Рішення № 140549091, 30.09.2026, Хмельницький міськрайонний суд Хмельницької області

Справа № 686/21328/26

Провадження № 2/686/10770/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 вересня 2026 року м. Хмельницький

Хмельницький міськрайонний суд Хмельницької області у складі:

головуючої судді - Хараджі Н.В.,

за участю секретаря судових засідань - Мельник А.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Хмельницькому у порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ТОВ ФК «Тайгер фінанс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,-

ВСТАНОВИВ:

ТОВ «Фінансова компанія «Тайгер-Фінанс» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості.

В обґрунтування позовних вимог зазначає, що 14.04.2025 року між фізичною особою позичальником: ОСОБА_1 та ТОВ «Фінансова Компанія «Тайгер-Фінанс» був укладений кредитний договір № 40413686, згідно з умовами якого відповідач отримав 10000,00 грн., зі сплатою процентів за користування кредитом та інших платежів та можливих штрафних санкцій, що передбачені Кредитним договором.

Згідно з п.1.1 кредитного договору № 40413686 від 14.04.2025 р., Кредитодавець зобов`язується на умовах визначених цим Договором, на строк визначений п.1.3. Договору надати Позичальнику грошові кошти (фінансовий кредит) у сумі визначеній у п.1.2. Договору (далі - кредит), а Позичальник зобов`язується повернути Кредитодавцю кредит, сплатити проценти за користування кредитом (далі - плата) відповідно до Графіку платежів, сплатити Комісію (за наявності) та виконати інші зобов`язання у повному обсязі на умовах та в строки/терміни, що визначені Договором.

Відповідач підписав Кредитний договір шляхом використання електронного підпису одноразовим ідентифікатором. Позивач умови Кредитного договору виконав в повному обсязі, надавши відповідачеві кредит на потрібну їй суму, але відповідач зі свого боку не виконав умов кредитного договору.

Сума заборгованості відповідача становить 49992,00 грн., яка складається з: прострочена заборгованість за сумою кредиту - 10000,00 грн., прострочена заборгованість за сумою відсотків - 33492,00 грн., прострочена заборгованість за комісією за видачу кредиту - 1500,00 грн. прострочена заборгованість за штрафами - 5000,00 грн.

Також позивачем проведено роботу щодо ситуації з погашення наявної заборгованості відповідача та виконання кредитних зобов`язань, а саме: відповідачу було надіслано письмову претензію про погашення кредитної заборгованості вих. № 2164/24343922 від 22.05.2026.

Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 16.07.2026 року, головуючим по справи визначено суддю Хараджу Н.В.

Ухвалою Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 21.07.2026 року позовну заяву, у справі відкрито провадження та постановлено розглядати справу у порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням сторін у судове засідання.

27 липня 2026 року від відповідача ОСОБА_2 надійшов відзив на позовну заяву, у якому зазначено, що у провадженні Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області перебуває цивільна справа за позовом ТОВ «ФК «ТАЙГЕР-ФІНАНС» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором №40413686 від 14.04.2025 року.

Ознайомившись із позовною заявою та доданими до неї матеріалами, відповідач не погоджується з позовними вимогами в повному обсязі, оскільки вони не підтверджені належними, допустимими та достатніми доказами, а заявлений розмір заборгованості не відповідає вимогам чинного законодавства України.

Відповідно до статей 12, 13 та 81 ЦПК України саме позивач повинен довести обставини, на які він посилається як на підставу своїх вимог. Натомість подані до суду документи не підтверджують належним чином законність усіх заявлених до стягнення сум, а розрахунок заборгованості є внутрішнім документом позивача та не може сам по собі свідчити про правильність здійснених нарахувань.

I. Щодо обов`язку позивача довести свої вимоги

Відповідно до статей 76-81 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що мають значення для правильного вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається. Позивач повинен довести не лише факт укладення кредитного договору та перерахування кредитних коштів, а й правомірність кожної складової заявленої до стягнення суми. Заявлений розрахунок заборгованості складений самим позивачем в односторонньому порядку та не підтверджує безумовно правильність здійснених нарахувань. Верховний Суд неодноразово зазначав, що сам по собі внутрішній розрахунок кредитора не звільняє його від обов`язку довести правильність та законність кожного нарахування належними доказами.

II. Щодо розміру заявленої заборгованості

Позивач просить суд стягнути: 10 000 грн - тіло кредиту; 33 492 грн - проценти; 1 500 грн - комісію; 5 000 грн - штраф. Загальна сума позовних вимог становить 49 992 грн, що майже у п`ять разів перевищує суму отриманого кредиту. Такий розмір відповідальності підлягає особливо ретельній перевірці судом на предмет його відповідності принципам добросовісності, справедливості та розумності, закріпленим статтями 3, 13 та 509 Цивільного кодексу України. Кредитор не може отримувати необґрунтовану майнову вигоду за рахунок боржника лише внаслідок тривалого нарахування процентів та застосування декількох видів фінансових санкцій одночасно.

II. Щодо неправомірності нарахування процентів після закінчення строку кредитування

Позивач просить суд стягнути з відповідача 33 492,00 грн процентів при сумі кредиту 10 000,00 грн. З поданого позивачем розрахунку заборгованості вбачається, що проценти нараховувалися щоденно протягом тривалого часу, що призвело до збільшення їх розміру більш ніж утричі порівняно із сумою отриманого кредиту. Вважає такі вимоги необґрунтованими та такими, що підлягають ретельній перевірці судом. Відповідно до статті 1048 Цивільного кодексу України кредитодавець має право на одержання процентів лише у порядку та розмірах, визначених договором і законом. Разом із тим після закінчення строку кредитування правовідносини сторін змінюються, а тому право кредитодавця нараховувати договірні проценти не є безумовним та необмеженим.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12 дійшла висновку, що після спливу визначеного договором строку кредитування кредитодавець не вправі безстроково продовжувати нарахування договірних процентів лише з підстав прострочення виконання зобов`язання. Аналогічний підхід викладений у подальшій практиці Верховного Суду, відповідно до якої після настання строку виконання зобов`язання права кредитора підлягають захисту у спосіб, визначений законом, а не шляхом необмеженого продовження нарахування договірних процентів.

