Рішення № 140569254, 14.10.2026, Кропивницький районний суд Кіровоградської області (до 25.04.2025 - Кіровоградський районний суд Кіровоградської області)

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"14" жовтня 2026 р.Справа № 390/1870/26Провадження № 2/390/1320/26Кропивницький районний суд Кіровоградської області в складі:

головуючого - судді Бойко І.А.,

при секретарі - Погрібній А.Р.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Кропивницький цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий Центр» до ОСОБА_1 , про стягнення заборгованості,

ВСТАНОВИВ:

Представник ТОВ «Споживчий Центр» звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості. Позовні вимоги обґрунтовує тим, що 24.11.2025 між ТОВ «СПОЖИВЧИЙ ЦЕНТР» та відповідачем було укладено кредитний договір № 24.11.2025-100001911, в рамках якого остання отримала кошти у розмірі 22000 грн на умовах строковості, зворотності та сплати процентів і комісії. Відповідач не виконала умови вказаного кредитного договору, внаслідок чого утворилася заборгованість у сумі 67100 грн, яку представник позивача просить стягнути, а також просить стягнути з відповідача на свою користь витрати по сплаті судового збору у розмірі 2662,40 грн, а також 123,78 грн витрат позивача на надсилання копії позову відповідачу.

У відзиві на позов відповідач заперечує факт отримання кредитних коштів у розмірі 22000,00 грн та зазначає, що за умовами п. 4.1 електронного договору кошти мали бути перераховані на електронний платіжний засіб № НОМЕР_4, однак позивач не надав належних і допустимих доказів фактичного виконання цього обов`язку.

Наданий лист ТОВ «Універсальні платіжні рішення» (iPay.ua) про перерахування коштів не є первинним бухгалтерським документом, не містить даних про особу отримувача та не підтверджує зарахування коштів саме відповідачу. Банківської виписки, платіжної інструкції з підтвердженням списання коштів, реєстрів виплат, а також доказів належності картки відповідачу позивачем не надано. Наданий розрахунок заборгованості є одностороннім документом кредитодавця та сам по собі не підтверджує отримання кредиту.

Позивач також безпідставно вимагає стягнення комісії за надання кредиту в розмірі 3300,00 грн. За договором процентна ставка вже становить 1 % на день, а комісія визначена як плата за надання кредиту та нарахована одноразово. Водночас п. 9 договору передбачає, що кредитодавець не надає додаткових чи супутніх послуг. Отже, комісія фактично є платою за виконання кредитодавцем власного основного обов`язку та не має правової підстави.

Відповідно до Закону України «Про споживче кредитування» комісії, пов`язані безпосередньо з наданням кредиту, включаються до загальних витрат споживача, а умови, що обмежують права споживача порівняно із законом, є нікчемними. З покликанням на правові позиції Верховного Суду відповідачка зазначає, що стягнення платежів за дії, які кредитодавець здійснює на власну користь є неправомірним, тому вимога про стягнення 3300,00 грн комісії задоволенню не підлягає.

Безпідставною є і вимога про стягнення 11000,00 грн процентів річних за ст. 625 ЦК України, оскільки це прямо суперечить п. 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України.

З огляду на наведене, відповідач просить відмовити у задоволенні позову в повному обсязі.

У відповіді на відзив представник позивача зазначив, що позиція позивача доведена поданими доказами і є більш аргументованою та вірогідною на відміну від позиції відповідача, оскільки остання не скористалася наданими їй рівними процесуальними можливостями для їх спростування, поставивши під сумнів їх належність, допустимість чи достовірність не подав альтернативних доказів, для підтвердження своєї позиції. Заперечуючи щодо отримання відповідачем кредитних коштів, відповідач не подала виписки по рахунках відповідача або клопотання про витребування таких доказів, на спростування доказів, наданих стороною позивача. Між сторонами укладено кредитний договір у електронній формі, що відповідно до норм чинного законодавства прирівнюється до письмової. Відповідач підписала договір одноразовим ідентифікатором. Доказів, що указаний в договорі одноразовий ідентифікатор та персональні дані належать третім особам, а не позичальнику, відповідач не надала, тоді як наведений позивачем алгоритм укладення договорів виключає підстави вважати, що без їх погодження позичальник міг отримати кредитні кошти. При цьому, під час укладення кредитного договору було проведено ідентифікацію відповідача через систему BankID НБУ, яка здійснюється через багатофакторну автентифікацію з використанням фінансового номера телефона позичальника. Надання коштів відповідачу в рамках договору кредиту здійснено за допомогою інформаційного обміну електронними повідомленнями між програмно-технічними комплексами позивача та надавачем послуг еквайрингу, який надав відповідний фінансовий документ, що містить достатні відомості для ідентифікації платника та одержувача платежу та його призначення. Натомість відповідач не надала власних доказів, зокрема виписки по рахунку на спростування зарахування їй кредитних коштів.

