Ухвала суду № 140584756, 13.10.2026, Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

про залишення позову без розгляду

13 жовтня 2026 рокусправа № 380/18969/26Львівський окружний адміністративний суд у складі головуючої судді Чаплик І.Д., розглянувши у порядку письмового провадження клопотання представника позивача про поновлення строку на звернення до суду та клопотання представника відповідача про залишення позовної заяви без розгляду в адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції у Львівській області про визнання протиправною бездіяльності, зобов`язання вчинити дії, -

в с т а н о в и в

ОСОБА_1 (адреса проживання: АДРЕСА_1 ; РНОКПП: НОМЕР_1 ) звернувся до суду із позовом до Головного управління Національної поліції у Львівській області (місцезнаходження: 79007, м.Львів, пл. Генерала Григоренка 3; ЄДРПОУ: 40108833), в якому просить:

визнати протиправною бездіяльність Головного управління Національної поліції у Львівській області, яка виразилась у не нарахуванні та невиплаті ОСОБА_1 за період з 01 січня 2023 року по 02 вересня 2025 року індексації грошового забезпечення в повному розмірі, відповідно до вимог Закону України «Про індексацію грошових доходів населення», Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 № 1078, з визначенням місяця, в якому відбулося підвищення посадових окладів військовослужбовців - березень 2018 року;

зобов`язати Головне управління Національної поліції у Львівській області у Львівській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 за період з 01 січня 2023 року по 02 вересня 2025 року індексацію грошового забезпечення в повному розмірі, з урахуванням нарахованої та виплаченої індексації грошового забезпечення, із застосуванням місяця для обчислення індексу споживчих цін для розрахунку індексації грошового забезпечення (базового місяця) - березень 2018 року, відповідно до вимог Закону України «Про індексацію грошових доходів населення», Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 року № 1078, із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 січня 2004 року № 44, з урахуванням раніше виплачених сум;

визнати протиправною бездіяльність Головного управління Національної поліції у Львівській області, яка виразилась у не нарахуванні та невиплаті ОСОБА_1 компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченої індексації грошового забезпечення за період з 01 січня 2023 року по день фактичної виплати індексації грошового забезпечення включно за весь час затримки виплати;

зобов`язати Головне управління Національної поліції у Львівській області, нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченої індексації грошового забезпечення за період з 01 січня 2023 року по день фактичної виплати індексації грошового забезпечення включно за весь час затримки виплати.

Разом з позовною заявою представник позивача подала заяву про поновлення строку на звернення до суду, у якій зазначила, що позивач не отримував дані про розмір та складові нарахованих йому грошових виплат, тому не міг знати про порушення свого права. Також, позивач не мав підстав для сумнівів у добросовісності відповідача при здійсненні розрахунку грошового забезпечення. Таким чином, лише після отримання листа відповідача від 03.07.2026 позивач набув достовірної та документально підтвердженої інформації про обсяг і характер виплачених йому сум.

Ухвалою від 14.09.2026 відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами. При цьому суд зазначив, що заява про поновлення строків звернення до суду буде розглядатись з урахуванням позиції відповідача у вказаній справі.

Відповідач 30.09.2026 подав відзив на позовну заяву, у якому просив відмовити в задоволенні позовних вимог повністю. Разом з відзивом відповідач подав клопотання про залишення позову без розгляду, яке обґрунтоване тим, що для звернення до суду із позовом про нарахування і виплату грошового забезпечення за період, починаючи з 19.07.2022, встановлюється тримісячний строк з моменту, коли позивач дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права. Позивач був ознайомлений з грошовим атестатом 78/68 від 05.09.2025 при звільненні зі служби в поліції, про що свідчить проставлений ним підпис, який містить інформацію про суми, нараховані та виплачені позивачеві при звільненні, тобто є повідомленням про ці суми у значенні, вжитому в частині другій статті 233 КЗпП України, з отриманням якого ця норма пов`язує початок перебігу тримісячного строку звернення до суду.

