Рішення № 140555288, 12.10.2026, Підволочиський районний суд Тернопільської області

Справа № 604/375/26

Провадження № 2/604/365/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 жовтня 2026 року селище Підволочиськ

Підволочиський районний суд Тернопільської області у складі:

головуючого судді Сташківа Н.Б.

за участі секретаря судового засідання Крупи А.А.,

розглянувши у спрощеному позовному провадженні з викликом сторін позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «ЮНІТ КАПІТАЛ» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

ВСТАНОВИВ:

27 березня 2026 суду представник позивача звернувся до Підволочиського районного суду Тернопільської області з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором кредиту №175360 від 17 березня 2025 року в сумі 67718,61 грн.

Позов обґрунтовує тим, що 17 березня 2025 року між ТОВ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «КРЕДІПЛЮС» та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір на суму 47057,00 грн. ТОВ «ФК «КРЕДІЛЮС» свої зобов`язання за договором кредиту виконало та надало відповідачу обумовлену суму коштів, однак відповідач свої зобов`язання за кредитним договором належним чином не виконувала, внаслідок чого утворилась заборгованість. Також представник позивача зазначив, що обумовлена не вся сума кредиту була надана відповідачу безпосередньо шляхом переказу на картковий рахунок, частина коштів була направлена на зарахування зустрічних однорідних вимог за раніше укладеним кредитним договором.

10 жовтня 2025 року ТОВ «ФК «КРЕДІЛЮС» та позивач ТОВ «ЮНІТ КАПІТАЛ» уклали договір факторингу, згідно умов якого до позивача перейшло право вимоги, зокрема до відповідача за спірним кредитним договором.

У зв`язку із неналежним виконанням відповідачем своїх зобов`язань за кредитним договором, позивач просить суд стягнути із відповідача ОСОБА_1 на користь ТОВ «ЮНІТ КАПІТАЛ» заборгованість за кредитним договром №175360 від 17 березня 2025 року в сумі 67718,61 грн., яка складається з: 40321,93 грн заборгованість за тілом кредиту та 26595,68 заборгованість за відсотками та 801,00 грн. заборгованість за комісією, а також судові витрати.

Ухвалою судді Підволочиського районного суду Тернопільської області від 02 квітня 2026 року було відкрито провадження у даній цивільній справі. Розгляд справи вирішено проводити в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін.

03 червня 2026 року від представника відповідача до суду надійшов відзив на позовну заяву. У вказаному відзиві представник відповідача зазначає , що наявний у матеріалах справи витяг з Реєстру прав вимог № 1 від 10 жовтня 2025 року не містить підпису посадової особи і відтиску печатки первісного кредитора ТОВ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «КРЕДІПЛЮС», а є фактично набраним Позивачем текстом, підписаним одноособово представником Позивача, який подав позов до суду. Таким чином, у матеріалах справи відсутній саме той реєстр, підписаний обома сторонами договору факторингу, в який мала би бути включена Добенька С.З., а зміст такого одностороннього витягу може бути змінено в односторонньому порядку та викладено в зручній для Позивача формі, що не відповідає оригіналу. Наявні в матеріалах справи витяги з реєстрів боржників не містять підпису посадової особи і відтиску печатки первісних кредиторів, а підписані лише Позивачем, а тому не є належними доказами у справі, оскільки їх зміст може бути змінено в односторонньому порядку та викладено в зручній для позивача формі, що не відповідає оригіналу. Крім того платіжна інструкція за Договором факторингу, на яку посилається Позивач, жодним чином не індивідуалізує відступлення права вимоги саме за кредитним договором №175360 від 17 березня 2025 року, укладеним з Відповідачкою, а підтверджує лише загальну оплату за реєстром прав вимог у цілому, у зв`язку з чим не є доказом переходу до Позивача права вимоги саме до ОСОБА_1 .

В матеріалах справи відсутні докази на підтверджений обставин здійснення повної оплати за кожним договором відступлення на час або після його укладення, тобто доказів, які б підтверджували належність виконання заявником своїх зобов`язань за договором.