Позивач повинен довести: за який саме період нараховані проценти; які положення договору надавали йому право здійснювати таке нарахування після закінчення строку кредитування; чи відповідає застосований розрахунок вимогам законодавства; яким чином обчислено суму 33 492,00 грн. Сам лише внутрішній розрахунок позивача не підтверджує законність таких нарахувань. Більше того, відповідно до статей 3, 13 та 509 Цивільного кодексу України цивільні права повинні здійснюватися добросовісно, розумно та справедливо. Нарахування процентів, які більш ніж утричі перевищують суму отриманого кредиту, свідчить про явну неспівмірність заявлених вимог та суперечить зазначеним принципам. Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює кожний доказ окремо та в сукупності з іншими доказами. Тому просить суд критично оцінити наданий позивачем розрахунок заборгованості та перевірити правомірність кожного нарахування процентів. За відсутності належних і допустимих доказів законності їх нарахування після спливу строку кредитування, вимоги про стягнення 33 492,00 грн процентів не можуть бути задоволені в заявленому розмірі.

III. Щодо вимог про стягнення комісії та штрафу

Позивач просить суд стягнути з відповідача 1 500,00 грн комісії за видачу кредиту та 5 000,00 грн штрафу, посилаючись на умови кредитного договору. Вважає, що зазначені вимоги підлягають критичній оцінці судом з огляду на таке.

3.1. Щодо стягнення комісії

Позивач просить стягнути комісію за видачу кредиту у розмірі 1 500,00 грн. Разом із тим позовна заява не містить належного обґрунтування того, яку саме окрему послугу було фактично надано відповідачу за цю суму. Сам факт включення комісії до умов договору не звільняє позивача від обов`язку довести її правову природу, підстави нарахування та відповідність вимогам законодавства. Відповідно до статей 12 та 81 ЦПК України саме позивач повинен довести обставини, на які він посилається як на підставу своїх вимог. Крім того, відповідно до Закону України «Про споживче кредитування», умови договору повинні бути зрозумілими, прозорими та не створювати для споживача необґрунтованих фінансових обтяжень. Матеріали справи не містять доказів того, що зазначена комісія є оплатою окремої, самостійної послуги, яка фактично була надана відповідачу. За таких обставин вимога про стягнення 1 500,00 грн комісії є недоведеною.

3.2. Щодо штрафу

Позивач просить стягнути штраф у сумі 5 000,00 грн. Дійсно, кредитний договір містить положення про застосування штрафних санкцій у разі прострочення виконання зобов`язань. Разом із тим наявність відповідної умови договору сама по собі не означає, що штраф підлягає автоматичному стягненню в повному розмірі. Відповідно до частини третьої статті 551 Цивільного кодексу України суд має право зменшити розмір неустойки, якщо він є явно неспівмірним наслідкам порушення зобов`язання.

У даній справі позивач одночасно просить стягнути: 10 000,00 грн основного боргу; 33 492,00 грн процентів; 1 500,00 грн комісії; 5 000,00 грн штрафу.

Таким чином, крім основного боргу, на відповідача покладається значний обсяг додаткових фінансових санкцій.

Суд повинен оцінити співмірність штрафу з урахуванням усіх заявлених до стягнення платежів, характеру порушення зобов`язання та принципів справедливості, добросовісності й розумності, передбачених статтями 3, 13 та 509 Цивільного кодексу України. Верховний Суд у своїй практиці неодноразово зазначав, що неустойка не повинна бути джерелом необґрунтованого збагачення кредитора, а її розмір має відповідати наслідкам порушення зобов`язання. За таких обставин, навіть якщо суд дійде висновку про наявність підстав для застосування штрафу, прошу застосувати положення частини третьої статті 551 ЦК України та зменшити його розмір до співмірного, а за відсутності належного обґрунтування позивача - відмовити у його стягненні.

Висновок. Позивач не довів належними та допустимими доказами правомірність стягнення комісії як плати за окрему послугу. Щодо штрафу, його розмір повинен бути оцінений судом на предмет співмірності, а не стягуватися автоматично лише через наявність відповідної умови договору.

IV. Щодо вимоги про стягнення витрат на професійну правничу допомогу

Позивач просить суд стягнути з відповідача 8 000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу. Вважає зазначену вимогу необґрунтованою та такою, що підлягає відхиленню або, принаймні, істотному зменшенню. Відповідно до частин четвертої та п`ятої статті 137 ЦПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним зі складністю справи, обсягом виконаних робіт, витраченим часом, ціною позову та значенням справи для сторін. Згідно з частиною третьою статті 141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд оцінює, чи були такі витрати фактичними, необхідними та розумними. У додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц зазначено, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (їх дійсності та необхідності), а також із критерію розумності їхнього розміру з урахуванням конкретних обставин справи.

Крім того, у додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 07.07.2021 у справі № 910/12876/19 наголошено, що відшкодуванню підлягають лише ті витрати, які є належно підтвердженими, необхідними та співмірними характеру спору. Дана справа є типовим спором про стягнення заборгованості за договором споживчого кредиту. Позовна заява має шаблонний характер, містить стандартні посилання на норми законодавства та судову практику, а перелік виконаних адвокатом робіт (консультація, ознайомлення з матеріалами, погодження правової позиції, підготовка позову та його подання) є звичайними процесуальними діями, які виконуються у більшості аналогічних справ. Надані позивачем договір, акт виконаних робіт та детальний опис послуг самі по собі не свідчать, що саме 8 000,00 грн є співмірним і розумним розміром витрат, які повинні бути покладені на відповідача. З огляду на характер спору, його складність, обсяг підготовлених процесуальних документів та критерії, визначені статтями 137 і 141 ЦПК України, заявлена сума є явно завищеною.

На підставі викладеного у відзиві відповідач просить суд: відмовити у задоволенні вимоги про стягнення з відповідача 8 000,00 грн. витрат на професійну правничу допомогу; або, якщо суд дійде висновку про наявність підстав для їх відшкодування, зменшити їх розмір до розумної, співмірної та обґрунтованої суми відповідно до вимог статей 137 та 141 ЦПК України і правових висновків Великої Палати Верховного Суду.

