Ухвала суду № 140554288, 13.10.2026, Комунарський районний суд м. Запоріжжя

Єдиний унікальний номер справи 320/9449/15-ц

Номер провадження 4-с/333/22/26

УХВАЛА

іменем України

13 жовтня 2026 року місто Запоріжжя

Комунарський районний суд міста Запоріжжяу складі: за участю:головуючого - судді секретаря судового засідання представника скаржника представника відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції УкраїниСтоматова Е.Г. Бережної Д.О. Баклан А.В. Ткачук Т.О.розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Запоріжжя скаргу Акціонерного товариства комерційного банку «Приватбанк» (вул. Набережна Перемоги, буд. 30, м. Дніпро, 49094) на дії головного державного виконавця відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Мурихіна Сергія Володимировича, стягувач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ), головний державний виконавець відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Мурихін Сергій Володимирович (вул. Городецького, буд. 13, м.Київ, 01001), -

ВСТАНОВИВ:

05 травня 2026року до суду через систему «Електронний суд» надійшла скарга представника скаржника Акціонерного товариства комерційного банку «Приватбанк» - Баклан А.В. на дії головного державного виконавця відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Мурихіна Сергія Володимировича, в якій просить суд: Визнати протиправними дії головного державного виконавця відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Мурихіна Сергія Володимировича щодо відмови у винесенні постанови про закінчення виконавчого провадження НОМЕР_6 на підставі п. 9 ч. 1 ст. 39 Закону України "Про виконавче провадження". Зобов`язати головного державного виконавця відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Мурихіна Сергія Володимировича винести постанову про закінчення виконавчого провадження НОМЕР_6 на підставі п. 9 ч. 1 ст. 39 Закону України "Про виконавче провадження".

