замовник зобов`язаний прийняти роботу, виконану підрядником відповідно до договору підряду, оглянути її і в разі виявлення допущених у роботі відступів від умов договору або інших недоліків негайно заявити про них підрядникові.

Якщо замовник не зробить такої заяви, він втрачає право у подальшому посилатися на ці відступи від умов договору або недоліки у виконаній роботі.

Статтею 854 цього ж кодексу передбачено, що якщо договором підряду не передбачена попередня оплата виконаної роботи або окремих її етапів, замовник зобов`язаний сплатити підрядникові обумовлену ціну після остаточної здачі роботи за умови, що роботу виконано належним чином і в погоджений строк або, за згодою замовника, - достроково.

Підрядник має право вимагати виплати йому авансу лише у випадку та в розмірі, встановлених договором.

Статтею 530 ЦК України визначено, що якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Як зазначено вище, згідно з п. 3.2. договору замовник зобов`язаний здійснити повну оплату вартості виконаних робіт на протязі 5 (п`яти) календарних днів з дати виконання робіт.

Отже, строк оплати виконаних позивачем робіт на момент звернення позивача до суду настав.

Заперечуючи проти позову під час розгляду справи, а саме в судовому засіданні 14 вересня 2026 року представник відповідача стверджував про нікчемність договору на виконання сільськогосподарських робіт від 30 липня 2021 року № 30/07/2021-СГ, який укладений між сторонами у зв`язку із відсутністю у позивача відповідної ліцензії на збирання та перевезення маку.

Суд зазначає, що згідно з ч. 1, 2 ст. 161 ГПК України при розгляді справи судом в порядку позовного провадження учасники справи викладають письмово свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення та міркування щодо предмета спору виключно у заявах по суті справи, визначених цим Кодексом.

Заявами по суті справи є: позовна заява; відзив на позовну заяву (відзив); відповідь на відзив; заперечення; пояснення третьої особи щодо позову або відзиву.

Зі змісту ст. 165 ГПК України вбачається, що свої заперечення проти позову відповідач викладає у відзиві на позовну заяву.

При цьому, згідно з ч. 4 ст. 165 ГПК України, якщо відзив не містить вказівки на незгоду відповідача з будь-якою із обставин, на яких ґрунтуються позовні вимоги, відповідач позбавляється права заперечувати проти такої обставини під час розгляду справи по суті, крім випадків, якщо незгода з такою обставиною вбачається з наданих разом із відзивом доказів, що обґрунтовують його заперечення по суті позовних вимог, або відповідач доведе, що не заперечив проти будь-якої із обставин, на яких ґрунтуються позовні вимоги, з підстав, що не залежали від нього.

Відповідач у відзиві на позовну заяву не стверджував про нікчемність договору, та не посилався на статтю 227 ЦК України.

Отже, доводи відповідача в цій частині суд не приймає до уваги.

Водночас судом враховано, що як вбачається з акту надання послуг №213 від 09 серпня 2021 року, позивач виконував роботи (надавав послуги) по збиранню врожаю маку.

Відповідно до п.22 ч.1 ст.7 Закону України «Про ліцензування видів господарської діяльності» (в редакції закону чинного станом на 09 серпня 2021 року) ліцензуванню, зокрема підлягає господарська діяльність з культивування рослин, включених до таблиці I Переліку наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів, затвердженого Кабінетом Міністрів України, розроблення, виробництво, виготовлення, зберігання, перевезення, придбання, реалізація (відпуск), ввезення на територію України, вивезення з території України, використання, знищення наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів, включених до зазначеного Переліку, - з урахуванням особливостей, визначених Законом України "Про наркотичні засоби, психотропні речовини і прекурсори".

Законом України "Про наркотичні засоби, психотропні речовини і прекурсори" визначено, що наркотичні засоби - речовини природні чи синтетичні, препарати, рослини, включені до Переліку наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів; обіг наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів - види діяльності з: культивування рослин, включених до Переліку наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів, розроблення, виробництва, виготовлення, зберігання, перевезення, пересилання, придбання, реалізації (відпуску), ввезення на територію України, вивезення з території України, транзиту через територію України, використання, знищення наркотичних засобів, психотропних речовин та прекурсорів наркотичних засобів і психотропних речовин, включених до Переліку наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів, що дозволяються і контролюються згідно з цим Законом.

