Рішення № 140576864, 06.10.2026, Ємільчинський районний суд Житомирської області

Справа № 277/770/26

РІШЕННЯ

іменем України

"06" жовтня 2026 р. селище Ємільчине

Ємільчинський районний суд Житомирської області у складі головуючого судді Т.Г. Корсун, за участю секретаря судового засідання М.М. Сороки, позивача ОСОБА_1 , представника позивача ОСОБА_2 , представника відповідача не з`явився, розглянувши у відкритому судовому засіданні в селищі Ємільчине в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Агро-Жито Плюс» про стягнення заробітної плати та середнього заробітку за час затримки розрахунку,

ВСТАНОВИВ:

До Ємільчинського районного суду Житомирської області надійшла позовна заява ОСОБА_3 , ОСОБА_1 та ОСОБА_4 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Агро-Жито Плюс» про встановлення факту трудових відносин, стягнення заробітної плати та середнього заробітку за час затримки розрахунку, зобов`язання внести записи до трудової книжки.

Ухвалою суду від 04.05.2026 провадження у справі відкрито, розгляд справи ухвалено здійснювати у порядку спрощеного позовного провадження у судовому засіданні з викликом сторін.

Ухвалою суду від 02.06.2026 позовні вимоги ОСОБА_3 , ОСОБА_1 та ОСОБА_4 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Агро-Жито Плюс» про встановлення факту трудових відносин, стягнення заробітної плати та середнього заробітку за час затримки розрахунку, зобов`язання внести записи до трудової книжки - роз`єднано. Виділено в самостійне провадження позовні вимоги ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Агро-Жито Плюс» про стягнення заробітної плати та середнього заробітку за час затримки розрахунку. Справі присвоєно новий єдиний унікальний номер судової справи №277/770/26 та номер провадження 2/277/719/26.

Ухвалою суду від 04.06.2026 провадження у справі відкрито, розгляд справи ухвалено здійснювати у порядку спрощеного позовного провадження у судовому засіданні з викликом сторін, у відповідача витребувано докази.

Ухвалою суду від 13.08.2026 суд прийняв до розгляду заяву представника позивача про зменшення позовних вимог, відповідно до якої позовні вимоги ОСОБА_1 сформовані в наступній редакції:

стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «АГРО-ЖИТО ПЛЮС» на користь ОСОБА_1 заборгованість по заробітній платі в розмірі 25 905 гривень 00 копійок; стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «АГРО-ЖИТО ПЛЮС» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за весь час затримки розрахунку станом на день подання даної заяви в розмірі 51 665 гривень 79 копійок.

Позовна заява ОСОБА_3 з врахуванням заяви про зменшення позовних вимог обгрунтована тим, що позивач 02.04.2025 був прийнятий на посаду тракториста-машиніста сільськогосподарського (лісогосподарського) виробництва. 31 серпня 2025 року його було звільнено з вказаної посади на підставі п.1 ст.36 КЗпП України. Йому було нараховано, однак не виплачено заробітну плату в розмірі 25905 грн, тому він просить суд стягнути заборгованість та середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні.

Позивач вказує у позовній заяві, що направляв відповідачу досудову вимогу щодо невиплати заробітної плати, однак відповіді не отримав.

Відповідач подав відзив на позовну заяву, де вказав, що відповідач в останні два місяці роботи не виконував покладені на нього посадові обов`язки, а його дружина бухгалтер підприємства при звільненні не передала первинну бухгалтерську документацію.

Журнал відвідування та роботи працівників за червень-серпень 2025 року, який подав позивач, заповнений дружиною позивача без будь-яких печаток та підписів директора та/або його заступника.

Відповідач подав до суду копії відомостей про виплату заробітної плати, оригінали яких відсутні на підприємстві за твердженням відповідача, які свідчать про відсутність заборгованості по заробітній платі перед позивачем.

Крім того, відповідач заперечує вимогу про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку та розмір витрат на правничу допомогу, які суперечать принципам пропорційності та розумності. Тому, відповідач просить суд відмовити в задоволенні позовних вимог.