Представник позивача в судове засідання не з`явився, подав до суду заяву про розгляд справи без його участі, позовні вимоги просить задовольнити в повному обсязі, не заперечує проти заочного розгляду справи.

Відповідачка в судове засідання не з`явилася, проте подала заяву про розгляд справи за її відсутності, у якій зазначила, що позовних вимог не визнає.

Відповідно до ч.2 ст.247 ЦПК України, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося, оскільки представник позивача та відповідач не з`явилися до зали судового засідання.

Дослідивши матеріали справи та наявні в них докази, суд дійшов таких висновків.

Судом встановлено, що 14.04.2025 року між ОСОБА_1 як позичальником та ТОВ «Фінансова Компанія «ТАЙГЕР-ФІНАНС», тобто позивачем по даній справі, був укладений договір про споживчий кредит № 40413686, згідно з умовами якого відповідач отримала 10 000,00 грн., зі сплатою процентів за користування кредитом та інших платежів та можливих штрафних санкцій, що передбачені кредитним договором.

Зокрема, як передбачено умовами договору, погодженими сторонами по справі, згідно з п.1.1 даного договору, кредитодавець зобов`язується на умовах визначених цим договором, на строк визначений п.1.3. договору надати позичальнику грошові кошти (фінансовий кредит) у сумі визначеній у п.1.2. договору, а позичальник зобов`язується повернути кредитодавцю кредит, сплатити проценти за користування кредитом відповідно до графіку платежів, сплатити комісію (за наявності) та виконати інші зобов`язання у повному обсязі на умовах та в строки/терміни, що визначені договором.

Відповідно до 1.2 договору, сума (загальний розмір) кредиту становить 10 000,00 грн. у валюті: Українська гривня.

Пунктом 1.3 визначено, що кредит надається/видається 2025 року загальним строком на 360 днів за умови виконання позичальником графіку платежів, з 14.04.2025. Строк на який надається окрема частина кредиту встановлюється графіком платежів.

Дата надання кредиту: 14.04.2025 (п.1.3.1 договору).

Як закріплено п.1.4 договору, повернення кредиту, сплата процентів за користування кредитом та сплата комісії, має здійснюватися позичальником відповідно до графіку платежів. Остаточний термін (дата) повернення кредиту, сплати процентів за користування кредитом та комісії (за умови дотримання графіку платежів): 09.04.2026.

Відповідно до п.1.4.1, позичальник зобов`язаний здійснити оплату комісії до 14.05.2025 та повернути суму кредиту в останній день строку кредитування, яка є датою остаточного повернення кредиту, а саме: 09.04.2026.

Згідно п.1.4.2 договору, сторони погодили, що плата за надання кредиту є економічною сутністю комісії за надання кредиту, при цьому базою розрахунку комісії за надання кредиту є сума (загальний розмір) кредиту визначеного у п.1.2. цього договору. Комісія за надання кредиту розраховується як фіксований відсоток від суми (загального розміру). У будь-якому разі комісія не є платою за додаткову та/або супутню послугу кредитодавця.

Як визначено п.1.5 договору, загальні витрати позичальника за кредитом, що включають загальну суму зборів, платежів та інших витрат позичальника, пов`язаних з отриманням, обслуговуванням та поверненням кредиту, включаючи проценти за користування кредитом (без врахування суми (тіла) кредиту) складає 35 280,00 гривень в грошовому виразі та 2463.86 відсотків річних у процентному значенні (орієнтовна реальна річна процентна ставка), і включає в себе складові, визначені у п.п. 1.5.1 Договору. Тип процентної ставки за цим Договором: фіксована. Орієнтовна загальна вартість кредиту для Позичальника, що складається з суми загального розміру кредиту та загальних витрат Позичальника за кредитом складає 45 280,00 гривень. Денна процентна ставка становить 0.98 %. Загальні витрати Позичальника за кредитом, орієнтована реальна річна процентна ставка, орієнтовна загальна вартість кредиту для Позичальника, денна процентна ставка а також строк кредиту розраховані виходячи з припущення, що Кредитний договір залишиться чинним протягом погодженого строку та Позичальник виконає свої обов`язки на умовах та у строки, визначені в цьому Договорі, зокрема здійснить платіж/платежі відповідно до Графіку платежів.

Відповідно п.1.5.2, кредитодавець одноразово нараховує комісію за надання кредиту у розмірі 15% від суми кредиту, що складає: 1 500,00 грн., яку позичальник зобов`язаний сплатити на умовах, визначених пунктом 1.4.1. цього Договору.

Як передбачено п.2.1 договору, кредитні кошти надаються позичальнику у безготівковій формі шляхом перерахування коштів кредиту на банківський рахунок позичальника за реквізитами електронного платіжного засобу (платіжної картки) № НОМЕР_1 .

Даний договір укладений в електронному вигляді, шляхом обміну електронними повідомленнями, і підписаний у порядку, визначеному ч.12 ст.11 цього Закону, та вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним ст.12 цього Закону, є оригіналом такого документа.

У п.6 ст.3 Закону України «Про електрону комерцію», визначено, що електронний підпис одноразовим ідентифікатором - дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору.

Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею (ст.11 Закону України «Про електронну комерцію»).

Довідкою про ідентифікацію підтверджується, що відповідач отримала одноразовий ідентифікатор на номер телефону: НОМЕР_2 , 14.04.2025 о 09:08:17 - BXLatuo1.

Отже, укладаючи кредитний договір відповідач та ТОВ «Фінансова Компанія «ТАЙГЕР-ФІНАНС» вчинили дії визначені ст.11 та ст.12 Закону України «Про електронну комерцію». Зокрема відповідач підписала кредитний договір шляхом використання електронного підпису одноразовим ідентифікатором - BXLatuo1.

