Рішення № 140582814, 13.10.2026, Запорізький окружний адміністративний суд

ЗАПОРІЗЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 жовтня 2026 рокуСправа № 280/7973/26 м.ЗапоріжжяЗапорізький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Максименко Л.Я., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу

за позовною заявою ОСОБА_1

до Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області

про скасування рішення, зобов`язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі позивач) звернувся із позовною заявою до Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області (далі відповідач), в якій позивач просить суд:

скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області від 08.07.2026 року №025150010645 про відмову у призначенні пенсії ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 ;

зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 , період проходження строкової військової служби з 13 червня 1989 року по 07 червня 1991 року згідно з військовим квитком серії НОМЕР_2 від 22.07.1993 року та трудовою книжкою серії НОМЕР_3 ;

зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 , період навчання за денною формою з 01 вересня 1991 року по 22 червня 1993 року згідно з дипломом з відзнакою серії НОМЕР_4 від 22.06.1993 року;

зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області зарахувати ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 ), період постійного проживання у зоні посиленого радіоекологічного контролю (4 зона) у с. Паланка Тульчинського (Томашпільського) району Вінницької області з 26 квітня 1986 року по 19 серпня 1991 року згідно з довідкою №13 від 03.02.2026 року для підтвердження права на зменшення пенсійного віку відповідно до статті 55 Закону України Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи;

зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області (код ЄДРПОУ 20490012) призначити та виплачувати ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 , пенсію за віком з 23 березня 2026 року із зменшенням пенсійного віку відповідно до статті 55 Закону України Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи.

В обґрунтування заявленого позову посилається на те, що звернувся до територіального органу Пенсійного фонду України із заявою про призначення пенсії за віком відповідно до статті 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», на момент звернення із заявою його вік становив 55 років 3 місяці, має статус потерпілого від Чорнобильської катастрофи 4 категорії, що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_5 , виданим 01 березня 1995 року і відповідно до чинного законодавства має право на зниження пенсійного віку на 5 років та призначення пенсії за віком після досягнення 55 років. Покликається на те, що рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області від 08 липня 2026 року №025150010645 позивачу було відмовлено у призначенні пенсії за віком. Зазначає, що внаслідок протиправного не зарахування періодів військової служби та навчання відповідач штучно зменшив фактичний страховий стаж позивача, який з урахуванням цих періодів становить понад необхідні 28 років, та безпідставно відмовив позивачу у реалізації конституційного права на пенсійне забезпечення при досягненні 55 років. Також вказує, що відповідачем безпідставно залишено поза увагою той факт, що відповідно до частини третьої статті 65 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» та Порядку видачі посвідчень особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 11 липня 2018 року № 551, єдиним документом, що підтверджує статус потерпілого від Чорнобильської катастрофи та надає право користування пільгами, встановленими цим Законом (зокрема призначення пенсії зі зменшенням пенсійного віку), є відповідне посвідчення. З огляду на викладене, просить позов задовольнити.

Відповідач позовну заяву не визнав. У відзиві від 20.08.2026 вх. № 47924 вказує, що станом на 1 січня 1993 року позивач прожив та відпрацював у зоні посиленого радіологічного контролю 2 місяці 10 днів, що є недостатнім для призначення пенсії зі зниженням пенсійного віку відповідно до ст. 55 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" №796. Також зазначає, що період навчання по диплому НОМЕР_6 ВІД 22.06.1993 року не був зарахований, оскільки не надано довідку про місце проживання Вказує, що не було підтверджено, що навчальний заклад знаходиться на території, яка відноситься до території радіоактивного забруднення. Факт проживання в зоні посиленого радіологічного контролю до 01.01.1993 року необхідно підтвердити довідкою про періоди навчання та місцезнаходження навчального закладу, надавши довідку територіальному органу Пенсійного фонду України відповідно до Порядку №22-1. Вказує, що будь-які періоди тимчасового перебування позивача у зоні посиленого радіологічного контролю не може вважатися постійним проживанням в даній місцевості і не підлягає зарахуванню у період постійного проживання. Також вказує, що за доданими документами до страхового стажу також не зараховано періоди строкової служби згідно військового квитка НОМЕР_7 від 22.07.1993 року, оскільки не вказано місце розташування військової частини. Також відповідно до довідки №13 від 03.02.2026 наданої позивачем, зазначено, що позивач в період з 13.06.1989 року по 06.06.1991 рік проходив строкову військову службу, на яку був призваний з с.Паланка, тобто в період з 13.06.1989 року по 06.06.1991 рік позивач не міг знаходитися в зону посиленого радіологічного контролю, оскільки це не підтверджено довідками чи іншими документами про розташування військової частини. Також вказує, що згідно чинного законодавства функції по призначенню, перерахунку і виплаті пенсій покладені саме на Пенсійний Фонд України, який здійснює свої повноваження через створенні в установленому порядку територіальні управління. Вважає, що зобов`язання здійснити перерахунок пенсії позивачу є втручанням у здійснення дискреційних повноважень відповідача. Просить відмовити у позові.