Отже, в матеріалах справи відсутні належні та допустимі докази, що підтверджували б наявність у ТОВ «ЮНІТ КАПІТАЛ» права вимоги до ОСОБА_1 , відповідно право на позов взагалі відсутнє.

Також вказує, що жодних доказів того, що кредитний договір № 175360 від 17 березня 2025 року був підписаний ОСОБА_1 з використанням електронного цифрового підпису, Позивач до позовної заяви не долучив. Зазначений Позивачем набір символів «5e45ba0b» сам по собі не є електронним цифровим підписом (кваліфікованим електронним підписом) у розумінні наведеного Закону, а відтак не підтверджує належного підписання договору саме Відповідачкою. Будь-яких належних та достовірних доказів, які свідчать про те, що кредитний договір №175360 від 17 березня 2025 року підписаний ОСОБА_1 та що вона погодилася з його умовами, у матеріалах справи відсутні. Позивачем не надано доказів реєстрації Відповідачки в інформаційно-телекомунікаційній системі первісного кредитора, доказів фактичного надсилання Відповідачці на її номер мобільного телефону одноразового ідентифікатора та його використання саме Відповідачкою для підписання Кредитного договору, доказів ідентифікації Відповідачки. Паспорт споживчого кредиту та Правила надання грошових коштів у позику підписані виключно з боку Кредитодавця і не містять підтвердження їх підписання Відповідачкою; роздруківки договору є односторонніми документами і самі по собі не засвідчують волевиявлення Відповідачки на укладення кредитного договору. Отже, факт укладення між сторонами кредитного договору в порядку, передбаченому законом, Позивачем не доведено, оскільки ним не надано належних, допустимих та достатніх доказів щодо виникнення з Відповідачкою зобов`язальних правовідносин, зокрема щодо відсоткової ставки за користування кредитними коштами, строків їх повернення та комісії.

Крім того представник відповідача вказує, що позивач не довів факту фактичного перерахування кредитних коштів саме на банківський рахунок ОСОБА_1 , що є самостійною та достатньою підставою для відмови у позові. У матеріалах справи відсутні первинні бухгалтерські документи, зокрема копії меморіальних ордерів, заяв на видачу готівки, платіжних доручень, тощо, на підтвердження перерахування на рахунок ОСОБА_1 грошових коштів.

Окрім того, Позивач у позовній заяві прямо зазначає, що частина нібито наданих кредитних коштів була спрямована не на безпосереднє перерахування Позичальнику на картковий рахунок, а на зарахування зустрічних однорідних вимог (взаємозалік) у рахунок погашення заборгованості Відповідачки за раніше укладеними кредитними договорами. Отже, за власним твердженням Позивача, фактичного перерахування Відповідачці всієї суми кредиту не відбулося, що додатково спростовує доводи про реальне отримання Відповідачкою заявленої суми коштів.

Також із наданого Позивачем розрахунку неможливо встановити, за який саме період та в межах якого строку кредитування нараховано проценти у заявленому розмірі. За наявності ознак нарахування процентів поза межами строку кредитування такі проценти стягненню не підлягають як нараховані з порушенням наведених норм права та судової практики. Нарахований Позивачем розмір процентів є явно неспівмірним із сумою основного боргу, становить надмірний майновий тягар для Відповідачки та порушує принципи добросовісності, розумності та справедливості.

Крім того представник відповідача вказує, що позивач не зазначив та не надав доказів наявності, переліку таких послуг і погодження їх зі споживачем при укладенні кредитного договору, то положення договору та вимоги про стягнення комісії є нікчемними.

Також зазначає, що є необгрунтованою вимога позивача про відшкодування витрат на правову допомогу у сумі 7000,00 грн., оскільки заявлені витрати на правову дорпомогу є неспівмірними зі складністю справи, часом, витраченим на виконання робіт, обсягом виконаних робіт та ціною позову.

У зв`язку із наведеним представник відповідача просить суд відмовити у задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю «ЮНІТ КАПІТАЛ» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором повністю. Крім того просила розглянути справу без участі сторони відповідача.

03 червня 2026 року до суду від представника позивача надійшла відповідь на відзив.