Кредитодавець виконав взяті на себе зобов`язання в повному обсязі, надавши відповідачу кредитні кошти відповідно до умов укладеного кредитного договору, а саме, через партнера ТОВ «ФК «Контрактовий дім», видав відповідачу кредитні кошти, що підтверджується довідкою ТОВ «ФК «Контрактовий дім» про підтвердження успішної оплати за вих. № 305384-1589965818-20042026 від 20.04.2026: № транзакції - 1589965818; сума - 10000,00; валюта - UAH; дата виконання платіжної операції - 14.04.2025, 09:09; статус - виконано; платник - ТОВ «ФК «ТАЙГЕР-ФІНАНС», ЄДРПОУ 43561909; призначення платежу - видача кредитних коштів.

Також в матеріалах справи міститься довідка про відкриття рахунків вих. № 81-15-14/2/ROB/263 від 04.05.2026, надана ТОВ «ФК «ТАЙГЕР-ФІНАНС», код ЄДРПОУ 43561909, про те, що в АТ «Райффайзен Банк» станом на 04.05.2026 відкрито рахунки: НОМЕР_3 , валюта UAH, дата відкриття 10.09.2024; НОМЕР_4 , валюта UAH, дата відкриття 10.09.2024.

У зв`язку з невиконанням відповідачем зобов`язань за кредитним договором у встановлені строки, розмір заборгованості відповідача становить: 49992,00 грн., яка складається з наступного: прострочена заборгованість за сумою кредиту - 10000,00 грн.; прострочена заборгованість за сумою відсотків - 33492,00 грн.; прострочена заборгованість за комісією за видачу кредиту - 1500,00 грн.; прострочена заборгованість за штрафами - 5000,00 грн., що підтверджується розрахунком заборгованості за кредитним договором № 40413686 від 14.04.2025, складеним ТОВ «Фінансова Компанія «ТАЙГЕР-ФІНАНС».

ТОВ «Фінансова компанія «ТАЙГЕР-ФІНАНС» було надіслано на адресу відповідача письмову претензію за вих. № 2164/24343922 від 22.05.2026, в якій повідомлено відповідача про необхідність виконати зобов`язання за кредитним договором № 40413686 від 14.04.2025 шляхом сплати коштів в сумі 49992,00 грн.

Станом на час розгляду справи доказів щодо виконання вказаної досудової вимоги відповідачем матеріали справи не містять.

За правилом ч. 1 ст. 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Відповідно до ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку.

Використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного, електронного або іншого копіювання, електронного підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, встановлених законом, іншими актами цивільного законодавства, або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів.

У відповідності до ст.6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ч. 1 ст. 627 ЦК України).

За змістом ст.ст. 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Частиною першою ст.638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася (ч. 2 ст. 639 ЦК України).

Абзац другий ч.2 ст.639 ЦК України передбачає, що договір, укладений за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем за згодою обох сторін, вважається укладеним в письмовій формі.

Відповідно до правового висновку, викладеного Верховним Судом у постановах від 09.09.2020 у справі № 732/670/19, від 23.03.2020 у справі № 404/502/18, від 07.10.2020 № 127/33824/19, будь-який вид договору, який укладається на підставі Цивільного або Господарського кодексів України може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (ст.ст. 205, 207 ЦК України).

У відповідності до ч.1 ст.1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (ч. 1 ст. 1048 ЦК України).

Частиною другою ст.1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (ст. 1055 ЦК України).

Особливості укладання кредитного договору в електронному вигляді визначені Законом України «Про електронну комерцію».

Згідно з п. 6 ч. 1 ст. 3 Закону України «Про електронну комерцію» електронний підпис одноразовим ідентифікатором це дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору.

При цьому одноразовий ідентифікатор це алфавітно-цифрова послідовність, що її отримує особа, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір шляхом реєстрації в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, що надав таку пропозицію. Одноразовий ідентифікатор може передаватися суб`єктом електронної комерції, що пропонує укласти договір, іншій стороні електронного правочину засобом зв`язку, вказаним під час реєстрації у його системі, та додається (приєднується) до електронного повідомлення від особи, яка прийняла пропозицію укласти договір (п. 12 ч. 1 ст. 3 Закону України «Про електронну комерцію»).

Відповідно до ч. 3 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.

Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах (ч. 4 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію»).

Згідно з ч. 6 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченомустаттею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченомустаттею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею.

За правилом ч.8 ст.11 Закону України «Про електронну комерцію» у разі якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору.

Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного в письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа.

Стаття 12 Закону України «Про електронну комерцію» визначає порядок підписання угоди в сфері електронної комерції. Якщо відповідно до акту цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Укладання договору в електронному вигляді через інформаційно-комунікаційну систему можливе за допомогою електронного підпису лише за умови використання засобу електронного підпису усіма сторонами цього правочину.

В іншому випадку електронний правочин може бути підписаний сторонами електронним підписом одноразового ідентифікатора та/або аналогом власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Згідно зі ст. 2 Закону України «Про захист персональних даних» персональні дані це відомості чи сукупність відомостей про фізичну особу, яка ідентифікована або може бути ідентифікована; суб`єкт персональних даних фізична особа, стосовно якої відповідно до закону здійснюється обробка її персональних даних; згода суб`єкта персональних даних будь-яке документоване, зокрема, письмове, добровільне волевиявлення фізичної особи щодо надання дозволу на обробку її персональних даних відповідно до сформульованої мети їх обробки.

Частиною п`ятою ст.6 Закону України «Про захист персональних даних» передбачено, що обробка персональних даних здійснюється для конкретних і законних цілей, визначених за згодою суб`єкта персональних даних, або у випадках, передбачених законами України, у порядку, встановленому законодавством.

Відповідно до ч. 6 ст. 6 Закону України «Про захист персональних даних» не допускається обробка даних про фізичну особу без її згоди, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини.

У частині першій ст.11 Закону України «Про захист персональних даних» встановлено, що підставою виникнення права використання персональних даних є, зокрема, згода суб`єкта персональних даних на обробку його персональних даних; дозвіл на обробку персональних даних, наданий володільцю персональних даних відповідно до закону виключно для здійснення його повноважень; укладення та виконання правочину, стороною якого є суб`єкт персональних даних або який укладено на користь суб`єкта персональних даних чи для здійснення заходів, що передують укладенню правочину на вимогу суб`єкта персональних даних.