У відповіді на відзив вх. № 48471 від 24.08.2026 позивач зазначив, що аргументи відповідача стосовно періодів навчання та проходження військової служби є абсолютно безпідставними та надуманими. Стверджує, що позивач подав повний комплект належним чином оформлених і чинних документів, передбачених Порядком № 22-1, які у своїй сукупності беззаперечно підтверджують факт його постійного проживання у зоні посиленого радіологічного контролю у спірний період. Вважає, що усі надані документи є чинними, легітимними та не скасованими, а тому відповідач не мав жодних правових підстав виключати вказані періоди з загального розрахунку чи піддавати сумніву відомості, які в них містяться. Просить задовольнити позов.

Ухвалою суду від 05.08.2026 відкрито спрощене позовне провадження в адміністративній справі №280/7973/26 без виклику сторін.

Відповідно до ч. 5 ст. 262 КАС України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше.

Згідно з п. 10 ч.1 ст. 4 КАС України письмове провадження - розгляд і вирішення адміністративної справи або окремого процесуального питання в суді першої, апеляційної чи касаційної інстанції без повідомлення та (або) виклику учасників справи та проведення судового засідання на підставі матеріалів справи у випадках, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ч.4 ст. 243 КАС України, судове рішення, постановлене у письмовому провадженні, повинно бути складено у повному обсязі не пізніше закінчення встановлених цим Кодексом строків розгляду відповідної справи, заяви або клопотання.

Розглянувши матеріали справи, суд встановив наступне.

ОСОБА_1 звернувся до територіальних органів Пенсійного фонду України за призначенням пенсії за віком згідно ст. 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» №796-ХІІ від 28.02.1991.

В порядку екстериторіальності заява позивача була розглянута Головним управлінням Пенсійного фонду України в Запорізькій області, який своїм рішенням від 08 липня 2026 року №025150010645 відмовив у призначенні пенсії за віком, відповідно до пункту 2 статті 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», у зв`язку з відсутністю проживання або відпрацювання у зоні посиленого радіологічного контролю не менше 4 років на 01.01.1993 та необхідного страхового стажу 28 років для призначення пенсії в 55 років.

Вважаючи такі рішення відповідача протиправним та з вимогою вчинити певні дії позивач звернувся до суду з вказаним позовом.

Всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, дослідивши наявні у справі матеріали, суд приходить до наступних висновків.

Приписами статті 46 Конституції України передбачено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на охорону їх життя і здоров`я та створення єдиного порядку визначення категорій зон радіоактивно забруднених територій, умов проживання і трудової діяльності на них, соціального захисту потерпілого населення визначає Закон №796-XII.

Відповідно до статті 49 Закону №796-XII, пенсії особам, віднесеним до категорій 1, 2, 3, 4, встановлюються у вигляді: а) державної пенсії; б) додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров`ю, яка призначається після виникнення права на державну пенсію.

Статтею 55 Закону №796-XII визначено умови надання пенсій за віком особам, які працювали або проживали на територіях радіоактивного забруднення.