З приводу розрахунку заборгованості представник позивача зазначає, що заборгованість включає в себе непогашене тіло кредиту та відсотки, які нараховані на підставі умов договору. Комісія нарахована на тій підставі, що позивач не є банківською установою, і надає кредити без відкриття рахунків у власній установі. Перерахування кредитних коштів позичальнику засобами еквайрингу не є безкоштовною послугою, тому включені у вартість кредиту, в якості комісії. Підписавши кредитний договір відповідачка погодилася на такі умови, тому має їх виконувати. Представник позивача позовні вимоги підтримав, просить їх задовольнити.

В судове засідання представник позивача не з`явився, у відповіді на відзив зазначив клопотання про розгляд справи без його участі.

Відповідач у судове засідання не з`явилася, у відзиві на позов зазначила клопотання про розгляд справи без її участі.

Суд, дослідивши та оцінивши письмові докази, доводи сторін, приходить до висновку про часткове задоволення позову, виходячи зі наступного.

Суд установив, що 24.11.2025 між ТОВ «Споживчий Центр» та ОСОБА_1 , після ідентифікації останньої через систему BankID НБУ, в електронній формі шляхом акцепту пропозиції укладено кредитний договір № 24.11.2025-100001911, відповідно до умов якого відповідачу надається кредит у розмірі 22000 грн, строк кредиту 140 днів.

Згідно із п.1.5.3, 1.5.4 договору денна процентна ставка становить 1 % в день.

Пунктом 7 договору передбачено встановлення комісій, пов`язаної з наданням кредиту (економічна сутність - плата за надання кредиту) - 15% від суми кредиту та дорівнює 3300 грн та яка нараховується кредитором та обліковується в день видачі кредиту.

Реквізити належного позичальнику електронного платіжного засобу для надання коштів позичальнику за даним та наступними договорами: НОМЕР_4.

Акцепт кредитного договору підписаний ОСОБА_1 одноразовим ідентифікатором Е534, що надсилався на її фінансовий номер - НОМЕР_5.

З інформації, отриманої з центрального вузла Системи BankID НБУ на електронний запит на ідентифікацію з даними користувача, вбачається здійснення ідентифікації позичальника ОСОБА_1 за датою її народження, РНОКПП, та номером її телефону НОМЕР_1 , яка обслуговується в АТ КБ «Приватбанк».

Відповідно до листа № 1-1706 від 17.06.2026, що надало ТОВ «УПР», вбачається між останнім та ТОВ «Споживчий Центр» укладено договір на переказ коштів ФК-П-2024/01-2 від 04.01.2024. Відповідно до зазначеного договору було успішно перераховано кошти на платіжну картку клієнта: 24.11.2025 17:52:22 на суму 22000,00 (двадцять дві тисячі гривень 00 копійок) грн,

номер картки НОМЕР_2 , номер транзакції в системі iPay.ua - 929406762, призначення платежу: Видача за договором кредиту №24.11.2025-100001911.

З довідки № 260515SU09532200 вiд 15.05.2026 вбачається, що ТОВ «Споживчий центр» в АТ КБ «Приватбанк» з 03.08.2020 відкрито гривневий рахунок.

Згідно з частиною ст.1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору. Особливості регулювання відносин за договором про надання споживчого кредиту встановлені законом.

Відповідно до ч.1 ст.1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Згідно зі ст.3 Закону України «Про електрону комерцію» зазначено, що електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі.

Електронний договір укладається і виконується в порядку, передбаченому Цивільним та Господарським кодексами України, а також іншими актами законодавства. Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею (стаття 11 Закону України «Про електронну комерцію»).

