Ухвала суду № 140566767, 12.10.2026, Індустріальний районний суд м. Дніпропетровська

Справа № 202/31/26

Провадження № 1-кс/202/7563/2026

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

про арешт майна

12 жовтня 2026 року м. Дніпро

Слідчий суддя Індустріального районного суду м. Дніпра ОСОБА_1 ,

секретар судового засідання ОСОБА_2

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Дніпрі клопотання слідчого відділу РЗЗС СУ ГУНП в Дніпропетровській області ОСОБА_3 , погоджене з прокурором групи прокурорів у кримінальному провадженні ОСОБА_4 , про арешт майна у кримінальному провадженні №12024040000001539 від 21.12.2024 за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3 ст. 27, ч. 5 ст. 191, ч. 1 ст. 239, ч. 3 ст. 28, ч. 1 ст. 366 КК України, -

ВСТАНОВИВ:

Слідчий звернувся до слідчого судді із вказаним клопотанням, яке мотивував тим, що слідчим управлінням ГУНП в Дніпропетровській області здійснюється досудове розслідування у кримінальному провадженні №12024040000001539 від 21.12.2024 за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3 ст. 27, ч. 5 ст. 191, ч. 1 ст. 239, ч. 3 ст. 28, ч. 1 ст. 366 КК України.

Процесуальне керівництво досудовим розслідуванням здійснюється прокурорами Дніпропетровської обласної прокуратури.

Під час досудового розслідування встановлено, що, починаючи з 2025 року, посадові особи КП «Міська ритуальна служба» ДМР (код ЄДРПОУ 21926724) за попередньою змовою з фізичними особами працевлаштовують останніх на різні посади та вносять до офіційних документів недостовірні відомості щодо нарахування їм заробітної плати та інших виплат, тоді як ці особи фактично роботу на підприємстві не виконують; оскільки підприємство має статус критично важливого, такі особи отримують бронювання від мобілізації. За даними органу досудового розслідування, у такий спосіб працевлаштовано ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 .

Директором КП «Міська ритуальна служба» ДМР є ОСОБА_11 , заступником директора з юридичних питань ОСОБА_12 .

25.09.2026 на підставі ухвали слідчого судді Індустріального районного суду м. Дніпра від 23.09.2026 (справа № 202/31/26, провадження № 1-кс/202/7284/2026) проведено обшук за місцем мешкання ОСОБА_11 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , за адресою: АДРЕСА_1 , в ході якого виявлено та тимчасово вилучено мобільний телефон марки «iPhone 11», imei НОМЕР_1 , imei2: НОМЕР_2 , із сім-карткою з номером НОМЕР_3 , е-сім НОМЕР_4 , який поміщено до спеціального пакету ICR 0226664.

Постановою слідчого вказаний мобільний телефон визнано речовим доказом у кримінальному провадженні.

Обґрунтовуючи необхідність арешту, слідчий зазначив, що в пам`яті вилученого мобільного телефону можуть міститися відомості, що мають значення для кримінального провадження, зокрема листування у месенджерах та інших засобах електронної комунікації, фотозображення, відеозаписи, електронні файли, відомості про контакти та з`єднання, а також інша інформація, яка може підтверджувати обставини вчинення кримінального правопорушення. З метою збереження цих відомостей, недопущення їх зміни, видалення чи знищення, а також у зв`язку з необхідністю проведення огляду телефону та, за потреби, комп`ютерно-технічної експертизи слідчий просив накласти арешт у вигляді заборони володіння, користування та розпорядження вказаним майном з метою збереження речових доказів. Крім того, слідчий просив розглянути клопотання без повідомлення власника майна на підставі ч. 2 ст. 172 КПК України.

