Ухвала суду № 140589038, 13.10.2026, Тернопільський окружний адміністративний суд

ТЕРНОПІЛЬСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

Справа № 500/348/26

13 жовтня 2026 рокум.Тернопіль

Тернопільський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Грицюка Р.П., розглянувши заяву адвоката Бебешка Андрія Станіславовича, поданої в інтересах ОСОБА_1 про встановлення судового контролю в адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 , військової частини НОМЕР_1 , комісії для розгляду питань надання військовозобов`язаним відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період при ІНФОРМАЦІЯ_2 про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

У провадженні Тернопільського окружного адміністративного суду перебувала адміністративна справа за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 , військової частини НОМЕР_1 , комісії для розгляду питань надання військовозобов`язаним відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період при четвертому відділі ІНФОРМАЦІЯ_3 про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії.

Рішенням Тернопільського окружного адміністративного суду від 18 червня 2026 року, яке набрало законної сили 30.09.2026, у цій справі позов задоволено частково.

Визнано протиправним та скасовано рішення Комісії для розгляду питань надання військовозобов`язаним відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період ІНФОРМАЦІЯ_3 , яке оформлене протоколом від 06.11.2025 №37, у частині відмови ОСОБА_1 у наданні відстрочки від призову на військову службу на період мобілізації.

Визнано протиправним та скасовано наказ ІНФОРМАЦІЯ_1 від 09.11.2025 №2940 у частині призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період та направлення до військової частини ОСОБА_1 .

Зобов`язано військову частину НОМЕР_1 виключити ОСОБА_1 зі списків особового складу та звільнити з військової служби.

Ухвалою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 30.09.2026 апеляційну скаргу ІНФОРМАЦІЯ_1 на рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 18 червня 2026 року у справі № 500/348/26 повернуто скаржнику.

Ухвалою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 30.09.2026 в задоволенні клопотання військової частини НОМЕР_1 про продовження строку для усунення недоліків апеляційної скарги та відстрочення сплати судового збору відмовлено. Апеляційну скаргу військової частини НОМЕР_1 на рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 18 червня 2026 року у справі № 500/348/26 повернуто скаржнику.

02.10.2026 до суду надійшла заява ОСОБА_1 про встановлення судового контролю за виконанням рішення суду на підставі статті 382 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).

Ухвалою суду від 05.10.2026 прийнято до розгляду заяву представника позивача про встановлення судового контролю за виконанням судового рішення.

Вирішуючи питання про встановлення судового контролю за виконанням рішення суду, суд враховує таке.

Статтею 129-1 Конституції України передбачено, що суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання.

Відповідно до частин першої та другої статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Згідно з положеннями статті 9 Конституції України та статтями 17, частиною п`ятою статті 19 Закону України від 23.02.2006 №3477-IV "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди та органи державної влади повинні дотримуватись положень Європейської конвенції з прав людини та її основоположних свобод 1950 року, застосовувати в своїй діяльності рішення Європейського суду з прав людини з питань застосування окремих положень цієї Конвенції.

У пункті 40 рішення Європейського Суду з прав людини у справі Горнсбі проти Греції суд наголосив, що, відповідно до усталеного прецедентного права, пункт 1 статті 6 гарантує кожному право на звернення до суду або арбітражу з позовом стосовно будь-яких його цивільних прав та обов`язків. Таким чином, ця стаття проголошує "право на суд", одним з аспектів якого є право на доступ, тобто право подати позов з приводу цивільно-правових питань до суду. Однак це право було б ілюзорним, якби правова система Договірної держави допускала, щоб остаточне судове рішення, яке має обов`язкову силу, не виконувалося на шкоду одній із сторін. Важко собі навіть уявити, щоб стаття 6 детально описувала процесуальні гарантії, які надаються сторонам у спорі, - а саме: справедливий, публічний і швидкий розгляд, - і водночас не передбачала виконання судових рішень. Якщо вбачати у статті 6 тільки проголошення доступу до судового органу та права на судове провадження, то це могло б породжувати ситуації, що суперечать принципу верховенства права, який Договірні держави зобов`язалися поважати, ратифікуючи Конвенцію. Отже, для цілей статті 6 виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина "судового розгляду".

З аналізу рішень Європейського суду з прав людини (остаточні рішення у справах "Алпатов та інші проти України", "Робота та інші проти України", "Варава та інші проти України", "ПМП "Фея" та інші проти України"), якими встановлено порушення пункту 1 статті 6, статті 13 Конвенції та статті 1 Першого протоколу до Конвенції, вбачається однозначна позиція про те, що правосуддя не може вважатися здійсненим доти, доки не виконане судове рішення, а також констатується, що виконання судового рішення, як завершальна стадія судового процесу, за своєю юридичною природою є головною стадією правосуддя, що повністю узгоджується з положеннями статті 129-1 Конституції України.

Таким чином, судове рішення, яке набрало законної сили, підлягає обов`язковому та безумовному виконанню особою, на яку покладено такий обов`язок.

