Рішення № 140546638, 12.10.2026, Кропивницький районний суд Кіровоградської області (до 25.04.2025 - Кіровоградський районний суд Кіровоградської області)

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

(заочне)

"12" жовтня 2026 р.Справа № 390/2142/26Провадження № 2/390/1516/26Кропивницький районний суд Кіровоградської області у складі головуючої судді Підгірської Г.О., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Венера Фінанс» до ОСОБА_1 про стягнення 7 620,80 грн,

ВСТАНОВИВ:

ТОВ «ФК «Венера Фінанс» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Свої позовні вимоги обґрунтовує тим, що 20.04.2025 між ТОВ «ФК «Авіра Груп» та відповідачкою в електронній формі укладено договір про надання фінансового кредиту № 135399, підписаний електронним підписом одноразовим ідентифікатором. За умовами договору товариство надало відповідачці кредит у розмірі 4 000,00 грн строком на 90 днів зі сплатою процентів за користування кредитом у розмірі 0,72 % на добу, а відповідачка зобов`язалася повернути кредит та сплатити проценти.

Первісний кредитор свої зобов`язання виконав і 20.04.2025 перерахував кредитні кошти на платіжну картку № НОМЕР_1 , однак відповідачка кредит не повернула та проценти за користування ним не сплатила.

19.12.2025 між ТОВ «ФК «Авіра Груп» та ТОВ «ФК «Венера Фінанс» укладено договір факторингу № 19122025/2, відповідно до якого первісний кредитор відступив право грошової вимоги до боржників, у тому числі до відповідачки за договором про надання фінансового кредиту № 135399.

За розрахунком позивача заборгованість відповідачки становить 7 620,80 грн, з яких: 4 000,00 грн - за тілом кредиту, 2 620,80 грн - за процентами, 1 000,00 грн - за комісією, яку позивач просить стягнути.

Ухвалою суду від 22.07.2026 відкрито провадження у справі в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін.

Позивач у судові засідання 01.09.2026 і 05.10.2026 не з`явився, порередньо просив розглядати справу за його відсутності та не заперечує проти заочного розгляду справи.

Відповідачка в судові засідання 01.09.2026 і 05.10.2026 також не з`явилася, про час та місце розгляду справи повідомлялася належним чином за зареєстрованим місцем проживання, клопотань про відкладення розгляду справи чи про розгляд справи за її відсутності, а також відзиву не подала.

Справа розглядається відповідно до статей 280-281 ЦПК України, в порядку заочного розгляду, за формою спрощеного провадження, з повідомленням (викликом) сторін, на підставі наявних доказів.

Згідно з частиною другою статті 247 ЦПК України у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

За змістом частини четвертої статті 268 ЦПК України у разі неявки всіх учасників справи у судове засідання, яким завершується розгляд справи, або у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення (повне або скорочене) без його проголошення. Частиною п`ятою цієї статті передбачено, що датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши надані учасниками судового процесу докази в їх сукупності, суд дійшов таких висновків.

Електронні правочини оформлюються шляхом фіксації волі сторін та його змісту. Така фіксація здійснюється за допомогою складання документа, який відтворює волю сторін. На відміну від традиційної письмової форми правочину воля сторін електронного правочину втілюється в електронному документі.

Згідно з пунктом 5 частини першої статті 3 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір - домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків і оформлена в електронній формі. [номер пункту та текст перевірити]

Відповідно до частини першої статті 5 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» електронний документ - документ, інформація в якому зафіксована у вигляді електронних даних, включаючи обов`язкові реквізити документа.

Враховуючи положення частини першої статті 5 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг», правочин вважається вчиненим у електронній формі у випадку, якщо в ньому наявні всі обов`язкові реквізити документа.

Частинами першою та другою статті 6 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» передбачено, що електронний підпис є обов`язковим реквізитом електронного документа, який використовується для ідентифікації автора та/або підписувача електронного документа іншими суб`єктами електронного документообігу. Накладанням електронного підпису завершується створення електронного документа.

З урахуванням викладеного, лише наявність електронних підписів сторін підтверджує їх волю, спрямовану на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків, забезпечує ідентифікацію сторін та цілісність документа, в якому втілюється воля останніх.

