Ухвала суду № 140607948, 02.10.2026, Дніпровський районний суд міста Запоріжжя (до 25.04.2025 - Ленінський районний суд м. Запоріжжя)

Дата документу 02.10.2026

Справа № 334/7594/26

Провадження № 1-кп/334/693/26

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 жовтня 2026 року Дніпровський районний суд м. Запоріжжя у складі головуючого ОСОБА_1 , за участю секретаря судового засідання ОСОБА_2 , прокурора ОСОБА_3 , обвинуваченого ОСОБА_4 , захисника обвинуваченого адвоката ОСОБА_5

розглянувши у приміщенні Дніпровського районного суду м. Запоріжжя у відкритому підготовчому судовому засіданні кримінальне провадження №12025080000000296 від 02.12.2025 року за обвинуваченням ОСОБА_4 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.2 ст.15, ч.2 ст.369-2, ч.2 ст.369-2, ч.2 ч.3 ст.358 КК України

В С Т А Н О В И В :

В провадження Дніпровського районного суду м. Запоріжжя надійшов обвинувальний акт з додатками у кримінальному провадженні №12025080000000296 від 02.12.2025 року за обвинуваченням ОСОБА_4 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.2 ст.15, ч.2 ст.369-2, ч.2 ст.369-2, ч.2 ч.3 ст.358 КК України.

Протоколом автоматизованого розподілу судової справи для розгляду даного кримінального провадження визначено суддю ОСОБА_1 . Відводів самовідводів не заявлено.

Ухвалою Дніпровського районного суду м. Запоріжжя від 06 серпня 2026 року, судом прийнято матеріали кримінального провадження до свого провадження. Призначено підготовче судове засідання.

В підготовчому судовому засіданні процесуальний прокурор просив суд призначити судовий розгляд на підставі вказаного обвинувального акту, вважаючи, що по справі дотримані всі вимоги, передбачені КПК України.

Крім того, прокурором було заявлено клопотання про застосування заходів забезпечення даного кримінального провадження та покладання на обвинуваченого обов`язків, передбачених ч.5 ст.194 КПК України.

Обґрунтовуючи своє клопотання, прокурор зазначав, що 09.06.2026 року, ОСОБА_4 , повідомлено про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 369 КК України, а саме: зловживанні впливом, тобто в одержанні неправомірної вигоди для себе за вплив на прийняття рішення особою, уповноваженою на виконання функцій держави. А 22.06.2026 року, ОСОБА_4 , повідомлено про нову підозру у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених про підозру у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених: ч. 2 ст. 369-2 КК України - зловживанні впливом, тобто в одержанні неправомірної вигоди для себе за вплив на прийняття рішення особою, уповноваженою на виконання функцій держави; ч. 2 ст. 358 КК України - підробленні з метою збуту офіційних документів та збуті завідомо підроблених офіційних документів; ч. З ст. 358 КК України - підробленні з метою збуту офіційних документів та збуті завідомо підроблених офіційних документів, вчиненому повторно; ч. 2 ст. 15, ч. 2 ст. 369- 2 КК України - закінченому замаху на зловживання впливом, тобто в одержанні неправомірної вигоди для себе за вплив на прийняття рішення особою, уповноваженою на виконання функцій держави.

11.06.2026 слідчим суддею Вознесенівського районного суду м. Запоріжжя ОСОБА_4 обрано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою із правом внесення застави у розмірі 50 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, що складає 66560 гривень.

12.06.2026 за ОСОБА_4 було внесено заставу у сумі 66560 гривень, у зв`язку з чим ОСОБА_4 був звільнений з під варти та вважається таким, до якого застосований запобіжний захід у вигляді застави.

Крім того, слідчим суддею на ОСОБА_4 покладені передбачені ст. 194 КПК України обов`язки: прибувати до слідчого, прокурора, суду за першою вимогою; повідомляти слідчого, прокурора чи суд про зміну свого місця перебування (несення військової служби); утримуватися від спілкування зі свідками з приводу обставин вчинення інкримінованого йому кримінального правопорушення; здати на зберігання до відповідних органів державної влади свій паспорт та інші документи, що дають право на виїзд з України і в`їзд в Україну.

Відповідно до ч. 7 ст. 194 КПК України, обов`язки, передбачені частиною п`ятою цієї статті, можуть бути покладені на підозрюваного, обвинуваченого на строк не більше двох місяців. Після закінчення строку, в тому числі продовженого, на який на підозрюваного, обвинуваченого були покладені відповідні обов`язки, ухвала про застосування запобіжного заходу в цій частині припиняє свою дію і обов`язки скасовуються.