Відповідно до частини 1 статті 55 Закону №796-XII, особам, які працювали або проживали на територіях радіоактивного забруднення, пенсії надаються із зменшенням пенсійного віку, встановленого статті 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» (далі Закон №1058-IV), за наявності відповідного страхового стажу, зменшеного на кількість років зменшення пенсійного віку, але не менше 15 років страхового стажу.

Абзацом 6 пункту 2 частини 1 статті 55 Закону №796-XII передбачено, що особи, які постійно проживали або постійно проживають чи постійно працювали або постійно працюють у зоні посиленого радіологічного контролю за умови, що вони за станом на 1 січня 1993 року прожили або відпрацювали у цій зоні не менше 4 років, мають право на зниження пенсійного віку на 2 роки та додатково на 1 рік за 3 роки проживання або роботи, але не більше 5 років.

При цьому, початкова величина зниження пенсійного віку встановлюється лише особам, які постійно проживали або постійно працювали у зазначених зонах з моменту аварії по 31 липня 1986 року незалежно від часу проживання або роботи в цей період.

Частиною 3 статті 55 Закону №796-XII прямо передбачено, що призначення та виплата пенсій названим категоріям провадиться відповідно до Закону №1058-IV і цього Закону.

Згідно з пунктом 13 розділу XV «Прикінцеві положення» Закону №1058-ІV, у разі якщо особа має право на отримання пенсії відповідно до законів України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» та цього Закону, призначається одна пенсія за її вибором. Порядок фінансування цих пенсій встановлюється відповідними законами.

Системний аналіз вказаних правових норм свідчить про те, що призначення та виплата пенсій особам, які працювали або проживали на територіях радіоактивного забруднення, провадиться, у разі вибору цих осіб, згідно з нормами Закону №1058-ІV і з урахуванням додаткових пільг, встановлених Законом №796-XII. Іншими словами, норми спеціального закону в даному випадку застосовуються субсидіарно із нормами загального закону, доповнюють і конкретизують їх.

Таким чином, особа, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи та яка проживала або працювала на території зони посиленого радіологічного контролю з моменту аварії на ЧАЕС до 01.01.1993 протягом не менше 4 років, має право на призначення пенсії за віком із зменшенням пенсійного віку. При цьому, постійне проживання такої особи або постійна праця у зазначеній зоні з моменту аварії по 31.07.1986, незалежно від часу проживання або роботи в цей період, дає особі право на призначення пенсії за віком зі зниженням пенсійного віку на 2 роки (початкова величина), а також додатково 1 рік за кожні три повні роки проживання або роботи на такій території, але не більше 5 років.

Механізм подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій визначено Порядком подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону №1058-ІV, затвердженого постановою Правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 №22-1, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 27.12.2005 за №1566/11846 (далі - Порядок №22-1, у редакції постанови правління Пенсійного фонду України від 07.07.2014 №13-1).

Пунктом 4.7 розділу ІV Порядку №22-1 передбачено, що право особи на одержання пенсії установлюється на підставі всебічного, повного і об`єктивного розгляду всіх поданих документів органом, що призначає пенсію.

Згідно з абзацом 9 підпункту 5 пункту 2.1 розділу ІІ Порядку №22-1, документами, які засвідчують особливий статус особи є, зокрема, посвідчення потерпілого від Чорнобильської катастрофи (для осіб, які належать до категорії 4 постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи (за наявності)) та довідка про період (періоди) проживання (роботи) на територіях радіоактивного забруднення, видана органами місцевого самоврядування (підприємствами, установами, організаціями) (при призначенні пенсії за віком із застосуванням норм статті 55 Закону №796-ХІІ).

Статтею 14 Закону №796-XII визначено категорії осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, для встановлення пільг і компенсацій. До них, зокрема, належать особи, які постійно проживають або постійно працюють чи постійно навчаються у зоні посиленого радіологічного контролю за умови, що вони за станом на 1 січня 1993 року прожили або відпрацювали чи постійно навчалися у зоні посиленого радіологічного контролю - не менше чотирьох років, - категорія 4.