Відповідно до Закону України «Про електронну комерцію» кредитний договір вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі, та укладення цього договору у запропонованій формі відповідало внутрішній волі відповідача.

Згідно з ч.1 ст.1048 ЦК України, позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Доказів погашення тіла кредиту (основної суми боргу) в повному обсязі, матеріали справи не містять.

Враховуючи те, що відповідач взяті на себе зобов`язання за кредитним договором належним чином не виконала, кредитні кошти в повному обсязі не повернула, внаслідок чого виникла заборгованість, суд дійшов висновку про наявність підстав для стягнення заборгованості по тілу кредиту у сумі 10000 грн. 00 коп.

Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про споживче кредитування» загальні витрати за споживчим кредитом витрати споживача, включаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов`язкові платежі за додаткові та супутні послуги кредитодавця та кредитного посередника (за наявності), для отримання, обслуговування і повернення кредиту.

На виконання вимог, у тому числі п.4 ч.1 ст.1 та ч.2 ст.8 Закону України «Про споживче кредитування», Правління Національного банку України постановою від 08.06.2017 № 49 затвердило Правила розрахунку банками України загальної вартості кредиту для споживача та реальної річної процентної ставки за договором про споживчий кредит (далі - Правила про споживчий кредит). Цією ж постановою визнано такою, що втратила чинність, постанову Правління НБУ від 10.05.2007 № 168 «Про затвердження Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту».

Відповідно до п.5 Правил про споживчий кредит, банк надає споживачу детальний розпис складових загальної вартості кредиту у вигляді графіка платежів (згідно зі строковістю, зазначеною у договорі про споживчий кредит, - щомісяця, щокварталу, тощо) у розрізі сум погашення основного боргу, сплати процентів за користування кредитом, вартості всіх додаткових та супутніх послуг банку та кредитного посередника (за наявності) за кожним платіжним періодом, за формою, наведеною в додатку 2 до цих Правил.

Банк має право обчислювати загальні витрати за споживчим кредитом, базуючись на припущенні, що платежі за послуги банку залишатимуться незмінними та застосовуватимуться протягом строку дії договору про споживчий кредит, якщо договір про споживчий кредит містить умови, що дозволяють зміну процентної ставки та/або інших платежів за послуги банку, включених до загальних витрат за споживчим кредитом, і така зміна не може бути визначена на момент обчислення загальної вартості кредиту та реальної річної процентної ставки (п. 8 Правил про споживчий кредит).

Згідно з додатком 1 до Правил про споживчий кредит загальні витрати за споживчим кредитом - це витрати споживача, уключаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов`язкові платежі за додаткові та супутні послуги банку (зокрема за ведення рахунків) та кредитного посередника (за наявності), які сплачуються споживачем і пов`язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту.

Правила про споживчий кредит розроблені й затверджені на виконання вимог Закону України «Про споживче кредитування» та підтверджують правомірність дій банку щодо встановлення у договорі споживчого кредиту плати за обслуговування кредитної заборгованості.

Крім того, як зазначено вище, у даному договорі сторонами погоджено, що денна процентна ставка за користування коштами кредиту становить 0.98 % (п.1.5 договору), пільгова процентна ставка за користування кредитом становить: 0.7 відсотків в день. Особливості нарахування пільгової процентної ставки визначені п.п.2.2.2., 2.2.3. цього Договору (п.1.5.1 договору), що підтверджується розрахунком заборгованості.

Отже, вивчивши письмові докази, суд приходить до висновку, що кредитором правомірно здійснено нарахування відсотків за користування кредитом у строки, передбачені договором, а тому нараховані відсотки в сумі 33492 грн. 00 коп. підлягають стягненню з відповідача в користь позивача.

Щодо стягнення комісії у розмірі 1500,00 грн. суд зазначає, що 10.06.2017 набув чинності Закон України «Про споживче кредитування», у зв`язку із чим у Законі України «Про захист прав споживачів» текст статті 11 викладено в такій редакції: «Цей Закон застосовується до відносин споживчого кредитування у частині, що не суперечить Закону України «Про споживче кредитування».

Положення ч.ч.1, 2, 5 ст.18 Закону України «Про захист прав споживачів» з набуттям чинності Закону України «Про споживче кредитування» залишилися незмінними.

Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про споживче кредитування», загальні витрати за споживчим кредитом - витрати споживача, включаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов`язкові платежі за додаткові та супутні послуги кредитодавця та кредитного посередника (за наявності), для отримання, обслуговування і повернення кредиту.

Згідно з ч. 2 ст. 8 Закону України «Про споживче кредитування», до загальних витрат за споживчим кредитом включаються, зокрема, комісії кредитодавця, пов`язані з наданням, обслуговуванням і поверненням кредиту, у тому числі комісії за обслуговування кредитної заборгованості, розрахунково-касове обслуговування, юридичне оформлення, тощо.

Отже, Закон України «Про споживче кредитування» передбачає право банку встановлювати у кредитному договорі комісію за надання та обслуговування кредиту.

Таким чином, виходячи з аналізу вимог п. 4 ч. 1 ст. 1, ч. 2 ст. 8, ч. 1 ст. 1, ст. 47 Закону України «Про банки і банківську діяльність», роз`яснень Великої Палати Верховного Суду щодо застосування ст.11 Закону України «Про споживче кредитування», які викладені у постанові від 13.07.2022 по справі № 496/3134/19 така форма витрат, як комісія за надання кредиту існує на законодавчому рівні, визначається кожним банком (фінансовою установою) індивідуально та затверджується внутрішніми актами.

Відповідно, спеціальним законодавством України прямо визначені легальні можливості позивача як включати до тексту кредитних договорів із споживачами умови щодо нарахування комісії, так і в подальшому нараховувати її, а також витребувати суму несплаченої вищевказаної комісії від відповідача (в т.ч. і в судовому порядку).

Згідно п.1.5.2 договору, укладеного між сторонами по даній справі, кредитодавець одноразово нараховує комісію за надання кредиту у розмірі 15% від суми кредиту, що складає: 1500,00 грн., яку позичальник зобов`язаний сплатити на умовах, визначених пунктом 1.4.1. цього Договору.