В обґрунтування скарги представника АТ КБ «Приватбанк» зазначає, що на виконанні у Відділі примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України (далі - ВПВР) перебуває виконавче провадження НОМЕР_6 (ідентифікатор доступу А9ГБ22984А18) з примусового виконання виконавчого листа Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 20.07.2016, виданого у справі №320/9449/15, про стягнення з Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» на користь ОСОБА_1 (далі - Стягувач) грошових коштів в загальному розмірі 99028,55 грн. Виконавче провадження перебуває у складі зведеного виконавчого провадження НОМЕР_7 про стягнення коштів з АТ КБ "ПриватБанк" (код ЄДРПОУ 14360570) (далі - Банк). Відповідно до відповіді ВПВР №129696/155590-33-24/20.1 від 19.09.2024 на адвокатський запит представника Банку станом на 19.09.2024 на депозитному рахунку ВПВР обліковувалися грошові кошти в загальному розмірі 31780375,37 грн, що були стягнуті з Банку для виконання рішень в межах зведеного виконавчого провадження НОМЕР_7 щодо стягнення з Банку коштів на користь фізичних та юридичних осіб. 19.09.2025 державним виконавцем ВПВР відповідно до Розрахунку розподілу стягнутих з боржника сум для задоволення вимог стягувачів про стягнення з АТ КБ "Приватбанк" ЗВП НОМЕР_7 від 19.09.2025 (далі - Розрахунок) здійснено розподіл коштів в розмірі 30205446,68 грн, що перебували на депозитному рахунку для виконання виконавчих проваджень у складі зведеного виконавчого провадження НОМЕР_7 відповідно до якого для погашення залишку заборгованості та виконавчого збору у виконавчому провадженні НОМЕР_6 розподілено стягнуті кошти в розмірі 99028,55 грн для погашення боргу за рішенням суду та 9902,86 грн для погашення виконавчого збору (строка №5 Розрахунку), а також для погашення витрат виконавчого провадження розподілено кошти в розмірі 401,85 грн, котрі перебували на депозитному рахунку ВПВР. З огляду на те, що на депозитному рахунку ВПВР перебували стягнуті з Банку грошові кошти в розмірах достатніх для погашення 100% заборгованості перед Стягувачем, виконавчого збору та витрат виконавчого провадження, Банком, як боржником у виконавчому провадженні, рішення суду у справі №320/9449/15 в частині стягнення з Банку на користь Стягувача 99028,55 грн було виконане в повному обсязі, що свідчить про те, що у Банку відсутні будь - які зобов`язання з виконання рішення суду в цій частині, у зв`язку з чим виконавче провадження підлягало закінченню на підставі п. 9 ч. 1 ст. 1 ст. 39 Закону. З огляду на вищезазначене представником Банку 20.03.2026 на електронну пошту ВПВР ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ) було надіслано заяву про закінчення виконавчого провадження НОМЕР_6. 22.04.2026 на електронну представника Банку ( ІНФОРМАЦІЯ_2 ) надійшла відповідь ВПВР від 17.04.2026 якою повідомлено, що: Факт виконання судового рішення шляхом зарахування коштів на депозитний рахунок органу ДВС не є підставою фактичного виконання судового рішення. З урахуванням вказаних обставин відсутні правові підстави для закінчення виконавчого провадження." Таким чином, ВПВР надаючи листом зазначену відповідь фактично відмовило у винесенні постанови про закінчення виконавчого провадження НОМЕР_6 на підставі п. 9 ч. 1 ст. 39 Закону, чим порушило права Банку. Враховуючи вищевикладене та факт перебування на депозитному рахунку грошових коштів для погашення 100 % заборгованості за рішенням суду, виконавчого збору та витрат виконавчого провадження НОМЕР_6, є підстави для визнання незаконними дій державного виконавця ВПВР на виконанні у якого перебуває виконавче провадження НОМЕР_6 (головний державний виконавець ВПВР Мурихін Сергій Володимирович), що полягають у відмові у закінченні виконавчого провадження НОМЕР_6 за наявності правових підстав для винесення постанови про закінчення виконавчого провадження відповідно до п. 9 ч. 1 ст. 39 Закону. відповідно до матеріалів виконавчого провадження НОМЕР_6: виконавче провадження було відкрите 11.08.2016, 05.03.2018 прийнято до виконання державним виконавцем ВПВР, 19.09.2025 державним виконавцем ВПВР розподілено стягнуті з Банку кошти для погашення заборгованості перед Стягувачем на виконання рішення суду, виконавчого збору та витрат виконавчого провадження. З часу прийняття виконавчого провадження державним виконавцем ВПВР до виконання та по час надання відповіді ВПВР (17.04.2026) Стягувачем не надавались реквізити для зарахування коштів на виконання рішення суду в межах даного виконавчого провадження та не вживались будь які інші заходи щодо отримання від виконавчої служби коштів на виконання рішення суду. Банком, як боржником у виконавчому провадженні НОМЕР_6, виконано свій обов`язок з виконання рішення суду шляхом перерахування (списання з рахунків Банку коштів державним виконавцем) повної суми заборгованості за виконавчим провадженням, суми виконавчого збору та суми витрат виконавчого провадження на депозитний рахунок ВПВР, проте жодних відомостей в АСВП, що доступні для перегляду будь-якому користувачеві АСВП, про виконання Банком рішення суду не відображено і неможливо їх відобразити будь-яким чином, окрім як лише зазначенням статусу ВП "Завершено". Звертаю увагу Суду, що наявність запису та інформації в АСВП про виконавче провадження НОМЕР_6 про стягнення з Банку заборгованості на користь Стягувача з зазначенням стану ВП "Відкрито", попри те, що Банком фактично перераховано на рахунок виконавчої служби всю суму заборгованості на виконання рішення суду в межах даного виконавчого провадження, для всіх користувачів АСВП, котрі переглядатимуть інформацію буде свідчити про те, що, державним Банком при наявності остаточного рішення суду у даній справі це рішення не виконано і таке рішення буде вважатись невиконаним доки в АСВП не буде наявна інформація про завершення цього виконавчого провадження та зазначення стану ВП "Завершено", що в свою чергу несе для Банку великі репутаційні ризики та може підривати довіру клієнтів до державного Банку в частині виконання Банком зобов`язань перед клієнтами. Таким чином, не закінчення державним виконавцем ВПВР виконавчого провадження НОМЕР_6 після здійснення розподілу коштів для виконання даного виконавчого провадження, що перебували на депозитному рахунку ВПВР, та після отримання наданої Банком у заяві про закінчення виконавчого провадження інформації, є порушенням прав Банку. Бездіяльність Стягувача щодо ненадання державному виконавцю ВПВР реквізитів більш як протягом восьми років вочевидь свідчить про недобросовісну поведінку Стягувача через яку при виконаному Банком рішенні суду, у зв`язку з неперерахуванням коштів державним виконавцем ВПВР на рахунок Стягувача в АСВП міститься інформація про невиконане Банком зобов`язання у виконавчому провадженні НОМЕР_6, чим вочевидь порушується права Банку. Ненадання реквізитів Стягувачем державному виконавцю ВПВР не може ставити в залежність тривалість безпідставного перебування в АСВП інформації про невиконане Банком зобов`язання в межах даного виконавчого провадження та відповідно піддавати Банк репутаційним ризикам та наносити шкоду діловій репутації державного Банку з огляду на те, що Банком зазначене рішення суду виконано в повному обсязі шляхом сплати коштів на депозитний рахунок ВПВР. З огляду на те, що на депозитному рахунку ВПВР перебувають стягнуті з Банку грошові кошти в розмірі 99028,55 грн, тобто в розмірі, достатньому для погашення 100% заборгованості перед Стягувачем, виконавчого збору та витрат виконавчого провадження погашено за рахунок стягнутих з Банку коштів в повному обсязі, з урахуванням правового висновку Верховного Суду, викладеного у постанові від 04.03.2026 у справі №469/404/17, Банком, як боржником у виконавчому провадженні, рішення суду у справі №320/9449/15 в частині стягнення з Банку на користь Стягувача 99028,55 грн виконане Банком в повному обсязі, що свідчить про те, що у Банку відсутні будь - які зобов`язання з виконання рішення суду в цій частині, у зв`язку з чим виконавче провадження підлягає закінченню державним виконавцем ВПВР на підставі п. 9 ч. 1 ст. 1 ст. 39 Закону України "Про виконавче провадження".