Частиною п`ятою статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» встановлено, що пропозиція укласти електронний договір (оферта) може включати умови, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до нього. Особі, якій адресована пропозиція укласти електронний договір (оферта), має надаватися безперешкодний доступ до електронних документів, що включають умови договору, шляхом перенаправлення (відсилання) до них. Включення до електронного договору умов, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до такого документа, якщо сторони електронного договору мали змогу ознайомитися з ним, не може бути підставою для визнання правочину нікчемним.

Положеннями статті 12 Закону України «Про електронну комерцію» визначено, що якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Абзац другий частини другої статті 639 ЦК України передбачає, що договір, укладений за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем за згодою обох сторін, вважається укладеним в письмовій формі.

Стаття 652 ЦК України дає визначення, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

З урахуванням викладеного, слід дійти висновку про те, що будь-який вид договору, який укладається на підставі Цивільного або Господарського кодексів України, може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (статті 205, 207 ЦК України).

У силу частини першої статті 638 ЦК України договір вважається укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Метою підписання договору є необхідність ідентифікації підписанта, підтвердження згоди підписанта з умовами договору, а також підтвердження цілісності даних в електронній формі.

Якщо є електронна форма договору, то і підписувати його потрібно електронним підписом.

Відповідно до частини першої статті 12 Закону України «Про електронну комерцію» моментом підписання електронної правової угоди є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання коштів електронного цифрового підпису всіма сторонами електронної правової угоди; електронний підпис одноразовим ідентифікатором, визначеними цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) при письмовій згоді сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Не кожна електронна правова угода вимагає створення окремого електронного договору у вигляді окремого електронного документа. Електронний договір можна укласти в спрощеній формі, а можна класично - у вигляді окремого документа.

Електронним підписом одноразовим ідентифікатором є дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, і надсилаються іншій стороні цього договору.

Це комбінація цифр і букв, або тільки цифр, або тільки літер, яку отримує заявник за допомогою електронної пошти у вигляді пароля, іноді в парі «логін-пароль», або смс-коду, надісланого на телефон, або іншим способом.

При оформленні замовлення, зробленого під логіном і паролем, формується електронний документ, в якому за допомогою інформаційної системи (веб-сайту інтернет-магазину) вказується особа, яка створила замовлення.

Як вбачається ідентифікація позичальника здійснена з інформації, отриманої через Систему BankID НБУ, використання якої унормована постановою Правління Національного банку України 17.03.2020 № 32 (у редакції постанови Правління Національного банку України від 08 січня 2026 року № 1).

Відповідно до Положення про Систему BankID Національного банку України, електронна дистанційна ідентифікація полягає у використанні даних користувача, отриманих засобами Системи BankID НБУ, з метою встановлення та/або верифікації його особи. Після успішної багатофакторної автентифікації абонент-ідентифікатор формує електронне підтвердження електронної ідентифікації та передає його абоненту-надавачу послуг. Отже, використання BankID забезпечує ідентифікацію особи та передачу її ідентифікаційних даних кредитодавцю.

Алгоритм взаємодії наступний:

1. Позичальник звертається до кредитора. На сайті/в застосунку кредитора він обирає отримання кредитної послуги та BankID як спосіб електронної ідентифікації. Перед формуванням запиту кредитор повинен повідомити особу: які саме її дані будуть запитуватися; мету їх обробки; умови та порядок надання послуги; і отримати згоду на обробку персональних даних (п. 32 Положення).

2. Кредитор формує електронний запит на ідентифікацію (ЕЗІ). У ньому зазначаються дані, необхідні для відповідного виду послуги. Кредитор має використовувати стандартизований набір даних, погоджений для відповідного типу послуги.

3. Позичальник обирає свій банк. Він переходить до банку/небанківського надавача платіжних послуг, у якого має рахунок, і проходить багатофакторну автентифікацію (п.26 Положення).

4. Банк підтверджує особу. Абонент-ідентифікатор здійснює ідентифікацію, верифікацію та, за необхідності, актуалізацію даних клієнта відповідно до законодавства про фінансовий моніторинг (п. 36 Положення).

5. Банк формує електронне підтвердження електронної ідентифікації (ЕПІ). Після успішної багатофакторної автентифікації банк формує ЕПІ, яке містить запитані дані користувача, та передає його через систему BankID кредитору (п. 27-28 Положення).

