Ухвала суду № 140610960, 13.10.2026, Господарський суд Миколаївської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

=====

ДОДАТКОВА УХВАЛА

13 жовтня 2026 року м. Миколаїв Справа № 915/802/26

Господарський суд Миколаївської області у складі судді Ільєвої Л.М., розглянувши заяви ОСОБА_1 про повернення судового збору (вх. №14580/26 від 02.10.2026 р.) та про розподіл судових витрат (вх. №14809/26 від 08.10.2026 р.) у справі № 915/802/26 за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю Миколаїв-Таврія-Центр про зобов`язання вчинити дії, -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до Господарського суду Миколаївської області з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю Миколаїв-Таврія-Центр про зобов`язання відповідача надати позивачу копії документів за 2023-2025 роки включно з їх направленням на адресу позивача, а саме:

- діючої редакції статуту Товариства та змін до статуту;

- дійсних протоколів загальних зборів учасників товариства;

- документів Товариства, що регулюють діяльність органів товариства, та зміни до них;

- наказів i розпоряджень виконавчого органу (директора) товариства;

- аудиторських висновків та результатів надання інших аудиторських послуг;

- річної фінансової звітності;

- документів звітності, що подаються відповідним державним органам;

- документів, що підтверджують права товариства на майно (нерухоме та рухоме);

- документів бухгалтерського обліку (видаткові, прибуткові ордери тощо);

- документів щодо укладення правочинів (договори, угоди, контракти) за якими товариство отримує та/або сплачує кошти;

- договорів (угод, контрактів) про співпрацю;

- виписки з банку по розрахункових рахунках товариства по банківських операціях по них (або довідку видану товариством по господарських операціях в довільній формі).

Позов обґрунтовано тим, що позивач є засновником і учасником ТОВ Миколаїв Таврія Центр з моменту створення та володіє часткою у статутному фонді у розмірі 16,51 відсотків. За ствердженням позивача, 11.05.2026 року позивач звернувся до відповідача із вимогою про надсилання продовж 10 денного терміну, з дня надходження цієї вимоги та/або надати наручно копії документів, та/або надати можливість ознайомитись із фотографуванням документів про діяльність товариства за період з 2023 по 2025 роки включно, вказана вимога була отримана представником відповідача за довіреністю 13.05.2026 року, однак відповідач витребуваних документів щодо діяльності Товариства позивачу не надав.

Ухвалою Господарського суду Миколаївської області від 01.07.2026 р. вказану позовну заяву ОСОБА_1 (вх. № 9476/26 від 26.06.2026) залишено без руху, оскільки заявником в порушення приписів ч. 3 ст. 162 ГПК України не надано доказів на підтвердження факту перебування позивача в статусі учасника та засновника вказаного товариства станом на день звернення позивача до суду з даним позовом; не надано рішення Господарського суду Миколаївської області від 30.04.2024 р. та постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 19.09.2024 р. у справі № 915/1820/23, на які посилається позивач в обґрунтування підстав позову; додана позивачем до суду вимога про надання документів товариства не містить дати її підписання, як і не містить підпису ОСОБА_1 . При цьому вказаною ухвалою суду позивачу встановлено 10-денний строк для усунення виявлених недоліків при поданні позовної заяви з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху.

06.07.2026 від позивача до господарського суду через підсистему Електронний суд ЄСІТС надійшла заява про усунення недоліків (вх. №9818/26), в якій позивачем зазначено, що рішенням Господарського суду Миколаївської області від 06.02.2018 року у справі № 915/335/17 права позивача як учасника Товариства відновлені, та визнано недійсними рішення загальних зборів ТОВ Миколаїв-Таврія Центр, оформлені протоколом від 18.05.2016 року. На підтвердження вказаних обставин позивачем також подано до суду рішення Господарського суду Миколаївської області від 06.02.2018 року у справі № 915/335/17, рішення Господарського суду Миколаївської області від 10.11.2025 року у справі № 915/1463/24 та рішення Господарського суду Миколаївської області від 30.04.2024 року у справі № 915/1820/23, а також завірену копію вимоги до відповідача від 11.05.2026 р.

Ухвалою Господарського суду Миколаївської області від 10.07.2026 р. позовну заяву ОСОБА_1 (вх. № 9476/26 від 26.06.2026) прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі № 915/802/26 за правилами загального позовного провадження, при цьому підготовче засідання призначено на 10 серпня 2026 року о 13:30.