Документами, які підтверджують статус громадян, постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи, та надають право користування пільгами, встановленими Законом України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» є посвідчення «Учасник ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС» та «Потерпілий від Чорнобильської катастрофи» (частина 3 статті 65 Закону №796-XII).

Відповідно до статті 15 Закону №796-XII довідка про період проживання, роботи на цих територіях, є підставою для визначення статусу потерпілих від Чорнобильської катастрофи, які проживають або працюють на забруднених територіях.

Видача посвідчень проводиться спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, обласними, Київською і Севастопольською міськими державними адміністраціями за поданням районних державних адміністрацій. Порядок видачі посвідчень встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Судом встановлено, що позивачу таке посвідчення видано виконкомом Вінницької обласної ради 01.03.1995, відповідно до якого позивач належить до громадян, які потерпіли від Чорнобильської катастрофи (категорія 4), що надає право користування пільгами, встановленими Законом №796-ХІІ.

Слід звернути увагу, що у постановах Верховного Суду від 11.11.2024 у справі №460/19947/23 та від 18.03.2025 у справі № 460/27065/23 викладені висновки про те, що наявність посвідчення постраждалого внаслідок Чорнобильської катастрофи не є безумовною і єдиною підставою для призначення пенсії на підставі положень абзацу п`ятого пункту 2 частини першої статті 55 Закону № 796-XII, вагомим у цьому випадку є встановлений факт фізичного перебування особи на території радіоактивного забруднення у зв`язку з постійним проживанням або роботою на цій території.

Суд враховує, що зменшення пенсійного віку на 5 років відповідно до абз.5 п.2 ч.1 ст.55 Закону № 796-ХІІ можливе за наявності двох самостійних умов: 1) початкова величина зниження пенсійного віку 2 роки встановлюється лише особам, які постійно проживали або постійно працювали у зазначених зонах з моменту аварії по 31 липня 1986 року незалежно від часу проживання або роботи в цей період; 2) проживання щонайменше 4 роки станом на 1 січня 1993 року є умовою, яка встановлює додатково 1 рік зменшення пенсійного віку за 3 роки проживання, роботи.

Визначення категорій зон радіоактивного забруднення передбачено статтею 2 Закону України «Про правовий режим території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 27.02.1991 №791а-ХІІ (далі - Закон №791а-ХІІ), частина 1 якої, у редакції чинній до 01.01.2015, визначала чотири зони радіоактивного забруднення, а саме: зона відчуження; зона безумовного (обов`язкового) відселення; зона гарантованого (добровільного) відселення; зона посиленого радіоекологічного контролю.

Так, позивач просить зарахувати йому період постійного проживання у зоні посиленого радіоекологічного контролю (4 зона) у с. Паланка Тульчинського (Томашпільського) району Вінницької області з 26 квітня 1986 року по 19 серпня 1991 року згідно з довідкою №13 від 03.02.2026 року для підтвердження права на зменшення пенсійного віку відповідно до статті 55 Закону України Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи.

Як свідчить надана до матеріалів справи довідка, видана Паланським старостинським округом Томашпільської селищної ради Тульчинського району Вінницької області позивач зареєстрований та проживав за адресою: село Паланка Тульчинського району Вінницької області у період з 26 квітня 1986 року по 19 серпня 1991 року, з 13.06.1989 по 06.06.1991 проходив військову службу, на яку був призваний з с. Паланка, а після закінчення повернувся на постійне місце проживання до цього ж населеного пункту. З 10.06.1991 по 19.08.1991 та з 10.01.1995 по 09.02.2007. Також у довідці зазначено, що с. Паланка відноситься до населеного пункту категорії № 4, які постраждали внаслідок аварії на Чорнобильській АЕС 26.04.1986, згідно Постанови КМУ № 106 від 23.07.1991 по 31.12.2014.