Включення до тексту кредитного договору умови про необхідність сплати відповідачем комісії за надання кредиту у розмірі 1500,00 грн., а також подальше витребування нарахованої комісії позивачем з відповідача, суд вважає таким, що відповідає вимогам діючого законодавства.

Як вбачається з розрахунку заборгованості, наданого позивачем, і зазначено вище, відповідачем не було здійснено платежів в погашення комісії.

Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку про наявність правових підстав для стягнення з відповідача на користь ТОВ «Фінансова Компанія «ТАЙГЕР-ФІНАНС» заборгованості за комісією у розмірі 1500,00 грн.

Щодо вимоги про стягнення заборгованості по штрафах в сумі 5000,00 грн., суд зазначає наступне.

Звертаючись до суду із позовом, ТОВ «Фінансова Компанія «ТАЙГЕР-ФІНАНС» просить стягнути із відповідача за кредитним договором зокрема і заборгованість по штрафах в сумі 5000,00 грн.

Суд зазначає, що особа може бути звільнена від цивільного обов`язку або його виконання у випадках, встановлених договором або актами цивільного законодавства (ч. 1 ст. 14 ЦК України).

Критерії правомірності примусу суб`єкта цивільного права до певних дій (бездіяльності) пов`язуються з тим, що відповідні дії (бездіяльність) мають бути обов`язковими для такого суб`єкта (див. постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 10.10.2019 у справі № 320/8618/15-ц (провадження № 61-4393сво18)).

У зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України Верховною Радою України прийнято Закон України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період дії воєнного стану» № 2120-IX від 15.03.2022, яким, зокрема розділ IV «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про споживче кредитування» (Відомості Верховної Ради України, 2017 р., № 1, ст. 2 із наступними змінами) доповнити пунктом 6-1 такого змісту: «6-1. У період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після дня його припинення або скасування у разі прострочення споживачем виконання зобов`язань за договором про споживчий кредит споживач звільняється від відповідальності перед кредитодавцем за таке прострочення. У разі допущення такого прострочення споживач звільняється, зокрема, від обов`язку сплати кредитодавцю неустойки (штрафу, пені) та інших платежів, сплата яких передбачена договором про споживчий кредит за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) споживачем зобов`язань за таким договором. Забороняється збільшення процентної ставки за користування кредитом з причин інших, ніж передбачені частиною четвертоюстатті 1056-1 Цивільного кодексу України, у разі невиконання зобов`язань за договором про споживчий кредит у період, зазначений у цьому пункті. Норми цього пункту поширюються, у тому числі, на кредити, визначені частиною другою статті 3 цього Закону. Установити, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена договором про споживчий кредит, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за таким договором, підлягають списанню кредитодавцем».

Пункт 6-1 розділу IV «Прикінцеві та перехідні положення» виключено на підставі Закону України № 3498-IX від 22.11.2023, який набрав чинності 24.12.2023.

Також згідно із Законом № 2120-IX від 15.03.2022 розділ «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України (Відомості Верховної Ради України, 2003 р., № 40-44, ст.356) доповнено, зокрема, пункт 18 такого змісту: «У період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов`язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеноїстаттею 625 цього Кодексу, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Установити, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем)».

На час розгляду справи в суді положення пункту 18 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України є чинними.

Відповідно до ч.1 ст.4 ЦК України, основу цивільного законодавства України становить Конституція України.

Основним актом цивільного законодавства є Цивільний кодекс України (ч.2 ст.4 ЦК України).

Отже, частина друга статті 4 ЦК України закріплює пріоритет норм цього Кодексу над нормами інших законів. До того ж такий спосіб вирішення колізії норм ЦК України з нормами інших законів - з констатацією пріоритету норм цього Кодексу над нормами інших законів підтримувався як Конституційним Судом України (Рішення від 13.03.2012 у справі № 5-рп/2012), так і Верховним Судом України (постанови від 30.10.2013 у справі № 6-59цс13, від 16.12.2015 у справі № 6-2023цс15). Вказане узгоджується і з правовою позицією, висловленою у постановах Великої Палати Верховного Суду від 22.06.2021 у справі № 334/3161/17 (п. 17), від 18.01.2022 у справі №910/17048/17 (п. 78), від 29.06.2022 у справі № 477/874/19 (п. 69)).

Також Верховний Суд вже робив висновки щодо застосування пункту 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України до зобов`язань, які виникли на підставі окремих договорів. Зокрема, вказувалося, що на договір про надання поворотної фінансової допомоги (позики) розповсюджується дія пункту 18 Прикінцеві та перехідні положення ЦК України (див.: постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 06.09.2023 у справі № 910/8349/22); на кредитний договір розповсюджується дія пункту 18 Прикінцеві та перехідні положення ЦК України (див.: постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 18.10.2023 у справі № 706/68/23 (провадження № 61-8279св23)).

Тлумачення пункту 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України свідчить, що законодавець передбачив особливості у регулюванні наслідків прострочення виконання (невиконання, часткового виконання) певних грошових зобов`язань. Така особливість проявляється: (1) в періоді існування особливих правових наслідків. Таким є період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування; (2) в договорах, на які поширюються специфічні правові наслідки. Такими є договір позики, кредитний договір, і в тому числі договір про споживчий кредит; (3) у встановленні спеціальних правових наслідків прострочення виконання (невиконання, часткового виконання). Такі наслідки полягають в тому, що позичальник звільняється від відповідальності, визначеної частиною другоюстатті 625 ЦК України, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. У разі якщо неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).

Відповідно, до спірних правовідносин підлягають застосуванню вимоги пункту 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України.

Враховуючи викладене, суд приходить до висновку, що 5000,00 грн. заборгованості по штрафах, нарахованих відповідачу, підлягають списанню позикодавцем (позивачем у справі) в силу вимог п.18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України.

За приписами ч.1 ст.81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Суд звертає увагу на те, що відповідно до ст.12 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.

Відповідно до ст.89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Оцінюючи доводи відповідачки, викладені у відзиві на позовну заяву, суд дійшов таких висновків.

