Рішення № 14054388, 03.03.2011, Господарський суд Житомирської області

УКРАЇНА

Господарський суд

Житомирської області

_____________

_______________

* 10002, м. Житомир, майдан Путятинський, 3/65, '481-620

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Від "03" березня 2011 р.

Справа № 14/5007/9/11

Господарський суд Житомирської області у складі:

судді Костриця О.О.

за участю представників сторін

від позивача: Романчук І.І. - дов. від 14.02.2011р.

від відповідача: не з'явився

Розглянув у відкритому судовому засіданні справу за позовом Відкритого акціонерного товариства "Рівнесільсервіс" (м.Рівне)

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Вудпак" (с.Нова Романівка, Новоград-Волинський район, Житомирська область)

про стягнення 17681,43 грн.

Позивачем пред'явлено позов про стягнення на його користь з відповідача 17681,43 грн., з яких: 15700,00 грн. основного боргу, 206,47 грн. 3% річних, 1084,16 грн. пені, 690,80 грн. інфляційних нарахувань.

Представник позивача в судовому засіданні надала заяву про зменшення позовних вимог (а.с.30-31), в якій повідомляє, що відповідач частину боргу у розмірі 2000,00 грн. сплатив, в підтвердження чого надала виписку по рахунку (а.с.39) та просить стягнути з відповідача на користь позивача 15586,82 грн., з яких: 13700,00 грн. основного боргу, 690,80 грн. інфляційних нарахувань, 192,28 грн. 3% річних, 1003,74 грн. пені.

Відповідно до ч. 4 ст. 22 Господарського процесуального кодексу України позивач вправі до прийняття рішення по справі збільшити розмір позовних вимог за умови дотримання встановленого порядку досудового врегулювання спору у випадках, передбачених статтею 5 цього Кодексу в цій частині, відмовитись від позову або зменшити розмір позовних вимог.

Оскільки заява позивача про зменшення позовних вимог не суперечить законодавству не порушує чиїх - небудь прав і охоронюваних законом інтереси, суд вважає за необхідне прийняти дану заяву позивача.

Відповідач відзиву на позов не подав, свого представника в судове засідання не направив, хоча про час та місце розгляду справи повідомлявся своєчасно та належним чином, що підтверджується списком Ф103 на відправку рекомендованої кореспонденції від 17.02.2011р. (а.с.26-27).

Відповідно до ст.75 ГПК України, справа розглядалась за наявними в ній матеріалами.

Заслухавши представника позивача, дослідивши матеріали справи, господарський суд,-

ВСТАНОВИВ:

Статтями 202, 205 Цивільного кодексу України закріплено загальне поняття правочину, яким є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов’язків. Правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин для якого не встановлена обов’язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.

Стаття 181 Господарського кодексу України визначає загальний порядок укладання господарських договорів, зокрема у ч. 1 цієї статті йдеться, що господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження до виконання замовлення, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

Відповідно до положень ст. ст. 638, 639 Цивільного кодексу України договір є укладеним, якщо сторони досягли згоди з усіх істотних умов договору. Договір може укладатися в будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом. Якщо сторони домовились укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду догорів не вимагалася.

Таким чином, як вбачається із матеріалів справи між Відкритим акціонерним товариством "Рівнесільсервіс" (позивач у справі) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Вудпак" (відповідач у справі) було укладено усну угоду, згідно якої позивачем на підставі видаткової накладної №557 від 04.12.2008р., довіреності серія ЯОЛ №101341 від 04.12.2008р. та податкової накладної (а.с. 9-10,33) було поставлено відповідачу товар - 20 тонн цементу М-500 на загальну суму 17200,00 грн.

Отже, між сторонами виникли правовідносини купівлі - продажу.

