Рішення № 140556381, 12.10.2026, Володимирський міський суд Волинської області (до 25.04.2025 - Володимир-Волинський міський суд Волинської області)

154/2304/26

2/154/1447/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12.10.2026 володимирський міський суд Волинської області під головуванням

судді Пустовойт Т.В., за участю секретаря судового засідання Мазій І.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Володимирі в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

ВСТАНОВИВ:

08.06.2026 Товариство з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» (далі ТОВ «Споживчий центр», позивач) звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 (далі відповідач) про стягнення заборгованості за кредитним договором у розмірі 11 460,00 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 29 вересня 2025 року між ТОВ «Споживчий центр» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № 29.09.2025-100001790 шляхом акцептування відповідачем пропозиції про укладення кредитного договору (оферти) в електронній формі.

Відповідно до умов укладеного договору позивач надав відповідачу кредитні кошти в розмірі 3 000,00 грн строком на 217 днів, із кінцевою датою повернення кредиту 3 травня 2026 року.

Позивач зазначає, що кредитний договір укладений в електронній формі відповідно до вимог Закону України «Про електронну комерцію», а його невід`ємними частинами є пропозиція про укладення кредитного договору (оферта), заявка позичальника та підтвердження прийняття пропозиції (акцепт).

Згідно з умовами договору сторони погодили процентну ставку «Стандарт» у розмірі 1 відсотка від суми кредиту за кожний день користування кредитними коштами, яка застосовується протягом перших трьох чергових періодів кредитування, та процентну ставку «Економ» у розмірі 0,5 відсотка від суми кредиту за кожний день користування кредитними коштами, яка застосовується протягом наступних чергових періодів.

Крім того, умовами договору передбачено сплату комісії, пов`язаної з наданням кредиту, в розмірі 9 відсотків від суми кредиту, що становить 270,00 грн, а також комісії за обслуговування кредитної заборгованості в розмірі 270,00 грн у кожному з двох чергових періодів, наступних за першим черговим періодом.

Позивач стверджує, що належним чином виконав свої договірні зобов`язання, перерахувавши 29 вересня 2025 року на банківську картку відповідача кредитні кошти в розмірі 3 000,00 грн.

Однак відповідач узяті на себе зобов`язання за кредитним договором належним чином не виконав, отримані кредитні кошти не повернув, проценти за користування ними та передбачені договором комісії не сплатив, у зв`язку з чим утворилася заборгованість.

Згідно з наданим позивачем розрахунком заборгованості за кредитним договором № 29.09.2025-100001790 станом на 28 травня 2026 року загальна сума заборгованості відповідача становить 11 460,00 грн, з яких:

3 000,00 грн заборгованість за основною сумою кредиту;

4 650,00 грн заборгованість за процентами за користування кредитом;

270,00 грн комісія, пов`язана з наданням кредиту;

540,00 грн комісія за обслуговування кредитної заборгованості;

3 000,00 грн проценти, нараховані відповідно до статті 625 ЦК України.

Позивач зазначає, що відповідно до умов договору сторони погодили застосування процентів річних у разі прострочення виконання грошового зобов`язання, а тому вважає правомірним нарахування відповідачу додаткових 3 000,00 грн відповідно до статті 625 ЦК України.

Посилаючись на порушення відповідачем умов кредитного договору, а також на положення статей 525, 526, 530, 610, 612, 625, 1048, 1049, 1054 ЦК України, позивач просить стягнути з відповідача заборгованість за кредитним договором у загальному розмірі 11 460,00 грн.

Крім того, позивач просить покласти на відповідача судові витрати, які складаються із судового збору в розмірі 2 662,40 грн та витрат, пов`язаних із надсиланням відповідачу копії позовної заяви з додатками, у розмірі 120,18 грн.

Також позивач повідомив про намір подати докази понесених витрат на професійну правничу допомогу протягом п`яти днів після ухвалення судового рішення.

Ухвалою Володимирського міського суду Волинської області від 10.06.2026 відкрито провадження у справі та постановлено здійснювати її розгляд за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін.

Представник позивача в судове засідання не з`явився. У позовній заяві просив розгляд справи проводити за відсутності позивача та його представника, на підставі наявних у справі доказів, проти заочного розгляду справи не заперечував.