6. Кредитор отримує ідентифікаційні дані позичальника.

Таким чином, кредитор не проводить первинну ідентифікацію самостійно: він отримує від абонента-ідентифікатора дані особи через BankID, після чого використовує їх для надання кредитної послуги.

Оскільки АТ КБ «Приватбанк», як абонент-ідентифікатор Системи BankID, засобами взаємодії підтвердив особу позичальника ОСОБА_1 , зокрема належність їй РНОКПП та фінансового номера телефону, отже вона надала згоду на ідентифікацію своєї особи, була обізнана про фінансову установу, яка запитує її персональні дані, а також про мету такої ідентифікації.

Отже, аналіз Положення про Систему BankID Національного банку України в сукупності з інформацією, отриманої з центрального вузла Системи BankID НБУ на електронний запит на ідентифікацію з даними користувача, свідчить, що мало місце інформаційний обмін, в результаті якого ТОВ «Споживчий Центр» на законних підставах та у спосіб, передбачений Положенням НБУ № 32 від 17.03.2020, отримало персональні дані ОСОБА_1 , зокрема її фінансовий номер.

При цьому, відомості, що однозначно ідентифікують особу відповідача, передані від АТ КБ «Приватбанк» запитувачу ТОВ «СПОЖИВЧИЙ ЦЕНТР» за безпосередньою участю ОСОБА_1 , яка особисто надала свій дозвіл на таке.

Тому суд дійшов висновку, що станом на 24.11.2025 номер телефону НОМЕР_1 , значився фінансовим номером відповідача.

Сукупність доказів, які дослідив суд, свідчить, що 24.11.2025 між ТОВ «Споживчий Центр» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір, за яким товариство надало останній кредит.

Зміст договору містить всі істотні умови, стосовно яких їх сторони дійшли згоди: предмет договору (вид кредиту за способом його надання, розмір кредиту, валюта кредиту), умови щодо розміру процентів, типу процентної ставки, порядку сплати процентів, а також строк повернення кредиту.

Кредитний договір є консенсуальним, оплатним та двостороннім. Предметом кредитного договору є грошові кошти (кредит) в будь-якій валюті. Кредитний договір вважається укладеним з моменту досягнення згоди по всім істотним умовам договору.

Загальні правові та організаційні засади споживчого кредитування в Україні відповідно до міжнародно-правових стандартів у цій сфері регулюється Законом України «Про споживче кредитування» № 1734-VIII від 15 листопада 2016 року.

Про поширення норм зазначеного закону на правовідносини сторін договору позики сторони договору зазначили в самому договорі.

Письмові докази, які дослідив суд свідчать, що кредитний договір № 24.11.2025-100001911 від 24.11.2025 укладений та підписаний з дотриманням вимог Закону № 1734-VIII від 15 листопада 2016 року, у тому числі ст. 12, яка визначає обов`язкові умови договору про споживчий кредит (позики).

Про факт укладення кредитного договору свідчить той факт, що на оферті, заявці та акцепті міститься позначка часу підписання договору ОСОБА_1 - 24.11.2025 о 17:51 год, та одноразовим ідентифікатором Е534, надісланим на її фінансовий номер телефону.

Отже підстави вважати, що кредитний договір укладений з порушенням вимог законодавства, що регулюють порядок укладення таких договорів та їх підписання, у суду відсутні.

Відповідач не визнає отримання кредитних коштів, однак суд критично ставиться до заперечення в цій частині, оскільки обставину потрібно доказувати так, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний.

Заперечення відповідача щодо неотримання кредитних коштів спростовується платіжним листом ТОВ «УПР» № 1-1706 від 17.06.2026, в якому відображено зміст фінансової операції - перерахування суми коштів 22000 грн на картковий рахунок № НОМЕР_2 , частина якого міститься в тексті кредитного договору (акцепті), який підписала ОСОБА_1 .

Доказів того, що платіжний засіб - банківська карта № НОМЕР_2 не належить відповідачу, чи була втрачена і на момент виникнення спірних відносин вона не мала доступу до цієї картки через об`єктивні обставини, відповідач суду не надала.

Так само відсутні докази того, що відповідач на час підписання договору не мала доступу до мобільного телефону за номером НОМЕР_1 , який значиться її фінансовим номером та на який надсилався одноразовий ідентифікатор для підписання кредитного договору.