До таблиці 1 Переліку включено рослини виду мак снотворний, зібрані будь-яким способом, що містять алкалоїди, а також речовини, які отримують з цієї макової соломи.

З акту від 09 серпня 2021 року не вбачається, що позивачем виконувалися роботи по збиранню саме «маку снотворного».

Згідно з ч. 1 ст. 227 ЦК України правочин юридичної особи, вчинений нею без відповідного дозволу (ліцензії), може бути визнаний судом недійсним.

Відповідно до ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу (ч. 1); недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним (ч. 2); якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин) (ч. 3).

Відповідно до ст. 236 ЦК України нікчемний правочин або правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення. Якщо за недійсним правочином права та обов`язки передбачалися лише на майбутнє, можливість настання їх у майбутньому припиняється.

Відтак, ЦК України встановив поділ недійсних правочинів на нікчемні та оспорювані. Так, за ступенем недійсності правочину вони поділяються на абсолютно недійсні з моменту їх вчинення (нікчемні) та відносно недійсні (оспорювані), які можуть бути визнані недійсними, але за певних умов.

Нікчемним (абсолютно недійсним) є той правочин, недійсність якого прямо передбачена законом. Відповідно до положень ч. 2 ст. 215 ЦК України визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Правочини є безспірно нікчемними, якщо усувається оціночність їх сприйняття і абсолютно зрозуміло, що вони вчинені з таким порушенням закону, яке позначається як підстава їх нікчемності, тому ніякого спору виникнути не може. Нікчемний правочин як завідомо недійсний не підлягає виконанню. На нікчемність правочину мають право посилатися і вимагати в судовому порядку застосування наслідків його недійсності будь-які заінтересовані особи.

У свою чергу оспорюваними є правочини, які ЦК України не визнає в імперативній формі недійсними, а лише допускає можливість визнання їх недійсними в судовому порядку за вимогою однієї зі сторін або іншої заінтересованої особи.

Таким чином, оспорюваним є правочин, який недійсний в силу визнання його таким судом на вимогу сторони чи заінтересованої особи. Оспорювані правочини викликають передбачені ними правові наслідки до тих пір, доки вони не оскаржені, однак якщо вони заперечуються (оскаржуються) стороною чи заінтересованою особою, то суд за наявності відповідних підстав визнає їх недійсними з моменту їх вчинення.

На відміну від нікчемного оспорюваний правочин на момент вчинення породжує для його сторін цивільні права та обов`язки, тому припускається дійсним. Водночас порушення умов дійсності правочинів в момент вчинення, як вже зазначалося, надає можливість одній зі сторін чи заінтересованій особі звернутися до суду з позовом про визнання такого правочину недійсним. Тобто якщо правочин не оспорюється, то є дійсним і створює відповідні юридичні наслідки.

Вказаний правовий висновок викладений в постанові Верховного Суду від 25.03.2021 у справі № 911/2961/19.

Вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним може бути заявлена як однією зі сторін правочину, так і іншою заінтересованою особою, права та законні інтереси якої порушено вчиненням правочину.

Водночас, в силу припису ст. 204 ЦК України правомірність правочину презюмується. Отже, обов`язок доведення наявності обставин, з якими закон пов`язує визнання господарським судом оспорюваного правочину недійсним, покладається на позивача.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 14.11.2018 у справі № 2-1383/2010 зроблено висновок, що ст. 204 Цивільного кодексу України закріплює презумпцію правомірності правочину. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов`язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили. У разі неспростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а обов`язки, що виникли внаслідок укладення договору, підлягають виконанню.

Спірний договір на виконання сільськогосподарських робіт від 30 липня 2021 року № 30/07/2021-СГ, який укладений між сторонами, є оспорюваним правочином, та станом на момент ухвалення рішення у цій справі, є чинним, в судовому порядку недійсним не визнавався.

Таким чином, у разі не спростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а створені обов`язки підлягають виконанню. Аналогічна правова позиція наведена у постановах Верховного Суду від 16 квітня 2019 року у справі № 916/1171/18, від 14 листопада 2018 року у справі № 910/8682/18, від 30 серпня 2018 року у справі № 904/8978/17, від 04 березня 2019 року у справі № 5015/6070/11, від 09 липня 2019 року у справі № 903/849/17.

Відповідно до ст. ст. 525, 526 ЦК України зобов`язання повинні виконуватись належним чином і в установлений строк відповідно до умов договору та вимог чинного законодавства. Одностороння відмова від зобов`язання не допускається, якщо інше не передбачено договором або законом.