Відповідач у судове засідання не з`явився. Був повідомлений належним чином.

Відповідно до частини першої статті 280 ЦПК України суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів за одночасного існування таких умов: відповідач належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання; відповідач не з`явився в судове засідання без поважних причин або без повідомлення причин; відповідач не подав відзив; позивач не заперечує проти такого вирішення справи.

За умови підтвердження зазначених процесуальних обставин суд відповідно до статей 280281 ЦПК України постановляє ухвалу про заочний розгляд справи на підставі наявних у ній доказів.

Відповідно до частини другої статті 247 ЦПК України у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши надані докази в їх сукупності, перевіривши доводи позивача, суд дійшов таких висновків.

Відповідно до статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Згідно з частиною першою статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених законом випадках.

Відповідно до статей 12, 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, установлених законом.

Згідно зі статтями 7680 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд установлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги та заперечення учасників справи, а також інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили.

Судом установлено, що 29 вересня 2025 року між ТОВ «Споживчий центр» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № 29.09.2025-100001790 в електронній формі.

На підтвердження укладення кредитного договору позивачем надано пропозицію про укладення кредитного договору (оферту) від 29 вересня 2025 року, заявку позичальника, відповідь позичальника про прийняття пропозиції (акцепт) та додаток до кредитного договору.

З наданих документів убачається, що кредитний договір укладено 29 вересня 2025 року о 15 годині 52 хвилини з використанням електронного підпису одноразовим ідентифікатором E352.

Відповідно до статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно зі статтею 628 ЦК України зміст договору становлять умови, визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

За змістом статті 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Відповідно до статті 639 ЦК України договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо його форми не встановлені законом.

Згідно зі статтями 205, 207 ЦК України правочин може вчинятися в усній або письмовій, у тому числі електронній, формі. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у тому числі електронних, та підписаний його стороною або сторонами.

Особливості укладення електронного договору визначені Законом України «Про електронну комерцію».

Відповідно до статті 11 зазначеного Закону електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти однією стороною та її прийняття другою стороною.

Електронний договір, укладений і підписаний у порядку, визначеному Законом України «Про електронну комерцію», прирівнюється за правовими наслідками до договору, укладеного в письмовій формі.

Згідно зі статтею 12 Закону України «Про електронну комерцію», якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання, зокрема, електронного підпису одноразовим ідентифікатором.

Суд ураховує, що електронний підпис одноразовим ідентифікатором є передбаченим законом способом підписання електронного правочину, а тому сам лише факт відсутності власноручного підпису відповідача на паперовому примірнику договору не може свідчити про його неукладеність.

Крім того, на підтвердження ідентифікації позичальника позивачем надано інформацію, отриману з центрального вузла Системи BankID Національного банку України, відповідно до якої ідентифіковано ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 .

Наведені у відповіді BankID персональні дані відповідають даним, зазначеним у кредитному договорі та позовній заяві.

Суд також бере до уваги надані документи щодо застосування електронного підпису та ідентифікації позичальника, які підлягають оцінці в сукупності з доказами перерахування кредитних коштів.

За змістом статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа зобов`язується надати грошові кошти позичальникові в розмірі та на умовах, установлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Відповідно до частини першої статті 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику у строк та в порядку, що встановлені договором.

На підтвердження виконання своїх договірних зобов`язань щодо надання кредитних коштів позивачем надано лист ТОВ «Універсальні платіжні рішення» вих. № 465-0106 від 1 червня 2026 року, відповідно до якого 29 вересня 2025 року о 15 годині 53 хвилини 24 секунди на платіжну картку, зазначену позичальником, успішно перераховано грошові кошти в розмірі 3 000,00 грн за кредитним договором № 29.09.2025-100001790.

Крім того, на підтвердження взаємовідносин між кредитодавцем та платіжною установою позивачем надано договір про надання послуг з переказу коштів № ФК-П-2024/01-2.

Отже, надані позивачем документи в сукупності підтверджують факт укладення кредитного договору та перерахування відповідачу кредитних коштів у розмірі 3 000,00 грн.

Відповідно до статті 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.

Згідно зі статтею 525 ЦК України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до статті 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк його виконання, то воно підлягає виконанню в цей строк.