Посилання відповідачки на недоведеність позовних вимог та недостатність поданих позивачем доказів не знайшли свого підтвердження під час судового розгляду, оскільки матеріали справи містять належні докази укладення між сторонами кредитного договору, погодження його істотних умов, надання відповідачці кредитних коштів та виникнення заборгованості внаслідок невиконання нею договірних зобов`язань.

Зокрема, укладення кредитного договору № 40413686 від 14.04.2025 року підтверджується відповідним електронним документом, підписаним відповідачкою за допомогою одноразового ідентифікатора BXLatuo1. Доказів того, що зазначений договір не був укладений відповідачкою, що електронний підпис було використано іншою особою або що волевиявлення відповідачки під час укладення договору було відсутнім, матеріали справи не містять. Водночас надання кредитних коштів у сумі 10 000,00 грн підтверджується довідкою ТОВ «ФК «Контрактовий дім» про успішне виконання платіжної операції від 14.04.2025 року.

За таких обставин суд вважає доведеними факт укладення між сторонами кредитного договору та факт виконання кредитодавцем свого обов`язку щодо надання кредиту. Саме по собі заперечення відповідачкою проти розміру заборгованості не спростовує зазначених обставин і не звільняє її від обов`язку повернути отримані кредитні кошти відповідно до умов договору.

Щодо доводів відповідачки про те, що розрахунок заборгованості складений позивачем в односторонньому порядку та сам по собі не підтверджує правильності нарахувань, суд зазначає, що розрахунок заборгованості дійсно підлягає оцінці в сукупності з іншими доказами та не має для суду наперед установленої сили. Водночас його складення кредитодавцем саме по собі не свідчить про недостовірність відображених у ньому відомостей або неправомірність заявлених вимог.

У цій справі розрахунок заборгованості підлягає оцінці разом з умовами кредитного договору, у яких визначено суму кредиту, строк кредитування, розмір процентної ставки, порядок нарахування процентів та розмір комісії. При цьому суд перевірив кожну складову заявленої до стягнення суми з урахуванням відповідних умов договору та норм матеріального права.

Стосовно заперечень відповідачки щодо нарахування процентів у сумі 33 492,00 грн суд зазначає, що відповідно до частини першої статті 1048 та частини першої статті 1054 ЦК України кредитодавець має право на одержання процентів за користування кредитом у розмірі та порядку, визначених договором, а позичальник зобов`язаний повернути кредит і сплатити проценти на погоджених сторонами умовах.

Згідно з пунктом 1.5 кредитного договору сторони погодили денну процентну ставку в розмірі 0,98 %, а також визначили загальні витрати за кредитом і орієнтовну загальну вартість кредиту. Пунктом 1.3 договору встановлено строк кредитування тривалістю 360 днів, а пунктом 1.4 визначено кінцеву дату повернення кредиту за умови дотримання графіка платежів - 09.04.2026 року.

Сам по собі факт перевищення нарахованими процентами суми основного боргу не є достатньою підставою для висновку про неправомірність таких нарахувань, оскільки законодавство не встановлює загального правила, за яким сума договірних процентів за будь-яким споживчим кредитом не може перевищувати суму отриманого кредиту. Вирішальне значення мають погоджені сторонами умови договору, період нарахування процентів, установлені законом обмеження та правильність розрахунку.

Посилання відповідачки на правовий висновок Великої Палати Верховного Суду, викладений у постанові від 28.03.2018 року у справі № 444/9519/12, підлягає оцінці з урахуванням фактичних обставин цієї справи та визначеного договором строку кредитування. Зазначений правовий висновок стосується, зокрема, неможливості безстрокового нарахування договірних процентів після закінчення строку кредитування або пред`явлення вимоги про дострокове повернення кредиту у відповідних правовідносинах.

Водночас для вирішення питання про стягнення заявленої суми процентів необхідно встановити, за який саме період їх нараховано, чи не включає розрахунок проценти за період після закінчення строку кредитування та чи відповідає він погодженим сторонами умовам договору й імперативним приписам законодавства.

За встановленими обставинами суд бере до уваги умови договору про строк кредитування, розмір процентної ставки та наданий позивачем розрахунок заборгованості. Відповідачка, заперечуючи проти заявленої суми, не надала альтернативного розрахунку та доказів здійснення платежів, які не були враховані кредитодавцем. Разом із тим відсутність альтернативного розрахунку не звільняє суд від обов`язку самостійно перевірити правомірність нарахувань.

Якщо за результатами такої перевірки буде встановлено, що сума 33 492,00 грн. нарахована виключно за період, протягом якого кредитодавець мав право нараховувати договірні проценти, та відповідно до погоджених умов договору, доводи відповідачки щодо необґрунтованості цієї складової заборгованості підлягають відхиленню. В іншому разі стягненню може підлягати лише сума процентів, нарахування якої підтверджене належними доказами та відповідає вимогам закону.

Щодо доводів відповідачки про неправомірність стягнення комісії в сумі 1 500,00 грн суд зазначає, що відповідно до пункту 1.5.2 кредитного договору сторонами погоджено одноразову комісію за надання кредиту в розмірі 15 % від суми кредиту, що становить 1 500,00 грн. Пунктом 1.4.1 договору визначено строк її сплати.

Водночас сама наявність у договорі умови про сплату комісії не є безумовною підставою для її стягнення. Суд повинен перевірити відповідність такої умови вимогам Закону України «Про споживче кредитування», зокрема положенням щодо складу загальних витрат за кредитом, інформування споживача про вартість кредиту та допустимості стягнення плати за відповідні послуги.

При цьому пунктом 1.4.2 договору прямо передбачено, що комісія за надання кредиту не є платою за додаткову та/або супутню послугу кредитодавця. З огляду на це суд має оцінити не лише факт погодження відповідного платежу, а й правову природу комісії та те, чи не встановлює вона плату за дії кредитодавця, які не становлять самостійної послуги споживачеві або плата за які заборонена законом.