07.08.2026 року, після направлення обвинувального акту до суду для розгляду по суті, строк дії покладених на ОСОБА_4 обов`язків сплинув.

Прокурор вважає, що ризики та обставини, якими керувався слідчий суддя при обранні ОСОБА_4 запобіжного заходу, не перестали існувати, є підстави для покладення на підозрюваного тих самих обов`язків у даному кримінальному провадженні.

Отже, у зв`язку із застосуванням до обвинуваченого запобіжного заходу у вигляді застави, прокурор просив суд покласти строком на два місяці на ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , обов`язки, передбачені ч. 5 ст. 194 КПК України, а саме: повідомляти прокурора, суд про зміну свого місця проживання та (або) перебування; прибувати до прокурора та суду за першою вимогою; утримуватись від спілкування зі свідками у даному кримінальному провадженні; здати на зберігання до відповідних органів державної влади свій паспорт (паспорти) для виїзду за кордон, інші документи, що дають право на виїзд з України і в`їзд в Україну.

Захисник обвинуваченого адвокат ОСОБА_5 заперечував проти задоволення даного клопотання та доводив суду, що прокурором не дотримані строки для подання відповідного клопотання, оскільки воно подано суду в день підготовчого судового засідання.

Крім того, захисник зауважував, що після внесення застави за ОСОБА_4 , останній вважається таким, до якого застосовано запобіжний захід у вигляді застави, що відображено в ухвалі слідчого судді Вознесенівського районного суду м. Запоріжжя від 11.06.2026 року.

На переконання сторони захисту, формулювання прокурора «у зв`язку із застосуванням до обвинуваченого запобіжного заходу у вигляді застави, покласти строком на два місяці на ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , обов`язки, передбачені ч. 5 ст. 194 КПК України» є необґрунтованими та такими, що не засновані на Законі.

З вищенаведених підстав, адвокат просив суд відмовити прокурору у задоволенні даного клопотання.

В свою чергу, захисник заявив клопотання про скасування арешту з майна обвинуваченого ОСОБА_4 , які було накладено ухвалою Вознесенівського районного суду м. Запоріжжя від 11.06.2026 (справа № 335/5493/26, а саме: два мобільних телефони: «Iphone Air ІМЕІ 1: НОМЕР_1 , ІМЕІ 2: НОМЕР_2 з сім-картками за номерами НОМЕР_3 та НОМЕР_4 та телефон марки «Iphone 17» в корпусі сірого кольору.

Мотивуючи свої вимоги, захисник доводив, що в ході досудового розслідування, 09.06.2026 року під час затримання та проведення особистого обшуку ОСОБА_4 було виявлено та вилучено два мобільних телефони: «Iphone Air ІМЕІ 1: НОМЕР_1 , ІМЕІ 2: НОМЕР_2 з сім-картками за номерами НОМЕР_3 та НОМЕР_4 та марки «Iphone 17» в корпусі сірого кольору.

09 червня 2026 року, вказані телефони було визнано речовими доказами, про винесено відповідну постанову.

11 червня 2026 року, ухвалою Вознесенівського районного суду м. Запоріжжя на вказане майно ОСОБА_4 було накладено арешт.

У мотивувальній частині ухвали суду зазначено, що вказані телефони ОСОБА_4 містять інформацію, яка може бути корисною для кримінального провадження та що вони у розумінні ст.98 КПК України є речовими доказами.

Однак, під час проведення досудового розслідування зазначені мобільні телефони навіть не оглядались. Жодних експертиз, з метою отримання якоїсь інформації з телефонів взагалі призначено не було. Тобто, в матеріалах кримінального провадження відсутні будь-які дані, що мобільні телефони містять корисну інформацію для провадження.

Враховуючи, що слідчі дії та експертизи із вилученими предметами під час досудового слідства не проведені, сторона захисту вважає, що наразі відпала потреба в арешті майна, оскільки не підтвердилось що воно є доказом у кримінальному провадженні та відповідає критеріям ст.98 КПК України.

Прокурор у судовому засіданні заперечував проти задоволення відповідного клопотання та доводив суду, що вилучені речі визнані речовими доказами, а звідси їх долю має бути вирішено в порядку ст.100 КПК України, під час ухвалення вироку суду.

Заслухавши думку та позицію процесуального прокурора, обвинуваченого та його захисника, вивчивши долучені до обвинувального акту додатки, а також подані клопотання, суд дійшов наступного висновку.

Обвинувальний акт стосовно ОСОБА_4 відповідає вимогам КПК України і не підлягає поверненню прокурору.

Кримінальне провадження підсудне Дніпровському районному суду м. Запоріжжя.