За змістом частини першої статті 7 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» оригіналом електронного документа вважається електронний примірник документа з обов`язковими реквізитами, у тому числі з електронним підписом автора або підписом, прирівняним до власноручного підпису відповідно до Закону України "Про електронну ідентифікацію та електронні довірчі послуги".

За змістом статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» пропозиція укласти електронний договір (оферта) має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору, і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов`язаною у разі її прийняття.

Згідно з частиною першою статті 12 Закону України «Про електронну комерцію» якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису відповідно до вимог законів України "Про електронні документи та електронний документообіг" та "Про електронну ідентифікацію та електронні довірчі послуги", за умови використання засобу електронного підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Відповідно до пункту 6 частини першої статті 3 Закону України «Про електронну комерцію» електронний підпис одноразовим ідентифікатором - дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору.

Згідно з частиною першою статті 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Частиною другою цієї статті передбачено, що договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.

Відповідно до частини першої статті 640 ЦК України договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції.

Згідно з частиною першою статті 642 ЦК України відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти договір, про її прийняття (акцепт) повинна бути повною і безумовною.

Відповідно до частини першої статті 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Частиною другою цієї статті передбачено, що зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Судом встановлено, що 20.04.2025 між ТОВ «ФК «Авіра Груп» та відповідачкою укладено договір про надання фінансового кредиту № 135399. Договір підписано електронним підписом позичальниці шляхом використання одноразового ідентифікатора KL3648, надісланого 20.04.2025 на номер телефону НОМЕР_2 , який відповідачка зазначила в договорі як свій контактний, що підтверджується довідкою про ідентифікацію. Отже, укладення між сторонами правочину підтверджено належними та допустимими доказами.

Подібний за змістом висновок викладений у постанові Верховного Суду від 12.01.2021 у справі № 524/5556/19.

Згідно з пунктом 1.1 договору товариство надає клієнту фінансовий кредит у розмірі 4 000,00 грн на умовах строковості, зворотності, платності, а клієнт зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти за користування кредитом. Відповідно до пункту 1.2 договору кредит надається строком на 90 днів, тобто до 18.07.2025.

Пунктом 1.3 договору визначено, що за користування кредитом клієнт сплачує товариству 262,8 % річних від суми кредиту в розрахунку 0,72 % на добу; тип процентної ставки - фіксована.

Пунктом 1.4 договору визначено, що за послуги з надання, обслуговування і повернення кредиту, у тому числі комісії за обслуговування кредитної заборгованості, надання інформації, довідок, юридичне оформлення клієнт сплачує товариству 25 % від суми фінансового кредиту.

Відповідно до пункту 2.6 договору проценти за користування кредитом нараховуються товариством щоденно на фактичний залишок заборгованості в межах строку кредитування.

Договором визначено, що загальні витрати клієнта за кредитом становлять 3 592,00 грн, а денна процентна ставка - 1 %.

Графіком розрахунків, що є Додатком № 1 до договору, визначено, що за 90 днів користування кредитом підлягають сплаті 4 000,00 грн тіла кредиту, 2 592,00 грн процентів та 1 000,00 грн комісії, а загальна вартість кредиту становить 7 592,00 грн.

На виконання умов договору первісний кредитор 20.04.2025 о 14:18 перерахував на платіжну картку відповідачки № НОМЕР_1 кредитні кошти в сумі 4 000,00 грн із призначенням переказу щодо видачі кредиту № 135399, що підтверджується підтвердженням ТОВ «ПрофітГід» щодо здійснення переказу грошових коштів. Номер картки збігається з номером, зазначеним у договорі.

Згідно зі статтею 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.

Відповідно до статті 525 ЦК України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

За змістом частини першої статті 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно зі статтею 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідно до частини першої статті 611 ЦК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Частиною першою статті 1054 ЦК України передбачено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. Відповідно до частини другої цієї статті до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Зважаючи на частину першу статті 1048 ЦК України, позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Згідно з абзацом першим частини першої статті 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

У зв`язку з неналежним виконанням відповідачкою своїх зобов`язань за кредитним договором у неї виникла заборгованість.

19.12.2025 між ТОВ «ФК «Авіра Груп» та ТОВ «ФК «Венера Фінанс» укладено договір факторингу № 19122025/2. Згідно з пунктом 2.1 цього договору клієнт зобов`язується відступити фактору права вимоги, зазначені в реєстрі прав вимоги, а фактор зобов`язується їх прийняти та сплатити клієнту суму фінансування. Пунктом 4.1 договору визначено, що право вимоги переходить від клієнта до фактора з моменту підписання ними відповідного реєстру прав вимог.