06.10.2026 року представник власника майна ОСОБА_11 адвокат ОСОБА_13 подав письмові заперечення, у яких просив відмовити у задоволенні клопотання. Заперечення мотивовані тим, що ухвалою слідчого судді від 23.09.2026 надано дозвіл на проведення обшуку квартири ОСОБА_11 лише з метою відшукання документів КП «Міська ритуальна служба», а дозволу на вилучення мобільного телефону ухвала не містить; слідчим не надано доказів того, що телефон був знаряддям вчинення кримінального правопорушення, зберіг на собі його сліди чи містить інші відомості, що мають значення для встановлюваних обставин, і не зазначено, для проведення яких саме слідчих дій це майно має значення; ОСОБА_11 не є учасником кримінального провадження, про підозру йому не повідомлялося; телефон містить значний обсяг інформації про приватне життя власника та третіх осіб; ОСОБА_11 надав пароль від телефона, що дає слідчим можливість скопіювати необхідну інформацію та повернути телефон власнику. Посилаючись на ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини, представник вважає, що арешт становитиме непропорційне втручання у право власника на мирне володіння майном. Адвокат просив розглянути клопотання за його відсутності.

Слідчий, прокурор, а також власник майна ОСОБА_11 та його представник, будучи належним чином повідомленими про дату, час і місце розгляду клопотання, до суду не з`явилися, що відповідно до ч. 1 ст. 172 КПК України не перешкоджає розгляду клопотання. Відповідно до ч. 4 ст. 107 КПК України фіксування судового засідання за допомогою технічних засобів не здійснювалося.

Дослідивши матеріали клопотання, включаючи витяг з Єдиного реєстру досудових розслідувань, та письмові заперечення представника власника майна, слідчий суддя дійшов наступного.

У провадженні СУ ГУНП в Дніпропетровській області перебуває кримінальне провадження №12024040000001539 від 21.12.2024 за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3 ст. 27, ч. 5 ст. 191, ч. 1 ст. 239, ч. 3 ст. 28, ч. 1 ст. 366 КК України.

Відповідно до ч. 1 ст. 170 КПК України арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом кримінального правопорушення, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна. Завданням арешту майна є запобігання можливості його приховування, пошкодження, псування, знищення, перетворення, відчуження.

Згідно з ч. 2 ст. 170 КПК України арешт майна допускається з метою забезпечення: 1) збереження речових доказів; 2) спеціальної конфіскації; 3) конфіскації майна як виду покарання або заходу кримінально-правового характеру щодо юридичної особи; 4) відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення (цивільний позов), чи стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди.

Відповідно до ч. 3 ст. 170 КПК України у випадку, передбаченому пунктом 1 частини другої цієї статті, арешт накладається на майно будь-якої фізичної або юридичної особи за наявності достатніх підстав вважати, що воно відповідає критеріям, зазначеним у статті 98 цього Кодексу. Арешт на комп`ютерні системи чи їх частини накладається лише у випадках, якщо вони отримані внаслідок вчинення кримінального правопорушення або є засобом чи знаряддям його вчинення, або зберегли на собі сліди кримінального правопорушення, або у випадках, передбачених пунктами 2, 3, 4 частини другої цієї статті, або якщо їх надання разом з інформацією, що на них міститься, є необхідною умовою проведення експертного дослідження, а також якщо доступ до комп`ютерних систем чи їх частин обмежується їх власником, володільцем або утримувачем чи пов`язаний з подоланням системи логічного захисту.

Відповідно до ст. 98 КПК України речовими доказами є матеріальні об`єкти, які були знаряддям вчинення кримінального правопорушення, зберегли на собі його сліди або містять інші відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, в тому числі предмети, що були об`єктом кримінально протиправних дій, гроші, цінності та інші речі, набуті кримінально протиправним шляхом або отримані юридичною особою внаслідок вчинення кримінального правопорушення.

Згідно з ч. 3 ст. 132 КПК України застосування заходів забезпечення кримінального провадження не допускається, якщо слідчий, прокурор не доведе, зокрема, що потреби досудового розслідування виправдовують такий ступінь втручання у права і свободи особи, про який ідеться в клопотанні, та що може бути виконане завдання, для виконання якого слідчий, прокурор звертається з клопотанням.

Відповідно до ч. 2 ст. 173 КПК України при вирішенні питання про арешт майна слідчий суддя повинен враховувати, зокрема, правову підставу для арешту майна, можливість використання майна як доказу у кримінальному провадженні, розумність та співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження, а також наслідки арешту майна для інших осіб. За змістом абз. 1 ч. 1 ст. 173 КПК України слідчий суддя відмовляє у задоволенні клопотання про арешт майна, якщо особа, що його подала, не доведе необхідність такого арешту, а також наявність ризиків, передбачених абзацом другим частини першої статті 170 цього Кодексу.