Ухвалою від 09.10.2026 позовну заяву ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції у Львівській області про визнання протиправною бездіяльності, зобов`язання вчинити дії залишено без руху для усунення недоліків позовної заяви та надано позивачу строк для усунення цих недоліків 5 днів з дня вручення ухвали суду про залишення без руху шляхом подання до суду та надіслання на адресу відповідача обґрунтованої заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду з вказаним позовом та доказів на підтвердження поважності причин такого пропуску.

Представник позивача 12.10.2026 подала клопотання про поновлення строку на звернення до суду, у якому зазначила, що позивачем не було одержано письмового повідомлення, який розмір індексації грошового забезпечення було нараховано йому та виплачено, позивач не мав підстав для сумнівів у добросовісності відповідача при здійсненні розрахунку грошового забезпечення. Лише після отримання відповіді на адвокатський запит 03.07.2026 позивачу фактично стало відомо про порушення свого права. Позивач не мав об`єктивної можливості дізнатися про порушення свого права на момент отримання виплати, оскільки: військовослужбовець не отримує повного розрахункового листа або відомостей про структуру нарахувань; інформація про наявність/відсутність індексації або додаткових виплат не є відкритою та зрозумілою без спеціальних розрахунків і роз`яснень фінансових органів; лише після звернення (запиту, отримання відповіді, ознайомлення з довідками чи документами) позивач міг дізнатися, що право порушене. Враховуючи вищевикладене, пропуску строку звернення до суду не відбулося.

При розгляді клопотання представника позивача про поновлення строку на звернення до суду та клопотання представника відповідача про залишення позовної заяви без розгляду суд виходить із такого.

Частиною першою статті 118 КАС України визначено, що процесуальні строки - це встановлені законом або судом строки, у межах яких вчиняються процесуальні дії. Процесуальні строки встановлюються законом, а якщо такі строки законом не визначені - встановлюються судом.

Відповідно до частин першої та другої статті 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Наслідки пропущення строків звернення до адміністративного суду регламентовані статтею 123 КАС України, відповідно до частини третьої якої, якщо факт пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду буде виявлено судом після відкриття провадження в адміністративній справі і позивач не заявить про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані ним у заяві, будуть визнані судом неповажними, суд залишає позовну заяву без розгляду.

Вищенаведені правові положення свідчать про те, що законодавець допускає ймовірність виявлення судом факту недотримання строку звернення до суду і після відкриття провадження у справі, внаслідок чого позов може бути залишений без розгляду. При цьому, приписи статті 123 КАС України передбачають право особи подати заяву про поновлення пропущеного строку звернення до суду з наведенням поважних причин такого пропуску.

Для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів (ч.3 ст. 122 КАС України).

Частиною п`ятою статті 122 КАС України передбачено, що для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.

Втім, положення статті 122 КАС України не містять норми, які б врегульовували порядок звернення осіб, які перебувають (перебували) на публічній службі, до адміністративного суду у справах про стягнення належної їм заробітної плати у разі порушення законодавства про оплату праці (грошового забезпечення військовослужбовців).

Такі правовідносини регулюються положеннями статті 233 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України).

Так, Верховний Суд України у постанові від 17 липня 2015 року у справі №21-8а15 вказав, що за загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовані спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальну законі.

Офіційне тлумачення положення вищевказаної норми надав Конституційний Суд України у рішеннях від 15 жовтня 2013 року №8-рп/2013 і №9- рп/2013.

Так, у рішенні від 15 жовтня 2013 року №8-рп/2013 (справа № 1-13/2013) Конституційний Суд України дійшов висновку, що в аспекті конституційного звернення, положення частини другої статті 233 КЗпП України у системному зв`язку з положеннями статей 1, 12 Закону України Про оплату праці необхідно розуміти так, що у разі порушення роботодавцем законодавства про оплату праці не обмежується будь-яким строком звернення працівника до суду з позовом про стягнення заробітної плати, яка йому належить, тобто усіх виплат, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством, зокрема й за час простою, який мав місце не з вини працівника, незалежно від того, чи було здійснене роботодавцем нарахування таких виплат.