На виконання договору факторингу ТОВ «ФК «Венера Фінанс» перерахувало ТОВ «ФК «Авіра Груп» 700 000,00 грн, 650 000,00 грн та 650 000,00 грн, що підтверджується платіжними інструкціями № 182 від 19.12.2025, № 211 від 22.01.2026 та № 235 від 18.02.2026.

Відповідно до витягу з реєстру боржників до договору факторингу № 19122025/2 ТОВ «ФК «Венера Фінанс» набуло право грошової вимоги до відповідачки за договором № 135399 у сумі 7 620,80 грн, з яких: 4 000,00 грн - за тілом кредиту, 1 000,00 грн - за комісією, 2 620,80 грн - за процентами.

20.03.2026 позивач направив відповідачці вимогу про виконання зобов`язань за кредитним договором із повідомленням про відступлення права вимоги, що підтверджується списком згрупованих відправлень № 20984-05-1-31-88 та фіскальним чеком АТ «Укрпошта» від 20.03.2026.

Згідно з абзацом першим частини першої статті 1077 ЦК України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 512 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Згідно зі статтею 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Частиною першою статті 516 ЦК України передбачено, що заміна кредитора у зобов`язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом.

Отже, внаслідок укладення договору факторингу № 19122025/2 ТОВ «ФК «Венера Фінанс» набуло статусу нового кредитора за договором про надання фінансового кредиту № 135399 в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу прав.

Перевіряючи розмір заборгованості, суд виходить з такого.

Згідно з пунктом 1-2 частини першої статті 1 Закону України «Про споживче кредитування» денна процентна ставка - загальні витрати за споживчим кредитом за кожний день користування кредитом, виражені у процентах від загального розміру виданого кредиту.

Відповідно до абзаців другого - четвертого частини другої статті 8 Закону України «Про споживче кредитування» до загальних витрат за споживчим кредитом включаються: доходи кредитодавця у вигляді процентів; комісії кредитодавця, пов`язані з наданням, обслуговуванням і поверненням кредиту, у тому числі комісії за обслуговування кредитної заборгованості, розрахунково-касове обслуговування, юридичне оформлення тощо.

Частиною четвертою статті 8 Закону України «Про споживче кредитування» передбачено, що денна процентна ставка розраховується у процентах за формулою: ДПС = (ЗВСК/ЗРК)/t ? 100%, де ДПС - денна процентна ставка; ЗВСК - загальні витрати за споживчим кредитом; ЗРК - загальний розмір кредиту; t - строк кредитування у днях.

Згідно з частиною п`ятою статті 8 Закону України «Про споживче кредитування» максимальний розмір денної процентної ставки, розрахованої відповідно до частини четвертої цієї статті, не може перевищувати 1 %.

Абзацом другим частини шостої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування» передбачено, що кредитодавцю та новому кредитору забороняється вимагати сплати будь-яких платежів, не зазначених у договорі про споживчий кредит та/або не врахованих у розрахунку денної процентної ставки, що зазначена в договорі про споживчий кредит.

Комісію в розмірі 1 000,00 грн за послуги з надання, обслуговування і повернення кредиту сторони погодили в пункті 1.4 договору, її включено до загальних витрат за кредитом та враховано при розрахунку денної процентної ставки. Денна процентна ставка за договором становить 0,998 % ((3 592,00 грн / 4 000,00 грн) / 90 днів ? 100 %), тобто не перевищує 1 %. Отже, вимога про стягнення комісії ґрунтується на умовах договору та не суперечить закону.

Водночас розмір процентів за добу користування кредитом за умовами пункту 1.3 договору становить 28,80 грн (4 000,00 грн ? 0,72 %), а за 90 днів строку кредитування - 2 592,00 грн, що відповідає графіку розрахунків. Заявлена позивачем сума процентів 2 620,80 грн відповідає 91 дню користування кредитом, тобто охоплює період поза межами строку кредитування, визначеного пунктом 1.2 договору, всупереч пункту 2.6 договору.