Просить суд визнати протиправними дії головного державного виконавця відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Мурихіна Сергія Володимировича щодо відмови у винесенні постанови про закінчення виконавчого провадження НОМЕР_6 на підставі п. 9 ч. 1 ст. 39 Закону України "Про виконавче провадження". Зобов`язати головного державного виконавця відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Мурихіна Сергія Володимировича винести постанову про закінчення виконавчого провадження НОМЕР_6 на підставі п. 9 ч. 1 ст. 39 Закону України "Про виконавче провадження".

Ухвалою Комунарського районного суду міста Запоріжжя від 05 травня 2026 року відкрито провадження по справі.

20 травня 2026 року від представника відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Колесник А.С. надійшли письмові заперечення на скаргу, згідно яких вона просить в задоволенні вимог скаржника відмовити в повному обсязі з наступних підстав.

На виконанні у ВПВР перебуває виконавче провадження № НОМЕР_6 з примусового виконання виконавчого листа, виданого Мелітопольським міськрайонним судом Запорізької області 20.07.2016 №320/9449/15, про стягнення з АТ КБ «ПриватБанк» на користь ОСОБА_1 грошових коштів у сумі 99028,55 грн. Зазначене виконавче провадження входить до складу зведеного виконавчого провадження № НОМЕР_7. Скаржник посилається на те, що після розподілу коштів, які знаходяться на депозитному рахунку органу державної виконавчої служби, державний виконавець був зобов`язаний закінчити виконавче провадження на підставі пункту 9 частини першої статті 39 Закону України «Про виконавче провадження», оскільки рішення нібито виконано в повному обсязі. Проте такі доводи не відповідають змісту закону та фактичним обставинам справи.

Посилаючись на ст. 1, п. 9 ч. 1 ст. 39, ч. 1, ч. 2 ст. 47 Закону України «Про виконавче провадження», представник ВПВР вважає, що зарахування коштів на депозитний рахунок органу державної виконавчої служби є лише проміжною стадією виконавчого провадження, а не кінцевим фактом виконання судового рішення. Скаржник помилково ототожнює виконання боржником свого обов`язку зі сплати коштів із завершенням виконавчого провадження. Водночас Закон України «Про виконавче провадження» пов`язує закінчення виконавчого провадження саме з фактичним виконанням рішення, а не лише з надходженням коштів на депозитний рахунок органу ДВС. Посилання скаржника на абзац третій пункту 21 розділу ІІІ Інструкції з організації примусового виконання рішень також є вибірковим та таким, що не враховує системного тлумачення законодавства. Зазначена норма Інструкції не може застосовуватися відокремлено від положень Закону України «Про виконавче провадження» та Закону України «Про платіжні послуги». Інструкція є підзаконним нормативним актом та не може розширювати або змінювати зміст положень закону щодо фактичного виконання рішення. Крім того, державним виконавцем вживалися заходи щодо встановлення реквізитів стягувача та перерахування йому коштів. У матеріалах виконавчого провадження відсутні актуальні банківські реквізити стягувача за стандартом IBAN. Адреса реєстрації стягувача знаходиться на тимчасово окупованій території України у місті Мелітополі Запорізької області, що об`єктивно ускладнює та фактично унеможливлює належне листування та отримання від стягувача необхідних даних. Таким чином, державний виконавець не має фактичної можливості завершити процедуру примусового виконання шляхом перерахування коштів стягувачу. За таких обставин винесення постанови про закінчення виконавчого провадження призвело б до ситуації, коли виконавче провадження формально завершене, але стягувач фактично не отримав присуджених йому коштів. Доводи скаржника про нібито порушення його прав у зв`язку із наявністю інформації про відкрите виконавче провадження в автоматизованій системі виконавчого провадження є необґрунтованими та не можуть бути підставою для закінчення виконавчого провадження всупереч вимогам закону. АСВП є інформаційною системою, яка відображає фактичний стан виконавчого провадження. Оскільки кошти стягувачу не перераховані, а виконавче провадження фактично не завершене, відображення статусу «Відкрито» відповідає реальному стану речей та вимогам законодавства. Посилання скаржника на можливі репутаційні ризики для Банку не можуть бути підставою для вчинення державним виконавцем дій, що суперечать вимогам Закону України «Про виконавче провадження». Державний виконавець зобов`язаний діяти виключно у межах та у спосіб, передбачений законом, відповідно до статті 19 Конституції України. Також безпідставними є доводи скаржника про нібито недобросовісну поведінку стягувача. Закон України «Про виконавче провадження» не ставить реалізацію права стягувача на отримання присуджених коштів у залежність від оцінки його поведінки боржником. Відсутність у матеріалах виконавчого провадження необхідних банківських реквізитів не припиняє обов`язку органу державної виконавчої служби забезпечити фактичне виконання рішення суду. Слід також врахувати, що закінчення виконавчого провадження без фактичного отримання коштів стягувачем може призвести до порушення прав останнього та створення перешкод для подальшого виконання судового рішення. Таким чином, державний виконавець діяв у межах наданих законом повноважень, у спосіб та порядку, визначених Законом України «Про виконавче провадження» та Інструкцією з організації примусового виконання рішень. Підстави для винесення постанови про закінчення виконавчого провадження № НОМЕР_6 на даний час відсутні. Також представник ВПВР зауважила, що суд не має права зобов`язувати державного виконавця до вчинення тих дій, які згідно із вимогами Закону України "Про виконавче провадження" можуть здійснюватися лише державним виконавцем або відповідною посадовою особою державної виконавчої служби.