Згідно ст. 692 Цивільного кодексу України, покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Відповідач свої зобов'язання виконав частково, внаслідок чого, утворилась заборгованість перед позивачем за отриманий товар в сумі 15700,00 грн., що підтверджується довідкою позивача №02/11 від 14.02.2011р., актом звірки підписаним уповноваженими представниками сторін та скріпленим печатками (а.с. 15, 38).

14.07.2010р. позивач направив відповідачу претензію (а.с.7), про погашення заборгованості (повідомлення про вручення поштового відправлення (а.с.40)), яка була залишена відповідачем без відповіді та задоволення.

Разом з тим, як вбачається з матеріалів справи, 02.03.2011р. тобто після пред'явлення позову до суду (згідно відмітки поштового відділення позовна заява була направлена на адресу господарського суду Житомирської області 18.01.2011р. (а.с.15)), відповідач перерахував позивачу 2000,00 грн. боргу.

Таким чином, станом на день розгляду справи, заборгованість відповідача перед позивачем складає 13700,00 грн. (з урахуванням заяви про зменшення позовних вимог), що підтверджується довідкою позивача №04/11 від 03.03.2011р. (а.с.34) та іншими матеріалами справи.

Відповідно до ст.625 Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми.

Згідно розрахунку позивача (заява про зменшення позовних вимог (а.с.32)), розмір 3% річних складає 192,28 грн., інфляційних нарахувань - 690,80грн.

Перевіривши здійснені позивачем розрахунки 3% річних та інфляційних нарахувань, суд вважає, що вказані суми нараховані обґрунтовано, відповідно до чинного законодавства.

Крім того, позивач просить стягнути з відповідача 1003,74 грн. пені нарахованої за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань.

Разом з тим, статтею 547 Цивільного Кодексу України, передбачено, що правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання вчиняється у письмовій формі. Правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання, вчинений із недодержанням письмової форми, є нікчемним.

Позивач не надав суду доказів того, що правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання було вчинено між сторонами у письмовій формі.

Отже, вимога позивача в частині стягнення з відповідача пені в сумі 1003,74грн. за несвоєчасне виконання відповідачем грошових зобов'язань задоволенню не підлягає.

Відповідно до ст. 509 ЦК України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

У відповідності до вимог ч.1 ст.173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Згідно ч.1 ст.193 ГК України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Нормою ст. 525 Цивільного кодексу України передбачено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, а за відсутності таких вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Господарський суд, розглянувши заяву представника позивача про зменшення позовних вимог, задовольняє її частково.

Відповідач позовні вимоги (з урахуванням заяви про зменшення позовних вимог) не оспорив, доказів сплати решти заборгованості суду не надав.

Враховуючи викладене, господарський суд вважає позовні вимоги такими, що підлягають частковому задоволенню на суму 13700,00 грн. основного боргу, 690,80 грн. інфляційних нарахувань, 192,28 грн. 3% річних. В частині стягнення 1003,74 грн. пені в позові необхідно відмовити. В частині стягнення 2000,00грн. основного боргу провадження у справі необхідно припинити за відсутністю предмета спору.

Судові витрати покладаються на відповідача пропорційно розміру обгрунтовано заявлених позовних вимог.

Керуючись ст.49, п. 1-1 ст. 80, ст.ст. 82-85 ГПК України, господарський суд,-

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Припинити провадження у справі в частині стягнення 2000,00 грн. основного боргу за відсутністю предмета спору.

3. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Вудпак", 11744, Житомирська область, Новоград-Волинський район, с.Нова Романівка, ідентифікаційний код 31711882 на користь Відкритого акціонерного товариства "Рівнесільсервіс", 33000, м.Рівне, вул. Приходька, 50а, ідентифікаційний код 22567227 - 13700,00 грн. основного боргу, 192,28 грн. 3% річних, 690,80 грн. інфляційних нарахувань, 165,83 грн. витрат по сплаті державного мита, 221,34 грн. витрат на інформаційно - технічне забезпечення судового процесу.

4. В решті позову відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Суддя

Костриця О.О.

Повне рішення складено: "04" березня 2011 р.