Крім того, проценти в сумі 28,80 грн не враховані в розрахунку денної процентної ставки, зазначеної в договорі. За їх урахування денна процентна ставка становила б 1,006 % ((3 620,80 грн / 4 000,00 грн) / 90 днів ? 100 %), що перевищує граничний розмір, встановлений частиною п`ятою статті 8 Закону України «Про споживче кредитування».

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 28.03.2018 у справі № 444/9519/12 викладено висновок, відповідно до якого після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється. Права та інтереси кредитодавця в охоронних правовідносинах забезпечуються частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання.

Таким чином, вимога про стягнення процентів у сумі 28,80 грн, нарахованих поза межами строку кредитування, задоволенню не підлягає.

Доказів належного виконання кредитних зобов`язань відповідачка на час розгляду справи суду не надала, тому з неї на користь позивача підлягає стягненню заборгованість за договором про надання фінансового кредиту № 135399 у сумі 7 592,00 грн, з яких: 4 000,00 грн - за тілом кредиту, 2 592,00 грн - за процентами, 1 000,00 грн - за комісією. У задоволенні решти позовних вимог слід відмовити.

Частиною першою статті 133 ЦПК України встановлено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Відповідно до частини першої статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Позивач сплатив судовий збір у сумі 2 662,40 грн, що підтверджується платіжною інструкцією № 3881 від 24.06.2026. Оскільки позовні вимоги задоволено на 7 592,00 грн із заявлених 7 620,80 грн, з відповідачки на користь позивача підлягає стягненню судовий збір пропорційно розміру задоволених вимог у сумі 2 652,34 грн.

Крім того, представник ТОВ «ФК «Венера Фінанс» зазначив про наявність судових витрат у вигляді витрат на професійну правничу допомогу в сумі 15 500,00 грн.

Вирішуючи питання щодо розподілу цих судових витрат, суд виходить з такого.

Статтею 59 Конституції України встановлено, що кожен має право на професійну правничу допомогу. У випадках, передбачених законом, ця допомога надається безоплатно. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.

Право особи на отримання правової допомоги під час розгляду справи судами гарантоване у статті 131-2 Конституції України, ЦПК України та відповідних нормах Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність».

Однією з основних засад (принципів) цивільного судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини третьої статті 2 ЦПК України).

Метою впровадження цього принципу є забезпечення особі можливості ефективно захистити свої права в суді, ефективно захиститись у разі подання до неї необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору.

Згідно з пунктом 1 частини третьої статті 133 ЦПК України до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Відповідно до частин першої, другої статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (частина третя статті 137 ЦПК України).

Згідно з частиною четвертою статті 137 ЦПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду (частина восьма статті 141 ЦПК України).

За змістом пункту 4 частини першої статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» договір про надання правничої допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правничої допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правничої допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (частини перша - третя статті 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»). [текст звірити з чинною редакцією]

Як вбачається з матеріалів справи, 09.04.2026 між ТОВ «ФК «Венера Фінанс» та Адвокатським бюро «Пархомчук та партнери» укладено договір про надання правової допомоги № 09/04/2026. Пунктом 3.1 договору визначено погодинну оплату гонорару з вартістю години роботи адвоката 3 000,00 грн, а пунктом 3.3 - що факт надання правової допомоги підтверджується актом приймання-передачі виконаних робіт (наданих послуг), який містить детальний опис виконаних адвокатом робіт (наданих послуг) та здійснених ним витрат. Повноваження адвоката Пархомчука Сергія Валерійовича підтверджуються свідоцтвом про право на заняття адвокатською діяльністю серії КС № 8096/10.

У позовній заяві позивач навів попередній (орієнтовний) розрахунок витрат на правничу допомогу в сумі 15 500,00 грн. Для їх обґрунтування позивач подав до суду акт про отримання правової допомоги від 25.08.2026, рахунок № 25.08.2026-108 від 25.08.2026 та платіжну інструкцію № 5114 від 25.08.2026 про сплату Адвокатському бюро «Пархомчук та партнери» 15 500,00 грн.

Згідно з актом від 25.08.2026 адвокат надав, а клієнт прийняв такі послуги: зустріч та консультацію щодо перспективи судового врегулювання кредитної заборгованості (0,5 години, 1 500,00 грн); складання та подання до суду позовної заяви, підготовку доказів і додатків, моніторинг та аналіз судової практики (3 години, 9 000,00 грн); інші клопотання, заяви до суду, складення процесуальних документів, моніторинг Єдиного державного реєстру судових рішень щодо процесуального статусу судової справи (1,5 години, 4 500,00 грн); канцелярські витрати на виготовлення копій документів та відправлення поштової кореспонденції (500,00 грн).