Представник позивача вказує, що ТОВ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «КРЕДІПЛЮС», перед прийняттям рішення щодо видачі кредитних коштів та укладання Договору, перевірило не лише особисті дані Відповідача з метою ідентифікації, а і платіжну картку, а саме: приналежність платіжної картки Позичальнику

Крім того вказує, що електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного в письмовій формі. Кредитний договір укладено сторонами в електронному вигляді за допомогою одноразового паролю-ідентифікатора, що відповідає вимогам статті 12 Закону України «Про електронну комерцію» тому вважає, що правові підстави для визнання відповідних договорів недійсними відсутні.

Також представник позивача вказує, що позичальник повністю усвідомлював та прийняв на себе всі зобов`язання, передбачені кредитним договором, тому вона зобов`язана сплатити суму тіла кредиту, відсотків та комісії, які обумовлені договором.

З приводу реєстрів прав вимоги наданих суду представник позивача зазначив, що дані документи підписані та мають печатки ТОВ «КРЕДІПЛЮС» та ТОВ «ЮНІТ КАПІТАЛ», а також в реєстрах Боржників зазначена вся важлива інформація, а саме: номер реєстру, номер договору, дата договору, суми заборгованостей, реквізити сторін. Ці документи містять всі необхідні реквізити, підписи сторін та оформлені належним чином. Зокрема, вищезгадані документи містять інформацію, яка становить таємницю фінансової послуги, послуги відповідно до статті 10 Закону України «Про фінансові послуги та фінансові компанії», тому існує необхідність забезпечення збереження такої інформації, її нерозголошення та невикористання на свою користь чи на користь третіх осіб відповідно до встановлених форм договорів факторингу. Позивач на підтвердження переходу прав вимоги надав витяги з реєстрів, що відповідають формам погодженим Договорами факторингу, подані витяги з реєстрів відповідають загальним вимогам належності та допустимості доказів, передбаченим статтями 76 та 77 ЦПК України. Законодавство України не встановлює чіткої уніфікованої форми таких витягів, а тому важливим є зміст документа, його реквізити та відповідність домовленостям між сторонами договору. Крім того, оскільки в договорах факторингу чітко визначено, що моментом набуття права вимоги є підписання Реєстру прав вимог що підтверджується Актом прийому-передачі реєстру Боржників то Позивач належним чином довів факт переходу права вимоги.

Крім того представник позивача вважає заявлені вимоги щодо витрат на професійну правничу допомогу розумними та співмірними щодо даної справи.

У зв`язку з наведеним представник позивача просив задовольнити заявлені позовні вимоги в повному обсязі.

Ухвалою Підволочиського районного суду Тернопільської області від 13 липня 2026 року було частково задоволено клопотання представника позивача про витребування доказів та витребувано інформацію від АТ«РАЙФФАЙЗЕН БАНК».

Оскільки всі учасники справи в судове не з`явились, згідно з ч.2 ст.247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.

Дослідивши та оцінивши наявні у справі докази, судом встановлено наступне.

17 березня 2025 року між ТОВ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «КРЕДІПЛЮС» та ОСОБА_1 за допомогою електронного підпису (одноразового ідентифікатора) було укладено договір про надання споживчого кредиту №175360 (а.с. 8-13), за умовами якого кредитор надав боржнику кредит у сумі 47059,00 грн строком на 168 днів. Відповідно до п. 2.2.1. сума кредиту надається не пізніше наступного дня після укладення Договору в наступному порядку: у розмірі 30306,35 грн для погашення заборгованості Позичальника за договором про споживчий кредит №164909 від 23 грудня 2024 року, укладеним з Кредитодавцем; у розмірі 9693,80 грн на рахунок позичальника № НОМЕР_1 у національній валюті; у розмірі 7058,85 грн. шляхом погашення заборгованості позичальника за комісією, нарахованою згідно п. 2.5 Договору.

Згідно з п.2.5. Індивідуальної частини кредитного договору комісія за надання кредиту складає 7058,85 грн., що нараховується та підлягає сплаті одноразово в день укладення Договору за ставкою 15,00 % від загальної суми кредиту за рахунок власних коштів позичальника або за рахунок кредиту.

Згідно з п.2.3. Договору, проценти за користування кредитом нараховуються за ставкою 300% річних. Тип процентної ставки фіксована. Розмір процентної ставки незмінний.