На даний час не існує підстав для закриття провадження на підставі пунктів 5-8,10 частини першої або частини другої статті 284 КПК України.

Підстав для зупинення провадження по справі немає.

Зазначене судове засідання з урахуванням принципу гласності та відкритості судового провадження слід проводити відкрито, обмеження щодо цього, передбачені ч.2 ст.27 КПК України, відсутні.

Коло осіб, які беруть участь у судовому розгляді, є наступним: процесуальний прокурор, обвинувачений.

При цьому, суд вважає відмовити прокурору у задоволенні його клопотання про застосування заходів забезпечення даного кримінального провадження та покладання на обвинуваченого обов`язків, передбачених ч.5 ст.194 КПК України, виходячи з наступного.

Відповідно до ч. 7 ст. 194 КПК України, обов`язки, передбачені частиною п`ятою цієї статті, можуть бути покладені на строк не більше двох місяців. Після закінчення цього строку ухвала про застосування запобіжного заходу в цій частині припиняє свою дію і обов`язки скасовуються.

Як установлено в судовому засіданні, строк дії обов`язків, покладених ухвалою слідчого судді від 11.06.2026 року, закінчився 07.08.2026 року та продовжений не був.

При цьому, КПК України не передбачає можливості «поновлення» або «повторного покладення» обов`язків, які вже припинили свою дію, без дотримання процедури продовження строку їх дії (ст. 199 КПК України) або зміни запобіжного заходу (ст. 201 КПК України).

Велика Палата Верховного Суду та Колегії Обох кримінальних судів ВС неодноразово наголошували на принципі правової визначеності. Зокрема, у постанові ВС від 05 квітня 2023 року (справа № 757/24796/22-к) зазначено, що строки дії покладених обов`язків є обмежувальними заходами, які прямо впливають на права і свободи людини. Особа не може перебувати під тягарем процесуальних обмежень поза межами строків, встановлених законом чи судовим рішенням. Припинення процесуальних обов`язків в силу закону (ч. 7 ст. 194 КПК) унеможливлює їхнє автоматичне чи декларативне відновлення судом без існування чинних процесуальних підстав.

Також, позиція Європейського суду з прав людини у справі «Влох проти Польщі» (Vloch v. Poland) та «Лавентс проти Латвії» (Lavents v. Latvia) підкреслював, що будь-яке обмеження свободи або накладення обов`язків у межах кримінального провадження має бути «законним», що передбачає не лише дотримання національного права, а й якість закону - його передбачуваність та чіткість. Спроба суду накласти обов`язки після тривалого строку їхньої відсутності без зміни обставин справи суперечить принципу юридичної визначеності (справа «Брумареску проти Румунії»).

Отже, у своєму клопотання прокурор формально підійшов до застосування ОСОБА_4 обов`язків, передбачених ч. 5 ст. 194 КПК України, без дотримання вимог ст.199, 201 КПК України.

Крім того, вимога прокурора зобов`язати обвинуваченого здати паспорти для виїзду за кордон є штучною та відірваною від правових реалій. Так, Указом Президента України № 64/2022 на території України введено воєнний стан. Відповідно до Закону України «Про правовий режим воєнного стану», у період дії воєнного стану обмежено виїзд за межі України громадян України чоловічої статі віком від 18 до 60 років.

Обвинувачений ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (32 роки), є військовозобов`язаним чоловіком призовного віку і в силу закону обмежений у праві перетину кордону. Прокурором не надано жодного доказу, який би свідчив, що обвинувачений має законні підстави для виїзду за кордон (довідки про інвалідність, систему «Шлях» тощо). Звідси, покладання обов`язку, який дублює існуючі загальнодержавні обмеження, є недоречними.

Окрім іншого, суд звертає увагу на грубе порушення прокурором процесуального порядку та строків звернення до суду з відповідним клопотанням, а також порядку його вручення стороні захисту.

Так, відповідно до ч. 2 ст. 184 КПК України, копія клопотання про застосування запобіжного заходу та доданих до нього матеріалів вручається підозрюваному, обвинуваченому та його захиснику не пізніше ніж за три години до початку розгляду клопотання. Цей нормативний строк є імперативним і поширюється на розгляд будь-яких клопотань щодо заходів забезпечення кримінального провадження, пов`язаних з обмеженням прав особи.

Як встановлено судом, прокурор заявив та подав вказане клопотання безпосередньо у день проведення підготовчого судового засідання, а його копія не була вручена обвинуваченому та захиснику заздалегідь, що позбавило сторону захисту можливості належним чином підготуватися до захисту, надати письмові заперечення чи контрдокази.