Беручи до уваги наведене, суд доходить висновку, що позивач довів фактичне отримання ним професійної правничої допомоги у цій справі та понесення витрат на її оплату.

Визначивши розмір судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу між сторонами, суд здійснює розподіл таких витрат.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (додаткова ухвала Верховного Суду у складі об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 03.12.2021 у справі № 927/237/20).

У постановах Верховного Суду від 07.11.2019 у справі № 905/1795/18 та від 08.04.2020 у справі № 922/2685/19 висловлено правову позицію, відповідно до якої суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі її витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та її адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та є неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

Такі самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Зокрема, згідно з практикою Європейського суду з прав людини заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі «East/West Alliance Limited» проти України», заява № 19336/04; рішення від 26.02.2015 у справі «Баришевський проти України» (пункт 95); рішення від 26.02.2015 у справі «Двойних проти України» (пункт 80)).

Крім того, у рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Лавентс проти Латвії» (Lavents v. Latvia, заява № 58442/00) зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Загальне правило розподілу судових витрат визначене в частині другій статті 141 ЦПК України, відповідно до якої інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Разом з тим, частиною третьою цієї статті визначено, що під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

З урахуванням викладеного, керуючись частиною третьою статті 141 ЦПК України, суд вважає відсутніми правові підстави для відшкодування позивачеві понесених витрат на правничу допомогу в повному обсязі, з огляду на таке.

Справа не є складною і належить до поширеної категорії спорів про стягнення заборгованості за кредитним договором. Позовна заява не є об`ємною та ексклюзивною, а її складання не потребувало аналізу великої кількості документів. Розгляд справи здійснювався за правилами спрощеного позовного провадження без участі представника позивача в судових засіданнях.

Розмір понесених позивачем витрат на правничу допомогу 15 500,00 грн у два рази перевищує ціну позову 7 620,80 грн, що свідчить про його непропорційність предмету спору.

Крім позовної заяви, інших клопотань чи заяв по суті справи представник позивача до суду не подавав, тому зазначені в акті послуги вартістю 4 500,00 грн не підтверджуються матеріалами справи.

Канцелярські витрати в сумі 500,00 грн визначено в акті без розрахунку та без первинних документів, які б підтверджували їх фактичне здійснення адвокатом.

З огляду на викладене, керуючись частиною третьою статті 141 ЦПК України, суд дійшов висновку про наявність підстав для відшкодування витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 1 500,00 грн, оскільки цей розмір відповідає як критерію реальності понесення адвокатських витрат, так і критерію розумної необхідності таких витрат, є обґрунтованим та пропорційним до предмета спірних правовідносин.

На підставі викладеного та керуючись статтями 12, 13, 76-81, 89, 133, 137, 141, 259, 263-265, 268, 280-282 ЦПК України, статтями 509, 512, 514, 516, 525, 526, 530, 610, 611, 638, 640, 642, 1048, 1049, 1054, 1077 ЦК України, статтями 1, 8, 12 Закону України «Про споживче кредитування», суд

УХВАЛИВ:

Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Венера Фінанс» до ОСОБА_1 про стягнення 7 620,80 грн задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Венера Фінанс» заборгованість за договором про надання фінансового кредиту № 135399 від 20 квітня 2025 року в розмірі 7 592,00 (сім тисяч п`ятсот дев`яносто дві) грн.

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Венера Фінанс» судовий збір у розмірі 2 652 (дві тисячі шістсот п`ятдесят дві) грн 34 коп.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Венера Фінанс» витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 1 500,00 (одна тисяча п`ятсот) грн.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача.

Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд, якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду. Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.

У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення заочне рішення може бути оскаржено в загальному порядку, встановленому Цивільним процесуальним кодексом України.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не подано.

Учасники справи:

позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Венера Фінанс», ЄДРПОУ 43561872, місцезнаходження: вул. Львівська, 23, офіс 703, м. Київ, 03115;

відповідач - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_3 , адреса: АДРЕСА_1 .

Суддя Г.О. Підгірська