Ухвала суду № 140569019, 14.10.2026, Господарський суд Рівненської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД РІВНЕНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Давидюка Тараса, 26А, м. Рівне, 33013, тел. (0362) 62 03 12, код ЄДРПОУ: 03500111,

e-mail: inbox@rv.arbitr.gov.ua, вебсайт: https://rv.arbitr.gov.ua

УХВАЛА

"14" жовтня 2026 р. м. Рівне Справа № 918/693/26(918/1236/26)

Господарський суд Рівненської області у складі головуючого судді Н.Церковної, розглянувши заяву розпорядника майна Товариства з обмеженою відповідальністю "АЛАТИР-ІНВЕСТ" арбітражного керуючого Таборовця Андрія Петровича про забезпечення позову у справі за позовом арбітражного керуючого Таборовця Андрія Петровича - розпорядника майна Товариства з обмеженою відповідальністю "АЛАТИР-ІНВЕСТ" в інтересах боржника Товариства з обмеженою відповідальністю "АЛАТИР-ІНВЕСТ" до відповідача 1 ОСОБА_1 , відповідача 2 АТ "Банк інвестицій та заощаджень", відповідача 3 Товариства з обмеженою відповідальністю "АЛАТИР-ЛОГІСТИК ЗАХІД" про визнання недійсним договору купівлі - продажу квартири та договору іпотеки, витребування майна та скасування державної реєстрації іпотеки.

без повідомлення учасників справи

ВСТАНОВИВ:

13 жовтня 2026 до Господарського суду Рівненської області від розпорядника майна Товариства з обмеженою відповідальністю "АЛАТИР-ІНВЕСТ" арбітражного керуючого Таборовця Андрія Петровича надійшла позовна заява до відповідача 1 ОСОБА_1 , відповідача 2 АТ "Банк інвестицій та заощаджень", відповідача 3 Товариства з обмеженою відповідальністю "АЛАТИР-ЛОГІСТИК ЗАХІД" про визнання недійсним договору купівлі - продажу квартири та договору іпотеки, витребування майна та скасування державної реєстрації іпотеки в межах справи про банкрутство №918/693/26 в порядку ст.ст. 7,42 Кодексу України з процедур банкрутства.

Ухвалою суду від 14.10.2026 року вищевказану позовну заяву залишено без руху, встановлено позивачу строк на усунення недоліків позовної заяви - 5 днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху.

Предметом вказаного позву є визнання недійсним договору купівлі - продажу квартири та договору іпотеки, витребування майна та скасування державної реєстрації іпотеки.

Одночасно з позовною заявою позивачем подано заяву про забезпечення позову, відповідно до якої позивач просить суд застосувати наступні заходи забезпечення позову:

- Накласти арешт на квартиру, загальною площею 95,8 кв.м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 3081294256020), право власності на яку зареєстровано за ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 );

- Заборонити ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) вчиняти будь-які дії щодо відчуження зазначеної квартири, передачі її в іпотеку (заставу), оренду, користування третім особам або іншого її обтяження;

- Заборонити Акціонерному товариству "БАНК ІНВЕСТИЦІЙ ТА ЗАОЩАДЖЕНЬ" (код ЄДРПОУ 33695095) вчиняти будь-які дії щодо звернення стягнення на зазначену квартиру, зокрема набувати право власності на неї та продавати її від власного імені на підставі застереження про задоволення вимог іпотекодержателя, звертатися до нотаріуса за вчиненням виконавчого напису, пред`являти до виконання виконавчі документи про звернення стягнення на квартиру, а також відступати права за Іпотечним договором від 17.09.2025, посвідченим приватним нотаріусом Рівненського районного нотаріального округу Чубаєм О.С. та зареєстрованим в реєстрі за № 1589, третім особам;

- Заборонити державним реєстраторам речових прав на нерухоме майно, нотаріусам як спеціальним суб`єктам, на яких покладено функції державного реєстратора прав на нерухоме майно, та іншим суб`єктам державної реєстрації прав вчиняти реєстраційні дії щодо зазначеної квартири, зокрема проводити державну реєстрацію переходу права власності, інших речових прав та їх обтяжень, у тому числі на підставі застереження про задоволення вимог іпотекодержателя чи іпотекодержателем.