Відповідно до частини першої статті 381-1 КАС України судовий контроль за виконанням судових рішень в адміністративних справах здійснює суд, який розглянув справу як суд першої інстанції.

Частиною першої статті 382 КАС України визначено, що суд, який розглянув адміністративну справу як суд першої інстанції і ухвалив судове рішення, за письмовою заявою особи, на користь якої ухвалено судове рішення і яка не є суб`єктом владних повноважень, або за власною ініціативою може зобов`язати суб`єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.

В адміністративних справах з приводу обчислення, призначення, перерахунку, здійснення, надання, одержання пенсійних виплат, соціальних виплат непрацездатним громадянам, виплат за загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням, виплат та пільг дітям війни, інших соціальних виплат, доплат, соціальних послуг, допомоги, захисту та пільг за письмовою заявою заявника суд зобов`язує суб`єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати звіт про виконання судового рішення.

З аналізу норми частини першої статті 382 КАС України слідує, що зобов`язання суб`єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалено судове рішення, подати звіт про виконання судового рішення, є правом, а не обов`язком суду.

З цього приводу Верховний Суд у постанові від 20.02.2019 у справі № 806/2143/15 звернув увагу на те, що застосування статті 382 КАС України, яка до внесення змін Законом № 4094-IX від 21.11.2024 називалася "Судовий контроль за виконанням судових рішень в адміністративних справах", має на меті забезпечення належного виконання судових рішень. Підставами для її застосування є саме невиконання судового рішення, ухваленого на користь особи-позивача, та обставини, що свідчать про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, пов`язаних з невиконанням судового рішення.

З наведеного слідує, що подання звіту про виконання судового рішення може мати місце на стадії виконання судового рішення за заявою сторони, на користь якої таке рішення ухвалене, за наявності обґрунтованих доводів та підстав вважати, що відповідач ухиляється від виконання рішення у справі.

Подібна позиція висловлена також у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20.06.2018 у справі № 800/592/17.

Таким чином, з аналізу правових позицій Верховного Суду випливає, що зобов`язання відповідача - суб`єкта владних повноважень подати звіт про виконання судового рішення є диспозитивним правом суду, яке може використовуватись в залежності від наявності об`єктивних обставин, що підтверджені належними та допустимими доказами.

Суд зазначає, що неналежне, на думку позивача, виконання рішення суду не тягне за собою право на звернення до суду для встановлення судового контролю, оскільки стадія виконання рішення суду не завершилась, що свідчить про відсутність підстав для звернення до суду в порядку статті 382 КАС України.

За приписами ч. 1 ст. 383 КАС України особа-позивач, на користь якої ухвалено рішення суду, має право подати до суду першої інстанції заяву про визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності, вчинених суб`єктом владних повноважень - відповідачем на виконання такого рішення суду, або порушення прав позивача, підтверджених таким рішенням суду.

Відповідно до положень п. 8 ч. 2 ст. 383 КАС України заява про визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності відповідача щодо невиконання рішення суду має містити інформацію про день пред`явлення виконавчого листа до виконання та інформацію про хід виконавчого провадження.

Вимогами ч. 4 та ч. 5 ст. 383 КАС України установлено, що заяву, зазначену у частині першій цієї статті, може бути подано протягом десяти днів з дня, коли позивач дізнався або повинен був дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів, але не пізніше дня завершення строку пред`явлення до виконання виконавчого листа, виданого за відповідним рішенням суду.

У разі відповідності заяви вимогам, зазначеним у цій статті, вона підлягає розгляду та вирішенню в порядку письмового провадження або в судовому засіданні на розсуд суду протягом десяти днів з дня її отримання. У разі невідповідності заяви вказаним вище вимогам, а також у разі подання заяви особою, яка відповідно до частини шостої статті 18 цього Кодексу зобов`язана зареєструвати електронний кабінет, але не зареєструвала його, така заява ухвалою суду, прийнятою в порядку письмового провадження, повертається заявнику. Така ухвала суду може бути оскаржена.

Наведені положення статті 383 КАС України необхідно розглядати у взаємозв`язку з іншими передбаченими цим Кодексом механізмами судового контролю за виконанням судових рішень.

Так, ст. 382, 382-1, 382-2 та 382-3 КАС України визначають механізм судового контролю шляхом зобов`язання суб`єкта владних повноважень подати звіт про виконання судового рішення, розгляду такого звіту та вжиття відповідних заходів у разі його неподання або неналежного виконання рішення. Натомість ст. 383 КАС України встановлює спеціальний порядок звернення особи, на користь якої ухвалено судове рішення, із заявою про визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, вчинених на виконання такого рішення.

Отже, зазначені процесуальні механізми мають різне нормативне регулювання та різні передумови застосування, а тому не є тотожними за своїм змістом і порядком реалізації.