Клопотання про арешт майна за змістом відповідає вимогам ст. 171 КПК України.

Як убачається з матеріалів клопотання, ухвалою слідчого судді Індустріального районного суду м. Дніпра від 23.09.2026 (справа № 202/31/26, провадження № 1-кс/202/7284/2026) надано дозвіл на проведення обшуку за місцем мешкання ОСОБА_11 за адресою: АДРЕСА_1 , з метою відшукання документів КП «Міська ритуальна служба».

25.09.2026 року під час проведення обшуку на підставі вказаної ухвали виявлено та вилучено мобільний телефон марки «iPhone 11», imei НОМЕР_1 , imei2: НОМЕР_2 , із сім-карткою з номером НОМЕР_3 , е-сім НОМЕР_4 , який поміщено до спеціального пакету ICR 0226664.

Постановою слідчого від 25.09.2026 року вказане майно визнано речовим доказом у кримінальному провадженні.

Слідчий суддя погоджується з доводом представника власника майна про те, що ухвала про дозвіл на проведення обшуку не містила прямого дозволу на вилучення мобільного телефону. Проте відповідно до ч. 7 ст. 236 КПК України вилучені під час обшуку речі та документи, які не входять до переліку, щодо якого прямо надано дозвіл в ухвалі про дозвіл на проведення обшуку, та не належать до предметів, які вилучені законом з обігу, вважаються тимчасово вилученим майном. Таке майно в силу ч. 5 ст. 171 КПК України може бути предметом арешту за клопотанням слідчого, прокурора, поданим у визначений законом строк. Відтак відсутність в ухвалі про обшук дозволу на вилучення телефона сама по собі не виключає можливості накладення на нього арешту, а лише зумовлює обов`язок сторони обвинувачення довести наявність підстав для арешту на загальних засадах, з урахуванням особливостей, установлених ч. 3 ст. 170 КПК України для комп`ютерних систем. Питання ж допустимості доказів, отриманих під час обшуку, вирішується судом під час розгляду кримінального провадження по суті і не є предметом розгляду при вирішенні клопотання про арешт майна.

Мобільний телефон за своєю природою є комп`ютерною системою (мобільним терміналом системи зв`язку), а тому арешт на нього може бути накладено лише за наявності хоча б однієї з підстав, визначених ч. 3 ст. 170 КПК України. Слідчий суддя вважає, що в цьому випадку такі підстави наявні.

Слідчий обґрунтовує клопотання необхідністю проведення огляду телефона та комп`ютерно-технічної експертизи з метою отримання листування в месенджерах, відомостей про контакти та з`єднання, фото- та відеозаписів, електронних файлів. Повне та достовірне вилучення такої інформації, у тому числі видаленої, а також встановлення її метаданих (дати створення, відправлення, редагування повідомлень, ідентифікаторів облікових записів) можливе лише шляхом експертного дослідження самого носія, а не наданої власником копії окремих відомостей. Копіювання інформації без дослідження пристрою не забезпечує ні повноти, ні незмінності даних, ні можливості їх подальшої перевірки, у тому числі стороною захисту. Отже, надання телефона разом з інформацією, що на ньому міститься, є необхідною умовою виконання завдань кримінального провадження.

Слідчий суддя також не погоджується з доводом захисту про те, що телефон не відповідає критеріям ст. 98 КПК України, оскільки не був знаряддям вчинення кримінального правопорушення та не набутий злочинним шляхом.

Так, стаття 98 КПК України визначає речовими доказами також матеріальні об`єкти, які містять інші відомості, що можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження. Органом досудового розслідування перевіряється інформація про фіктивне працевлаштування осіб на посади в КП «Міська ритуальна служба» ДМР з внесенням до офіційних документів недостовірних відомостей щодо нарахування заробітної плати.

Оскільки ОСОБА_11 є директором цього підприємства, тобто посадовою особою, яка за своїми повноваженнями приймає рішення щодо прийняття працівників на роботу та організації роботи підприємства, то є достатні підстави вважати, що його мобільний телефон містить відомості щодо комунікації з посадовими особами підприємства, особами, працевлаштованими на ньому, та іншими особами, які можуть бути використані як доказ обставин, що підлягають доказуванню в цьому кримінальному провадженні, зокрема події кримінальних правопорушень, кола причетних осіб та способу їх вчинення (ст. 91 КПК України).

