Ухвала суду № 140557918, 13.10.2026, Богуславський районний суд Київської області

Справа № 358/278/26 Провадження № 4-с/358/7/26 УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 жовтня 2026 року м. Богуслав

Богуславський районний суд Київської області в складі: головуючого судді Лебединець Г.С., секретар судового засідання Ведмеденко І.В., за участю представника приватного виконавця адвоката Прибильського В.Г., розглянув у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції скаргу ОСОБА_1 , заінтересовані особи: ТОВ «Споживчий центр», приватний виконавець виконавчого округу Київської області Ніколаєнко Ігор Романович на бездіяльність приватного виконавця щодо незупинення виконавчого провадження,-

В С Т А Н О В И В:

В серпні 2026 ОСОБА_1 звернувся до суду із вказаною скаргою та просив визнати протиправною бездіяльність приватного виконавця щодо незупинення виконавчого провадження; визнати протиправним та скасувати розпорядження приватного виконавця про звернення стягнення на його грошове забезпечення у ВП № 81401492; зобов`язати приватного виконавця зупинити зазначене виконавче провадження та скасувати всі заходи примусового виконання.

Вимоги скарги обґрунтував наступним. Так, на примусовому виконанні у приватного виконавця виконавчого округу Київської області Ніколаєнка І.Р. перебуває ВП № 81401492 з примусового виконання виконавчих листів, виданих Богуславським районним судом Київської області у справах № 358/2098/25 та 358/278/26 про стягнення з нього грошових коштів. Він (скаржник ОСОБА_1 ) є військовослужбовцем ЗСУ. 18.08.2026 керуючись п.1 ч.1 ст.34 Закону України «Про виконавче провадження» він направив приватному виконавцю заяву про зупинення виконавчого провадження. До вказаної заяви він долучив докази проходження ним військової служби. Однак приватним виконавцем виконавче провадження не було зупинено у зв`язку із чим здійснюється стягнення з нарахованого йому грошового забезпечення, що на його переконання є протиправним.

02.10.2026 до суду надійшли заперечення представника приватного виконавця адвоката Прибильського В.Г. на скаргу, в якій представник просить відмовити у задоволенні скарги та обґрунтовує свою позицію наступним. Так, ОСОБА_1 не подав приватному виконавцю разом із заявою про зупинення виконавчого провадження жодних доказів на підтвердження проходження ним військової служби. Крім того, скаржником не надано доказів, що за умовами служби проведення виконавчих дій неможливе; положеннями ст.451 ЦПК України не передбачено можливості визнати судом протиправною бездіяльність приватного виконавця.

В судове засідання скаржник ОСОБА_1 , представник заінтересованої особи - ТОВ «Споживчий центр», не з`явилися, про дату, час та місце розгляду скарги повідомлені належним чином, клопотань про відкладення не надходило.

Відповідно до положень ч.2 ст.450 ЦПК України, їх неявка не перешкоджає розгляду скарги.

Представник приватного виконавця Ніколаєнка І.Р. адвокат Прибильський В.Г. просив відмовити у задоволенні скарги з підстав, зазначених у поданих раніше запереченнях та вирішити питання про судові витрати. Додатково зазначив, що приватним виконавцем понесені витрати на правничу допомогу у даній справі, підтвердження розміру витрат буде надано суду у встановлені процесуальним законом строки.

Суд, заслухав доводи представника приватного виконавця, дослідив матеріали справи, приходить до наступного висновку.

Статтею 1 Закону України «Про виконавче провадження» визначено, що виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Відповідно до ч. 1, п. 1 ч. 2 ст. 18 Закону України «Про виконавче провадження» виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії. Виконавець зобов`язаний здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом.

Таким чином, рішення суду обов`язкові до виконання та державний чи приватний виконавець зобов`язаний вживати передбачені законом заходи примусового виконання рішень, неупереджено, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

З матеріалів справи вбачається, що 18.08.2026 Матяш С.І. звернувся до приватного виконавця Ніколаєнка І.Р. із заявою про зупинення ВП № 81401492 та з посиланням на п.2 ч.1 ст.34 Закону України «Про виконавче провадження» просив зупинити вчинення виконавчих дій. Вказана заява не містить відомостей про долучення будь-яких додатків до неї в обгрунтування доводів щодо зупинення виконавчого провадження.

Листом від 21.08.2026 приватний виконавець Ніколаєнко І.Р. повідомив ОСОБА_1 про відсутність підстав для зупинення виконавчого провадження, оскільки останнім не додано доказів, що за умовами служби проведення виконавчих дій неможливе.

Звертаючись із даною скаргою, боржник свої доводи зводить до того, що приватним виконавцем неправомірно не зупинено виконавче провадження.

Умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку, визначені Законом України «Про виконавче провадження» (Закон 1404-VIII) та положеннями Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 02 квітня 2012 року № 512/5.

Положеннями ч. 1 ст. 13 Закону № 1404-VIII передбачено, що під час здійснення виконавчого провадження виконавець вчиняє виконавчі дії та приймає рішення шляхом винесення постанов, попереджень, внесення подань, складення актів та протоколів, надання доручень, розпоряджень, вимог, подання запитів, заяв, повідомлень або інших процесуальних документів у випадках, передбачених цим Законом та іншими нормативно-правовими актами.