Орієнтовна реальна річна процентна ставка складає 3883,54% річних (п. 2.8. Договору), орієнтовна загальна вартість кредиту складає 96294,33 грн (п. 2.9.1. Договору).

Можливість укладення кредитного договору в електронній формі передбачена п.3.1. самого договору (а.с. 8 зворот). Разом з Договором ОСОБА_1 підписала також Графік платежів за кредитним договором (а.с. 9 зворот) та Паспорт споживчого кредиту (а.с. 13 зворот - 14), який містить умови, аналогічні викладеним у Кредитному договорі.

Витребувана судом інформація від АТ «РАЙФФАЙЗЕН БАНК» підтверджує обставину перерахування відповідачу кредитних коштів 17 березня 2025 року відповідно до п.2.2.1. Договору, в розмірі 9693,80 грн.

Також згідно з довідкою вих.№205/16-01 ТОВ «ФК Кредіплюс», ТОВ «ФК Кредіплюс» повідомлено про успішність операцій згідно договору №1412/22-1 від 14 грудня 2022 року, укладеного з ТОВ «ФК Контрактовий дім», зокрема, на ім`я ОСОБА_1 за кредитним договором №175360 від 20 березня 2024 року на суму 9693,80 грн на картку.

На підтвердження обставини перерахування суми кредиту, передбаченої п. 2.2.1. Кредитного договору, у розмірі 30306,35 гривень, позивач доказів не надав.

10 жовтня 2025 року ТОВ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «КРЕДІПЛЮС» та ТОВ «ЮНІТ КАПІТАЛ» уклали Договір факторингу №10102025, відповідно до умов якого ТОВ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «КРЕДІПЛЮС» відступило на користь ТОВ «ЮНІТ КАПІТАЛ» права грошової вимоги до боржників, зокрема, до ОСОБА_1 , за договором №175360, що підтверджується витягом з Реєстру боржників до договору факторингу №1. 14 жовтня 2025 року ТОВ «ЮНІТ КАПІТАЛ» сплатило первісному кредитору ТОВ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «КРЕДІПЛЮС» плату за відступлення права вимоги за вказаним договором, що підтверджується платіжною інструкцією.

Доводи сторони відповідача про те, що наданий договір факторингу не містить підписів і печаток сторін такого договору, суд відкидає, адже такі доводи спростовуються наданими представником позивача через систему «Електронний суд» доказами.

Суд відкидає також доводи представника відповідача про те, що платіжна інструкція за договором факторингу, на яку посилається позивач, жодним чином не індивідуалізує відступлення права вимоги саме за кредитним договором №175360 від 17 березня 2025 року, укладеним з відповідачкою, оскільки акт приймання-передачі Реєстру Боржників №1 до Договору Факторингу № 10102025 від 10 жовтня 2025 року підтверджує передання фактору реєстру який містив дані щодо 988 боржників із загальною заборгованістю 18406603 грн. 99 коп. Акт підписано обома сторонами договору факторингу в сервісі електронного документообігу; зауважень щодо повноти реєстру сторони не мали. Суд оцінює акт як доказ фактичного виконання дії з передання реєстру. Сам по собі він не індивідуалізує відповідача, проте в сукупності з реєстром та витягом підтверджує передачу прав вимоги. Згідно витягу з реєстру боржників, у рядку №398 зазначено, ПІБ боржника: ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , номер кредитного договору 175360, дату укладення 17 березня 2025 року, дату відступлення, суми вимог та загальну суму 73118,61 грн. Суд приходить до висновку, що цей доказ безпосередньо індивідуалізує відступлену вимогу та збігається з усіма ідентифікаторами основного зобов`язання.

При цьому, слід зазначити, що вищезазначений договір факторингу №10102025, у встановленому законом порядку не визнавався недійсним та не є предметом спору в даній справі.