Верховний суд у постанові від 11.11.2024 по справі № 460/19947/23 також вказав, що оскільки військова служба та навчання зазвичай є тривалими періодами, протягом яких особа постійно перебуває (проживає) в певному місці, такі періоди можуть бути прирівняні до постійного проживання або роботи в зоні радіаційного забруднення і враховані під час призначення пенсії зі зниженням пенсійного віку, лише за умови, що останні безпосередньо проходили в забрудненій зоні і зазначене буде підтверджено відповідними документами, які однозначно вказують на місцезнаходження позивача у радіоактивній зоні протягом відповідного періоду (довідка з гуртожитку навчального закладу, в якому проживав позивач під час навчання; військовий квиток, довідка з військової частини про її місце дислокації або інші документи, з яких вбачається інформація про місце розташування військової частини).

При цьому, матеріали справи не містять доказів того, що позивач проходив військову службу на території, яка відноситься до зон радіоактивного забруднення, не підтверджує таких обставин і сам позивач.

Тож, зарахуванню до періоду постійного проживання у зоні посиленого радіологічного контролю позивача підлягають лише періоди з 26 квітня 1986 року по 13 червня 1989 року та з 10.06.1991 по 19.08.1991 (до та після військової служби), які в сумі становлять менше 4 років (3 роки 3 місяці 30 днів).

З огляду на викладене, позивач має право на встановлення початкової величини зниження пенсійного віку 2 роки. Однак, необхідна умовами пункту 2 частини першої статті 55 Закону № 796-XII для призначення пенсії у 55 років, а саме, тривалість проживання щонайменше 4 роки станом на 1 січня 1993 року позивачем не виконана.

Тому, відповідачем обгрунтовано вказано у спірному рішенні про відсутність факту проживання або відпрацювання позивача у зоні посиленого радіологічного контролю не менше 4 років станом на 01.01.1993.

В той же час, аналізуючи іншу підставу для відмови у призначенні пенсії, викладеної у спірному рішенні, а саме: відсутність необхідного страхового стажу 28 років для призначення пенсії в 55 років, суд виходить з наступного.

Суд зазначає, що згідно з ч.1 ст.26 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу: з 1 січня 2026 року по 31 грудня 2026 року - не менше 33 років.

У спірному рішенні відповідач зазначив, що страховий стаж становить 26 років 01 місяців 25 днів, при цьому період навчання по диплому НОМЕР_6 ВІД 22.06.1993 року не був зарахований, оскільки не надано довідку про місце проживання; періоди строкової служби згідно військового квитка НОМЕР_7 від 22.07.1993 року, оскільки не вказано місце розташування військової частини.

Суд зазначає, що згідно із ч.ч.1, 2, 4 ст.24 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 № 1058-IV (далі Закон № 1058-IV) страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.

Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом.

Періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.

До набрання чинності Законом № 1058-IV спірні правовідносини регулював Закон України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 № 1788-XII (далі Закон № 1788-XII).

Відповідно до п.п. «в» абзацу 3 статті 56 Закону № 1788-XII до стажу роботи зараховується також: військова служба та перебування в партизанських загонах і з`єднаннях, служба в органах державної безпеки, внутрішніх справ та Національної поліції, незалежно від місця проходження служби.

Відповідно до п. «д» ч. 3 ст. 56 Закону №1788-XIІ, до стажу роботи зараховується навчання у вищих і середніх спеціальних навчальних закладах, в училищах і на курсах по підготовці кадрів, підвищенню кваліфікації та перекваліфікації, в аспірантурі, докторантурі і клінічній ординатурі.

Так, ст. 62 Закону № 1788-XII передбачено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Постановою Кабінету Міністрів України №637 від 12 серпня 1993 року затверджений Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній (Порядок № 637).

Пунктом 1 Порядку № 637 встановлено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.

Відповідно до п. 3 Порядку № 637, за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження стажу роботи приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, а також виписки або довідки, складені на основі даних, наявних в інформаційних (автоматизованих) та/або інформаційно-комунікаційних системах підприємств, установ, організацій, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.

Зазначені норми права вказують на те, що першочергово страховий стаж встановлюється на основі трудової книжки і лише в разі її відсутності або відсутності записів у трудовій книжці трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів.