Касаційний кримінальний суд у складі Верховного Суду (зокрема, у постановах від 11 листопада 2020 року у справі № 522/19083/18 та від 27 травня 2021 року у справі № 640/22099/18) неодноразово наголошував, що недотримання прокурором встановленого законом тригодинного строку вручення клопотання та матеріалів до нього є суттєвим порушенням кримінального процесуального закону.

Суд не вправі розглядати по суті обмеження прав обвинуваченого, якщо держава в особі прокурора не забезпечила йому "reasonable time" (розумний час) та можливості для підготовки свого захисту.

Отже, враховуючи, що клопотання подано прокурором з порушенням встановленого законом процесуального строку, сторона захисту була позбавлена можливості завчасно ознайомитися з його змістом, а також враховуючи, що обов`язки, покладені на обвинуваченого ОСОБА_4 припинили дію 07.08.2026 року, а прокурор звернувся з клопотанням лише під час підготовчого засідання без доведення виникнення нових ризиків чи зміни обставин суд приходить до висновку, що таке клопотання не може бути задоволене судом, оскільки зворотне призвело б до легітимізації процесуального порушення та порушення права обвинуваченого на справедливий суд.

Щодо клопотання захисника про скасування арешту майна, суд вважає за необхідне відмовити у його задоволенні з наступних підстав.

Згідно з постановою слідчого від 09.06.2026 року, вилучені мобільні телефони визнані речовими доказами у цьому кримінальному провадженні. Ухвалою Вознесенівського районного суду м. Запоріжжя від 11.06.2026 року на них накладено арешт саме як на речові докази, що відповідають критеріям ст. 98 КПК України.

Відповідно до ч. 2 ст. 314 КПК України, у підготовчому судовому засіданні суд має обмежене коло повноважень.

Питання про те, чи дійсно мобільні телефони містять доказову інформацію та чи підтверджують вони винуватість чи невинуватість особи, є предметом дослідження та оцінки доказів під час судового розгляду по суті. На стадії підготовчого засідання суд не має права оцінювати речові докази на предмет їхньої належності та допустимості.

Крім того, згідно з ч. 4 ст. 174 КПК України, клопотання про скасування арешту майна розглядається судом під час судового розгляду, де і вирішується доля речових доказів відповідно до ст. 100 КПК України.

У постанові Другої палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду від 18 березня 2021 року (справа № 753/20993/15-к) сформовано висновок, що суд на стадії підготовчого судового засідання не вправі вирішувати питання, які стосуються оцінки доказів або наперед вирішувати питання про долю речових доказів до моменту дослідження обставин кримінального провадження у судовому засіданні. Скасування арешту з майна, яке визнане речовим доказом, до початку дослідження доказів по суті є передчасним.

У рішенні по справі «Смірнов проти Росії» (Smirnov v. Russia) ЄСПЛ зазначив, що утримання речових доказів державними органами є виправданим, якщо це необхідно для цілей встановлення істини у кримінальній справі. Хоча тривале утримання майна без проведення дій може становити порушення ст. 1 Першого протоколу до Конвенції, правомірність та доказове значення цих предметів повинні визначатися судом під час справедливого розгляду справи по суті.

На підставі викладеного, оскільки телефони визнані речовими доказами, потреба в забезпеченні їхнього збереження для судового розгляду не відпала, тому у задоволенні клопотання захисника слід відмовити.

Керуючись ст. ст. 174, 194, 314-316, 369-372 КПК України, суд

П О С Т А Н О В И В:

Кримінальне провадження №12025080000000296 від 02.12.2025 року за обвинуваченням ОСОБА_4 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 15, ч. 2 ст. 369-2, ч. 2 ст. 369-2, ч. 2 ч. 3 ст. 358 КК України, призначити до судового розгляду у відкритому судовому засіданні в приміщенні Дніпровського районного суду м. Запоріжжя.

Судовий розгляд кримінального провадження здійснювати одноособово суддею.

У судове засідання викликати прокурора, обвинуваченого ОСОБА_4 та його захисника - адвоката ОСОБА_5 .

У задоволенні клопотання прокурора ОСОБА_3 про покладання на обвинуваченого ОСОБА_4 обов`язків, передбачених ч. 5 ст. 194 КПК України, - відмовити.

У задоволенні клопотання захисника обвинуваченого - адвоката ОСОБА_5 про скасування арешту з майна (двох мобільних телефонів) - відмовити.

Ухвала оскарженню не підлягає, заперечення проти неї можуть бути включені до апеляційної скарги на судове рішення, передбачене ч. 1 ст. 392 КПК України.

Суддя: ОСОБА_1