Статтею 610 ЦК України передбачено, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідно до ч. 1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідачем всупереч ч. 1 ст. 74, ст. ст. 76, 77 ГПК України під час розгляду справи не було спростовано доводи позивача.

У встановлений договором строк і станом на час розгляду справи відповідач свій обов`язок щодо оплати за виконані позивачем сільськогосподарські роботи у повному обсязі не виконав і його заборгованість перед позивачем складає 433 589 грн. 32 коп., що підтверджується дослідженими в судовому засіданні доказами.

Таким чином з відповідача на користь позивача підлягає стягненню 433 589 грн. 32 коп. заборгованості за виконані позивачем сільськогосподарські роботи.

Щодо заявленого відповідачем у відзиві на позов клопотання про застосування позовної давності, суд зазначає наступне.

Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (п. 1 ст. 32 Конвенції), наголошує, що позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до відповідальності після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Застосування строків позовної давності має кілька важливих цілей, а саме: забезпечувати юридичну визначеність і остаточність, захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів та запобігати несправедливості, яка може статися в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, що мали місце у далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо, втратили достовірність і повноту із плином часу (п. 51 рішення від 22 жовтня 1996 року за заявами № 22083/93, 22095/93 у справі «Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства»; п. 570 рішення від 20 вересня 2011 року за заявою у справі «ВАТ «Нафтова компанія «Юкос» проти росії»).

Позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу (ст. 256 ЦК України).

Загальна позовна давність установлюється тривалістю у три роки (ст. 257 ЦК України).

Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (ст. 261 ЦК України).

Частиною 4 ст. 267 ЦК України встановлено, що сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Суд застосовує позовну давність лише тоді, коли є підстави для задоволення позовної вимоги. Тобто, перш ніж застосувати позовну давність, суд має з`ясувати та зазначити у судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. Якщо таке право чи інтерес не порушені, суд відмовляє у задоволенні позову через його необґрунтованість. Лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла, і про це зробила заяву інша сторона спору, суд відмовляє у позові через сплив позовної давності за відсутності поважних причин її пропуску, наведених позивачем (див., зокрема, постанови Великої Палати Верховного Суду від 22 травня 2018 року у справі № 369/6892/15-ц, від 31 жовтня 2018 року у справі № 367/6105/16-ц, від 7 листопада 2018 року у справі № 575/476/16-ц, від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (пункт 73), від 28 листопада 2018 року у справі № 504/2864/13-ц (пункт 80), від 5 грудня 2018 року у справах № 522/2202/15-ц (пункт 61), № 522/2201/15-ц (пункт 62) та № 522/2110/15-ц (пункт 61), від 7 серпня 2019 року у справі № 2004/1979/12 (пункт 71), від 18 грудня 2019 року у справі № 522/1029/18 (пункт 134), від 16 червня 2020 року у справі № 372/266/15-ц (пункт 51), від 07 липня 2020 року у справі (712/8916/17 (пункт 28)).

Позовна давність не є інститутом процесуального права та не може бути відновлена (поновлена) в разі її спливу, але за приписом частини п`ятої статті 267 ЦК України позивач має право отримати судовий захист у разі визнання судом поважними причин пропуску позовної давності. Вказаний правовий висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 листопада 2019 року у справі № 911/3677/17.

Велика Палата Верховного Суду у своїй постанові від 26 листопада 2019 року у справі № 914/3224/19 зазначила, що для визначення моменту виникнення права на позов важливими є як об`єктивні (сам факт порушення права), так і суб`єктивні (особа довідалася або повинна була довідатись про це порушення) чинники.

Аналіз стану поінформованості особи, вираженого дієсловами «довідалася» та «могла довідатися» у статті 261 ЦК України, дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов`язку особи знати про стан своїх майнових прав, а тому доведення факту, через який позивач не знав про порушення свого цивільного права і саме з цієї причини не звернувся за його захистом до суду, недостатньо.

Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 258 ЦК України до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені) застосовується спеціальна позовна давність в один рік.

Як вказала Велика Палата Верховного Суду в постанові від 08 листопада 2019 року у справі № 127/15672/16-ц (провадження № 14-254цс19), невиконання боржником грошового зобов`язання є триваючим правопорушенням.