Водночас ст. 383 КАС України прямо встановлює вимоги до змісту відповідної заяви. Зокрема, відповідно до пункту 8 частини другої цієї статті у заяві зазначаються відомості про день пред`явлення виконавчого листа до виконання та інформація про хід виконавчого провадження.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 09.12.2021 у справі № 9901/235/20 звернула увагу на те, що встановлені ст. 383 КАС України вимоги до заяви, зокрема щодо надання інформації про день пред`явлення виконавчого листа до виконання та інформації про хід виконавчого провадження, не є формальними. Така інформація є необхідною для того, щоб суд міг визначити, зокрема, чи не є передчасним звернення стягувача із заявою в порядку ст. 383 КАС України.

Таким чином, законодавець пов`язує застосування передбаченого ст. 383 КАС України механізму судового контролю не лише з самим фактом існування судового рішення, яке набрало законної сили, а й із дотриманням заявником установлених цією статтею процесуальних вимог, що дають суду можливість оцінити обставини виконання такого рішення.

Позивач не звертався до суду із заявою про видачу виконавчого листа, інформації про пред`явлення його до виконання у суду немає, хоча саме в межах виконавчого провадження державний виконавець здійснює контроль за виконанням рішення суду. Крім того, позивач не позбавлений можливості звернутися до суду в порядку статті 287 Кодексу адміністративного судочинства України.

Вимоги п. 8 ч. 2 ст. 383 КАС України щодо зазначення у заяві відомостей про день пред`явлення виконавчого листа до виконання та інформації про хід виконавчого провадження є прямо визначеними законом.

Зазначене свідчить про недотримання скаржником не формальної вимоги до оформлення заяви, а процесуальної вимоги, яка має безпосереднє значення для визначення можливості застосування судом механізму, передбаченого ст. 383 КАС України.

Аналогічні висновки закріплено у постанові Верховного суду від 02 вересня 2026 року по справі №420/6881/25.

Аналіз норм статті 382 КАС України дає підстави для висновку про те, що встановлення судового контролю за виконанням судових рішень є заходом превентивного впливу на відповідача у справі з метою своєчасного виконання своїх зобов`язань у межах відповідної справи. Тобто, встановлення судового контролю при ухваленні судового рішення по суті позовних вимог, а так само і після, попереджує неналежне виконання відповідачем обов`язків, що виникли внаслідок задоволення позовних вимог позивача.

Чинне процесуальне законодавство не передбачає обов`язку встановлювати судовий контроль, або ж підстави за яких встановлюється такий контроль. Аналіз встановлених обставин справи свідчить про відсутність виключної необхідності в спірних правовідносинах застосовувати судовий контроль, оскільки від зворотного - не застосування такого контролю не може призвести до потенційно негативних наслідків.

Суд зазначає, що правовою підставою для зобов`язання відповідача подати звіт про виконання судового рішення є наявність об`єктивних підтверджених належними і допустимими доказами підстав вважати, що за відсутності такого заходу судового контролю рішення суду залишиться невиконаним або для його виконання доведеться докласти значних зусиль. При цьому суд, встановлюючи строк для подання звіту, повинен враховувати особливості покладених обов`язків згідно із судовим рішенням та можливості суб`єкта владних повноважень їх виконати.

Враховуючи, що встановлення судового контролю за виконанням судового рішення є правом, а не обов`язком суду, яке може використовуватися в залежності від наявності об`єктивних обставин, які підтверджені належними та допустимими доказами, а також те, що позивачем не вичерпано загальний порядок виконання судового рішення, визначений Законом України "Про виконавче провадження", та відсутності підстав вважати, що відповідачем не буде виконуватись це рішення суду, суд не знаходить підстав для задоволення заяви представника позивача про встановлення судового контролю за виконанням рішення суду. Отже, у задоволенні заяви необхідно відмовити.

За таких обставин, враховуючи ненаведення позивачем обґрунтованих підстав та ненадання доказів на обґрунтування заяви про встановлення судового контролю, зокрема, що свідчать про ухилення відповідача від виконання рішення суду в цій справі, суд не знаходить підстав для задоволення заяви позивача про встановлення судового контролю за виконанням судового рішення.

Суд також звертає увагу заявника на те, що будь-яке рішення суду в разі набрання законної сили виконується в примусовому порядку відповідно до вимог Закону України "Про виконавче провадження".

Підсумовуючи наведене, суд приходить до висновку, що в задоволенні заяви, про встановлення судового контролю за виконанням рішення суду у цій справі необхідно відмовити повністю.

На підставі викладеного та керуючись статтями 248, 256, 294, 295, 382 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,

УХВАЛИВ:

У задоволенні заяви адвоката Бебешка Андрія Станіславовича, поданої в інтересах ОСОБА_1 , про встановлення судового контролю в адміністративній справі № 500/348/26 відмовити.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею.

Відповідно до частини першої статті 295 Кодексу адміністративного судочинства України апеляційна скарга на ухвалу суду подається протягом п`ятнадцяти днів з дня її складення.

Згідно із статтею 297 Кодексу адміністративного судочинства України апеляційна скарга подається безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею.

Повний текст ухвали виготовлено і підписано 13 жовтня 2026 року.

Головуючий суддя Грицюк Р.П.