Представник АТ КБ «ПриватБанк» в судовому засідання скаргу підтримала з мотивів, викладених в ній, та просила задовольнити в повному обсязі.

Представник відділу примусового виконання рішень Департаменту держаної виконавчої служби міністерства юстиції України в судовому засіданні просила відмовити у задоволенні скарги з мотивів, викладених в її письмових запереченнях.

Стягувач ОСОБА_1 в судове засідання не з`явилася, про дату, час та місце розгляду була повідомлена своєчасно та належним чином шляхом розміщення оголошення на веб-сайті Судової влади України. Причина неявки суду не відома. Будь-яких заяв, клопотань, які б перешкоджали розгляду справи, до суду не надходило. З заявою про розгляд справи за її відсутності стягував до суду не зверталася.

Відповідно до ч. 1 ст. 121 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України», якщо остання відома адреса місця проживання (перебування), місцезнаходження чи місця роботи учасників справи знаходиться на тимчасово окупованій території, суд викликає або повідомляє учасників справи, які не мають офіційної електронної адреси, про дату, час і місце першого судового засідання у справі через оголошення на офіційному веб-сайті судової влади України (з посиланням на веб-адресу відповідної ухвали суду в Єдиному державному реєстрі судових рішень), яке повинно бути розміщене не пізніше ніж за двадцять днів до дати відповідного судового засідання.

З опублікуванням такого оголошення стягувач вважається повідомленою про дату, час і місце розгляду справи.

Відповідно до ч.1ст.131 ЦПК України, учасники судового процесу зобов`язані повідомляти суд про зміну свого місця проживання (перебування, знаходження) або місцезнаходження під час провадження справи. У разі відсутності заяви про зміну місця проживання або місцезнаходження судова повістка надсилається учасникам справи, які не мають офіційної електронної адреси та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв`язку, що забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, на останню відому судові адресу і вважається доставленою, навіть якщо учасник судового процесу за цією адресою більше не проживає або не знаходиться.

Відповідно до ч.3ст.131 ЦПК України, учасники судового процесу зобов`язані повідомляти суд про причини неявки у судове засідання. У разі неповідомлення суду про причини неявки вважається, що учасники судового процесу не з`явилися в судове засідання без поважних причин.

Відповідно до ч. 2 ст. 450 ЦПК України неявка сторін не є перешкодою для розгляду скарги.

Дослідивши матеріали справи, врахувавши позиції скаржника та представника відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби міністерства юстиції України, суд встановив наступне.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією України та законами України.

Відповідно до ч. 5 ст. 124 Конституції України судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов`язковими до виконання на всій території України. У п. 9 ч.3 ст. 129 Конституції України до основних засад судочинства віднесено обов`язковість рішень суду.

Частиною першою статті 18 ЦПК України передбачено, що судові рішення, що набрали законної сили, обов`язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами.

Отже, виконання судових рішень у цивільних справах є складовою права на справедливий суд та однією з процесуальних гарантій доступу до суду, що передбачено статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року.

Право на суд, захищене статтею 6 Конвенції, було б ілюзорним, якби органи державної виконавчої служби дозволяли, щоб остаточне, обов`язкове для виконання судове рішення залишалося невиконаним на шкоду будь-якій зі сторін. Відсутність у заявника можливості домогтися виконання судового рішення, винесеного на його користь, становить втручання у право на мирне володіння майном, як це передбачено першим реченням пункту 1 статті 1 Першого протоколу. Відповідно необґрунтовано тривала затримка у виконанні обов`язкового для виконання судового рішення може становити порушення Конвенції.

Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України (частина друга статті 19 Конституції України).