Посилання представника відповідача на неотримання кредитних коштів ОСОБА_1 з урахуванням суперечливих заперечень наведених у відзиві, зокрема, представник вказує на неукладення кредитного договору, неотримання кредитних коштів, водночас вважає, що заборгованість по кредиту слід стягувати у меншому розмірі, ніж просить відповідач. Таку поведінку суд розцінює, як суперечливу. Факт отримання коштів в сумі 9693,80 підтверджується інформацією АТ «РАЙФФАЙЗЕН БАНК», Дії ОСОБА_1 з коштами що 17 березня 2025 року надійшли на її рахунок, а саме розпорядження вказаними коштами на власний розсуд свідчить про те, що вона усвідомлювала існування кредитного договору та визнала зобов`язання за ним, а тому твердження її представника, що відповідач не підписувала кредитний договір, не знайшли свого підтвердження. Суд розцінює позицію відповідача як намагання ввести суд в оману, уникнути відповідальності та небажання сплачувати заборгованість за зобов`язанням.

Отже суд приходить до висновку що спірний кредитний договір №175360 від 147 березня 2025 укладений в електронній формі за допомогою електронного сервісу та підписаний сторонами, зокрема, відповідачкою електронним підписом одноразового ідентифікатора. Отже, кредитний договір укладений з дотриманням встановленої для нього письмової форми, містить усі істотні умови. Жодних обставин, які б вказували на його нікчемність, судом не встановлено. Правомірність укладеного між сторонами кредитного договору як правочину ким-небудь із сторін не оспорена, тому він є чинним.

Докази погашення заборгованості та/або спростування розрахунку заборгованості відповідач суду не надав.

Отже, між ТОВ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «КРЕДІПЛЮС» як первісним кредитором та відповідачем ОСОБА_1 склалися відносини споживчого кредитування; право вимоги за укладеним між ними кредитним договором було передано 10 жовтня 2025 року за договором факторингу позивачу ТОВ «ЮНІТ КАПІТАЛ». Обставини кредитування в частині 9693,80 гривень та переходу права вимоги за цією сумою суд вважає доведеними.

Згідно зі ст. 526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК, інших актів цивільного законодавства.

Відповідно до ч.1 ст.530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

На підставі ст.1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

За ст.1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором.

Згідно із ст.1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику в строк та в порядку, що встановлені договором.

На підставі ст.610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання.

За п.1 ч.1 ст.512 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Відповідно до ч. 1 ст.514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Щодо перерахування відповідачу коштів у розмірі 30306,35 грн.

Згідно з п.1-1 ст.1 Закону України «Про споживче кредитування» договір про споживчий кредит - вид кредитного договору, за яким кредитодавець зобов`язується надати споживчий кредит у розмірі та на умовах, встановлених договором, а споживач (позичальник) зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти за користування кредитом на умовах, встановлених договором.

Отже, обов`язок повернення кредиту та сплати процентів пов`язується з обставиною надання такого кредиту та є наслідком отримання позичальником коштів та користування ними. Відповідно, ця обставина має бути доведеною (або визнаною іншою стороною, що звільняє від обов`язку доведення).

Згідно з ч.ч.3, 4 ст.12 ЦПК України, якою визначено змагальність серед основних засад цивільного судочинства, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом; кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

У Постанові ВП ВС від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц міститься такий висновок щодо тягаря доказування: «Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний… Тобто, певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс» (п. 81).

Верховний Суд у своїй Постанові від 21 вересня 2022 року у справі № 645/5557/16-ц зазначив, що за загальним правилом доказування тягар доведення обґрунтованості вимог пред`явленого позову покладається на позивача, за таких умов доведення не може бути належним чином реалізоване шляхом спростування позивачем обґрунтованості заперечень відповідача; пріоритет у доказуванні надається не тому, хто надав більшу кількість доказів, а в першу чергу їх достовірності, допустимості та достатності для реалізації стандарту більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджувальної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим ніж протилежний.

Отже, стандарт доказування є важливим елементом змагального процесу. Якщо сторона не подала достатньо доказів для підтвердження певної обставини, то суд робить висновок про її недоведення.