В обґрунтування поданої заяви, заявник зокрема зазначає наступне.

Квартира, яка є предметом спору зареєстрована за ОСОБА_1 і перебуває в іпотеці АТ "БІЗБАНК". Іпотечний договір надає банку можливість розпорядитися Квартирою без звернення до суду і без участі боржника: відповідно до п. 5.3 Іпотечного договору звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється за вибором іпотекодержателя на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або шляхом позасудового врегулювання; пунктами 5.5.1, 5.5.5 5.5.7 встановлено застереження про задоволення вимог іпотекодержателя (ст. 36 Закону України "Про іпотеку"), за яким банк на власний розсуд може набути право власності на Квартиру (ст. 37 Закону) або продати її від свого імені будь-якій особі (ст. 38 Закону), а сам Іпотечний договір є підставою для державної реєстрації права власності за банком або покупцем; право на звернення стягнення виникає в банку, зокрема, у разі будь-якого невиконання позичальником умов кредитного договору, відкриття провадження у справі про банкрутство позичальника, а також якщо інша особа набула права стягнення на предмет іпотеки (п. 4.4.11, 5.1 Іпотечного договору); банк має право відступати права за Іпотечним договором третім особам без згоди іпотекодавця (п. 4.4.7); ОСОБА_1 за письмовою згодою банку може відчужити Квартиру (п. 4.1.5.1, 4.2.4). Ризик реалізації цих повноважень реальний. Кредитна лінія на 3 500 000,00 грн під 24,35 % річних видана ТОВ "АЛАТИР-ЛОГІСТИК ЗАХІД", яке одночасно є поручителем боржника перед ТОВ "УЛФ-ФІНАНС" за Договором фінансового лізингу № 19273/11/24-В від 15.11.2024; лізингодавець розірвав договір і заявив грошові вимоги до боржника.

Тобто компанія-позичальник сама перебуває під ризиком вимог кредиторів боржника. Крім того, за п. 4.1.3 Іпотечного договору іпотекодавець зобов`язаний протягом двох днів повідомити банк про будь-які позови щодо предмета іпотеки, тож пред`явлення цього позову саме по собі може спонукати банк до дострокового звернення стягнення, а пов`язаних осіб до відчуження Квартири. Ризик вчинення дій, спрямованих на відчуження та приховування майна, підтверджується і поведінкою пов`язаних осіб: Квартиру продано пов`язаній особі за ціною, у 6,3 раза нижчою від ринкової, і вже через 15 днів передано в іпотеку; у ті самі дні (01 02.09.2025) боржник відчужив два екскаватори-навантажувачі, відповідальним за продаж яких був той самий ОСОБА_1 (накази про це він підписав сам як т.в.о. директора боржника).

Арешт квартири чи заборона реєстраційних дій щодо неї, зареєстровані після іпотеки, не завадять банку (або особі, якій він відступить права) зареєструвати право власності на Квартиру за собою або продати її третій особі. Ефективним за цих умов є безпосередня заборона АТ "БІЗБАНК" як учаснику справи вчиняти дії щодо звернення стягнення на Квартиру та відступлення прав за Іпотечним договором на час розгляду справи. Така заборона підлягає негайному виконанню з дня постановлення ухвали (ч. 1 ст. 144 ГПК) і не залежить від черговості реєстрації обтяжень.

При цьому, мораторій на задоволення вимог кредиторів (ст. 41 КУзПБ) Квартиру не захищає, оскільки формально об`єкт не є майном боржника, а вимога банку щодо звернення стягнення буде напряму пов`язана з діями іншої (пов`язаної з відповідачами) особи ТОВ "АЛАТИР-ЛОГІСТИК ЗАХІД". Тобто невжиття заходів забезпечення може істотно ускладнити або унеможливити виконання рішення суду та ефективний захист прав боржника і його кредиторів.