Стаття 2 Закону України «Про виконавче провадження» регламентує, що виконавче провадження здійснюється з дотриманням таких засад: верховенства права; обов`язковості виконання рішень; законності; диспозитивності; справедливості, неупередженості та об`єктивності; гласності та відкритості виконавчого провадження; розумності строків виконавчого провадження; співмірності заходів примусового виконання рішень та обсягу вимог за рішеннями; забезпечення права на оскарження рішень, дій чи бездіяльності державних виконавців, приватних виконавців.

Згідно із ст. 3 Закону України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів» завданням органів державної виконавчої служби та приватних виконавців є своєчасне, повне і неупереджене виконання рішень, примусове виконання яких передбачено законом.

Закон України «Про виконавче провадження» є спеціальним законом, що регулює виконання рішень судів, інших органів (посадових осіб).

Судові рішення, що набрали законної сили, обов`язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами.

Отже, виконання судових рішень у цивільних справах є складовою права на справедливий суд та однією з процесуальних гарантій доступу до суду, що передбачено ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Одним із засобів юридичного захисту сторін виконавчого провадження при проведенні виконавчих дій є судовий контроль за виконанням судових рішень у цивільних справах, який передбачає, зокрема, можливість здійснення певних процесуальних дій у виконавчому провадженні лише з дозволу суду, а також обов`язок суду розглянути скарги на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця та інших посадових осіб державної виконавчої служби й позови, що виникають із відносин щодо примусового виконання судових рішень.

Відповідно до статті 1 Закону України від 2 червня 2016 року №1404-VІІІ «Про виконавче провадження» (далі Закон №1404-VІІІ) виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі рішення) сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів» (частина перша статті 5 Закону №1404-VІІІ).

Відповідно до ч 1 та п. 2 ч. 2 ст. 18 ЗУ Про виконавче провадження» виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

Виконавець зобов`язаний здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом.

Відповідно до статті 447 ЦПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи.

Матеріалами справи встановлено, що рішенням Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 12.04.2016 року по цивільній справі № 320/9449/15-ц за позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» про захист прав споживача, розрівання договорів банківського вкладу та стягнення заборгованості, поовні вимоги задоволено повністю. Даним рішення суду присуджено, зокрема:

Розірвати з 21 вересня 2014 року Договір № SAMDN25000714364445 на вклад «Мультивалютний», що укладений 25 лютого 2011 року між ОСОБА_1 та Публічним акціонерним товариством Комерційний банк «Приватбанк».

Розірвати з 21 вересня 2014 року Договір № SAMDN25000732910624 на вклад «Мультивалютний на 3 місяці», що укладений 8 лютого 2013 року між ОСОБА_1 та Публічним акціонерним товариством Комерційний банк «Приватбанк».

Стягнути з Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» (49094 Дніпропетровська обл. м.Дніпропетровськ вул. Набережна Перемоги буд. 50, код банка :305299, ЄДРПОУ : 14360570) на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , яка зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 , заборгованість за Договором банківського вкладу № SAMDN25000714364445 по рахунку № НОМЕР_2 :

- суму вкладу у розмірі 40 000 (сорока тисяч) гривень,

- суму невиплачених процентів за вкладом у розмірі 14096 (чотирнадцяти тисяч дев`яноста шести) гривень 53 коп.,

- втрати від інфляції у сумі 19 982 (дев`ятнадцяти тисяч дев`ятисот вісімдесяти двох) гривень 87 коп.,

-суму 3% річних від прострочених сум вкладу у розмірі 1 387 (однієї тисячі трьохсот вісімдесяти семи) гривень 40 коп., а загалом 75 466 (сімдесят п`ять тисяч чотириста шістдесят шість) гривень 80 коп.

Стягнути з Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» (49094 Дніпропетровська обл. м.Дніпропетровськ вул. Набережна Перемоги буд. 50, код банка :305299, ЄДРПОУ : 14360570) на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , яка зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер3072805564 заборгованість за Договором банківського вкладу № SAMDN25000714364445 по рахунку № НОМЕР_3 :

- суму вкладу у розмірі 1500 (однієї тисячі п`ятиста ) Євро,

- суму невиплачених процентів за вкладом у розмірі 346 (трьохсот сорока шести) Євро 21 євроцентів,

- суму 3% річних від прострочених сум вкладу у розмірі 52 (п`ятдесяти двох) Євро 03 євроцентів, а загалом 1898,24 Євро.

5.Стягнути з Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» (49094 Дніпропетровська обл. м.Дніпропетровськ вул. Набережна Перемоги буд. 50, код банка :305299, ЄДРПОУ : 14360570) на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , яка зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер3072805564 заборгованість за Договором банківського вкладу № SAMDN25000732910624 по рахунку № НОМЕР_4 :

- суму вкладу у розмірі 80 000 (вісімдесяти тисяч) гривень,

- суму невиплачених процентів за вкладом у розмірі 34 590 (тридцяти чотирьох тисяч п`ятисот дев`яноста) гривень 44 коп.,

- втрати від інфляції у сумі 39 965 (тридцяти дев`яти тисяч дев`ятисот шістдесяти п`яти) гривень 75 коп..,

-суму 3% річних від прострочених сум вкладу у розмірі 2 774 (двох тисяч семиста сімдесяти чотирьох) гривень 79 коп., а загалом 157 330 (сто п`ятдесят сім тисяч триста тридцять) гривень 98 коп.