Згідно з ч.ч.1,2 ст.89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів; жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили; суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

В умовах того, що відповідач не визнала обставину отримання кредитних коштів, тягар доведення цієї обставини покладається на позивача. Позивач на підтвердження обставини перерахування коштів у розмірі 30306,35 грн достатніх у своїй сукупності доказів не надав. У п. 2.2.1. Кредитного договору позивач зазначив, що сума 30306,35 грн надається відповідачу для погашення заборгованості позичальника за договором про споживчий кредит №164909, посилання на який в будь-яких інших документах відсутній. Сам договір про споживчий кредит №164909, позивач не надав. Будь-яких документів на підтвердження перерахування (зарахування) коштів на погашення інших попередніх зобов`язань позивач також не надав.

Відповідно до довідки вих.№205/16-01 ТОВ «ФК Кредіплюс», ТОВ «ФК Кредіплюс» повідомлено про успішність операцій згідно договору №1412/22-1 від 14 грудня 2022 року, укладеного з ТОВ «ФК Контрактовий дім», зокрема, на ім`я ОСОБА_1 за кредитним договором №175360 від 20 березня 2024 року саме на суму 9693,80 грн.

Довідка про проведення взаємозаліку надана позивачем, є документом, складеним в односторонньому порядку, тому не є безспірними доказами обставини видачі кредиту в сумі 30306,35 грн. та наявності боргу з нарахованими відсотками.

Суд також наголошує на тому, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи.

Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи (частина перша статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).

Відповідно до частини другої статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі та повинні мати такі обов`язкові реквізити, якщо інше не передбачено окремими законодавчими актами України: назву документа (форми); дату складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Отже, з наведених норм законодавства вбачається, що доказом надання кредитодавцем позичальнику кредитних коштів є саме первинні документи, вимоги до яких встановлені Законом України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні».

У постановах Верховного Суду від 16 вересня 2020 року у справі № 200/5647/18 (провадження № 61-9618св19), від 28 жовтня 2020 року у справі № 760/7792/14-ц (провадження № 61-16754св19), від 17 грудня 2020 року у справі № 278/2177/15-ц (провадження № 61-22158св19) вказано, що доказами, які підтверджують наявність заборгованості та її розмір є первинні документи, оформлені відповідно до статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність».

Відповідно до засади диспозитивності цивільного судочинства, визначеної ст.13 ЦПК України, суд не може збирати докази з власної ініціативи, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених самим ЦПК України. У цій справі відсутні підстави для збирання доказів судом, а тягар збирання і подання доказів повністю покладається на позивача. Клопотання позивача про витребування доказів судом стосувалось лише підтвердження перерахування суми 9693,80 грн на картку відповідача та було частково задоволено судом.

Щодо сплати заборгованості за комісією

Згідно п. 2.2.1., 2.5 Договору № 175360 від 17 березня 2025 року встановлено, що за надання кредиту позичальник зобов`язаний сплатити кредитодавцю одноразову комісію за надання кредиту у розмірі 15 % від суми кредиту, що складає 7058,85 гривень. Цю комісію первісний кредитор ТОВ «ФК КРЕДІПЛЮС» зобов`язалося також видати шляхом погашення заборгованості відповідача за договором про споживчий кредит №175360. Як свідчить наданий позивачем розрахунок заборгованості відповідачу було також додатково нараховано комісію в розмірі 801,00 грн (додатково до зазначеної, яка входить до суми 7058,85 грн).

Як вже зазначалося вище у цьому рішенні, позивач не довів перерахування (зарахування) первісним кредитором ТОВ «ФК КРЕДІПЛЮС» суми кредиту на погашення попередньої заборгованості за договором №164909 від 23 грудня 2024. Не підтверджена доказами і обставина перерахування (зарахування) комісії в зазначеній сумі 7058,85 грн. Отже, у цій частині позовні вимоги не підлягають задоволенню.

Що стосується стягнення комісії за управління та обслуговування кредиту в сумі 801,00 грн, то такі вимоги також не підлягають задоволенню, оскільки відповідно до п.4 ч.1 ст.1 Закону України «Про споживче кредитування» загальні витрати за споживчим кредитом витрати споживача, включаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов`язкові платежі за додаткові та супутні послуги кредитодавця та кредитного посередника (за наявності), для отримання, обслуговування і повернення кредиту.