Суд, розглянувши заяву про забезпечення позову, дійшов висновку, що вказана заява не підлягає задоволенню виходячи з наступного.

Інститут вжиття заходів забезпечення позову є одним із механізмів забезпечення ефективного юридичного захисту.

Забезпечення позову за правовою природою є засобом запобігання можливим порушенням прав чи охоронюваних законом інтересів юридичної або фізичної особи, метою якого є уникнення можливого порушення в майбутньому прав та охоронюваних законом інтересів позивача, а також можливість реального виконання рішення суду та уникнення будь-яких труднощів при виконанні у випадку задоволення позову.

Близькі за змістом висновки щодо застосування статей 136, 137 ГПК України викладені у постановах Верховного Суду від 10.04.2018 у справі №910/19256/16, від 14.05.2018 у справі №910/20479/17, від 14.06.2018 у справі №916/10/18, від 23.06.2018 у справі №916/2026/17, від 16.08.2018 у справі №910/5916/18, від 11.09.2018 у справі №922/1605/18, від 14.01.2019 у справі №909/526/18, від 21.01.2019 у справі №916/1278/18, від 25.01.2019 у справі №925/288/17, від 26.09.2019 у справі №904/1417/19 тощо.

Метою заходу забезпечення є підтримання status quo, поки суд не визначиться щодо виправданості цього заходу. Тимчасовий захід спрямований на те, щоб протягом судового розгляду щодо суті спору суд залишався в змозі розглянути позов заявника за звичайною процедурою. Тимчасові забезпечувальні заходи мають на меті забезпечити протягом розгляду продовження існування стану, який є предметом спору (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справі "Кюблер проти Німеччини").

Правові висновки щодо застосування статей 136, 137 ГПК України у контексті мети та сутності забезпечення позову є послідовними і сталими, викладені, зокрема, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 24.04.2024 у справі №754/5683/22, у постановах Верховного Суду від 08.07.2024 у справі №910/1686/24, від 26.08.2024 у справі №922/1454/24 тощо.

Процесуальні підстави для застосування заходів забезпечення позову визначає стаття 136 ГПК України, згідно з приписами якої господарський суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 137 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

Відповідно до ч. 1 ст. 137 ГПК України позов забезпечується: 1) накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачу і знаходяться у нього чи в інших осіб; 2) забороною відповідачу вчиняти певні дії; 3) виключено; 4) забороною іншим особам вчиняти дії щодо предмета спору або здійснювати платежі, або передавати майно відповідачеві, або виконувати щодо нього інші зобов`язання; 5) зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку; 6) зупиненням продажу майна, якщо подано позов про визнання права власності на це майно, або про виключення його з опису і про зняття з нього арешту; 7) виключено; 8) зупиненням митного оформлення товарів чи предметів, що містять об`єкти інтелектуальної власності; 9) арештом морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги; 10) іншими заходами у випадках, передбачених законами, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд повинен врахувати, що вжиття відповідних заходів може забезпечити належне виконання рішення про задоволення позову у разі ухвалення цього рішення, а їх невжиття, - навпаки, ускладнити або навіть унеможливити таке виконання (аналогічна правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 15.09.2020 у справі №753/22860/17).

Умовою застосування заходів забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, що має бути підтверджено доказами наявності фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного заходу забезпечення позову.

У вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.

Таким чином, необхідною умовою вжиття заходів для забезпечення позову є наявність достатньо обґрунтованого припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду, а також можуть виникнути перешкоди для виконання рішення суду. Безпосередньою метою вжиття заходів є саме забезпечення ефективного судового захисту порушених чи оспорюваних прав позивача та у подальшому виконання рішення суду. Інститут забезпечення позову в господарському процесі існує виключно з метою забезпечення ефективного судового захисту та гарантії виконання майбутнього судового рішення.

Адекватність заходу для забезпечення позову, що застосовується господарським судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється господарським судом, зокрема, з урахуванням співвідношення права (інтересу), про захист яких просить заявник, з вартістю майна, на яке вимагається накладення арешту, або майнових наслідків від заборони відповідачеві вчиняти певні дії.