Позивач подав відповідь на відзив, де зазначив, що відповідач стверджує, що в липнісерпні 2025 року ОСОБА_1 нібито не виконував покладених на нього трудових обов`язків, не приходив на роботу в повному обсязі та ухилявся від доручень керівника, і що саме це стало підставою для звільнення. Позивач заперечує проти цього твердження з таких підстав. По-перше, відповідач не надав суду жодного документального підтвердження вказаних обставин: відсутні акти про відсутність на робочому місці, доповідні або службові записки керівника підрозділу, накази про притягнення до дисциплінарної відповідальності, письмові попередження чи вимоги про надання пояснень.

За відсутності таких документів твердження відповідача є голослівними та не відповідають вимогам ст. 81 ЦПК України щодо обов`язку доказування стороною обставин, на які вона посилається як на підставу своїх заперечень.

По-друге, ОСОБА_1 звільнено не за прогул, не за систематичне невиконання посадових обов`язків та не з будь-яких інших підстав, пов`язаних із неналежним виконанням трудових функцій (пункти 3, 4 статті 40 КЗпП України), а на підставі пункту 1 статті 36 КЗпП України - за угодою сторін, згідно з наказом № 15 від 31.08.2025 року. Звільнення за угодою сторін за визначенням передбачає взаємне волевиявлення роботодавця та працівника і виключає одностороннє посилання на провину працівника як на причину припинення трудових відносин. Таким чином, твердження відзиву про те, що нібито неналежне виконання обов`язків стало підставою звільнення, суперечить власним кадровим документам відповідача та не відповідає дійсності.

Відповідач ставить під сумнів достовірність журналу відвідування та роботи працівників за червеньсерпень 2025 року з тих підстав, що він міг бути заповнений ОСОБА_4 . Позивач зазначає, що зазначений документ не є єдиним доказом факту та обсягу виконання ОСОБА_1 трудових обов`язків - цей факт підтверджується сукупністю доказів, включно з наказом про прийняття на роботу № 10 від 02.04.2025 р., особовою карткою працівника, посвідченням тракториста машиніста та іншими документами особової справи, які походять від самого відповідача та ним не заперечуються.

Крім того, тягар доказування лежить саме на працедавцеві, який зобов`язаний вести кадровий та бухгалтерський облік, фінансову звітність.

Позивач та представник позивача у судовому засіданні позовні вимоги підтримали в повному обсязі, вказали, що факт невиплати заробітної плати підтверджений доказами. Тому, позивач просив задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

Представник відповідача заперечив проти заявлених позовних вимог, вказав, що позивач свої вимоги належними та допустимими доказами не підтверджує. Тому, представник відповідача просив суд відмовити в задоволенні позовних вимог.

У судовому засіданні 06.10.2026 оголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) рішення.

Дослідивши та проаналізувавши матеріали справи, надавши відповідну правову оцінку зібраним у матеріалах справи доказам, суд приходить до таких висновків.

ОСОБА_1 02 квітня 2025 року прийнятий ТОВ «Агро-Жито Плюс» на посаду тракториста-машиніста сільськогосподарського (лісогосподарського) виробництва на підставі наказу №10 від 02.04.2025 (а.с.193).

31 серпня 2025 року його було звільнено з вказаної посади на підставі п.1 ст.36 КЗпП України відповідно до наказу №9-О від 22.08.2025 (а.с.194).

ОСОБА_1 вказує, що йому не виплачено заробітну плату в розмірі 25905 грн, тому він просить суд стягнути заборгованість та середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні.

Відповідно до статті 43 Конституції України держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності, реалізовує програми професійно-технічного навчання, підготовки і перепідготовки кадрів відповідно до суспільних потреб.

Згідно з частиною першою статті 21 КЗпП України трудовим договором є угода між працівником і роботодавцем, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, а роботодавець зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін. Трудовим договором можуть встановлюватися умови щодо виконання робіт, які вимагають професійної та/або часткової професійної кваліфікації, а також умови щодо виконання робіт, які не потребують наявності у особи професійної або часткової професійної кваліфікації.

Право громадян на працю забезпечується державою, а трудовий договір може бути розірваний лише з підстав і в порядку, передбачених трудовим законодавством (статті 2, 36, 40, 41 КЗпП України).