Ухвалою Господарського суду Миколаївської області від 10.08.2026 р. у справі № 915/802/26 підготовче засідання відкладено на 09 вересня 2026 року о 13:30 з огляду на неявку відповідача.

09.09.2026 р. від відповідача до господарського суду через підсистему Електронний суд ЄСІТС надійшов відзив на позовну заяву (вх. №13417/26), в якому відповідач зазначає, що наразі вимога позивача є виконаною відповідачем, а предмет спору у справі відсутній, що є підставою для закриття провадження у цій справі на підставі п. 2 ч. 1 ст. 231 ГПК України. Разом з цим, у п. 1 прохальної частини відзиву заявлено клопотання про продовження процесуального строку на подання відзиву на позовну заяву.

Між тим, підготовче засідання 09.09.2026 р. не відбулось у зв`язку з оголошенням системою цивільної оборони у м. Миколаєві та Миколаївській області повітряної тривоги, про що господарським судом складено відповідну довідку.

Ухвалою Господарського суду Миколаївської області від 09.09.2026 р. у справі № 915/802/26 відмовлено у задоволенні клопотання представника відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю Миколаїв-Таврія-Центр про продовження строку на подання відзиву (вх. № 13417/26 від 09.09.2026 р.).

Ухвалою Господарського суду Миколаївської області від 09.09.2026 р. у справі №915/802/26 підготовче засідання призначено на 23 вересня 2026 року о 14:30.

22.09.2026 р. від позивача до господарського суду через підсистему Електронний суд ЄСІТС надійшла заява про зменшення розміру позовних вимог (вх. №14040/26), в якій позивач повідомляє, що 09.09.2026 року через оператора поштового зв`язку АТ Укрпошта позивачем отримано пакет документів, надісланий відповідачем на виконання вимоги позивача від 11.05.2026 року. Ознайомившись з його змістом, позивач вважає частковим виконання відповідачем свого обов`язку, у зв`язку з чим позивач просив суд прийняти зменшення розміру позовних вимог та зобов`язати ТОВ Миколаїв Таврія Центр надати ОСОБА_1 діючу редакцію статуту товариства зі змінами та доповненнями.

Ухвалою Господарського суду Миколаївської області від 23.09.2026 р. провадження у справі № 915/802/26 за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю Миколаїв-Таврія-Центр про зобов`язання вчинити дії закрито у зв`язку з відсутністю предмета спору на підставі п. 2 ч. 1 ст. 231 ГПК України.

02.10.2026 р. від позивача до господарського суду через підсистему Електронний суд ЄСІТС надійшла заява (вх. №14580/26), в якій заявник з посиланням на приписи п.5 ч.1 ст. 7 Закону України "Про судовий збір" просить суд повернути ОСОБА_1 судовий збір в розмірі 2662,40 грн. відповідно до квитанції про сплату №3237-4323-1614-5177 від 26.06.2026 року.

08.10.2026 р. від позивача до господарського суду через підсистему Електронний суд ЄСІТС надійшла заява (вх. №14809/26), в якій заявник просить суд стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю Миколаїв-Таврія-Центр на користь ОСОБА_1 судові витрати в розмірі 2710,32 грн. відповідно до квитанції про сплату №3237-4323-1614-5177 від 26.06.2026 року. В обґрунтування розміру судових витрат позивач зазначає, що за даним позовом позивачем було сплачено судовий збір у розмірі 2662,40 грн., а також з огляду на здійснення оплати через сервіс оплати GOVPAY24 позивач також сплати збір в сумі 47,92 грн., таким чином витрати позивача складають 2710,32 грн.

Розглянувши заяви позивача - ОСОБА_1 про повернення судового збору (вх. №14580/26 від 02.10.2026 р.) та про стягнення з відповідача судового збору (вх. №14809/26 від 08.10.2026 р.), суд зазначає наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, при поданні позовної заяви (вх. №9476/26 від 26.06.2026) позивачем було сплачено судовий збір у розмірі 2662,40 грн. за вимогу немайнового характеру (зобов`язання вчинити дії) згідно з квитанцією про сплату №3237-4323-1614-2177 від 26.06.2026 р. на суму 2662,40 грн.

Згідно ч. 3 ст. 231 Господарського процесуального кодексу України про закриття провадження у справі суд постановляє ухвалу, в якій також вирішує питання про розподіл між сторонами судових витрат, повернення судового збору з бюджету.

Стосовно заяви позивача про повернення судового збору з державного бюджету суд зазначає наступне.

Доступ до правосуддя у контексті пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та прецедентної практики Європейського суду з прав людини не може бути абсолютним і підлягає державному регулюванню й обмеженню.