Отже, висновок про правомірність стягнення комісії має ґрунтуватися на встановленні відповідності конкретної договірної умови імперативним нормам законодавства, а не виключно на факті підписання кредитного договору. За наявності підтвердження законності такої комісії та відсутності доказів її сплати відповідна сума може бути стягнута з відповідачки.

Стосовно доводів відповідачки про неспівмірність штрафу в сумі 5 000,00 грн суд зазначає, що вирішення цього питання залежить не лише від положень кредитного договору, а й від спеціальних законодавчих обмежень відповідальності позичальника за прострочення виконання грошових зобов`язань.

Так, пунктом 18 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України встановлено, що в період дії в Україні воєнного або надзвичайного стану та протягом тридцяти днів після його припинення або скасування позичальник звільняється від обов`язку сплати неустойки (штрафу, пені) за прострочення виконання грошового зобов`язання за кредитним договором. Неустойка та інші передбачені договором платежі, нараховані з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання відповідних зобов`язань, підлягають списанню кредитодавцем.

Оскільки кредитний договір між сторонами укладено 14.04.2025 року, тобто після 24 лютого 2022 року, положення пункту 18 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України підлягають застосуванню до спірних правовідносин за умови встановлення того, що заявлений штраф нараховано саме за прострочення виконання зобов`язань за цим договором.

За таких обставин вимога позивача про стягнення 5 000,00 грн штрафу не підлягає задоволенню, оскільки законодавством установлено спеціальне звільнення позичальника від сплати неустойки за прострочення кредитного зобов`язання протягом відповідного періоду. При цьому підставою для відмови в цій частині є не лише неспівмірність штрафу, на яку посилається відповідачка, а передусім пряма законодавча заборона стягнення відповідної неустойки за наявності передбачених законом умов.

Щодо вимоги позивача про стягнення витрат на професійну правничу допомогу суд зазначає, що відповідно до частини першої статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. З огляду на часткове задоволення позову з відповідачки на користь позивача належить стягнути документально підтверджені витрати зі сплати судового збору в розмірі 2 396,16 грн.

Відповідно до частини третьої статті 133 ЦПК України до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу. На підтвердження понесення таких витрат позивачем надано договір № 0207 про надання правової (правничої) допомоги від 02.07.2025 року, ордер на надання правничої допомоги від 04.11.2025 року, акт наданих послуг № 2164 від 28.05.2026 року на загальну суму 8 000,00 грн та детальний опис наданих послуг до зазначеного акта.

Відповідачка у відзиві на позовну заяву заперечувала проти стягнення витрат на професійну правничу допомогу в заявленому розмірі, посилаючись на те, що справа є типовим спором про стягнення заборгованості за договором споживчого кредиту, позовна заява має шаблонний характер, а зазначені у детальному описі послуг дії адвоката, зокрема консультування, ознайомлення з матеріалами, погодження правової позиції та підготовка позову, є стандартними для цієї категорії справ. На думку відповідачки, самі по собі договір про надання правничої допомоги, акт виконаних робіт і детальний опис послуг не підтверджують співмірності та розумності витрат у сумі 8 000,00 грн, у зв`язку з чим вона просила відмовити в їх стягненні або зменшити їх розмір до обґрунтованої суми.

Оцінюючи зазначені доводи відповідачки, суд враховує, що відповідно до частин четвертої та п`ятої статті 137, частини третьої статті 141 ЦПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним зі складністю справи, обсягом виконаних робіт, витраченим адвокатом часом, ціною позову та значенням справи для сторін. При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд також ураховує, чи пов`язані такі витрати з розглядом справи, чи є їх розмір обґрунтованим і пропорційним до предмета спору. Сам по собі типовий характер справи та використання стандартних правових аргументів не є підставою для повної відмови у відшкодуванні витрат на правничу допомогу, однак є обставинами, які підлягають урахуванню під час визначення їх розумного розміру.

З огляду на категорію та складність справи, її типовий характер, усталену судову практику щодо розгляду аналогічних спорів, обсяг фактично наданих адвокатом послуг, зміст підготовлених процесуальних документів, а також принципи справедливості, розумності та співмірності судових витрат, суд доходить висновку, що заявлена сума витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 8 000,00 грн є завищеною. Водночас, ураховуючи документальне підтвердження надання правничої допомоги та необхідність відшкодування позивачу понесених ним витрат у розумних межах, суд вважає за необхідне зменшити їх розмір до 4 000,00 грн, які підлягають стягненню з відповідачки на користь позивача.

Враховуючи викладене, дослідивши та проаналізувавши подані письмові докази, суд приходить до висновку що позовні вимоги ТОВ ФК «Тайгер фінанс» підлягають частковому задоволенню, і з ОСОБА_1 на користь позивача підлягає стягненню заборгованість за кредитним договором № 40413686 від 14.04.2025 в розмірі 44 992 грн. 00 коп., з яких: 10 000 грн. 00 коп. - заборгованість за сумою кредиту; 33 492 грн. 00 коп. - заборгованість за сумою відсотків; 1 500 грн. 00 коп. - заборгованість за комісією за видачу кредиту.

На підставі ст.ст.203-205, 207, 215, 514, 515, 526, 530, 625, 638, 656, 1046-1050, 1054, 1077, п.18 розд. «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України, ст.ст.3, 10-12 ЗУ «Про електрону комерцію», ст.ст.5-7 ЗУ «Про електронні документи та електронний документообіг», ст.ст.8, 12 ЗУ «Про споживче кредитування», ст.ст.4, 12, 19, 76, 81, 89, 133, 137, 141, 178, 247, 258, 263-268, 273 ЦПК України, суд, -

УХВАЛИВ:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ФК «Тайгер-Фінанс» заборгованість за Кредитним договором № 40413686 від 14.04.2025 року у розмірі 44 992,00 грн.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Тайгер-Фінанс» судовий збір у розмірі 2 396,16 грн. та понесені витрати на професійну правничу допомогу в сумі 4000 грн.

В решті позовних вимог відмовити.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Хмельницького апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги в 30 денний строк з дня виготовлення повного судового рішення.

Повний текст рішення складено: 12.10.2026 року.

Суддя Хмельницького

міськрайонного суду Н.В. Хараджа