Відповідно до п. 6 Порядку №637, для підтвердження військової служби, служби цивільного захисту, служби в органах державної безпеки, розвідувальних органах, Держспецзв`язку приймаються: військові квитки; довідки військових комісаріатів, військових частин і установ системи Міноборони, МВС, МНС, Мінінфраструктури, СБУ, Служби зовнішньої розвідки, ДПС, Управління державної охорони, Держспецзв`язку, Держприкордонслужби, Державної кримінально-виконавчої служби, ДСНС; довідки архівних і військово-лікувальних установ.

Також згідно пункту 8 Порядку №637, час навчання у вищих навчальних, професійних навчально-виховних закладах, навчальних закладах підвищення кваліфікації та перепідготовки кадрів, в аспірантурі, докторантурі і клінічній ординатурі підтверджується дипломами, посвідченнями, свідоцтвами, а також довідками та іншими документами, що видані на підставі архівних даних і містять відомості про періоди навчання.

За відсутності в документах таких відомостей для підтвердження часу навчання приймаються довідки про тривалість навчання в навчальному закладі у відповідні роки за умови, що в документах є дані про закінчення повного навчального періоду або окремих його етапів.

Згідно записів трудової книжки позивача серії НОМЕР_3 період з 13.06.1989 по 07.06.1991 служба в армії, запис внесено на підставі військового квитка серії НОМЕР_2 .

Період служби підтверджено у військовому квитку серії НОМЕР_2 від 22.07.1993.

Також, згідно диплому з відзнакою серії НОМЕР_4 позивач навчався у Чугуєво-Бабчанському лісному технікумі з 01 вересня 1991 року по 22 червня 1993 року.

При цьому, як було зазначено, нормами Порядку №637 передбачено зарахування часу навчання на підставі диплому, тому період навчання позивача з 01 вересня 1991 року по 22 червня 1993 року підлягає зарахуванню до страхового стаду згідно диплому серії НОМЕР_4 від 22.06.1993.

Враховуючи також, що до стажу роботи зараховується військова служба, запис щодо якої міститься у трудовій книжці, то суд вважає, що у відповідача відсутні законні підстави для не зарахування до страхового стажу позивача періоду проходження ним строкової військової служби з 13.06.1989 по 07.06.1991.

Таким чином, суд приходить до висновку, що відповідачем протиправно не зараховано до страхового стажу позивача період проходження ним строкової військової служби з 13.06.1989 по 07.06.1991 та період навчання позивача з 01 вересня 1991 року по 22 червня 1993 року, у зв`язку з чим, невірно обраховано стаж в рішенні від 08.07.2026 року №025150010645 про відмову у призначенні пенсії. Тож, відповідач необгрунтовано покликався у вказаному рішенні на недостатність страхового стажу позивача (28 років) для призначення пенсії у 55 років.

З огляду на викладене, рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області від 08.07.2026 року №025150010645 про відмову в призначенні позивачу пенсії є протиправним та підлягає скасуванню.

Згідно з ч. 2 ст. 245 КАС України, у разі задоволення позову суд може прийняти рішення, зокрема, про: визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень (пункт 2); визнання дій суб`єкта владних повноважень протиправними та зобов`язання утриматися від вчинення певних дій (пункт 3); визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії (пункт 4); інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів (пункт 10).

Стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) гарантує, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Під ефективним засобом (способом) необхідно розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тобто ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.

Отже, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Отже, законом повинно з достатньою чіткістю бути визначено межі дискреції та порядок її здійснення, з урахуванням легітимної мети певного заходу, аби убезпечити особі адекватний захист від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Конкретна норма закону повинна містити досить чіткі положення про рамки і характер здійснення відповідних дискреційних повноважень, наданих органам державної влади. У разі, якщо ж законне має достатньої чіткості, повинен спрацьовувати принцип верховенства права.

Враховуючи зазначені вище встановлені обставини справи, норми законодавства, які регулюють спірні правовідносини, суд дійшов висновку, що саме на пенсійний орган покладено обов`язок обрахування стажу роботи особи та встановлення всіх необхідних умов для призначення пенсії, а порушене право позивача у даному випадку підлягає захисту шляхом зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 період проходження строкової військової служби з 13.06.1989 по 07.06.1991, період навчання позивача з 01 вересня 1991 року по 22 червня 1993 року та повторно розглянути заяву від 30.06.2026 про призначення пенсії за віком зі зниженням пенсійного віку з урахуванням висновків суду.