Кожна держава встановлює правила судової процедури, зокрема й процесуальні заборони та обмеження, зміст яких - не привести судовий процес у безладний рух. Доступ до правосуддя здійснюється шляхом точного, послідовного і неухильного дотримання процесуального алгоритму, що передбачений ГПК України.

Процесуальний порядок провадження у господарських справах визначається ГПК України та іншими законами України, якими встановлюється зміст, форма, умови виконання процесуальних дій, сукупність господарських процесуальних прав і обов`язків суб`єктів процесуальних правовідносин та гарантій їх реалізації.

Як відомо, законодавче закріплення судових витрат у вигляді судового збору має на меті: по-перше, відшкодування державі витрат, понесених на утримання судової системи і забезпечення її діяльності (саме у цьому проявляється компенсаційна функція інституту судових витрат), по-друге: покладає певні витрати на тих, хто звертається до суду за захистом, що покликано дисциплінувати фізичних та юридичних осіб від подання до суду необґрунтованих заяв та клопотань, забезпечуючи таким чином також процесуальну економію.

У п. 53 Рішення Європейського суду з прав людини від 19 червня 2001 року у справі Креуз проти Польщі (Kreuz v. Poland), було зазначено, що право на суд не є абсолютним, воно може бути піддане обмеженням, дозволеним за змістом, тому що право на доступ до суду за самою своєю природою потребує регулювання з боку держави.

Гарантуючи сторонам право доступу до суду для визначення їхніх цивільних прав та обов`язків, пункт 1 статті 6 залишає державі вільний вибір засобів, що використовуватимуться для досягнення цієї мети, але в той час, коли Договірні держави мають можливість відхилення від дотримання вимог Конвенції щодо цього, остаточне рішення з дотриманням вимог Конвенції залишається за Судом (Голдер проти Сполученого Королівства і Z та інші проти Сполученого Королівства, рішення суду, цитовані вище, так само; та, mutatismutandis, Ейрі проти Ірландії (Airey v. Ireland), рішення від 9 жовтня 1979 року).

Так, саме з метою забезпечення процесуальної економії законодавцем в ч. 1 ст. 130 ГПК України закріплено правила щодо можливості повернення заявникові частини судового збору у разі відмови позивача від позову, укладення мирової угоди, визнання відповідачем позову.

Зокрема, за положеннями ч. 1ст. 130 Господарського процесуального кодексу України у разі укладення мирової угоди до прийняття рішення у справі судом першої інстанції, відмови позивача від позову, визнання позову відповідачем до початку розгляду справи по суті суд у відповідній ухвалі чи рішенні у порядку, встановленому законом, вирішує питання про повернення позивачу з державного бюджету 50 відсотків судового збору, сплаченого при поданні позову, а в разі якщо домовленості про укладення мирової угоди, відмову позивача від позову або визнання позову відповідачем досягнуто сторонами за результатами проведення медіації - 60 відсотків судового збору, сплаченого при поданні позову.

Вказані положення ГПК кореспондують з положеннями п. 5 ч. 1 ст. 7 Закону Про судовий збір.

Слід зазначити, що Закон України Про судовий збір визначає правові засади справляння судового збору, платників, об`єкти та розміри ставок судового збору, порядок сплати, звільнення від сплати та повернення судового збору.

Натомість, Господарський процесуальний кодекс України встановлює порядок здійснення судочинства в господарських судах, порядок розподілу судових витрат між сторонами.

Разом з цим, у випадку закриття провадження у справі внаслідок задоволення відповідачем вимог позивача після пред`явлення позову, тобто коли предмет спору відсутній, обов`язок відшкодування судових витрат, зокрема, витрат по сплаті судового збору, покладено законодавцем в ч. 3 ст. 130 ГПК України на відповідача.

Зазначена норма частини третьої статті 130 ГПК України застосовується як підстава для відшкодування судових витрат лише в разі, коли позивач не підтримує своїх вимог унаслідок задоволення їх відповідачем. Подібний правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 21.04.2021 у справі № 199/9188/16-ц.

Так, за положеннями ч. 3 ст. 130 Господарського процесуального кодексу України, якщо позивач не підтримує своїх вимог унаслідок задоволення їх відповідачем після пред`явлення позову, суд за заявою позивача присуджує стягнення понесених ним у справі витрат з відповідача.