Статтею 610 ЦК України передбачено, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання.

Згідно зі статтею 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, установлений договором чи законом.

Із наданого позивачем розрахунку заборгованості станом на 28 травня 2026 року вбачається, що відповідач отриманий кредит у розмірі 3 000,00 грн не повернув.

Доказів погашення відповідачем зазначеної заборгованості матеріали справи не містять.

Таким чином, оскільки факт отримання відповідачем кредитних коштів підтверджується дослідженими доказами, а зобов`язання щодо їх повернення не виконано, суд доходить висновку, що вимога позивача про стягнення основної суми кредиту в розмірі 3 000,00 грн є обґрунтованою та підлягає задоволенню.

Щодо стягнення процентів за користування кредитом суд зазначає наступне.

Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів установлюються договором.

Згідно з умовами кредитного договору № 29.09.2025-100001790 відповідачу надано кредит строком на 217 днів, а кінцевою датою його повернення визначено 3 травня 2026 року.

Умовами договору передбачено застосування двох процентних ставок: «Стандарт» у розмірі 1 відсотка за кожний день користування кредитом протягом перших трьох чергових періодів та «Економ» у розмірі 0,5 відсотка за кожний день користування кредитом протягом наступних періодів.

Із розрахунку заборгованості вбачається, що проценти за користування кредитними коштами нараховувалися в межах погодженого сторонами строку кредитування.

За користування кредитом у періоди застосування процентної ставки «Стандарт» позивачем нараховувалися проценти в розмірі 30,00 грн за день, а в періоди застосування процентної ставки «Економ» 15,00 грн за день.

Загальна сума нарахованих процентів за користування кредитними коштами станом на 3 травня 2026 року становить 4 650,00 грн.

При цьому з наданого розрахунку вбачається, що після 3 травня 2026 року подальше нарахування договірних процентів за користування кредитом не здійснювалося.

Суд ураховує правові висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені в постановах від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12 та від 4 липня 2018 року у справі № 310/11534/13-ц, відповідно до яких право кредитора нараховувати передбачені договором проценти за користування кредитом припиняється після закінчення визначеного договором строку кредитування або пред`явлення вимоги про дострокове повернення кредиту у передбачених законом випадках.

Разом із тим, у цій справі проценти за користування кредитом нараховані в межах строку, погодженого сторонами, а саме до 3 травня 2026 року.

Відтак зазначений правовий підхід не виключає можливості стягнення процентів, належним чином нарахованих протягом установленого договором строку кредитування.

Оцінивши умови кредитного договору, погоджені сторонами процентні ставки та наданий розрахунок заборгованості, суд доходить висновку, що вимога позивача про стягнення процентів за користування кредитом у розмірі 4 650,00 грн є обґрунтованою та підлягає задоволенню.

Щодо вимоги про стягнення процентів відповідно до статті 625 ЦК України суд виходить із такого.

Позивач просить стягнути з відповідача 3 000,00 грн процентів, нарахованих відповідно до статті 625 ЦК України.

На обґрунтування зазначеної вимоги позивач посилається на умови кредитного договору, відповідно до яких сторони погодили застосування процентів річних у разі прострочення виконання відповідачем грошового зобов`язання.

Із наданої заявки до кредитного договору вбачається, що сторони передбачили нарахування 170 000 відсотків річних від суми простроченої заборгованості.

Відповідно до частини другої статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Разом із тим, при вирішенні питання про можливість стягнення процентів, передбачених статтею 625 ЦК України, суд ураховує спеціальне правове регулювання, установлене на період дії воєнного стану в Україні.

Пунктом 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України передбачено, що в період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та протягом тридцяти днів після його припинення або скасування в разі прострочення позичальником виконання грошового зобов`язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення.

Наведена норма встановлює спеціальне звільнення позичальника від відповідальності за прострочення виконання грошового зобов`язання за кредитним договором у визначений законом період.

При цьому таке звільнення поширюється на відповідальність, передбачену статтею 625 ЦК України, незалежно від того, чи встановлено договором загальний розмір процентів річних у розмірі трьох відсотків або сторони погодили інший їх розмір.