Стягнути з Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» (49094 Дніпропетровська обл. м.Дніпропетровськ вул. Набережна Перемоги буд. 50, код банка :305299, ЄДРПОУ : 14360570) на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , яка зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер3072805564 заборгованість за Договором банківського вкладу № SAMDN25000737741463 по рахунку № НОМЕР_5 :

- суму вкладу у розмірі 60 000 (шістдесяти тисяч) гривень,

- суму невиплачених процентів за вкладом у розмірі 18 774 (вісімнадцяти тисяч семиста сімдесяти чотирьох) гривень 24 коп.,

- втрати від інфляції у сумі 29 974 (двадцяти дев`яти тисяч дев`ятиста сімдесяти чотирьох) гривень 31 коп.,

- суму 3% річних від прострочених сум вкладу у розмірі 2 090 (двох тисяч дев`яноста) гривень 96 коп., а загалом 110 839 (сто десять тисяч вісімсот тридцять дев`ять) гривень 51 коп.

Стягнути з Публічного акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» (Код ЄДРПОУ 14360570м. Дніпропетровськ, вул. Набережна Перемоги, 50) судовий збір в дохід держави в сумі 3903 (три тисячі дев`ятсот три) гривні….».

Ухвалою Апеляційного суду Запорізької області від 29.06.2016 р. апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства Комерційний Банк «ПриватБанк» - відхилено. Рішення Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 12 квітня 2016 року по цій справі залишено без змін.

Постановою Верховного Суду від 26 червня 2019 року ухвалу Апеляційного суду Запорізької області від 29 червня 2016 року скасовано в частині вирішення позовних вимог ОСОБА_1 до ПАТ КБ «ПриватБанк» про стягнення відсотків за вкладами, справу в цій частині направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції. В іншій частині рішення Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 12 квітня 2016 року та ухвалу Апеляційного суду Запорізької області від 29 червня 2016 року залишено без змін.

Постановою Запорізького апеляційного суду від 27 листопада 2019 року апеляційну скаргу Акціонерного товариства Комерційного банку «ПриватБанк» (як правонаступника ПАТ КБ «ПриватБанк») задоволено частково. Рішення Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 12 квітня 2016 року скасовано в частині розміру стягнутих відсотків за договорами банківських вкладів.

Позов ОСОБА_1 щодо вимог про стягнення відсотків задоволено частково.

Стягнуто з АТ КБ «ПриватБанк» на користь ОСОБА_1 за договором банківського вкладу № SAMDN25000714364445 невиплачену суму процентів по рахунку № НОМЕР_2 в розмірі 9 143,18 грн та по рахунку № НОМЕР_2 в розмірі 203,70 євро.

Стягнуто з АТ КБ «ПриватБанк» на користь ОСОБА_1 за договором банківського вкладу № SAMDN25000732910624 по рахунку № НОМЕР_4 невиплачену суму процентів в розмірі 16 041,39 грн.

Стягнуто з ПАТ КБ «ПриватБанк» на користь ОСОБА_1 за договором банківського вкладу № SAMDN25000737741463 по рахунку НОМЕР_5 невиплачену суму процентів у розмірі 6 963,28 грн. В решті позову щодо відсотків відмовлено.

Постановою Верховного Суду від 12 листопада 2020 року у цій справі, касаційну скаргу Акціонерного товариства Комерційного банку «ПриватБанк» залишено без задоволення. Постанову Запорізького апеляційного суду від 27 листопада 2019 року залишено без змін.

20 липня 2016 року Мелітопольським міськрайонним судом Запорізької області видано виконавчий лист № 320/9449/16-ц про стягнення з ПАТ КБ «ПриватБанк» на користь ОСОБА_1 заборгованості у розмірі 110839 грн. 51 коп..

11.08.2016 року за вказаним виконавчим листом постановою державного виконавця Жовтневого відділу державної виконавчої слжби м. Дніпропетровськ ГТУЮ у Дніпропетровській області відкрито виконавче провадження № НОМЕР_6.

01 грудня 2017 року директором Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України прийнято постанову про передачу виконавчого провадження № НОМЕР_6 до відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України для подальшого виконання.

12 січня 2018 року постановою головного державного виконавця Соборного відділу державної виконавчо служби міста Дніпра Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області виконавче провадження № НОМЕР_6 передано до відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України.

Постановою старшого державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Мурихіна С.В. від 05.03.2018 року виконавче провадження № НОМЕР_6 прийнято до виконання. Зазначене виконавче провадження входить до складу зведеного виконавчого провадження № НОМЕР_7.