Установлення часових меж судового захисту порушеного права забезпечує правову стабільність та сприяє усуненню правової невизначеності. Позовна давність спонукає учасників правовідносин до вчинення дій, спрямованих на захист порушених прав, у чітко визначені строки, які мають бути розумними.

За загальним правилом позовна давність триває безперервно з моменту усвідомлення учасником правовідносин порушення його права і до спливу цього строку звернення до суду.

Законодавство може визначати певні обставини, які впливають на перебіг позовної давності і змінюють порядок її обчислення. До таких обставин відноситься зупинення перебігу позовної давності та її переривання, що передбачено статтями 263 та 264 Цивільного кодексу України.

Водночас під час дії карантину та воєнного стану законодавець застосував нову конструкцію, якою тимчасово доповнив перелік обставин, які впливають на перебіг позовної давності, а саме продовження позовної давності.

Законом України від 30 березня 2020 року № 540-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)» (далі - Закон № 540-IX) розділ «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України доповнено пунктом 12, відповідно до якого під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину. Цей Закон набрав чинності 02 квітня 2020 року.

Під час дії карантину позовна давність була продовжена з 02 квітня 2020 року до 30 червня 2023 року.

Поряд із цим Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» було введено воєнний стан в Україні із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України. Надалі строк дії воєнного стану в Україні неодноразово продовжувався Указами Президента України, цей стан триває до теперішнього часу.

Законом України від 15 березня 2022 року № 2120-ІХ «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період дії воєнного стану» (далі - Закон № 2120-ІХ) розділ «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України доповнено пунктом 19, згідно з яким у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану строки, визначені статтями 257-259, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк його дії. Закон № 2102-IX набрав чинності 17 березня 2022 року.

Надалі Законом України від 08 листопада 2023 року № 3450-ІХ «Про внесення змін до Цивільного кодексу України щодо вдосконалення порядку відкриття та оформлення спадщини» (далі Закон № 3450-ІХ) пункт 19 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України викладено в новій редакції, відповідно до якої у період дії воєнного стану в Україні, введеного Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року № 64/2022, затвердженим Законом України від 24 лютого 2022 року № 2102-IX «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні», перебіг позовної давності, визначений цим Кодексом, зупиняється на строк дії такого стану. Закон № 3450-ІХ набрав чинності 30 січня 2024 року.

Підсумовуючи, Велика Палата Верховного Суду зазначає, що в разі якщо позовна давність не спливла станом на 02 квітня 2020 року, то цей строк звернення до суду спочатку було продовжено (до 30 червня 2023 року - на строк дії карантину, а надалі до 29 січня 2024 року - на строк дії воєнного стану), а з 30 січня 2024 року перебіг строку звернення до суду зупинився на строк дії воєнного стану.

Судом враховано, що Законом України № 4434-IX від 14 травня 2025 року «Про внесення зміни до розділу «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України щодо поновлення перебігу позовної давності», який набрав чинності 04 вересня 2025 року, пункт 19 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України було виключено.

Таким чином, в умовах дії воєнного стану строк звернення до суду (позовна давність) було продовжено від початку воєнного стану до 29 січня 2024 року, а після 30 січня 2024 року перебіг такого строку було зупинено до 04 вересня 2025 року.

Позивач звернувся до суду 20 травня 2026 року, тобто в межах трьохрічного (загального) строку позовної давності.

За таких обставин підстав для застосування позовної давності до заявлених вимог немає, а тому позов підлягає задоволенню повністю.

Судові витрати підлягають розподілу між сторонами відповідно до вимог ст. 129 ГПК України.

На підставі викладеного, та керуючись ст. ст. 129, 237, 238, 240 ГПК України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю «Український Мак», (вул. Небесної Сотні, буд. 105, офіс 315, м. Черкаси, Черкаська обл., 18002, ідентифікаційний код 40036514) на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Сільськогосподарське виробниче підприємство «Миколаївське» (вул. Польова, 1, с-ще Весняне, Миколаївський р-н., Миколаївська обл., 57134, ідентифікаційний код 41489873) 433 589 грн. 32 коп. боргу та 5 203 грн. 07 коп. судового збору.

Видати відповідний наказ після набрання рішення законної сили.

Рішення суду набирає законної сили в порядку та строк визначені ст. 241 ГПК України.

Рішення суду може бути оскаржено до Північного апеляційного господарського суду в порядку та строки передбачені розділом ІV ГПК України.

Повне рішення складено 14 жовтня 2026 року.

Суддя А.В. Васянович