Статтею 1 Закону України «Про оплату праці» визначено, що заробітна плата це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку за трудовим договором роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу.

Згідно частиною першою статті 24 Закону України «Про оплату праці» заробітна плата виплачується працівникам регулярно в робочі дні у строки, встановлені колективним договором або нормативним актом роботодавця, погодженим з виборним органом первинної профспілкової організації чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом (а в разі відсутності таких органів - представниками, обраними і уповноваженими трудовим колективом), але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів, та не пізніше семи днів після закінчення періоду, за який здійснюється виплата.

Відповідно до частини шостої тієї ж статті своєчасність та обсяги виплати заробітної плати працівникам не можуть бути поставлені в залежність від здійснення інших платежів та їх черговості.

За змістом частини першої статті 94 КЗпП України заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.

У статті 115 КЗпП України передбачено, що заробітна плата виплачується робітникам регулярно в робочі дні в строки, встановлені колективним договором або нормативним актом роботодавця, погоджені з виборним органом первинної профспілкової організації чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом (а в разі відсутності таких органів представниками, обраними і уповноваженими трудовим колективом), але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів, та не пізніше семи днів після закінчення періоду, за який здійснюється виплата.

Частиною 1 статті 47 КЗпП України передбачено, що власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.

Відповідно до статті 116 КЗпП України, при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати.

У разі спору про розмір сум, нарахованих працівникові при звільненні, роботодавець у будь-якому разі повинен у визначений цією статтею строк виплатити не оспорювану ним суму.

Частиною першою та другою ст. 117 КЗпП України встановлено, що в разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.

Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв`язку з його звільненням з роботи, зокрема захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя.

Велика Палата Верховного Суду у Постанові від 26 лютого 2020 року у справі №821/1083/17 зазначила, що належними звільненому працівникові сумами необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).

Спірним питанням у даній справі є питання своєчасної та повної виплати заробітної плати при звільненні.

Оцінюючи наданий позивачем рукописний журнал обліку робочого часу, суд зазначає, що він не містить підписів відповідальних осіб, печаток чи інших реквізитів, які дозволяли б установити осіб, відповідальних за внесення записів, та перевірити порядок ведення цього документа.

Матеріали справи не містять інших доказів, які б підтверджували достовірність внесених до журналу записів та їх відповідність первинним документам роботодавця.

За таких обставин, суд не може визнати зазначений журнал самостійним і достатнім доказом конкретної кількості відпрацьованих днів, суми нарахованої заробітної плати та розміру заборгованості за кожний із двох місяців.

Показання допитаних свідків ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 підтверджують факт виконання позивачем роботи у відповідача. Однак свідки не були обізнані з тим, яку саме заробітну плату було погоджено сторонами, які суми були нараховані позивачу за спірний період та чи здійснювалася їх виплата. Отже, їхні показання не підтверджують розміру заборгованості, визначеного позивачем у позовній заяві.

Відповідач на виконання вимог ухвали суду надав копії відомостей про виплату заробітної плати, відповідно до яких позивачу виплачено за квітень 2025 року 8820 грн, за травень 2025 року 15438,50 грн, червень 2025 року 15438,50 грн, липень 2025 року 15541,09 грн.

Як вказав відповідач, оригінали відомостей та інші витребувані докази на підприємстві відсутні, оскільки бухгалтерські документи при звільненні забрала дружина позивача ОСОБА_4 , яка працювала бухгалтером у відповідача.

Суд зазначає, що позивач та його представник не подали суду ймовірно наявні у них докази фактично виплаченої заробітної плати за спірний період, зокрема виписки по рахунку позивача ОСОБА_8 , квитанцій про надходження коштів, зокрема від працедавця.

Будь-які інші докази, які б дали змогу суду встановити суми нарахованої заробітної плати та наявність невиплаченого залишку, в матеріалах справи відсутні.

Суд наголошує, що основною засадою (принципом) цивільного судочинства є, зокрема, змагальність сторін та диспозитивність (пункт 4 та 5 частини третьої статті 2 ЦПК України).

Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний. Тобто певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс (див. пункт 81 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19)).

Диспозитивність - один з базових принципів судочинства, керуючись яким, позивач самостійно вирішує, які позовні вимоги заявляти. Суд позбавлений можливості формулювати позовні вимоги замість позивача. Якщо особою заявляється належна позовна вимога, яка може її ефективно захистити, суди не повинні відмовляти у її задоволенні виключно з формальних міркувань. Така відмова призведе до необхідності особи повторно звертатись до суду за захистом своїх прав (які при цьому могли бути ефективно захищені), що невиправдано затягне вирішення справи по суті (див. пункт 118 постанови Великої Палати Верховного Суду від 21 грудня 2022 року у справі № 914/2350/18 (914/608/20) (провадження № 12-83гс21)).

Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом (частина друга статті 12 ЦПК України).

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності (частини перша та третя статті 13 ЦПК України).

Згідно з частинами першою, п`ятою, шостою статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 76 ЦПК України).

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (стаття 89 ЦПК України).

Позивач, звертаючись із позовом про стягнення виплат по заробітній платі всупереч частини першої статті 81 ЦПК України не надав належні, допустимі та достовірні докази такої невиплати заробітної плати та обгрунтованості заявлених сум.

У цій справі представник позивача, реалізуючи процесуальні права сторони, мав можливість ініціювати витребування додаткових доказів, які могли б сприяти встановленню обставин щодо офіційного відображення доходів позивача, нарахування заробітної плати та сплати страхових внесків за спірний період.

Зокрема, представник позивача не звернувся з клопотаннями про витребування у відповідних органів Пенсійного фонду України відомостей за формами ОК-5 та ОК-7, а також не ініціював одержання від Державної податкової служби України відомостей про суми доходів, нарахованих та виплачених позивачу відповідачем, і утриманих податків за спірний період (податкові розрахунки сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь фізичних осіб, і сум утриманих з них податку форми № 1ДФ), які містять інформацію як про нарахований, так і фактично виплачений дохід позивача, суми утриманого податку.

Суд зауважує, що такі відомості самі по собі не є безумовним доказом фактичної виплати заробітної плати або її невиплати, проте могли б бути використані в сукупності з іншими доказами для перевірки доводів позову, встановлення задекларованих доходів та з`ясування обставин нарахування заробітної плати.

Представник позивача не навів обставин, які б свідчили про вчинення ним належних процесуальних дій для одержання зазначених відомостей, та не обґрунтував причин, з яких відповідні клопотання не могли бути подані до суду.

Суд не може замінити сторону у здійсненні її процесуальних прав і самостійно формувати доказову позицію замість неї.

За умови ненадання позивачем належних та допустимих доказів розміру його заробітної плати, наявності заборгованості перед ним з виплати заробітної плати, у суду відсутні підстави для стягнення пред`явленої суми грошових коштів, середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

Такого ж висновку дійшов ВС у постановах від 03 травня 2022 року у справі № 624/199/19 (провадження № 61-16568св21), від 20 липня 2022 року у справі № 204/3645/20 (провадження № 61-2520св22).

Вимоги про зобов`язання відповідача стягнути середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні є похідною від вимоги про стягнення невиплаченої заробітної плати.

Оскільки судом не встановлено наявність заборгованості по заробітній платі у позивача, правові підстави для стягнення з відповідача середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відсутні.

Відповідно до положення ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі відмови в позові - на позивача.

Керуючись ст.ст.12, 81, 82, 259, 263, 264, 265, 273 ЦПК України, суд,

УХВАЛИВ:

В задоволенні позову ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Агро-Жито Плюс» про стягнення заробітної плати та середнього заробітку за час затримки розрахунку відмовити.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку шляхом подання апеляційної скарги до Житомирського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину судового рішення зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Учасники справи:

Позивач ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 )

Відповідач Товариство з обмеженою відповідальністю «Агро-Жито Плюс» (вул. Центральна, 1, с. Черепин, Коростенський район, Житомирська область; код ЄДРПОУ 44912336)

Повний текст судового рішення складений 12 жовтня 2026 року

Суддя Т. Г. Корсун