Відповідно до ч.2 ст.8 Закону України «Про споживче кредитування» до загальних витрат за споживчим кредитом включаються, зокрема, комісії кредитодавця, пов`язані з наданням, обслуговуванням і поверненням кредиту, у тому числі комісії за обслуговування кредитної заборгованості, розрахунково-касове обслуговування, юридичне оформлення тощо.

Таким чином, Законом України «Про споживче кредитування» безпосередньо передбачено право банку встановлювати у кредитному договорі комісію за надання, обслуговування та повернення кредиту.

Закон України «Про споживче кредитування» розмежовує оплатність та безоплатність надання інформації про кредит залежно від періодичності звернення споживача із запитом щодо надання такої інформації.

Відповідно до ч. 1 та 2 ст. 11 Закону України «Про споживче кредитування» після укладення договору про споживчий кредит кредитодавець на вимогу споживача, але не частіше одного разу на місяць, у порядку та на умовах, передбачених договором про споживчий кредит, безоплатно повідомляє йому інформацію про поточний розмір його заборгованості, розмір суми кредиту, повернутої кредитодавцю, надає виписку з рахунку/рахунків (за їх наявності) щодо погашення заборгованості, зокрема інформацію про платежі за цим договором, які сплачені, які належить сплатити, дати сплати або періоди у часі та умови сплати таких сум (за можливості зазначення таких умов у виписці), а також іншу інформацію, надання якої передбачено цим Законом, іншими актами законодавства, а також договором про споживчий кредит.

Частиною 5 ст. 12 Закону України «Про споживче кредитування» встановлюється, що умови договору про споживчий кредит, які обмежують права споживача порівняно з правами, встановленими цим Законом, є нікчемними.

Згідно з ч.2 ст.215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Керуючись положеннями ч.4 ст.263 ЦПК України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки, викладені у постанові Верховного Суду від 07 червня 2023 року у справі № 686/14530/15 (провадження № 61-13299св22), в якій суд касаційної інстанції зауважив, що оскільки сплата позичальником винагороди за надання фінансового інструменту та винагороди за проведення додаткового моніторингу є платою за послуги, що супроводжують кредит в даному випадку, тому пункти договору, які передбачають сплату такої винагороди є нікчемними, у зв`язку з чим підстави для нарахування банком комісії на підставі нікчемних умов договору є безпідставними і вказані кошти не підлягають сплаті позичальником).

У кредитних відносинах економічною метою кредитодавця є повернення суми кредиту та одержання процентів за користування кредитом. Кредитодавець заінтересований у своєчасному виконанні позичальником обов`язків за кредитним договором, для чого позичальник має бути поінформований про строки i суми належних платежів (п.31.25 постанови).

У постанові Верховного Суду від 31 серпня 2022 року у справі № 202/5330/19 зазначено, що «у кредитному договорі не зазначено перелік додаткових та супутніх банківських послуг кредитодавця та/або кредитного посередника, які пов`язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту, які надаються позивачу та за які банком встановлена щомісячна комісія за обслуговування кредиту (розрахунково-касове обслуговування). При цьому до таких послуг не може бути віднесено щомісячне надання інформації про стан кредиту, яку споживач має право отримувати безоплатно згідно з частинами першою та другою статті 11 Закону України «Про споживче кредитування». Банк не зазначив та не надав доказів наявності, переліку таких послуг і погодження їх зі споживачем при укладенні оспорюваного кредитного договору. За таких обставин положення пункту 1.2 та розділу 4 кредитного договору щодо обов`язку позичальника щомісячно сплачувати плату за обслуговування кредиту (розрахунково-касове обслуговування) є нікчемними відповідно до частин першої та другої статті 11, частини п`ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування».

Однак кредитором в Договорі не зазначено конкретного переліку додаткових та супутніх банківських послуг кредитодавця, пов`язаних з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту, та за які позивачем встановлена комісія.

Оскільки позивач встановив плату за указані вище послуги, але не надав їх переліку і погодження зі споживачем при укладенні Договору, суд вважає, що положення щодо обов`язку відповідача сплачувати комісію за надання кредиту є нікчемними відповідно до положень ч.ч.1, 2 ст.11, ч.5 ст.12 Закону України «Про споживче кредитування».