Згідно з пунктом 2.1 мотивувальної частини вказаного рішення поняття заробітна плата і оплата праці, які використано у законах, що регулюють трудові правовідносини, є рівнозначними в аспекті наявності у сторін, які перебувають у трудових відносинах, прав і обов`язків щодо оплати праці, умов їх реалізації та наслідків, що мають настати у разі невиконання цих обов`язків.

Верховний Суд у постанові від 19 січня 2023 року у справі №460/17052/21, надаючи оцінку поняттям грошова винагорода, одноразова грошова допомога при звільненні та оплата праці і заробітна плата, які використовується у законодавстві, що регулює трудові правовідносини, дійшов висновку, що вказані поняття є рівнозначними.

Відповідно до частини другої статті 233 КЗпП України (у редакції, чинній до змін, внесених згідно із Законом України від 01.07.2022 №2352-IX) у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

Законом України від 01.07.2022 №2352-IX, який набрав чинності з 19 липня 2022 року, частини першу і другу статті 233 КЗпП України викладено в такій редакції:

«Працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.

Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116).»

Отже, до 19 липня 2022 року КЗпП України не обмежував будь-яким строком право працівника на звернення до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати. Після цієї дати строк звернення до суду з трудовим спором, у тому числі про стягнення належної працівнику заробітної плати, обмежений трьома місяцями з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.

Аналогічний правовий висновок викладений у постановах Верховного Суду від 06 квітня 2023 року у справі №260/3564/22, від 19 січня 2023 року у справі №460/17052/21 та від 25 квітня 2023 року у справі №380/15245/22.

Як зазначено у позовній заяві, позивач просить зобов`язати відповідача нарахувати та виплатити індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2023 до 02.09.2025.

Верховний Суд у складі Судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду у постанові від 21.03.2025 у справі №460/21394/23 сформував правовий висновок, за яким якщо мають місце тривалі правові відносини, які виникли під час дії статті 233 КЗпП України, у редакції, що була чинною до 19 липня 2022 року, та були припинені на момент чинності дії статті 233 КЗпП України, в редакції Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин», то у такому випадку правове регулювання здійснюється таким чином: правовідносини, які мають місце у період до 19 липня 2022 року, підлягають правовому регулюванню згідно з положенням статті 233 КЗпП України (у попередній редакції); у період з 19 липня 2022 року підлягають застосуванню норми статті 233 КЗпП України (у редакції Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин»). Також Судова палата у вказаній постанові дійшла висновку, що моментом настання події, з якою пов`язаний початок перебігу строку звернення до суду, є набуття позивачем достовірної та документально підтвердженої інформації про обсяг і характер виплачених йому сум, що може виражатися, зокрема, у врученні позивачеві письмового документа, у якому детально зазначено суми, нараховані та виплачені позивачу при звільненні (грошового атестата чи іншого документа, що містить відповідні відомості).

З матеріалів справи судом встановлено, що предметом спору у справі, що розглядається, є нарахування індексації грошового забезпечення, спірні правовідносини щодо якої виникли після 19.07.2022. Позивача було звільнено зі служби в поліції наказом т.в.о. начальника Головного управління Національної поліції у Львівській області від 02.09.2025 №604 о/с відповідно до пункту 2 частини першої статті 77 Закону України «Про Національну поліцію». При звільненні зі служби позивачу було вручено грошовий атестат від 05.09.2025 №78/68, з яким позивач був ознайомлений, що підтверджується його особистим підписом на вказаному документі.

Проте, позивач звернувся до суду лише 09.09.2026.

Правовий інститут строків звернення до адміністративного суду за захистом свого порушеного права не містить вичерпного, детально описаного переліку причин чи критеріїв їх визначення. Натомість закон запроваджує оцінні, якісні параметри визначення таких причин - вони повинні бути поважними, реальними або непереборними і об`єктивно нездоланними на час плину строків звернення до суду. Ці причини (чи фактори об`єктивної дійсності) мають бути несумісними з обставинами, коли суб`єкт звернення до суду знав або не міг не знати про порушене право, ніщо правдиво йому не заважало звернутися до суду, але цього він не зробив і через власну недбалість, легковажність, байдужість, неорганізованість чи інші подібні за суттю ставлення до права на доступ до суду порушив ці строки.