Співмірність передбачає співвіднесення господарським судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду та наслідків від заборони відповідачу здійснювати певні дії.

Заходи забезпечення позову повинні застосовуватися лише в разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до таких дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу. Відповідні правові висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.02.2020 у справі №381/4019/18, у постанові Верховного Суду від 10.11.2020 у справі № 910/1200/20.

Отже, у кожному конкретному випадку, розглядаючи заяву про забезпечення позову, суду належить встановити наявність обставин, які свідчать про те, що в разі невжиття таких заходів наявні підстави вважати, що незастосування цього заходу призведе до утруднення чи унеможливлення виконання рішення суду в разі задоволення позову.

За змістом статті 136 ГПК України обґрунтування щодо необхідності забезпечення позову полягає у доказуванні обставин, з якими пов`язано вирішення питання про забезпечення позову. Забезпечення позову застосовується як гарантія задоволення законних вимог позивача.

Звертаючись до суду із заявою про забезпечення позову, заявник повинен обґрунтувати причини звернення з такою заявою та надати суду докази наявності фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного заходу забезпечення позову.

При цьому обов`язок доказування наявності таких обставин покладається на заявника. Близькі за змістом висновки, викладені Верховним Судом, зокрема, у постановах від 21.01.2019 у справі №902/483/18, від 28.08.2019 у справі №910/4491/19, від 12.05.2020 у справі №910/14149/19, від 13.01.2020 у справі №922/2163/17.

Достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного заходу забезпечення позову. Саме лише посилання в заяві на потенційну можливість ухилення відповідача від виконання судового рішення без наведення відповідного обґрунтування не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви.

Тим часом, обґрунтування необхідності забезпечення позову покладається саме на позивача та полягає у доказуванні обставин, з якими пов`язано вирішення питання про забезпечення позову. Під час вирішення питання про вжиття заходів щодо забезпечення позову господарським судам слід враховувати, що такими заходами не повинні застосовуватися обмеження, не пов`язані з предметом спору.

Суд виходить з того, що заходи забезпечення позову повинні узгоджуватися з предметом та підставами позову на забезпечення якого подана відповідна заява, а особа, що заявляє про необхідність вжиття заходів забезпечення позову судом, зобов`язана довести зв`язок між неприйняттям таких заходів і утрудненням чи неможливістю виконання судового акта постановленого саме у цій справі. Оскільки метою вжиття заходів до забезпечення позову є запобігання утрудненню чи неможливості виконання рішення господарського суду, прийнятого за результатами розгляду справи у якій було подано позов, в разі його задоволення, а не будь-якого рішення, ухваленого судом у іншій справі.

З наведеного слідує, що не існує універсального алгоритму застосування заходів забезпечення позову за заявами у справах, оскільки їх вжиття (або відмова у такому) знаходиться у логічно-послідовній залежності від предмета та підстав позову, правового обґрунтування вимог кожного конкретного господарського спору, видам забезпечення, доводам і аргументам сторін.

Обранням належного, відповідно до предмета спору, заходу до забезпечення позову дотримується принцип співвіднесення виду заходу до забезпечення позову із заявленими позивачем вимогами, чим врешті досягаються: збалансованість інтересів сторін та інших учасників судового процесу під час вирішення спору, фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову та, як наслідок, ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача без порушення або безпідставного обмеження при цьому прав та охоронюваних інтересів інших учасників провадження у справі або осіб, що не є учасниками цього судового процесу (така правова позиція, викладена у постановах Верховного Суду від 12.04.2018 у справі №922/2928/17 та від 05.08.2019 у справі №922/599/19).

Під час вирішення питання про вжиття заходів щодо забезпечення позову господарським судам необхідно дотримуватися принципу їх співмірності із заявленими позивачем вимогами. Заходи щодо забезпечення позову можуть бути вжиті судом лише в межах предмета позову.