Враховуючи наведене, суд дійшов висновку, що до змісту складової частини кредитного договору було закладено умови з виплати йому позичальником комісії, зокрема за надання кредиту, як за дії, вчинювані на власну користь Товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кредіплюс», що є нікчемними та не потребують визнання їх недійсними, а тому відсутні підстави для стягнення заборгованості за комісією у розмірі 801,00 гривень.

Таким чином суд вважає, що ТОВ «КРЕДІПЛЮС» 17 березня 2025 року було надано відповідачу ОСОБА_1 кредитні кошти в сумі 9693,80 грн. строком на 168 днів зі сплатою відсотків за користування кредитом в розмірі 300,00% річних.

Однак з розрахунку заборгованості наданого позивачем, вбачається, що відповідачем було здійснено часткові оплати суми заборгованості за спірним кредитним договором, які слід врахувати при обчисленні суми заборгованості.

Отже за період з 17 березня 2025 року (дата надання кредиту) до 30 березня 2025 року включно (14 календарних днів) сума кредиту становить 9693,80 грн, відсотки за користування кредитом становлять 1115,45 грн. (9693,80 грн. х 300% річних/365 днів х 14 днів), отже загальна сума заборгованості становить 10809,25 грн (9693,80 грн. + 1115,45 грн.).

31 березня 2025 року відповідачем було частково погашено суму заборгованості на суму 7436,29 грн.

Таким чином, сума тіла кредиту після часткового погашення заборгованості зменшилась до 3372,96 грн. (10809,25 грн. 7436,29 грн.).

За період з 31 березня 2025 року по 14 квітня 2025 року включно (15 календарних днів) сума кредиту становить 3372,96 грн, відсотки за користування кредитом становлять 415,84 грн. (3372,96 грн. х 300% річних/365 днів х 15 днів), отже загальна сума заборгованості становить 3788,80 грн (3372,96 грн. + 415,84 грн.).

15 квітня 2025 року, згідно наданого позивачем розрахунку заборгованості, відповідач сплатила на користь ТОВ «ФК «КРЕДІПЛЮС» суму 7436,29 грн., чим повністю погасила заборгованість перед первісним кредитором.

Згідно п.3.1. спірного кредитного договору договір про споживчий кредит, який складається з публічної та індивідуальної частини, а також графіку (ів) платежів набирає чинності з моменту його укладення в електронній формі Сторонами індивідуальної частини і діє до повного виконання Позичальником зобов`язань по цьому Договору. Строк дії цього Договору складає період, що обчислюється з моменту його укладення і до моменту повного фактичного виконання Сторонами своїх зобов`язань.

Таким чином 15 квітня 2025 року ОСОБА_1 достроково погасила суму кредитної заборгованості перед ТОВ «ФК «КРЕДІПЛЮС», починаючи з 15 квітня 2025 року припинив свою дію, а всі нарахування, а також погашення за спірним кредитним договором після вказаної дати є неправомірними.

Згідно зі статтею 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до статті 516 ЦК України заміна кредитора у зобов`язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов`язанні, новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків. У цьому разі виконання боржником свого обов`язку первісному кредиторові є належним виконанням.

Таким чином, аналізуючи зібрані у справі докази в їх сукупності, суд приходить до висновку, що відповідач погасила свою заборгованість перед первісним кредитором достроково, тому в силу положень статті 599 Цивільного кодексу України у зв`язку із виконанням позичальником своїх зобов`язань за цим договором у повному обсязі таке зобов`язання було припинено.

Враховуючи наведене вище суд вважає що в задоволенні позову слід відмовити повністю.

Згідно положень п.2 ч.2 ст.141 ЦПК України судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі відмови в позові - на позивача.

Керуючись 12, 13, 19, 80, 81, 82, 89, 131, 141, 223, 258, 259 ЦПК України, суд

У Х В А Л И В :

В задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю «ЮНІТ КАПІТАЛ» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором №175360 від 17 березня 2025 року - відмовити.

Рішення може бути оскаржено повністю або частково учасниками справи, а також особами, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їх права, свободи, інтереси та (або) обов`язки до Тернопільського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 ЦПК України.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя: Н.Б. Сташків