Суд зазначає, що встановлені сторонами 170 000 відсотків річних за своєю правовою природою є відповідальністю за прострочення виконання грошового зобов`язання, а не платою за правомірне користування кредитними коштами протягом строку кредитування.

Відтак сама лише наявність відповідної умови в кредитному договорі не усуває дії спеціальних положень законодавства, якими позичальника звільнено від відповідальності, визначеної статтею 625 ЦК України.

Оскільки спірні правовідносини виникли під час дії воєнного стану, а заявлені проценти за статтею 625 ЦК України стосуються періоду, на який поширюється передбачене законом звільнення, суд доходить висновку про відсутність правових підстав для стягнення з відповідача зазначених процентів.

При цьому доводи позивача щодо пріоритетності застосування положень Закону України «Про споживче кредитування» не спростовують необхідності застосування спеціального положення пункту 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України.

Таким чином, у задоволенні позовної вимоги про стягнення 3 000,00 грн процентів, нарахованих відповідно до статті 625 ЦК України, слід відмовити.

Щодо заявленої до стягнення комісії суд зазначає наступне.

Згідно з умовами кредитного договору позивачем передбачено сплату відповідачем комісії за надання кредиту в розмірі 270,00 грн та комісії за обслуговування кредитної заборгованості в загальному розмірі 540,00 грн.

Із наданої заявки вбачається, що комісія за надання кредиту визначена в розмірі 9 відсотків від суми кредиту, а комісія за обслуговування кредитної заборгованості встановлена в розмірі 270,00 грн за кожний із двох чергових періодів, наступних за першим.

Позивач зазначає, що комісія за надання кредиту пов`язана з перерахуванням кредитних коштів позичальнику з використанням стороннього платіжного сервісу, а комісія за обслуговування передбачає організацію та забезпечення інформаційної підтримки позичальника, можливість здійснення платежів та користування відповідними сервісами кредитодавця.

Разом із тим, правомірність стягнення комісії за кредитним договором має оцінюватися не лише з огляду на формальне погодження сторонами відповідної умови, але й з урахуванням вимог Закону України «Про споживче кредитування» та характеру послуг, за які встановлено таку плату.

Відповідно до статті 11 Закону України «Про споживче кредитування» споживач має право безоплатно отримувати від кредитодавця інформацію про поточний розмір своєї заборгованості, суму кредиту, яка повернута кредитодавцю, виписку з рахунку щодо погашення заборгованості та іншу передбачену законом інформацію з установленою законом періодичністю.

Зазначене право споживача не може бути обмежене встановленням у кредитному договорі обов`язкової плати за дії кредитодавця, які відповідно до закону мають здійснюватися безоплатно.

Суд ураховує правовий висновок Великої Палати Верховного Суду, викладений у постанові від 13 липня 2022 року у справі № 496/3134/19, щодо необхідності оцінки умов кредитного договору про плату за обслуговування кредиту з урахуванням права споживача на безоплатне отримання передбаченої законом інформації.

Із наданих матеріалів справи не вбачається належних доказів того, що відповідачу фактично надавалися окремі платні послуги, які за своїм змістом не охоплюються передбаченими законом обов`язками кредитодавця.

Саме по собі зазначення в договорі можливості отримання інформаційної підтримки, здійснення платежів або відновлення доступу до особистого кабінету не підтверджує надання відповідачу окремих платних послуг у заявленому розмірі.

Крім того, комісія за надання кредиту в розмірі 270,00 грн, виходячи з наведеного позивачем обґрунтування, пов`язана з виконанням кредитодавцем свого основного договірного обов`язку щодо надання позичальнику кредитних коштів.

Водночас позивачем не надано достатнього обґрунтування правомірності покладення на відповідача окремої плати саме за виконання такого обов`язку кредитодавцем.

За таких обставин суд доходить висновку, що позивачем не доведено належними та допустимими доказами наявності правових підстав для стягнення з відповідача комісії за надання кредиту в розмірі 270,00 грн та комісії за обслуговування кредитної заборгованості в розмірі 540,00 грн.

Відтак у задоволенні позовних вимог у цій частині слід відмовити.

Ураховуючи викладене, оцінивши докази у їх сукупності, суд доходить висновку, що позовні вимоги ТОВ «Споживчий центр» підлягають частковому задоволенню.