Зважаючи на стандарт доведення «переваги більш вагомих доказів», висновок про існування стверджуваної обставини - отримання кредиту відповідачем з урахуванням поданих доказів, - договору та платіжного доручення, видається більш вірогідним, ніж протилежний.

У зв`язку із вищенаведеним, суд дійшов висновку, що між сторонами на підставі договору виникли правовідносини споживчого кредитування, під час реалізації яких, позивач надав відповідачу кредит у розмірі 22000 грн.

До заборгованості за кредитним договором позивач включив 3300 грн - сума заборгованості по комісії за надання кредиту, а також 11000 - відсотки, нараховані по ст. 625 ЦК України.

Надаючи оцінку такої складової тіла кредиту, як комісія за надання кредиту суд виходить з такого.

Відповідач вважає позовну вимогу в частині стягнення комісії за надання кредиту у розмірі 3300 грн неправомірною.

Суд погоджується із позицією відповідача в цій частині, виходячи з такого.

Відповідно до умов договору комісія, пов`язана з наданням кредиту, включена до заборгованості, оскільки ТОВ «Споживчий центр» надає кредити без відкриття власних рахунків. Проте з довідки, яку надало АТ КБ «Приватбанк», вбачається наявність у позивача відкритого рахунку і цей рахунок відкритий з 03.08.2020.

Про неможливість використання відкритого рахунку для перерахування кредитних коштів позивач не зазначає, доказів на підтвердження такої обставини суду не надав, тому суд відхиляє доводи позивача щодо безальтернативності надання кредиту, окрім, як із застосуванням еквайрингу.

Також суд відхиляє доводи позивача, які він навів у відповіді на відзив стосовно того, що відповідач мала можливість отримати кредитні кошти безпосередньо у відділенні ТОВ «Споживчий центр», однак переліку таких відділень, їх місцерозташування та час можливого відвідування позичальниками кредитний договір не містить.

Докази відмови відповідачки від їх отримання у відділенні позивача справа також не містить.

Крім того, суд зазначає, що перекладення на позичальника відшкодування витрат кредитора, спрямованих на здійснення останнім своєї господарської діяльності, а не в інтересах позичальника, суперечить засадам Закону України «Про захист прав споживачів» та Закону України «Про споживче кредитування».

Конституційний Суд України у рішенні у справі за конституційним зверненням щодо офіційного тлумачення положень другого речення преамбули Закону України від 22 листопада 1996 року № 543/96-В «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань» від 11 липня 2013 року у справі №1-12/2013 зазначив, що з огляду на приписи частини четвертої статті 42 Конституції України участь у договорі споживача як слабшої сторони, яка підлягає особливому правовому захисту у відповідних правовідносинах, звужує дію принципу рівності учасників цивільно-правових відносин та свободи договору, зокрема у договорах про надання споживчого кредиту.

Пересічний споживач банківських послуг з урахуванням звичайного рівня освіти та правової обізнаності, не може ефективно здійснити свої права бути проінформованим про умови кредитування за конкретним кредитним договором, який укладений у вигляді заяви про надання кредиту та Умов та правил надання банківських послуг, оскільки Умови та правила надання банківських послуг це значний за обсягом документ, що стосується усіх аспектів надання банківських послуг та потребує як значного часу, так і відповідної фахової підготовки для розуміння цих правил тим більше співвідносно з конкретним видом кредитного договору.

Аналогічна правова позиція висловлена Великою Палатою Верховного Суду в постанові по справі № 342/180/17 від 03 липня 2019 року.

Не дивлячись на те, що законодавством встановлена свобода договору, його положення не повинні суперечити законодавчо встановленим обмеженням. Якщо договір або його положення суперечать законодавству, той факт, що сторони добровільно підписали такий договір, не може свідчити про легалізацію такого договору або відповідного положення.

Велика Палата Верховного Суду у постанові по справі №363/1834/17 зауважила, що сторони не можуть у договорі визначати взаємні права й обов`язки у спосіб, який суперечить існуючому публічному порядку, порушує положення Конституції України, не відповідає передбаченим статтею 3 ЦК України загальним засадам цивільного законодавства, що обмежують свободу договору, зокрема справедливості, добросовісності, розумності (пункт 6 частини першої вказаної статті). Домовленість сторін договору про врегулювання відносин усупереч існуючим у законодавстві обмеженням не спричиняє встановлення відповідного права та/або обов`язку, як і його зміни та припинення. Тому підписання договору не означає безспірності його умов, якщо вони суперечать законодавчим обмеженням.