Посилання представника на те, що ОСОБА_11 не має статусу підозрюваного, не є підставою для відмови в задоволенні клопотання, оскільки відповідно до ч. 3 ст. 170 КПК України арешт з метою збереження речових доказів накладається на майно будь-якої фізичної або юридичної особи незалежно від її процесуального статусу.

Оцінюючи розумність і співрозмірність обмеження права власності, слідчий суддя враховує, що арешт застосовується до мобільного телефона, має тимчасовий характер і переслідує легітимну мету збереження речових доказів у кримінальному провадженні щодо кримінальних правопорушень, у тому числі особливо тяжкого злочину (ч. 5 ст. 191 КК України), вчинених, за версією органу досудового розслідування, посадовими особами комунального підприємства.

Крім того, слідчий суддя враховує, що збереження відомостей, що містяться в електронній формі, можливе лише за умови забезпечення незмінності їх носія до проведення огляду та експертного дослідження; застосування менш обтяжливого способу такого збереження не забезпечить. Відтак втручання у право ОСОБА_11 на мирне володіння майном (ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод) та у право на повагу до приватного життя і кореспонденції (ст. 8 Конвенції) передбачене законом, переслідує легітимну мету і на час розгляду клопотання є пропорційним. Слідчий суддя також зважає на те, що власник майна не позбавлений права в порядку ст. 174 КПК України звернутися з клопотанням про скасування арешту, якщо в подальшому застосуванні цього заходу відпаде потреба, зокрема після проведення необхідних слідчих дій і експертного дослідження.

Арешт накладається у вигляді заборони відчуження, розпорядження та користування майном, тобто у межах, визначених ч. 1 ст. 170 КПК України, яка не передбачає такого виду арешту, як заборона володіння майном. Фактичне перебування майна у володінні органу досудового розслідування забезпечується його зберіганням як речового доказу в установленому порядку.

Відтак, на час розгляду клопотання стороною обвинувачення доведено, що вилучений під час проведення обшуку мобільний телефон відповідає критеріям, визначеним ст. 98 КПК України, наявні підстави для арешту комп`ютерної системи, передбачені ч. 3 ст. 170 КПК України, а потреби досудового розслідування виправдовують такий ступінь втручання у права власника, тому клопотання підлягає задоволенню з метою збереження речових доказів, а доводи заперечень представника власника майна не спростовують висновків слідчого судді.

Керуючись ст. ст. 40, 98, 100, 131, 132, ч. 2 ст. 167, ч. 2 ст. 168, ст. ст. 170175, 236, 309, 372, 395 КПК України, слідчий суддя, -

ПОСТАНОВИВ:

Клопотання задовольнити.

Накласти арешт у вигляді заборони відчуження, розпорядження та користування на майно ОСОБА_11 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , вилучене 25.09.2026 під час проведення обшуку за місцем мешкання ОСОБА_11 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , за адресою: АДРЕСА_1 , а саме на мобільний телефон марки «iPhone 11», imei НОМЕР_1 , imei2: НОМЕР_2 , із сім-карткою з номером НОМЕР_3 , е-сім НОМЕР_4 , який поміщено до спеціального пакету ICR 0226664.

Майно, на яке накладено арешт, зберігати у відповідності до Порядку зберігання речових доказів стороною обвинувачення, їх реалізації, технологічної переробки, знищення, здійснення витрат, пов`язаних з їх зберіганням і пересиланням, схоронності тимчасово вилученого майна під час кримінального провадження, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 19 листопада 2012 р. № 1104 (зі змінами та доповненнями).

Ухвала підлягає негайному виконанню старшим групи слідчих за провадженням.

Контроль за виконанням ухвали покласти на старшого групи прокурорів за провадженням.

Ухвала може бути оскаржена до Дніпровського апеляційного суду протягом п`яти днів з дня її оголошення, а особою, яка не була присутня під час її постановлення протягом п`яти днів з дня отримання копії ухвали.

Оскарження ухвали не зупиняє її виконання.

Повний текст ухвали складено 12.10.2026 року.

Слідчий суддя ОСОБА_14