Стягненню з відповідача на користь позивача підлягає заборгованість за кредитним договором № 29.09.2025-100001790 від 29 вересня 2025 року в загальному розмірі 7 650,00 грн, з яких 3 000,00 грн становить заборгованість за основною сумою кредиту та 4 650,00 грн заборгованість за процентами за користування кредитом.

У задоволенні решти позовних вимог належить відмовити.

Щодо розподілу судових витрат суд зазначає наступне.

Відповідно до статті 133 ЦПК України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних із розглядом справи.

Згідно з частиною першою статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Позивачем надано платіжну інструкцію № СЦ00110858 від 2 червня 2026 року, яка підтверджує сплату судового збору в розмірі 2 662,40 грн.

Оскільки позов підлягає частковому задоволенню в розмірі 7 650,00 грн із заявлених 11 460,00 грн, судовий збір підлягає стягненню з відповідача пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Таким чином, із відповідача на користь позивача підлягає стягненню судовий збір у розмірі 1 777,26 грн.

Крім того, позивач просить стягнути з відповідача витрати на надсилання копії позовної заяви з додатками в розмірі 120,18 грн.

На підтвердження таких витрат надано квитанцію ТОВ «Поштова служба «Е-Пост» № 2097906 від 5 червня 2026 року та опис вкладення до поштового відправлення, адресованого відповідачу.

Відповідно до статей 133, 141 ЦПК України витрати, пов`язані з розглядом справи, підлягають розподілу між сторонами з урахуванням результатів вирішення спору та встановлених законом вимог.

Водночас суд зазначає, що витрати на виконання позивачем установленого процесуальним законом обов`язку щодо направлення іншому учаснику справи копії позовної заяви з додатками не в усіх випадках можуть бути покладені на відповідача як самостійний вид судових витрат.

Оскільки наведені витрати пов`язані з підготовкою та поданням позовної заяви, а позивачем не обґрунтовано їх належність до конкретного виду судових витрат, передбачених процесуальним законом, суд не вбачає достатніх підстав для їх окремого стягнення з відповідача.

Таким чином, вимога про відшкодування витрат на поштове відправлення в розмірі 120,18 грн задоволенню не підлягає.

Щодо повідомлення позивача про намір подати докази витрат на професійну правничу допомогу після ухвалення рішення суд зазначає, що питання про їх розподіл вирішується відповідно до положень статей 137, 141, 246, 270 ЦПК України за наявності передбачених законом процесуальних підстав та належних доказів.

Керуючись статтями 4, 12, 13, 7681, 89, 133, 137, 141, 247, 258, 259, 263265, 274, 280282, 284 ЦПК України, статтями 205, 207, 525, 526, 530, 610, 612, 625, 626, 628, 638, 639, 1048, 1049, 1054 ЦК України, Законами України «Про електронну комерцію», «Про споживче кредитування», суд

УХВАЛИВ:

Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , який зареєстирований за адресою: АДРЕСА_1 , на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» (код ЄДРПОУ 37356833, місцезнаходження: 01032, м. Київ, вул. Саксаганського, буд. 133-А) заборгованість за кредитним договором № 29.09.2025-100001790 від 29 вересня 2025 року в розмірі 7 650 (сім тисяч шістсот п`ятдесят) гривень 00 копійок, з яких:

3 000,00 грн заборгованість за основною сумою кредиту;

4 650,00 грн заборгованість за процентами за користування кредитом.

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , який зареєстирований за адресою: АДРЕСА_1 , на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» (код ЄДРПОУ 37356833, місцезнаходження: 01032, м. Київ, вул. Саксаганського, буд. 133-А)судовий збір у розмірі 1 777 (одна тисяча сімсот сімдесят сім) гривень 26 копійок.

Заочне рішення може бути переглянуте Володимирським міським судом Волинської області за письмовою заявою відповідача.

Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручено в день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд, якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

Позивач має право оскаржити заочне рішення в загальному порядку, встановленому ЦПК України, шляхом подання апеляційної скарги до Волинського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення відповідач має право оскаржити заочне рішення в загальному порядку. У цьому випадку строк на апеляційне оскарження рішення обчислюється з дати постановлення ухвали про залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення.

Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, установлених ЦПК України, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Суддя: Тетяна ПУСТОВОЙТ