Аналіз усіх вищевказаних норм КАС України дає підстави стверджувати про обов`язок суду з`ясувати в кожному випадку чи адміністративний позов подано у строк, установлений законом, а якщо позов подано з пропущенням встановленого законом строку звернення до суду, то чи достатньо підстав для визнання причин пропуску строку звернення до суду поважними.

За загальним правилом поважними причинами визнаються ті обставини, існування яких є об`єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи та пов`язані з дійсними істотними перешкодами та труднощами для своєчасного звернення до суду з даним позовом.

Суд зазначає, що причина пропуску строку може вважатися поважною, якщо вона відповідає одночасно усім таким умовам: 1) це обставина або кілька обставин, яка безпосередньо унеможливлює або ускладнює можливість вчинення процесуальних дій у визначений законом строк; 2) це обставина, яка виникла об`єктивно, незалежно від волі особи, яка пропустила строк; 3) ця причина виникла протягом строку, який пропущено; 4) ця обставина підтверджується належними і допустимими засобами доказування.

Отже, поновленню підлягають лише порушені з поважних причин процесуальні строки, встановлені законом. У свою чергу, поважною може бути визнано причину, яка носить об`єктивний характер, та з обставин незалежних від сторони унеможливила звернення до суду з адміністративним позовом.

Представник позивача у клопотанні про поновлення строку на звернення до суду пов`язує початок його відліку із моментом отримання нею листа-відповіді від 03.07.2026 про обсяг і характер виплачених йому сум, а до цього відповідною інформацією позивач не володів. У зв`язку із цим вважає, що саме починаючи із вказаної дати належить обчислювати строк на звернення до суду у спірних правовідносинах.

Верховний Суд в контексті застосування частини другої статті 233 КЗпП України та правового висновку, висловленого у постанові Судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду у постанові від 21.03.2025 у справі №460/21394/23 неодноразово зазначав, що основним орієнтиром, який дозволив би однозначно визначати момент, з якого позивач дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права на виплату належного йому розміру грошового забезпечення, є дата ознайомлення з документом, що відображає фактичні суми нарахувань та виплат. При цьому чинне законодавство не передбачає єдиної форми такого документа та способу його доведення. Водночас такими документами можуть бути розрахункові листи, відомості про нараховане і виплачене грошове забезпечення, фінансові повідомлення або інші документи, які б розкривали зміст виплат, які роботодавець зобов`язаний надати під час виплати заробітної плати (грошового забезпечення) та з яких працівник може об`єктивно встановити розмір виплаченої йому суми, її складові та можливу неповноту виплат. Саме з моменту ознайомлення з відповідним документом у колишнього працівника виникає реальна можливість і об`єктивна необхідність оцінити правильність здійснених нарахувань, виявити допущені порушення, що і буде усвідомленим сприйняттям особи наявності / відсутності порушеного права щодо належних виплат.

Такий правовий висновок було викладено, зокрема, у постанові Верховного Суду від 09.07.2026 у справі №240/15605/25.

Поряд із цим суд зазначає, що хоч наявний грошовий атестат від 05.09.2025 №78/68 і містить інформацію про суми, нараховані та виплачені позивачеві при звільненні, тобто є повідомленням про ці суми у значенні, вжитому в частині другій статті 233 КЗпП України, з отриманням якого ця норма пов`язує початок перебігу тримісячного строку звернення до суду, однак обсяг відомостей, які у ньому відображені, дійсно не містять відомостей про нараховану і виплачену індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2023 до 02.09.2025 та про врахований відповідачем базовий місяць під час її обчислення. Покликаючись на вказану обставину позивач вважає, що оскільки його не було належним чином ознайомлено з складовими сум, нарахованих та виплачених йому коштів при звільненні, зокрема, індексації грошового забезпечення, строк на звернення до суду належить обчислювати з моменту, коли він дізнався про порядок саме її нарахування та виплати, тобто з 03.07.2026.