26 квітня 2018 року постановою заступника начальника відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України зупинено вчинення виконавчих дій з примусового виконання у виконавчому провадженні № НОМЕР_6.

14 березня 2024 року постановою головного державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України поновлено виконавче провадження № НОМЕР_6 з примусового виконання виконавчого листа № 320/9449/16-ц, виданого 20.07.2016 Мелітопольським міськрайонним судом Запорізької області.

14 березня 2024 року постановою головного державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України внесено зміни (доповнення) в автоматизованій системі виконавчого провадження № НОМЕР_6, а саме: в резолютивній частині щодо суми коштів до стягнення зазначено 99028 грн. 55 коп.

01 жовтня 2024 року постановами головного державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України вирішено питання про стягнення з боржника витрат виконавчого провадження № НОМЕР_6.

Постановою головного державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України від 22 вересня 2025 року виконавче провадження № НОМЕР_6 приєднано до зведеного виконавчого провадження № НОМЕР_7, яке веде ВПВР ДДВС МЮУ.

Згідно даних автоматизованої системи виконавчого провадження та розрахунку розподілу стягнутих з боржника сум для задоволення вимог стягувачів, на депозитний рахунок відділу в межах даного зведеного виконавчого провадження були зараховані кошти в порядку стягнення з Банку для виконання рішень в межах зведеного виконавчого провадження, частину яких розподілено для погашення 100% заборгованості за рішенням суду по виконавчому провадженню НОМЕР_6.

22 вересня 2025 року головним державним виконавцем Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України за вих.№ 20.1/НОМЕР_6/20 на адресу стягувача направлена вимога щодо термінового повідомлення реквізитів для перерахування коштів.

20.03.2026 року представник АТ КБ «ПриватБанк» звернувся до Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України з заявою про закінчення виконавчого провадження № НОМЕР_6 у зв`язку з фактичним виконанням в повному обсязі рішення суду.

Згідно повідомлення Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України № 53817/50482-10-26/20 від 17.04.2026 року, за результатами здійснення заходів примусового виконання, на депозитний рахунок відділу надійшли кошти для задоволення вимог стягувача по виконавчим провадженням, в тому числі № НОМЕР_6, однак не можуть бути перераховані стягувачу в зв`язку з відсутністю реквізитів. У зв`язку з відсутністю в матеріалах виконавчих проваджень інформації щодо рахунку за стандартом IBAN стягувача у банку, державним виконавцем відділу на адресу ОСОБА_1 неодноразово направлялися вимоги щодо повідомлення рахунку за стандартом IBAN. Проте, згідно виконавчих документів та заяв ОСОБА_1 , місце реєстрації зазначено: АДРЕСА_1 , яке перебуває на тимчасово окупованій території, що унеможливлює відправку кореспонденції. Факт виконання судового рішення шляхом зарахування коштів на депозитний рахунок органу ДВС не є підставою фактичного виконання судового рішення, відповідно до ч. 1 ст. 49 ЗУ «Про платіжні послуги». З урахуванням вказаних обставин відсутні правові підстави для закінчення виконавчого провадження.

Надаючи оцінку встановленим фактичним правовідносинам, суд виходить з наступного.

Стаття 1 Закону України «Про виконавче провадження» визначає виконавче провадження як завершальну стадію судового провадження, примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до суду, який видав виконавчий документ, у порядку, передбаченому законом (частина перша статті 74 Закону України «Про виконавче провадження»).

Відповідно до статті 1 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження є завершальною стадією судового провадження та сукупністю дій, спрямованих саме на примусове виконання рішення. Метою виконавчого провадження є не лише стягнення коштів із боржника, а фактичне забезпечення реалізації права стягувача, підтвердженого судовим рішенням.

Пунктом 9 частини першої статті 39 Закону України «Про виконавче провадження» визначено, що виконавче провадження підлягає закінченню у разі фактичного виконання в повному обсязі рішення згідно з виконавчим документом.

Отже, закінчуючи виконавче провадження із зазначених підстав, державний виконавець зобов`язаний пересвідчитися, що відповідне зобов`язання виконано у чіткій відповідності з резолютивною частиною рішення суду та мотивами, якими керувався суд, постановляючи таке рішення.

При цьому ключовим є саме фактичне виконання рішення, тобто реальне отримання стягувачем присудженого йому майнового блага.

Частиною першою статті 47 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що грошові суми, стягнуті з боржника, зараховуються органами державної виконавчої служби на відповідний рахунок органу ДВС, після чого перераховуються стягувачу у порядку, встановленому законом.