Відтак, у ст. 130 Господарського процесуального кодексу України закріплено порядок розподілу судових витрат у разі закриття провадження з підстав укладення мирової угоди, відмови позивача від позову, задоволення відповідачем вимог позивача після пред`явлення позову, що кореспондують з підставами закриття провадження у справі, передбачені в пунктах 2, 4 і 7 ч. 1 ст. 231 ГПК України (відсутній предмет спору, позивач відмовився від позову і відмову прийнято судом, сторони уклали мирову угоду і вона затверджена судом).

Отже, виходячи з наведеного, суд доходить висновку, що порядок розподілу судового збору та його повернення заявникові у разі закриття провадження у справі з інших підстав, що не охоплені наведеними положеннями ст. 130 ГПК України і передбачені в п. 1, 3, 5, 6 ч. 1 ст. 231 ГПК України (спір не підлягає вирішенню в порядку господарського судочинства; судом встановлено обставини, які є підставою для відмови у відкритті провадження у справі відповідно до пунктів 2, 4, 5 частини першої статті 175 цього Кодексу, крім випадків, передбачених частиною другою статті 175 цього Кодексу; після відкриття провадження у справі між сторонами укладено угоду про передачу спору на вирішення до міжнародного комерційного арбітражу або третейського суду, якщо тільки суд не визнає, що така угода є недійсною, втратила чинність або не може бути виконана; настала смерть фізичної особи або оголошено її померлою чи припинено юридичну особу, які були однією із сторін у справі, якщо спірні правовідносини не допускають правонаступництва), регулюється саме положеннями ст. 7 Закону України Про судовий збір. Адже, суть у поверненні судового збору у вказаних випадках закриття провадження у справі полягає у тому, що внаслідок виникнення обставин, які унеможливлюють розгляд справи по суті заявлених вимог, позивач (заявник) не може отримати відповідного результату від звернення до суду. Натомість закриття провадження у справі за відсутністю предмета спору обумовлено саме задоволенням відповідачем вимог позивача, тобто отриманням того, на що позивач розраховував при зверненні до суду із заявленим позовом.

При цьому суд зауважує, що права позивача на відшкодування сплаченого судового збору за подачу позову за рахунок відповідача, а не за рахунок держави, у даному випадку (закриття провадження за відсутністю предмета спору) жодним чином не порушені, поза як здійснення судом розгляду справ за рахунок держави у такому випадку нівелюватиме компенсаційну функцію інституту судових витрат.

Враховуючи вищенаведене, господарський суд вважає за необхідне відмовити у задоволенні заяви ОСОБА_1 (вх. №14580/26 від 02.10.2026 р.) про повернення з держбюджету сплаченого судового збору в розмірі 2662,40 грн. за вимогу про зобов`язання вчинити дії, яка становила предмет спору.

Водночас позивачем подано до суду також заяву про стягнення з відповідача сплаченого судового збору (вх. №14809/26 від 08.10.2026 р.), яка за своєю суттю є заявою про розподіл судових витрат у справі №915/802/26.

Наразі слід зазначити, що в ухвалі про закриття провадження у справі від 23.09.2026 р. судом не було здійснено розподіл понесених позивачем судових витрат на сплату судового збору.

Поряд з цим за положеннями ч. 3 ст. 130 ГПК України, якщо позивач не підтримує своїх вимог унаслідок задоволення їх відповідачем після пред`явлення позову, суд за заявою позивача присуджує стягнення понесених ним у справі витрат з відповідача. У вказаному випадку, встановленому частиною третьою цієї статті, суд може вирішити питання про розподіл судових витрат протягом п`ятнадцяти днів з дня постановлення ухвали про закриття провадження у справі або залишення позову без розгляду, рішення про задоволення позову у зв`язку з його визнанням, за умови дотримання відповідною стороною вимог частини восьмої статті 129 цього Кодексу (ч. 6 ст. 130 ГПК України).

Так, з огляду на вказані положення законодавства, суд може вирішити питання про розподіл судових витрат за відповідним клопотанням позивача протягом п`ятнадцяти днів з дня постановлення ухвали про закриття провадження у справі.

Відповідно до п. 1 ч. 1, 3 ст. 244 Господарського процесуального кодексу України суд, що ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо судом не вирішено питання про судові витрати. Додаткове судове рішення ухвалюється в тому самому порядку, що й судове рішення, а в разі якщо суд вирішує лише питання про судові витрати - без повідомлення учасників справи.

Як вже зазначалось вище, у відповідності до вимог частини третьої статті 130 ГПК України, у разі відмови позивача від позову понесені ним витрати відповідачем не відшкодовуються, а витрати відповідача за його заявою стягуються з позивача. Однак, якщо позивач не підтримує своїх вимог унаслідок задоволення їх відповідачем після пред`явлення позову, суд за заявою позивача присуджує стягнення понесених ним у справі витрат з відповідача.