Проте суд наголошує, що частина друга статті 233 КЗпП України чітко пов`язує момент початку відліку строку на звернення до суду у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні. Вказане норма є чіткою та однозначною, а правової норми, яка б зобов`язувала відповідача при звільненні позивача видавати йому документ іншого змісту (з іншими відомостями), як і норми, яка б пов`язувала початок відліку строку на звернення до суду у подібних правовідносинах з іншою подією, вказаний нормативний акт не містить.

Повертаючись до обставин справи, яка розглядається, суд в контексті доводів позивача щодо дотримання ним строку на звернення до суду зазначає, що період з моменту ознайомлення його з грошовим атестатом від 05.09.2025 до моменту отримання ним відповіді відповідача на запит про нараховану і виплачену індексацію грошового забезпечення (03.07.2026), за доводами позивача, не повинен охоплюватися частиною другою статті 233 КЗпП України чи іншою правовою нормою. Отже, це проміжок часу, протягом якого поведінка заявника перебуває поза строком, передбаченим частиною другою статті 233 КЗпП України, та не впливає на його перебіг.

Проте суд зазначає, що подібний підхід до застосування частини другої статті 233 КЗпП України призводить до того, що позивач, отримавши на руки документ, що за своєю суттю підпадає під визначення «письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні» у значенні, вжитому в частині другій статті 233 КЗпП України, набуває можливість, спираючись на відсутність в цьому документі відомостей, які потрібні для ініціювання судового розгляду, протягом необмеженого строку у будь-який момент часу звернутися до відповідача із запитом про надання інформації про нараховану і виплачену індексацію грошового забезпечення, та, починаючи від дня надання її відповідачем, набути право упродовж ще трьох місяців додатково до того (необмеженого) строку, що вже минув, звернутися до суду в порядку, передбаченому частиною другою статті 233 КЗпП України.

Із цього приводу суд уважає за потрібне зазначити, що Верховний Суд ані в складі Судової палати, ані в складі відповідних колегій суддів, не робив висновків, які б дозволяли застосовувати цю правову норму саме у такий спосіб. Подібне тлумачення надто розширює її нормативний зміст, дозволяє поширювати дію частини другої статті 233 КЗпП України на правовідносини, які нею не охоплюються, та нівелює саму суть строкового обмеження звернення до суду трьома місяцями.

Отже, відповідаючи на аргументи представника позивача суд зазначає, що якщо звернення до суду обґрунтовано положеннями частини другої статті 233 КЗпП України, якою для подання позову встановлено тримісячний строк і чітко унормовано момент початку перебігу такого строку - одержання «письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні», водночас у матеріалах справи наявні докази вручення позивачеві документа, що містить відомості про нараховану і виплачену заробітну плату (грошове забезпечення) при звільненні, то тримісячний строк звернення до суду, установлений цією ж нормою, слід пов`язувати з моментом, коли позивач набув достовірної та документально підтвердженої інформації про обсяг і характер виплачених йому при звільненні сум, як про це зазначила Судова палата в постанові від 21 березня 2025 року у справі №460/21394/23, а не зазначення у вказаному документі відомостей про нараховану і виплачену індексацію грошового забезпечення за спірний період не може слугувати причиною для переривання строку на звернення до суду з метою подальшого початку відліку його заново або для висновку про те, що відлік вказаного строку не розпочався. При цьому, в ці три місяці належить включати й період від дня отримання позивачем відповідного документа до вчинення ним будь-яких інших юридично значимих дій, що слугують меті звернення до суду з позовом у порядку, передбаченому частиною другою статті 233 КЗпП України.

Подібний за змістом правовий висновок було викладено у постанові Верховного Суду від 25.06.2026 у справі №520/25416/25.

Таким чином, у частині другій статті 233 КЗпП України законодавець визначив строк у три місяці, протягом якого звільнена особа має право вжити заходів щодо отримання необхідної інформації, пов`язаної з оплатою праці, та за необхідності звернутися до суду.