Виконання судового рішення є невід`ємною складовою права кожного на судовий захист і охоплює, зокрема, законодавчо визначений комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави (пункт 2 мотивувальної частини рішення від 13 грудня 2012 року №18-рп/2012 Конституційного Суду України).

В свою чергу, процесуальний порядок провадження у цивільних справах визначається ЦПК України та іншими законами України, якими встановлюється зміст, форма, умови виконання процесуальних дій, сукупність цивільних процесуальних прав і обов`язків суб`єктів цивільно-процесуальних правовідносин та гарантій їх реалізації.

Відповідно до ст. 447 ЦПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи.

Рішення, дії чи бездіяльність державного виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до суду, який видав виконавчий документ, у порядку, передбаченому законом (ч. 1 та 3 ст. 74 Закону України «Про виконавче провадження»).

В силу вимог ч. 4 ст. 263 ЦПК України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин, суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 05 грудня 2018 року у справі №904/7326/17 вказано, що «право сторони виконавчого провадження на звернення зі скаргою до суду пов`язане з порушенням прав такої сторони під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця».

У постанові Верховного Суду від 22 квітня 2020 року в справі № 641/7824/18 вказано, що «завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. У порядку судового контролю за виконанням судових рішень такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси сторони виконавчого провадження порушені, а скаржник використовує цивільне судочинство для такого захисту. По своїй суті ініціювання справи щодо судового контролю за виконанням судових рішень не для захисту прав та інтересів є недопустимим».

Таким чином, якщо державний виконавець або інша посадова особа державної виконавчої служби, приватний виконавець порушив встановлений порядок вчинення виконавчих дій, проте при цьому не порушив права скаржника (скаржник не обґрунтував, а суд не встановив порушення прав саме скаржника, а не будь якої іншої особи), то така скарга задоволенню не підлягає.

Верховним Судом неодноразово викладено такий правовий висновок, зокрема в постановах від 09 грудня 2020 року у справі № 641/9433/19, від 16 грудня 2020 року у справі № 520/6667/14-ц, від 21 січня 2021 року у справі № 2-5398/11, від 15 лютого 2021 року у справі № 522/21761/18, від 11 березня 2021 року у справі № 755/6875/18 та інших.

Відповідно до ст. 451 ЦПК України у разі встановлення обґрунтованості скарги суд визнає оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність неправомірними і зобов`язує державного виконавця або іншу посадову особу органу державної виконавчої служби, приватного виконавця усунути порушення (поновити порушене право заявника). Якщо оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність були прийняті або вчинені відповідно до закону, в межах повноважень державного виконавця або іншої посадової особи органу державної виконавчої служби, приватного виконавця і право заявника не було порушено, суд постановляє ухвалу про відмову в задоволенні скарги.

Згідно п.1 ч.1 ст.34 Закону України «Про виконавче провадження», виконавець зупиняє вчинення виконавчих дій у разі, зокрема, проходження боржником строкової військової служби, військової служби за призовом осіб офіцерського складу, військової служби за призовом під час мобілізації, на особливий період, військової служби за призовом осіб із числа резервістів в особливий період, або якщо боржник проходить військову службу та виконує бойові завдання військової служби у бойовій обстановці чи в районі проведення антитерористичної операції, здійснення заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях, якщо згідно з умовами служби проведення виконавчих дій неможливе чи на прохання стягувача, який проходить таку військову службу.

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 34 Закону України "Про виконавче провадження", підставою для зупинення виконавчих дій є не сам факт проходження військової служби, а саме неможливість проведення таких дій згідно з умовами служби, що має бути підтверджено відповідними доказами.

Зазначена правова позиція підтверджується постановою Верховного Суду від 30.11.2023 у справі №120/875/23, у якій суд дійшов висновку, що проходження військової служби за призовом під час мобілізації саме по собі не є безумовною підставою для зупинення виконавчих дій.

Для боржника надання вищевказаних підтверджуючих документів є процесуальною можливістю відновити свої права.

У свою чергу, скаржником не надано приватному виконавцю належних та допустимих доказів того, що умови його проходження військової служби унеможливлюють здійснення виконавчих дій у межах виконавчого провадження. Вказане свідчить про те, що скаржником не доведено факту порушення його прав у виконавчому провадженні.

Оскільки суд дійшов висновку про недоведеність порушення прав скаржника ОСОБА_1 , як боржника у виконавчому провадженні, відсутні підстави для здійснення аналізу інших доводів представника приватного виконавця щодо його заперечень проти скарги.

Таким чином, встановивши, що скаржником не було надано до суду доказів на підтвердження наведених обставин для зупинення виконавчого провадження, зокрема, доказів існування виняткових обставин, з якими закон пов`язує можливість зупинення виконавчого провадження з виконання рішення суду, суд на підставі ч. 3 ст. 451 ЦПК постановляє ухвалу про відмову в задоволені скарги.

Керуючись ст. ст. 259-261, 447, 450, 451 ЦПК України, суд,-

У Х В А Л И В:

В задоволенні скарги відмовити.

Ухвала може бути оскаржена в апеляційному порядку шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до Київського апеляційного суду протягом 15 (п`ятнадцяти) днів з дня її проголошення.

Учасник справи, якому ухвала суду не була вручена у день її проголошення або складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом 15 (п`ятнадцяти) днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.

Головуючий: суддя Г. С. Лебединець