Відповідно до ч.1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу, а суд згідно ст. 90 цього Кодексу, оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Отже, враховуючи встановлені обставини справи та положення чинного законодавства, об`єктивно оцінивши докази, що мають юридичне значення для вирішення спору по суті, суд дійшов переконання, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.

Щодо витрат на правничу допомогу, суд зазначає наступне.

Частинами першою та другою статті 16 КАС України встановлено, що учасники справи мають право користуватися правничою допомогою.

Представництво в суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до вимог статті 134 КАС України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Аналіз наведених положень процесуального законодавства дає підстави для висновку про те, що документально підтверджені судові витрати на правничу допомогу адвоката підлягають компенсації стороні, яка не є суб`єктом владних повноважень та на користь якої ухвалене рішення, за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень.

При цьому, суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо.

При визначенні суми компенсації витрат, понесених на правничу допомогу, необхідно досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченого адвокатом часу, об`єму наданих послуг, ціни позову та (або) значенню справи.

Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, зазначено у рішеннях від 26.02.2015 у справі Баришевський проти України, від 10.12.2009 у справі Гімайдуліна і інших проти України, від 12.10.2006 у справі Двойних проти України, від 30.03.2004 у справі Меріт проти України заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.

Судом встановлено, що позивачем з метою отримання правничої допомоги 29.07.2026 укладено договір про надання правової допомоги з адвокатом Івановим Олексієм Андрійовичем. Згідно додатку № 1 до договору розмір гонорару за виконання вказаного договору становить 12000 грн.

Згідно акту виконаних робіт від 30.07.2026 адвокатом надано наступні послуги:

Надання усних консультацій 1 години;

Ознайомлення з документами які мають відношення до справи 1 години;

Аналіз судової практики 1 години;

Розроблення правової позиції 1 година;

Складення та направлення позовної заяви 8 годин;

Складення відповіді на відзив 3 години.

Суд зауважує, що у постановах Верховного Суду у справі № 905/1795/18 та у справі №922/2685/19 визначено, що суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

Дослідивши подані докази суд доходить висновку, що враховуючи характер спірних правовідносин, обсях наданих доказів, часткове задоволення позову, витрати на правничу допомогу, який підлягає відшкодуванню позивачу у співмірності до наданих послуг становить 5000,00 грн.

Згідно з ч.3 ст.139 КАС України, при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.

У зв`язку із викладеним, судові витрати у розмірі 532,48 грн. на оплату судового збору підлягають стягненню на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області.

Керуючись ст.ст. 2, 5, 72, 77, 139, 241, 243-246, 255 КАС України, суд -

ВИРІШИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області про скасування рішення, зобов`язання вчинити дії, задовольнити частково.

Визнати протиправними та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області від 08.07.2026 року №025150010645 про відмову в призначенні пенсії.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області (69005, м.Запоріжжя, пр. Соборний, 158-Б, код ЄДРПОУ 20490012) зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) період проходження строкової військової служби з 13.06.1989 по 07.06.1991, період навчання позивача з 01 вересня 1991 року по 22 червня 1993 року та повторно розглянути заяву від 30.06.2026 про призначення пенсії за віком зі зниженням пенсійного віку, з урахуванням висновків суду.

В іншій частині вимог, - відмовити.

Стягнути на користь ОСОБА_1 АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) судовий збір у розмірі 532 (п`ятсот тридцять дві) грн. 48 коп. та витрати на правничу допомогу у розмірі 5 000 (п`ять тисяч) грн. за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області (69005, м.Запоріжжя, пр. Соборний, 158-Б, код ЄДРПОУ 20490012).

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Третього апеляційного адміністративного суду шляхом подачі в 30-денний строк з дня його проголошення, а якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення (ухвали) суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення у повному обсязі складено та підписано 13 жовтня 2026 року.

Суддя Л.Я. Максименко