Частиною другою статті 47 Закону України «Про виконавче провадження» встановлено, що стягувачу - фізичній особі стягнуті з боржника кошти перераховуються виконавцем на зазначений у заяві про примусове виконання рішення рахунок у банку або іншій фінансовій установі, небанківському надавачу платіжних послуг (заяві про зміну реквізитів рахунку у банку або іншій фінансовій установі, небанківському надавачу платіжних послуг) чи надсилаються на адресу стягувача поштовим переказом не пізніше наступного робочого дня з дня надходження таких коштів на депозитний рахунок органу державної виконавчої служби, рахунок приватного виконавця.

Згідно абзацу третього пункту 21 розділу ІІІ Інструкції з організації примусового виконання рішень, у разі надходження на рахунок органу державної виконавчої служби / приватного виконавця коштів, стягнутих з боржника (у тому числі від реалізації майна боржника), достатніх для задоволення вимог усіх стягувачів, стягнення виконавчого збору / основної винагороди приватного виконавця, витрат виконавчого провадження та штрафів, накладених на боржника, виконавче провадження підлягає закінченню на підставі пункту 9 частини першої статті 39 Закону.

Але, Закон України «Про виконавче провадження» пов`язує закінчення виконавчого провадження саме з фактичним виконанням рішення, а не лише з надходженням коштів на депозитний рахунок органу ДВС.

Як встановлено, державним виконавцем вживалися заходи щодо встановлення реквізитів стягувача з метою перерахування їй коштів. При цьому, в матеріалах виконавчого провадження відсутні актуальні банківські реквізити стягувача за стандартом IBAN, а адреса реєстрації стягувача знаходиться на тимчасово окупованій території України у місті Мелітополі Запорізької області, що об`єктивно ускладнює та фактично унеможливлює належне листування та отримання від стягувача необхідних даних, а також перерахування коштів шляхом поштового переказу. Також відсутні відомості про отримання стягувачем вимоги щодо термінового повідомлення реквізитів для перерахування коштів.

Посилання скаржника на правову позицію, наведену в постанові Верховного Суду від 04.03.2026 у справі № 469/404/17 суд до уваги не бере, оскільки вона не є тотожною правовідносинам, які виникли по дані справі.

У даному випадку наявні обставини, що свідчать про відсутність у державного виконавця фактичної можливості виконати всі вимоги законодавства для завершення процедури примусового виконання.

Таким чином, державний виконавець діяв у межах наданих законом повноважень, у спосіб та порядку, визначених Законом України «Про виконавче провадження» та Інструкцією з організації примусового виконання рішень.

Крім того, у пункті 7 постанови Пленуму Верховного суду України від 26 грудня 2003 року № 14 "Про практику розгляду судами скарг на рішення, дії або бездіяльність органів і посадових осіб державної виконавчої служби та звернень учасників виконавчого провадження" та у пункті 18 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 07 лютого 2014 року № 6 "Про практику розгляду судами скарг на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби під час виконання судових рішень у цивільних справах" роз`яснено, що суд не має права зобов`язувати державного виконавця до вчинення тих дій, які згідно із вимогами Закону України "Про виконавче провадження" можуть здійснюватися лише державним виконавцем або відповідною посадовою особою державної виконавчої служби.

Згідно з ч.ч. 2, 3 ст. 451 ЦПК України у разі встановлення обґрунтованості скарги суд скасовує оскаржувані рішення та визнає оскаржувані дії чи бездіяльність неправомірними і зобов`язує державного виконавця або іншу посадову особу органу державної виконавчої служби, приватного виконавця усунути порушення (поновити порушене право заявника).

Якщо оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність були прийняті або вчинені відповідно до закону, в межах повноважень державного виконавця або іншої посадової особи органу державної виконавчої служби, приватного виконавця і право заявника не було порушено, суд постановляє ухвалу про відмову в задоволенні скарги.

З огляду на викладене, суд дійшов висновку про відсутність підстав для винесення постанови про закінчення виконавчого провадження № НОМЕР_6 на даний час.

Разом з тим, суд вважає за необхідне роз`яснити державному виконавцю, що він повинен вжити всіх необхідних заходів для примусового виконання рішення у передбаченому законом порядку, не обмежуючись при цьому лише формальними діями.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 4, 5, 12, 13, 76-77, 89, 258-261, 352, 353, 447-453 ЦПК України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Скаргу Акціонерного товариства комерційного банку «Приватбанк» (вул. Набережна Перемоги, буд. 30, м. Дніпро, 49094) на дії головного державного виконавця відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Мурихіна Сергія Володимировича, стягувач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ), головний державний виконавець відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Мурихін Сергій Володимирович (вул. Городецького, буд. 13, м.Київ, 01001) - залишити без задоволення.

Ухвала може бути оскаржена до Запорізького апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом п`ятнадцяти днів з дня її проголошення.

Якщо в судовому засіданні було проголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повний текст ухвали суду не був вручений у день її проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження ухвали суду, якщо апеляційна скарга подана протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.

Повний текст ухвали суду складено 13 жовтня 2026 року.

Суддя Комунарського районного суду

міста Запоріжжя Е.Г. Стоматов