Згідно з ч. 11 ст. 137 ГПК України не допускається вжиття заходів забезпечення позову, які за змістом є тотожними задоволенню заявлених позовних вимог, якщо при цьому спір не вирішується по суті.

Під час вирішення питання щодо забезпечення позову обґрунтованість позову не досліджується, адже питання про обґрунтованість заявлених позовних вимог є предметом дослідження судом під час розгляду спору по суті і не вирішується ним під час розгляду заяви про забезпечення позову (такий правовий висновок викладено у постановах Верховного Суду від 17.12.2018 у справі №914/970/18 та від 10.11.2020 у справі №910/1200/20).

Як вище вказано по тексту, заявник зазначає, що існують ризики вчинення дій спрямованих на відчуження чи перереєстрацію спірного майна з боку власника чи іпотекодержателя в порядку ст.ст. 37,38 Закону України "Про іпотеку".

Із вказаними твердженнями суд не погоджується, оскільки із доданих до матеріалів справи, а саме інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек,, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна від 12.10.2026 року вбачається, що спірне майно перебуває в іпотеці до виконання основного зобов`язання: 16.09.2028 року.

Таким чином, власник майна позбавлений вчиняти дії щодо відчуження майна станом на момент звернення із вказаним позовом.

При цьому, припущення позивача щодо можливих ризиків вчинення реєстраційних дій з боку іпотекодержателя передбаченими ст.ст. 37,38 Закону України "Про іпотеку" також є не обґрунтованими, оскільки у відповідності до п. 5-2 Прикінцевих положень Закону України "Про іпотеку" визначено, що у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування щодо нерухомого майна (нерухомості), що належить фізичним особам та перебуває в іпотеці за споживчими кредитами, зупиняється дія статті 37 (у частині реалізації права іпотекодержателя на набуття права власності на предмет іпотеки), статті 38 (у частині реалізації права іпотекодержателя на продаж предмета іпотеки), статті 40 (у частині виселення мешканців із житлових будинків та приміщень, переданих в іпотеку, щодо яких є судове рішення про звернення стягнення на такі об`єкти), статей 41, 47 (у частині реалізації предмета іпотеки на електронних торгах) цього Закону.

Відповідно до статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Суд враховує сталу та актуальну практику Верховного Суду, відповідно до якої законодавством на заявника покладено обов`язок обґрунтування підстав, які можуть утруднити чи унеможливити виконання судового рішення у разі задоволення позову. Близька за змістом правова позиція визначена у постановах Верховного Суду від 08.07.2024 у справі № 916/143/24, від 04.10.2024 у справі № 913/289/24.

З цією метою та з урахуванням загальних вимог, передбачених статтею 74 ГПК України, обов`язковим є подання доказів наявності фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного заходу до забезпечення позову, зокрема, щодо заявлених в цій справі вимог, вчинення дій направлених на відчуження спірного майна.

Оскільки заява про забезпечення позову не містить обґрунтованих мотивів та посилань на докази, на підставі яких, суд міг би дійти висновку щодо доцільності та необхідності забезпечення позову, заявником не доведено, що власником спірного майна вчиняються дії по його відчуженню та не доведено те, що невжиття, визначених ним заходів забезпечення позову, може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні поданої заяви про забезпечення позову.

Відповідно до вимог ст. 140 Господарського процесуального кодексу України заява про забезпечення позову розглядається судом не пізніше двох днів з дня її надходження без повідомлення учасників справи.

Про забезпечення позову або про відмову у забезпеченні позову суд постановляє ухвалу.

На підставі статей 136-140, 234, 235 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

У задоволенні заяви розпорядника майна Товариства з обмеженою відповідальністю "АЛАТИР-ІНВЕСТ" арбітражного керуючого Таборовця Андрія Петровича від 13.10.2026 року про забезпечення позову - відмовити.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання 14.10.2026 року.

На ухвалу може бути подано апеляційну скаргу до Північно - західного апеляційного господарського суду протягом 10 днів з дня її підписання.

Суддя Н.Церковна