Відповідно до постанови Верховного Суду у складі суддів Об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 05 березня 2026 року справі № 917/1161/25 щодо застосування частини 3 статті 130 у сукупності з пунктом 4 частини 1 статті 231 ГПК України наведено такий висновок: у позивача виникає право на відшкодування йому за рахунок відповідача понесених ним витрат, пов`язаних з розглядом справи не лише у випадку відмови позивача від позову у зв`язку із задоволенням позовних вимог відповідачем після пред`явлення позову, але й у випадку закриття провадження у справі на підставі пункту 4 частини 1 статті 231 ГПК України у разі, якщо відсутність предмета спору виникла у зв`язку із задоволенням позовних вимог відповідачем; при цьому немає значення, чи було провадження закрито за клопотанням позивача, відповідача чи з ініціативи суду.

Враховуючи те, що провадження у даній справі було закрито за відсутністю предмета спору у зв`язку з добровільним виконанням відповідачем заявлених позивачем вимог після подання позовної заяви до суду, господарський суд доходить висновку про те, що сплачений позивачем судовий збір підлягає стягненню з відповідача відповідно до положень другого речення ч. 3 ст. 130 ГПК України.

Вказані висновки суду щодо покладення на відповідача судових витрат по сплаті судового збору, незважаючи на закриття провадження у справі в частині вимог, відповідають також позиції Верховного Суду, яка викладена у постанові від 01.07.2024 у справі № 910/290/24.

Щодо вимоги позивача в частині стягнення з відповідача грошових коштів у розмірі 47,92 грн., що становлять збір за здійснення оплати через сервіс GOVPAY24, суд зазначає наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 123 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

При цьому, банківська комісія - це грошові суми, що списуються з рахунків клієнтів як плата за обслуговування рахунку або за надання спеціальних послуг. Банківська комісія береться також за оплату чеків, розміщення депозитів, виконання постійних доручень, пряме дебатування.

З огляду на вказане стягненню на користь позивача підлягають виключно судові витрати без врахування комісії, оскільки банк було обрано ним самостійно, та банківська комісія за своєю суттю не є частиною судового збору чи судовими витратами, який встановлюється державою відповідним нормативно-правовим актом та є обов`язковим до сплати. Комісію за обслуговування було стягнуто обраним позивачем банком за надання йому банківської послуги. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 25.01.2023 р. у справі №523/12032/18.

Враховуючи наведене та приймаючи до уваги те, що спір виник внаслідок неправильних дій відповідача, та саме внаслідок надання відповідачем копій документів за період з 01.10.2023 по 31.12.2025 р. згідно вимоги про надання документів товариства від 11.05.2026 від ОСОБА_1 , предмет спору припинив існування після пред`явлення позову, та провадження у справі закрито з цих підстав, суд вважає, що понесені позивачем витрати по сплаті судового збору в сумі 2662,40 грн. за подачу позову слід покласти на відповідача.

З огляду на викладене, заява ОСОБА_1 про розподіл судових витрат (вх. №14809/26 від 08.10.2026 р.) у справі №915/802/26 підлягає частковому задоволенню.

Керуючись ст.ст. 123, 234-235 Господарського процесуального кодексу України,

п. 1 ч. 1 ст. 7 Закону України Про судовий збір, суд

УХВАЛИВ:

1. У задоволенні заяви ОСОБА_1 про повернення судового збору (вх. №14580/26 від 02.10.2026 р.) у справі №915/802/26 відмовити.

2. Заяву ОСОБА_1 про розподіл судових витрат (вх. №14809/26 від 08.10.2026 р.) у справі №915/802/26 задовольнити частково.

3. СТЯГНУТИ з Товариства з обмеженою відповідальністю Миколаїв-Таврія-Центр (Миколаївська область, м. Миколаїв, вул. Будівельників, 5-А; код ЄДРПОУ 23628741) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) витрати по сплаті судового збору в розмірі 2662/дві тисячі шістсот шістдесят дві/грн. 40 коп.

4. В задоволенні решти вимог ОСОБА_1 щодо розподілу судових витрат у справі №915/802/26 відмовити.

Додаткова ухвала набирає законної сили в порядку ст. 235 ГПК України та може бути оскаржена шляхом подачі апеляційної скарги протягом 10 днів з дня її підписання.

Додаткову ухвалу підписано 13.10.2026 р.

Суддя Л.М. Ільєва