Стягнення з відповідача коштів, які за своєю правовою природою не є відсотками за користування кредитом, за відсутності доказів розумного пояснення щодо послуг, за надання яких нараховано цю заборгованість, суперечить вимогам справедливості в розумінні, як національного законодавства, так і міжнародного права.

Отже позовні вимоги в частині стягнення з відподвіача 3300 грн комісії задоволенню не підлягають

Крім того, суд погоджується з відповідачем щодо неправомірності нарахування заборгованості у розмірі 11000 грн відсотків, нарахованих за ст. 625 ЦК України.

Пункт 18 Прикінцеві та перехідні положення ЦК України, містить приписи, згідно якого у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов`язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Установити, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).

Таким чином, відповідач звільняється від відповідальності від сплати процентів, нарахованих за ст. 625 ЦК України, в силу прямої вказівки цього Закону, і позовні вимоги в частині 11000 грн, які включені до позовних вимог, задоволенню не підлягають.

Позовні вимоги в частині стягнення заборгованості за процентами у розмірі 30800 грн підлягають задоволенню, оскільки їх нарахування здійснено на підставі умов договору з дотриманням законодавчо встановлених вимог (22000 грн х 1 % х 140 днів).

З огляду на викладене, суд приходить до висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню і з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Споживчий Центр» слід стягнути заборгованість за кредитним договором № 24.11.2025-100001911 від 24.11.2025 у розмірі 52800 грн, з яких: 22000 грн - тіло кредиту, 30800 грн - проценти.

В іншій частині позов задоволенню не підлягає.

Відповідно до ст.141 ЦПК України стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати, пропорційно до задоволених позовних вимог.

Позивач при подачі позову з ціною позову 67100 грн сплатив судовий збір у розмірі 2662,40 грн. Зважаючи на часткове задоволення позову, а саме на 52800 грн, то сума судового збору, яка підлягає стягненню з відповідача на користь позивача становить 2095 грн (52800 / 67100 х 2662,4).

Стосовно відшкодування позивачу витрат на поштове відправлення позовної заяви відповідачу, суд зазначає, що будь-які судові витрати, у тому числі поштові, компенсуються лише за умови доведення їх реальності, необхідності та розумності. Такий підхід міститься в постановах Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц та від 12.05.2020 у справі № 904/4507/18.

Позивач долучив до позову квитанцію про направлення ОСОБА_1 рекомендованого відправлення, проте підтвердженням витрат на поштовий зв`язок є розрахунковий документ (касовий чек або інший фінансовий документ). Сам опис вкладення без чека не підтверджує понесення поштових витрат. Висновок суду узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, висловленою в постанові від 24.12.2020 у справі № 916/2110/20.

Крім того, перевіркою статусу доставки відправлення, про яке вказує позивач, встановлено, що воно з 23.06.2026 перебуває в стані відправлення, тому з огляду на беззмінну тривалість виникають сумніви у реальності надання цієї послуги позивачу.

Таким чином, витрати позивача у розмірі 123,78 грн на поштове пересилання відповідачу позовної заяви відшкодуванню не підлягають, через недоведеність цих витрат.

На підставі ст. 509-510, 525-526, 530, 610, 625, 1054, 1056-1 ЦК України, керуючись ст.12, 13, 81, 89, 141, 258, 259, 263-265 ЦПК України, суд

УХВАЛИВ:

Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий Центр» до ОСОБА_1 , про стягнення заборгованості, - задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий Центр» заборгованість за кредитним договором № 24.11.2024-100001911 від 24.11.2025 на загальну суму 52800 грн, з яких: 22000 грн - тіло кредиту, 30800 грн - проценти.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий Центр» судові витрати в сумі 2095 грн.

У задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Кропивницького апеляційного суду. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Відомості про учасників справи:

позивач: Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» вул.Саксаганська, 133А, м.Київ, 01032, ЄДРПОУ 37356833;

відповідач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_3 .

Суддя І.А. Бойко