Оскільки як уже встановлено судом, позивача було звільнено зі служби в поліції наказом т.в.о. начальника ГУ НП у Львівській області від 02.09.2025 №604 о/с відповідно до пункту 2 частини першої статті 77 Закону України «Про Національну поліцію», йому було вручено грошовий атестат від 05.09.2025 №78/68 відповідно останнім днем строку на звернення до суду є 05.12.2025, проте позивач звернувся до суду із позовом 09.09.2026, тобто із порушенням строку на звернення до суду.

Тому суд в ухвалі від 09.10.2026 про залишення позовної заяви без руху запропонував позивачеві звернутися до суду із заявою (клопотанням) про поновлення строку звернення до адміністративного суду, у якій вказати інші, чіткі підстави для поновлення строку з наданням доказів, що підтверджують вказані обставини.

Проте, доводи представника позивача, висловлені в клопотанні від 12.10.2026, зводяться лише до того, що строк на звернення до суду слід обчислювати, на думку представника позивача, з моменту отримання нею письмової відповіді на адвокатський запит щодо розмірів нарахованої індексації грошового забезпечення у спірний період, щодо чого судом вже зазначалось про помилковість та нерелевантність таких доводів представника позивача. Інших доводів поважності причин пропуску позивачем строку на звернення до суду та доказів на їх підтвердження позивач не наводить.

Враховуючи вищевказані обставини, суд приходить до висновку, що позивачем був пропущений строк звернення до адміністративного суду для захисту свого права, а посилання на конкретні обставини, які б могли слугувати поважною причиною поновлення пропущеного строку до суду в клопотанні про його поновлення наведено не було.

Відповідно до частин третьої, четвертої статті 123 КАС України, якщо факт пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду буде виявлено судом після відкриття провадження в адміністративній справі і позивач не заявить про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані ним у заяві, будуть визнані судом неповажними, суд залишає позовну заяву без розгляду. Якщо після відкриття провадження у справі суд дійде висновку, що викладений в ухвалі про відкриття провадження у справі висновок суду про визнання поважними причин пропуску строку звернення до адміністративного суду був передчасним, і суд не знайде інших підстав для визнання причин пропуску строку звернення до адміністративного суду поважними, суд залишає позовну заяву без розгляду.

З наведеного суд приходить до висновку, що порушення позивачем строку звернення до суду спричинено виключно пасивною поведінкою позивача, яка не є поважною причиною для поновлення такого строку.

Вказане зумовлює залишення позовної заяви без розгляду на підставі пункту 8 частини першої статті 240 КАС України.

Разом з цим, особа, позов якої залишено без розгляду, після усунення підстав, з яких позов було залишено без розгляду, має право звернутися до адміністративного суду в загальному порядку.

Оскільки позивачем не долучено доказів сплати судового збору або понесення інших витрат, пов`язаних із поданням позову до суду, судові витрати не розподіляються.

Керуючись ст.ст. 122, 123, 169, 171, 240, 241, 243, 248, 256, 293, 294 КАС України, суд

у х в а л и в:

клопотання Головного управління Національної поліції у Львівській області про залишення позову без розгляду - задовольнити.

Визнати неповажними причини пропуску строку на звернення ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції у Львівській області та відмовити в задоволенні клопотання про його поновлення.

Позовну заяву ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції у Львівській області про визнання протиправною бездіяльності, зобов`язання вчинити дії - залишити без розгляду.

Роз`яснити, що після усунення підстав, з яких позов було залишено без розгляду, позивач має право звернутися до адміністративного суду в загальному порядку.

Судові витрати розподілу не підлягають.

Ухвала суду набирає законної сили з моменту її підписання суддею і може бути оскаржена.

Апеляційна скарга подається до Восьмого апеляційного адміністративного суду із урахуванням п.п.15.5 п.15 Р.VII Перехідні положення КАС України шляхом подання апеляційної скарги у п`ятнадцятиденний строк з дати складання ухвали.

СуддяЧаплик Ірина Дмитрівна